Реферат: Сучасні технології менеджменту
Сучасні технології
Менеджменту.
План.
Вступ……………………………………………………………………3
1. Сутність та зміст менеджменту……………………………5
Загальні поняття.……………………………………………..5
Задачі і цілі управління………………………………………..6
Школи та принципи управління……………………………7
Сучасні принципи менеджменту…………………………10
2. Сутність і зміст функцій менеджменту………………….12
2.1. Основні функції менеджменту……………………………..14
Функція планування……………………………………….15
2.1.2. Функція організації……………………………………….17
Функція мотивації………………………………………..18
Функція контролю………………………………………..19
Функції управління на сучасному етапі………………...20
3. Методи і моделі управління………………………………….23
Сучасні методи управління………………………………..23
Сучасні проблеми управління………………………………25
3.3. Наукові підходи до менеджменту………………………27
3.4. Нові види менеджменту…………………………………..29
4. Сучасні технології менеджменту………………………….31
4.1. Нові інформаційні технології управління……………….33
Інноваційний менеджмент………………………………...35
Нова соціальна система управління..…………………..38
Значення технологій менеджменту ……………………40
Висновок……………………………………………………………..42
Список використаної літератури……………………………..44
Вступ.
У наш час важконазватибільш важливуі багатограннусферу діяльності, чимуправління, абоменеджмент, від якогов значній мірі залежатьі ефективність виробництва, і якість обслуговуваннянаселення.
Узарубіжних країнах накопиченийзначнийдосвід управління в області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарстваі т.п. внаслідок безпосередньої участі людей в управлінській діяльності. Він збагачується за рахунокзнаньоснов науки управління, світових досягненьв практичній організації економічних і соціальних процесів.
В Україні покищене досягнуті значні успіхи в теоретичномуі практичному освоєнні менеджменту.
Реорганізовуються старі структуриуправління і влади,прицьомувикористовуютьсязахідні моделі управління. Однакмеханічне перенесенняконцепції управління зоднієї соціокультурної середив іншу, сліпе копіювання досвіду тієї абоіншої державипрактичне неможливеі ведедо важкихекономічних і соціальних наслідків. Менеджмент зумовленийтакими базиснимичинниками, як тип власності, форма державного устрою, міра розвиткуринковихвідносин. Тому розвитоксучасногоменеджменту в умовахпереходу Україні до ринкової економіки в значній мірі залежитьвід цихчинників.
Упровадження ринкових відносин у практику господарювання вимагає принципової зміни методів управління на всіх рівнях управлінської ієрархії. Це висуває необхідність вивчення нових підходів і форм управління, зокрема, менеджменту як особливого типу управління. Менеджмент як наукова дисципліна пройшов довгий і суперечливий шлях розвитку, і розглядати його, безсумнівно, потрібно з урахуванням історичного досвіду, тих цілей і задач, що ставилися на різних етапах його розвитку. Необхідно підготувати менеджерів до сприйняття сучасних проблем менеджменту крізь історичну призму, що дозволяє зрозуміти логіку розвитку цих проблем.
Обрана мною тема дуже цікава та актуальна, тому що знання і використання сучасних технологій в управлінні значно підвищує ефективність діяльності підприємств.
Метою курсової роботи є ознайомлення і вивчення закономірностей і принципів управління, сутність основних функцій управління, зміст методів управління і сучасних технологій менеджменту.
Робота складається з чотирьох розділів. В першому розділі розкриваються сутність та зміст менеджменту, його задачі, цілі, школи та принципи менеджменту.
В другому розділі розкриваються сутність і зміст функцій менеджменту, зокрема його основних функцій: планування, організації, мотивації, контролю, а також функції управління на сучасному етапі.
В третьому розділі описані методи, моделі, сучасні проблеми управління, наукові підходи, а також нові сучасні види менеджменту.
В четвертому розділі розкриваються сучасні технології менеджменту, нові інформаційні технології управління, інноваційний менеджмент, соціальна система управління на сучасному етапі та значення технологій управління.
--PAGE_BREAK--Задача менеджменту як науки управління складається в підвищенні практичної значимості досліджень, орієнтації їхній на розробку принципів і методів, що дають можливість практично вирішувати в тих чи інших умовах проблеми функціонування організації.
У сучасних умовах широко поширена думка про те, що процес управління є мистецтво, суть якого складається в застосуванні науки до реальності ситуації, а отже, до практики. Без знання технології менеджменту в сучасних умовах неможливо ефективно керувати організацією. 21
Сутність та зміст менеджменту.
1.1. Загальні поняття менеджменту.
Менеджмент (англ. management — управління, завідування, організація) цеуправління виробництвомабокомерцією; сукупність принципів, методів, коштів і форм управління, щорозробляютьсяі щозастосовуютьсязметоюпідвищення ефективності виробництваі збільшення прибутку.
Сучаснийменеджмент включає дві невід'ємні частини:
— теорію керівництва;
— практичні способиефективногоуправління, абомистецтвоуправління.
Поняття“менеджмент” міцно увійшло в наше повсякденнежиттяі стало звичнимдля ділового українського життя. Однакнеобхідно враховувати, щомовайдепро новуфілософію, дедіють інші системицінностей і пріоритетів.
Узв'язкузцимпотрібно детальне зупинитисяна значенні терміну «менеджмент». Українське слово «управління» і англійське слово «менеджмент » вважаютьсясинонімами, однакнасправді їх істинний зміст вельмирозрізнюється. Вживаючитермін «менеджмент», ми слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції, згідно зякоюпід ним мається на увазі цілком певнеколоявищі процесів. Насправді термін « управління» не є задовільним заступником терміну «менеджмент » тому, щов останньомувипадкумовайделишепро однузформ управління, а самепро управління соціально — економічними процесамиза допомогоюі в рамках підприємницької структури, акціонерної компанії. Причомуадекватною економічною основою менеджменту є ринковийтип господарювання, здійснюваний на базі індустріальної організації виробництваабокомерції. 6
Таким чином, термін «менеджмент » вживається стосовнодо управління господарськоюдіяльністю, тоді як уінших цілей використовуютьсяінші терміни.
Унаших умовахпотрібно вживатитерміни «організація », « управління » і « адміністрування». Проте, державні, громадські і інші організації такожповинні використатипринципиі методименеджменту, якщохочутьдосягнутисвоїх цілей примінімумі витрат.
продолжение--PAGE_BREAK--
Зурахуваннямвикладеногов роботі термін «управління » надалі будевживатися, зпевноюмірою умовності, в тому ж значенні, щоі термін «менеджмент ».
Для того щобвизначитипоняттяменеджменту, важливоуточнитидеякі вхідні в ньогоположення, передусім цільовий зміст.
1.2. Задачі і цілі менеджменту.
Задачами менеджменту як науки є розробка, експериментальнаперевірка і застосуванняна практиці науковихпідходів, принципів і методів, щозабезпечуютьстійку, надійну, перспективнуі ефективнуроботуколективу(індивідуума) шляхомвипускуконкурентноздатноготовару.
Тим часом кінцевою метоюменеджменту як практики ефективногоуправління є забезпеченняприбутковості підприємства шляхомраціональної організації виробничого(торгового) процесу, включаючиуправління виробництвом(комерцією) і розвитоктехніко-технологічної бази.
Виходячизцьогонайважливішою задачею менеджменту є організація виробництватоварів і послугзурахуваннямпопитуспоживачів на основі ресурсів, щоє. Прицьомудо задач менеджменту такожвідносяться:
— перехід до використанняпрацівників, щоволодіють високоюкваліфікацією;
— стимулюванняспівробітників організації шляхомствореннядля них відповідних розумів праціі системийогосплати;
— визначеннянеобхідних ресурсів і джерелїх забезпечення;
— розробкастратегії розвиткуорганізації і реалізація;
— визначенняконкретнихцілей розвиткуорганізації;
— постійний пошукі освоєння новихринків;
— виробленнясистемизаходів для досягненнянамічених цілей;
— здійснення контролю за ефективністю діяльності організації, за виконаннямпоставленихзадач.
