Реферат: Безробіття як економічне явище

--PAGE_BREAK---                     вивільнених унаслідок закінчення виробничого або соціального будівництва, відробітку природних ресурсів або закінчення сезону робіт;
-                     вивільнених із збиткових підприємств, що закриваються;
-                     вивільнених з армії унаслідок її скорочення і ін.
Така класифікація фактично передбачає розподіл всіх вивільнених на групи залежно від причин, що привели до витіснення даних працівників з виробництва.
Інтенсифікація виробництва, підвищуючи значення економії всіх видів ресурсів, включаючи трудові, створює передумови для активізації вивільнення працівників з діючих підприємств, і в першу чергу, зайнятих некваліфікованою працею. Як прогнозувалося раніше, до 2000 р. частка ручної праці у виробничій сфері знизилася до 15-20%, що дозволило звільнити від малокваліфікованої праці понад 20 млн. людина. А масштаби скорочення абсолютної чисельності зайнятого населення в цій сфері народного господарства склали 14-16 млн. людина.
В економічній науці виділяють декілька основних причин вивільнення робочої сили:
По-перше, — це зниження об'ємів виробництва. Самими загрожуючими чинниками масового вивільнення людей з виробництва сталі розвал міжгосподарських зв'язків і згортання з цієї причини виробництва на крупних і надкрупних підприємствах першого підрозділу, а, отже, і скорочення числа робочих місць і працюючих.
По-друге, до таких причин відносять згортання виробництва на малоефективних, збиткових підприємствах і їх ліквідація. Крім того, побічно сприяє тому, що вивільнення зайнятих і лібералізація цін, і постійні зміни в податковій політиці. Лібералізація цін, наприклад, в умовах монополізму нищівно ударила по купівельній спроможності підприємств, що привело до скорочення зайнятих на 70% підприємств сфери послуг, торгівлі, громадського харчування. Цьому сприяє і орієнтація підприємств винятково на прибуток (що вимагає економії на всіх видах ресурсів, у тому числі і трудових), а також тотальна дефіцитність нашої економіки, яка обмежує виробничі ресурси і утрудняє господарську діяльність цих підприємств.
По-третє, процеси вивільнення в умовах спаду виробництва, що відбувається, усилює приватизація. Хоча в умовах нормального економічного зростання частіше виникає зворотна ситуація, коли приватизоване підприємство, замінивши неефективних працівників, збільшує продуктивність праці, об'єми виробництва і збуту товарів і послуг і при цьому пред'являє додатковий попит на робочу силу (досвід Китаю).
По-четверте, — це структурна перебудова економіки. Реалізація того або іншого варіанту структурної політики зводиться, кінець кінцем, до перенесення центру тяжкості з підтримки галузей, що втратили порівняльну перевагу, на галузі перспективні, забезпечуючі можливість рішення поставлених соціально-економічних задач. Необхідність структурної перебудови нашого народногосподарського комплексу зв'язана як з геополітичною стратегією держави, що привела до надмірного зростання військово-промислового комплексу, так і з серйозними прорахунками в розміщенні продуктивних сил. Намічені структурні зсуви неминуче викликають за собою той, що істотне вивільнення працівників з галузей, які перейшли в розряд непріоритетних.
Проте процес вивільнення спостерігається і на підприємствах тих галузей, які виділені як пріоритетні (виробництво товарів народного споживання, житлове і дорожнє будівництво, паливно-енергетичний комплекс і ін.). Це обумовлено тим, що основні інструменти структурних перетворень – податкова і інвестиційна політика – практично не задіяні. Навпаки, наголошується наявність дефіциту інвестиційних ресурсів і жорсткий податковий пресинг.
Помітним чинником вивільнення робочої сили з виробництва є погано організований процес конверсії, коли украй повільні темпи перепрофілювання підприємств на випуск цивільної продукції. При різкому зменшенні державних інвестицій, зменшенні військових закупівель регіони з величезним військово-промисловим виробництвом опинилися в дуже важкому положенні.
