Реферат: Диференційна діагностика та терапевтичне лікування еректильної дисфункції судинного генезу

--PAGE_BREAK--Всім пацієнтам виконувалась реофалографія, з порівняльною оцінкою показників до та після лікування у групах окремо, а також між хворими 1 та 2 груп. Всі статистичні процедури здійснювали з використанням пакетів прикладних програм «Microsoft Excel 2003», «SPSS 15», «STATISTICA® for Windows 6.0» (StatSoft Inc), а також спеціально розроблених алгоритмів у відповідних програмах для статистичного аналізу.
Результати власних досліджень. При аналізі результатів обстеження відмічений статистично значущий кореляційний взаємозв'язок між кількістю балів по МІЕФ і віком хворих (коефіцієнт кореляції склав — 0,59), тривалістю захворювання і кількістю балів по МІЕФ (-0,61, р<0,05), що вказуєвказує на наявність зворотньопропорційної залежності між перемінними, тобто у міру зменшення балів по МІЕФ пацієнти характеризувалися більшою тривалістю захворювання і більш старшим віком. При обстеженні у пацієнтів мала місце слідуюча супутня патологія: ішемічна хвороба серця (17,65%), гіпертонічна хвороба (62,75%), поєднання цих захворювань (15,68%), цукровий діабет, 2 тип (3,92%) або інші клінічні прояви поширеного атеросклерозного процесу. У зв'язку з цим, на нашу думку, ступінь тяжкості органічної (васкулогенної) еректильної дисфункції обумовлена наявністю супутньої соматичної патології.
При проведенні обстеження пацієнтів шляхом використання методу реофалографії виявлено, що у спокої, показником, що характеризує кровонаповнення статевого члена, є реографічний систолічний індекс (РСІ). У хворих з еректильною дисфункцією середнє значення реографічного систолічного індексу у спокої було 0,125±0,008 ум. од., що достовірно нижче на 28,98%, ніж у пацієнтів контрольної групи, у яких середнє значення реографічного систолічного індексу у спокої було 0,176±0,004 ум. од. За іншими показниками різниця була менш значущою.
При стимуляції ерекції достовірно змінювався не тільки характер приросту амплітуди систолічної хвилі і питомого кровобігу, але й часові характеристики, що визначають тривалість анакроти, величину амплітудно-частотного показника і судинного тонусу. РСІ в контрольній групі збільшився в 4 рази, проти 2,8 раз у групі з ЕД, питомий кровообіг в групі контролю збільшився в 5 разів, в групі з ЕД в 3 рази. Амплітудно-частотний показник в контрольній групі збільшився в 5 разів, в групі пацієнтів з ЕД в 3,7 раза. Також була достовірною різниця і за іншими показниками: показник тонусу знизився на 37% в групі контролю, проти 16% в групі з ЕД, показник тривалісті анакроти реограми знизився на 50% в контрольній групі, проти 30% в групі з ЕД. Різниця між показниками основної та контрольної груп була достовірною.
Нами було розраховане референтне значення РСІ групи практично здорових осіб після стимуляції облич, лиць, які включають близько 95% діапазону нормальних значень. Оцінка референтного значення РСІ проводилась шляхом розрахунку округленої різниці середнього значення РСІ практично здорових осіб, лиць після стимуляції, яке складало 0,695 ум. од. та потроєного середньоквадратичного відхілення середнього. Інтегральний показник РСІ склав 0,5 ум. од. Тобто за наявності РСІ менше за 0,5 ум. од., дані оцінювалися як порушення кровонаповнення статевого члена у вигляді зниження притоку (рис.1).
Рис.1. Реофалограма зі зниженням кровонаповнення статевого члена в стані ерекції.
R – Rc – тривалість серцевого циклу;
а – початок реохвилі;
с – вершина реохвилі.
Для визначення значення вегетативної дисфункції в ґенезі порушень ерекції нами був застосований аналіз варіабельності серцевогосердечного ритму.
