Реферат: Моделі обміну інформацією

--PAGE_BREAK--

Розділ 2 Теоретичні засади дослідження інформаційного обміну на сучасному етапі
2.1 Комунікаційний процес і форми обміну інформацією


Комунікаційний процес— це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей. Основні функції комунікаційного процесу полягають у досягненні соціальної спільноти при збереженні індивідуальності кожного її елемента. В окремих актах комунікацій реалізуються управлінська, інформативна, емотивна (така, що викликає емоції) і фактична (пов’язана з установленням контактів) функції.

У своїй основі процес комунікації становить процес руху інформації в ланцюгу «відправник — канал — одержувач», реального або потенційного зв’язку у формі діалогу, а також впливу на керований об’єкт, який досягається в результаті обміну повідомленнями.

У процесі обміну інформацією можна виділити вісім базових елементів:

1. Відправник — передавач, що генерує ідеї або збирає інформацію та передає її. Ним може бути індивід або група людей, які разом працюють. Джерелом також може бути громадський інститут або організація, хоча і в цьому випадку джерелом повідомлення буде певна особа, на яку покладається обов’язок щодо підготовки та передачі інформації.

При обміні інформацією відправник і одержувач проходять декілька взаємопов’язаних етапів: 1) зародження ідеї; 2) кодування і вибір каналу; 3) декодування.

Обмін інформацією розпочинається з формування ідеї чи відбору інформації. Відправник вирішує, яку значну ідею чи повідомлення варто зробити предметом обміну.

2. Кодування — це процес перетворення ідей у символи, зображення, малюнки, форми, звуки, мову тощо. Тобто перш ніж передавати ідею, відправник повинен за допомогою символів закодувати їх, використовуючи для цього слова, інтонації, жести (мову тіла), і надати ідеї гарну «обгортку». Таке кодування перетворює ідею у повідомлення.

3. Повідомлення — сукупність символів, власне інформація, що закодована за допомогою символів і передається одержувачу. Саме заради цього і здійснюється акт комунікації. Багато повідомлень передається у формі символів мови. Проте символом можуть бути і невербальні, наприклад графічні, зображення, жести, міміка та інші рухи тіла.

4. Канали передачі — засоби, за допомогою яких сигнал спрямовується від передавача до приймача. Канали поділяються на засоби масової інформації і міжособові канали.

Відправник повинен вибирати канал: передача мови і письмових матеріалів, електронні засоби зв’язку, включаючи комп’ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки та відеоконференції. Можна розіслати пам’ятні записки, провести попередні збори невеликих груп для забезпечення розуміння повідомлення й залучення до проблеми.

Передавач (відправник) може не обмежуватись одним каналом, а використовувати кілька.

5.Декодування — процес, за допомогою якого приймач повідомлення перетворює одержані символи на конкретну інформацію та інтерпретує її значення. Якщо не потрібно реакції на ідеї, то процес обміну інформацією на цьому закінчується.

6. Приймач — цільова аудиторія або особа, якій призначається інформація і яка її інтерпретує.

7. Відгук — сутність реакції одержувача повідомлення після ознайомлення з його змістом. Можна спостерігати три основні типи результатів комунікації: а) зміни в знаннях одержувача; б)зміна постанов одержувача; в) зміни поведінки одержувача повідомлення.

З точки зору керівника обмін інформацією варто вважати ефективним, якщо одержувач продемонстрував розуміння ідеї, здійснюючи дії, на які чекав від нього відправник.

8. Зворотний зв’язок — частина відгуку одержувача, що надходить передавачу. Він розглядається як сигнал, спрямований одержувачем інформації відправнику повідомлення, як підтвердження факту одержання повідомлення, що міститься в ньому.

Зворотний зв’язок виконує такі основні функції:

а) протистоїть тому, що робить соціально-економічна система, коли вона виходить за встановлені обмеження;

б) компенсує дії зовнішніх і внутрішніх факторів, підтримує стан стійкої рівноваги системи;

в) синтезує зовнішні та внутрішні руйнування, які прагнуть вивести систему зі стану стійкої рівноваги;

г) розробляє управлінські рішення для цілеспрямованого впливу на об’єкт управління.

