Реферат: Циклічність як загальна закономірність ринкової економіки. Фази циклів

--PAGE_BREAK--2.2 Фази циклу за Мітчелом
Для ринкової економіки характерна макроекономічна нестабільність: економіка розвивається циклічно, виникає безробіття, відбувається інфляція. Поняття «нестабільність» означає, що розвиток економіки супроводжується відхиленнями від нормального процесу розвитку

В умовах конкурентно-ринкової економіки виробництво розвивається циклічно. Економічний цикл – це періоди піднесення та спаду рівня економічної активності протягом декількох років. Кожен цикл має свою причини, природу; тривалість та інтенсивність. Але всі вони мають одні і ті самі амплітуди коливань макропоказників (безробіття, інфляція, ВВП). Кожний цикл складається з чотирьох фаз: кризи, депресії, пожвавлення, піднесення. Фази відрізняються одна від одної тривалістю, особливостями проходження.


<img width=«490» height=«288» src=«ref-1_1341594680-4728.coolpic» v:shapes="_x0000_i1026">

Рис.1.2. Фази циклу за Мітчелом

(Ряд1 — тренд; Ряд 2 – економічний цикл)
1-                Пік ділової активності (виробництво за повної зайнятості за час t1),

1-2– Економічний спад (криза). Він характеризується збільшенням безробіття + недовикористання виробничих потужностей. В класичній теорії – ціни падають, а в сучасній – зростає загальний рівень цін. Під час кризи внаслідок нагромадження товарних запасів скорочуються замовлення виробничим підприємствам, зменшується закупівля засобів виробництва. Відбувається масове банкрутство підприємств.

2-3 – Фаза застою (стагнація, депресія).Економіка потрапляє в найнижчу точку циклу – кризову точку. Ця фаза є такою точкою спаду виробництва, за якої скорочується зайнятість населення, всі економічні показники досягають свого найнижчого рівня. Виробництво не скорочується, проте й не зростає.

3-4 – Пожвавлення. Поступово депресія змінюється пожвавленням. Розпочинається зростання виробництва, яке триває доти, доки не досягне найвищої точки попереднього піднесення. Перевищення цієї точки означає перехід від фази пожвавлення до фази: піднесення, яка згодом змінюється кризою.

4-5 – Економічне зростання (експансія, піднесення).Характеризується зростанням ВВП, скороченням безробіття та інфляції.

Від t1 до t2 є періодом економічного циклу

Економічний цикл -це часовий проміжок між двома кризами.

Піднесення (розширення) виробництва — фаза, що знаходиться між найнижчою та найвищою найвищою точками циклу.

За визначенням Національного бюро економічних досліджень США, рецесія — це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значним падінням у багатьох секторах економіки.

Американські вчені Артур Берне та Веслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску і зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли.

Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а цикл — як тимчасове відхилення від цієї тенденції.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл)
— це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), за яких після зростання активності настає її зниження, що знову змінюється зростанням.

Сучасні економічні цикли, як видно з рис. 1.2, істотно відрізняються від циклів кінця XIX — першої половини XX ст. [6; 21; с.122].

1.У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, але якщо падіння дуже глибоке і тривале, то фазу рецесії називають депресією.

2.Немає чіткого розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум) та нижня (дно) точки ділового циклу.


3.Визначається рівнодіюча тривалого економічного зростання — тренд, коливання навколо якого утворюють цикл.

4.Змінилися й економічні показники у фазах циклу.
2.3 Особливості сучасних економічних циклів
1.Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.

2.Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.

3.Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить, як правило, економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є обов'язковим проходження усіх фаз.

Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, а й зростанням цін та інфляції, що породжує нове явище в економіці — стагфляцію. Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням і надмірними державними затратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію.

Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямовуютьсятуди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. Подібні процеси продовжуються доти, доки не складеться нове співвідношення між галузями, властиве новому стану економічної рівноваги. За цих умов кризи мають затяжний характер і спричиняють стагнацію, оскільки порушуються природні економічні причинно-наслідкові зв'язки між рівнем цін, процентної ставки та інтенсивністю інвестиційного процесу.

Із сказаного вище можна зробити такі висновки:

1.Типова криза, яка спонтанно виникає і вирішується за рахунок саморегуляції ринкового механізму, характеризується тим, що падіння цін в умовах кризи перевиробництва супроводжується здешевленням кредиту. Кредит стає доступнішим, що, свою чергу, пожвавлює інвестиційний процес, виводячи економіку з «застою».