Задачі менеджменту безперервноускладнюютьсяпо мірі зростаннямасштабів і розвиткувиробництваі комерції. Виконані задачі і досягнуті намічені цілі оцінюються на ринку. 11
продолжение--PAGE_BREAK--
1.3. Школита принципиуправління.
Для повноцінного і гармонійного розвиткуфірми і її бізнесу необхідний системнийпідхід до управління її персоналом і діяльністю. Менеджмент, як система управління і теорія менеджменту зародилисяв тому вигляді, в якомувиді функціонують зараз, в XIX віці. Заразіснують різні школиуправління зі своїми принципами і тактикою управління. (Таблиця 1.)
Таблиця 1.
№
Школа
Внесокв розвитокнауки
Видатні представники
1
Класичнашкола 1860-по нинішній час
1. Наукове управління.
2. Хронометраж.
3. Функції управління.
4.Адміністратівне управління.
Гант— 1900
Давіс — 1935
Тейлор— 1911
Гилберт -1911
Урвік — 1943
Черч— 1914
Файоль— 1916
Рейлі — 1931
2
Поведінкова школа (біхевіотристська).
Японія 1940 — по наш час.
1.Прикладна мотивація.
2.Професійні менеджери.
3. Управління загалом.
Мойо— 1945
Барнард- 1940
Пітер Друкер-1954
Макгренер— 1960
Чермен— 1957
Форрестор— 1961
3
Школа управлінської науки.
Європа.
1. Дослідження операцій.
2. Моделювання.
3. Теорія Грі.
4. Теорія рішень.
5.Математика моделей.
Райфа— 1911
Маслоу— 1965
Тейлор— 1911
Укожній звище перелічених шкіл існують свої підходи до управління і менеджменту як системиуправління, кожназних дає своє визначенняменеджменту і стоячим перед ним задачам. Укожної зних свої принципиуправління.
Мені показалисяособливоцікавими принципиуправління Анрі Файоля.
1. Розподіл праці абоспеціалізація.
Метоюрозподілу праці є виконанняроботи, більшої по об'єму і кращої за якістю притихий же умовах.
2. Повноваження і відповідальність.
Делегування влади одночасно з відповідальністю.
Дедаютьсяповноваження, там неодмінно виникає відповідальність.
3. Дисципліна.
Передбачає слухняність, старанність, діяльність, зовнішні знаки поваги.Дотримання угод, укладених між організацією і працівниками.
4. Єдиноначальність.
Працівник повиненвиконуватинаказ тільки однієї людини.
5. Єдність напряму.
продолжение--PAGE_BREAK--
Кожнагрупапрацівників, діюча в рамках однієї мети, повиннабутиоб'єднана єдиним планом і матиєдиного керівника.
6. Підлеглість індивідуальних інтересів загальним.
Інтереси одногопрацівника абогрупипрацівників не повинні переважатинад інтересами компанії абоорганізації більшого масштабу.
7. Винагородаперсоналу.
Щобзабезпечитивірність і підтримку персоналу, вони повинні отримуватигідну винагородуза свою роботу.
8. Централізація.
Визначення відносної важливості ролей керівника і підлеглого.
9. Скалярний ланцюг.
Скалярнийланцюг— ряд осіб, щостояти на керівних посадах, починаючивід імені, щозаймає самевисокеположеннядо керівника низової ланки.
10. Порядок.
Матеріальний порядок: певне місце для кожної речі, кожна річ на своєму місці.
Соціальний порядок: певне місце для кожної особи, кожна особа на своєму місці.
11. Справедливість.
Поєднання добротиі правосуддя.
12. Стабільність складу персоналу.
Плинність кадрів призводить до зниження продуктивності.
13. Ініціатива.
Означає розробкуплану і забезпеченняйогоуспішної реалізації. Цедодає Компанії силу і енергію.
14. Корпоративнийдух.
Будь-яка команда повиннапрацюватиразом. Кожнийповиненвноситистільки, скільки він може. 12
Існує такожбезліч інших принципів управління, я думаю, щоне вартоперелічувати їх все, хотілося б торкнутисятільки щеодногоаспекту управлінської діяльності. Упринципах управління Анрі Файоля відображені не тільки економічні принципиуправління, алеі психологічні принципивпливуна персонал і взаємодії зним.
Не менш відомі 12 принципів продуктивності Г. Емерсона, що перегукуються з принципами А. Файоля. Ці принципи старі, але зовсім не застарілі, оскільки і сьогодні можуть бути використані.
1.4. Сучасні принципименеджменту.
Принципиуправління відображають теоретичнийідеал управління, до досягненняякогонеобхідно прагнути. Реалізація цихпринципів є критерієм ефективності і науковості управління на всіх йогорівнях.
Для формування, функціонування і розвиткусистемименеджменту дотримуватипринципи, які є загальнимидля всіх підсистем системиуправління:
продолжение--PAGE_BREAK--
— поєднання спеціалізації і універсалізація в управлінні (при виконанні управлінських робіт повиннозабезпечуватисяоптимальнеспіввідношення між спеціалізацією і універсалізація);
— стійкість до зовнішнього середовища(при зміні окремихелементів мікро — і макросередовищапідприємства система управління повиннапродовжуватифункціонувати і виконуватипоставлені цілі);
— економічність управління (привиборі способів і функцій для здійснення управління і досягненнямети необхідно обмежувативитрати: трудові, матеріальні, тимчасові, фінансові, моральні.
— ефективність управління;
— поєднання централізації і децентралізації в управлінні (в кожній конкретній системі управління повиненбутиоптимальнийрівень централізації (децентралізація) виконаннявідповідних функцій).
Приведені принципиуправління характерні для будь-якої підсистеми. Разом зтимкожнапідсистема системиповиннаформуватисяі функціонувати на основі щеі специфічних принципів. Так специфічними принципами управління персоналом є: розподіл праці; єдиноначальність; підлеглість особистихінтересів загальнимі т.д. 14
2. Сутність і зміст функцій менеджменту.Функції управління — це конкретний вид управлінської діяльності, що здійснюється спеціальними прийомами і способами, а також відповідна організація робіт.
Одним з основних компонентів, що складають зміст управління, є функції. Таким чином, для виконання тієї чи інший відносно простої роботи необхідно заздалегідь визначити, що потрібно в підсумку одержати, як організувати справу, мотивувати і проконтролювати його виконання. Це і є функції управління. Хоча згодом техніка управління й удосконалилася, основні управлінські функції залишилися порівняно незмінними.
Кожна функція менеджменту являє собою сферу дії визначеного процесу управління, а система управління конкретним чи об’єктом видом діяльності — це сукупність функцій, зв’язаних єдиним управлінським циклом. У цьому суть процесного підходу до дослідження функцій менеджменту.
Сутнісна характеристика менеджменту — це функція або вид діяльності по керівництву людьми.
У процесі розвитку менеджменту сутність управління одержала трактування “впливу” на людей для узгодження й упорядкування їхніх дій у спільній праці за допомогою мотивації поведінки.
Найбільш повний зміст менеджменту як процесу відбивають основні функції, що виступають загальною умовою управління соціальними і соціально-економічними процесами.
Процес впливу буде реальним при його завершенні у виробничо-господарській діяльності, де застосовуються будь-які засоби взаємодії: мети, стратегії, методи, структури управління. Тому процес управління може бути розглянутий як процес взаємодії суб’єкта й об’єкта управління, де реалізуються ідеї суб’єкта, тобто менеджера. Дана група функцій поєднується процесом вироблення і реалізації управлінського рішення, що має універсальні етапи у визначеній їхній послідовності, які можна трактувати як групи функцій менеджменту, тобто видів діяльності по виробленню і реалізації управлінських рішень. 19
Сутнісна особливість менеджменту обумовлює наявність менеджера — суб’єкта управління, професійного керуючого, що пройшов спеціальну підготовку, що дає йому право на виконання функцій по керівництву людьми.
