Реферат: Капітал як економічна категорія товарного виробництва

--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--За висновками Гайдучинського зазначимо, що за визначеннями експертів ЮНКТАД, на думку міжнародних експертів і ТНК, тенденція щодо розподілу ПІІ у світовій економіці залишиться, приблизно, на тому ж рівні, хоча можливе незначне зростання. Так, серед країн Азії саме Китай та Індія зможуть залучити найбільшу частку іноземного капіталу в даному регіоні. Щодо країн Латинської Америки, то найбліьш привабливими будуть Бразилія і Мексика. Стосовно країн Південно-Східної Європи та СНД привабливими країнами можуть стати Росія, Польща, Україна.
Не дивлячись на скорочення інвестиційних потоків у 2004 р. в розвинених країнах, перспективи прискорення залучення капіталу в майбутньому залишаються досить позитивними, що підкреслюється прогнозами помірного екномічного зростання та помітного підвищення прибутків корпорацій, як зазначив в своїй статті Гайдуцький А. П. [9,69].

2.3. Портфелі цінних паперів та фондовий ринок
У другій половині ХХ ст. в економіці розвинутих країн відбулися радикальні зміни. Вони були пов’язані з бурхливим нарощуванням інвестицій, зокрема і портфельних. На місці окремих ізольованих регіональних фінансових ринків виникає єдиний міжнародний фондовий ринок. До традиційного набору фінансових інстурментів (іноземна валюта, акції та облігації підприємства, державні облігації) додався постійно зростаючий список нових похідних інструментів – депозитарні розписки, форвардні контракти, ф’югерси на товари, опціони, варакти, сбони, процентні ставки. Як дозволяють реалізувати складніші та тонкіші стратегії управління доходністю й ризиком фінансових угод; як зазначає Довбенко у своїй статті “Сучасна теорія портфельних інвестицій” [14,31].
В сучасній економічній теорії під портфелем цінних паперів розуміється сукупність різного виду цінних паперів, які відповідають прийнятому для інвестора рівню доходності ризику та ліквідності. Як зазаначає Гриньова В. М. “управління портфелем цінних паперів повинно починатися з: оцінки динаміки цін скупки та продажу наявних у портфелі активів і рівня їх коливань; розрахунку рівня прибутковості цінних паперів, що складають портфель: визначення необхідного рівня прибутковості цінних паперів, що дозволяє врахувати рівень ризику вкладення засобів; розрахунку дійсної вартості акцій, що дозволяє з’ясувати доцільність придбання цінних паперів, з’ясування строку скупності акцій» [13, 251]. Відповідно до сучасного підходу до типізації портфелів та реалізації конкретної економічної стратегії підпрємства можлива їх наступна класифікація: Данілов, Івашина, Чумаченко виділяють лише два типи інвестиційного портфеля (ІП) за його метою формувння: портфель доходу – ПІ, сформований за критерієм максимілізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів росту інвестиційного капіталу на тривалу перспективу; портфель росту – ПІ, сформований за критерієм максимілізації рівня інвестиційного капіталу на тривалу перспективу незалежно від рівня прибутку в поточному періоді [15, 176].
Але Гриньова, на відміну від Данілова та інших, крім двох вищезазначених типів ПІ, виділила ще й: портфель ризикового капіталу – складається пераважно з цінних паперів (ЦП) молодих компаній агресивного типу, що вибрали стратегію швидкого розширення на основі універсалізації нової технологівї, випуску нової продукції; збалансовані портфелі – частково складаються з ЦП, що швидко ростуть у курсовій вартості, а частково з високоприбуткових ЦП; спеціалізовані портфелі – об’єднані не за загальним цільовим, а за найлокальнішим критерієм, наприклад: критерії стабільного капіталу та доходу, портфелем іноземних цінних паперів, портфелем короткострокових фондів, портфелем середньо- і дострокових фондів з фіксованим доходом.
В економічній літературі за ступенем ризику портфелі поділяються на агресивні, помірні, консервативні.
Як зазначають більшість економістів, теорія інвестиційного портфеля побудована на основі статистичного підходу, тобто про прибуток і ризик можна говорити тільки в середньому, за результатами діяльності протягом тривалого часу.
