Реферат: Трудові ресурси

--PAGE_BREAK--Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу. Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської продукції визначати його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. Непрямі показники дають можливість робити висновки про рівень продуктивності праці в період до одержання продукції, після чого можна визначати основні показники продуктивності праці. Отже, значення додаткових показників полягає в тому, що вони дозволяють вишукувати та використовувати резерви підвищення ефективності праці безпосередньо під час виконання сільськогосподарських робіт, чим сприяють підвищенню продуктивності сільськогосподарської праці.
Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це – обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожним видом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами. Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов’язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства.
Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продукції. Останній показник визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино-годин на площу посіву культури або на кількість поголів’я тварин, від якого отримана продукція. Розуміння суті цих двох показників є важливим при аналізі результатів виробництва і пошуку резервів подальшого підвищення продуктивності праці. Адже в сільському господарстві нерідкі випадки, коли трудомісткість центнера різних видів продукції приблизно однакова (наприклад, трудомісткість центнера зерна і центнера цукрових буряків), тоді як трудомісткість виробництва таких видів продукції істотно відрізняється. З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники – погодинну, денну і річну продуктивність праці – відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів, середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці.
Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв’язок, який у формалізованому вигляді можна зобразити виразом:
Рп = Чп3Іп,
де Рп – річна продуктивність праці; Чп – погодинна (денна) продуктивність праці; Іп – інтенсивність праці – кількість відпрацьованих одним середньо-річним працівником людино-годин (людино-днів) за рік.
Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовкою ґрунту до посіву, посіву, догляду за посівами, збиранням) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури. У тих тваринницьких галузях, де виробничий цикл займає тривалий період ( дорощування і відгодівля рогатої худоби і свиней, овець), з метою контролю за витрачанням живої праці обчислюють її затрати на голову тварин за певний календарний період – місяць, квартал, рік.
Важливим неповним абсолютним показником є норма закріплення певного виду тварин за одним працівником і норма обслуговування ним певних засобів праці (машин, верстатів, обладнання тощо). За інших однакових умов вказані норми зростають з підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва, поліпшенням організації праці. При цьому знижуються затрати живої праці на голову тварин (об’єкт обслуговування), і за тих самих показників (надій молока на корову, середньодобовий приріст живої маси тварин тощо) зростатиме її продуктивність.
Наведений механізм визначення повних показників продуктивності праці побудований на прямо пропорційній залежності їх рівня від обсягу виробництва продукції та обернено пропорційній залежності від затрат живої праці. Для оцінки дії цих двох факторів на продуктивність праці визначають показник – коефіцієнт випередження з виразу:
<shape id="_x0000_i1029" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image009.wmz» o:><img width=«165» height=«52» src=«dopb255484.zip» v:shapes="_x0000_i1029">,
де Кв – коефіцієнт випередження; Пп1 і Ппо – продуктивність праці відповідно у звітному і базовому періодах; ВП1 і ВПо – обсяг виробництва валової продукції відповідно у звітному і базовому періодах.
Дані по країнах Заходу з розвинутим сільським господарством переконують, що швидке зростання ефективності  виробництва в цій галузі відбувається тоді, коли на кожний процент збільшення обсягу виробництва продуктивність праці зростає на 2-5% за рахунок зниження технологічної трудомісткості виробництва.
1.3. Фактори впливу на ефективність використання трудових ресурсів підприємства
Як вже зазначалось вище, основним показником ефективності використання трудових ресурсів є продуктивність праці, яка найбільше відображає результати впливу різноманітних факторів. Тому доцільно аналізувати фактори впливу на ефективність використання трудових ресурсів підприємства саме через цей показник. Важливою особливістю показника продуктивність праці є його динамічність. Він постійно змінюється під дією величезної кількості чинників. Одні з них сприяють підвищенню продуктивності праці, інші – навпаки, її зниженню. Крім цього, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, в яких відбувається процес праці, об’єктивні або суб’єктивні причини, які можуть підсилювати дію того чи іншого чинника, або послаблюють його.
Чинники зростання продуктивності праці – це ті рушійні сили або об’єктивні і суб’єктивні причини, під впливом яких змінюється її рівень. Такими силами (чинниками) є: технічний прогрес; удосконалення організації виробництва, управління і праці; зміна форм власності тощо. Різноманітність конкретних шляхів і засобів досягнення вищої продуктивності праці викликає необхідність класифікації чинників її зростання. Сучасні економісти пропонують розрізняти чинники та умови (передумови) за ступенем дії на рівень продуктивності праці. Якщо перші безпосередньо визначають стан знарядь праці, предметів праці, робочої сили та ефективність їх взаємодії, то останні безпосередньо не діють на продуктивність праці, а створюють базу для активного прояву чинників, що визначають зміни продуктивності праці.
Умови поділяють на природні й суспільні. Природні умови – це природні ресурси, клімат, грунт тощо; суспільні умови – система виробничих відносин. Від виробничих відносин залежать форми суспільної організації праці, характер відтворення і використання робочої сили, ставлення працівників до праці і засобів виробництва.
Усі чинники, які діють на продуктивність праці, можна поділити на дві групи. Перша група включає чинники, які діють у напрямку підвищення проду-ктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя працюючих. Другу групу становлять чинники, які негативно позна-чаються на продуктивності праці. До них належать несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обста-новка.
