Реферат: Міжнародна торгівля фінансовими послугами

--PAGE_BREAK--В останні роки між різними країнами укладено понад сто угод про «добровільне» обмеженні експорту і про встановлення мінімальних імпортних цін. «Добровільне» експортне  обмеження-це обмеження, коли іноземні фірми «добровільно» обмежують обсяг свого експорту у визначені країни. Вони дають цю згоду проти своєї волі, у розрахунку на запобігання більш твердих торгових бар'єрів. Так, у Японії автобудівники під погрозою введення в США більш високих  тарифів чи низьких імпортних квот погодилися на введення «добровільних» експортних обмежень на свій експорт у США. Специфіка «добровільних» експортних обмежень, як утім, і встановлення мінімальних імпортних цін полягає в тому, що торговий бар'єр, що захищає країну — імпортера, вводиться на границі, що експортує, а не імпортує країною. Тут, наприклад, у випадку, зниження експортної ціни нижче мінімального рівня, що імпортує країна вводить антидемпінгове мито, застосування якого може унеможливити подальший експорт товарів на ринок даної країни.
  
Роль банків у міжнародній торгівлі фінансовими послугами.  
Діяльність банків на міжнародній економічній арені. Банки відіграють центральну роль на зовнішніх валютних ринках, оскільки вони:
продають і купують іноземну валюту, що, безумовно, є істотним елементом міжнародних фінансових угод;
допомагають торговцям усунути чи звести до мінімуму експозицію до іноземної валюти безліччю способів.
Форвардні валютні контракти. Банк дає згоду  продати чи купити визначена кількість іноземної валюти по фіксованому обмінному  курсі для доставки в майбутньому. Експортери й імпортери можуть усунути свою експозицію до іноземної валюти шляхом фіксації зі своїм банком обмінного курсу майбутніх надходжень і платежів.
«Чисті» валютні опціони. Альтернативою валютному контракту, що надається банками клієнтам, є валютні опціони. Вони надають право власникам (але не зобов'язання)  купувати чи продавати в майбутньому визначену кількість іноземної валюти за фіксованим курсом обміну  в момент витікання, або до витікання періоду дії цього опціону.
Позички в іноземній валюті- одна із фінансових послуг. Банк може   дати згоду на надання позички експортеру на визначену суму в іноземній валюті. Експортер може обміняти  її на вітчизняну валюту за поточним курсом і потім погасити позичку з майбутніх доходів, отриманих у тій же іноземній валюті. Іншими словами, експортер може усунути свою експозицію  шляхом узгодження активів в іноземній валюті (майбутніх доход від дебіторів) з пасивами в іноземній валюті (позичка).
Банківські рахунки в іноземній валюті. У випадках, коли компанія одержує доходи в іноземній  і здійснює платежі в іноземній валюті, доцільно мати банківський рахунок  в іноземній валюті, що виключить необхідність продажі і покупки валюти в тім ступені, у якій погоджені надходження й платежі в іноземній валюті, і тим самим усуне експозицію.
Міжнародна торгівля фінансовими послугами породжує більш високі ризики як для покупця, так і для продавця в порівнянні з торгівлею усередині країни.  Для їхнього  зменшення була розроблена безліч різних послуг для експортерів і імпортерів, і банки відіграють головну роль у наданні більшості цих послуг. Банки відіграють ключову роль у міжнародній торгівлі фінансовими послугами. У Великобританії клірингові банки мають закордонні відділення в лондонському Сіті і на місцях, але  ведуче положення визначається наявністю великої мережі відділень по всій країні і їх ролі як основних депозитних банків для більшості фірм.
Кожен кліринговий банк підтримує безліч контактів із банками інших країн в усьому світі. Банк, із яким існує закордонний контакт, називається банком кореспондентом, і один англійський кліринговий  банк  може мати більш 10 000 таких контактів у більш ніж  150 країнах.
Банк у Великобританії може мати рахунки в багатьох своїх банках кореспондентах за рубежем, що у свою чергу можуть мати рахунки в цьому англійському банку. Ця система ведення рахунків друг у друга дозволяє фірмам:
здійснювати платежі за кордон;
одержувати платежі із-за границі.
Акціонерний комерційний банк може мати міжнародний відділ із своїми відділеннями (чи «закордонними відділеннями») у Лондоні і провінційних центрах. Закордонне відділення (відділення міжнародного відділу) діє як:
відділення банку для своїх клієнтів (банки кореспонденти за рубежем);
клірингова палата для міжнародних угод інших вітчизняних відділень цих банків.
Основні функції закордонного відділення клірингового банку: а) Забезпечення іноземною валютою:
продаж іноземної валюти клієнтам і покупка її у них;
надання позички в іноземній валюті;
надання своїм клієнтам, що подорожують за кордоном, іноземних банкнот, монет і дорожніх чеків.
          б) інкасування й переклад коштів. Банки можуть брати участь від імені клієнтів у інкасуванні платежів, що надходять із-за границі, можуть брати участь у платежах клієнтів  чи  фірм за рубежем. Ці послуги містять у собі:
переклад платежів в іноземній валюті від імені клієнтів імпортерів;
зарахування платежів, що надходять із-за границі на кредит рахунків власних клієнтів чи на кредит рахунків інших відділень банків (експортерів);
виконання «документарного інкасо» від імені  експортера чи іноземного покупця за рубежем.
в) Надання фінансових послуг для міжнародної торгівлі:
ведення рахунків клієнтів (наприклад, банків-кореспондентів). Це можуть бути рахунки в іноземній валюті;
ведення власних рахунків у банках кореспондентах за рубежем;
надання  овердрафтів чи позичок для клієнтів і банків за кордоном в іноземній валюті;
надання послуг по документарному акредитиву;
облік перекладних векселів, що підлягають оплаті за кордоном, чи чеків;
акцентування перекладних векселів, виписаних на цей банк у рамках послуг по акцентному кредиті;
надання й фінансування,  експортерам чи іноземним покупцям, за схемою, відповідно до якої департамент гарантії експортних кредитів видає гарантії під банківську позичку.