2.Криза, яка супроводжується інфляцією, деформує причинно-наслідкові зв'язки в економіці, що є свідченням занадто великого втручання держави в циклічний розвиток економіки. Таке втручання оцінюється як позитивне в короткостроковому періоді, але спричиняє негативні наслідки в довгостроковому періоді, що потребує значного часу для їх вирішення.

Цикли означають:

по-перше, порушення рівноваги і перерву в розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;

по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;

по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;

по-четверте, одночасне існування інфляції та безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частини населення.

Аспектів згубного впливу циклічного розвитку дуже багато.

Коротко охарактеризуємо кожну з фаз ділового циклу [11; 12; 13; 16]. Ознаки економічної кризи:

—перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них;

—значне скорочення обсягів виробництва;

—падіння цін;

—дефіцит вільних грошових засобів, необхідних для платежів;

—біржовий крах та банкрутство підприємств;

—зростання безробіття;

—падіння рівня заробітної плати;

—падіння рівня прибутку;

—масове знищення товарів, устаткування тощо;

—дезорганізація кредитної системи.

Риси депресії:

—«застій» виробництва;

—низький рівень цін;

—«в'яла» торгівля;

—невисока ставка позичкового відсотка;

—ліквідація товарного надлишку.

Риси пожвавлення:

—розширення виробництва до відновлення докризового рівня;

—зростання цін;

—підвищення норми прибутку;

—зростання зайнятості;

—пожвавлення торгівлі;

—посилення оптимістичних очікувань.

Риси піднесення:

—перевищення максимального обсягу виробництва докризового рівня;

—швидке зростання зайнятості;

—зростання заробітної плати та інших видів доходів;

—кредитна експансія;

—штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуванням торговцями зростання цін та їх бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

—зростання пропозиції, яка з часом перевищує попит і створює умови для нової кризи.

З прискоренням НТП та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства економічний цикл модифікується (рис. .2).

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:

— рецесія, яка включає в себе кризу та депресію;

— піднесення, що включає в себе пожвавлення та бум.

Рецесія — це фаза економічного циклу, якій властиві падіння виробництва, що знаходиться між найвищою (бум) та найнижчою його точками (дном), і спад виробництва [20. с.115-121].

Але циклічність — не тільки зло, а й благо для економічної системи, адже криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва та менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства, не дає йому самозаспокоїтися щодо перспектив безперервного зростання та добробуту.




РОЗДІЛ 3.
НЕЦИКЛІЧНІ КОЛИВАННЯ ТА КРИЗИ В ЕКОНОМІЦІ

3.1 Нециклічні коливання економіки
70-ті роки XX ст. засвідчили згубний вплив на економіку не тільки циклічних, а й нециклічних коливань. Нециклічні коливання, на відміну від циклічних коливань, не мають чітко визначеного періоду повторюваності. Прикладом останніх стали структурні кризи:

—нафтова (енергетична);

—сировинна;

—фінансова (валютна);

—екологічна.

Риси структурних криз:

—є наслідком диспропорції між окремими сферами та галузями економіки;

—мають затяжний характер;

—часто не збігаються з циклічними кризами;

—впливають на циклічні кризи, спотворюючи традиційну
картину циклічного розвитку.

Наприклад, нафтова криза 1974-1975 рр. проявилась у стрімкому зростанні світових цін на нафту та нафтопродукти, але всупереч традиційній реакції попиту на зміну цін, попит на нафту та її продукти переробки зріс, а пропозиція продовжувала відставати від попиту. Як наслідок, ця криза значно поліпшила стан країн-експортерів та погіршила стан країн — імпортерів нафти.

Але це тільки один бік справи. З іншого боку, енергетична криза спонукала до зміни структури економіки, зменшення енергомістких виробництв, запровадження енергозберігальних технологій.

Аналогічно складається ситуація в Україні й інших енергетично залежних від імпорту країнах.

Фінансові кризи проявляються у формі розладу фінансової системи, якому властиві:

—стрімке зростання рівня інфляції;

—криза неплатежів;

—різке коливання валютних курсів та курсів цінних паперів;

—відплив із країни іноземного капіталу;

—стрімке зростання дефіциту державних бюджетів;

—надмірні урядові зовнішні борги тощо.

У кінці XX ст. фінансові кризи охопили Мексику (1994— 1995), країни Південно-Східної Азії (1997), Росію (1998), Латинську Америку (1999—2001).