Так, щоб сформуватись, сучасна інвеситційна теорія пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Так Гриньова В. М. в підручнику за її редагуванням зазначає, що перший етап відноситься до 20-30 – х років ХХ сторіччя, збігається із зародженням теорії фінансів як науки і представлений основними роботами І. Фішера з теорії процентної ставки та Вільямса, який запропонував теоретичний підхід до оцінки капітальних вкладень. В цей час усвідомлювалася присутність і важливість визначеності факторів невизначеності і ризику. Однак початок сучасної теорії ймовірності пов’язують з появою у 1952 році статті Г. Марковіца “Вибір портфеля”, у якій вперше була запропонована математична модель формування оптимального портфеля цінних паперів і приведені методи побудови таких портфелів. Його основною заслугою є запропонована ним у цій статті теоретико-імовірнісна формалізація понять “доходність” і “ризик”. У його моделі для вирахування співвідношення між ризиком інвестицій та їх очікуваною дохідністю використовується розподіл імовірностей [13,25]. Як зазначає Довбенко М. у своїй сатті, саме Марковіц “вперше привернув увагу до загальноприйнятої практики диверсифікації портфеля і точно показав, як інвестори можуть зменшити стандартне відхилення його доходності, вибираючи акції, ціни на які змінюються по-різному” [14, 81]. Сьогодні вважається, що його модеь доцільно використовувати на першому етапі формування портфеля активів при розподілі капіталу, який інвестується за різними типами активів. У 1963 р. учнем Марковіца Шарпом В. була запропоновна однофакторна модель ринку капіталу, у якій вперше з’явилися знамениті “альфа“ — і “бета“ характеристики акцій. Шарп запропонував спрощений метод вибору оптимального портфеля. Модель Шарпа використовується “на другому етапі формування портфеля активів, коли капітал, що інвестується у визначений сегмент ринку активів, розподіляється між окремими конкретними активами, які складають обраний сегмент“. Наприкінці 50-х початку 60-х років з’явилися праці Дж. Тобіна. Але на відміну від підходу Марковіца, який лежить в руслі мікроекономічного аналізу й акцентує увагу на поводженні окремого інвестора, що формує оптимальний портфель на основі оцінки прибутковості і ризику активів, що включаються в нього, підхід Тобіна макроекномічний, бо об’єктом вивчення стає розподіл сукупного капіталу в економіці у формі цінних паперів і у формі готівки. З середини 60-х років закінчується перший етап розвитку сучасної теорії інвестицій і починається наступний, пов’язаний з моделлю оцінки капітальних активів (САРМ)“. Розвиток даного етапу пов’язаний із працями Шарпа, Літнера, Моссіна. Значна частина їхніх праць була присвячена одній проблемі: “визначити ціни на ринку акцій, якщо всі інвестори, володіючи однаковою інформацією, однаково оцінять прибутковість і ризик окремих акцій і будуть формувати оптимальні в контексті теорії Марковіца портфелі, виходячи з індивідуальної схильності до ризику“, що вказується Гриньовою [13,251]. Данілов у своїй статті вказує, що “основним результатом САРМ стало встановлення співвідношення між доходністю та ризиком активів для рівноважного ринку. Важливим є той факт, що при виборі оптимального портфеля інвестор повинен враховувати весь ризик, пов’язаний з активами (ризик за Марковіцем), а не тільки його частину, названу “систематичний“, “несистематичний,“ ризик ліквідується вибором відповідного портфеля“ [14, 81].
І Гриньова В. М. і Довбенко М. у своїх працях вказують, що наприкінці 70-х р. ця теорія зазанала критики в роботах Р. Ролла, бо САРМ не допускає емпіричної перевірки. Приблизно в той же час С. Россом було запропонована альтернативна модель оцінки капітальних активів, що одержала назву “арбітражної моделі“ (АРМ). Вона будується на основі того, що співвідношення між очікуваною прибутковістю і ризиком повинно бути таким, що жоден індивідуальний інвестор не міг одержати необмежений дохід від чисто арбітражної угоди. В цілому з 80-х рр. інвестиційна теорія, що синтезує портфельну теорію Марковіца-Торбіна, САРМ, набуває широкого застосування [13, 251; 14, 81].