Ув, біля пацієнтів зіз еректильною дисфункцією у спокої були виявлені ознаки вегетативного дисбалансу, які характеризувалися достовірним збільшенням активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи і зниженням активності її парасимпатичного відділу, тобто відмічалося підвищення показника симпатовагального балансу (LF/HF) ув, біля пацієнтів зіз ЕД порівняно з контрольною групою на 22%. Ув, біля пацієнтів зіз еректильною дисфункцією під час стимуляції ерекції відмічена недостатня динаміка приросту активності парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи на тліна фоні вихідноївихідної гіперсимпатикотонії порівняно з контролем: зниження показника симпатовагального балансу (LF/HF) при ЕД всього 9%, на відміну від практично здорових осіб, лиць, ув, біля яких динаміка вказаного показника склала — 23%). Причому, зміна показника (LF/HF) після проведення стимуляції у хворих з ЕД порівняно з практично здоровими особами, лицями склала +44%, що говорить про менш виражений, висловлений приріст активності парасимпатичної нервової системи і підвищеній активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи у пацієнтів з ЕД. Гіперсимпатикотонія зумовлена вегетативним дисбалансом, що є наслідком порушень взаємин між симпатичним і парасимпатичним відділами, що може служити причиною психогенної еректильної дисфункції, яка при якісній оцінці реофалограм може виявлятися додатковими хвилями, які також характерні для корпоральної веноокклюзивної дисфункції (рис.2).
Рис.2. Реофалограма обстеженого хворого у стані ерекціі з додатковими хвилями.
R – Rc – тривалість серцевого циклу;
а – початок реохвилі;
с – вершина реохвилі.
Післяпотім вивчення параметрів варіабельності серцевогосердечного ритму в рамкаху рамках оцінки вегетативного статусу в регуляції процесу ерекції ув, біля хворих з ЕД, можна зазначити, що відзначалась значна зміна частотного показника симпатовагального балансу (LF/HF), вказуючивказуючи на гіперсимпатикотонію. Ми розрахували межове значення для інтегрального параметру (LF/HF) контрольної групи, після проведення стимуляції. Показник (LF/HF) більше за 1,5 ум. од., дозволяє нам верифікувати наявність вегетативного дисбалансу за рахунок активації симпатичного відділу вегетативної нервової системи.
З метою з'ясування взаємозв'язку форми еректильної дисфункції з параметрами реофалографії, та показниками варіабельності серцевого ритму проведений аналіз реофалограм, згідно з їх якісними та кількісними характеристиками та аналіз показників ВСР. Для цього пацієнти основної групи в ході дослідження були розподілені на 2 підгрупи: хворі зііз зниженоюзниженою ампулітудою систолічної хвилі (підгрупа А 37 чоловіків) і пацієнти зіз наявністю додаткових хвиль на реофалограмі (підгрупа В 45 чоловіків) за даними реофалографії (табл.1).
При аналізі одержаних реофалограм з'ясовано, що у пацієнтів підгрупи А відмічені достовірно нижчі кількісні показники реофалограм (РСІ, АПЧ, a, ПТ і DV), причому після проведення стимуляції ерекції різниця між вищенаведеними показниками в обох підгрупах стає достовірно більш значущою. Динаміка показників реофалограми у пацієнтів підгрупи В порівняно з підгрупою А після 1-ї стимуляції склала: для РСІ– достовірне збільшення в 3,6 разів і 2,7 разу, для питомого кровонаповнення – 5,1 і 2 рази, для амплітудно-частотного показника – 4,3 і 3,2 разу та зменшення для показників тривалості анакроти реофалограми і показника судинного тонусу на 26,52% і 12,55% для підгрупи В і 18,39% і 3,55% для підгрупи А, відповідно. Більш виражені, висловлені відмінності порівняно з початковими показниками, особливо в підгрупі В, були виявлені після проведення третього дослідження стимуляції ерекції, причому за показниками РСІ і питомому кровонаповненню одержані в завершальному реографічному обстеженні дані виявилися практично зіставними з групою контролю.
Таблиця 1.
Показники реофалографії обстежених осіб, лиць різних підгруп
Показники
Підгрупа А
37 пацієнтів
Підгрупа В
45 пацієнтів
до стимуляції
після 1 стимуляції
Після 3 стимуляції
до стимуляції
після 1 стимуляції
Після 3 стимуляції
РСІ, ум. од
0,118±0,024
0,319±0,098*D
0,327±0,071*D
0,146±0,016
0,528±0,081*
0,632±0,038*#
DV,%
0,026±0,003
0,051±0,038*D
0,054±0,034*D
0,031±0,03
0,129±0,017*
0,152±0,014*#
АЧП, с-1
0,130±0,016
0,415±0,051*D
0,452±0,053*D
0,153±0,019
0,661±0,065*
0,895±0,071*#
a, с
0,174±0,006
0,142±0,014D
0,131±0,012D
0,132±0,007
0,097±0,022*
0,074±0,0093*#
ПТ,%
19,14±0,56
18,46±0,39*D
18,12±0,48*D
13,86±0,17
12,12±0,21*
10,48±0,29*#
Примітки. 1. * — достовірність відмінностей зіз даними у спокої (p<0,05).
