Реферат: Ціноутворення на ринках факторів виробництва

--PAGE_BREAK--Модель цільових витрат вперше розроблена в Японії. Суть її полягає в тому, що планерування майбутньої собівартості продукції починається зі встановлення цільової величини, в яку слід укластися, з тим, щоб продаж продукції за існуючими ринковими цінами забезпечив не лише покриття майбутніх витрат, але і здобуття прибули. Отже, верхньою обмежувальною межею є ринкові ціни в тому регіоні, де передбачається реалізація продукції, наміченої до випуску. Дана модель ціноутворення вельми поширена. Оскільки витрати на одиницю продукту частенько насилу піддаються оцінці, покластися на конкурентні ціни — хороше рішення питання.
Проте можуть виникнути труднощі, пов'язані з відсутністю достовірної інформації про ціни конкурентів із-за надання останніми знижок або нарахування додатковій премії на ціну за обслуговування або установку. В цілому модель хороша тим, що сталі ціни забезпечують гарантований дохід, пом'якшують цінову конкуренцію і стабілізують ринок.
2.2. Ціноутворення на ринках факторів виробництва
Встановлення ціни товару є наступним важливим рішенням, підприємством, що приймається, після виробництва товару. Підприємству слід встановити таку ціну товару, від продажу якого воно може отримати максимально можливий прибуток. У основі формування ціни товару лежить його собівартість, тобто витрати, витрачені на виробництво і реалізацію цього товару.
 Залежно від стадії руху товару, на якій знаходиться товар, виділяють три види цін:
 1. Відпускні ціни підприємства — це та ціна, по якій підприємство-виготівник випускає товар. Вона включає собівартість і прибуток підприємства.
 2. Оптова ціна торгівлі це ціна, що включає націнку, окрім собівартості і прибутку підприємства.
 3. Роздрібна ціна, по якій товар пропонується споживачеві. Вона є завершуючою ціною процесу ціноутворення. Окрім оптової ціни, роздрібна ціна включає торгівельну націнку, що забезпечує прибуток продавця. Таким чином, ціна складається з собівартості і прибутку.
 Процес ціноутворення складається з декількох етапів:
 1. Виявлення зовнішніх по відношенню до підприємства чинників, що впливають на ціни.
2. Постановка цілей ціноутворення.
 3. Вибір методу ціноутворення.
 4. Розробка цінової стратегії.
 5. Ринкове коректування цін.
6. Страхування ціноутворення від несприятливих зовнішніх дій.
Основними чинниками, що впливають на ціни, є споживачі, ринкове середовище, учасники каналів руху товару (постачальники товарів, енергії і тому подібне), держава. Також ціна товару формується залежно від цілей, які прагне досягти підприємство. Цілями можуть бути: збут (має на увазі низький рівень цін і носить довгостроковий характер), поточний прибуток (рівень цін високий, характер мети короткостроковий), виживаність (рівень цін украй низький, короткостроковий період), якість (високий рівень цін, довгостроковий характер мети). Після встановлення мети, підприємство вибирає метод ціноутворення.
Виділяють п'ять методів встановлення цін:
1. Витратний. У основі формування ціни лежать витрати виробництва, до яких додається відсоток прибутку підприємства.
 2. Агрегатний. Ціна по цьому методу визначається підсумовуванням цін на окремі складові частини товару. Цей метод застосовується для товарів, що складаються з наборів окремих виробів, наприклад, меблевий гарнітур, кавовий сервіз, для товарів, що складаються з окремих вузлів, наприклад, світильники, кухонні комбайни, годинник.
 3. Параметричний. У основі цього методу лежить співвідношення якісних параметрів виробу, на основі чого визначається ціна товару.
 4. Метод поточних цін. Використовується для товарів масового вжитку, що мають попит.
 5. Метод на основі аналізу беззбиткової і забезпечення цільового прибутку.
Цей метод використовується підприємством для досягнення певної конкретної величини прибули. Виходячи з цієї величини, визначається ціна товару. Під стратегією ціноутворення розуміють вибір комерційним підприємством можливої динаміки зміни вихідної ціни товару в умовах ринку щонайкраще відповідною цілям підприємства в області ціноутворення. Після встановлення ціни товару і визначення напряму її зміни необхідно скоректувати ціну з врахуванням впливу ринку. Ціна товару визначається договором купівлі-продажу. Але щоб уникнути несприятливих наслідків в результаті можливої зміни ситуації на ринку, в договорі необхідно вказати «обмовки»: можливості підвищення або пониження витрат, від вагання ринкової ціни. Підприємства виробляють свою продукцію за допомогою чинників виробництва. Чинники виробництва — це продуктивні сили, які беруть участь в створенні життєвих благ, використовуваних суспільством для задоволення своїх потреб. Чинники виробництва можна розділити на два види: особистий чинник працівники, і речовий чинник засобу виробництва. Для погодженого функціонування чинників виробництва необхідно використовувати їх в правильних кількісних співвідношеннях. Необхідно знайти таке співвідношення цих чинників, яке дозволить отримати найбільшу вигоду з їх використання. Тобто, потрібно визначити таке поєднання чинників виробництва, при якому витрати підприємства були б мінімальними, а ефективність виробництва максимальної. Це поєднання постійно міняється в результаті зміни цін на чинники виробництва.