Незважаючи на тип портфеля цінних паперів ними необхідно управляти, існує два основних підходи: перший — оснований на методах фінансового управління і припускає створення збалансованого портфеля з врахувнням міжгалузевої диверсифікованості, при цьому інвестиції робляться в добре зарекомендовані, успішні компанії; другий підхід – сучасний, припускає успіх інвестицій, в основному залежить від правильного розподілу засобів за типами активів, також ризик інвестицій у визначений тип цінних паперів визначається імовірністю відхилення прибутку від очікуваного значення, також в другому підході враховується, що загальна прибутковість і ризик інвестиційного портфеля можуть мінятися шляхом варіювання його структури, а всі оцінки носять ймовірний характер. Описані підходи управління портфелем цінних паперів інвестора були описані Гриньовою в підручнику за її редагуванням “Інвестування“ [13, 251].
Сьогодні серйозний вплив на економіку країн справляє фінансовий ринок та цінні папери.
На сьогодні загальну структуру світових фінансових ринків майже на 80% формує ринок США, Європи, Великобританії, Японії та Китаю. Упродовж останніх років зростає роль США та Європи, скорочується частка Японії й Південно-Східної Азії і стрімко розвивається, такими можна вважати Індію та країни Центральної та Східної Європи, міжнародні активи яких перевищують один трильйон доларів США.
Основними інструменами міжнародного фінансового ринку сьогодні є акції, облігації, депозити. Протягом останніх років найдинамічніше розвивався ринок акцій та корпоративних облігацій. Так частка корпоративних облігацій зросла з 11,7% у 1993 р. до 26,5% у 2004 р., державних облігацій знизилась з 28,3% до 17,8%, а депозитів скоротилася з 31,1% до 27,9%, тобто відбувається зростання частки боргових і пайових цінних паперів. Депозити і державні цінні папери є досить перспективною складовою майже для всіх сегментів міжнародного фондового ринку, оскільки найчастіше пов’язані з національними фондовими ринками [23,24].
Слід зазаначити, що країни СНД мають також фондовий ринок та ринок облігацій як його складової. Приблизно на одній стадії розвитку перебувають ринки облігацій Азербайджану, Вірменії, Грузії, Таджикистану, Білорусії. У цих країнах ринок облігацій малорозвинений. Його обсяг становить 17,2 млн. дол. і представлений ринком державних (15 млн. дол.) і корпоративних облігацій (2,2 млн. дол.). У Молдовії основну частку в структурі ринку облігацій посідає внутрішінй ринок державних облігацій, який є досить розвиненим. Його обсяг – 98 млн. дол. США. У Казахстані один із найрозвиненіших ринків облігацій серед країн СНД. Його загальний обсяг становить 5,969,9 млн. дол. Він представлений як внутрішнім (3,724,9 млн. дол.), так і зовнішнім (2,245 млн. дол.) ринками, які порівняно з Росією і Україною збалансовані: 60% — внутрішній і на 40% зовнішіній ринки. На внутрішньому ринку перебувають в обігу державні (2 604,4 млн. дол.), муніципальні (73 млн. дол.), корпоративні (1047,9 млн. дол.) облігації. Ринок облігацій Росії – найрозвиненіший серед країн СНД. Його обсяг – 74,912,4 млн. дол. Більшчу частку становить зовнішній ринок – 75% (55,983 млн. дол.) і внутрішній обсяг – 18,929,4 млн. дол. Ринок облігацій відсутній лише в Туркменістані, де економіка не є ринковою, серед країн СНД. Україна входить до трійки держав, серед країн СНФ з найрозвиненішим фондовим ринком та ринком облігацій зокрема.