І, нарешті, до важливої причини вивільнення працівників відносять розширення прав підприємств в частині регулювання режимів праці і робочого часу. Зняття встановлюваних централізований обмежень на наднормові роботи, поза сумнівом, приведе до значного того, що вивільнення робочої сили, оскільки в умовах інфляційного зростання вартості життя боротьба за високооплачувані робітники місця сприятиме витісненню з виробництва якнайменше ефективно працюючих працівників.
Таким чином, Українська ринкова економіка характеризується поступовим збільшенням масштабів вивільнення робочої сили. Причому, цей процес в більшій степені торкнувся працюючих жінок. Крім того, слід зазначити, що надмірна чисельність персоналу на перших порах скорочувалася переважно за рахунок двох категорій працівників: несумлінних і недисциплінованих, які звільнялися за ініціативою адміністрації або трудового колективу (як відзначають фахівці, їх частка по підприємствах складала 7-10% від всіх вивільнених, а також службовців, фахівців ІТР, діяльність яких ставала для підприємств непотрібною). Саме ці групи вивільняються в умовах формування ринку праці зіткнулися з найбільшими труднощами при новому трудовлаштуванні.
Отже, аналіз соціально-економічного змісту, причин, форм і загальних тенденцій вивільнення робочої сили дозволяє зробити наступні висновки:
1.     Процес витіснення частини робочої сили з діючого виробництва неминучий. Причини, що породжують його, вельми різноманітні, але останнім часом серед них на перше місце висуваються чинники, які з'явилися слідством загального кризового стан вітчизняної економіки, спаду суспільного виробництва, порушення господарських зв'язків і т.д.
2.     Проте процеси вивільнення і перерозподілу робочої сили мають більш широке народно-господарське значення. Вони сприяють підвищенню ефективності використовування працівників, виробничих потужностей, вдосконаленню професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, подальшому розвитку сфери послуг і периферійних економічних районів.
3.     І, нарешті, процеси вивільнення і подальшого перерозподілу робочої сили сприяють подоланню соціальної обмеженості праці, зростанню мобільності робочої сили, поверненню праці його реальної ціни і т.п. Слід зазначити, що у працівників з'являється можливість вибору будь-якої форми зайнятості в рамках різноманіття власності і господарювання, будь-якої професії, місця проживання.
Раськриая сутнісний зміст процесу вивільнення робочої сили необхідний торкнутися такого важливого соціально-економічного явища, як безробіття. Саме той, що вивільнення, породжує об'єктивні передумови безробіття і стає домінуючою її причиною. [№6, 278-283ст.]

2. Безробіття в Україні
2.1 Суть безробіття
Щоб розібратися в єстві безробіття, розглянемо спочатку поняття «безробітний».
Згідно визначенню міжнародних організацій (МАРНОТРАТНИК і Суспільство економічного співробітництва і розвитку) безробітні — це люди, що не мають роботи, хто готовий приступити до роботи і шукає роботу протягом останніх чотирьох тижнів або хто вже влаштувався, але ще не приступив до роботи. Наприклад, в США згідно із законом безробітними вважаються особи, які: не мали зайнятості протягом тижня опиту; робили зусилля знайти роботу протягом попередніх чотирьох тижнів (або зверталися безпосередньо до наймача або до послуг державної служби зайнятості, або до друзів); хто міг працювати протягом тижня опиту; обличчя, тимчасово звільнені, або особи, найняті на нову роботу, які повинні приступити до роботи протягом 30 днів.
В Японії безробітним вважається той, хто не працював протягом тижня опиту жодної години, у Великобританії — хто не має роботи протягом тижня опиту, шукає роботу протягом цього тижня або не може шукати її через хворобу або хто чекає результатів переговорів про пристрій на роботу.
Українським законом про зайнятість безробітними признаються працездатні громадяни, які не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості в цілях пошуку відповідної роботи, шукають роботу і готові приступити до неї.