У ринкових умовах повинні закріплюватися не тільки функції, але і ресурси, зв’язані з виконанням даних функцій і прийняттям рішень, конкретні види відповідальності за результативність менеджменту.
Для менеджерів знання взаємозв’язку і взаємодії груп функцій менеджменту створює умови прийняття правильних рішень в області формування і функціонування систем менеджменту.
Важлива особливість функцій менеджменту, обумовлена специфікою української економіки, полягає в потребі високого ступеня адаптивності до змін зовнішнього і внутрішнього середовища.
Під адаптивністю розуміється здатність збереження якісної визначеності функції менеджменту при змінах соціально-економічного середовища. У систему адаптивних елементів системи менеджменту включається вся сукупність засобів впливу: цільові, регулюючі, координуючі, що активізують, мотивуючі, контролюючі, самоорганізуючі. Звідси випливає, що система засобів впливу і взаємодії по кожній функції повинна мати гнучкість і забезпечувати менші втрати ресурсів при зміні соціально-економічних і організаційно-технічних факторів.
Функції управління мають специфічний характер, особливий зміст і можуть здійснюватися самостійно, бути як не зв’язаними між собою, так і нерозривно зв’язаними. 8
Основні функції менеджменту характеризуються повнотою змісту, стійкістю структури, системністю й універсальністю використання в різних сферах діяльності. Головна їхня особливість у тому, що кожна основна функція менеджменту являє собою окремий процес управління по виробленню методів активізації і засобів впливу на персонал і його діяльність для досягнення загальних результатів соціально-економічної системи.
Функції цікаві тим, що в систематизованому виді можуть дати повне представлення про процеси мотивації, впливи і взаємодії від зародження ідей до їхньої реалізації, оцінки результату і появи наслідків. Основні функції характеризують вплив, обумовлюючи його визначальні засоби, реалізація яких може забезпечити необхідний результат.
Стратегія управління розробляється на тривалі період, але може розроблятися і на поточний період при корінних поворотах у господарській політиці. Стратегія управління властива як великим, так і малим підприємствам, будь-яким формам господарювання. 12
У даній роботі розглянуті основні функції менеджменту, сутність і зміст функцій, їхній взаємозв’язок, а також функції процесу в системі менеджменту.
Без прояву функцій управління неможливо нормальне функціонування чи організації підприємства, тому вивченню й аналізу функцій управління потрібно приділяти достатню увагу.
У даній роботі розглянуті основні функції менеджменту: планування, організація, мотивація і контроль.
Без прояву функцій управління неможливо нормальне функціонування чи організації підприємства, тому вивченню й аналізу функцій управління потрібно приділяти достатню увагу.
2.1.1. Функція планування.
Функція плануванняприпускає рішення про те, якими повинні бути мета організації і що повинні робити її члени, щоб досягти цих цілей. По суті це підготовка сьогодні до завтрашнього дня, визначення того, що потрібно і як цього домогтися.
продолжение--PAGE_BREAK--
План являє собою складну соціально-економічну модель майбутнього стану організації. Стадії процесу планування в основному універсальні. Що ж стосується конкретних методів і стратегії, то вони істотно розрізняються. Звичайно організація формує єдиний план для управління її загальною діяльністю, але в її рамках окремими менеджерами застосовуються для досягнення конкретних цілей і задач організації різні методи. У такий спосіб складена карта шляху, по якому повинна пройти організація за конкретний період часу.
Плануванняяк основна функція менеджменту являє собою вид діяльності по формуванню засобів впливу, що забезпечують єдиний напрямок зусиль усіх членів фірми на досягнення загальних цілей. Планування як процес управління включає розробку і реалізацію засобів впливу: концепцію, прогноз, програму, план. Кожне з засобів впливу має свою специфіку й умови використання.
Концепція — ідея, теоретичні і методологічні основи її розробки, обґрунтування, методи й умови реалізації. Будь-яка теоретична економічна проблема до її втілення в економіці проходить стадію формування концепції.
Прогноз — наукове передбачення можливого стану фірми, корпорації, економіки, суспільства в майбутньому. Прогнози в бізнесі розробляються по складних соціально-економічних проблемах, як правило, на довгостроковий чи середньостроковий період. Найчастіше прогноз використовується в стратегічному управлінні.
Програма — закінчений комплекс завдань, заходів, робіт, об’єднаних загальною метою, що має конкретний кінцевий результат, що вимагає залучення значних ресурсів, здійснюваний сукупністю взаємодіючих органів, організацій, обличчя різних функціональних сфер економіки.
Єдиного методу планування, який би відповідав кожної ситуації, не існує. Тип планування й акцент, що робить менеджер у процесі планування, залежить від його положення в організаційній ієрархії фірми, тобто процес планування здійснюється відповідно рівням організації. Так, стратегічне планування (вищий рівень) — це спроба глянути в довгостроковій перспективі на основні складові організації.
На середньому рівні управління займаються тактичним плануванням, тобто визначаються проміжні цілі на шляху досягнення стратегічних цілей і задач. Тактичне планування по своїй суті подібно зі стратегічним.
Планування здійснюється і на нижньому рівні організації. Воно називається оперативним плануванням. Це — основа основ планування. Усі три типи планів складають загальну систему, що називається генеральним, чи загальним, планом, чи бізнес-планом функціонування організації.
Планування припускає використання всіх методів, тактик і процедур, що менеджери використовують для планування, прогнозування і контролю майбутніх подій.
За допомогою функції планування у визначній мірі зважується проблема невизначеності в організації. Планування допомагає менеджерам краще справитися з невизначеністю і більш ефективно на неї реагувати. Тому варто пам’ятати, що невизначеність — це одна з основних причин, по якій планування може допомогти організації краще керувати в умовах невизначеності, більш ефективно реагувати на зміни зовнішнього середовища. 14
2.1.2.Функція організації.
Функція організаціїскладається у встановленні постійних і тимчасових взаємин між усіма підрозділами організації, визначення порядку й умові її функціонування. Це — процес об’єднання людей і засобів для досягнення поставлених організацією цілей.
Ціль планування — це дозволити невизначеність. Проте як би важливим ні було планування — це тільки початок. Організація, що має велику кількість різних планів і не має цільної схеми структури перетворення їх у життя, приречена на неуспіх. Справа в тім, що функції планування й організації тісно зв’язані між собою. У деякому змісті планування й організація поєднуються. Планування готує сцену для того, щоб реалізувати мети організації, а організація як функція управління створює робочу структуру, головним компонентом якої виступають люди.
Оскільки концепція організації складається в зведенні воєдино усіх фахівців фірми, завдання полягає в тім, щоб визначити місію, роль, відповідальність, підзвітність для кожного з них.
Таким чином, організація — це друга функція управління.
Сучасні організації:
Велика кількість надзвичайно потужних великих комерційних і некомерційних організацій.
Велика кількість керівників, невелика кількість керівників середньої ланки.
Чітко окреслені управлінські групи, управлінська робота відокремлюється від виробничої діяльності, існує як окремий вид праці, що потребує спеціальної управлінської освіти.
Велика кількість компетентних людей, здатних приймати важливі для організації рішення.
Наголос на колективну роботу і раціональність. 19
2.1.3. Функція мотивації.
Поведінка людини завжди мотивована. Віна може працювати ретельно, з наснагою й ентузіазмом, а може ухилятися від роботи. Поведінка особистості може мати і будь-які інші прояви. В усіх випадках варто шукати мотив поведінка.
Мотивація — це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистісних цілей і цілей організації. Традиційний підхід ґрунтується на вірі в те, що співробітники — усього лише ресурси, активи, якими повинні змусити ефективно працювати.