2. D — достовірність відмінностей з пацієнтами підгрупи В (p<0,05).
3. # — достовірність відмінностей порівняно з 1 стимуляцією (p<0,05).
Таким чином, дані реофалографії показують, що у пацієнтів підгрупи А відмічені більш низькі кількісні показники реофалограм. Все це свідчить про більш значні порушення кровобігу статевого члена у паціентів зі зниженою амплітудою систолічної хвилі (підгрупа А), які є слідством органічної (васкулогенної) ЕД з ураженням артериогенного компоненту ерекції. При аналізі параметрів варіабельності серцевого ритму в підгрупах А та В отримані наступні дані (табл.2).
Враховуючи отримані достовірно вищі показники симпатовагального балансу в обох підгрупах по відношенню до групи контролю, нами для виключення психогенної ЕД проводились повторні дослідження з аналізом всіх показників реофалограм та симпатовагального балансу. В підгрупі В мало місце достовірне послідовне зниження показника симпатовагального балансу від першого до третього дослідження з достовірним поліпшенням кількісних показників реофалограм. Проведений кореляційний аналіз між інтегральними показниками реофалографії (РСІ) і варіабельності серцевогосердечного ритму (LF/HF) ув, біля хворих зіз додатковими хвилями на реографічній кривій показав наявність тісного різноспрямованого взаємозв'язку між характеромвдачею кровобігу по судинахпосудинах статевого члена у спокої (r= — 0,58, p<0,05), при стимуляції ерекції (r= — 0,66, p<0,05), тобто у міру зростаннязросту (LF/HF) достовірно зменшується об'єктивний показник кровопостачання органу − РСІ.
Таблиця 2.
Показники ВСР в обстежених осіб у спокої та при стимуляції ерекції.
Примітки:
1. * — достовірність відмінностей з контрольною групою у спокої (p<0,05).
2. ***– з контрольною групою після третьої стимуляції (p<0,05).
3. Δ – достовірність відмінностей з групою В після третьої стимуляції (p<0,05).
В той же час у хворих, які характеризувалися зниженою амплітудою систолічної хвилі за даними реофалограм, статистично значущої взаємозалежності між вказаними параметрами зареєстровано не було. При 3-х кратному проведенні реофалографії у пацієнтів підгрупи В (з додатковими хвилями на реограммі) відмічалося достовірне зниження симпатичної активності на 20% в порівнянні першою стимуляцією з паралельним розвитком адекватної ерекції у 69% пацієнтів (31 паціент). Зниження показника симпатовагального балансу з 1,77 ум. од. до 1,43 ум. од., що дорівнювало значенню менш ніж розрахований нами інтегральний показник практично здорових чоловіків, який дорівнює 1,5 ум. од. було для нас критерієм кількості проведення повторних досліджень. Розвиток адекватної ерекції при третьому дослідженні, зникнення додаткових хвиль на реофалограмі та зниження показника симпатовагального балансу (LF/HF) до показників групи контролю дозволило нам виключити цих пацієнтів з групи васкулогенної еректильної дисфункції. Таким чином, можна зазначити, що метод реофалографії у комбінації зіз визначенням симпатовагального балансу дозволяє проводити діагностичне обстеження, динамічне спостереження за функцією судинного басейну статевого члена, оцінити ефективність лікування, що проводиться, з мінімальними незручностями для досліджуваного, а також скоротити використання інвазивного методу обстеження-кавернозографії.
Як носії для трансдермальної лікарської форми досліджували різні гелеві композиційні основи, які застосовуються при виробництві гелів і мазей.
Одним із перших завдань було підібрати основу для трансдермального гелю, яка б забезпечувала максимальне проникнення лікарських речовин у тканини за мінімальний проміжок часу. Для цього в експерименті вивчали вивільнення папаверину гідрохлориду з основ – носіїв гелів методом рівноважного діалізу в буферний розчин з рН 6,2 через напівпроникну мембрану. Кількісний вміст речовини в діалізатах через 10 хвилин від початку діалізу встановлювали спектрофотометричним методом (табл.3). Максимальне вивільнення діючої речовини – 92% папаверину гидрохлориду за мінімально короткий проміжок часу (10 хв) забезпечила проксанолова основа. На підставі одержаних даних розраховували параметри фармацевтичної доступності − константи швидкості вивільнення і період напіввивільнення папаверину гідрохлориду з гелевихіз композицій, що вивчалися.