г) надання інформації клієнтам для більш ефективного проведення їхньої міжнародної торгівлі:
звіти про фінансове положення чи  клієнтів;
допомога в пошуку закордонних дистриб'юторів (наприклад,  агентів оптових підприємств);
загальна інформація про економічне становище в конкретній країні і будь-яких експортних / імпортних постановах у цій країні;
надання назв, адрес, номерів телефонів інших організацій, що можуть посприяти.
Клірингові банки розширили свій вплив на міжнародну торгівлю шляхом:
відкриття відділень за рубежем;
придбання частки в закордонних банках;
відкриття дочірніх компаній для спеціалізації в лізингу й продажі в кредит.
забезпечення спеціалізованих послуг за допомогою реєстрації своїх філій як торгових банків.
Торгові банки. Спеціалізація торгового банку в кожнім конкретному класі фінансових послуг у значній мірі різна і включає:
звичайні банківські угоди;
операції з іноземною валютою;
інвестування коштів клієнтів у цій країні і за рубежем;
організацію консорціуму для надання довгострокових позичок урядам і організаціям за кордоном і у своїй країні;
надання акцентних кредитних ліній;
ради і керування угодами по покупці контрольного пакета акцій;
випуск і розміщення акцій і боргових зобов'язань;
діяльність по морському й іншому видах страхування бізнесу.
Акцептна кредитна лінія (розпорядження, відповідно до якого торговий банк  буде давати кредит клієнту (експортеру), шляхом акцептування перекладних векселів, виписаних на цей банк клієнтом. Потім банк продає (враховує) ці векселі на обліковому ринку, а доход від продажу надає клієнту. У зв'язку з високим авторитетом серед банків, враховані векселі одержують більш низьку дисконтну ставку, чим інші (торгові) векселя, так, що цей банк використовує свою власну репутацію на користь свого клієнта.
Існує ще кілька типів банків, що беруть участь у міжнародній торгівлі.
А) Іноземні банки активно діючі в інших країнах, конкуруючи в інтересах своїх країн з іншими банками.
 Б) Багатонаціональні банки — банки, створені консорціумом банків із різних країн, причому кожен член консорціуму володіє визначеною часткою капіталу. Такі банки спеціалізуються на наданні банківських послуг багатонаціональним компаніям, особливо наданні середньострокових і довгострокових позичок для перспективних проектів.
Валютний ринок і валютні операції.   Коли фірми беруть участь у міжнародній торгівлі, вони вступають у звичайні ділові фінансові) угоди: купують, продають, беруть позичку і дають кредит.
У міжнародній торгівлі місцева валюта одного торговця є іноземної для іншого.
Якщо експортеру вдається домовитися про здійснення платежів у валюті його країни, то іноземний Покупець, повинний мати визначену суму цієї валюти для виконання платежу. Для цього йому варто звернутися в банк і купити потрібну кількість іноземної валюти в обмін на валюту своєї країни.
Якщо експортер згодний прийняти платіж у місцевій валюті іноземного покупця, то цей експортер одержить платіж в іноземній валюті і буде зобов'язаний щось із нею зробити.  Його можливості, наступні:
Вести валютний рахунок у своєму банку у валюті платежу. Це рішення розумне, якщо:
експортер очікує, що він регулярно буде виконувати платежі і мати  надходження в цій валюті, отже, маючи валютний рахунок, він уникає необхідності чи купувати   продавати іноземну валюту щораз, здійснюючи чи покупку продаж у цій валюті.
Експортер припускає, що в дуже недалекому майбутньому йому доведеться здійснити платіж у цій валюті.
Продати іноземну валюту банку в обмін на вітчизняну валюту (чи, якщо можливо, навіть на іншу іноземну валюту).
Експортер може попросити виконати платіж у валюті, що є іноземної як для продавця так і для покупця. Наприклад, експортер із Голландії може продавати товари покупцю з Мексики і попросити про оплату в доларах США. У цьому випадку Покупець повинний одержати іноземну валюту, звернувшись у свій банк, а експортер зобов'язаний розпорядитися цією валютою одним із способів, описаних вище.
Зовсім очевидно, що в міжнародній торгівлі торговцям може знадобитися або купити,  або продати іноземну валюту, і вони будуть здійснювати ці операції через свій банк. Коли торговці купують валюту, банк продає її, а коли продають ( банк купує. Дуже важливо не плутати ці поняття.
Можливо, Ви ще не маєте чіткого представлення о тім, чому экпортеру може знадобитися одержувати оплату в його власній валюті і чому, одержавши платіж в іноземній валюті, йому приходиться рятуватися від її, звертаючи в банк і, продаючи її в обмін на вітчизняну валюту. Чому, наприклад, експортер у Великобританії не повинний задовольнятися тим, що він продав товари покупцю в США за американські долари, у Франції ( за французькі франки, а в Японії ( за йени і т.д. і тримає в себе отримані валюти? Відповідь дуже проста:
Фірми рідко мають готівки більше, ніж потрібно на їхні безпосередні нестатки, і як тільки гроші від продажу клієнтам отримані, вони їхній відразу ж використовують.
Велику частину витрат і платежів наявними фірмами здійснюють у вітчизняній валюті, тому, якщо вони від клієнтів одержують платежі в іноземної валюті, їм буде потрібно обміняти її на місцеву валюту, щоб мати можливість самим здійснювати необхідні платежі.
Обмінні курси валют. Обмінний курс валюти — це ставка, по якій банки  продають чи купують одну валюту в обмін на іншу. Популярна преса часто публікує новини про курси обміну між фунтом стерлінгів і американським доларом. Наприклад, курс 1.54 долара за 1 ф.ст. може котируватися як курс закриття в якийсь визначений день. Це середній курс між курсом, по якому банки продають американські долари в обмін на фунти стерлінгів, і курсом, по якому банки купують долари за фунти стерлінгів. Цей курс дає публіці грубе представлення про тім, скільки доларів можна купити за 1 ф.ст. чи скільки доларів буде потрібно, щоб купити 1 ф.ст.
Коливання валютних курсів являють собою  ризик для закордонних торговців, і цей валютний ризик складає найважливіший аспект валютних операцій.
Валютні курси коливаються постійно, якщо їм надана можливість реагувати на попит та пропозицію на зовнішніх валютних ринках. В даний час курси основних валют коливаються на зовнішніх валютних ринках у визначених межах.