З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили, матеріальних елементів, що вимагає деяких зусиль щодо їх раціонального поєднання, розрізняють три основні групи чинників продуктивності праці, а саме:
—  матеріально-технічні чинники, що характеризують рівень розвитку, якість, ступінь використання засобів виробництва, передусім знарядь праці;
—  соціально-економічні чинники, що характеризують склад робочої сили, її кваліфікацію, характер та умови праці, ставлення робітників до праці;
—  організаційні чинники, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництва.
До матеріально-технічних чинників зростання продуктивності праці належить підвищення технічної та енергетичної озброєності праці на основі науково-технічного прогресу (впровадження комплексної механізації та автоматизації, удосконалення технології виробництва, зниження матеріало-місткості продукції, комп’ютеризація виробництва тощо).
Велике значення для підвищення продуктивності праці мають соціально-економічні чинники. Вони визначаються якісними характеристиками людської складової виробництва та методами мотивації праці, ставленням робітників до своїх обов’язків, характером та умовами праці, соціально-психологічним кліматом у трудових колективах. До них належать: матеріальна і моральна зацікавленість у результатах праці кожного працівника і колективу в цілому; рівень кваліфікації працівників, якість їх професійної підготовки та загальний культурно-технічний рівень; ставлення до праці, підвищення дисципліно-ваності, активності, творчої ініціативи працівників; зміна форм власності на засоби виробництва і результати праці.
До організаційних чинників зростання продуктивності праці відносять такі, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництвом: удосконалення форм організації суспільного виробництва, спеціалізація підприємств і їх надійна наступна кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування; підвищення якості планування, організаційно-технічної підготовки виробництва; своєчасне впровадження нової техніки і технології, модернізація діючого обладнання; раціональні поділ і кооперація праці між різними категоріями і групами працівників; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці, впровадження підрядних, орендних форм організації та стимулювання праці; удосконалення системи управління виробничим процесом; організація внутрішньо-господарського розрахунку.
В.Г.Андрійчук пропонує усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, за характером дії на цей показник об’єднати у три групи: перша – фактори, що сприяють збільшенню виробництва продукції, друга – скороченню затрат живої праці, третя – соціальні фактори, що спонукають працівників до ефективнішої праці [3, с.237].

2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Загальна характеристика об’єкту дослідження
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ”Нове життя” розташоване у селі Рашівка Гадяцького району Полтавської області у 115 кілометрах від обласного центру. СТОВ є правонаступником КСП ”Нове життя” і  було зареєстровано 1 березня 2000 року у місті Гадяч.
Оскільки у сільському господарстві земля – це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва, то доцільно розпочати загальну характеристику досліджуваного підприємства з аналізу складу і структури його земельного фонду, а саме земель сільськогосподарського призначення (таблиця 2.1). Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність має рілля – з підвищенням її частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів. Враховуючи вищесказане, проаналізуємо стан земельного фонду СТОВ ”Нове життя”.
Таблиця 2.1
Склад і структура земельного фонду СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 роки
Види угідь
2003 р.
2004 р.
2005 р.
2005 р. у  % до 2003 р.
га
%
га
%
га
%
Рілля
3434,2
81,5
3232,0
81,5
3132,9
81,0
91,2
Сінокоси
477,5
11,3
428,0
10,8
427,5
11,1
89,5
Пасовища
305,3
7,2
305,0
7,7
305,3
7,9
100,0
Всього с/г угідь
4215,0
100
3965,0
100
3865,7
100
91,7
Загальна земельна площа
4428,3
х
4188,5
х
4171,6
х
94,2
Навантаження на 1 працівника, га:
с/г угідь
12,8
х
12,4
х
11,9
х
92,0
ріллі
10,4
х
10,1
х
9,7
х
93,3
Аналіз даних таблиці 2.1 показує, що загальна земельна площа в 2005 році склала <metricconverter productid=«4171,6 га» w:st=«on»>4171,6 га, що менше у порівнянні з 2003 роком на 5,8 %. Структура землекористування характеризується досить високим рівнем залучення земельних угідь до сільськогосподарського обороту (93,3%), а також досить високою розораністю останніх (частка ріллі у 2005 році склала 81 %). Характерною ознакою землекористування є те, що значні площі сільськогосподарських угідь використовуються як природні кормові угіддя, причому площа пасовищ не змінилась, а сінокосів – зменшилась на 11,5%.
Економічна ефективність використання земельних угідь у сільському господарстві характеризується системою натуральних і вартісних показників. До натуральних показників належать урожайність сільськогосподарських культур та виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції з розрахунку на <metricconverter productid=«100 га» w:st=«on»>100 га відповідних земельних угідь. До вартісних показників відносять вартість валової продукції, валовий доход та прибуток з розрахунку на <metricconverter productid=«100 га» w:st=«on»>100 га сільськогосподарських угідь. Вартісні показники найбільш повно характеризують економічну ефективність використання землі. За даними таблиці 2.2 можна оцінити рівень економічної ефективності використання землі у СТОВ «Нове життя».