Зворотний зв’язок помітно підвищує шанси на ефективний обмін інформацією, дозволяє сторонам позбавитися шуму.

Мовою теорії передачі інформації шумом називають те, що створює зміст. Це може бути мова (у вербальному (усному) і невербальному оформленні), різне сприйняття, різниця в організаційному статусі між керівником і підлеглими. Зменшення шуму може досягатися багатьма способами. Одним з них є збільшення надмірності, тобто повторення повідомлення або якоїсь його частини.

Процес обміну інформацією в організаціях умовно можна розділити на дві категорії: планована, або формальна, передача інформації і непланована, або неформальна, передача інформації. В кожній організації існує певна офіціальна структура, з допомогою якої відомості передаються за призначенням. Але ця офіціальна їх передача доповнюється великою кількістю інформації, передача якої відбувається від бажання і навіть нетерпіння працівників поділитися нею один з одним навіть тоді, коли це офіційно не дозволено або навіть заборонено.

При формальній передачі інформації адміністративні інструкції звичайно обумовлюють, хто кому може писати, хто кому повинен доповідати і в яких випадках, хто видає інформацію, яка інформація повинна бути зібрана і на якому етапі, що конкретно необхідно зробити та ін.

Одним з важливих способів формалізації передачі відомостей є використання стандартизованих форм (бланків), в які і вноситься інформація. В багатьох організаціях в доповненні до форм звітності маються бланки заяв, визначені форми особистих анкет тощо. Головна перевага будь-якої форми полягає в тому, щ о людині, яка заповнила її, не потрібно задумуватися, коли, як і яку інформацію необхідно сповістити в даному випадку. Вказівки на самому бланку або (в особливих випадках) в спеціальному керівництві щодо його заповнення звичайно обумовлюють: випадки, в яких використовується дана форма; кількість екземплярів, які необхідно заповнити; місце, куди розсилаються ці екземпляри; особа, відповідальна за заповнення різних розділів бланку; визначена і інша інформація, яка допомагає правильно заповнити форму.

Ці вказівки самі є свого роду інформацією і повинні бути кваліфіковано складені, щоб можна було правильно використати стандартну форму. Крім того, вказівки не дадуть результатів, якщо не будуть доведені до відома користувачів.

Коли зміни у податковому законодавстві привели до збільшення кількості податкових декларацій, податкове управління змушено було розробити вдосконалені форми та інструкції, які були б зрозумілі платникам податків і повідомляли б управлінню відомості, які необхідні для контролю за дотриманням закону.

Стандартні форми дають переваги ініціатору інформації, що передається: коли людина знову і знову пише постійно текст, який повторюється, то впровадження в оборот відповідного бланку значно економить час. Бланки вигідні також отримувачу інформації: використовуючи форму, він може уточнити, які саме відомості йому необхідні в роботі.

Головний недолік будь-якої стандартної форми полягає у відсутності в ній гнучкості. Оскільки в ній точно визначено, яку інформацію і яким чином необхідно передати, то вона повідомить і неправдиву інформацію, коли матеріал не відповідає формі.

Будь-яка людина, коли-небудь заповнюючи стандартну форму, бувала спантеличена «відсутністю відповідей» на питання, які не відповідають конкретній ситуації. Звідси розробка і використання форм, хоча це і важливо для побудови системи обміну інформацією, що аж ніяк не вирішують всіх проблем обміну інформацією в межах однієї організації або у взаємовідносинах з її клієнтами.

Інша крайність — чутки, незапланована і неупереджена передача інформації, яка відбувається як деякий інцидент соціальних контактів членів організації, вродженої цікавості людей. Між цими крайніми полюсами є багато можливостей для навмисного наміру і планування міжособистісних зв’язків. Серед правил, якими організації користуються при внутрішньому обміні інформацією, особливе значення мають:

1. Вимога періодичних звітів. Від співробітника можуть вимагати подавати звіти про роботу за день, тиждень, місяць, рік, не уточнюючи повністю його форми або змісту. Інколи принагідним випадком для звітів є регулярні збори співробітників.