Прагнення людини реалізувати себе у своїй справі безперечно. Так уже вона улаштована. Там, де управління й організація праці надають співробітникам такі можливості, їхня праця буде високоефективна, а мотиви до праці — високими. Значить мотивувати співробітників — це торкнутися їхніх важливих інтереси, дати їм шанс реалізуватися в процесі трудової діяльності.
Різні теорії мотивації розділяють на дві категорії: змістовні і процесуальні.
Теорії змістовної і процесуальної мотивації пов’язані зізначеннями: споживи і винагорода.
Споживи — цеусвідомлена відсутність чого-небудь, щоспричиняє спонуканнядо дії. Споживи можназадовольнитивинагородами. Винагорода— цете, щолюдинавважає для собі цінним.
Змістовні теорії мотивації насампередстараютьсявизначитиспоживи, спонукаючі людей до дії, особливопривизначенні об'єму і змісту роботи.
Процесуальні теорії розглядаютьмотивацію в іншому плані. Уних аналізується ті, як людинарозподіляє зусиллядля досягненнярізних цілей і як вибирає конкретнийвиглядповедінки. Процесуальні теорії не оспорюютьіснування потреб, алевважають, щоповедінка людей визначається не тільки ними. 10
продолжение--PAGE_BREAK--
2.1.4. Функція контролю.
Контроль – це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосереджений на спостереженні за процесом управління та на його оцінці. Контроль є кінцевою функцією менеджменту. У самому загальному виді контроль означає процес порівняння (зіставлення) фактично досягнутих результатів із запланованими.
Деякі організації створили цілі системи контролю. Їх функції складаються в посередництві між планами і діяльністю, тобто система контролю забезпечує зворотний зв’язок між чеканнями, визначеними первісними планами менеджменту, і реальними показниками діяльності організації. І той, хто має сучасні і точні системи контролю, має більше шансів вижити. Для менеджменту характерно велика кількість не тільки різних видів планів, але і видів і систем контролю. Усі системи контролю завжди базувалися на ідеї зворотного зв’язку, а саме: вони зіставляють реальні досягнення з прогнозними даними. У результаті установлюються відхилення для того, щоб або виправити негативні впливи, або підсилити дію, якщо результати позитивні.
Контроль є таким типом діяльності щодо управління, який дає змогу вчасно виявити проблеми, розробити і здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та змісту робіт в організації до того часу, коли проблеми набудуть ознак кризи.
Остаточна мета контролю полягає в тому, щоб обслуговувати різні плани і цілі менеджменту.
Безсумнівно, що в майбутніх контрольних системах будуть використані нові пристосування і нові досягнення, однак базис, на якому вони створюються, залишиться тим же.
Функція контролю не є кінцевим пунктом усього процесу управління організацією. На практиці такого кінцевого пункту не існує взагалі, тому що кожна управлінська функція спонукувана інший. Виникає свого роду поступовий круговий рух. Наприклад, інформація, отримана в процесі контролю, може використовуватися на етапі планування, організації і мотивації співробітників.
Менеджери високого рівня велику частину свого робочого часу витрачають на здійснення функцій планування і контролю, а більш низького рівня більше зайняті підбором кадрів, організацією їхньої праці. Однак на всіх рівнях управління вони у визначеній мері використовують і виконують усі чотири функції управління: планування, організації, мотивації і контролю. Менеджерів на всіх рівнях оцінюють по двох основних критеріях: результативності (тобто можливості досягти бажаного результату) і ефективності (можливості досягти результату з найменшими витратами). 15
Кожна функція менеджменту являє собою сферу дії визначеного процесу управління, а система управління конкретним видом діяльності — це сукупність функцій, зв’язаних єдиним управлінським циклом. Основні функції мають самостійність і випливають одна за іншою поки кожна конкретна не виконається.
2.2. Функції управління на сучасному етапі.
Проблема дослідження функцій управління в сучасних умовах є найбільш актуальною, суперечливою і трудомісткою. Функції управління не є незмінними, раз і назавжди сформованими. Вони постійно модифікуються і поглиблюються. Розвиток і поглиблення кожної з розглянутих функцій управління відбувається не тільки під впливом внутрішніх закономірностей їхнього удосконалювання, але і під впливом вимог розвитку інших функцій.
Розвиток кожної з функцій управління обумовлюється впливом об'єктивних вимог. Будучи частиною загальної системи управління, кожна з функцій повинна удосконалюватися в напрямку, зумовлюваному загальними цілями і задачами в конкретних умовах. Це приводить до зміни змісту кожної функції.
Так, зміст поняття «маркетинг» спочатку було зв'язано зі збором і аналізом усіх факторів, що відносяться до сфери звертання товарів і послуг, забезпечення збуту продукції. Але надалі зміст цього поняття перетерпіло істотні зміни і йому стали додавати принципово нове значення.
Функція планування також придбала якісно нові риси й особливості. Ця функція розвивається і доповнюється нині функцією маркетингу.
У зв'язку з цим помітні зміни перетерпіло зміст функції контролю, що тісно зв'язаний зі здійсненням функції планування і сприяє його більш повної реалізації.
Концепція маркетингу за багато років свого існування перетерпіла ряд змін. Сьогодні найбільшу популярність придбала модель “маркетингового управління”, тобто довгострокового планування і прогнозування, що спирається на дослідженнях ринку, поводження і звичок покупця, використання комплексних методів формування попиту і стимулювання посередників, задоволення потреб конкретних цільових груп покупців. У центрі сучасної концепції маркетингу знаходиться споживач. І якщо до останнього часу можливість одержання його “рентгенівського знімка” представлялася практично не реальною, то зі становленням інтерактивних каналів зв'язку мрії про “прозорий” покупці стали здобувати реальні форми.
Сучасне суспільство надає усе більшій кількості своїх членів право вибору при покупці товарів і послуг. І вибір цей у першу чергу базується на якості обслуговування. Споживач вже оцінив переваги інтерактивного контакту з продавцем, головними з який є швидка реакція на запити, висока швидкість виконання замовлень, зручність одержання майже необмеженої інформації.
Відмінною рисою INTERNET як нової інфраструктури маркетингу і збуту є той факт, що тут поки не діє основний принцип ринкової економіки: попит народжує пропозицію. Досвід багатьох країн свідчить, що не споживач визначає обсяг цифрових послуг. Навпроти, постачальники і виробники дійдуть висновку про необхідність сплигнути на підніжку експресу, що відходить, “INTERNET”. І розуміється це не тільки питаннями престижу, але і побоюванням, що кращі місця на цьому перспективному ринку розхапають інші. 8
3. Методи і моделі управління.
Усучасномуменеджменті існують різні способирішення задач: конкретні методирішення задач управління, моделюванняуправлінських процесів, інформаційне і технічне забезпеченняприйняттярішень і інші.
В Україні теоретичнаі прикладнастатистика, економіко-математичні моделі рішення задач, інженерних розрахунків і т.п. розроблені доситьдобрі. Меншрозвиненаавтоматизація процесів обробкиінформації, управління виробництвом, прийняттярішень.
Однакефективність управління залежитьне тільки від способів рішення задач, алеувеличезній мірі і від господарськогомеханізму і системидержавного регулювання. Тому багатоякі моделі управління (стратегічного і оперативного ), щоуспішно використовуютьсяза кордоном, не завждиможутьбутиефективнозастосовані в Україні, щопояснюється різною мірою зрілості ринковихвідносин.
Якщорозглядатиспособименеджменту зпозицій макроекономіки управління організаціями, то можнапомітити, щопередові методиуправління найбільш активне впроваджуютьсяв рамках діючого і господарськогомеханізму, щозмінюється.
продолжение--PAGE_BREAK--
3.1. Сучасні методи управління
Метод управління — це сукупність (система) управлінських прийомів, що сприяють забезпеченню високої ефективності діяльності організації. За допомогою правильного вибору методу управління забезпечується чітка організація процесу управління і усієї виробничо-економічної діяльності.