Таблиця 2.2
Ефективність використання землі у СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 роки
Слід зазначити, що вартісні показники ефективності використання землі характеризуються зменшенням. Так, виробництво валової продукції в розрахунку на <metricconverter productid=«100 га» w:st=«on»>100 га с/г угідь у 2005 році становило 67 тисяч гривень, що в абсолютному виразі на 10,4 тисяч гривень менше у порівнянні з 2003 роком (тобто зниження склало 13,4%). Суттєве зменшення валового доходу протягом 3 років на 41,2% є безумовно негативною рисою діяльності підприємства.
Однак більш реальну картину дозволяють одержати натуральні показники ефективності використання земельних угідь. Їх аналіз показує, що нарощування обсягів виробництва спостерігалось лише по соняшнику (на 28,6 %), приросту ВРХ (на 2 %) та свиней (45,8 %). Виробництво решти видів продукції рослинництва і тваринництва скоротилось, зокрема найсуттєвіше знизилось виробництво молока (на 37,8 %) і м’яса птиці (на 87,5 %).
Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від стану матеріально-технічної бази, головною ланкою якої є основні фонди, їх якісний склад і раціональне співвідношення. Збільшення активної частини основних фондів і раціональне використання оборотних фондів забезпечують підвищення їх ефективності. Стан матеріально-технічної бази СТОВ ”Нове життя”, його забезпеченість виробничими фондами характеризується зменшенням середньорічної вартості основних і оборотних фондів (відповідно на 4,6% та 17,4% протягом 3 років). Про це свідчать дані таблиці 2.3.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
Таблиця 2.3
Показники ефективності використання основних фондів СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 рр.
Аналіз вищенаведеної таблиці дозволяє стверджувати, що у досліджуваному господарстві фондозабезпеченість не змінилась. Однак зменшення фондоозброєності (на 2,9 % у 2005 р. в порівнянні з 2003 р.) зумовлене саме зменшенням вартості основних фондів підприємства. Спостерігається зменшення забезпеченості основних фондів оборотними. Як негативний факт слід було б відзначити значне зростання фондомісткості ( на 20,5 % у 2005 році в порівнянні з 2003 роком), що збільшує відповідно собівартість продукції; і зменшення фондовіддачі ( на 17,5 % за той же період), що свідчить про випереджаючі темпи зменшення валової продукції у порівнянні з вартістю основних фондів.
Оснащення сільськогосподарського підприємства основними фондами, особливо технікою (найбільш активною частиною) поряд з широкою хімізацією землеробства та тваринництва являє собою інтенсифікацію виробництва, що є головним напрямом у підвищенні продуктивності сільського господарства. У СТОВ ”Нове життя” складна ситуація з матеріально-технічним забезпеченням, значна кількість одиниць техніки несправна, через нестачу коштів машинно-тракторний парк не оновлюється, а лише закуповуються нові запчастини. Зокрема, станом на 1 травня 2005 року в господарстві налічувалось 44 трактори (з них справних 32), 8 зернозбиральних комбайнів (справних 2).
В цілому, в досліджуваному підприємстві ще не досягнуто оптимальної структури основних виробничих фондів, їх належного співвідношення з оборотними фондами, відповідної норми прибутку. Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом і основою розвитку продуктивних сил сільського господарства, забезпечуючи відповідний рівень і темпи збільшення виробництва продукції та підвищення продуктивності праці.
Достатня забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці відіграють важливу роль у підвищенні ефективності підприємницької діяльності. Основними завданнями аналізу слід вважати вивчення та оцінку забезпеченості підприємства (у розрізі його структурних підрозділів) персоналом в цілому, а також за категоріями і професіями; визначення та дослідження показників плинності кадрів, продуктивності праці тощо; визначення резервів підвищення ефективності використання трудових ресурсів, розроблення програм реалізації виявлених резервів.
Трудовий потенціал кожного аграрного підприємства характеризується абсолютним показником – середньообліковою кількістю працівників і питомим показником – працезабезпеченістю виробництва, що визначається як частка від ділення середньооблікової кількості працівників на площу сільсько-господарських угідь підприємства. Таким чином, у СТОВ ”Нове життя” працезабезпеченість виробництва у 2005 році становила 0,08 (розрахунки не наводяться). За сучасного недостатнього рівня механізації та автоматизації виробництва, високого ступеня зношеності машинно-тракторного парку, гостра нестача окремих видів техніки для своєчасного  та якісного виконання технологічних операцій зумовлює істотну залежність результатів господарської діяльності підприємства від рівня працезабезпеченості виробництва.
Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони є головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їх праця – вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.
В умовах зменшення чисельності працівників сільського господарства важливо забезпечити їх найбільш повне і раціональне використання у виробництві. Основними показниками, що характеризують рівень використання трудових ресурсів, є кількість відпрацьованих людино-днів (людино-годин) за рік одним працездатним та коефіцієнт використання трудових ресурсів. Останній визначають з відношення фактично відпрацьованого в суспільному виробництві робочого часу до можливого його річного фонду.
