Реферат: Господарський механізм

--PAGE_BREAK--Показники виробництва продовольства на душу населення по регіонах 


Регіони 

1974-1976

1979-1981

1984-1986

1989-1991

1993-1995

Весь світ 

97,4

100,0

104,4

105,4

105,3

Африка

104,9

100,0

95,4

98,6

95,9

Азія

94,7

100,0

111,6

119,9

129,2

Індія

96,5

100,0

110,7

121,8

126,6

Китай

90,1

100,0

120,7

134,1

153,7

Європа

94,7

100,0

107,2

106,5

99,4

Північна і Центральна Америка 

90,1

100,0

99,1

94,2

95,4

США

89,8

100,0

99,3

95,0

97,6

Південна Америка 

94,0

100,0

102,8

105,6

100,8



Аналіз процесу і результатів діяльності, виконаний на підприємствах машинобудування і транспорту, у сферах НІОКР і вищого утворення, показав її обумовленість передумовами, основні з яких сформульовані у виді чинників.


Фактор А. Мировой поріг знань. 

Він служить межею між досягненнями і прогалинами в загальних і спеціальних знаннях.  Поріг знань дає науковому співтовариству орієнтир для подальших пошукових фундаментальних і прикладних досліджень, а інженерному й управлінському корпусу — базу для цільових прикладних розробок.  Індикаторами досягнень у загальнонаукових знаннях є відкриття — невідомі раніше наукові результати, кардинальною уявою підвищуючі рівень пізнання, а в спеціальних знаннях — продукти прикладних досліджень і розробок, що одержали міжнародне визнання.  До числа індикаторів прогалин у знаннях ставляться проблеми в товаристві і середовищі мешкання, що потребують невідкладного рішення — хиба енергоресурсів, екологічна і соціальна безпека, хвороби, стихійні лиха.

Для інноваційної практика важливо провести ієрархічну диференціацію світового порога знань на міждержавний, державний і фірмовий рівні.  Останні визначають практичну спроможність країни, об'єднання країн, або фірми скористатися накопиченими у світі знаннями.

Поріг знань характеризується трьома складовими:

-     загальнонауковим заділом, що укладається з опублікованих у світовій літературі результатів фундаментальних досліджень і власних накопичених фундаментальних наробітків, поки не апробованих;

-     спеціальним науковим заділом, що утвориться з результатів прикладних досліджень і розробок (патентів, “ноу-хау”, методик, алгоритмів і т.п. але інтелектуальна власність на них належить даній країні (групі країн, фірмі);

-     науковим фоном у тих областях загальнонаукових і спеціальних знань, у яких дана країна (об'єднання країн, фірма) зацікавлена.  Мається на увазі наявність у кожної такій області критичного прошарку спеціалістів і наукових шкіл, а також належного наукового обслуговування.

Перші дві складові зручно використовувати для реєстрації портфеля заділів у наукових знаннях на даний момент часу і визначення його відповідності необхідному масштабу.  Масштаб заділу для рішення інноваційної задачі дорівнює критичній масі відповідних науково-прикладних ідей.

Всі три складові в сукупності доцільно застосовувати для оцінки потенційної спроможності країни (фірми) самостійно організувати негайно або в найближчій перспективі цільові НІОКР по надолуженню портфеля заділів.  Зокрема, виявлення при такій оцінці недостача науково-прикладного потенціалу на підприємстві для дозволу конкретної проблеми і неможливості його підвищення до необхідного рівня в плановані терміни свідчить про необхідність притягнення партнерів або доцільності одержання ліцензії, якщо підхожі розробки вже є.
Фактор Б. Інноваційні фінансові ресурси. 

Можливість фінансування інноваційних проектів визначається фізичною наявністю і доступністю капіталу, вкладеного сьогодні в ім'я майбутньої високої віддачі у випадку не зовсім очевидного успіху.

Інноваційні фінансові ресурси можуть бути рисковым капіталом, вкладеним для одержання високих прибутків, або некомерційними, такими як субвенції, для яких віддачею служить досягнення цілей, важливих для стійкого розвитку.  Типовим терміналом для комерційного рискового капіталу є венчурная фірма, а для безприбуткового — суспільний науковий фонд.  Відповідно в першому випадку його джерелами будуть підприємці і рисковые інвестори, а в другому — спонсори з некомерційною мотивацією.
Фактор В. Інноваційні підприємці.