У практиці управління успішно застосовуються наступні методи управління:
— адміністративні;
— економічні;
соціально-психологічні;
— комерційні;
— правові;
— дослідницькі (таблиця 2).
Сукупність застосування методів управління покликана забезпечити:
— цілеспрямованість колективу;
— організованість;
— чіткість і злагодженість роботи;
— оперативність і своєчасність рішень;
— розпорядливість, гнучкість, дисциплінованість і ініціативність.
Адміністративне управління як головний засіб управлінської діяльності визнає адміністративну вказівку (команду), виконання якої жорстко контролюється. Система відповідальності при цьому відповідає потребам такого контролю. Тут пріоритет віддається командному розпорядженню і виробництву, а не людині у виробництві.
Економічне управління характеризується пріоритетом економічних засобів над іншими, у тому числі й адміністративними. Для здійснення такого управління необхідна спеціальна підготовка менеджерів, що знають економіку і розуміють економічні процеси.
Як показує світова практика, людський фактор у сучасному виробництві грає дуже важливу роль.
Управління повинне опиратися на людський фактор у комплексному розумінні його прояву, а також враховувати повний набір динамічних інтересів особистості. Таке управління можна назвати соціально-психологічним. Це управління, у центі якого – людина, його інтереси, потреби і цінності. 7
Таблиця 2.
1. Методи одержання інформації: інтерв'ю, анкети, метод вибіркових спостережень
2. Методи аналізу: системний аналіз, створення сценарію, метод мережного плану, система показників, метод контрольного списку, вартісний аналіз
3. Творчі методи: мозковий штурм, синектика, морфологічний метод
4. Методи прогнозування: Дельфи, статистичної екстраполяції, аналогії, поперечний аналіз, економічні моделі, аналіз вхід/вихід, моделювання
5. Методи оцінки: аналіз статусу продукту, моделі з підрахунком пунктів, шаблон, аналіз витрати (корисність), розрахунок прибутковості, аналіз рівних інтервалів, аналіз ризиків, калькуляція ризиків і шансів.
6. Методи прийняття рішень: математичні моделі, правила прийняття рішень при невизначеності, таблиця рішень, «дерево рішень».
7. Методи представлення: функціональні діаграми, частковий опис, що течуть таблиці.
8. Методи аргументації: презентації, переговорів.
3.2. Сучасні проблемиуправління.
Сучаснийменеджмент, враховуючидосягненнявсіх шкіл і напрямів, інтегрує їх в процесі управління.
Сучаснийменеджмент характеризуютьнаступні положення:
— відмова від пріоритету класичнихпринципів шкіл менеджменту, згідно зякимиуспіх підприємства визначається передусім раціональною організацією виробництвапродукції, зниженнямвитрат, розвиткомспеціалізації, тобтовпливомуправління на внутрішні чинникивиробництва. Замість цьогопершорядноюстає проблема гнучкості і адаптованості до постійних змін зовнішньої середи. Значеннячинників зовнішнього середовищарізко підвищується в зв'язкузускладненнямвсієї системисуспільних відносин ( в тому числі політичних, соціальних, економічних), щоскладаютьсередовище менеджменту організації.
— використанняв управлінні теорії систем, щополегшує задачу розглядуорганізації в єдності її складовихчастин, які нерозривнопов'язані із зовнішнім світом. Головні передумовиуспіху підприємства знаходятьсяузовнішньому середовищі, причомукордонизнею є відкритими, тобтопідприємство залежитьв своїй діяльності від енергії, інформації і інших ресурсів, щопоступає ззовні. Щобфункціонувати, система повиннапристосовуватисядо змін узовнішньому середовищі.
продолжение--PAGE_BREAK--
— застосуваннядо управління ситуаційного підходу, згідно зякимфункціонування підприємства обумовлюється реакціями на різні за своїй природою впливиззовні. Центральниймомент тут — ситуація, тобтоконкретнийнабір обставин, які впливаютьістотний чином на роботуорганізації в даний період часу. Звідси випливає визнанняважливості специфічних прийомів виділення найбільш значущихчинників, впливаючина які, можнаефективнодосягатимети.
— новауправлінська парадигма приділяє величезнуувагутаким чинникам, як лідерство і стиль керівництва, кваліфікацію і культуру працюючих, мотивація поведінки, взаємовідношення в колективі і реакція людей на зміни.
Орієнтація на нові умовиі чинникирозвиткузнайшлавідображення в принципах менеджменту, формулюванняякихпоказує роль людини, щозросла, йогопрофесіоналізму, особистихякостей, а такожвсієї системивзаємовідносин людей в організаціях. Наприклад, в складі найважливіших принципів, якимирекомендується користуватисяменеджерам в останньомудесятиріччі потокового віку, нерідко називаютьсянаступні:
— доброзичливевідношення менеджерів до всіх працюючихв організації;
— відповідальність менеджерів всіх рівнів за успішну діяльність організації;
— комунікації ( горизонтальні і вертикальні) як всередині, так і за межами організації;
— створенняатмосферивідвертості, чесності, довір'я людям;
— сприянняреалізації їх талантів і прагненнядо постійного вдосконалення, як особистої роботи, так і роботиорганізації.
Практичневтілення новихпринципів управління вельмискладнеі вимагає радикального переглядувсієї філософії бізнесу, зміни психології працюючих( в тому числі менеджерів ), підвищення їх кваліфікації і зростанняособистогопотенціалу. 26
3.3. Наукові підходи до менеджменту.
Ефективність менеджменту визначається, передусім, обґрунтованістю підходів і методів.
Аналіз теорії і практики управління різними об'єктами дозволяє встановитинеобхідність застосуваннядо менеджменту 13 науковихпідходів (таблиця3):
Таблиця 3.
НАЗВА
КОРОТКИЙ ЗМІСТ
Адміністративний
Приадміністративному підході регламентуютьсяфункції, права, обов'язки, елементисистемименеджменту в нормативнихактах.
Відтворюваль
ний
Відтворювальній підхід орієнтований на постійне поновленнявиробництватовару для задоволенняпотребринкузменшимивитратами.
продолжение--PAGE_BREAK--
Динамічний
Придинамічному підході об'єкт управління розглядається в діалектичному розвитку, в причинно — слідчих зв'язках.
Інтеграційний
Приінтеграційному підході встановлюютьсявзаємозв'язки між окремимипідсистемами і елементамисистемименеджменту, рівнями, суб'єктами управління.
Кількісний
Суть кількісного підходу полягає увикористанні кількісних оцінок придопомозі математичних, статистичних, інженерних розрахункахі т.д.
Комплексний
Прикомплексному підході враховуютьсятехнічні, економічні, соціальні і інші аспектименеджменту.
Маркетинговий
Маркетинговийпідхід передбачає орієнтацію керуючої підсистеми на споживача
Нормативний
Принормативному підході встановлюютьсянормативив управлінні
Поведінковий
Поведінковий підхід полягає в тому, щобдопомогтипрацівнику усвідомити власні можливості.
Процесний
Припроцесномупідході управління розглядається як сукупність взаємопов'язаних функцій.
Системний
Присистемному підході будь-яка система розглядається як сукупність взаємопов'язаних елементів.
Ситуаційний
Ситуаційній підхід передбачає, щозастосуваннярізних методів управління визначається конкретною ситуацією.
Функціональний
Суть функціонального підходу полягає в тому, щопотребарозглядається як сукупність функцій, які требавиконуватидля її задоволення.
Дані підходи потрібно віднести до головнихпринципів управління. Упершетермін « принципиуправління» ввів інженер — технолог Ф.Тейлор, якийв 1911 році опублікував роботупід назвою« Принципинауковогоменеджменту». 15
3.4. Нові види менеджменту.
Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всі сфериїї діяльності. Однакпривсьомурізноманітті взаємодії менеджменту і організації можнадоситьчітко визначитикордонидіяльності, яка складає зміст менеджменту, а такожвиділити йогоокремі види:
Виробничийменеджмент — цекомплекснасистема забезпеченняконкурентноздатності товару, щовипускається на конкурентному ринку. Вонавключає питанняпобудовивиробничихі організаційних структур, виборуорганізаційно правової формиуправління виробництвом, збутуі фірмового обслуговуваннятовару відповідно до попередніх стадій життєвого циклу.
продолжение--PAGE_BREAK--
Фінансовій менеджмент — цекомплекснасистема стійкості, надійності і ефективності управління фінансами. Вонавключає формуванняі плануванняфінансових показників здотриманнямнауковихпідходів і принципів менеджменту, балансу прибутків і витрат, показників ефективності використанняресурсів, рентабельності роботиі товарів.
Інноваційний менеджмент — цекомплекснасистема управління інвестиціями, щовкладаютьсявласникамив розвитоквсіх видів інновацій. Вонавключає побудовуорганізаційних структур, вибір напрямів інновацій, оптимізацію інвестицій, різні аспектиуправління персоналом.
Крім приведенихвидів спеціального менеджменту в наш часрозробляютьсяінші види:
— менеджмент соціальної сфери;
— банківський менеджмент;
— податковийменеджмент;
— організаційний менеджмент;
— міжнародний менеджмент та інші.
Менеджмент як сукупність принципів, методів, функцій і форм управління фірмами на Заході відомий в нашій країні давно. Однакщедесять років назад наші фахівці вважали, щойогоосновнимицілями є отриманнявисокогоприбуткуі постійне випередженнякраїн соціалізму по продуктивності праці в інтересах зміцнення позицій імперіалізму. 17
Демократизація суспільного життякраїни дозволила широким верствамнаселення, практичнимпрацівникам ознайомитисязнакопиченимбагатимсвітовим досвідом теорії і практики менеджменту, а орієнтація української економіки на ринкові відносини зробилапросто необхідними вивченняі використаннядосвіду передовихдержав.
Узв'язкузцимвідношення до менеджменту в Україні в останні рокизначнозмінилося. Опубліковані трудивиднихтеоретиків і практиків менеджменту. Почаласяактивна підготовка керуючихменеджерів.
4. Сучасні технології менеджменту.
Велика частина компаній перебудовує свої системи управління з традиційної виробничої і ринковий на технологічну орієнтацію. Передова технологія є сьогодні ключем до успіху на будь-якому ринку, що з нетерпінням чекає продукцію з новими характеристиками і готовий платити за це високу ціну. Найважливішим фактором успіху кожної компанії стає стратегічне управління технологічним розвитком, чи, іншими словами, технологічнийменеджмент.
До питань технологічного менеджменту відносяться управління життєвим циклом продукту й асортиментом продукції, у тому числі управління процесами заміни застарілих технологій і устаткування, формування інноваційної культури персоналу, управління якістю продукції, що випускається, стратегія управління інтелектуальної власності і багато чого іншого.
У цілому ефективний менеджмент технологій повинний поєднувати перспективи створення нової технології і перспективи попиту на неї. Технологія розглядається як найважливіший засіб створення і підтримки конкурентної переваги, що піднімає її до рівня стратегічного капіталу, яким потрібно грамотно керувати на всіх поверхах компанії. Будь-яка діяльність фірми, включаючи стратегічне планування, маркетинг, збут, виробництво, кадри, фінансування може розглядатися, як використання технологій, що здатні збільшити конкурентноздатність фірми. У цілому, стратегічний менеджмент технологій не обмежується рамками галузей зі швидким технологічним розвитком. При широкому погляді на технології і виробництво ніяких «низьких» технологій не існує. 14
Зрозуміло, що такі важливі елементи стратегічного технологічного менеджменту, як прогнозування розвитку технологій, включення розвитку технологій у бізнес-план фірми актуальні для стратегії управління підприємством будь-якого масштабу. Відповідні підходи мають цінність для малої технологічної фірми, великого науково-виробничого підприємства, наукової установи, інвестиційного заснування, що орієнтується на прямі інвестиції в економіку. Саме стратегічне управління технологічним середовищем, що змінюється, повинне стати запорукою тривалого успіху виробничих фірм, зв'язаних з наукомісткими продуктами, і економіки в цілому.
Перетворення потенціалу знань у комерційний успіх – проблема міжнародна, зв'язана з глобалізацією світової економіки. У цьому зіграло ведучу роль розвиток засобів комунікації, що дозволили компаніям на новому рівні координувати діяльність своїх вилучених підрозділів, зв'язувати їх з покупцями і постачальниками. Не менше значення має глобальна масова культура споживання і розваг, керована засобами комунікації. 24
продолжение
--PAGE_BREAK-- Проблема підготовки керівників, що забезпечать технологічно орієнтований менеджмент компаній в умовах глобалізації світової економіки теж стала проблемою міжнародної. Пошук нових результатів досліджень і розробок, використання яких може додати продукції, що випускається, кращі характеристики, прагнення до максимального скорочення циклу її створення і просування на ринок викликають необхідність у міжнародних командах фахівців.
Світ стає одним ринком знань і технологій. Їхня цінність визначається на основі науково-технічних і кон'юнктурних прогнозів комерціалізації, що повинні проводити фахівці різних країн по єдиних методиках і на одній мові, щоб мати порівнянні результати і розуміти один одного. Таке розуміння полегшує залучення додаткових засобів у науку й інновації, а також включення фахівців з комерціалізації технологій у наступне управління інвестиціями. 1
4.1. Нові інформаційні технології управління.
Головним напрямком перебудови менеджменту і його радикального удосконалення, пристосування до сучасних умов стало масове використання новітньої комп'ютерної і телекомунікаційної техніки, формування на її основі високоефективних інформаційно-управлінських технологій. Засоби і методи прикладної інформатики використовуються в менеджменті і маркетингу. Нові технології, засновані на комп'ютерній техніці, вимагають радикальних змін організаційних структур менеджменту, його регламенту, кадрового потенціалу, системи документації, фіксування і передачі інформації. Особливе значення має впровадження інформаційного менеджменту, значно розширювальної можливості використання компаніями інформаційних ресурсів. Розвиток інформаційного менеджменту зв'язано з організацією системи обробки даних і знань, послідовного їхнього розвитку до рівня інтегрованих автоматизованих систем управління, що охоплюють по вертикалі і горизонталі всі рівні і ланки виробництва і збуту.
Технологія нерозривно зв'язана з машинізацією виробничого чи невиробничого, насамперед управлінського процесу. Управлінські технології ґрунтуються на застосуванні комп'ютерів і телекомунікаційної техніки.
Відповідно до визначення, прийнятому ЮНЕСКО, інформаційна технологія — це комплекс взаємозалежних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих обробкою і збереженням інформації; обчислювальну техніку і методи організації і взаємодії з людьми і виробничим устаткуванням, їхні практичні додатки, а також зв'язані з усім цим соціальні, економічні і культурні проблеми. Самі інформаційні технології вимагають складної підготовки, великих первісних витрат і наукомісткої техніки. Їхнє введення повинне починатися зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах підготовки фахівців.
Технологічну основу інформатизації менеджменту створюють комп'ютери останніх поколінь і сучасні засоби зв'язку. На базі цих технічних засобів формуються інформаційні технології – цілісні системи збору, переробки, передачі, використання інформації з метою управління. В основному мова йде про створення інформаційних технологій з використанням штучного інтелекту. Вважається, що основні напрямки в області створення інформаційних технологій і штучного інтелекту зв'язані з перебуванням ефективних систем надання знань і організацією процесу комунікації користувачів з ЕОМ, а також із плануванням доцільної діяльності, формуванням глобальної структури нормативної поведінки. Іншими словами, якісно перебудовується саме управлінське середовище, що пристосовується до вимог сучасних ЕОМ.
