Реферат: Якість і ефективність управлінських рішень

--PAGE_BREAK--Умовами ефективності технології менеджменту стосовно організації кожного процесу є:
1) створення системи внутрішньо-виробничих, організаційно-правових документів для комплексної регламентації діяльності апарату управління (поло­жень про відділи і служби, посадових інструкцій, алгоритмів і стандартів на функції менеджменту і окремі види управ­лінської діяльності та ін.);
2) розробка і дотримання раціо­нальних процедур здійснення управлінських операцій;
3) пра­вильне поєднання в менеджменті кількісних і евристичних методів;
4) використання сучасної оргтехніки і спеціальних прийомів, що полегшують пошук альтернатив, вибір і обгрун­тування варіантів рішень та використання їх (метод «мозкової атаки», таблиці рішень, карти управлінських процедур)технологічні карти на документ, посадові операційні карти тощо);
5) повне врахування вимог законів формальної логіки (тотожності, протиріччя, виключення третього, достатньої підстави) і широке використання її категорій (мислення, суд­ження, висновок, силогізм, досвід, спростування, асоціація рефлексія, інтуїція та ін.).
До технології менеджменту ставляться інші вимоги: єдністьтехнологічного процесу, яка повинна забезпечувати поєд­нання робіт з таким розрахунком, щоб виключити взаємні перешкоди; неперервність технологічного процесу; мінімаль­на вартість і трудомісткість технологічних процесів; рівно­мірність завантаження апарату управління.
З точки зору технології процес менеджменту розглядаєтеся перш за все як поетапна діяльність, пов'язана з прийняттям і реалізацією господарських рішень.
Судячи з досвіду кращих промислових підприємств, при проектуванні процесу менеджменту доцільно розробляти різні технологічні документи: загальний алгоритм управління, різні карти, інструкції, технологічні довідники і стандарти. Для творчих процесів праці менеджерів слід розробляти техноло­гічну документацію у вигляді технологічних карт-довідників і укрупнених блоків-схем або алгоритмів, що визначають порядок і послідовність виконання робіт.
Технологія розробки, прийняття і реалізації рішень та процедур, здійснення логічних, аналітичних, інформаційно-пошукових, обчислювальних та інших операцій мають чітку послідовність. При розробці процедур менеджменту встанов­люють порядок здійснення окремих операцій, пов'язаних із збиранням, рухом, зберіганням, обробкою, аналізом інформа­ції, забезпеченням нею структурних підрозділів і окремих робочих місць, а також визначають інші дії, зумовлені потре­бою розв'язання господарських завдань.
Організаційна процедура приймання і виконання найваж­ливіших повторюваних рішень (прийняття на роботу, служ­бові просування працівника, звільнення з роботи, заохочення працівників, накладання стягнень, підбиття підсумків роботи за певний період, приймання і оцінка виконаних робіт тощо) вимагає вирішення таких питань: 1) на якому рівні і хто приймає рішення (одноосібно чи колегіально)? 2) хто готує інформацію, проект рішення та його обгрунтування? 3) з ким погоджується рішення (на підприємстві та за його межами)? 4) яка періодичність і форма контролю за ходом виконання рішення? 5) хто контролює і відповідає за правильність виконання рішення? 6) хто наділяється правом вносити зміни у зміст рішення і строки його виконання? 7) яка форма звіт­ності про виконання рішень? 8) хто дає висновок про вико­нання рішень і ступінь досягнення поставленої цілі (цілей)?
  Визначення цілі Визначення і прогнозування розвитку ситуації
Формулю­вання проблем
Вивчення обмежень Вибір стратегії
Вибір методу вирішення проблем
Пошук альтернатив
Визначен­ня кри­теріїв
Оцінка рішень
Вибір кращого варіанта
Узгодження рішення
Прийняття рішення
Організація виконання рішення
Рис.1 Схема процесу розробки і прийняття рішення в менеджменті
На підставі аналізу процедур менеджменту можна побудувати модель процесу розробки рішень, що відображає послідовність здійснення основних груп операцій, пов'язаних і прийняттям і реалізацією управлінських рішень (рис.1). Ця модель включає: вибір цілі (цілей); оцінку ситуації і формування проблем; вибір критеріїв визначеності ефектив­ності рішення; пошук і розробку можливих варіантів дій (альтернатив); оцінку альтернатив; вибір (відбір) одного, найбільш ефективного варіанта дій; реалізацію рішень і оцінку ступеня досягнення поставлених цілей.
Орієнтація економіки України на впровадження ринкового механізму господарювання вимагає, щоб в управлінській діяльності більше уваги приділялось формуванню цілей, які визначають напрям і структуру діяльності колективу. На дум­ку психологів, людина може розглядатися як система, що реалізує певні цілі. Ціль — це запрограмований результат (бажана подія або певна їх величина), який повинен бути досягнутий за допомогою відповідних дій.

Кожне підприємство (об'єднання) є багатоцільовою системою, спрямованою на розв'язання багатьох завдань — виробничих (забезпечення виходу певного асортименту, валової і товарної продукції, прибутку тощо) і соціальних (досяг­нення проектного рівня оплати праці, створення відповідної соціальної інфраструктури, підвищення кваліфікації і культур­ного рівня працівників тощо). На практиці важко визначити, що є конкретною метою діяльності певного колективу або окремого виконавця, які зв'язки існують між різними цілями, чи не є вони суперечними. Отже, визначені цілі — відповідальна операція у процесі розробки рішень, яка є однією з найважливіших складових мистецтва менеджменту. Цю операцію починають з аналізу стану керованої системи, вияв-мення тенденцій її розвитку і бажаного стану в майбутньому. І Намічену ціль порівнюють і погоджують з цілями інших систем (відділів, служб, виробничих підрозділів) у вертикаль­ному і горизонтальному плані. При цьому встановлюють, наскільки дана ціль відповідає досягненню цілі вищого поряд­ку і чи стикується вона з цілями інших структурних підроз­ділів того ж рівня. У підприємствах, а тим більше в об'єд­наннях, є багато центрів прийняття рішень. Щоб виключити суперечливість рішень, потрібно, щоб ті, хто приймає рішення, знали мету організації, а перший керівник здійсню­вав належну координацію їхніх дій. При цьому головне зусилля необхідно спрямовувати не на координацію власне дій виконавців, а на їх цільову спрямованість.