 Це специфічний тип бізнесмена, що виступає сполучною ланкою між новаторами — авторами оригінального науково-прикладного продукту — і товариством, зокрема, сферами виробництва і споживання.  Крім звичайних індивідуальних якостей (таланта, кругозіру, уяви, схильності до ділового ризику) такий підприємець повинний мати своєрідну форму передбачення життєздатності конкретного науково-прикладного продукту, що подається до освоєння, як правило, ще сирим — у виді уяви, ідеї або в кращому випадку концептуальної моделі, приміром, концепт-кара.  Це передбачення в умовах підвищеної непевності.

Роздивимося процес прийняття інноваційного рішення.  Його базою є інноваційний задум.  Він формується талантом, причому не стільки під впливом попиту й економічної коньюктури, скільки під впливом специфічних компонентів інтуїтивного прогнозування, потенційного портфеля перспективних розробок, що знаходяться у світогляду підприємця, і засобів просування нововведення на ринок.

Підприємець систематизує науково-прикладні продукти, взаимодействуя з новаторами і формуючи інноваційний портфель, оцінює можливі шляхи реалізації і життєздатність кожної перспективної розробки за допомогою відповідних критеріїв.  Останні підбираються й адаптуються індивідуально.  З наявних у світовій інфраструктурі прийняття рішень критеріїв (науково-технічних, соціально-психологічних, екологічних, комерційних і інших) вибираються підхожі за принципом розумної достатності, виходячи з інтуїції, преваг і індивідуально-типологічних особливостей.

У результаті і виникає уява того самого проекту, при якому ідея потенційного нововведення через декілька років перетвориться в привабливий для споживачів продукт.

Щоб очікуваний прибуток перетворився в реальну, бізнесмен повинний брати до уваги і ту обставину, що лише менша частина капіталовкладень йде на трансформацію ідеї в концепцію і створення досвідчених зразків.  А велику їхню частку треба витратити, щоб вивести розробку на ринок для комерційного використання.  Тому повинна бути змодельована активна стратегія маркетингу по просуванню майбутнього продукту на ринок.  Зокрема, для піонерних розробок така стратегія може бути орієнтована на створення в потенційних покупців почуття незадоволеності існуючим товаром і чекання більш привабливого.  Реалізація подібної стратегії дозволяє не тільки зацікавити споживачів, але і нейтралізувати конкурентів.

Інноваційний задум і стратегія маркетингу служать ключовими аргументами на користь конкретного проекту.  Природно, безпосередньо перед ухваленням рішення про початок фінансування підприємці не покладаються цілком на інтуїцію й удачу, а проводять (для зменшення ризиків) більш детальну перевірку його життєздатності, але вже з притягненням незалежних спеціалістів-аналітиків.

Крім того, зазначимо, що інноваційний задум може з'явитися не тільки в процесі розумового експерименту, але й ассоциативно — зненацька, раптово.  Цьому сприяє настрой на економіко-управлінський пошук, наприклад, через засоби масової інформації, “соціальне замовлення”, що характеризують насущні потреби товариства.
Фактор Г. Поле інноваційної активності.

 Воно окреслюється межами концентрації потенційних об'єктів додатка знань і навичок на відповідних ієрархічних рівнях, територіях, у визначених видах діяльності.

Потенційні інноваційні об'єкти — це “вузькі” місця в різноманітних відкритих системах (машинних, біологічних, людино-машинне, соціально-технічне й інших), що функціонують у рамках “товариство — середовище обитания — техніка”.  Здійснення в потенційних об'єктах спеціальних проектів (науково-промислово-інноваційних і ін.) забезпечує розшивку “вузьких” місць шляхом упровадження підхожих нововведень (модернизационных, новаторських, що випереджають і пионерных).

При цьому важливо підкреслити, що ключовими передумовами організації конкретного проекту, включаючи вибір схеми й обсягів фінансування, є пропозиція новаторами адресного науково-прикладного продукту і наявність у зацікавленого підприємця або менеджера економіко-управлінського рішення по перетворенню такого продукту в реальне нововведення.