Виходячи з даних таблиці 2.4 можна говорити про зменшення чисельності працівників на підприємстві (за досліджуваний період вона зменшилась на 1,8 %), а також про зменшення кількості відпрацьованих ними людино-днів. Спостерігається невелике зростання коефіцієнта використання трудозапасу, що безпосередньо обумовлено зростанням відпрацьованих людино-днів в розрахунку на одного працівника господарства на 1,4%.  У 2003 році наявний трудозапас використовувався на 55,1 %, а у 2005 –  на 55,8 %.
Таблиця 2.4
Ефективність використання трудових ресурсів у СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 рр.
Найповніше рівень використання трудових ресурсів відображає продуктивність праці, яка визначається відношенням виробленої продукції (в натуральній або вартісній оцінці) до затрат праці. Зазначений показник детально аналізується у підрозділі 2.2 даного курсового проекту.
Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.
Показники економічної ефективності виробництва характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, рівень рентабельності виробництва.
Усі зазначені показники розраховано і наведено в таблиці 2.5. Її аналіз свідчить про зменшення фінансових результатів підприємства по всіх пунктах таблиці, тобто господарство має негативну динаміку. Зокрема, слід відзначити суттєве зменшення вартості валової продукції в розрахунку на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га угідь, на 1 працівника і на 1000 грн. основних фондів ( у 2005 році порівняно з 2003 роком зниження склало відповідно 14,4 %, 19,1 %, 16,9 %).  В першу чергу це пов’язано із зменшенням за останні 3 роки основного засобу виробництва сільськогосподарського підприємства – землі.
Таблиця 2.5
Аналіз фінансових результатів діяльності СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 роки
Більш яскраве уявлення про фінансово-економічний стан досліджуваного господарства можна одержати за допомогою показників рівня рентабельності і норми прибутку. Рівень рентабельності незначно зріс і склав у 2005 році 0,08 %. Цей показник надзвичайно низький і є свідченням того, що господарство не може здійснювати розширене відтворення, оскільки виробництво ледь окупає себе. Це найвірогідніше пов’язано із перевищенням собівартості виробництва продукції над закупівельними цінами. Низький рівень норми прибутку показує, що основні і оборотні засоби використовуються недостатньо ефективно.
Таким чином, СТОВ ”Нове життя” є низько прибутковим господарством, однак з достатньо високим потенціалом.
Оскільки неможливо охопити усі напрямки виробництва досліджуваного господарства, визначимо, на якій саме продукції воно спеціалізується. Спеціалізація господарства визначається структурою його грошових надходжень від реалізації товарної продукції. На основі аналізу даних таблиці 2.6 (додаток Б) можна зробити висновок, що у СТОВ ”Нове життя” розвиток галузі рослинництва значно переважає розвиток галузі тваринництва (питома вага у структурі товарної продукції складає відповідно 58,8 % і 31,1 %). Якщо сконцентрувати увагу лише на галузях рослинництва, то аналіз діяльності господарства буде однобічним і неповним, тому визначимо, яка саме продукція з кожної галузі має найвищу питому вагу.
Розрахунки показують, що пріоритетним видом продукції господарства є зерно, питома вага якого становить 35,4 %. Друге місце займає виробництво молока (15,1 %), третє – виробництво м’яса ВРХ (14,7 %). Нині є мало аграрних підприємств, які можна було б віднести до однієї з груп спеціалізації. В більшості з них є дві-три провідні галузі, кожна з яких не є домінуючою і в структурі товарної продукції займає від 10 до 35 %. По таких підприємствах визначається їх виробничий напрям. У його назву доцільно включити дві (максимум три) відносно переважаючих у господарстві галузі. Таким чином, виробничий напрям господарства «Нове життя» можна сформулювати як зерново-молочний з розвинутим м’ясним виробництвом.
Ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру галузей, які в них є провідними, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер. Чим більше в господарстві таких галузей, тим, як правило, менші їх розміри і нижча концентрація виробництва. Щоб врахувати ступінь розвитку усіх товарних галузей у підприємстві, необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт спеціалізації (коефіцієнт зосередження товарного виробництва):
<shape id="_x0000_i1030" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image011.wmz» o:><img width=«171» height=«75» src=«dopb255485.zip» v:shapes="_x0000_i1030">
де Пві – питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %; Nі – порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: перше місце присвоюють галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє – з найменшою.
Оскільки в нашому господарстві коефіцієнт спеціалізації (розрахунки не наводяться) становить 0,33, то можна сказати, що СТОВ ”Нове життя” є підприємством із середнім рівнем спеціалізації. За інших однакових умов ефективність функціонування аграрних підприємств підвищується із збільшенням абсолютного значення коефіцієнта товарного зосередження галузей, але при цьому посилюється ризик втрати фінансової стабільності через можливе погіршення кон’юнктури ринку на продукцію галузей спеціалізації.
Таким чином, господарство ”Нове життя” займається основними галузями: землеробством і тваринництвом, а також переробкою промислової продукції (виробничий напрямок – зерново-молочний з розвинутим м’ясним виробництвом). Головна галузь – зерновиробництво – є найбільш рентабельною і стабільною. Підприємство достатньо забезпечене земельними ресурсами, основними фондами, однак наявні ресурси використовуються не досить ефективно.