3. Іноземний капітал в Україні
3.1. Державна політика щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України
Пожвавлення економічних процесів в Україні в значній мірі залежить від ефективності державної інвестиційної політики, наявності сприятливого інвестиційного клімату. Для України іноземні інвестиції мають велике значення, тому пожвавлення інвестиційної діяльності в країні передбачає залучення фінансових ресурсів, нових технологій і передового досвіду розвинених країн, які пропонують для перебудови економіки залучення на взаємовигідних умовах ПІІ з метою розв’язання завдань структурної трансформації, розвитку імпортозамінних виробництв і послідовного нарощування експортного потенціалу. Розвиток інвестиційної політики, проблеми привабливості України на міжнародній арені та напрямів залучення іноземних інвестицій висвітлені в роботах вітчизняних та закордонних учених, як Федоренко В. Г., Проценко П. О., Солдатенко В. В., Степанов Д. В., Мойсюк О. М., Корецького М. та інші.
Сьогодні від ефективності інвестиційної політики держави залежить стан виробництва, становище та рівень технічого оснащення основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних та економічних проблем. Інвестиції являються основою для розвитку підприємств, окремих галузей та економіки в цілому [17,25]. Інвестиції потрібні підприємствам і організаціям для переходу до нормальної господарської діяльності, для переозброєння виробництва, підвищення якості продукції. Особливої значущості ці процеси набувають на макроекономічному рівні, де держава повинна регулювати створення в країні сприятливого інвестиційного клімату – це сукупність політичних, правових, економічних, соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів, сприятливий інвестиційний клімат в Україні має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків; формування і розвиток фондового ринку, сприяти спрямуванню інвестицій у пріоритетні виробництва. Глибокі зміни в господарському механізмі України, зумовлені переходом до ринкової економіки, потребують підвищеної уваги до вирішення питань інвестиційної діяльності [18, 40].
Абрамович Г. В. у своїй статті зазначає, що до чинників, які реально можуть вплинути на активізацію залучення іноземних інвестицій в економіку України, відносяться:
Ø    підвищення рівня розвитку продуктивних сил та поліпшення стану ринку інвестицій;
Ø    стабілізація законодавчої бази;
Ø    інтеграція політичної волі усіх гілок влади;
Ø    нормалізація стану фінансово-кредитної системи;
Ø    підвищення пріоритетності статусу іноземного інвестора;
Ø    підвищення інвестиційної активності населення.
Іноземний капітал, який органічно з’єднується з національними зусиллями та ресурсами, генерує за принципом ланцюгової реакції високий інтегральний ефект на основі застосування більш прогресивних засобів праці, збільшення кваліфікації робітників та покращення використання наявних виробничих ресурсів.
Сучасні умови економічного розвитку вимгають проведення активної політики по залученню ПІІ. В Україні створена законодавча база в сфері регулювання інвестиціної діяльності, яка поступово вдосконалюється з метою досягнення більшого притоку іноземних інвестицій та підвищення ефективності їх використання. Прийнятим 19 березня 1996 р. Законом України “Про режим іноземного інвестування” для іноземного інвестора в Україні встановлені рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором. Вказаним законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їх капіталовкладень. Позитивно впливає на залучення іноземних інвестицій співробітництво та допомога України з боку Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних організацій. Для пошуку фінансових ресурсів та реалізації інвестиційних проектів створена Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. Значну роль у процесі іноземного інвестування в Україні відіграють іноземні банки, які кредитують в основному імпортні операції клієнтів і виробничу діяльність деяких підприємств з іноземними інвестиціями. Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, являються міждержавні угоди “Про сприяння та взаємний захист інвестицій” [17, 25]. В умовах економічної та політичної криз, які переживає Україна, внутрішні інвестиційні можливості значно зменшились. У зв’язку з цим великі надії покладаються на надходження зовнішніх інвестицій, але цей процес поки що гальмується рядом проблем, подолати які можливо шляхом покращення інвестиційного клімату нашої держави.
3.2. Інвестиції на території України
Економічний розвиток будь-якої країни значною мірою обумовлений рівнем інвестиційної діяльності. Тому залучення прямого іноземного капіталу в народногосподарський комплекс України й акумулювання його з вітчизняним дало б змогу вирішити низку інвестиційних проблем та, відповідно, вийти з економічної кризи.
    продолжение
--PAGE_BREAK--