Вплив фінансових криз на економічну кон'юнктуру

Валютно-фінансові кризи є відображенням суперечностей розвитку світової економіки. В умовах глобалізації фінансові кризи в одному регіоні (чи в окремій країні, що має розгалужені могутні фінансові потоки у світовій системі) втягують у кризову ситуацію багато інших країн. Тому міжнародні фінансові організації та СІЛА, найбагатша країна світу, надають допомогу країнам, що опинились у скрутному фінансовому становищі, рятуючи, насамперед, капітали найбагатших країн світу.

Така ситуація справляє додатковий негативний вплив на економіки країн, які зазнали фінансових криз. Приватний капітал великих розвинутих країн, спрямований у країни третього світу в гонитві за надприбутками, не боїться ризику, оскільки впевнений, що у випадку фінансової кризи отримає допомогу від уряду СІЛА та міжнародних фінансових організацій, а руйнівні наслідки криз будуть більшим тягарем для слаборозвинутих країн.

Чинники, що зумовлюють фінансові кризи:

—постійні позики держави для реалізації довгострокових проектів на ринках короткострокових кредитів без належного страхування та хеджування;

—дотримання центральними банками країн-позичальників фіксованого валютного курсу посилює рівень ризиковості;

         отримання допомоги від МВФ зобов'язує дотримуватися вимог і рекомендацій цього Фонду, що посилює залежність від нього та загострення кризової ситуації [1-5].

Екологічні кризи

Екологічні кризи є проявом суперечності між економічними потребами суспільства, які невпинно зростають, та обмеженими можливостями довкілля компенсувати завдані економічною діяльністю людини збитки.

За походженням вони бувають двох типів:

—спричинені природними процесами (повені, суховії, землетруси, виверження вулканів, зіткнення Землі з астероїдами, зміна магнітного поля Землі тощо);

—спричинені економічною діяльністю (забруднення атмосфери, водного басейну та ґрунтів відходами виробництва).

Шкода, завдана довкіллю, є настільки небезпечною, що уряди країн та міжнародні організації запроваджують певні обмеження. До таких обмежень належать: граничнодопустимі норми шкідливих викидів в атмосферу; застосування технологій із замкнутим виробничим циклом; впровадження податків за право забруднювати довкілля; заборона здійснювати види діяльності, що завдають шкоди довкіллю.
3.2 Наслідки та
фактори стабілізації кризи в Україні
Для стимулювання нагромадження власного капіталу норма доходу має визначатися не щодо собівартості товару (щоб запобігти штучному її завищенню), а щодо власного капіталу без урахування обігових коштів (останні, як відомо, у позитивній тенденції повинні відносно зменшуватися). Це стимулюватиме інвестування.

Підвищення сукупного попиту на вітчизняну продукцію (третій комплекс заходів) має домінуюче значення. До цього комплексу включається широкий спектр заходів [10. с.15-21].

По-перше, треба чіткіше визначати пріоритети та напрями розв'язання проблеми підвищення сукупного попиту. Мається на увазі, насамперед, перегляд підходів до його регулювання виходячи з монетаристських засад, які тепер превалюють. Відома спрямованість цих підходів на стримування сукупного попиту має бути значно послаблена у час відновлення виробництва. Це стосується і жорсткої спрямованості монетаристської концепції на стримування зростання грошової маси, особливо в умовах надто низької монетизації ВВП.

По-друге, це підвищення купівельної спроможності споживачів кінцевої продукції, тобто населення, що при низькому рівні використання виробничих потужностей набуває найважливішого значення. У нинішніх умовах цей захід слід розглядати як поступове інвестування національної економіки, починаючи з галузей виробництва споживчих товарів. Це досягається підвищенням заробітної плати, зменшенням та ліквідацією заборгованості із заробітної плати та пенсій (частково за рахунок контрольованої емісії). Слід також ретельно розглянути можливість використання вкладів населення в Ощадбанку, які «заморожені» з 1992 р., для безготівкових розрахунків з придбання вітчизняної продукції.