2. Часткова деталізація форм або змісту інформації, яка передається.

3. Деталізація каналів розсилань інформації, адресів розсилки, допуску до інформації. Правила можуть також визначати, хто повинен готувати, перевіряти і схвалювати перед відправкой різні види інформації.

4. Сортування вхідної інформації. Правила можуть ставити в обов’язок працівникам відповідного підрозділу організації читати вхідну інформацію і направляти її відповідальним особам в даній організації.

Формальний обмін інформацією ефективний тільки тоді, коли члени цієї організації приймають його як обов’язковий. Ця система має свої обмеження — неможливо формалізувати все, що відбувається в організації. Такий обмін не може виразити реальні потреби організації через свою повільність і негнучкість. Щоб бути ефективним, обмін інформацією повинен бути ширшим ніж офіційна схема.

Ці труднощі приводять до зростання неформальної системи передачі інформації, яка доповнює формальну. Неформальна передача інформації включає будь-яку інформацію поза офіціальних каналів. Вона включає внутріорганізаційні розмови, чутки, спілкування зі співробітниками важливих підрозділів, керівниками з тим, щоб мати можливість використовувати їх для впровадження своїх ідей, пропозицій та ін.

Розвинена система неформальної передачі інформації, яка доповнює формальну, часто дає можливість організації скоріше ніж за офіційною процедурою пристосуватися до зміни умов, а також виконувати свої завдання більш оперативно. При цьому співробітники можуть досягти повноти розуміння, що було б неможливо за наявності лише формальної системи.

Від розміру в основному залежить, наскільки можливо покладатися на неформальну систему передачі інформації. На формальну передачу інформації великі організації повинні покладатися в більшій мірі, ніж малі. Діяльність великих організацій не може залежати від того розуміння інформації, яке складається в результаті безпосередніх особистих взаємовідносин співробітників.
2.2 Семіотичні моделі комунікацій
Семіотичні моделі комунікації побудовані насамперед на використанні візуальних або іконічних знаків, хоча часто-густо на фоні використання цих «повідомлень без кодів» для наведення останніх штрихів використовуються і вербальні знаки. Тобто спочатку ми «читаємо» зображення, а потім вже доповнюємо картину світосприйняття читанням текстів.

Розглянемо деякі з таких моделей.

Модель Романа Якобсона

Професор Массачусетського технологічного інституту (США), який свого часу виїхав з Росії, Р. Якобсон описав модель мовної комунікації (рис. 9) у вигляді шести факторів. Кожному з цих факторів, на думку Р. Якобсона, відповідає певна функція мови: Емотивна — пов'язана з адресантом, який передає своє експресивне ставлення до певної події чи явища на рівні інтонацій, які однозначно зчитуються аудиторією.Конативна — відображає орієнтацію на адресанта і висловлює безпосередній вплив на співрозмовника: «Подайте, будь-ла-ска, мою парасольку».Фатична — спрямована на підтримку не інформації, а контакту: «Сьогодні чудова погода, с-е-е-р...»

Метамовна — пов'язана з кодом, який дозволяє дізнатися про значення слова за допомогою метафор: «Тигр — це велика кішка, дуже схожа на нашого Мурчика».Поетична — орієнтується більше на форму, ніж на зміст повідомлення: «Ніч яка місячна, зоряна, ясная, видно — хоч голки збирай...»Реферативна(когнітивна) — робить акцент на контекст і є посиланням на об'єкт, про який йдеться у повідомленні Мовляв, спікер парламенту дав зрозуміти журналістам, що він не перша, але й не друга людина в політичному істеблішменті України. Крім того, Р. Якобсон вважав, що для візуальних знаків найважливішим є просторовий вимір, а для слухових — часовий. Усі знаки (ікони, індекси, символи — за Чарльзом Пірсом), на його думку, мають загальні риси, а різниця в перевазі однієї характеристики над іншими.