Існує безліч факторів, що впливають на коливання валютних курсів, і усі вони зв'язані з попитом та пропозицією. Коливання курсів валют викликані перевищенням попиту над пропозиціями і навпаки. Наприклад, якщо попит на покупку доларах США і продаж фунтів стерлінгів перевищує його попит, що врівноважує, на покупку фунтів стерлінгів і продаж доларів США, то фунт стерлінгів буде коштувати дешевше стосовно долара США.
Основні фактори, які впливають на пропозицію та попит на валюту:
рівень цін і темп інфляції;
баланс (підсумкове сальдо) платежів;
процентні ставки;
ступінь довіри й спекуляція;
«прискорення чи „затягування“ розрахунків по зовнішньоторговельним операціями;
хеджування;
інтервенція центрального банку;
постанови по валютному регулюванню;
»гарячі гроші".
Рівень цін і темп інфляції. Якщо темп інфляції в країні А перевищує темп інфляції у країні В, то валюта країни А буде знецінюватися стосовно валюти країни В. Наприклад, якщо темп інфляції в США складає 3% у рік, а у Великобританії ( 10% у рік, і обмінний  курс складає 2 долари США за один фунт, те більш цілесообразно зберігати 2 долари США, чим 1 ф.ст., оскільки через один рік 2 долари США будуть мати більш високу купівельну спроможність. Унаслідок цієї різниці в темпах инфяції виникає ринковий попит на покупку доларів і продаж фунтів стерлінгів, і тому курс фунта стерлінгів упаде стосовно долара.  Щоб зупинити цю тенденцію, процентні ставки на на банківські депозити і т.п. у Великобританії повинні бути вище, ніж у США, щоб компенсувати вкладникам збереження фунтів стерлінгів замість покупки доларів.
Баланс (підсумкове сальдо) платежів. Підсумкове сальдо платежів країни можна грубо визначити як різницю між часом, що ця країна одержує, і тим, що вона витрачає, поряд із різницею суми приваблюваних закордонних інвестицій і суми інвестицій, що її громадяни роблять в інших країнах.
Якщо країна експортує в стоїмостному вираженні більше товарів і послуг, чим імпортує, то вона буде одержувати більше іноземної валюти, чим витрачати. Допустимо, Великобританія має активне сальдо свого поточного торгового балансу.  Це значить, що британські експортери одержують більше, чим змушені заплатити імпортери. Отже, британські підприємства прагнуть одержувати фунти стерлінгів, а не іноземну валюту, унаслідок чого надлишки іноземної валюти будуть продаватися в обмін на фунти стерлінгів. Це ринковий тиск пропозиції та попиту приведе до збільшення вартості фунта стерлінгів стосовно інших валют.
Якщо  ж Великобританія має дефіцит торгового балансу, то має місце перевищення пропозиції фунтів стерлінгів над попитом, і тиск ринку приведе до зниження вартості фунта стерлінгів.
Ці ж принципи застосовні до інвестицій. Якщо іноземні інвестори прагнуть вкладати свої гроші у Великобританії, то для цієї мети вони зобов'язані купувати фунти стерлінгів. Якщо англійські громадяни прагнуть укласти свої гроші за рубежем чи мати банківський  рахунок в іноземній валюті, то їм потрібна іноземна валюта. Таким чином, пропозиція та попит із боку інвесторів породжують ринковий тиск на коливання курсів валют. 
Перевищення й дефіцит балансу платежів можуть уплинути не тільки на поточні валютні курси (відомі як курси «спот»), але також на курси, по яких дилери на зовнішніх валютних ринках (тобто банки) готові чи продати купити валюту у форвардних валютних операціях.
Процентні ставки. Процентні ставки — це ставки відсотків, що інвестор буде одержувати, уклавши свої гроші або у своїй країні, або за рубежем. Ці інвестиції можуть здійснюватися у виді депозитних рахунків у банку, депозитних сертифікатів, облігацій акцій і т.п., а також у виді казначейських векселів. 
Припустимо, що випущено британські казначейські векселі з процентною ставкою в 11% річних і казначейські векселі США з процентною ставкою в 9% річних. Різниця між процентними ставками в 2%  на користь Великобританії залучить іноземних інвесторів до покупки британських казначейських векселів.
Для цього їм доведеться купувати фунти стерлінгів в обмін на інші валюти. Підвищення попиту на фунти стерлінгів може підняти їхній поточну обмінну вартість.  На форвардних валютних курсах також відіб'ється різниця між процентними ставками цих валют.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Ступінь впевненості й спекуляція. Ступінь упевненості дилерів у майбутнім економічному і політичному положенні якої-небудь країни, можливо, що базується на чи слухах прогнозах, впливає на котируємі ними курси  «форвард» для валюти даної країни. Наприклад, можливість того, що у Великобританії відбудеться:
руйнівний національний страйк.
зміна уряду на загальних виборах.
Може змусити інвесторів продавати фунти стерлінгів по форвардних угодах, щоб одержати кращий курс валюти, поки вартість фунта стерлінгів не упала. 
 Чи впевненість її відсутність може привести до спекуляції валютою. Спекуляція на користь даної валюти приймає форму покупки цієї валюти в угодах «спот» чи у форвардних угодах. Спекуляція, спрямована проти валюти, приймає форму продажу цієї валюти в таких угодах. Якщо спекуляція стає інтенсивної, то тиск попиту, спрямованого за чи проти цієї валюти, викликає зміни валютного курсу.
Прискорення чи затягування розрахунків по зовнішньоторговельних операціях. Припущення щодо майбутніх змін валютних курсів впливають на рішення, прийняті компаніями у відношенні покупки й продажу іноземних валют. У результаті  прискорюються чи затягуються розрахунки по зовнішньоторговельних операціях.
Прискорення розрахунків — це  виплата чи продаж валюти завчасно, звичайно, прийнятого для чи платежів продажу.
Затягування розрахунків -це затримка в здійсненні чи платежів продажу валюти.
Припустимо,  очікується падіння вартості фунта стерлінгів стосовно інших валют.
Британський імпортер, що повинний заплатити за товари в іноземній валюті, мабуть, надійде в такий спосіб:
заплатить відразу, а не візьме кредит;
буде імпортувати більше товарів (прискорення розрахунків), поки фунт стерлінгів має високу вартість, і буде тримати більш великі запаси товарів. Політика створення запасів дуже незабаром породить великий попит на продаж валюти імпортерам в обмін на фунти стерлінгів.