По оригінальності що впроваджуються науково-прикладних продуктів і масштабам перетворень інноваційні об'єкти доцільно ранжировать на п'ять родів:

-     об'єкти I роду, що настроюють на використання нових загальнонаукових ідей, що забезпечують створення піонерних новацій;

-     об'єкти II роду, що потребують застосування нових науково-прикладних ідей, заснованих на модифікованих загальнонаукових і приводящих до нововведень, що випереджають;

-     об'єкти III роду, що націлюють на адаптовані науково-прикладні ідеї, що трансформуються в новаторську продукцію або технологію її виготовлення;

-     об'єкти IV роду, що ставлять проблеми удосконалення існуючої продукції або технології її одержання, що дозволяються за допомогою впровадження модернизационных инноваций;

-     об'єкти V роду, що стосуються освоєння виробництва готових новацій тієї або іншої науково-прикладної значимості з метою їхній тиражування.

<img width=«519» height=«332» src=«ref-1_705009839-34748.coolpic» v:shapes="_x0000_s1029">


Фактор Д. Інноваційний клімат.

 Це своєрідна “живильне середовище”, що забезпечує сприятливий фон для взаємодії схарактеризованих вище чинників.  Подібне середовище включає систему необхідних соціальних, юридичних, економічних, інформаційних і інших інститутів, що підтримують як нововведенческую діяльність, так і самих новаторів.  До типових прикладів організаційних побудов, що сприяють формуванню інноваційного клімату, можна віднести виртуальные корпорації, технополисы, бізнеси-інкубатори, кібернетичні інформаційні простори.

Проблеми становлення господарського механізму в Україні.

Головна мета будь-якої реформи – економічна свобода громадян і створення на цій основі ефективної господарської системи, здатної забезпечити динамічний розвиток народного господарства і гідний рівень добробуту громадянам держави, подолавши відставання від інших країн.

При проведені ж реформ економічної системи України не були навіть визначені та проаналізовані основні комплексні моделі, які можуть забезпечити економічне зростання. Ці перетворення не сприймаються суспільством і здійснюються незалежно від його потреб, тобто мають самодостатній характер їх проведення в соціальному плані, що коштує народу дуже дорого.

Політичне й економічне реформування буде успішним лише тоді, коли само воно буде психологічно і соціально обумовленим, а методи його здійснення – реалістичними та ефективними. Інакше нам ще довго доведеться виживати на звалищах минулого.

Метою реформ в умовах сьогодення не може бути стабілізація економіки. Адже, по суті, це означало б нижню рівновагу, коли спад призупинився, а економічне зростання ще не почалось. Але при цьому зберігаються всі диспропорції, які склалися за роки кризи і економічної деградації, а також ціла низка руйнівних чинників, програм та моделей. Таке становище не може зберігатися довго, оскільки в подальшому воно призведе до ще більшого застою і деградації.

Для видужання економічного організму від довготривалої хвороби слід досягти докризового рівня, але при новій економічній системі й структурі економіки, і одразу ж спрямувати свої зусилля на забезпечення стабільних темпів росту.

Проблема нашої економіки в першу чергу полягає не в тому, щоб швидко перейти від планових до ринкових засад, а в переході від економіки, що базується на екстенсивному способі розвитку шляхом інтенсифікації виробництва, до економіки, основу якої складають найновіші технології, високий рівень науки в поєднанні з високим загальноосвітнім рівнем. Саме на цій основі ми повинні побудувати новий господарський механізм.

Разом з тим зрозуміти проблеми України і спрогнозувати перспективи її розвитку можливо лише в межах глобальних тенденцій загальносвітового розвитку, формування нового світового порядку, системи світової безпеки.

Глобальні зміни полягають у тому, що завтра головним фактором суспільного розвитку стає не науково-технічний прогрес (шлях, на який ми нещодавно ступили і нині долаємо), а якості людини, і це вже багатьма державами визнано. Якщо відбудувати схему країн за рівнем економічного розвитку, досягненнями і результатами, рівнем життя і т.д., то вони будуть знаходитись у прямій залежності від якості людського капіталу.

Використовуючи найкращий світовий досвід, маючи необхідне наукове підгрунтя, ми повинні трансформувати існуючі відокремлені частини, розірвані інформаційні потоки і створити новий макроекономічний господарський механізм, що забезпечить поступовий підйом та розквіт нашої багатої, незалежної держави.

