Реферат: Форми роздержавлення і приватизації підприємств в умовах ринкових відносин

--PAGE_BREAK--Акціонерне підприємство (товарис­тво) — це товариство, яке має ста­тутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номіналь­ної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.
Акціонери відповідають за зобов'язан­нями товариства лише в межах акцій, що їм належать. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оп­латили акції, відповідають за зобов'язан­нями товариства також у межах несплаченої суми.
Загальна номінальна вартість випуще­них акцій утворює статутний фонд акці­онерного товариства. Він не може бути меншим, ніж сума, еквівалентна 1250 мі­німальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерно­го товариства.
До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції яко­го розповсюджуються через відкриту під­писку та купівлю-продаж на біржах; за­крите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не мо­жуть розповсюджуватися шляхом підпис­ки, купуватися та продаватися на біржі.
Розвиток акціонерних форм організа­ції виробництва певною мірою сприяє роздержавленню в організації господа­рювання за рахунок змін у відносинах власності, а також ефективному викори­станню державних коштів. Розвиток цієї форми організації підприємницької ді­яльності активізується в перехідний пе­ріод. Так, в Україні станом на 1 січня 2001 р. акціонерні товариства в недер­жавному секторі за кількістю та обсягом продукції становили відповідно — 57,1 і 79,7%.
Згідно із законодавством в Україні мо­жуть діяти підприємства таких видів: при­ватне, засноване на власності фізичної особи; колективне, засноване на власнос­ті трудового колективу; господарське то­вариство; засноване на власності об'єд­нання громадян; комунальне, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне, засноване на держав­ній власності, у тому числі казенне під­приємство.
1.3 Ефективність функціонування суб’єктів господарювання та методи визначення результативності діяльності підприємства.
Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських правовідносин, які в межах своєї компетенції здійснюють господарську діяльність. Зокрема, ними є:
1) господарські організації — юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, що здійснюють господарську діяльність і зареєс­тровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що здій­снюють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці;
Суб'єкти господарювання мають право відкривати свої філії, пред­ставництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
Специфічними ознаками суб'єктів господарського права є: а) їх пев­на організаційно-правова форма, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність (підприємство, установа, організація); б) наяв­ність юридично відокремленого та закріпленого за ними майна у формі основних фондів, обігових коштів тощо; в) наявність господарської правосуб'єктності, що включає господарську право- та дієздатність.
Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власни­ка (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випа­дках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реор­ганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючо­го (діючих) суб'єкта господарювання.
Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбаче­них законом, його статут (положення). В установчих документах мають бути зазначені найменування суб'єкта, мета та предмет його діяльнос­ті, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків і збит­ків, умови його реорганізації та ліквідації тощо.
У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління його діяльністю та участі в ньому засно­вників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови його діяльності, передбачені законом, а також порядок його реоргані­зації та ліквідації відповідно до закону.
 Статут суб'єкта господарювання має містити відомості про: його -найменування, мету та предмет діяльності; розмір і порядок утворення } статутного та інших фондів; порядок розподілу прибутків і збитків; ор­гани управління та контролю, їх компетенцію; умови його реорганізації та ліквідації; інші відомості, пов'язані з особливостями його організа­ційної форми.
Положенням визначається господарська компетенція органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.
Статут (положення) затверджується власником майна (засновни­ком) чи його представниками відповідно до закону.
"^Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у ви­конавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній дер­жавній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом, за умови подання таких документів: 1) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи; 2) установчих документів, передбачених законом для відповідного виду юридичних осіб; 3) рі­шення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію суб'єктів господарювання; 4) довідки про сплату заснов­никами внеску до статутного фонду в розмірі, встановленому законом; 5) реєстраційної картки; 6) довідки, що засвідчує сплату коштів за ре­єстрацію.
Державна реєстрація здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання відповідних документів. Орган, що реєструє, зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.
На печатках і штампах суб'єкта господарювання має зазначатись ідентифікаційний код, за яким його включено до реєстру суб'єктів гос­подарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.
За державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності встановлено такі розміри плати: а) за реєстрацію (перереєс­трацію) сплачується реєстраційний збір: для громадян-підприємців -1,5, для юридичних осіб — 7 неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян; б) за прискорену (протягом одного дня) реєстрацію — у потрій­ному розмірі реєстраційного збору.
Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господа­рювання здійснюється за його особистою заявою, а також на під­ставі рішення суду у випадках, передбачених законом.