Ціль може бути зображена у вигляді стовбура, а можливі засоби її досягнення (підцілі) — у вигляді гілок. Звідси таке графічне зображення дістало назву «дерева цілей». «Дерево цілей» з кількісними показниками може використовуватись як допоміжний засіб при розробці господарських рішень. У цьому випадку його називають «деревом рішення». Головна мета використання «дерева рішень» полягає в тому, щоб розробити струнку схему послідовного здійснення заходів у конкретній ситуації.
Для оцінки ситуації і підготовки рішення орган управління (керівник) повинен бути забезпечений повною і своєчасною інформацією. Зміст процесу управління полягає у перетво­ренні інформації зворотного зв'язку на інформацію управ­лінських рішень. Зворотний зв'язок дає змогу коригувати помилки і відхилення, регулювати виробничі й управлінські процеси.
Для прийняття рішення потрібна планова, нормативна, інструктивна, правова, статистична, облікова, наукова (ноу-хау) та інша інформація. Незалежно від виду вона має бути точною, повною, вірогідною, надійною, зручною для сприй­няття та оцінки. Носіями інформації для прийняття рішення є документ, креслення, схеми, графіки, газети, журнали, книги, кінофільми, записи на магнітній стрічці та ін. Важливими джерелами інформації є особисті спостереження, бесіди зі спеціалістами і працівниками, опитування експертів. Крім того, створюють комісії або творчі групи для вивчення питання, проводять анкетні опитування, інтерв'ювання тощо.
На практиці найчастіше потрібні дані не нагромаджуються, а переважає разове використання інформації. В результаті витрачається зайвий час на збирання інформації. Тому при створенні системи інформаційного забезпечення в кожному підприємстві доцільно точно визначити надходження інфор­мації від структурних підрозділів і службових осіб, встановити перелік даних і строки їх надходження (щодня, один раз на 5, 10 днів, щомісяця, разово), уточнювати форми її подання, передбачити порядок заповнення окремих форм і нагромад­ження інформації з тим, щоб створювати первинні довідково-інформаційні фонди.
Досить поширеною помилкою у розпорядницькій діяль­ності керівників є зневажливе ставлення до аналізу інформа­ції, що надходить, та переоцінка особистого досвіду. Сучасні масштаби виробництва не дають змоги керівнику «бачити все», тому без регулюючого впливу залишаються суттєві сторони діяльності підприємств (організацій).
Радикальними засобами забезпечення керівників усіх рангів своєчасною і повною інформацією про ситуацію, що безперервно змінюється, є широке впровадження автомати­зованих систем збирання і обробки інформації (в т. ч. АРМів), використання найновіших засобів зв'язку, наукових методів обробки інформації (групування, складання статистичних питань-таблиць, динамічних рядів, кореляційного і регресійного аналізу, математичного програмування та ін.). Залежно від характеру інформації, для її вивчення використовують різні логічні методи — порівняння, аналогії, синтезу, абстра­гування, узагальнення, індукції, дедукції та ін. У результаті глибокого і всебічного вивчення ситуації вдається виявити проблеми, вирішення яких є передумовою подальшої під­приємницької діяльності. В менеджменті під проблемою розуміють завдання, що вимагає розв'язання. Потреба розв'я­зання завдання зумовлюється відхиленням того, що має місце або очікується, від того, що намічене або бажане.
На практиці проблеми розподіляються на чотири групи:
1)  структуризовані (для їх розв'язання використовують стан­дартні правила, інструкції, методичні вказівки і досвід);
2)  добре структуризовані (їх розв'язують із застосуванням математичного програмування, економіко-математичного моделювання та інших кількісних методів);
3) слабко струк­туризовані (застосовують системний аналіз, експертні оцінки, методи математичної статистики, експертні оцінки;
4) неструктуризовані (застосовують системний аналіз, експертні оцінки, досвід, судження, інтуїцію, методи математичної статистики).
У своєму розвитку проблема проходить кілька стадій: прихованого розвитку, перетворення на негативне явище, перетворення на фактор, що є очевидною перешкодою в діяльності підприємства чи окремого його підрозділу. Якщо менеджеру вдається своєчасно (на стадії прихованого або, у крайньому разі, очевидного розвитку) виявити і правильно сформулювати проблему, то цим уже наполовину визна­чається успіх її вирішення.
До господарських проблем (завдань) можна застосовувати такий же логічний підхід, як при розв'язанні завдань з математики. Спочатку глибоко осмислюють завдання, визна­чають часові та інші ресурсні обмеження, організаційні, технічні та інші труднощі. Потім встановлюють взаємозв'язки різних елементів завдання і ступінь невизначеності результа­ту рішення, вишукують ідеї (гіпотези), розробляють і реалізують план розв'язання. Після цього вивчають знайдеш результати.
Науковий підхід до розробки i прийняття управлінських ршень включає не лише виявлення (ідентифікацію) проблеми, а й усвдомлення її. Повторювані проблеми слід розв'язувати в peжиміi встановлених процедур.
Для діагностики проблеми вивчають и характер (технічний, технолопчний, економічний або комплексний), встановлюють причини виникнення, фактори (внутрішні або зовнішні), що и зумовили, можливі наслідки несвоєчасного розв'язання проблеми, її складність, межі тощо. У процесi аналізу вивчають ситуації i обмеження, пов'язані з часовою характе­ристикою, трудовими, матеріальними i фінансовими ресур­сами.