Господарський механізм не існує окремо від виробничої та організаційної діяльності людей, суспільства. Він підпорядкований визначеним об’єктивним суспільним закономірностям. Це активна самодостатня система, якій властива організація, втілена в охоплюючу весь виробничий простір мережу самостійних суб’єктів. Це соціальна система, і її головними компонентами є господарюючі суб’єкти, а, отже, люди. Для них властива певна форма існування, обумовлена їх особистими інтересами, бажаннями та намірами. Отже, якщо система не в змозі задовольняти першочергові потреби своїх суб’єктів, а саме – людей, то навіщо вона взагалі потрібна.

Суспільний продукт господарської системи знаходиться у постійному русі, проходячи стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання. Система становить організм, котрий має два основних зустрічних потоки, один з яких – потік товарів, продукції, робіт, послуг, а інший – грошовий. Збалансованість цих потоків і є здоровим функціонуванням економіки. Як і в будь-якому живому організмі, порушення кровообігу в економіці неминуче призводить до больового шоку та загибелі.

Зараз Україна переживає складний період саме цього шоку – фінансового колапсу. Грошові потоки розірвано, замість них з’являються грошові сурогати (взаємозаліки, векселі, бартер тощо). Фінансові установи, що мають бути серцем збалансованих грошових потоків, не здатні забезпечити відтворення цього процесу, бо вони зайняті насамперед підтриманням ліквідності та вкладанням своїх коштів у облігації внутрішньої державної позики. Витрати, які несе держава з введенням грошового сурогату, чи взаємозаліки, чи вексельний обіг, чи бартер, який на сьогоднішні день становить 50% фінансового потоку, наносять невиправної шкоди, відкидають нас у епоху середньовіччя.

Необдумана монетарна політика уряду та Національного банку України призвела до зниження рівня монетаризації економіки, її знекровлення. Зниження рівня монетаризації у 1998 році до 13,4% проти 70% нормативних зумовлене випереджаючими темпами зростання рівня інфляції порівняно з темпами зростання грошової маси, внаслідок чого було розімкнуто товарні та ресурсні потоки.

Відірваність господарської системи від виробництва, ринку продуктів і ресурсів, відсутність інформації про її діяльність – все це призводить до необхідності терміново налагодити побудову макроекономічної системи України, негайно вирішити питання: що виробляти і в якій кількості; з якими витратами і для кого; як розподіляти вироблений суспільний продукт.

Основною ланкою системи повинно стати виробництво з його основним елементом – господарським саморегулюючим суб’єктом. При всій значимісті виробництва, воно має сенс лише тоді, коли служить споживанню. Лише споживання робить необхідним виробництво, а виробництво заради виробництва – безглузде. Споживання створює мету виробництва і водночас його мотив, формує соціальне замовлення виробництву, обсяг, структуру і якість суспільного продукту. Задоволена потреба часто народжує нову, часто більш складну потребу. Зростання і ускладнення потреб є потужною рушійною силою розвитку виробництва, яке можливе за умови максимального використання вітчизняними підприємствами високих технологій, створення стратегічного ешелону НТП, випереджаючого розвитку сфери промислової переробки сировинних ресурсів.

У загальній макроекономічній системі особливу увагу слід приділити зовнішньоекономічним зв’язкам. На етапі складання міжгалузевих балансів, розробки планів розвитку держави та визначення її виробничих потужностей необхідно сконцентрувати всі наявні фінансові джерела у експортноспроможному виробництві, яке здатне у стислі терміни окупити вкладені у нього кошти і отримати прибуток, забезпечити необхідні фінансові надходження до бюджету. Разом з тим необхідно запобігти відпливу капіталів з економіки України до інших країн світу через офшорні зони тощо, використовуючи ці кошти для забезпечення власного економічного зростання. Лише за приблизними розрахунками акумулювання та використання цих капіталів надасть можливість відродити економіку і досягти рівня валового внутрішнього продукту 1990 року вже у 2007 році. При цьому імпортна частка валового внутрішнього продукту повинна складатися лише з тих товарів, які з поважних причин не виробляються на цей час в Україні, але мають стратегічно важливе значення.

Глибока інституціональна і організаційно–структурна криза виявляється у стагнації мікроекономіки та її інфраструктури, управлінському вакуумі, втраті керованості. Політика щодо подолання кризи повинна ґрунтуватися на концепції та стратегії мікроекономічного розвитку як частини загальноекономічної стратегії реформування. При цьому важливо розробити модель переходу до нових механізмів організації, управління й господарювання.