Британський експортер, що одержує платежі в іноземній валюті, не буде поспішати обмінювати валюту на фунти стерлінгів (затягування розрахунків), оскільки він сподівається в результаті цього продати свою валюту дорожче, коли відбудеться падіння вартості фунта стерлінгів.
Іноземні покупці, знаючи про те, що вартість фунта стерлінгів повинна    упасти, будуть прагнути відкладати покупку товарів у британських постачальників (затягування платежів) у надії, що ціни на товари у Великобританії у перерахуванні на їхню власну валюту незабаром упадуть.
Сполучення прискорення й затягування розрахунків породжує руйнівний платіжний баланс і погіршує торговий баланс. Імпорт різко зростає, а експорт ( сповільнюється. Тому прискорення й затягування розрахунків, що, можливо було викликано тільки  невеликим дефіцитом, може привести до серъезної валютної кризи.
Інтервенція Нацбанку. Нацбанк може включатися в ринкові процеси з метою  покупки чи продажу вітчизняної валюти.
Якщо уряд дотримує політики фіксованих валютних курсів, то це втручання здійснюється з метою запобігання девальвації (покупка даної валюти й продаж визначеної частини резервів іноземної валюти) чи ревальвації даної валюти (продаж даної валюти в обмін на іноземну валюту).
Навіть якщо уряд допускає перемінний курс своєї валюти, нацбанк може здійснювати інтервенцію для чи покупки продажу цієї валюти, якщо уряд вважає, що обмінний курс став чи вище нижче бажаного рівня.
Якщо уряд допускає тільки обмежені коливання обмінних курсів на свою валюту, то повинні бути моменти інтервенції, коли нацбанк «включається», як тільки данна валюта підвищилася  чи ціні знецінилася до граничного рівня. Цієї системи дотримує Європейська валютна система.
Відзначимо, що нацбанк може здійснювати своє втручання і на ринку «спот», для,,,,, того щоб вплинути на ринкові курси «спот», і на форвардному ринку, щоб уплинути на курси «форвард».
У багатьох випадках інтервенція центрального банку може мати бажаний ефект при чи стабілізації відновленні валютних курсів. Однак це втручання  не буде успішним, якщо валюти попадає під тверду й безупинну атаку з боку спекулянтів, оскільки сумарний тиск може виявитися сильніше протидіючих зусиль центрального банку.
Уряду більшості промисло-розвинених країн в останні роки прагнули до досягнення високої стабільності валютних курсів, почасти шляхом координації зусиль центральних банків проти валютної спекуляції на основі так називаного «Угоди Плаза» 1985 року і Луврскої угоди 1987 року.
Постанови по валютному регулюванню. Якщо ймовірність того, що інтервенція на ринку дозволить захистити вартість валюти, невелика, уряд може приймати постанови по валютному регулюванню. Ці постанови, націлені на обмеження відтоку чи капіталів на керування іншими факторами, що впливають на:
а) резерви іноземної валюти;
б) вартість валюти даної країни стосовно інших валют.
«Гарячі гроші.» «Гарячі гроші» являють собою значну кількість міжнародних грошей, що вільні для чи інвестицій спекуляції. «Гарячі гроші» «перетікають» у країну, коли в ній процентні ставки вище, ніж в інших країнах, чи коли маються прогнози, що обмінні курси даної валюти будуть більш вигідними. «Гарячі гроші» можуть «улітучитися» з даної країни так само швидко, як вони в неї прийшли, роблячи спекулятивний вплив на валюту даної країни і, послабляючи неї.
Якщо «Гарячі гроші» використовуються для інвестицій, то інвестори будуть ймовірно застосовувати форвардне покриття, продаючи валюту, коли наступить термін погашення інвестицій. Тому в такій ситуації «Гарячі гроші» будуть впливати як на курси «спот»(покупка інвестицій), так і на курси «форвард» (продаж грошових надходжень від  інвестицій).
Проблеми міжнародної торгівлі. Фірми можуть стати учасниками зовнішньоекономічної діяльності (міжнародної торгівлі) по різних причинах:
Фірмам може знадобитися закупівля сировини, товарів і надання послуг за рубежем для ведення свого бізнесу, оскільки необхідні матеріали, чи товари послуги не можна одержати від вітчизняних виробників. Тому вони стають  імпортерами.
Багато фірм можуть діставати прибуток, продаючи свої чи товари послуги на ринках за рубежем, тобто стаючи експортерами.
Інші фірми діють як  експортні торгові чи фірми імпортно-експортні комерсанти, тобто будучи посередниками між покупцями і продавцями в різних країнах.
Посередництво в зовнішній торгівлі являє собою процес, за допомогою якого комерсант у країні А купує товари в країні В та відвантажує їх безпосередньо в країну З без того, щоб на початку завезти їх у країну А. Це відомо як «торгівля через третю країну», чи посередництво.
Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями й посередниками в різних країнах. Він зв'язаний з безліччю практичних і фінансових утруднень  для фірм, що беруть участь у ньому. Необхідно розуміти характер цих труднощів, а також роль банків і інших організацій у забезпеченні засобів і процедур для їхнього подолання.
Поряд зі звичайними проблемами торгівлі й комерції, що виникають у будь-яких типах бізнесу, у міжнародній торгівлі існують додаткові проблеми:
час і відстань ( кредитний ризик і час виконання контракту;
зміна курсів іноземних валют ( валютний ризик;
розходження в законах і правилах;
урядові постанови — валютний контроль, а також суверенний ризик і країновий ризик.
Наслідок коливань валютних курсів: валютна експозиція  і валютний ризик. Основним наслідком коливання валютних курсів для міжнародної торгівлі є ризик для чи експортера імпортера, що полягає в тім, що вартість іноземної валюти, що вони застосовують у своїх торгових оборотах, буде відрізнятися від тієї, на яку вони сподівалися й розраховували.
Українські експортери, що виставляють іноземним покупцям рахунок фактуру в іноземній валюті, можуть знайти, що на той час, коли потрібно буде обміняти виручену валюту на національну, курс іноземної валюти упаде і вони одержать менше карбованців, чим це планувалося.