Під ситуацією розуміють обстановку, тобто стан явищ, що вивчається, або процесу на певний пеіод (годину, дату), прогнозні оцінки розвитку обставин i можливі результати їх зміни. Але це загальне тлумачення ситуації повинно уточню-ватись з урахуванням того, про яку ситуащю йде мова: виробничу, господарську, планову, звітну, проблемну, екстремальну, конфліктну, ігрову, експериментальну. При вивченні ситyaції враховують усю сукупнють умов (зовнішніх i внутрішнix), які вимагають відповідних менеджера чи колегіального органу управління. Як правило, ситуація в сфері менедж­менту включає, поряд з управлінським завданням, незадовільний стан справ, невирішені питания. Правильне розуміння ситуації, вміння відрізнити справжні стан від ілюзорного, а також урахування громадської думки, потреб i запитів людей є важливими передумовами ефективного менеджменту.
У практичшй роботі менеджери використовують piзні підходи до процесу вироблення рішень — виходячи з бажаного результату, з пошуку найсильніших сторін cвoїx можливостей, найслабишого місця в ситуації, з відновлення в пам'яті подібних ситуацій, i, нарешті, вільного мислення. Найчастіше рішення приймаються, виходячи з бажаного результату, але серед обстежених 107 підприємств поки що найвищий результат забезпечили ті керівники, які прийняття рішень розпочинали з відновлення в пам'яті подібних ситуацій.
Життєвий досвід показав, що icнyє чимало вapiaнтів вирішення будь-яких проблем. Для порівняння альтернатив i вибору кращої з них використовують критерії, формування яких входить в обов'язки вищих менеджерів.
Критерії (оцінка) рішень являє собою правило порівняння i вибору альтернатив, мірило економічного i соціального ефекту. Використання об'єктивних критеріїв оцінки вapiaнтів рішення дає змогу порівняти ці варіанти i вибрати найкращий. У загальному планв основним критерієм управлінських рішень є закон економії суспільної праці при виробництві i реалізації продукції.
Е.Квейд пише про найбшьш поширеш помилки при виборі критеріїв:
1) недооцінка абсолютного розміру цілі або затрат;
2) неправильний вибір або її розмірів;
3) зневажливе ставлення до невизначеності;
4) недооцінка впливу на затрати i досягнення поставлених цілей в інших операціях;
5) непра­вильна уява про затрати;
6) недооцінка тривалості операцій тощо.
На практиі використовують piзнi критерії для прийняття рішень в умовах ризику, неповної інформації i невизначенності.
Залежно від поставленої мети, як критерій можна використати натуральні i вартісні, кількісні та якісні показники діяльності підприємства: виконання замовлення на продаж основних видів продукції державі: досягнення певного рівня прибутку i рентабельності виробництва; створення фондів для розширеного відтворення i споживання; підвищення рівня соціальної активності, згуртованості колективу та інше.
Критерії формуються на основі поєднаних відповідних показників, що характеризують результати дій. Чим менше цих показників, тим легше сформулювати критерії. Тому при розв'язанні завдань бажано кілька критерніїв зводити до одного штегрованого.
Варіанти рішень, що мають кшыасне вираження, можуть порівнювати за допомогою критеріїв Вальда, Севіджа, Гурвіца, Байєса, Ходжеса-Лемана та інших.
Максимальним критерієм Вальда (критерієм песимізму) передбачається така стратегія, коли в гірших умовах можна одержати гарантований виграш, орієнтований на найгірші умови:
В = max min aij, де aij — виграш при виборі і-ї стратегії в j-x умовах.
Критерій Севіджа полягає в тому, що в умовах невизначеності рекомендується вибір стратегії, за якої величина ризику буде найменшою у найнесприятливіших умовах:
i
 j
B= min maxrij
де rij= aij_-maxij
Критерій Севіджа також може розглядатися як критерій крайнього песимізму, але тут rij означає не можливий виграш, а упущені можливості або ризики, які намагаються мінімізувати. На практиці цей критерій використовується переважно тоді, коли рішення приймається на багато рокі(стратегіне рішення).
    продолжение
--PAGE_BREAK--Критерій Гурвіца прийнятний, оскільки в умовах невизначеності не opiєнтує ні на крайній песимізм (найгірші умови), ні на крайній оптимизм (найсприятливші умови):
B=max [Yminai+(1i-Y) maxaij]
B=max [Y min ai+(1i-Y) maxaij]
де Y коефіцієнт, який об'єктивно вибираеться міжО i 1 (O,Y,1). Тобто чим небезпечніша ситуація, тим більшим має бути підстрахування, тим ближчим до одиниці слід вибирати Y, що зумовльює мінімальний варіант рішення.
Варіанти розроблених рішень оцінюють за очікуваними економічними результатами, значущістю, оперативністю, небезпечністю зриву i рівнем ризику в ситуаціях, коли результати не можна визначити вірогідно, надійністю окремихваріантів. Kpiм того, для оцінки альтернатив використовують різноманітні нормативи, оформлені у вигляді правил, процедур, регламенту, стандартів, а також моделі різного типу; включаючи аналогове моделювання та iмітацію на ЕОМ.
Процес прийняття оперативних повторюваних рішень можна полегшити розробкою спеціальних таблицьрішень, перш за все; для диспетчерів i керівників середньої ланки. У лівій частиці таких таблиць зверху вниз фіксуються умови роботи й відхилення нормального ходу процесу праці, що часто зустрічаються. У правій частині таблиць по горизонталі зазначаютьномери рішень.
Для попереднього аналізу варіантів рішень доцільно використовувати системний підхід, у складних ситуащях, коли кількісних оцінок немає,- метод експертних оцінок. Реалізуючи вимоги системного підходу, треба забезпечити пра-кильний ви6ip критерії оцінки рішень, та відповність часткових рішень загальній цілі. Пріоритет треба віддавати тому варіанту рішень, який найбшьше відповідає вибраній стратегії.
При розв'язанні складної проблеми кожен керівник обирає певну стратегію. Стратегія розглядається як широка загальна концепція діяль, ності підприємства. Вона являє собою загальну програму дій, що включає розподіл ресурсів для досягнення кінцевих цілей, вибір основних задач i курсу дій. Науковщ розрізняють такі види стратегії (можливої поведінки): песимютичну, обережну, ризикову, дуже ризиковану, азартну.