Сьогоднішня ситуація вимагає негайного перегляду та формування стратегії промислового розвитку на основі використання досягнень НТП, активізації інвестиційного процесу та докорінної структурної перебудови виробництва шляхом прискореного розвитку наукомістких галузей. Адже промислова сфера досі залишається основною ланкою соціально-економічного прогресу, вирішальним фактором економічного зростання. Високотехнологічні промислові сфери виступають потужним каталізатором технологічного оновлення усього національного товаровиробництва, визначення першочергових точок зростання і забезпечення конкурентоспроможності промислової продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках. Стратегія і тактика розвитку цієї сфери повинна бути визначена структурною і промисловою політикою держави.

Структурна перебудова економіки має відбуватись послідовно, поетапно, з розгортанням інвестиційної та інноваційної діяльності, забезпечуючи оздоровлення виробничої структури економіки при посиленні ролі внутрішнього банківського капіталу і власних коштів підприємств.

На першому етапі структурної перебудови економіки увагу слід зосередити на галузях, що визначають життєзабезпечення населення. Важливо відновити інвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва, забезпечивши його достатніми внутрішніми накопиченнями й інвестиційною підтримкою держави. Такими паростками економічного зростання можуть стати галузі зі швидкими темпами економічного обороту, високим і стійким ринковим попитом – агропромисловий комплекс, харчова та легка промисловості, сфера послуг.

Таким способом буде зупинено спад рівня життя населення. Із зупинкою спаду виробництва, стабілізацією систем життєзабезпечення населення та відродженням позитивних тенденцій в інвестиційній діяльності активізується процес економічного відтворення й пожвавлення.

Другий етап структурної перебудови економіки може початись тільки за умов відтворення фінансової системи на засадах нової економічної системи, формування надійного ринку цінних паперів і капіталу, введення науково обгрунтованої амортизаційної діяльності, регулювання темпів зміни співвідношень руху фондів накопичення і споживання.

За прогнозними оцінками зарубіжного досвіду, для нормалізації відтворення основних фондів питому вагу накопичень в національному доході слід підтримувати на рівні не нижче 20%.

Третій етап структурного оновлення економіки – це перехід до нормального функціонування економіки, яке передбачає узгоджену взаємодію як ринкової економіки з конкуренцією у всіх сферах бізнесу під регулюючим впливом держави, так і планової, де державні муніципальні накопичення й інвестиції під структурні зміни формуються залежно від загальнодержавних і місцевих потреб та замовлень в єдиному руслі національних інтересів України.

Підприємливість і ринкова активність на третьому етапі будуть залежати не тільки від потреб, попиту і платоспроможності внутрішнього ринку, а й значною мірою від зовнішніх ринків, інтеграції економіки у світовий економічний простір.

Враховуючи те, що країна 7 років йшла до економіки ринкового типу, необхідно взяти всі ті надбання, якими вона володіє сьогодні, і додати ті нові форми та інструментарії, якими користується світова економічна наука і не відштовхує світова економічна система.

Ми повинні створити всі умови переходу від економіки, яка базується на екстенсивному способі розвитку, до економіки, яка розвивається шляхом інтенсифікації виробництва, основу якої складають найновіші технології, високий рівень науки в поєднанні з високим загальноосвітнім рівнем. Саме на цій основі ми повинні побудувати новий господарський механізм, нову господарську систему.

Крім того, ми повинні чітко визначити своє місце у системі світової економічної безпеки, орієнтуючись в першу чергу на досягнення власних економічних інтересів, водночас враховуючи інтереси світової спільноти.

Починати треба вже сьогодні. Успіх залежить від того, як точно ми визначимо координати розвитку світової спільноти і наше місце в них. На цьому шляху немає жодних перепон, які не можна було б подолати. Лише концентрація всіх зусиль й потенціалів на шляху відновлення дозволить відродити велику країну Європи – Україну

При вивченні господарського механізму першочергове значення має з'ясовування його місця в економічній системі в цілому і співвідношення з такими найбільше важливими елементами цієї системи, як продуктивні сили, виробничо-економічні, а також техніко-економічні й організаційно-виробничі відношення.