Ринків робочої сили. Ринок праці або ринок робочої сили дозволяє її вільний продаж за ринковою ціною, яка є ціною угоди між постачальником робочої сили і наймачем з врахуванням передбаченого законом мінімальної заробітної плати. Інструментом, регулюючим стосунки в умовах ринку між працівником і наймачем, є контракт, що добровільно укладається. В процесі функціонування ринку праці взаємодіють ринковий попит на трудові послуги і ринкову пропозицію послуг праці. Під ринковим попитом на трудові послуги розуміють сукупний, загальний об'єм попиту на ці послуги при певній ціні з боку всіх підприємств. Під ринковою пропозицією послуг праці розуміють сукупний об'єм пропозиції цих послуг при певній ціні всіма працівниками. Ринок праці — ринок, на якому в результаті взаємодії попиту на працю і пропозиції трудових послуг формується ціна на трудові ресурси. Існує ряд чинників, які впливають на рівень попиту на трудові послуги і їх пропозицію. Попит на трудові послуги змінюється під впливом наступних чинників: рівень цін на трудові послуги; попит на продукцію, вироблену за допомогою трудових послуг; ціни і об'єми пропонованих ресурсів-замінників праці; технологічні зміни. Зміни в пропозиції трудових послуг можуть викликати такі чинники як: чисельність працівників, що пропонують свою працю; чисельність населення; фізичні здібності працівників; альтернативна вартість найманої праці; доступність інших джерел доходу, окрім заробітної плати. Праця можна розділити на декілька видів залежно від його кількісних і якісних характеристик: кваліфікований і некваліфікований, простий і складний, чоловічий, жіночий і дитячий. На всіх цих ринках рівень оплати праці диференційований. Ринок праці пов'язаний з проблемою зайнятості. При перевищенні пропозиції трудових ресурсів над попитом на них, на ринку праці присутнє безробіття, тобто проблема із зайвою робочою силою. Виникає ситуація неповної зайнятості. Безробіття буває структурна, фрикційна, циклічна, добровільна і вимушена. Структурне безробіття викликане нерівномірністю розвитку галузей народного господарства і надлишком спеціальностей, які застаріли. Фрикційне безробіття пов'язане із зміною місця роботи. Циклічне безробіття пов'язане із зміною фаз економічного циклу (криза, депресія, пожвавлення, під'їм). Вимушене безробіття виникає при встановленні ціни за працю вище рівноважної в результаті боротьби профспілок або державного регулювання. В цьому випадку підприємству доводиться зменшувати кількість найманих робітників. Добровільне безробіття існує за таких умов праці, які не владнують робітників або за наявності незайнятих місць. [№7, с. 45]
Ринки капіталу і природних ресурсів. Виділяють ринок капіталів і ринок природних ресурсів. Під капіталом розуміють створені людьми ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг, тобто вони не можуть задовольняти потреби людини безпосередньо. Капітал володіє рядом властивостей: властивістю збільшення, приросту капіталу по відношенню до первинної величини; відтворюваністю капіталу, збереженням капіталу. На ринку капіталів відбувається організація купівлі-продажу засобів виробництва, будівель, споруд, верстатів, устаткування. Попит на капітальні засоби існуватиме тоді, коли дохід від вкладення в них перевищуватиме відсоток від володіння коштовними паперами. Якщо величина відсотка знижується, то попит на засоби виробництва зростає. Також ринок капіталів характеризується його високою неоднорідністю і великою різноманітністю товарів. Ринок капіталів відрізняється великими масштабами об'єктів цього ринку і їх вартості. Цей ринок можна розділити на дві частини: 1. Ринок засобів виробництва. До нього відносяться: устаткування, засоби праці, виробничі будівлі, споруди і тому подібне 2. Ринок сировини, матеріалів, енергії, напівфабрикатів, з використанням яких і вживанням