В останні десятиліття менеджменти в найбільш розвинутих країнах, зокрема, у США і Японії, на творчі інформаційні технології так названого третього (вищого) рівня. Вони охоплюють повний інформаційний цикл — вироблення інформації (нових знань), їхню передачу, переробку, використання для перетворення об'єкта, досягнення нових більш вищих цілей.
Інформаційні технології третього рівня означають вищий етап комп'ютеризації менеджменту, дозволяють задіяти ЕОМ у творчому процесі, з'єднати силу людського розуму і міць електронної техніки.
Повна інтегрована автоматизація менеджменту припускає охоплення наступних інформаційно-управлінських процесів: зв'язок, збір, збереження і доступ до необхідної інформації, аналіз інформації, підготовка тексту, підтримка індивідуальної діяльності, програмування і рішення спеціальних завдань.
До сучасних технічних засобів автоматизації інформаційно-управлінської діяльності відносяться:
1. Персональні комп'ютери, об'єднані в мережі.
2. Електронні друкарські машинки.
3.Змістообробні системи ( проблемно-орієнтовані комп'ютерні системи, що мають великі функціональні можливості).
4. Копіювальні машини.
5. Комунікаційні засоби, телефонну техніку.
6. Засоби для автоматизації введення архівних документів і пошуку інформації (до них відносяться нетрадиційні носії інформації: магнітні диски і стрічки, мікрофільми, диски з оптичними записами).
7. Засоби для обміну інформацією — “електронна пошта”.
8. Відеоінформаційні системи.
9. Локальні комп'ютерні мережі.
10. Інтегровані мережі організацій. 21
Таким чином, у сучасних умовах винятково важливе значення має перебудова технічної і технологічної баз управління, що забезпечує процеси інформатизації. Однак не слід переоцінювати роль інформаційно-управлінської техніки. Вона виконує насамперед забезпечення функції. Основні напрямки робіт з інформатизації менеджменту лежать в області організаційної, соціальної, кадрової перебудови управлінської діяльності.
4.2. Інноваційний менеджмент.
У світовій економічній літературі "інновація" інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях. Проблематика нововведень у нашій країні протягом багатьох років розроблялася в рамках економічних досліджень НТР.
Відповідно до міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у виді нового чи удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг. Розробка, впровадження у виробництво нової продукції мають для фірм важливе значення як засіб підвищення конкурентноздатності й усунення залежності фірми від розбіжності життєвих циклів виробленої продукції. У сучасних умовах відновлення продукції йде досить швидкими темпами.
Інноваційний менеджмент — один з напрямків стратегічного управління, здійснюваного на вищому рівні компанії. Його метою є визначення основних напрямків науково-технічної і виробничої діяльності фірми в наступних областях: розробка і впровадження нової продукції (інноваційна діяльність); модернізація й удосконалювання продукції, що випускається; подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції; зняття з виробництва застарілої продукції.
Інноваційний менеджмент порівняно нове поняття для наукової громадськості і підприємницьких кіл України. Саме в даний час Україна переживає бум новаторства. На зміну одним формам і методам управління економікою приходять інші. У цих умовах інноваційною діяльністю буквально змушені займатися всі організації. Інноваційний менеджмент — управління науково-технічним прогресом, упровадження досягнень науки і техніки у виробництві, що характерно для централізовано керованої економіки. У ринкових умовах господарювання, де комерційні організації мають повну юридичну й економічну самостійність, ні про яке впровадження чого-небудь не може бути і мови. Процес введення нововведення на ринок прийнято називати процесом комерціалізації.
У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, нововведення, інновація. Нововведенням може бути новий порядок, новий метод, винахід. З моменту прийняття до поширення нововведення здобуває нова якість і стає інновацією.
Будь-які винаходи, нові явища, види або послуг методи тільки тоді одержують суспільне визнання, коли будуть прийняті до поширення (комерціалізації), і вже в новій якості вони виступають як нововведення (інновації). Під інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру.
Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кінцевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації — це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів.
У результаті інноваційної діяльності народжуються нові ідеї, нові й удосконалені продукти, нові або удосконалені технологічні процеси, з'являються нові форми організації і управління різними сферами економіки і її структур.
Результати інноваційної діяльності на внутрішньому і зовнішньому ринках можуть бути представлені шляхом передачі науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, нових технологій.
Роль і місце науки в суспільстві істотно залежать від рівня розвитку суспільної свідомості, інформованості населення про можливості застосування результатів науково-технічної діяльності для рішення соціально-економічних задач, а також реально отриманих практичних результатів такого застосування.
Особливістю сучасного етапу розвитку інноваційної діяльності є утворення в найбільших фірмах єдиних науково-технічних комплексів, що поєднують у єдиний процес дослідження і виробництво. Це припускає наявність тісного зв'язку всіх етапів циклу «наука –виробництво». Створення цілісних науково-виробничо-збутових систем об'єктивно закономірно, обумовлено науково-технічним прогресом і потребами ринкової орієнтації фірми.
В сучасних умовах в великих фірмах склалися стійкі механізми керування науково – технічною діяльністю, що відбивають особливості процесу інтеграції науки і виробництва, все більшу орієнтацію досліджень і розробок на ринкові потреби, посилення впливу ринкових факторів на визначення стратегічних позицій фірм. Нові задачі спричинили за собою зміни в системі зв'язків як по вертикалі – між усіма рівнями керування, так і по горизонталі – між підрозділами науково – виробничо – збутового ланцюга. 8
4. 3. Нова соціальна система управління.
Комплексний підхід до управління як єдності усіх функцій дозволив виділити нове в характері управління – функцію керівництва персоналом.
продолжение--PAGE_BREAK--
Керівництво персоналом як функція управління покликана поєднувати, координувати, з’єднувати і інтегрувати всі інші функції в єдине ціле. Функція керівництва – це мозок усього управління, його центральна нервова система. Ніж складніше система функцій управління, диференціювання, тим гостріше перед керівництвом встає задача постійного удосконалювання управління як усередині кожної функції, так і в міжфункціональному аспекті. У результаті від функції керівництва все частіше уособлюється специфічна функція удосконалювання управління як самостійну функцію.
Система управління, що складає з ієрархії різних ступіней (ланок), припускає закріплення різних етапів управління за окремими керівниками або органами (апаратом) управління. Ці керівники мають різні ранги. Так, при розвинутій ієрархії управління вищий керівник не зайнятий якою-небудь однією функцією управління. 25
У сучасних умовах перетерпіла істотні зміни мотивація керівництва персоналом: переважне значення придбали соціально-економічні і соціально-психологічні методи управління персоналом над адміністративними; керівництво тепер спрямоване на здійснення співробітництва персоналу й адміністрації для досягнення намічених цілей; одержав розвиток принцип колегіальності в керуванні.
Колегіальність у керуванні припускає, що професіонали-менеджери працюють у тісному контакті один з одним і зв'язані узами співробітництва і взаємозалежності, складаючи управлінський штат.
Важливе значення придбали наступні соціально-психологічні аспекти управління:
стабільність службового становища – головний стимул у роботі;
звільнення з ініціативи адміністрації порівняно рідко, тому що зв’язано з дотриманням безлічі різних правил;
виховання в працівників почуття прихильності своїй фірмі ( видання фірмових інформаційних бюлетенів, журналів, у яких висвітлюються діяльність і події життя фірми; показ престижних відео — і кінофільмів; організація свят і днів відпочинку, на які витрачаються значні засоби).
Соціальна система управління покликана забезпечити ефективну роботу технічної системи. Вона створюється в тісному взаємозв'язку з нею і не передається в розпорядження підрозділів по керуванню виробництвом.
Розробка і проведення соціально-економічної політики у фірмах здійснюються по багатьом напрямкам, найважливіші з який6
політика доходів;
політика у відношенні співробітництва з профспілками;
політика соціального забезпечення працівників.
У сучасних умовах підготовці і перепідготовці кадрів менеджерів надається важливе значення як на офіційному рівні, так і на рівні окремих фірм.