У системі реальних відношень власності існують підсистема, пов'язані з відношеннями власності на засоби виробництва у всіх сферах суспільного відтворення, із власністю на необхідний і прибавочний продукт, або на результати праці.  В другому випадку мова йде про такі конкретні форми виробничих відношень, як заробітна плата, прибуток, податок і т.п.  Оскільки в системі виробничих відношень розрізняють процеси присвоєння і керування даними відношеннями, то останній, безпосередньо управлінський аспект власності, а також конкретні форми її реалізації й організації і відносяться до господарського механізму.

Такі ж дві підсистеми існують і у відношеннях власності на засоби виробництва в різноманітних сферах суспільного відтворення.  Глибинна підсистема відбиває характер власності, що залежить від того, хто є власником засобів виробництва.  З ній пов'язана й інша істотна риса глибинної підсистеми — наявність експлуатації або її відсутність.

Конкретні управлінські форми відношень власності на засоби виробництва пов'язані із сукупністю економічних відношень, у сферах безпосереднього виробництва, обертання, розподіли і споживання.

До господарського механізму належать конкретні управлінські форми виробничо-економічних відношень і, зокрема, власності на засоби виробництва.  Це значить, що на них можна свідомо впливати, регулювати на різноманітних рівнях — рівні окремого підприємства, об'єднання, міністерства, рівні держави в цілому і міждержавному рівні.

Незважаючи на те, що глибинна підсистема відношень власності на засоби виробництва безпосередньо не входить у господарський механізм, вона побічно впливає на нього.  При цьому, змінюючи конкретні, управлінські форми відношень власності, можна впливати на розвиток підсистеми виробничих відношень.  Так, в умовах акціонерної форми підприємництва через установлення низьких пільгових цін на акції для безпосередніх виробників засобу виробництва можуть частково переходити до людей найоманої праці, у результаті чого змінюється характер власності.

Іншим елементом економічної системи є техніко-економічні й організаційно-виробничі відношення, тобто відношення спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації.  Їхнім ядром є відношення спільної діяльності, обміну діяльності і керування.  Дані відношення входять у господарський механізм цілком.  Інакше кажучи, до складу підсистеми господарського механізму варто включати конкретні форми організації виробництва, господарські зв'язки між підприємствами однієї або різноманітних галузей промисловості, за допомогою яких вони обмінюються виготовленими продуктами праці і т.п.  Природно, такими зв'язками також можна керувати.

Ще один елемент економічної системи складають сучасні продуктивні сили — робоча сила, засоби і предмети праці, наука, форми і методи організації виробництва, а також інформація.  У господарський механізм із відзначених компонентів цілком входять тільки форма і методи організації виробництва.  Інші ланки продуктивних сил безпосередньо до господарського механізму не належать.  Але продуктивні сили, як відомо, повернені і до природи, і до економічних відношень.  Саме ця, друга сторона продуктивних сил взаємодіє з економічними відношеннями, є їхньою функціональною властивістю.  І якщо розглядати робочу силу безпосереднього робітника, то цей елемент системи продуктивних сил характеризується такими параметрами, як кількість робітників, рівні їхній утворення і кваліфікації, фізичний, моральний і психологічний стан і ін. У сучасних умовах бурхливого розвитку науки і техніки в процесі праці не може брати участь робітник без належного рівня утворення, кваліфікації.  Такі властивості робочої сили є її функціональними рисами, що властиві й іншим елементам продуктивних сил.  До господарського механізму ставляться не самі робітники, засоби і предмети праці, а ті їхній сторони, що.  формують функціональні риси продуктивних сил і дають їм можливість взаємодіяти між собою і двома сторонами суспільного засобу виробництва, тобто продуктивними силами і виробничими відношеннями.

У процесі постійної взаємодії різноманітних елементів продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-виробничих і виробничо-економічних відношень, що безпосередньо ставляться до господарського механізму, останній і формується як щодо самостійний елемент економічної системи.

На сьогоднішній день вивчення теорій ринкового господарства, і особливо історичної природи тієї структури, що повинна бути сформована на ринку, подає особливий інтерес для тих країн, що, як і Україна знаходяться в процесі переходу від комуністичного до ринкового порядку.  Сьогодні багатьма економістами признається, що в Україні має бути ще будуватися ринкове господарство і має бути створення соціально-орієнтованої ринкової економіки, а не ліберальної, виходячи з національних особливостей країни, ну і звісно з урахуванням світової економічної кризи, криміналізації, правового безладдя, виправлення допущених помилок. 