засобів праці виробляється продукт. «Ринок ресурсів визначають як ринок, на якому домогосподарства продають економічні ресурси, а фірми купують ці ресурси» (До. Р. Макконнелл, С. Л. Брю). Ціни на ці ресурси визначаються шляхом взаємодії пропозиції ресурсів домогосподарствами і попитом на них з боку підприємств. Закон попиту діє і на ринку ресурсів, тобто чим нижче ціна на конкретний ресурс, тим попит на нього вищий. Ринок ресурсів включає: природні, людські і створені людиною ресурси. Природні ресурси економісти об'єднують в понятті земля. Вони включають всі природні блага, природні ресурси, які людина може використовувати у виробництві. Наприклад, водні ресурси, земельні, різні родовища корисних копалини, ліси. Власники природних ресурсів надають їх на ресурсний ринок для здобуття грошового доходу від їх використання у виробництві. Основним доходом власників природних ресурсів є рента. Важлива особливість цих ресурсів полягає в їх рідкості, обмеженому кількості. Наявність земельних ресурсів, корисних копалини і ін. обмежено певною межею. У свою чергу їх рідкість обмежує процес виробництва, тобто ми не можемо виробити такий об'єм товарів і послуг, який необхідний для задоволення наших безмежних потреб. Таким чином, підприємство вимушене приймати рішення про те, що виробляти, а від виробництва чого відмовитися через рідкість ресурсів. Тобто, воно приймає рішення про ефективність використання обмежених природних ресурсів.

Розділ 3
Застосовування математичних моделей на практиці
3.1. Ціноутворення на ресурсів АПК
Використовуючи теоретичні знання, отримані у минулому розділі, автором була оцінена ресурсна потреба АПК Криму і наведений прогноз джерел її фінансування; розроблена модель ціноутворення на ресурси і структурна модель управління ризиками формування та функціонування ринку матеріально-технічних ресурсів АПК.
Була визначена прогнозна потреба сільгоспвиробництва на 2003р. з основних видів ресурсів: в дизпаливі і автомобільному бензині — 256тис. тонн; азотних добрив — 69,34 тис. тонн; фосфорних — 48,2тис.тонн; калійних – 37 тис.тонн; в коштах хімічного захисту — протравлювачі — 216,4 тонн, хімікатів для обробки посівів – 770 тонн, хімікатів для обробки багаторічних насаджень -3,9 тис.тонн.
В розрахунках з урахуванням середньорічної динаміки цін на нафтопродукти, мінеральні добрива, кошти захисту рослин щорічна потреба АПК, що прогнозується в фінансових ресурсах на придбання нафтопродуктів складе 384 млн. грн, протравлювачів насіння – 43 млн. грн, мінеральних добрив — 169,8 млн. грн, ядохімікатів і засобів захисту рослин — 97,7 млн. Таким чином, загальна потреба АПК Криму в фінансуванні ресурсних потреб складе 695 млн. грн.
Гостра ситуація склалася в АПК Криму з фінансуванням ресурсних потреб агровиробництва. У 2000р. більше як 70% ресурсних потреб АПК Криму фінансувалися за рахунок коштів господарств, в тому числі і притягнених ними кредитів фінансових установ. Відповідно до прогнозу ресурсних потреб АПК Криму на 2007 р. здійснений прогноз джерел покриття потреб (рис.1).
<shapetype id="_x0000_t75" coordsize=«21600,21600» o:spt=«75» o:divferrelative=«t» path=«m@4@5l@4@11@9@11@9@5xe» filled=«f» stroked=«f»><path o:extrusionok=«f» gradientshapeok=«t» o:connecttype=«rect»><lock v:ext=«edit» aspectratio=«t»><shape id=«Рисунок_x0020_1» o:spid="_x0000_i1025" type="#_x0000_t75" alt=«disser.com.ua/images/39393/img2.jpg» o:allowoverlap=«f»><imagedata src=«49028.files/image001.jpg» o:><img width=«524» height=«294» src=«dopb232818.zip» alt=«disser.com.ua/images/39393/img2.jpg» v:shapes=«Рисунок_x0020_1»>
Рис. 1 Прогноз розподілу джерел покриття ресурсної потреби АПК Криму на 2007 р.
Головною особливістю системи ціноутворення АПК є порівняно низька еластичність попиту на споживані ресурси, а також низька міра взаємозамінності ресурсів.