2.2. Аналіз продуктивності праці
Основним показником, що характеризує ефективність використання трудових ресурсів, є продуктивність праці, на яку впливає значна кількість факторів, зокрема:
зміна структури персоналу підприємства;
зміна середньорічного виробітку на одного робітника;
зміна виручки (чистого прибутку).
Для пошуку на підприємстві резервів зростання продуктивності праці потрібно визначити і проаналізувати найважливіші фактори, які впливають на зміну рівня продуктивності праці. Скажімо, із формули визначення річної продуктивності праці випливає, що вона може збільшуватися (зменшуватись) за рахунок зменшення (збільшення) кількості працівників.
Для обчислення зміни продуктивності праці (DПП) завдяки зміні чисельності персоналу використовують формулу:
DПП <shape id="_x0000_i1031" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image013.wmz» o:><img width=«165» height=«52» src=«dopb255486.zip» v:shapes="_x0000_i1031">,
де ЧПо, ЧП1 – чисельність персоналу відповідно в базисному і звітному періоді (тут і далі будемо вважати за базисний 2003 р., за звітний – 2005р.).
DПП <shape id="_x0000_i1032" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image015.wmz» o:><img width=«209» height=«47» src=«dopb255487.zip» v:shapes="_x0000_i1032">
Отже, завдяки збільшенню на 6 осіб працівників зростання річної про-дуктивності праці у господарстві «Нове життя» складає 1,9 відсотка.
Оскільки трудомісткість виробництва (Т) є одним із чинників, які визначають рівень продуктивності праці, то обраховують кількісний вплив на неї окремих факторів (за допомогою індексного методу), наприклад урожайності зернових і витрат на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посіву:
<shape id="_x0000_i1033" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image017.wmz» o:><img width=«284» height=«52» src=«dopb255488.zip» v:shapes="_x0000_i1033">,
де ЗПо, ЗП1 – затрати праці на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га, люд.-год;
У – урожайність культури.
<shape id="_x0000_i1034" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image019.wmz» o:><img width=«479» height=«52» src=«dopb255489.zip» v:shapes="_x0000_i1034">
Перший частковий індекс показує кількісний вплив на трудомісткість витрат праці, а другий – урожайності. Таким чином, за 2004 – 2005 роки трудомісткість виробництва зерна зросла на 13,6%, в тому числі за рахунок зростання затрат праці на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га на 14,5% і підвищення  урожайності на 1,1%.
Резерв зростання обсягу виробництва за рахунок зростання чисельності персоналу визначається як добуток приросту чисельності та планової продуктивності праці одного працівника, а резерв зростання обсягу виробництва за рахунок підвищення рівня продуктивності праці – приросту продуктивності праці та фактичної чисельності персоналу.
У таблиці 2.7 додатку В наведено трудомісткість продукції, яка визначає виробничий напрямок СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 роки. На основі аналізу даних цієї таблиці  можна зробити висновок, що серед видів продукції, які виробляє досліджуване господарство найвища трудомісткість характерна для виробництва молока (15,8 люд.-год. на 1 ц у 2005 році). Це пов’язано із недостатньою розвиненістю тваринницької галузі, відсутністю комплексної механізації молочного виробництва, низькою продуктивністю корів, спричиненою незбалансованими кормами і недостатнім відтворенням стада. Загалом, за 3 роки суттєво знизилось виробництво як молока, так і зерна (на 12,9 % і 42,9 % відповідно). Це негативно позначилось на рівні продуктивності праці і зумовило зростання трудомісткості на одиницю продукції на 16 % і 81,6 % відповідно. Зменшення виробництва зерна у першу чергу було зумовлено зменшенням посівних площ під зернові.
Важливою складовою аналізу трудових ресурсів підприємства є вивчення ефективності використання фонду робочого часу. Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним працівником за період, що аналізується. З метою полегшення цього аналізу доцільно скласти допоміжну таблицю 2.8.
Таблиця 2.8
Використання фонду робочого часу у ТОВ «Нове життя» у 2003-2005рр.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Фонд робочого часу (ФРЧ) залежить від чисельності працівників (ЧП), кількості відпрацьованих одним працівником днів (Д) у середньому за рік та середньої тривалості робочого дня (ТРД):
ФРЧ = ЧР ´ Д ´ ТРД.
Вплив факторів на величину фонду робочого часу можна визначити методом ланцюгових підстановок:
DФРЧЧР = (ЧР1 – ЧРо) ´До´ТРДо =(324 – 330) ´ 211 ´ 7,4 = – 9368;
DФРЧД = (Д1 – До) ´ ЧР1´ТРДо = (207 – 211) ´ 324 ´ 7,4 = – 9590;
DФРЧТРД = (ТРД1 – ТРД0) ´Д1´ЧР1 = (7,3 – 7,4) ´ 211 ´ 324 = – 6836.
Отже, менша кількість робітників у 2005 році в порівнянні з базисним 2003 роком зумовила зменшення фонду робочого часу на 9368 людино-годин, в той же час негативна зміна кількості відпрацьованих днів (зменшилась на 1,9 %) викликала зменшення фонду робочого часу у розмірі 9590 грн. Внутрішньозмінні втрати робочого часу склали 6836 людино-годин. Виявлення резервів скорочення затрат часу повинно ґрунтуватися на ліквідації його втрат, які є значними при виконанні багатьох технологічних процесів (технічна несправність машин і обладнання; нечітке узгодження взаємозв’язків між працівниками, які виконують різні технологічно послідовні процеси; недисциплінованість окремих працівників тощо). Ліквідація цих втрат через удосконалення організації трудових процесів і зниження трудомісткості виробництва є резервом збільшення обсягу випуску продукції на підприємстві.