Як відомо з історії, чисто капіталістичне товариство, побудоване винятково на приватній власності, максимализации прибутку і ринково-цінової координації, без яких-небудь гарантій із боку держави, в області соціальної безпеки, без зрівноважування і скорочення дуже великої різниці в прибутках, поки ще не стало реальністю.  Але зате відомо, що необмежене прагнення до прибутку і вигоди перетворюється в скнарість і алчність, необмежене накопичення приватної власності веде до кількісного стрибка і проблеми влади.  Таким чином, є ряд причин, таких як соціальне забезпечення в старості, охорона здоров'я, відпочинок, одержання утворення, турбота і поміч тому населенню, що, або зовсім, або частково не може брати участь у господарському житті, національна і державна безпека, що змушують ряд країн йти по шляху побудови соціальної ринкової економіки. 

Мені дуже сподобалося вираження К. В. Нерра, що для ринкової економіки було скроєно «широка сукня», що дозволяло розширювати теорію ринку, признаючи, що в процесі формування капіталізму виникають діалектичні протиріччя, що потрібно врівноважувати «Ausgleich», але не шляхом орієнтації на марксизм, а шляхом максимализации прибули і використання її з найбільшою корисністю.  Синтез соціального зрівноважування і гарантія вільної дії ринкових сил, вільна ініціатива в сполученні із соціальним прогресом, свобода висновку контрактів і скрути антимонопольної політики, регіональний політика дозволяє зрівноважити потреби людини з потребами навколишнього середовища й екології.

Основою механізмів соціальної орієнтації економіки залишаються ринок і конкуренція.  Але, по-перше, останні самі перетерплюють серйозну еволюцію, зокрема, у зв'язку з поширенням системи маркетингу, що дозволяє дозволяти протиріччя між структурою виробництва і структурою потреб, а тим самим підтримувати соціальну спрямованість виробництва, підпорядкованість його задоволенню потреб. 

По-друге, еволюція ринкових механізмів сполучиться з посиленням державного регулювання соціально-економічних процесів на всіх рівнях — від загальнонаціонального до муніципального.  Усе більш активну роль у ньому грають інститути цивільного товариства.

По-третє, значну трансформацію перетерплює соціальне поводження основних суб'єктів, що хазяюють — корпорацій, підвищується соціальна відповідальність бізнесу. 

По-четверте, в останні десятиліття відзначається зростання економічної і соціальної ролі домашнього господарства, що знаходить свій прояв у забезпеченні більш високих вимог до якості робочої сили, розширенні самозанятости й індивідуального (сімейного) підприємництва, сімейних накопичень, що до початку 80-х років перетворилися в найбільший інвестиційний ресурс.

Розходження в порівняльній ролі держави, корпорацій і ринку в регулюванні суспільного виробництва визначають розмаїтість варіантів соціальної орієнтації ринкової економіки (консервативний, ліберальний, соціал-демократичний), її національних моделей (американської, німецької, японської, шведської і т.п.).  Їх не варто було б протиставляти друг другу, підкреслюючи переваги одних і хиби інших поза конкретним історичним контекстом.  Тим більше що, по спостереженнях багатьох авторів, відбувається якийсь зближення згаданих типів і моделей.

Що можна сказати про механізми соціальної орієнтації теперішньої української економіки?  Стара система зруйнована, а нова, якщо і діє, те в основному в інтересах невеличкої частини товариства — значного капіталу, фінансової олігархії, бюрократичної верхівки.  Держава не вважає себе зобов'язаним забезпечувати елементарні соціально-економічні права громадян, що мають для них життєве значення.  Більш того, як у випадку з заборгованістю по зарплатах і пенсіям, воно саме виступає в ролі порушника цих прав стосовно бюджетникам.  Державними органами відхиляється навіть така рутинна з ринкової точки зору міра, як оформлення заборгованості по зарплаті і пенсіям у виді кредиту з нарахуванням відсотків.  У той же час держава розпродає фінансовим групам за півціни унікальні об'єкти, роздає квоти і ліцензії.