Символічний компонент в іконічних (візуальних) знаках може тлумачитися по-різному. Якщо на картині одна людина зображена більшою за інших, то можливі три варіанти:

• вона дійсно має більші фізичні габарити;

• перебуває ближче до глядача;

• відіграє важливішу роль (згадайте зображення фараонів, імператорів, царів на стародавніх фресках чи картину Петро-ва-Водкіна «Більшовик». На останній він стоїть із величезним прапором і має вигляд Гуллівера, у той час як «небільшови-ки» зображені ліліпутами, що штовхаються на вулицях).

Модель Юрія Лотмана

Цей відомий професор Тартуського університету (Естонія) вважав модель Р. Якобсона надто абстрактною. На його думку, для комунікації потрібна нееквівалентність адресантів, себто того, хто говорить і хто слухає. А сам процес комунікації розглядався ним як переклад тексту з мови мого «я» на мову твого «ти». Такий переклад, вважав Ю. Лотман, побудований на невідповідності кодів обох учасників комунікації, які, втім, створюють множини, що перетинаються .

Ю. Лотман виокремлював дві комунікативні моделі:

«Я — ВІН»;

«Я — Я».

У першому випадку він наголошує на активному і пасивному видах споживання інформації.

Співставте скульптуру і ляльку (іграшку). Скульптура — інформативний монолог автора, який хоче бути почутим, але не потребує відповіді. А лялька потребує гри. Себто — фольклорної комунікації, коли можна активно втручатися в її просторові просування.

У другому випадку модель називається ним автокомунікацією, коли повідомлення набуває нового змісту (перекодовується за новим кодом).

Передача повідомлення самому собі виглядає як перебудова особистості.

І справді, уявіть собі, що ви прочитали роман «Майстер і Маргарита» М Булгакова в 14 років, а потім перечитали його в ЗО років. Один і той самий текст, що наклався на різний життєвий досвід, дає дуже різні емоції та інформацію.

Ще один, на наш погляд, характерний приклад. Скажімо, покоління 60—70-х років XX ст. у Радянському Союзі виховувалися на обожнюванні «дідуся Леніна», який дбав про дітей, любив звірів тощо.

Чи змінився цей імідж, коли з'явилися історично підтверджені факти, що В. Ульянов на полюванні прикладом рушниці (щоб не витрачати набоїв) добивав зайців, які забралися на острівець, з усіх боків залитий водою? Або прочитали написані ним слова: "Інтелігенція —нації"? — напевно, відповідь не потребує подальшого тлумачення… Особливе значення Ю. Лот-ман надавав візуальній комунікації. На шляху до неї він виокремлював етап первинного кодування (етикет, ритуал).

Скажімо, французький імператор Наполеон, започатковуючи власний придворний церемоніал, орієнтувався не на попередній королівський придворний етикет, а на осучаснену французьку версію етикету двору римських імператорів.

На нашу думку, це цікавий приклад, оскільки подібний символізм в етикеті простежується в багатьох цивілізаціях, країнах, часових вимірах.

Згадаймо лише, що етимологія слова «король» пов'язана з іменем Карла Великого, «цар» — Цезаря.

Філософія побудови російської імперії базувалася на постулаті «Москва — третій Рим».

Очевидно, Наполеон, який узяв титул імператора, навіть на рівні придворного етикету прагнув наслідувати велич Великого Риму, а не повторювати етикет французького королівського двору, що «профукав» владу й набув зневажливого ставлення серед широких верств тамтешнього суспільства.

Зауважимо, що Ю. Лотман розглядав культуру як генератор кодів. Всі явища культури, на його думку, є своєрідними комунікативними механізмами, себто різними мовами. І культури, побудованої на одному коді, в принципі не повинно бути, оскільки остання зацікавлена у наявності великої кількості таких кодів.

У цьому плані важливою є також роль природної мови та лінгвістичного механізму кодування. Відтак — і первинної (мова), і вторинної (література, театр, кіно) моделюючих систем як об'єктів семіотики.