Таблиця 3
Матриця планування і результати визначення концентрації папаверину гідрохлориду (%) при його вивільненні з гелевих композицій.
Гелева
композиція
Концентрація папаверину гідрохлориду, що вивільню-ється%, інтервал 10 хв.
Сума
%
Середнє%
1 дослід
2 дослід
3 дослід
Гель на основі проксанолу
92,02
91,73
92,25
276
92,0
Гель на основі карбомеру
80,04
79,13
80,23
239,4
79,8
Гель на вазелін-ланоліновій основі
22,78
22,51
22,75
68,04
22,68
Найменший період напіввивільнення папаверину гідрохлориду, одержаний нами з гелю на основі проксанолу – 3,1 хв., що в 6,2 разу менш такого для гелю на вазелін-ланоліновій основі і в 1,12 разу менш такого для гелю на основі карбомеру. Константа швидкості вивільнення була найбільшою для гелю на основі проксанолу – 0,22 хв. -1. Виходячи з вищевикладеного, доставку найбільшої кількості папаверину гідрохлориду в тканини за мінімальний час забезпечує проксанолова основа.
Наступним етапом вивчали структурно-механічні характеристики гелевих основ-носіїв, тому що вони справляють помітний вплив на процеси вивільнення і всмоктування лікарських речовин з гелю, а також визначають такі властивості як намащуваність, адгезія. Для вирішення цього завдання проводили вивчення реологічних параметрів гелів на ротаційному вискозиметрі. На підставі одержаних даних з'ясовано, що реограми перебігу композицій на основі проксанолу проходить через область оптимуму консистенції гелів, що вказує на задовільні консистентні властивості досліджуваних систем. Встановлено, що «механічна стабільність» гелю на основі проксанолу складає 0,87, що за класифікацією дозволяє віднести їх до систем з абсолютним домінуванням в структурі тиксотропних зв'язків. Аналіз проведених досліджень виявив, що гелева композиція на основі проксанолу має найкращі фармакотехнологічні властивості, забезпечуючи максимально швидке вивільнення діючих речовин, комфортну намащуваність,, відсутність ефекту скачування, адгезії. Для обґрунтування вибору антисептику — консерванту трансдермального гелю проведене вивчення спектру антимікробної дії загально використовуємих антисептичних речовин, які мають широкий спектр антимікробної активності та використовуються у виробництві м'яких лікарських форм: ніпагін 0,1%, кислота бензойна 0,15%, етоній 0,08%, кислота сорбінова 0,15%, полігексаметиленгуанідину фосфат 0,1%, ніпагін: ніпазол (8: 2) 0,1%. При вивченні спектру антимікробної дії та оцінки отриманих результатів визначено, що найбільшу мікробіологічну стабільність гелю забезпечує полігексаметиленгуанідину фосфат у концентрації 0,1% від загальної маси лікарської форми. Загальна кількість мезофільних і факультативно анаеробних мікроорганізмів в 1 грамі гелю становила 3 ± 0,1 КОО/г. Цей рівень мікробної контамінації відповідає нормативним, а бактерії сімейств Pseudomonas aeruginosа і Staphylococcus aureus відсутні. Враховуючі отримані дані до складу трансдермального гелю нами був введений полігексаметиленгуанідину фосфат у концентрації 0,1% від загальної маси лікарської форми. У доклінічній фазі дослідження нами проведено вивчення безпеки, місцево-дратівливої, сенсибілізуючої дії, гострої і хронічної токсичності багатокомпонентного трансдермального гелю на тваринах (кролях, морських свинках і щурахпацюках). Як показали результати досліджень, застосування трансдермального гелю і гелю-плацебо впродовж 12 годин не викликало жодних відхилень від норми основних фізіологічних характеристик життєдіяльності відповідно до основної і контрольної груп тварин. Двотижневе спостереження показало, що ув, біля тварин контрольної і досліджуваної груп загальний стан і харчова поведінка були практично ідентичні. Вивчення хронічної токсичності трансдермального гелю показало, що впродовж трьох місяців аплікацій не спостерігалося жодних змін основних фізіологічних функцій в організмі тварин. Трансдермальний гель після тривалого нанесення (впродовж 3-х місяців) щодня до 100,0 — 150,0 мкг/кг не призвів до зміни показників периферичної крові щурів і кролів.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
еще рефераты
Еще работы по медицине