Експозиція до іноземної валюти  і валютний ризик можуть принести додаткові прибутки, а не тільки збитки. Однак знаходитися в експозиції до валюти — значить покладатися на випадок, і більшість бізнесменів воліє не допускати, щоб їхня компанія була чуттєва до несподіваних змін. Тому підприємства відшукують способи зведення до чи мінімуму повного усунення експозиції до іноземної валюти, щоб планувати ділові операції і більш вірогідно прогнозувати прибуток.
Імпортери прагнуть мінімізувати експозицію до іноземної валюти по тим же причинам.
Але,  як і у випадку з експортером, більшість бізнесменів воліє мінімізувати свою експозицію
до іноземної чи валюти цілком її уникати, а імпортери воліють точно знати, скільки їм доведеться заплатити у своїй валюті, а не брати участь в азартній грі на зміні валютних курсів.  Існують різні способи усунення експозиції до іноземної валюти. Вони здійснюються за допомогою банків.
У міжнародній торгівлі експортер повинний виставити рахунок покупцю в іноземній валюті (наприклад, у валюті країни покупця), чи Покупець повинний оплатити товари в іноземній валюті (наприклад, у валюті країни експортера). Можливо також, щоб валюта платежу була валютою третьої країни:, наприклад, фірма в Україні може продати товари покупцю в Австралії і попросити оплатити їх у доларах США. Тому однієї з  проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для виконання платежу, а в експортера може виникнути проблема обміну. отриманої іноземної валюти на валюту своєї країни.
Вартість імпортних товарів для чи покупця вартість експортних товарів для продавця може бути збільшена чи зменшена через зміну валютних курсів. Тому фірма, що здійснює чи платежі одержує доход в іноземній валюті, має потенційний «валютний ризик » через несприятливі зміни в обмінних курсах.
Завжди мається шанс дістати прибуток від сприятливих змін обмінних курсів, але існує реальна небезпека понести збитки.  Постійні зміни валютних курсів, що відбуваються на зовнішніх валютних ринках, породжують серйозний елемент ризику, що може відіпхнути фірми від участі в міжнародних угод по чи купівлі продажу.
Валютний ризик не виникає там, де платежі надходження здійснюються в одній валюті, оскільки платежі в цій валюті можуть виконані з надходжень наявними в тій же валюті. 
Кредитний ризик і час виконання контракту. Може пройти дуже багато часу між подачею заявки іноземному постачальнику й одержанням товару. Коли товар доставляється на велику відстань, основна частина запізнювання між заявкою й доставкою, як правило, зв'язано з тривалістю періоду перевезення. Затримки можуть бути викликані також необхідністю підготовки відповідною документацією для перевезення.
Час і відстань створюють кредитний ризик для експортерів. 
Експортер звичайно, повинний давати кредит на оплату на більш тривалий час, чим йому треба було б, якби він продавав товар усередині своєї країни. При наявності великого числа іноземних дебіторів виникає необхідність одержання додаткового оборотного капіталу для їхнього фінансування.
Контроль за окремими дебіторами, інкасування боргу й проведення операцій з метою погашення безнадійних боргів ускладнюється, якщо клієнт знаходиться в іншій країні.  
Іноземні правила й закони. Недостатнє знання й розуміння правил, звичаїв і законів країни чи імпортера експортера приведе до чи невизначеності недовіри між покупцем і продавцем, що може бути переборено тільки після тривалих і успішних ділових взаємин.
Один зі шляхів подолання утруднень, зв'язаних з розходженнями у звичаях і характерах, складається в стандартизації процедур міжнародної торгівлі.
Суверенний і країновий ризик. Суверенний ризик виникає, коли суверенний уряд країни:
одержує позичку від іноземного кредитора;
стає боржником іноземного постачальника;
видає гарантію на позичку від імені третьої сторони у своїй країні, але потім або уряд, або третя сторона відмовляється погасити позичку і заявляє про імунітет від судового переслідування.  Чи кредитор експортер буде неспроможний стягнути борг, оскільки йому буде заборонена проводити вимогу через суд.
країновий ризик виникає, коли покупець робить  усе, що в його силах, щоб погасити свій борг експортеру (наприклад, починає необхідні кроки відповідно до постанов по валютному регулюванню, звертаючи до влади за дозволом провести необхідний обмін валюти для розрахунку з експортером), але коли йому потрібно одержати цю іноземну валюту, влади його стани або відмовляються надати йому цю валюту, або не можуть зробити цього.
Урядові постанови. Урядові постанови, що стосуються імпорту й експорту, можуть бути серйозною перешкодою в міжнародній торгівлі. Існують такі постанови й обмеження:
постанови по валютному регулюванню;
ліцензування експорту;
ліцензування імпорту;
торгове ембарго;
імпортні квоти;
урядові постанови, що стосуються законодавчих стандартів безпеки, і чи якості специфікацій на всі товари, продавані усередині цієї країни, законодавчих стандартів по охороні здоров'я й гігієні, особливо на харчові продукти; патентів і торгових марок; упакування товарів і обсягу інформації, приведеної на упакуваннях;
документація, необхідна для митного клірингу імпортируємих товарів, може бути дуже об'ємної. Затримки при митному клірингу можуть бути істотним фактором у загальній проблемі затримки у міжнародній торгівлі;
мита на чи імпорт інші податки для оплати імпортних товарів.
Постанова по валютному регулюванню.
Валютне регулювання являє собою систему контролю за припливом і відтоком іноземної валюти в стану і з країни. Терміни «постанови по валютному регулюванню» і «обмеження по валютному регулюванню» відносяться звичайно, до екстраординарних мір, прийнятим урядом країни для захисту своєї валюти, хоча деталі цих постанов можуть зміняться.