Цей видатний естонець, надаючи великого значення лінгвістичному інструментарію, узасадив основи комунікативного аналізу культури через аналіз останньої в якості специфічного, комунікативного механізму передачі інформації. І в цьому його незаперечна заслуга перед наукою.

Модель Умберто Еко

Відомий італійський романіст і семіотик У. Еко більшою мірою, ніж Ю. Лотман, оцінював роль візуальної комунікації і значно меншою — роль лінгвістики в семіотичному аналізі

Іконічний (візуальний) знак, який схожий на зображення предмета, на думку У. Еко, передає не всі його характеристики.

Візуальному знаку мають бути властиві такі типи характеристик:

• оптичні (видимі);

• онтологічні (уявні);

• умовні.

Тож, аналізуючи картину середньовіччя, треба розуміти, що художник того часу малював людину або тварину, спираючись на іконографічні коди свого часу, а не на те, що бачив.

Розглядав У. Еко і особливості архітектурної комунікації, де архітектурні знаки мають функціональне значення. Скажімо, двері, які ми бачимо, символізують нам можливість увійти до будинку, а електрокавоварка — потенційну можливість зробити собі кави.

Проте, на нашу думку, не варто забувати, що люди з інших часів чи цивілізацій навряд чи ототожнювали б можливість приготування кави з допомогою електрокавоварки. Уявіть себе Кон-фуцієм чи Александром Македонським (тільки серйозно, без божевілля!), і ви зрозумієте, що цей варіант архітектурної комунікації не спрацював би.

Отже, і тут ми можемо говорити, що онтологічні (уявні) та умовні характеристики візуальних та архітектурних знаків мають залежність від іконографічних кодів свого часу.

Звідси й особливості моделі комунікації У. Еко .

Ця модель відрізняється від стандартної наявністю лексико-дів (вторинних кодів), які несуть додаткове інформаційне навантаження.

У. Еко, аналізуючи раннє християнство, підкреслював, що для повноти впливу на свідомість ідеологам цієї релігії довилося винаходити притчі і символи. Ісус, скажімо, символізувався за допомогою зображення риби.

Від себе додамо, що раціонально сприймати світ можуть далеко не всі На це здатна лише обмежена група людей, що здебільшого належить до еліти суспільства. Решті потрібні спрощені моделі і міфи, які надають готові рецепти сприйняття, а відтак і поведінки.

І тут ми виходимо на тему комунікації в рамках масової культури, якій наш італієць присвятив окремі наукові праці.

На думку У. Еко, і реклама, і пропаганда, і паблік рилейшнз діють в рамках патерналістської педагогіки. Остання не передбачає активності суб'єкта, нав'язуючи йому готові проекти, які відповідають його бажанням.

У цьому випадку ми маємо справу з надміру насиченими повідомленнями, які багаторазово транслюються через ЗМК.

Тобто йдеться про те, що основним принципом масовоїкомунікації і масової культури є продукування в термінах фіксованих кодів повідомлень від еліти (владної, культурної, економічної тощо), які сприймаються різними групами споживачів шляхом дешифрапДЇ повідомлень на основі інших кодів.

Семіотичні моделі реклами

Французький семіотик Ролан Варт одним з перших почав аналізувати рекламні плакати. Він небезпідставно вважав, що спочатку ми читаємо зображення, а потім вже текст, який уточнює візуальну інформацію вербальним шляхом. Особливе значення тут має асоціація з певним символом. Наприклад, сигарети «Мальборо» асоціюються з ковбоєм.

А Росія — за версією тамтешнього гурту «Любе» — «баня, водка, лосось и гармонь» та ін.Англійці Джон Фіске і Джон Хартлі започаткували новий підхід до семіотичного аналізу візуальних знаків на прикладі телебачення .

Аналізуючи телевізійні новини про армію, автори виокремили три основних значення:

1. Показ «наших хлопців», від яких тікають нападники (показ зсередини).

2. Висока організованість (для цього показують бойові порядки).

3. Висока технологічність (у відеоряду — гелікоптери, ракети тощо).