Держава практично не починає серйозних зусиль для підвищення соціальної відповідальності бізнесу.  Більш того, у ході ринкових реформ під приводом підвищення конкурентноздатності підприємств фактично зруйнована їхня соціально-побутова підсистема, створена в радянський час.  Окремі добродійні акції бізнесу носять сугубо рекламно-показний характер, не змінюють його загальної антисоціальної спрямованості, захлестываются хвилями шахрайств і шахрайства, жертвами котрих стали сотні тисяч і мільйони рядових вкладників і акціонерів.  Виконавча влада завзято пручається серйозним крокам для рішення проблеми відновлення знецінених у ході шокової терапії ощадних і страхових внесків населення, ограничиваясь малозначними мірами, прийнятими головним чином для заспокоєння суспільної думки.  Все це ніяк не узгодиться з призовами влади до довіри, згоді, соціальному партнерству в країні.

Відзначені негативні явища в українській економіці і соціальній сфері не можна вважати короткочасними й епізодичними.  За 7-8 років вони придбали стійкі тенденції.  Їх важко пояснити тільки важкою радянською спадщиною і помилками перебудованого періоду.  Причини криються в політиці, що проводиться українською адміністрацією в останні роки. 

У нашому товаристві поширене уявлення про молоді реформатори другого і теперішнього, третього, приходу до влади як про політиків і економістів прозахідної орієнтації.  Але така думка, на мій погляд, не відповідає дійсності: адже як і раніше ігноруються реальні тенденції світового розвитку, і політика проводиться по напрямках, протилежним світовим.  Ігноруються не тільки світові тенденції, але і досвід, традиції власної країни.  Звідси провал політики радикальних реформ, що признається не тільки споконвічними критиками цього курсу, але такими його співавторами і прихильниками, як американський професор Дж. Сакс.  “Реформа, — говорить він, — оберталася для країни величезним і непередбаченим бідуванням.  Викликала колосальний дефіцит бюджету.  Перетворила в прах банківські заощадження і накопичення.  А почуття непевності, що поширилося широко, у завтрашньому дні трагічною уявою сприяло скороченню тривалості життя дорослого чоловічого населення.  Я вважаю, — продовжує професор, — що реформа потерпіла поразку...  У процесі реформ представники значного бізнесу України привласнили собі природні ресурси країни на десятки мільярдів доларів.  Певне, українське керівництво перевершило самі фантастичні уявлення марксистів про капіталізм”.

Для рішення соціальних питань у соціальній ринковій економіці ставляться такі цілі і задачі:

1.  Створення соціального порядку фірми, коли робітник цінується як людина і співробітник. 

2.  Реалізація порядку конкуренції як задача права і діяльності уряду

3.  Антимонопольна політика з метою боротьби зі зловживанням економічною владою.

4.  Політика стабілізації, спрямована на забезпечення безпеки робітника, у період економічних спадів. 

5.  Вирівнювання різниці в прибутках відповідно до ринкового порядку (прогресивний прибутковий податок, субсидії на дітей і субсидії на житло, безкоштовне утворення). 

6.  Політика розвитку міст і субсидій держави на не дороге житло. 

7.  Передача капіталу малим і середнім фірмам, щоб дати можливість конкурувати зі значними фірмами, що володіють великим капіталом. 

8.  Подальший розвиток соціальної безпеки. 

9.  Міське планування. 

10.               Введення урядом кооперативних елементів ринкового господарства. 

11.               Мінімальні зарплати, тобто соціальне ринкове господарство повинно визначити мінімальну зарплату в результаті процесу вільного торгу. 

Цей досить великий перелік державних мір, на мій погляд, обов'язково варто врахувати українській економіці.  Дуже багато держав, як і Україна має досвід переходу від планового господарства до ринкового, але при цьому на відміну від України, де, на жаль, не відбулося після переходу до капіталістичного ринку економічного росту і зараз більш правильно говорити про «візантійський форміі капіталізму», але ми повинні усе зробити для економічного росту або загубимо свою країну.

Це як би теоретичний інструмент для рішення практичних задач господарської і соціальної політики держав, інструмент для рішення однієї з найважливіших задач современности- можливості прояву особистої ініціативи і реалізація спроможностей.  Чого, у першу чергу, я побажала би досягти Україні на її важкому шляху побудови соціально орієнтованої ринкової економіки. 

    продолжение
--PAGE_BREAK--