При виникненні потреби в прийнятті рішення кожен менеджер вибирає конкретну стратегію залежно від характеру рішення, умов за яких воно приймається, досвідченості керівника, його визнання в колективі та інших факторів. Сформульована у вигляді загального (недеталізованого) плану стратегія передбачає: усунення причин негативних відхилень (досягнення збалансованості між робочою силою i технічними засобами, заміну невдалого виконавця, додаткову мотивацію працівників тощо.); зміну, якщо це можливо, характеристик причин відхилень; знаходження кращого способу адаптації до зовнішніх або внутрішніх умов функціонування керованого об'єкта. У практичній діяльності керивники трудових колективів часто використовують стратегії мінімаксну, мінімуму середнього ризику, допустимого ризику тощо.
Мінімаксна стратегія визначае певну сукупність дій, виходячи з найнесприятливішого збiгy обставин (погодних умов умов постачання запасних частин, надходження субсидій тощо). Наприклад, якщо відомо, що останні заморозки бувають переважно до 15 травня, то замінімаксною стратегією приймають рішення почати садіння овочів у відкритий грунт після цієї дати. Цим досягаеться гарантія, що кращ1 результати ймовірні, а гірші – ні.
Згідно із стратегією середнього ризику керівник орієнтується на середні найтиповіші умови. Стратегією допусти­мого ризику передбачається найбільш сприятливий стан зовнішнього середовища, висока ефективність i водночас ве­ликий ризис, оскільки немає впевненості, що реалиація рішень зд1йснюватиметься у сприятливих умовах.
Рішення формулюється в остаточному вигляді шсля його обговорення, погодження i уточнения. В окремих випадках для підвищення сприятливості рішень необхідне автократичне розв'язання проблем, що грунтується на одноосібному прийнятті рішень менеджером. Проте в процесі колективного обговорення підвищуеться ймовірність розробки кращого рішення, оскільки активізуються розумові процеси, кожний учасник кворуму має можливють фільтрувати чужі ідеї та висловлювати власні, i, врешті-решт, вважає себе співавтором або учасником прийняття рішеення i легше орієнтується в загальному ході виробничого процесу.
3. Методи розробки і обґрунтування рішень
Розробка i прийняття рішень пов'язані з ідеєю об'єктивних i суб'єктивних факторів, які знаходяться в діалектичній єдності. Конкретна ситуація, економічні, соціальні та психологічні закони — це об'єктивні фактори. Суб'єктивними факторами є талант менеджера, його інтуіція, практичний досвід, знання, особливості мислення, загальна ерудиція, воля того, хто приймає рішення.
Характеризуючи роль особистостося в управлінському процеci, можна стверджувати, що у переважній бшьшості випадків ycпix розв'язання конкретного завдання залежить від того, наскільки вдало вибрані й використані керівником чи колегіальним органом управління конкретні методи i прийоми підготовки рішень На практиці при розробці i обгрунтуванні рішень використовується творча уява, здогадка, побудова гіпотез, власний досвід i спостереження, досвід інших керівників, моделювання, екстраполяція, експертна оцінка, колективна генерація цей (метод мозкової атаки), аналіз i синтез, індукція i дeдyкцiя, аналогія, абстракція i конкретизація, сіткове планування, графічне зображення явищ, написания сценаріїв тощо.
Методи, що використовуються для прийняття рішень, можна об'єднати у три групи: 1) що грунтуються на якісному аналізі явищ (історичних аналогій, експертних оцінок та iн); 2) що поєднують якісний аналіз i кількісні оцінки (достатньої інформаційної бази); 3) розрахункові (використовуються для прийняття конкретних рішень з удосконалення менеджменту за умови належного інформаційного забезпечення).
Підготовка рішень передбачає комплекс пізнавальних психологічних процесів, методів i прийомів. Насамперед йдеться про аналіз — метод дослідження явища (предмета, об'єкта) поділом його на складові частини, вивченням окремих сторін i властивостей взаємозв'язків між причинами (факторами) i наслідками (результатами).
Одним з найпоширешших прийом1в аналізу є ідентифікація факторів, що впливають на досягнення цілей, закладених у проблему. Наприклад, якщо готується рішення щодо підви­щення якості продукції, то такими факторами є кваліфікація працівників, методи контролю якості сировини, обладнання та інше.
Поглиблюючи аналіз, у кожній проблемі можна виділити підпроблеми, більш доступні для розв'язання i вивчення зв'язків i залежностей. Якщо ту чи іншу задачу розв'язати не вдається, її варто видозмінити з метою спрощення чи підведення до аналогії.
У пpoцeci наукового знання явища чи об'єкта аналіз доповнюється синтезом.При цьому використовуються резуль­тати, досягнуті на попередніх етапах, i будується модель, яка оптимізується i доводиться до остаточного вигляду.
Аналіз i синтез тісно пов'язані з індукцією i дедукцією. Індукція — це процес пізнання загальних законів через спостереження i складання поодиноких випадків, думка рухається від часткового до загального. Тобто індукція є методом вивчення, який полягає у тому, щоб з окремих часткових явищ виводити загальні правила. За допомогою індукції ми підіймаємося до узагальнень, побудованих на фактах, до пізнання законів. Тому вci наукові спостереження ґрунтуються на індуктивному методі. Головні правила індукції сформульовані Беконом так:
1) слід примножувати спостереження i варіювати досліди до тих пip, поки не вдасться відрізнити те, що є в явищах природи постійним, або поки не буде відокремлено основне від привнесеного, випадкове від суттєвого;
2) слід такими ж способами дошукуватися до встановлення тих властивостей i обставин, які включають виникнення даного явища або які байдужі до нього; це доповнює наші знання про саме явище;
3) слід дошукуватися щодо властивостей, відкритих в деякому предметі, чи не проявляються вони в інших пропорціях відповідно до інших умов i чи не можна пропорційність змін звести до деякого загального правила.
Дедукція передбачає хід мислення від загального до часткового (нова думка виводиться суто логічно з попередніх). Дедуктивні умовисновки піддаються формалізації на підставі сучасних математичних методів прийняття рішень.