Джудіт Уїльямсон і Дж Бігнел, досліджуючи проблеми реклами, дійшли висновку, що реклама виконує в суспільстві ті самі функції, що й мистецтво і релігія.Техніка реклами полягає у створенні кореляції між почуттями, відчуттями і матеріальними об'єктами. І спрямована вона не на пряму купівлю товару чи послуги.

Почуття впевненості, наприклад, асоціюють з прокладками, щастя — з парфумами, мужності — з сигаретами, комфортності — з кавою тощо.

Отже, світ бажань і є світ реклами. Для того щоб це дійсно так і було, потрібні міфи і символи.

Споживач не має можливості (та й необхідних знань) порівняти хімічний склад та якісні властивості пральних порошків, пива, джинсів тощо, зате охоче купує символи, які йому подобаються. Саме тому рекламісти так наполегливо шукають символи і продукують міфи, що відповідають бажанням великих соціальних груп.

Ти вболіваєш за московський «Спартак»? — шоколадний батончик «Спікере», ось що тобі треба. Твій кумир київське «Динамо»? — пиво «Славутич тільки для справжніх „фанів“!

Ідучи до певного магазину і вибираючи певний товар, ви орієнтуєтесь на певну соціальну групу, яка визнає певний міф або символ.

У цьому і полягає дивне поєднання примітивізму і чарівної магії реклами, на яку ми, здавалося б, „невмотивовано купуємось“ щодня.




Розділ 3 Особливості обміну інформації в управлінській діяльності
3.1 Перешкоди на шляху ефективного обміну інформацією

Властива людям нездатність порозумітися один з одним викликає непорозумінням. Про плани, які не збулися, і сподівання люди часто згадують з гіркотою: „Якби це можна було пояснити“ або „Якби я сказала це по-іншому, він може й зрозумів би“.Перешкоди в системі передачі інформації є однією з найбільш серйозних проблем в адміністративному управлінні. Вони можуть виникати на будь-якому з етапів процесу передачі інформації. Ті, хто володіє інформацією, можуть бути не в змозі це зробити, ті, хто одержує інформацію, може не побажати або просто не засвоїти її.

Мовний бар'єрНайбільш серйозним бар'єром на шляху ефективного обміну інформацією є використання мови, не зрозумілої одержувачу.В суспільстві з такою великою кількістю спеціальностей, як у нас, існують сотні різних спеціалізованих мов: те. що зрозуміло будь-якому лікарю, може бути зовсім незрозумілим водію і навпаки. Запас слів, які вживають люди невеликий, часто слова, якими користуються всі, означають різні поняття.Визначення міри мовних труднощів. Нині існують способи виміру рівня труднощів розуміння письмової інформації і визначення того, на яку аудиторію вона розрахована.Абракадабра. Багато юридичних матеріалів мають цікаве юридичне обрамлення і пронизані словами „при цьому“, „вищесказане“ та інші. Абракадабра створюється частково як результат переносу в нове середовище застарілих юридичних формулювань і неправильного намагання виражатися точно. При складанні документа, який буде використаний судами, необхідна скрупульозна точність тексту. А при складанні адміністративного наказу можна пожертвувати абсолютною точністю заради зручності читання.»Власні" мови. Свідомо чи несвідомо в більшості організацій розвиваються «власні» мовні стилі. Більше того, в спеціалізованих підрозділах організацій розробляються нові слова і нові значення старих слів. Дуже часто це заходить занадто далеко, так що доводиться держати штатних перекладачів для спілкуваннязі сторонніми.Одна з таких найбільш складних, які зупинили в часі «власних» мов — мова юристів.У багатьох організаціях юристів використовують майже на всіх службових рівнях, щоб розуміти мову внутрішніх документів.