Міжнародна торгівельна політика. 1. Торгові бар'єри.
  a) Мита. Мита є акцизним податком на імпортні товари; вони можуть вводитися з метою одержання чи доходів, для захисту. Фіскальні мита, як правило, застосовуються у відношенні виробів, що не виробляються усередині країни (наприклад для США це олово, кава й банани). Ставки фіскальних податків в основному невеликі, і їхньою метою є забезпечення федерального бюджету податковими надходженнями. Протекціонні мита призначені для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Хоча протекціонні мита, як правило, недостатньо високі для припинення імпорту іноземних товарів, вони все-таки ставлять іноземного виробника в невигідне конкурентне положення при торгівлі на внутрішньому ринку.
  b) Імпортні квоти. За допомогою імпортних квот установлюються максимальні обсяги товарів, що можуть бути імпортовані за якийсь період часу. Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, чим мита. Незважаючи на високі мита, визначене виріб, може імпортуватися у відносно невеликих кількостях. Низькі ж імпортні квоти цілком забороняють імпорт товару понад визначену кількість.
  c)Нетарифні бар'єри. Під нетарифними бар'єрами розуміється система ліцензування, створення невиправданих стандартів якості продукції і його чи безпеки просто бюрократичні заборони в митних процедурах. Так,  Японія і європейські країни часто жадають від імпортерів одержання ліцензій. Обмежуючи випуск ліцензій, можна ефективно обмежувати імпорт.
d) Добровільні експортні обмеження. Вони є щодо новою формою торгових бар'єрів. У цьому випадку іноземні фірми «добровільно» обмежують свого експорту у визначені країни. Експортери дають згоду на добровільні експортні обмеження (які аналогічні імпортним квотам) у надії уникнути більш твердих торгових бар'єрів. Так, японські автобудівники під погрозою введення США більш високих чи тарифів низьких імпортних квот погодилися на введення добровільних експортних обмежень на свій експорт у США.
Чому мита й квоти застосовуються у світовій практиці, якщо відомо, що вони перешкоджають вільній торгівлі й у такий спосіб знижують економічну ефективність? У той час як країни в цілому виграють від вільної міжнародної торгівлі, окремі галузі й групи постачальників ресурсів можуть виявитися в числі потерпілих. Легко зрозуміти, чому групи підприємців, зайнятих таким виробництвом, намагаються зберегти або поліпшити свої економічні позиції, переконуючи уряд увести чи тарифи квоти для захисту їхній від шкідливого впливу вільної торгівлі. Узагалі те мова йде про високоефективні галузі, про що свідчить їх порівняльні відомості і їхня здатність продавати товари на світових ринках. Коротше кажучи, мита прямо сприяють експансії щодо неефективних галузей, що не мають порівняльні переваги, і непрямим образом викликають згортання щодо ефективних галузей, що мають порівняльні переваги. Це означає, що мита служать причиною передислокації ресурсів у невірному напрямку. Це не дивно. Відомо, що спеціалізація і не скована нічим світова торгівля, що базується на порівняльних перевагах, ведуть до ефективного використання світових ресурсів і розширенню реального обсягу світового виробництва. Мета й наслідок захисних податків ( скорочення світової торгівлі. Звідси помімо своїх специфічних наслідків для споживачів, а також іноземних і місцевих виробників мита скорочують обсяги реального мирового виробництва.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Протекціонізм. a)Необхідність забезпечення оборони. Аргумент має скоріше військово-політичний, а не економічний  характер: захисні мита потрібні для збереження і посилення галузей, що випускають стратегічні товари і матеріали, що необхідні для оборони й ведення війни. Затверджується, що в нестабільному світі військово-політичні цілі (само забезпеченість) повинні брати верх над економічними (ефективність розміщення світових ресурсів). Посилення національної безпеки, з одного боку, і ослаблення виробничої ефективності,  з іншої, супроводжуються перерозподілом ресурсів на користь стратегічних галузей. На жаль, об'єктивного критерію для оцінки відносних витрат і вигод цього процесу не існує. Економіст може тільки привернути увагу до того факту, що введення податків для посилення обороноздатності країни зв'язано з деякими економічним витратами.
Хоча можна погодитися з тим, що імпортувати системи наведення ракет зі СНД буде не кращою ідеєю, однак доводи на користь само забезпеченості  заслуговують самої серйозної критики. Імовірно, практично будь-яка галузь чи прямо побічно вносить свій внесок у національну безпеку. Чи можна назвати галузь, що не внесла хоч невеликий внесок у перемогу в другій світовій війні? Але навіть якщо відкинути ці критичні зауваження, ( невже немає більш зроблених, чим мита, засобів для забезпечення необхідної моці стратегічних галузей? Досягнення само забезпеченості за допомогою податків породжує витрати у формі більш високих внутрішніх цін на продукцію захищених галузей. Витрати зрослої обороноздатності розподіляються в обов'язковому порядку між тими споживачами, що купують продукцію цих галузей. Практично всі економісти погоджуються з тим, що прямі субсидії стратегічним галузям, финансируємих із загальних податкових надходжень, спричинили б за собою більш рівномірний розподіл цих витрат.
 B)Збільшення внутрішньої зайнятості.  Гасло  «Рятуйте національні робочі місця!» використовуваний у захист податків, стає усе більш модним по мере того як економіка наближається до спаду. Він корениться в мікроаналізі. Сукупні витрати у відкритій економіці складаються зі споживчих витрат, капіталовкладень, державних витрат і чистого експорту. Чистий експорт дорівнює різниці між експортом і імпортом. Збільшення сукупних витрат у результаті скорочення імпорту зробить стимулюючий вплив на внутріекономічний розвиток, оскільки спричинить за собою різке зростання доходів і зайнятості. Але така політика має великі дефекти.
Збільшення імпорту приводить до скорочення деякої кількості робочих місць у країні, але в теж час створює інші робочі місця. Імпорт сприяв ліквідації в останні роки частини робочих місць у деяких галузях промисловості. Але з іншої сторони виникли проблеми з перенасиченням ринку імпортною радіотехнікою й електронним устаткуванням, що підвищили конкуренцію і вдарили по зайнятості в  галузях.  Таким чином, хоча імпортні обмеження змінюють структуру зайнятості, вони в дійсності можуть лише незначно, або взагалі не можуть, впливати на рівень зайнятості.
Очевидно, що всі країни не можуть одночасно домогтися успіху при введенні імпортних обмежень. Експорт однієї країни є імпортом для іншої. У тім же ступені, у який перевищення експорту над імпортом, досягнуте однією країною, може стимулювати її економіку, надлишок імпорту над експортом в іншій економіці загострює проблему безробіття. Немає нічого дивного, що введення імпортних податків і квот із метою досягнення повної зайнятості в країні називається політикою «розорю сусіда». З її допомогою внутрішні проблеми країни зважуються за рахунок руйнування торгових партнерів.