Таким чином, безробіття – це складне багатоаспектне економічне явище, властиве суспільству з ринковою економікою, коли частина працездатного населення не зайнята у виробництві товарів і послуг, не може реалізувати свою робочу силу на ринку праці через відсутність (абсолютного або відносного браку) відповідних робочих місць, унаслідок чого позбавляється заробітної платні як основного джерела необхідних прожитків. В реальному економічному житті безробіття виступає як перевищення робочої сили над попитом на неї.
Масштаби безробіття (чисельність безробітних) в кожній певний період розвитку економіки залежать від фази ділового циклу, темпів економічного зростання і продуктивності праці, ступені відповідності професійно-кваліфікаційної структури робочої сили існуючому на неї попиту, конкретної демографічної ситуації, державної політики зайнятості. Безробіття посилюється в період економічних криз і подальших депресій.
В соціальному плані безробіття, будучи пов'язана з неможливістю реалізації одного з основоположних прав людини – права на працю, оцінюється однозначно негативно. Саме таку позицію займає Міжнародна Організація Праці (МАРНОТРАТНИК), яка в цілях досягнення більш повної зайнятості проголошує принципи активної політики на ринку праці і всесвітньо сприяє їх реальному здійсненню. Своє негативне відношення до безробіття виказав римський тато Іоанн Павло II. В одній з своїх проповідей, присвячених проблемам соціального розвитку і прав людини, він заявив: «безробіття – це не тільки відсутність у людини грошей, це один з видів його духовної смерті». І з цим, на мій погляд, сьогодні важко не згодитися. Безробіття загострює соціальну напруженість в суспільстві, сприяє зростанню злочинності, наркоманії, хвороб.
Для успішної боротьби з безробіттям необхідно виявити основні причини, що викликають появу і розповсюдження цього соціально-економічного явища. [№1, 190-197ст.]
2.2 Причини і основні форми безробіття
Безробіття як економічна категорія є віддзеркаленням складності процесу узгодження пропозиції робочої сили з попитом на неї. Цей процес, якщо його розглядати в масштабах країни напряму залежить від того, на скільки обширна територія і як розрізняються в ній природно-кліматичні умови, яка структура економіки і яке місце займає в цій структурі промисловість, якими галузями і типами підприємств (за чисельністю персоналу) вона переважно відрекомендована. Серед інших чинників в тому або іншому ступені завжди фігурують національні традиції, але головну роль грає політичний пристрій суспільства. Саме від останнього залежить, в якому ступені при узгодженні пропозиції і попиту враховується специфіка найманої праці. Адже він не тільки, як правило, основне або істотне джерело доходу, але одночасно і спосіб реалізації певних життєвих установок і інтересів людини, у тому числі і в області професійної кар'єри. Нарешті, особливо важлива стадія економічного розвитку. Одна справа, коли народне господарство функціонує економічної системи, що в рамках встояла, і зовсім інше, коли здійснюється перехід, як це відбувається зараз в Україні, до принципової іншої системи. Аналогічно різниться ситуація залежно від того, чи спостерігаються в економіці застій, деякий спад і тим більше криза або на обличчя під'їм виробництва.
Таким чином, безробіття – це об'єктивно існуючий супутник найманої праці незалежно від того, признається економіка ринкової чи ні і, відповідно, проводяться або немає офіційна оцінка чисельності і реєстрація безробітних.
Непропорційно високий рівень середньої заробітної платні по відношенню до продуктивності праці є лише однією з причин виникнення безробіття. Існують і інші причини, деякі з яких мають пряме відношення до Україні. Перш за все слід зазначити, що в умовах ринкової економіки ринок праці прибуває в постійному русі. Одні підприємства скорочують штати, інші – збільшують. Люди йдуть на пенсію або покидають роботу з інших причин (Наприклад, жінки йдуть в декретну відпустку). На їх місце приходять нові працівники, скажімо, випускники учбових закладів. Рух ринку праці по-різному впливає на рівень безробіття.