Під час підготовки рішень i конструювання ix елементів використовують метод асоціацій — зв'язку між елементами розумового процесу (відчуттям, сприйняттям, уявою, ідеями та інше), в результаті якого виникає нова корисна (для розв'язання задач думка. Розрізняють асоціації за подібністю, суміжністю, контрастністю, одночасністю тощо. Метод асоціації дає змогу скоротити час на пошук рішень, оскільки спрямовує думку згідно iз зв'язком уявлень (наприклад, якщо треба щось пригадати).
Чимало рішень приймаються на основі аналогії — використанні подібних рішень, які приймались раніше за схожих обставин. Психологи стверджують, що аналогією проникнуте все наше мислення, але ступінь аналогії буде різним. Важливо не допустити помилки, прийнявши за аналогію лише зовні подібну ситуацію на основі поверхневого її вивчення.
У практичній діяльності керівника корисною є рефлексія — процес самопізнання менеджером свoїx внутрішніх психічних актів i станів, здатність відображувати у власному мисленні розмірковування конкурента чи суперника i формувати уявлення про його цілі та можливі дії.
У підготовці ефективних рішень не можна применшувати роль інтуїції — здатності осягнення істини спостереженням i складанням поодиноких випадків без обґрунтувань за допомогою доказів.
Інтуїція може розглядатися як вміння здогадуватися про щось, минаючи логічні розмірковування. Інтуїтивне прозріння містить у co6i у спресованому вигляді величезну кількість логічної, етичної або сенсорної інформації. За допомогою цього каналу добуваються принципово нові знання.
Видатний фізик П.Л.Капіца часто використовував для розрахунків лише кілька арифметичних дій, але завдяки його інтуїції ці результати майже завжди були близькими до істини. Тобто, маючи належний досвід, знання i розвинуту культуру мислення, сучасний менеджер може дійти правильного висновку, обминувши проміжні ланки аргументації, навіть не усвідомлюючи вciєї сукупності умов i зв'язків, на підставі яких цей висновок було зроблено.
Керівникові доводиться мати справу з немалим числом змінних — зовнішніх, некерованих, нестабільних, важко оцінюваних. Незважаючи на це, ефективність діяльності в сфері менеджменту великою мipoю визначається ступенем застосування сучасних кількісних методів для розробки i обґрунтування рішень.
Нині широко застосовуються такі методи, як системний аналіз, екстраполяція, кореляційний i регресійний аналіз, виробничих функцій, «дерева цілей», експертних оцінок, пошукові та ін. На особливу увагу заслуговує теорія дослідження операцій iз застосуванням економіко-математичних методів. Ця теорія широко використовує такі математичні дисципліни й теорії, як математичний аналіз, теорія ймовірностей, теорія ігор, тeopiя статистичних рішень, математична логіка, математична статистика, теорія масового обслуговування тощо.
Кількісні методи прийняття рішень у менеджменті передбачають широке використання сучасної електронної обчислювальної техніки. При цьому слід враховувати, що жодне з так званих оптимальних рішень, «знятих» з ЕОМ, не може впроваджуватися до того часу, поки не буде скориговане на додаткові обмеження, не включене в розрахунок. Це зумовлене тим, що ці рішення не завжди мають кількісне вираження (мається на увазі конфліктність рішення, ступінь господарського ризику, схильність до рішення з боку виконавців та інше).
Визначальну роль у підготовці та обґрунтуванні господарських рішень відіграють евристичні методи, які являють собою сукупність логічних прийомів, методичних правил дослідження, пошуку істини, cпoco6iв реалізації творчого потенціалу особистості ці методи активізують та інтегрують мислення, знання, ерудицію, творчі начала, фантазії особистості.
Евристика привертала увагу багатьох видатних вчених. Так, окремі висловлювання про евристичні дослідження можна виявити в роботах Евкліда i у Паппа. Цікаві спроби створити струнку систему евристики належать Декарту i Лейбніцу. Змістовні i деталізовані міркування щодо евристики можна відшукати у творчій спадщині Бернарда Больцано.
Нині евристика являє собою комплексну галузь досліджень, пов'язану з психологією мислення, тeopiєю інформації, кібернетикою, логікою, педагогікою та ін. Експертні оцінки розглядаються як особливий вид кількісних i якісних характеристик окремих сторін соціально-економічних i психологічних явищ i процесів. Визначаються оцінки на основі індивідуальних або колективних суджень, висловлених експертами (вченими i соціалістами-практиками). Звичайно, евристичні міркування не можуть розглядатися як остаточні, а лише як попередні i правдоподібні міркування для відшукання варіанту вирішення певної проблеми. Найчастіше евристичні оцінки ґрунтуються на індукції або аналогії.
До сучасних методів колективного пошуку рішень можна віднести такі, як «Дельфі» («кібернетичного арбітражу»), «мозкового штурму», морфологічного аналізу тощо. За мето­дом «Дельфі» безпосереднє обговорення замінюють письмовим обміном інформацією i міркуваннями на підставі розроблених запитань (при збереженні анон1мності думок) та аргументне «за» i «проти». Для статистичного аналізу одержаних міркувань i визначення середньої оцінки дані обробляються на ЕОМ. Кожному експерту повідомлять медіану i просять повторно розглянути ті положення, щодо яких одер­жано найбільші розбіжності. Як правило, процедура повторюється 4—5 разів, поки не буде досягнуто достатнього зближення точок зору. Методика «Дельфі» підвищує об'єктивність i надійність експертних оцінок, але водночас досить складна i трудомістка.
У результаті багаторічних спроб удосконалити метод «проб i помилок» американський психолог А.Осборн запропонував метод «мозкового штурму» (брейсторміргу). За розробленою процедурою групі спеціалістів, які за складом розуму мають схильність до генерування ідей, доручається лише висувати ідеї, навіть найфантастичніші, без їx обґрунтування. Іншим спеціал1стам, у яких переважає критичне мислення, дору­чається аналізувати висунуті ідеї i робити висновки.
Розроблені обов'язкові правила проведення нарад з використанням методу «мозкового штурму»:
1. У групу «генераторів» ідей включаються люди різних спеціальностей.
2. Генерування ідей здійснюється в дружній атмосфері протягом не більше однієї хвилини. Доказ висловлених ідей не потрібен.