Скасування державної реєстрації позбавляє права на підприємни­цьку діяльність, а підприємство — і статусу юридичної особи та є під­ставою для здійснення заходів щодо його ліквідації.
Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шля­хом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника чи інших осіб (засновників суб'єкта чи їх правонаступників), а також за рішенням суду.
       1.4 Організаційно-технічна діяльність підприємства.
Приватне наукове виробничо-впроваджувальне підприємство «Контингент» створене на основі підприємницької ініціативи громадян Кравця Леоніда Мойсейовича та Ісаковського Олександра Миколайовича  згідно з Законом України ”Про господарські товариства”, Господарського Кодексу та зареєстроване рішенням Виконкому Ленінської районної Ради від 20 листопада 1991р. №319  в цілях задоволення суспільних потреб в продукції, послугах (роботах), реалізації на основі отриманого прибутку соціально-економічних інтересів засновників і членів трудового колективу.
Підприємство є юридичною особою, здійснює свою діяльність на основі повного господарського розрахунку і самофінансування, діє на принципах самоуправління, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в національній валюті та валютний рахунок в банківських установах України, круглу печатку та штамп зі своїм повним найменуванням, знак для товарів, послуг, інші реквізити.
Підприємство діє на принципах повного госпрозрахунку,: самофінансування і самоокупності за рахунок власних і позикових коштів. Згідно Статуту, основними цілями і напрямами діяльності підприємства “Контингент” є:
-                     проведення науково-дослідних, проектно-конструкторських робіт, впровадження і супроводження науково-технічних розробок в галузях народного господарства;
-                     виробництво і реалізація промислових товарів: електронних пристроїв, побутової техніки, товарів народного вжитку;
-                     будівництво та виготовлення будівельних матеріалів;
-                     здійснення комерційної діяльності, проведення торгово-закупівельних операцій;
-                     інше.
Виконавчим директором підприємства є Кравець Леонід Мойсейович. На виробництві задіяно  65 чоловік, в тому числі виробничий та адміністративно-управлінський персонал. Статутний капітал підприємства становить 100 тис. грн.

ІІ. Особливості роздержавлення і приватизації підприємств в умовах ринкових відносин
2.1 Сутність роздержавлення та приватизації сучасних підприємств.
Поняття «роздержавлення» і «прива­тизація» власності взаємопов'язані, але не тотожні.
Одержавлення означає, по-перше, ак­тивне і всезростаюче втручання держави в економіку; по-друге, зростання дер­жавного сектору економіки і згортання не­державних форм власності та господа­рювання; по-третє, посилення держав­ного споживання, контролю, регулюван­ня тощо.
Отже, роздержавлення, на противагу одержавленню, має відображати ком­плекс заходів, спрямованих на пере­творення відносин власності, усунен­ня монополії держави на власність, відтворення плюралізму форм привлас­нення і утворення багатоукладної еко­номіки, посилення процесів її саморе­гулювання.
У постсоціалістичних країнах привати­зація є однією з головних форм роздер­жавлення власності. Вона має як спільні риси з аналогічними процесами в захід­них країнах, так і певну специфіку. Є відмінності між метою приватизації, її формами у країнах з традиційним розвит­ком та інверсійним. Розглянемо це де­тальніше.
Термін «приватизація» дуже місткий. Він охоплює приватну, особисту, а та­кож трудову і нетрудову приватну влас­ність. Зазначимо, що вони не тільки роз­різняються, а й мають багато спільного, можуть в умовах ринкової економіки пе­ретворюватися одна в одну. Так, особли­вістю нетрудової приватної власності є те, що власник засобів виробництва може сам працювати і одержувати доход у пев­ній формі. Отже, у цьому разі працівник і власник — дві різні особи, які реалізу­ють свої інтереси. Один використовує свій капітал, другий — свою здатність до праці. Якщо ж власник засобів вироб­ництва їх використовує сам, не наймаю­чи робочої сили, тобто є і власником, і працівником, то це трудова приватна власність. Характерною ознакою особис­тої власності є те, що її об'єктом стають блага, які задовольняють особисті та сі­мейні потреби.
У процесі формування і розвитку рин­кових відносин формуються різні форми власності, в тому числі приватної, а отже, відтворюється особиста, трудова і нетру­дова приватна власність за рахунок ін­ших її видів. Приватизацію слід розумі­ти як перетворення державної ( а також колективної) власності на приватну.