Навіть за нормальних діб багато людей тимчасово не працевлаштовано (тому що пішли з однієї роботи і займаються пошуками іншої) або ж вперше шукають роботу. В ринкових умовах, коли рівень зарплати і пільг сильно залежить від підприємства, люди не поспішають, підшукуючи собі гідну роботу, і не завжди погоджуються на першу пропозицію трудовлаштування, що попалася. незайнятість такого роду може досягати 2-3% загального рівня безробіття.
Серед конкретних причин, що обумовлюють скорочення зайнятості працездатного населення в Україні, можна відзначити наступні:
Перша причина корениться в тому, що характерною межею радянської економіки була надмірна чисельність виробничого (у тому числі допоміжного і управлінського) персоналу підприємств. В літературі вже давно наголошувався той факт, що на радянських підприємствах, порівняно з аналогічними за профілем і об'ємом виробництва в західних країнах, було зайнято в два-три рази більше працівників. Наявність надмірного персоналу гальмувала упровадження нової техніки і працезберігючих технологій, перешкоджало зростанню продуктивності праці. З другого боку, необхідність оплачувати зайвих працівників невиправдано завищувала витрати виробництва з витікаючим звідси ослабленням конкурентоспроможності вироблюваних товарів. Наявність надмірної кількості робочих місць означала штучний дефіцит робочої сили, а він підривав дисципліну праці, провокував придушення у них стимулу до кращої роботи.
В основі такої ситуації лежало, по-перше, те, що економічні відомства і директори радянських підприємств керувалися укоріненим догматом економічної теорії про принципову несумісність соціалізму і безробіття; по-друге, те, що надлишок робочої сили виявлявся практично корисний для відбування підприємством різних адміністративно звалюваних на нього повинностей, що не відносяться до характеру його діяльності: участь в збиранні врожаю, в забезпеченні збереження продукції на базах, в будівництві об'єктів соцкультпобуту, в прибиранні вулиць і т.п. Нарешті, — і це, напевно, головне, — надлишок персоналу можна було з успіхом використовувати для традиційних авралів по виконанню плану в самому кінці місяця, кварталу або року. Іншими словами, довгі роки існувало стійке і вельми масове приховане безробіття.
Директори державних підприємств нерідко і до цього дня схильні миритися з наявністю надмірного персоналу. Інша справа — приватні власники, які беруть під контроль підприємства в результаті їх приватизації: вони прагнуть мати оптимальну кількість працівників, тобто можливе менше. Таким чином, ця причина безробіття полягає в тому, що сам факт переходу до приватної власності і ринкових принципів господарювання означає виштовхування в ряди безробітних значних мас людей, які були безробітними і раніше, але у формі не відкритої, як зараз, а прихованої.
По-друге, перехід до ринкових критеріїв оцінки господарювання підприємств знаходить неспроможність багато кого з них, оскільки вони не можуть пристосуватися до реального попиту по видах продукції, її асортименті, якості, ціні. Такі підприємства навряд чи реально приватизовувати звичайним способом (кому потрібні акції банкротів?), їх доведеться заздалегідь санувати, а потім вже цілком продавати фізичним або юридичним приватним особам, згідним і здатним розплатитися з боргами і здійснити виробничі інвестиції. Очевидно, що ці нові власники ризикнуть стати такими лише маючи повну свободу звільнення від вантажу непотрібного персоналу. А це — ще один канал, що поповнює безробіття.
По-третє, багато держпідприємств сприйняли лібералізацію цін як можливість їх безконтрольного підвищення з тим, щоб не тільки покрити свої надмірні витрати, але і значно збільшити дохід (прибуток і зарплату). На перших порах це широко вдавалося. Проте таке положення не може зберігатися довго. Незабаром безконтрольне зростання цін обернулося бумерангом багатократного дорожчання сировини, енергоносіїв, що комплектують, і кінець кінцем — кризою неплатежів по всіх технологічних ланцюжках. Він уразив не тільки потенційних банкротів, але і багато підприємств, продукція яких потрібна суспільству, навіть гостро необхідна, але не може бути сплачена її споживачами. Ця криза — ще один чинник, що живить безробіття.
    продолжение
--PAGE_BREAK--