2.3. Аналіз динаміки заробітної плати
Витрати на оплату праці є однією з основних статей витрат і займають значну частку в структурі собівартості сільськогосподарської продукції. Тому наступним кроком діагностики трудових ресурсів є аналіз вивчення фонду оплати праці, що проводиться на основі форми №1-ПВ статистичної звітності. Для полегшення аналізу складемо аналітичну таблицю 2.9.
Таблиця 2.9
Вихідна інформація для факторного аналізу фонду оплати праці у господарстві «Нове життя» за 2003-2005 рр.
ФОП = ЧП ´ Д ´ ЗП.
I.                  Розрахунок значень результативного показника у базовому періоді, звітному та умовних значень шляхом послідовної заміни базових значень факторних показників на звітні значення.
Показник базового періоду: ФОПо = 793782;
Показник умовний 1: ФОПум1 = 324 ´ 217 ´ 11,4 = 779350;
Показник умовний 2: ФОПум2 = 324 ´ 207 ´ 11,4 = 764575;
Показник звітного періоду: ФОП1 = 1260878.
II.               Розрахунок загальної зміни результативного показника, у тому числі за рахунок кожного фактора, які включені у модель.
Загальна зміна (+,–) фонду оплати праці, грн.:
DФОП = ФОП1 – ФОПo = 1260878 – 793782 = 467096;
у тому числі за рахунок факторів:
ЧП: DФОПчп = ФОПум1 – ФОПo = 779350 – 793782 = – 14432;
Д:    DФОПд = ФОПум2 – ФОПум1 = 764575 – 779350 = – 14775;
ЗП:  DФОПзп = ФОП1 – ФОПум2 = 1260878 – 764575 = 496303.
Отже, зменшення чисельності працівників на 1,8 % викликало зниження ФОП на 14432 грн., в той же час ФОП зріс на 496303 грн. через збільшення заробітної плати (на 64,9 % у порівнянні з 2003 роком). Зменшення відпрацьо-ваних робітниками днів зумовило зменшення фонду оплати праці на 14774 грн.
Аналізу підлягає використання фонду оплати праці (ФОП) на підприємстві. Такий аналіз проводиться в цілому по підприємству, по його промислово-виробничому персоналу, по кожній категорії цього персоналу.
У процесі проведення аналізу враховується питома вага працівників виробничого персоналу, невиробничого персоналу, їх оплати праці в загальному ФОП по підприємству. Якщо має місце зниження питомої ваги оплати праці невиробничого персоналу і збільшення питомої ваги оплати праці виробничого персоналу – це розглядається як позитивне явище.
Проведення аналізу передбачає визначення абсолютного і відносного відхилення фактичного ФОП від запланованого. При здійсненні такого розрахунку робиться коригування запланованого ФОП на рівень виконання завдань з випуску продукції. При визначенні відносного відхилення фактичного ФОП від запланованого враховується також поправочний коефіцієнт, який розраховується щодо питомої ваги оплати праці робітників-відрядників в загальному ФОП, і для більшості підприємств він становить 0,6.
Враховуючи важке фінансове становище в умовах переходу до ринкових відносин та важливість стимулювання збільшення виробництва в господарстві валової продукції застосовується акордно-преміальна система оплати праці. Суть її полягає в тому, що основна оплата праці складається з тарифних виплат за виконану роботу, відпрацьований час, або за отриману продукцію в межах встановленого планового фонду оплати праці.
Мінімальні розміри посадових окладів керівників і спеціалістів встановлюються у штатному розписі, затвердженому директором сільсько-господарського товариства з обмеженою відповідальністю.
Крім грошового фонду оплати, господарство формує натуральну частину оплати праці – зерно та цукор, яке видається по пільгових цінах працівникам. Обсяги видачі зерна та цукру встановлюються в залежності від можливостей господарства, але не повинні перевищувати по зерну 15% валового збору, по цукру – згідно норм нарахування за виконані роботи.
Рівень середньої оплати праці в господарстві по окремих роках істотно коливається, тому його динаміку вивчають за середніми даними за 3-5 років. Динамічні ряди аналізуються за допомогою ряду показників, які визначають напрямок, інтенсивність, характер кількісних змін явищ суспільного життя у часі. До них належать рівень ряду, середній рівень, абсолютний приріст, темп зростання, коефіцієнт зростання, темп приросту.
В основі розрахунку показників рядів динаміки лежить порівняння їх рівнів. Для одержання узагальнюючих показників динаміки соціально-економічних явищ визначаються середні величини: середній рівень ряду, середній абсолютний приріст, середні темпи приросту і зростання.
В даному проекті усі перераховані вище показники обчислено ланцюговим способом, тобто кожен наступний рівень ряду порівнюється з попереднім, і наведено у таблиці 2.10. Її аналіз показує, що у 2005 році порівняно з 2003 роком рівень середньої оплати праці по господарству збільшився на 83,5 грн. (абсолютний приріст становив 83,5 грн.,  відносний – 29,5 %).