Іноді приватизацію трактують як дена­ціоналізацію. Певною мірою це так. Вод­ночас ці поняття не тотожні, хоча між ними є і спільне. Денаціоналізація не завжди означає перетворення державної власності на приватну. Вона може перет­ворити державну власність і на різні форми колективної власності.
Приватизація важлива, але не єди­на складова процесуроздержавлення. Як­що роздержавлення може супроводжува­тись як зміною форм власності держав­ної на недержавну, так і зміною лише форм використання державної власності, то приватизація характеризується пере­ходом від державної до приватної (інди­відуальної чи групової).
Цілі приватизації в постсоціалістичних країнах можна узагальнити так:
§  подолання монополізму державної влас­ності та відтворення конкурентного се­редовища;
§  зменшення частки державної власності в національному багатстві країни;
§  усунення знеособлення власності.
Формування господарського ставлен­ня до засобів виробництва дасть змогу їхньому власнику піклуватися не тільки про високий поточний результат вико­ристання засобів виробництва, а й про їх ефективне самовідтворення.
У країнах з розвиненою ринковою еко­номікою, де процеси приватизації набули особливо широкого розмаху у 80-х роках XX ст., мета була дещо іншою. Вона ста­ла інструментом економічної політики, спрямованої на зміну структури прав влас­ності та перебудови системи відносин між державою, ринком та суспільством. Ця перебудова була багатоплановою і пе­редбачала такі заходи, як скорочення бю­джетних асигнувань до державного сек­тору економіки, лібералізація фінансових ринків, послаблення контролю за цінами, введення нових форм управління держав­ними підприємствами, а також повна або часткова їх приватизація.
Приватизація в країнах Заходу — це ідеологічні, прагматичні та популістські цілі.
1. Державний сектор став дуже гро­міздким і приватний бізнес спроможний вирішувати господарські завдання ефек­тивніше, ніж державні підприємства.
2. Приватизація дасть поштовх стагнуючій економіці, особливо в країнах, що пе­реживали глибокі структурні зрушення.
3. Зміцнення позиції правлячих кіл пе­редбачало використання приватизації як засіб підвищення благополуччя нації за рахунок надання працівникам підпри­ємств права купувати акції за зниженими цінами.
Наслідки такої політики неоднозначні. Країни, у яких державний сектор був до­сить значним, зіштовхнулись з серйозни­ми економічними труднощами.
Досягнення основних цілей роздер­жавлення і приватизації в Україні — су­місно-роздільного привласнення у ство­реній багатоукладній соціально орієн­тованій економіці потребувало дотриман­ня певних принципів її формування та реалізації.
1. Забезпечення кожному громадяни­ну України однакового доступу до об'єк­тів приватизації та необмеженого вибо­ру сфер приватизації.
2. Охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх об'єктів, у тому числі трудових колек­тивів і окремих громадян.
3. Використання усіх форм власнос­ті, виходячи з економічної доцільності, а не будь-яких інших критеріїв. Жодна форма не може абсолютизуватися.
4. У власності держави має залиша­тися майно, необхідне для виконання нею своїх функцій.
Роздержавлення і приватизація ма­ють здійснюватися під громадським кон­тролем, з широким інформуванням на­селення.
Дотримання цих принципів мало не тільки забезпечити можливість кожному громадянину України володіти засобами виробництва, свободу господарської ді­яльності для різноманітних форм влас­ності, в тому числі оновленої державної, а й виключити такі небажані явища, як         псевдоприватизацію.
Отже, роздержавлення економіки —докорінне питання перетворення влас­ності, розв'язання якого дасть можли­вість ліквідувати монопольне станови­ще держави та її відомств, створить умови для розвитку різноманітних форм власності: перетвореної держав­ної власності,  акціонерної,  кооперативної, приватної та інших, зробить кожного працівника, трудовий колек­тив справжнім суб'єктом відносин власності.
Це стало головною метою економічної політики на початковому етапі. Вона ма­ла забезпечити рівноправність усіх форм власності, створити необхідні передумови для розвитку ринкових відносин, заміни­ти трудову і підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва.
2.2 Нормативне регулювання процесів роздержавлення та приватизації підприємства.
Правові, економічні та організаційні основи роздержавлення і приватизації майна державних підприємств в Україні визначено Законами України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала приватизація)», «Про приватизаційні папери» (всі — 1992 р.), «Про особливості приватизації майна в АПК» (1996 р.), Державною програмою приватизації, постановами та декретами Кабінету Міністрів України тощо.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
еще рефераты
Еще работы по мировой экономике