Перехід до нових технологій вимагає значних витрат, зв'язаних з відновленням знань, перепідготовкою працівників. Вважається, що перепідготувати працівника дешевше, ніж замінити його. 10
Розвиток нових технологій вимагає більш досконалих знань і умінь. Проблема полягає в тому, щоб знайти механізм постійного підвищення кваліфікації всіх зайнятих у процесі переходу від одного набору необхідних знань і навичок до іншого.
4.4. Значення технологій управління.
Технологія, що включає в себе технічні засоби і способи комбінування і використання для одержання кінцевого продукту, створюваного організацією, є предметом найпильнішої уваги з боку менеджменту.
Управління повинне вирішувати питання технологій і здійснення їх найбільш ефективного використання.
Останнім часом з появою усе більш передових технологій відповідні завдання менеджменту стають винятково складними значимими. Це зв'язано з тим, що їхнє рішення може привести до важливого і далеко йдуть позитивним наслідкам для організації. Вони можуть викликати і негативні процеси у внутрішнім житті організації, руйнувати її організаційну структуру, привести до демотивування працівників.
Тому в сучасних умовах менеджмент не може дивитися на технології тільки з погляду підвищення продуктивності й ефективності. Дуже важливо враховувати те, як нові технології можуть уплинути на клімат усередині організації, як вони можуть подіяти на її «організм».
В останнє десятиліття в діловому світі по-справжньому осмислене значення технології управління. Без технологічного забезпечення не можуть дієво проводитися в життя ефективні рішення.
Технологія – це комплекс наукових і інженерних знань, реалізованих у прийомах праці, наборах матеріальних, технічних, енергетичних, трудових факторів виробництва, способах їхнього з'єднання для створення продукту або послуг, що відповідають визначеним вимогам.21
Висновок.
Ефективнестановленняринковихвідносин в Україні багатов чомувизначається формуваннямсучаснихуправлінських відносин, підвищенням керованості економіки. Самеменеджмент, управління забезпечує зв'язаність, інтеграцію економічних процесів в організації.
Менеджмент — найважливіше поняттяв ринковій економіці. Йоговивчаютьекономісти, підприємці, фінансисти, банкіри і всі, хтостосується бізнесу.
« Управляти — означає вести підприємство до йогомети, витягуючимаксимум можливості зіснуючих ресурсів». Фахівцям нового годині необхідні глибокі знанняпо менеджменту, а для цьоготребачітко представлятисуть і поняттяменеджменту.
Зміна умов виробничої діяльності, необхідність адекватного пристосування до неї системи управління, позначаються не тільки на удосконалюванні його організації, але і на перерозподілі функцій управління по рівнях відповідальності, формам їхньої взаємодії і т.д. Мова йде насамперед про таку систему управління (принципах, функціях, методах, організаційній структурі), що породжена об’єктивною необхідністю і закономірностями ринкової системи господарювання, зв’язаними з задоволенням у першу чергу індивідуальних потреб, забезпеченням зацікавленості працівників у найвищих кінцевих результатах, що ростуть доходами населення, регулюванням товарно-грошових відносин, широким використанням новітніх досягнень науково-технічної революції. Усе це жадає від промислових фірм, адаптації до ринкових умов, подолання виникаючих протиріч в економічному і науково-технічному процесах. 1Першорядна задача менеджменту полягає в створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, що стимулюють працівників на нововведення. Керівники підприємств покликані стати ініціаторами в області реалізації технологічних і організаційних змін.
Тому, найважливішим фактором успіху, стає безупинне теоретичне і практичне навчання керівників нового типу: високопрофесійних, компетентних у широкому колі економічних, соціальних і технологічних питань, з високим почуттям відповідальності за результати діяльності підприємства.
Яким би прогресивним і передової ні був закордонний досвід, цінність його складається не тільки в тім, щоб служити зразком для наслідування, але головним чином у тім, щоб бути ключем до аналізу власного досвіду і практики, вміти в них розібратися й одержати матеріал для порівнянь і зіставлень.
Сучасна теорія і практика менеджменту, здобувають особливе значення:
По-перше, перехід української економіки на ринкові відносини вимагає вивчення форм і методів управління, на рівні основної господарської ланки — виробничого відділення (малі підприємства). Практичне використання такого досвіду, на вітчизняних підприємствах — одна з першочергових задач.
По-друге, широкий вихід вітчизняних малих підприємств на ринки, обумовлюють необхідність глибокого вивчення і знання практики менеджменту.
Це висуває високі вимоги до підготовки фахівців-менеджерів і в першу чергу тих, котрі будуть зайняті в економічній сфері діяльності і зв’язані з підготовкою і прийняттям рішень у цій області. Знання ними проблем теорії і практики менеджменту є обов’язковим.
продолжение--PAGE_BREAK--
Список використаної літератури.
Бабаев Л.В. Малий бізнес. Ринок і суспільство. 1—2. М — МП. 1992.
Бакуров Т., Заславский С. Об’єднання малих і середніх підприємств.//Питання економіки, 1994. — №11.
Бєляєв Ю.А. Енциклопедія починаючого підприємця. М.: Изд- во. РУНД, 1992.
Балабанов И.Т. «Основи фінансового менеджменту», М., — 1995, (с.284).
Віханський О. С., Наумов О. І. Менеджмент: Підручник. – М.: Гардарики, 1999. – (528с.)
6. Веснін В.Р. «Основи менеджменту», М., — 1997, (с.412).
7. Галькевич Р.С. Набоков В.И. «Основи менеджменту», М., — 1998, (с.467).
8. Герчикова И.Н. «Менеджмент: підручникдля вузів», — М.,
ЮНІТІ“Банки і біржі”, 1997, (с.375).
9.Гуськова Н.Д., Макаркин Н.П., Неретина Е.А.
Підприємництво. Саранськ: МГУ, 1994.
10. Кабанов А.Я. «Управління персоналом організації», — М.,
1997, (с.435).
11.КохноП.А., Мікрюков В.А., Коморов С.Е. «Менеджмент»,
-М., Фінанси і статистика, 1993, (с.411).
12.Кредісов А. І. Панченко Є. Г., Кредісов В. А. Менеджмент
для керівників. – К.: “Знання” КОО, 1999. – (556с.)
13. Ленд П.Е. «Менеджмент — мистецтвоуправляти», М., —
1995, (с.284).
14. Любінова Н.Г. «Менеджмент — шлях до успіху», — М.,
Агропроміздат, 1992, (с.189).
15. Максимцов М.М. Ігнатьєва А.В. «Менеджмент», М., —
1998, (с.389).
16.Маршалл А. Принципи економічної науки./Пер. с англ.— М.:
Видавнича група “Прогрес“, 1993. Т.3.
17.Мескон А., Хедоури. Основи менеджменту. М.: Демо, 1992.
18.Основи підприємницької справи/Під ред. Осипова.— М.:
Гуман. знання, 1992.
19.Румянцева З.П., Саломатин Н.А. Менеджмент
організації.— М.: Инфра— М, 1995.
20.Рябинский Л.С. Абетка бізнесу.— М.: Освіта, 1993.
21.Сучасний менеджмент: теорія і практика. / під. Ред.
Г. В. Щекіна. – К.: МЗУУП,1994 (144с.)
22.ТелорФредерік Уїнслоу, «Менеджмент», — М., 1992, (с.175).
23.Туленков М.В. Вступ до теорії і практики менеджменту. –
К.: МАУП, 1998. (136с.)
24. Уткин Є.А. «Управління фірмою», — М., 1996, (с.312).
25. Фатхутдінов Р.А. «Система менеджменту», — М., 1996, (с.274).
26. ХовардДо., Коротков Є. «Принципименеджменту», — М.,
1996, (с.377).
27.Хоскинг А. Курс підприємництва: практичне керівництво.—
М.: Міжнародні відносини, 1993.