Таблиця 2.10
Аналітичні показники ряду динаміки середньомісячної оплати праці у господарстві «Нове життя» за 2003-2005 рр.
Для загальної характеристики рівня явища за досліджуваний період часто обчислюється середній рівень членів динамічного ряду.
<shape id="_x0000_i1035" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image021.wmz» o:><img width=«68» height=«47» src=«dopb255490.zip» v:shapes="_x0000_i1035">,
<shape id="_x0000_i1036" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image023.wmz» o:><img width=«256» height=«47» src=«dopb255491.zip» v:shapes="_x0000_i1036"> (грн.).
Середній абсолютний приріст у найпростішому випадку визначається як частка від ділення суми усіх абсолютних ланцюгових приростів на їх кількість.
<shape id="_x0000_i1037" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image025.wmz» o:><img width=«172» height=«47» src=«dopb255492.zip» v:shapes="_x0000_i1037">(грн.).
Для характеристики темпів зростання і приросту в середньому за увесь період, охоплений рядом динаміки, обчислюють середній темп зростання і приросту.
У тих випадках, коли абсолютні дані динамічного ряду відсутні, але є ланцюгові коефіцієнти зростання (у порівнянні з попереднім періодом), середній коефіцієнт зростання визначається за формулою:
<shape id="_x0000_i1038" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image027.wmz» o:><img width=«164» height=«29» src=«dopb255493.zip» v:shapes="_x0000_i1038">,
де К1, К2, …, Кn – коефіцієнти зростання за кожен період, а n – кількість ланцюгових коефіцієнтів зростання.
<shape id="_x0000_i1039" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image029.wmz» o:><img width=«203» height=«28» src=«dopb255494.zip» v:shapes="_x0000_i1039">.
Середній темп приросту дорівнює середньому темпу зростання мінус 100%.
<shape id="_x0000_i1040" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image031.wmz» o:><img width=«260» height=«28» src=«dopb255495.zip» v:shapes="_x0000_i1040">.
Отже, за 2003-2005 роки середня оплата праці становила 291,6 грн. на одного працівника, середній абсолютний приріст – 70,7 грн., середній відносний приріст (темп приросту) – 27,7 %.
Для виявлення закономірності процесу, який характеризується динамічним рядом, останній можна піддати додатковій обробці.Аналітичне вирівнювання рядів динаміки вважається найдосконалішим способом обробки ряду з метою встановлення загальної тенденції розвитку явища. Сутність методу аналітичного вирівнювання полягає у заміні емпіричного ряду динаміки теоретичним рядом з плавно змінюваними рівнями згідно рівняння прямої чи кривої лінії. Це рівняння, якщо його тип обрано правильно, буде математико-статистичною моделлю основної тенденції динаміки досліджуваного показника. Рівні ряду розглядаються як функція часу, а вирівнювання зводиться до визначення виду функції, її параметрів за емпіричними даними та розрахунку теоретичних рівнів за знайденою формулою.
Проведемо аналітичне вирівнювання ряду динаміки середньомісячної оплати праці в досліджуваному господарстві у 2000-2005 роках за рівнянням прямої лінії. Рівняння прямої лінії має загальний вигляд:
<shape id="_x0000_i1041" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image033.wmz» o:><img width=«96» height=«25» src=«dopb255496.zip» v:shapes="_x0000_i1041">
де t – час, тобто порядковий номер періоду або моменту часу; ao та a1 – параметри шуканої прямої.
Параметри прямої ao і a1 обчислюються за формулами:
<shape id="_x0000_i1042" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image035.wmz» o:><img width=«72» height=«51» src=«dopb255497.zip» v:shapes="_x0000_i1042">,             <shape id="_x0000_i1043" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image037.wmz» o:><img width=«76» height=«56» src=«dopb255498.zip» v:shapes="_x0000_i1043">.  
Для зручності розрахунків побудуємо таблицю 2.11. Розрахуємо ао та а1, підставивши відповідні значення з таблиці у формули:
<shape id="_x0000_i1044" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image039.wmz» o:><img width=«152» height=«48» src=«dopb255499.zip» v:shapes="_x0000_i1044">;      <shape id="_x0000_i1045" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«58747.files/image041.wmz» o:><img width=«119» height=«48» src=«dopb255500.zip» v:shapes="_x0000_i1045">.
Знайдені параметри дають змогу побудувати рівняння основної тенденції середньомісячної оплати праці:
у = 239,7 + 54·t.
Дані одержаного рівняння свідчать про те, що середня оплата праці за місяць в базовому році в досліджуваному господарстві становила 239,7 грн. на одного працівника, а підвищення її в кожному наступному році – у середньому 54 грн., тобто те ж саме означає середньорічний приріст продуктивності праці протягом досліджуваного періоду.
Таблиця 2.11
Аналітичне вирівнювання ряду динаміки середньомісячної оплати праці в господарстві «Нове життя» за 2000-2005 роки
Підставивши у рівняння почергово значення t, одержимо вирівняний ряд динаміки середньомісячної оплати праці одного працівника, який абстрагований від випадкових коливань і характеризується систематичним підвищенням рівнів. Графічне зображення фактичного і вирівняного ряду представлене у додатку Г.

3. РЕЗЕРВИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА
3.1. Стимулювання трудових ресурсів
Підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції та забезпечення на цій основі високої конкурентоспроможності підприємства, його прибутковості безпосередньо пов’язані з пошуком і використанням внутрішніх резервів, зокрема зі зниженням трудомісткості продукції (робіт).
Успішне виконання цього завдання значною мірою залежить від ефективності механізму стимулювання, від того, наскільки економічні умови сприяють широкому застосуванню прогресивних норм трудових затрат.  
Система мотивації і стимулювання працівників підприємства характеризує сукупність взаємопов’язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або колектив до досягнення індивідуальних та загальних цілей діяльності підприємства. В її основі лежать психологічні аспекти, які включають функції потреб, очікування та сприймання працівником справедливості винагороди.
У господарстві «Нове життя» вона базується на таких вимогах:
×  однакові можливості щодо посадового зростання за результативністю праці усім працівникам;
×  однакова оплата за одну й ту ж працю;
×  розподіл доходу між працівниками в залежності від продуктивності праці;
×  створення умов охорони праці та безпеки життєдіяльності;
×  надання можливості для професійного зростання, підвищення кваліфікації;
×  здоровий психологічний клімат в колективі.
На їх підставі використовуються такі методи мотивації:
−  економічні прямі: відрядна та погодинна оплата, преміювання, оплата за навчання, участь у прибутках;
−  економічні непрямі: пільгове харчування, користування житлом, транспортом;
−  негрошові: престижність праці, просування по службі, гнучкі графіки роботи, охорона праці, можливість брати участь у вирішенні питань на високих рівнях.
Система стимулювання праці повинна бути заснована на таких принципах: зацікавленості кожного працівника підприємства в підвищенні ефективності використання виробничих ресурсів; збільшенні прибутковості; відповідності між особистими інтелектуальними і фізичними зусиллями працівників і розміром індивідуального отриманого доходу (оплати праці); обґрунтованості співвідношень в оплаті праці різних груп і категорій працівників, виходячи з кваліфікації, досвіду та складності виконуваних робіт і функцій.
Для реалізації цих принципів у господарстві доцільно запровадити наступне:
прибуток (оплату праці) працівників первинних підрозділів можна визначати шляхом відрахування з виручки від реалізації продукції (послуг) матеріальних і прирівняних до них витрат, тобто за результативно-залишковим принципом;
комбінувати індивідуальні і колективні форм стимулювання праці із спрямованістю зусиль працівників підрозділу на отримання максимального прибутку;
встановити надбавки і доплати у загальному обсязі особистих доходів працівників, що мають стимулюючий вплив, на рівні не менше 50 %;
здійснювати момент оплати праці наближено до часу виконання робіт, по можливості за технологічними циклами;
при реалізації права підприємства на самостійне визначення системи стимулювання праці враховувати обов’язковість державного і договірного регулювання оплати праці;
систему оплати праці своєчасно доводити до працівників у простій і доступній формі при укладенні колективного договору між власниками та трудовим колективом підприємства;
широко застосовувати погодинну оплату праці при встановленні нормованих завдань для населення, не зайнятого на постійній роботі в підприємстві.
Значна роль у підвищенні трудових показників відводиться матеріальному стимулюванню працівників сільського господарства. Основна і додаткова оплата праці працівників забезпечує їх зацікавленість в результатах виробництва. Темпи зростання продуктивності праці мають випереджати темпи зростання її оплати. В цьому полягає економічна сутність продуктивності і матеріального стимулювання праці. На жаль, в умовах переходу до ринкових відносин цей важливий принцип господарювання порушується і рівень оплати праці у багатьох сільськогосподарських підприємствах значно випереджає рівень продуктивності праці, зокрема, і в досліджуваному господарстві «Нове життя». За результатами розрахунків таблиці у додатку Д спостерігається зниження продуктивності праці і зростання річної оплати праці. В першу чергу це пов’язано із суттєвим зменшенням виробництва валової продукції, тому основні заходи мають бути спрямовані на виявлення резервів її підвищення. Однак необхідно також визначити обсяг валової продукції, за якого співвідношення темпів росту продуктивності праці і оплати праці буде більше 1 (тобто діятиме основний економічний закон). Оскільки зниження темпів росту оплати праці може негативно позначитись на вмотивованості працівників до праці та викликати їх незадоволення, при плануванні слід спиратись на збільшення темпів росту продуктивності праці. Тому припустимо, що у прогнозному році коефіцієнт зростання оплати праці залишиться на рівні усередненого (1,276), а коефіцієнт зростання продуктивності праці встановимо на рівні 1,3. В цьому випадку середньорічна оплата праці одного працівника має бути 5613 грн., а продуктивність праці – 10388 грн. В свою чергу вартість валової продукції становитиме 3371,1 тис. грн., що відповідає можливостям і потужностям підприємства «Нове життя» і є об’єктивно реальним показником, зважаючи на обсяг продукції у 2003-2004 роках (збільшення становитиме 787 тис. грн. у порівнянні з попереднім роком).
    продолжение
--PAGE_BREAK--