3. Усі висловлені ідеї стенографуються або робиться магнітофонний чи диктофонний запис.
4. Критика будь-як з висловлених ідей не допускається.
5. Під час перегляду або прослуховування записів наради уважно продумуються вci ідеї, навіть ті, що здаються нереальними або помилковими.
Пошук рішень може здійснюватися за допомогою аналітичних метод1в — контрольного листка характеристик, морфологічного аналізу та ін. При використанні методу контрольного листка характеристик готується перелік питань (до 20), згрупованих за такими класами: інші види використання, модифікація, адаптація, збільшення, зменшення, заміна, перегрупування, комбінування.
Цей метод ґрунтується на систематичній оцінці основних характеристик або елементів потреби. В основі морфологічного аналізу лежить ідентифікація найважливіших змінних величин проблеми i використання правил комбінаторики для вивчення їх різних поєднань.

У США широко застосовуються методи, що ґрунтуються на систематичному використанні експертів (сценаріїв «Патерн», проект «Фаркаст» та інше).
Дедалі більшого поширення набуває метод аналогій, що ґрунтується на використанні аналогічних ситуацій в інших рішеннях i галузях.
Для одержання нових ідей може бути корисним метод аналогій, який полягає в ототожненні творчого працівника зi спеціалістом або керівником, що розробляє програму. Завдання полягає в тому, щоб «стати» на місце розробника програми i з цієї позиції подумати, що можна зробити.
До методів пошуку нових ідей належить метод інверсії. Суть його полягає в необхідному свідомому подоланні психологічної інверсії мислення, відмові від попередніх поглядів на проблему, з тим, щоб подивитися на неї з нової позиції.
Корисним для практики підготовки рішень є алгоритм Альтшуллера, що являє собою методичне керівництво, модель, прийом або припис для вирішення техніко-технологічних проблем.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Повнішому охопленню ycix можливих варіантів вирішення проблем сприяє їx розробка за принципом «дерева варіантів». Спочатку виділяють найсуттєвіші групи варіантів за докорінними відмінностями у способах досягнення цілі. Потім з кожної групи варіантів виділяють підгрупи з менш суттєвими відмінностями тощо. Особам, що беруть участь у пошуках альтернатив, мають бути притаманні гнучкість мислення, дoпитливicть, сміливість, готовність до ризику, відсутність страху перед складністю i невизначеністю. Проте за будь-якої ситуації необхідно використати якомога повніший Ha6ip допустимих варіантів i оцінку їx відносних переваг та недоліків. Кількість варіантів рішень не повинна бути занадто великою, щоб не ускладнювати вибір найкращого з них i не допускати невиправдано великих затрат часу на розрахунок багатьох варіантів. Практика показує, що оптимальною є кількість альтернатив у межах від 3 до 7.
Враховуючи складність оточення, в якому перебуває підприємство, окремі автори пропонують використовувати також інші методи пошуку варіантів рішень. Так, американський учений У.Морріс пропонує методи, які дають змогу дещо спростити картину оточуючого середовища:
1) використовувати певні правила, що ґрунтуються на попередньому досвіді i звужують пошук альтернатив;
2) нехтувати малозначущими величинами i зважати тільки на найбільш відчутні й легко вимірювані фактори;
3) пристосовуватися до найближчого горизонту планування, ігноруючи варіанти, які виходять за межі певного фіксованого періоду;
4) використовувати метод «виправлення помилок», за яким спочатку приймається попереднє рішення, а при виявленні помилок у процесі його реалізації приймається остаточне рішення.
У процесі підготовки i прийняття управлінських рішень у ряді країн світу почали використовувати «моделі чорної дош­ки», що базуються на регламентації процесу обговорення альтернатив, поступовому крок за кроком обґрунтуванні рішення з урахуванням постійної зм1ни інформації з даної проблеми та відображення цього на умовній «дошці» для вcix учасників, що беруть участь у підготовці рішення. Спеціалісти iз менеджменту вважають, що розвиток цієї моделі буде відбуватись насамперед завдяки впровадженню ефективних засобів оброблення та колективного використання даних, використання мультимедійних документів в режимі відео конференцій.
Ефективна розпорядча діяльність менеджера пов'язана з подоланням чималих труднощів, оскільки icнує багато факторів, які обмежують можливості прийняття найкращих рішень: 1) особи, що приймають рішення, можуть мати недостатню інформацію не тільки стосовно керованого об'єкта, але й по суті вирішуваного питання, про альтернативні можливості, їx силу i діючіобмеження; 2) часові i вартісні фактори часто обмежують об'єм інформації", яка може бути зібрана; 3) ігнорування важливої інформації з боку oci6, що приймають рішення; 4) частина людської пам'яті, яка використовується в процесі прийняття рішення, може отримувати лише відносно моментний об'єм інформації; 5) якісний характер інформації обмежує широке застосування сучасної обчислювальної техн1ки.
Як обмежуючі фактори, в процесі розробки рішень виступають технічні, економічні, соціальні, правові, політичні, екологічні.

4. Оцінка і прийняття рішень
Bи6ip i реалізація найкращих варіантів рішень з ycix можливих становлять суть ефективного менеджменту. Якщо немає альтернатив, тоді відпадає потреба у прийнятті рішення. Будь-яке рішення, що приймається в сфері менеджменту, має відповідати чітко сформульованим вимогам. Найбільш загальною вимогою до рішень є їx висока якість. Під якістю господарських рішень слід розуміти сукупність їx властивостей (наукова обґрунтованість, своєчасність, правомірність, узгодженість, цілеспрямованість, доцільна форма викладу), які є передумовою досягнення поставлених цілей з мінімальними затратами трудових, матеріальних i фінансових pecypciв за допустимого рівня ризику.
Рішення має бути об'єктивно необхідним i прийматися у разі: виявлення суттєвого i небажаного відхилення від наміченої програми діяльності коли це відхилення набуває стійкого характеру, a підлеглі не взмозі виправити становище; надходження принципово нової установки від вищого керівника, яку досить складно реалізувати; появи нових можливостей, які не враховувалися при poзpoбці плану дій. Підготовлене рішення повинно бути реальним i здійсненним, враховувати існуючі традиції, звичаї, відповідати очікуванням людей.