Країни, що постраждали від податків і квот, імовірно, почнуть відповідні дії, викликаючи нове підвищення торгових бар'єрів, що зрештою, задушать торгівлю до такого ступеня, що всім країнам стане гірше. Не дивно, що закон  про податки Смута-Хауди 1930 р., що установив найбільш високого мита, коли-небудь, що діяли в США, боляче вдарив по країні.  Цей закон про податки, замість того, щоб стимулювати економіку, тільки спровокував ряд відповідних дій з боку країн потерпілих від цих мір. Це викликало подальше скорочення міжнародної торгівлі і сприяло появі тенденції до зниження рівня доходів і зайнятості у всіх країнах.
У довгостроковому плані перевищення експорту над імпортом як засіб стимулювання внутрішньої зайнятості приречено на невдачу. Варто пам'ятати: саме через американський імпорт іноземні держави заробляють долари, на які вони купують товари американського експорту. У довгостроковому плані, для, того щоб експортувати, країна повинна  імпортувати. Отже, довгострокова мета полягає зовсім не в тім, щоб збільшити внутрішню зайнятість, а в тім, щоб, у кращому випадку передислокувати робітників з експортних галузей у захищені галузі, що орієнтуються на внутрішній ринок. Це переміщення приводить до менш ефективного розміщення ресурсів. Мита перекривають шлях  ресурсам у ті галузі, у яких виробництво настільки ефективне, що забезпечує порівняльне переваги. Немає ніяких сумнівів, що при виборі анти циклічних мір розумна сучасна грошова і податкова політика краще маніпулювання податками й квотами.
Тобто, мита тільки не збільшують чистий експорт і тому  не створюють нові робочі місця. 
 c) Диверсифікованість заради стабільності. Відомий і інший аргумент для виправдання податків: необхідність диверсифікованості заради стабільності. Відправним моментом тут є те, що доходи високспеціалізованих економік, наприклад, нафтової економіки чи Кувейту орієнтованого на виробництва цукру народного господарства Куби, сильно залежить від міжнародних ринків. Війни, циклічні коливання, негативні зміни в структурі промисловості викликають великомасштабні і найчастіше хворобливі процеси перебудови таких економічних систем. Звідси нібито випливає, що захист податками й квотами необхідна в цих країнах для стимулювання промислової диверсифікованості і, як наслідок, зменшення залежності від кон'юнктури на світових ринках одного чи двох видів продукції. Це допоможе відгородити внутрішню економіку від впливу міжнародних політичних подій, спаду виробництва за кордоном, від випадкових коливань попиту на один чи два конкретних товари і їхню пропозицію, у такий спосіб, забезпечивши велику внутрішню стабільність.
Маються також великі обмеження й недоліки. По-перше, цей аргумент має слабке чи взагалі не має відносини до розвитих країн. По-друге, економічні витрати диверсифікованості можуть бути значними; наприклад, у монокультурних економіках обробна промисловість може виявитися вкрай неефективною.
Сучасні проблеми зовнішньоекономічної політики України. На сьогодні ефективної інтеграція України у світовий економічний простір є обов'язковим завданням побудовою її державності й економіки. Але для того щоб цей процес дійсно приніс очікувані результати, потрібно зрозуміти й реалізувати кілька важливих положень. Вони повинні ґрунтуватися на:
знанні і прогнозуванні тенденцій у змінах унешнеекономічного середовища (системи світового господарства), у якому повинне функціонувати національне господарство України, а також прийняття його внутрішнього економічного “регламенту”;
чітке поняття необхідних  — збалансованих із національними інтересами — трансформацією національного господарства, що могли б забезпечити ефективна взаємодія зі світовим господарством на основі високого рівня конкурентноздатної економіки.
Наша держава тільки входить у систему світового господарства, і від того, як цей процес буде відбуватися,  залежить не тільки і не стільки динаміка зовнішньої торгівлі, а насамперед — можливість подальшого соціального й економічного розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки. У процесі інтеграції у світове економічне господарство Україна буде зустрічатися з величезними складностями. Це обумовлюється поруч причин.
По-перше, Україна ще не визначилася в повному ступені з основними напрямками й механізмом структурної перебудови економіки, критерії якої повинні визначатися з урахуванням особливостей розвитку світової системи господарювання, а також реальних можливостей напрямків інтегрування в неї України.
По-друге, дуже гостро коштують питання як безпеки у сфері зовнішньоекономічних відносин, так і взагалі економічної безпеки, які необхідно вирішувати з позицій активного конкурентного протистояння у світовому ринку.
У третіх, існують явні протиріччя регіонального характеру, рішення яких можливо тільки за допомогою  довгострокових договірних принципів, шляхом активного включення в інтеграційні процеси, із визначенням глобальних національних пріоритетів і їх балансуванням з іншими, котрі існують у світовому економічному господарстві.
У четвертих, спроби активного спілкування й діалогу з міжнародними фінансовими інститутами — як гарантами входження України у світовий ринок і відновлення економіки — поки що викликають неадекватну реакцію широких кругов української громадськості, оскільки дотепер не не чітко визначені орієнтири нашої країни ні в розвитку її “внутрішньої” економіки, ні в пошуках її майбутнього місця  у світовому  господарстві.
Перерахування причин, що обумовлюють актуальність розробки концепції довгострокової зовнішньоекономічної політики на 15-20 років, можна продовжити, але досить і цих, — тим більше, що і дотепер, на п'ятому році самостійності України,  не існує, по суті, ні доктрини, ні  налагодженої зовнішньоекономічної політики нашої країни. Її зовнішньоекономічна політика — це, в основному, епізодична торгівля, навколо якої сконцентровані зусилля по її так називаній “лібералізації” (дебати про ліцензування, квотування, ціноутворення й ін. ). Але зовнішньоекономічна політика — це не тільки торгівля, не тільки інвестиційне і науково -технічне співробітництво, не тільки створення договірного простору й забезпечення національної економічної безпеки. Це — весь комплекс проблем, рішення яких націлене на органічне інтегрування національного господарства в систему світового господарства з метою максимізації своєї частки світового доходу.