Як один з оптимальних механізмів ефективного поєднання і оптимізації зацікавленості сільськогосподарських товаровиробників і постачальників ресурсів пропонується використати подвійну модель формування цін на різні види ресурсів з боку їх виробників (постачальників) і з позицій самих сільгоспформувань (споживачів). Формула, що пропонується для розрахунку рівня ціни на ресурси, що поставляються для АПК:
<shape id=«Рисунок_x0020_2» o:spid="_x0000_i1026" type="#_x0000_t75" alt=«disser.com.ua/images/39393/img3.jpg» o:allowoverlap=«f»><imagedata src=«49028.files/image003.jpg» o:><img width=«209» height=«60» src=«dopb232819.zip» alt=«disser.com.ua/images/39393/img3.jpg» v:shapes=«Рисунок_x0020_2»> (1)
де Ц- ціна на ресурси, що поставляються, Нп- планова норма прибутку, Тр- витрати на транспортування ресурсів, А- акцизний збір на даний вигляд ресурсу, Кс- коефіцієнт сезонності, що має тенденцію до росту з урахуванням коливань сезонної потреби.
Для сільськогосподарських формувань з метою розрахунку, прогнозування і зіставлення цін споживаних ресурсів і виробничої собівартості продукції, що виробляється пропонується використати формулу:
Ц=(Зср+Тр+Тт)*Кск (2)
де Ц — ціна на споживані ресурси, Зср — середньорічні витрати даного ресурсу на од. продукції або од. площі, Тр — транспортні витрати, Тт — торгові витрати, Кск — коефіцієнт сезонної знижки, що згладжує сезонні піки потреби в ресурсах.
Запропонований подвійний підхід до ціноутворення на ресурси для агропромислового комплексу заслуговує уваги, виходячи з перспективного визначення рівня держпідтримки аграрного сектора. Різниця в цінах, з точки зору постачальника і споживача ресурсу, за своїм економічним змістом відображає частину витрат, пов’язаних з веденням сільгоспвиробництва, яку повинно оплачувати суспільство, а не конкретний споживач.
Одним з основних чинників успішного господарювання в економічних умовах, що змінилися, є своєчасний моніторинг з основних видів ризиків. Ризик формування і функціонування ринку матеріально-технічних ресурсів агропромислового комплексу — це імовірність наступу всіх видів втрат в результаті недостачі, невчасного постачання, неналежної якості, або неефективного використання ресурсів.
 По причинах виникнення та числу об’єктів, що зазнають ризику, виділимо фундаментальні і специфічні ризики на ринку матеріально-технічних ресурсів. Серед фундаментальних ризиків виділені групи економічних ризиків, політичних і соціальних. Їх вплив, оцінений нами в динаміці, за період 1990-2007гг. Величина сукупного ризику формування і функціонування ринку матеріально-технічних ресурсів АПК за період реформ зросла майже в 3 рази (з 3,21 в 1990р. до 9,21 в 2007р.). Найбільший ріст відмічений в групі соціальних ризиків — в 4,3 рази.
Нами була проведена оцінка основних груп специфічних ресурсних ризиків по окремих сферах АПК, що дозволило скласти ранжируваний ряд по мірі імовірності настання ризикових подій в кожній зі сфер: соціальна інфраструктура (1,82), харчова промисловість (1,05), виробнича інфраструктура (0,94), сільське господарство (0,89) і сфера галузевої науки (0,82).
Найбільш важливим етапом управління ризиками є аналіз і оцінка їх сукупного рівня, який в запропонованій нами методиці може проводитись як на рівні окремих господарюючих суб’єктів, так і на рівні галузей, окремих сфер і АПК загалом.
Оцінка складу сукупного (для АПК в цілому) специфічного ризику формування і функціонування ринку матеріально-технічних ресурсів (17,9) виявила, що по мірі імовірності настання ризикових подій найбільш суттєвими є група фінансових ризиків (11,48), техніко-технологічних (2,25) і природно — екологічних (1,96).
3.2. Шляхи оптимізації ціноутворення на ринках ресурсів
Установити ціну товару складно тому, що вона — величина принципово хитлива. Тому питання ціноутворення на ринку ресурсів є дуже важливим, оскільки ціна товару безпосередньо впливає на нього.
При розробці ціни на ринках факторів виробництва варто брати до уваги:
Яке місце займає ціна на фактори виробництва серед засобів конкурентної боротьби на кожнім ринку, на яких діє фірма?
Який метод розрахунку ціни повинний бути обраний?
Якою повинна бути цінова політика у відношенні до факторів виробництва? [27, c.11]
По ступені впливу різних факторів на рівень установлюваної ціни іноземні фірми ранжують їх у такий спосіб:
витрати виробництва;
ціни конкурентів-експортерів у даній країні;
ціни місцевих фірм-конкурентів;
    продолжение
--PAGE_BREAK--