Перед прийняттям рішення доцільно порадитися з безпосередніми виконавцями, щоб забезпечити його сприйняття підлеглими якщо й без ентузіазму, то й без прихованої або відкритої протидії.
Важливо залучити до участі у підготовці відповідальних рішень спеціалістів та рядових працівників. Встановлено, що найчастіше реалізуються не найкращі (оптимально i навіть не мудрі рішення, a тi, які були сприйняті колективом.
Часто трапляється, що економія часу на вибір i обгрунтування рішень призводить до невиправданих затрат часу (а іноді й інших pecypciв) на їx виконання. іноді це залишається непоміченим, оскільки рішення приймають одні, а виконують інші. Практика японських корпорацій свідчить про те, що економії часу i високої здійсненності рішень досягають тоді, коли в їх підготовці бере участь весь колектив, проводиться всебічне обговорення рішення i досягається консенсус. Японці додержуються давнього правила, за яким ухвала, навіть прийнята більшістю, є обов'язковою лише тоді, коли немає заперечень з боку богів або героїв.
У розпорядницькій діяльності доцільно по можливості звужувати коло управлінського впливу, в якому вирішальна роль належить ініціативним суб'єктивним оцінкам. На підставі спеціальних розрахунків перевіряється економічна, соціальна й екологічна обґрунтованість рішень. Для цього можна скористатися методикою визначення економічної ефективності використання результатів науково-дослідних i конструкторських робіт, нової техніки, винаходів i раціоналізаторських пропозицій.
Залежно від конкретних умов, для оцінки рішень застосовують прямі, точні й комбіновані розрахунки. Toчні математичні розрахунки використовують тоді, коли є достатня нормативна база i відомі кількісні залежності між різними факторами об'єкту управління. Наприклад, при визначенні рівня врожайності точно відомі дані про вплив додаткових доз добрив, заміни сорту, впровадження прогресивних способів сівби i збирання врожаю тощо. Проте через складність підприємства як соціально-економічної системи, відсутність потрібної інформації, обмеженість часу лише невелика частина господарських рішень приймається на основі точних аналітичних розрахунків. Найчастіше використовуються комбіновані методи, коли спрощені розрахунки доповнюються евристичними оцінками.
Ефективність системи управлінських рішень можна визначити за показниками використання основних факторів виробництва: робочої сили, землі, технічних засобів. При цьому слід враховувати соціальні та психологічні аспекти проблем, оскільки заходи вдосконалення організації праці, виробництва i управління повинні сприяти не тільки збільшенню виробництва споживчих вартостей, економії живої i уречевленої праці, а й поліпшенню психологічного клімату, взаємовідносин у колективі, зростанню задоволеності від праці.
При оцінці рішень, поряд з показниками поточної ефективності, доцільно визначати дострокові результати, що випливають з факту прийняття рішень, тобто прогнозувати технічні, економічні, соціально-економічні й екологічні результати намічуваних рішень.
Ефективність рішень (Ер), що приймаються, можна виразити як функцію певного числа змінних:
Ер = F (xl, х2, ..., хп),
Де F — зображення функції, xl, х2, ..., хn — змінні.
3 урахуванням цього методичний план визначення інтегрованих показників ефективності включає: вибір найточніших факторів i показників (х), що відображають їx зв'язки з кінцевими результатами; визначення на основі евристичних оцінок коефіцієнтів участі (К) різних факторів, у тому числі соціально-психологічних; розрахунок коефіцієнтів (Кх), що характеризують ступінь використання різних факторів; визначення інтегрованого показника ефективності (Ер).
У зв'язку iз слабкою формалізацією процесів, що відбуваються в соціально-економічних системах, крім кількісних критеріїв їx ефективності, велике значення мають критерії якості (психологічний ефект, міжособистісні відносини, ступінь підвищення соціальної активності, суспільна користь тощо). Останні можна кількісно виразити за допомогою умовних оцінок. Рішення оцінюють за п'ятибальною системою. Оскільки критерії нерівноцінні то на основі евристичних оцінок встановлюють коефіцієнти їx участі (від 1 до 3 або від 1 до 5 i т. д.).
При оцінці альтернатив можна використати методи маржинального аналізу, коли порівнюються додаткові прибутки від додаткових затрат. Так, якщо метою є досягнення максимального прибутку, то вона може бути досягнута, коли додаткові прибутки i додаткові затрати будуть рівними.

Маржинальний аналіз досить широко використовується західними фермерами при розробці своїх щорічних виробничих програм i, зокрема, при відповіді на запитання: що виробляти? як виробляти? Щоб зробити правильний висновок стосовно того, що виробляти, тут враховують як технічні, так i економічні фактори. Тобто з огляду на технічні можливості виробництва продукції, спочатку вирішують принципове питання, що можна виробляти. А вже після того, як будуть з'ясовані технічні можливості, переходять до аналізу очікуваних виробничих витрат i прибутку з урахуванням діючих та прогнозованих цін на продукцію i вхідні ресурси.
Шляхом побудови кривої виробничих можливостей можна вибрати найкращий варіант за технічними показниками (співвідношення видів вироблюваної продукції), коли дана кількість pecypciв, пicля чого розглядають економічний аспект можливого виробництва продукції i, насамперед, скільки pecypciв витрачати. 3 цією метою розглядають ринкові варіанти заміни однієї продукції на іншу. Тут можна скористатись правилом, сформульованим Л.Бауером i Д.Бушем: «Збільшуйте обсяги виробництва одного продукта за рахунок зменшення обсягу виробництва іншого продукта доти, доки гранична норма трансформації не перевищуватиме цін цього продукта й іншого».