Це постійне тлумачення не тільки уповільнює передачу інформації, а й в багатьох випадках перешкоджає її ефективності.1.Сфера компетенції дуже часто процес обміну інформацією гальмується, оскільки ті, хто її надає, передає або приймає, мають певний психологічний склад розуму, який заважає точному розумінню проблеми. Подразники, які впливають на очі і вуха, просіюються, фільтруються і модифікуються нервовою системою ше до того, як досягнуть свідомості, а пам'ять робить подальший відбір понять, які вона зберегла і які не забуде. Такий же процес відбору формує і наші судження про людей, що так часто помилкові. Якщо у нас складається сприятливе враження про людину, то ми скоріш за все запам'ятовуємо про неї все добре, на що звернули увагу, і забуваємо, відкидаємо погане. Тільки ряд неприємних вражень може змінити попередню оцінку.

Упередженість. Коли людина або установа вже провели «оцінку ситуації», то окремі факти, що розходяться з цією оцінкою, скоріш за все будуть відкинуті, які б вражаючими вони не були. Це пояснює багато збоїв у військовій розвідці і це, вочевидь, було одним з основних факторів раптового наступу, який привів союзників до поразки у Арденнах в трудні 1944 р. Розвідка передбачила наступ за декілька днів наперед. А розвідка на вищих рівнях змінила цей висновок і доповіла, що німці скоріш за все, лише посилюють свої оборонні позиції.Відмова звертати увагу на факти особливо вірогідна тоді, коли упереджена думка керівника вже склалася, а факти неприємні. Один з поширених симптомів — розчарування, яке з'являється, коли люди стикаються з відмовою дивитися фактам в обличчя, — це бажання продовжитистан ілюзії (фрустрація).Ефект спеціалізації. Спеціалізація службовця конкретній меті організації, з якою вона себе ототожнює, визначає сферу компетенції, в межах якої він тлумачить інформацію. Спеціалізація часто веде до викривлення перспективи, нездатності точно уявити собі інші аспекти якої-не-будь конкретної проблеми. Такі викривлення часто не дозволяють спеціалістам правильно визначити, що необхідно повідомити і чому.Сукупна дія передачі інформації на сферу компетенції. Всяка конкретна інформація одержує у спеціаліста специфічне тлумачення. І, навпаки, інформація, яку він буде одержувати протягом якогось часу, змінить сферу його компетенції. Таким шляхом часто можна розширити сферу компетенції, повідомляючи одержувачу інформації те, що не є суттєво важливим для його дій.

2. Дистанція між працівниками в залежності від їх статусу.У багатьох організаціях безпосередні контакти проходять між людьми, які близькі за статусом. Спілкування між тими, хто віддалений один від одного шкалою статусу, частіше проходить через посередника. Коли в контакт вступають люди різного службового становища, зв'язок вищестоящого начальника з підлеглим здійснюється легше, ніж зв'язок підлеглого з начальником. Якби зв'язки між різними за службовим статусом людьми не були ускладнені, то в організаціях не було б необхідності вивішувати ящики для пропозицій. Досвід показує, що цей засіб часто буває недостатнім, щоб зняти бар'єр у спілкуванні між людьми, які займають різні посади.Багато керівників надійно ізольовані від функціональних рівнів своєї організації. Через ряд причин приємні новини скоріше повідомляються наверх, ніж інформація про помилки. Підлеглі не бажають привертати до них увагу і показатися безпорадними у вирішенні важких питань. Вони бажають говорити керівнику те, що він хотів би чути. Тому нагорі стан справ звичайно виглядає більш благополучно, ніж він є насправді.У вищих керівників часто складається зовсім нереальна картина про моральний стан і справжні погляди робітників. Через те, що майже всі службовці будуть приємними, ввічливими і поважати в особистому спілкуванні керівника, він легко забуває, що така поведінка відображає лише співвідношення посад за статусом і не обов'язково реальні почуттяпрацівників щодо нього або до організації. Поза спиною вони можуть називати його «нікчема».Існування бар'єра на шляху потоку інформації, який виникає на основі статусу, має і свої позитивні сторони. Час керівника захищений від усіх, хто може віднімати його даремно: статус керівника зберігає за ним ініціативу у виборі спілкування. Йому надається свобода у виборі спеціалістів, але його рішення залежить як від його впевненості в людях та їх порадах, так і від його власного аналізу і роздумів.
    продолжение
--PAGE_BREAK--