По-третє, — це зниження небезпеки активізації інфляції витрат та інфляції попиту. Для зниження вірогідності першої з них підвищення заробітної плати має здійснюватися переважно неінфляційними методами, які забезпечують незмінність собівартості продукції. Це можна реалізувати, наприклад, за рахунок відповідного зниження частки відрахувань на соціальне страхування та інших платежів від заробітної плати з наступною їх компенсацією на основі перерозподілу доходної частини держбюджету. З відновленням виробництва необхідність в останньому відпаде. Запобігання активізації інфляції попиту при зростанні грошових доходів споживчого сектора визначатиметься насамперед ефективністю державної політики стримування зростання цін економічними методами. З одного боку, це може забезпечуватися частково оподаткуванням, спрямованість якого в зазначеному напрямі описана вище. З другого боку, слід взагалі піднести рівень наукового та прикладного (методичного) забезпечення процесів ціноутворення, визначення в «ціновому просторі» зон вільного та регульованого ціноутворення. Тобто, де це можливо, має бути реалізована повна лібералізація ціноутворення (оптимальна динаміка цін, спрямована в сторону їх зниження), а там, де ці процеси того потребують, здійснити певне регулювання (оптимальна динаміка цін спрямована в сторону їх підвищення) [12, с.19-26].

Суттєве значення має також підвищення дієвості системи існуючих засобів регулювання ціноутворення. Це особливо стосується реалізації затверджених заходів, таких як «антидоларизація» ціноутворення, тобто зменшення прив'язки внутрішніх цін до так званих умовних одиниць.

По-четверте, до цього комплексу входять екстраординарні заходи антикризового характеру щодо формування попиту та стимулювання збуту вітчизняної продукції. До них належать:

—    заходи щодо активізації рекламно-інформаційної діяльності та маркетингових досліджень з питань реалізації продукції, розробка та впровадження пільгової системи розміщення реклами вітчизняної продукції та методично-практичної допомоги з боку державних інститутів, наукових і науково-учбових організацій у справі збуту продукції, заохочення консалтингових фірм та фірм, спеціалізованих на маркетинговій діяльності, до співробітництва з вітчизняними товаровиробниками з питань реалізації продукції;

—    стимулювання і допомога з боку владних структур у справі поширення фірмової торгівлі, заходи щодо зниження деструктивного посередництва, особливо для товарів нееластичного попиту (енергоресурси, сировина, матеріали);

—підтримка з боку держави поширення лізингових операцій.

По-п'яте, до зазначеного комплексу належить система заходів щодо

оцінки і стимулювання зростання кількості робочих місць. Слід усвідомити, що на період виходу з кризи (та й надалі) основним критерієм ефективності внутрішньої, зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності для всіх рівнів ієрархії є приріст робочих місць. Причому треба оцінювати так зване їх сальдо, враховуючи, що нерідко збільшення кількості робочих місць на одному підприємстві призводить до їх зменшення — на другому. Це наочно підтвердила практика у харчовій та легкій промисловості, коли при недостатньому обґрунтуванні створення спільних підприємств, впровадження роботи на давальницькій сировині, здобутті іноземних товарних кредитів, неефективному імпорті кількість робочих місць у цілому зменшувалася у кілька разів більше, ніж їх приріст на підприємстві, де запроваджувалося перелічене.

По-шосте, створення цілісної системи заходів щодо розв'язання завдань форсованого розширення експортної діяльності. Враховуючи складний і довгостроковий процес проникнення на ринки західних держав та відверту загрозу національній безпеці від продовження кризи, основним напрямом діяльності цієї системи безумовно має бути повернення на ринки Східної Європи і країн СНД. Це передбачає максимальне використання існуючого «правового простору» цієї діяльності для взаємовигідного співробітництва у виробничій кооперації, науковій та інформаційній діяльності. Треба якомога інтенсивніше розширювати цей «правовий простір» для інтенсивного й екстенсивного розвитку зовнішньоекономічних відносин із зазначеними країнами. Це, природно, не виключає також реалізацію обґрунтованої стратегії розширення експорту в інші країни.

По-сьоме, було б доцільним розглянути можливість та форми термінового запровадження, поряд з існуючою, так званої «твердої» валюти для кредитування сукупного попиту з прив'язкою її курсу до найбільш стабільної іноземної валюти і забезпеченням за рахунок валютних резервів НБУ кредитів та гарантій міжнародних фінансових організацій. «Тверда» валюта має використовуватися лише в безготівковій формі для довгострокових кредитів під прийнятний процент у виробничій сфері для створення нових робочих місць. У міру нормалізації економічної ситуації ця валюта витіснятиметься. Реалізація таких підходів дала позитивні результати у країнах Балтії при трансформації пострадянської економіки.

В цілому слід зазначити, що перелічені заходи подолання кризи виробничої сфери, безумовно, не охоплюють увесь спектр антикризових чинників, тому що нагромаджений комплекс проблем являє собою надто складну систему.




    продолжение
--PAGE_BREAK--