Існуючі концептуальні підходи до зовнішньоекономічної політики України — при всіх її позитивних аспектах — мають істотний недолік: у них фактично відсутня концепція й організаційні принципи досягнення стратегічних цілей. А саме це і складає стрижень зовнішньоекономічної політики. З погляду змін, що не настольки малі місце, але  розвиваються у сфері міжнародних економічних відносин. Варто помітити: саме орієнтація на глобальні зміни й тенденції, їхнє прогнозування в довгостроковому режимі, а також адекватна політика нашої держави можуть привести до позитивних змін у її положенні у світовому ринку.
Україна переходить до динамічної стратегії реформування економіки, усе більше, активізуючи свою діяльність на світовій арені. У зв'язку з цим особливо важливої стає розробка не тільки стратегічних напрямків в інтеграції нашої країни у світове господарство (зовнішньоекономічних орієнтирів  і доктрини), але і стратегічних прийомів інтегрування, які б дозволили нарівні взаємодіяти з міжнародними економічними організаціями, іноземними партнерами й конкурентами, тим самим вносячи допомогу в створення  внутрішніх економічних перетворень.
Сьогоднішні реалії взаємин України зі світовою господарською сферою  характеризуються непідготованістю її економіки до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва.
У сучасної світогосподарський сфері зовнішньоекономічні  зв'язки національних економік охоплюють більш широкий,  чим раніш спектр взаємодій: торговий обмін переріс у науково-технологічне  й інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв'язків — виробничо-інвестиційна.
Як справедливо каже Е. Кочетів,  виробничо-інвестиційне співробітництво в результаті інтернаціоналізації виробництва і капіталу, не підриває товарне виробництво, а модифікує, робить більш ефективним.
Виробництво ґрунтується на базі технологічного співробітництва, що вийшло за кордон національних границь; на нові поділи праці на найсучасніших формах діється обмін товарами; суб'єкти ринку виступають у транснаціональній формі. Але для України є властивим “поставочно-збитовий”        і “посредницько-торговий” менталітет виходу у світовий ринок. З погляду на це, щоб побороти відсталість нашого виробництва, його системну несумісність із світовим, необхідно перейти до нової моделі взаємини національного господарства зі світовим. Саме тому варто орієнтуватися на виробничо-інвестиційну модель,  де в поле зору є не тільки сфера обміну (зовнішня торгівля), але і співробітництво в усіх напрямках виробничо-технічного процесу, із винесенням частини з них за національні рамки. Орієнтація винятково на зовнішньоекономічну модель співробітництва приведе до ще більшого поглиблення структурної кризи, оскільки вона значною мірою є похідної від існуючої структури виробництва. У даному випадку мова варто вести не про вихід на світову арену окремих українських товарів, а про функціонування на цій арені як визначених конкурентноздатних галузевих і міжгалузевих блоків, регіонально-виробничих анклавів і т.д…
Як показує міжнародний досвід, сегодення проривши на світові ринки ґрунтується, як правило, не просто продуктом, і навіть не галуззю, а міжгалузевим комплексом, що складається з визначених знову створених технологічних систем. Його конкурентне ядро займає визначену для нього технологічну нішу й інтегрується зі своїми постачальниками й партнерами. Виявлення м підтримка розвитку таких галузевих (міжгалузевих) “кущів” в українській  ( це дуже важлива й необхідна справа.
Головна мета державної зовнішньоекономічної політики складається в створенні умов для формування довгострокових конкурентних переваг у вітчизняних товаровиробників. Така постановка проблеми не нова. Вона чітко сформульована М. Портером, і підходи до її розв'язки широко використовуються різними країнами. Нагадаємо ряд вихідних моментів на який така політика базується:
національне економічне процвітання ґрунтується на високому рівні продуктивності праці;
у галузях конкурують фірми ,  а не країни;
національна конкурентна перевага має відносний характер;
динамічне відновлення приводить до визначених конкурентних переваг, а не до короткострокового виграшу на рівні зниження витрат;
конкурентні переваги в галузях промисловості створюються протягом чи десятиліть більшого терміну;
країни домагаються переваг завдяки своїм розходженням, а не схожістю;
Експортна орієнтація  економіки й лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків ( як основне  завдання зовнішньоекономічної політики України ( вимагає визначення існуючих і потенційних конкурентних переваг українських товаровиробників, а також причин, що їх формують, і механізму реалізації цих переваг. Причому це питання варто розглянути у двох площинах:
1) із позиції зрівняних переваг на основі факторів виробництва;
2) із позицій, отриманих (тобто таких, що створюються суспільством) конкурентних переваг.
Ключем до розуміння наших позицій на зовнішніх ринках є інтегрований критерій конкурентноздатності ( рівень ефективності використання ресурсів. Україна має значні природні переваги: достатнє число робочої сили, вигідне географічне положення, багаті природні ресурси і т.д.  Але це тільки можливі потенційні переваги, що ще потрібно розвивати й реалізовувати.
Дебати, що часто зустрічаються на сторінках масових видань, а також, на жаль, у наукових оглядах, про могутній експортний потенціал України не мають під собою достатніх основ. Таким чином, якщо придивитися, те наші конкурентні переваги не є закінченими, вони мають кон'юнктурний характер по обмеженій групі товарів і на ринках, що не визначають дійсний рівень світової конкуренції. А те, що, так сказати, приховане в нас у ВПК і лабораторіях, то з його конкурентносопособностю ще потрібно визначитися. Таким чином, без ринку такого не зробити, а ми цих товарів і послуг, по суті, ще не продавали.
Також необхідно визначитися, що треба розуміти під економічним (і в тому числі  ( експортним) потенціалом. Потенціал соціально-економічної системи ( поняття відносне, і його вимір виконується в регіональному зрізі (для країн) по багатомірному динамічному критерії, що інтегрує природно-ресурсні, економічні, соціальні, політичні   й інші умови.
Потенціал системи ( це її здатність досягти поставленої мети при наявних ресурсах і умовах їхнього використання, тобто — це рівень ефективності використання обмежених ресурсів.
З такої позиції і варто розглядати експортний потенціал, якому можна визначити як суму благ, що національна економіка може зробити й реалізувати за свої границі, без збитків для себе, але у всіх випадках ( при визначених зовнішніх і внутрішніх обмеженнях (  намагаючись максимізувати власний прибуток.
    продолжение
--PAGE_BREAK--