Названими авторами сформульовано також правило прийняття рішення про вибір рівня витрат ресурсу для отримання найбільшого прибутку, за яким доцільно збільшувати вхідний ресурс доти, доки вартість додаткового продукта перевищує вартість добавленого фактора (ресурса) вироб­ництва. При вивченні взаємозв'язку між вартістю i обсягом витрат, останні діляться на фіксовані, величина яких залишається постійною iз зміною обсягу виробництва (управління, організація виробництва, реклама тощо) i змінні пальне, сировинні матеріали, оплата праці та інше) витрати, величина яких прямо пропорційно залежить від обсягу виробництва.
На доповнення до маржинального аналізу в останні роки почали застосовувати новi методи дослідження з метою покращення якості прийняття рішень в умовах невизначеності. Це, насамперед, аналіз ступеня ризику, «дерево рішень» («дерево цілей»), теорія переваг тощо…
Для того, щоб порівняти варіанти рішень, широко використовують методи експертних оцінок, а також технічні, економічні, соціальні й комбіновані експерименти.
Кількісне порівняння різноякісних показників можливе тоді, коли для оцінки рішень залучають групу експертів. Об'єктивна необхідність їx залучення до розробки управлінських рішень пов'язана з тим, що у більшості ситуацій менеджер не має достатньої інформації. Ця iнфopмaцiя має ретроспективний характер, або її вірогідність низька, або ж використовують якісну інформацію, яку, однак, не можна кількісно виміряти, що утруднює врахування багатьох факторів при розробці рішень.
В умовах законодавчо закріпленої колегіальності управління на підприємствах недоцільно створювати нові ради експертів. На першому eтапі краще використати наявні ради, комісії, розробивши для них спеціальні положення i процедури здійснення експертизи (ранжування, безпосередня оцінка тощо).
Розрахунки для оцінки різних варіантів організації праці i виробництва проводять у певній послідовності. Спочатку вибирають сукупність критеріїв, щоб мати змогу охарактеризувати кожний варіант організації праці виробництва, що розглядається. Для кожного критерію встановлюють числове значення, яке показує його відносну важливість з огляду на сформульовану ціль (зростання виробництва, поліпшення умов праці та інших техніко-економічних показників їїроботи). Щоб мати належні оцінки, використовують думки кваліфікованих спеціалістів. Потім значення середніх оцінок підсумовують окремо по кожному варіанту. Як найкраще рішення вибирають альтернативу, що дістала найвищий сумарний показник.
Для оцінки різних варіантів рішень (що приймаються) можна використати також інші показники або їх сукупність. Так, для вибору варіантів рішень, пов'язаних з капітальними вкладеннями, широко використовують приведені витрати:
С1+ЕнК1=тт,
де С1 — собівартість робіт; Ен — нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень; К1 — капітальні вкладення для кожного варіанта.
Ефективність i якість управлінських рішень можна оцінювати також за такими показниками: 1) економічною ефективністю рішень — як відношення результативності реалізації рішень до витрат на досягнення поставлених цілей; 2) коефіцієнтом економічності реалізації рішень — як відношення нормативних (планових) витрат на реалізацію рішень до фактичних виробничих витрат; 3) коефіцієнтом своєчасності розробки рішень — як відношення нормативного (директивного) строку підготовки рішень до фактичної тривалості розробки рішень; 4) коефіцієнтом якості підготовлених у визначений строк i затверджених проектів рішень до загальної кількості рішень, підготовлених підрозділом за звітний період.
Серед основних недоліків в організації процесу розробки i прийняття рішень треба виділити: нечітке, a іноді й неправильне формулювання цілей; невдалий ви6ip проблеми для розв'язання або несвоєчасне її розпізнавання; неглибокий, поверховий аналіз ситуації; неповна забезпеченість інформацією i низька якість її; розгляд обмеженої кількості можливих варіантів рішень; невдалий вибір критеріїв для оцінки рішень; нечіткий розподіл повноважень між керівниками i спеціалicтaми у прийнятті рішень; надмірна централізація процесу прийняття рішень, слабка колегіальність; застосування недосконалих методів i прийомів розробки рішень ; слабке використання кількісних методів для обґрунтування рішень i прогнозування майбутнього стану системи.
Ефективність менеджменту помітно знижується, якщо приймається надто велика кількість рішень, до того ж головним чином оперативних i мало інноваційних, стратегічних рішень. Нерідко вище стоячі керівники приймають рішення за своїх підлеглих, або ж рішення приймаються на вищому piвнi, ніж це передбачено відповідними регламентами; рішення, що заново приймаються на вищому piвнi, ніж це передбачено відповідними регламентами; рішення, що приймаються, не враховують попередній досвід, дублюють рішення, що прийняті на іншому piвнi; має місце нечітка процедура узгодження рішень між структурними підрозділами i виконавцями, незбалансованість керуючого впливу при розв'язанні різних проблем i задач.
У практичній діяльності трапляються псевдорішення, які не несуть конкретного змісту, містять у co6i загальну установ­ку, побажання типу «звернути увагу», «вжити необхідних заходів», «посилити вимоги» i т. ш. Зустрічаються також рішення паліативні (на незначний строк поліпшують ситуацію, але не усувають проблеми), а також імпульсивні (прийняті під впливом настрою).
Веде до зниження якості рішень постійна імпровізація без серйозної проробки з позицій сучасного менеджменту, або ж консерватизм мислення i нерішучість деяких керівників, нераціональний стиль їx роботи, схильність до шаблону, зайвий бюрократизм в po6oтi тощо.
В управлінському процесі не надається належної уваги механізму оцінки виконання рішень, створенню банку ефективних piшeнь, що дозволило б підвищити продуктивність розпорядницької діяльності, використовувати банки для навчання молодих керівників.

5. Організація виконання рішень
На відміну від математики та деяких інших точних наук, де знаходження рішення веде до розв'язання якоїсь задачі в менеджменті — це лише початок справи. Поки рішення не впроваджено на практиці — то це не рішення, а лише добрі побажання, i потрібна велика організаторська робота, щоб добитися виконання цього рішення. Часто справа ускладнюється тим, що люди своєю діяльністю можуть вносити суттєві корективи у початковий варіант рішення (його покращувати або, навпаки, погіршувати), i у переважній більшості випадків це викликає додаткові «шуми» в системі які потрібно долати.
    продолжение
--PAGE_BREAK--