Реферат: Форми роздержавлення і приватизації підприємств в умовах ринкових відносин
--PAGE_BREAK--Акціонерне підприємство (товариство) — це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише в межах акцій, що їм належать. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.
Загальна номінальна вартість випущених акцій утворює статутний фонд акціонерного товариства. Він не може бути меншим, ніж сума, еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства.
До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого розповсюджуються через відкриту підписку та купівлю-продаж на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.
Розвиток акціонерних форм організації виробництва певною мірою сприяє роздержавленню в організації господарювання за рахунок змін у відносинах власності, а також ефективному використанню державних коштів. Розвиток цієї форми організації підприємницької діяльності активізується в перехідний період. Так, в Україні станом на 1 січня 2001 р. акціонерні товариства в недержавному секторі за кількістю та обсягом продукції становили відповідно — 57,1 і 79,7%.
Згідно із законодавством в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне, засноване на власності фізичної особи; колективне, засноване на власності трудового колективу; господарське товариство; засноване на власності об'єднання громадян; комунальне, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне, засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство.
1.3 Ефективність функціонування суб’єктів господарювання та методи визначення результативності діяльності підприємства.
Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських правовідносин, які в межах своєї компетенції здійснюють господарську діяльність. Зокрема, ними є:
1) господарські організації — юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці;
Суб'єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
Специфічними ознаками суб'єктів господарського права є: а) їх певна організаційно-правова форма, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність (підприємство, установа, організація); б) наявність юридично відокремленого та закріпленого за ними майна у формі основних фондів, обігових коштів тощо; в) наявність господарської правосуб'єктності, що включає господарську право- та дієздатність.
Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання.
Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, його статут (положення). В установчих документах мають бути зазначені найменування суб'єкта, мета та предмет його діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків і збитків, умови його реорганізації та ліквідації тощо.
У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління його діяльністю та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови його діяльності, передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.
Статут суб'єкта господарювання має містити відомості про: його -найменування, мету та предмет діяльності; розмір і порядок утворення } статутного та інших фондів; порядок розподілу прибутків і збитків; органи управління та контролю, їх компетенцію; умови його реорганізації та ліквідації; інші відомості, пов'язані з особливостями його організаційної форми.
Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.
Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) чи його представниками відповідно до закону.
"^Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом, за умови подання таких документів: 1) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи; 2) установчих документів, передбачених законом для відповідного виду юридичних осіб; 3) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію суб'єктів господарювання; 4) довідки про сплату засновниками внеску до статутного фонду в розмірі, встановленому законом; 5) реєстраційної картки; 6) довідки, що засвідчує сплату коштів за реєстрацію.
Державна реєстрація здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання відповідних документів. Орган, що реєструє, зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.
На печатках і штампах суб'єкта господарювання має зазначатись ідентифікаційний код, за яким його включено до реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.
За державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності встановлено такі розміри плати: а) за реєстрацію (перереєстрацію) сплачується реєстраційний збір: для громадян-підприємців -1,5, для юридичних осіб — 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; б) за прискорену (протягом одного дня) реєстрацію — у потрійному розмірі реєстраційного збору.
Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках, передбачених законом.
Скасування державної реєстрації позбавляє права на підприємницьку діяльність, а підприємство — і статусу юридичної особи та є підставою для здійснення заходів щодо його ліквідації.
Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника чи інших осіб (засновників суб'єкта чи їх правонаступників), а також за рішенням суду.
1.4 Організаційно-технічна діяльність підприємства.
Приватне наукове виробничо-впроваджувальне підприємство «Контингент» створене на основі підприємницької ініціативи громадян Кравця Леоніда Мойсейовича та Ісаковського Олександра Миколайовича згідно з Законом України ”Про господарські товариства”, Господарського Кодексу та зареєстроване рішенням Виконкому Ленінської районної Ради від 20 листопада 1991р. №319 в цілях задоволення суспільних потреб в продукції, послугах (роботах), реалізації на основі отриманого прибутку соціально-економічних інтересів засновників і членів трудового колективу.
Підприємство є юридичною особою, здійснює свою діяльність на основі повного господарського розрахунку і самофінансування, діє на принципах самоуправління, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в національній валюті та валютний рахунок в банківських установах України, круглу печатку та штамп зі своїм повним найменуванням, знак для товарів, послуг, інші реквізити.
Підприємство діє на принципах повного госпрозрахунку,: самофінансування і самоокупності за рахунок власних і позикових коштів. Згідно Статуту, основними цілями і напрямами діяльності підприємства “Контингент” є:
- проведення науково-дослідних, проектно-конструкторських робіт, впровадження і супроводження науково-технічних розробок в галузях народного господарства;
- виробництво і реалізація промислових товарів: електронних пристроїв, побутової техніки, товарів народного вжитку;
- будівництво та виготовлення будівельних матеріалів;
- здійснення комерційної діяльності, проведення торгово-закупівельних операцій;
- інше.
Виконавчим директором підприємства є Кравець Леонід Мойсейович. На виробництві задіяно 65 чоловік, в тому числі виробничий та адміністративно-управлінський персонал. Статутний капітал підприємства становить 100 тис. грн.
ІІ. Особливості роздержавлення і приватизації підприємств в умовах ринкових відносин
2.1 Сутність роздержавлення та приватизації сучасних підприємств.
Поняття «роздержавлення» і «приватизація» власності взаємопов'язані, але не тотожні.
Одержавлення означає, по-перше, активне і всезростаюче втручання держави в економіку; по-друге, зростання державного сектору економіки і згортання недержавних форм власності та господарювання; по-третє, посилення державного споживання, контролю, регулювання тощо.
Отже, роздержавлення, на противагу одержавленню, має відображати комплекс заходів, спрямованих на перетворення відносин власності, усунення монополії держави на власність, відтворення плюралізму форм привласнення і утворення багатоукладної економіки, посилення процесів її саморегулювання.
У постсоціалістичних країнах приватизація є однією з головних форм роздержавлення власності. Вона має як спільні риси з аналогічними процесами в західних країнах, так і певну специфіку. Є відмінності між метою приватизації, її формами у країнах з традиційним розвитком та інверсійним. Розглянемо це детальніше.
Термін «приватизація» дуже місткий. Він охоплює приватну, особисту, а також трудову і нетрудову приватну власність. Зазначимо, що вони не тільки розрізняються, а й мають багато спільного, можуть в умовах ринкової економіки перетворюватися одна в одну. Так, особливістю нетрудової приватної власності є те, що власник засобів виробництва може сам працювати і одержувати доход у певній формі. Отже, у цьому разі працівник і власник — дві різні особи, які реалізують свої інтереси. Один використовує свій капітал, другий — свою здатність до праці. Якщо ж власник засобів виробництва їх використовує сам, не наймаючи робочої сили, тобто є і власником, і працівником, то це трудова приватна власність. Характерною ознакою особистої власності є те, що її об'єктом стають блага, які задовольняють особисті та сімейні потреби.
У процесі формування і розвитку ринкових відносин формуються різні форми власності, в тому числі приватної, а отже, відтворюється особиста, трудова і нетрудова приватна власність за рахунок інших її видів. Приватизацію слід розуміти як перетворення державної ( а також колективної) власності на приватну.
Іноді приватизацію трактують як денаціоналізацію. Певною мірою це так. Водночас ці поняття не тотожні, хоча між ними є і спільне. Денаціоналізація не завжди означає перетворення державної власності на приватну. Вона може перетворити державну власність і на різні форми колективної власності.
Приватизація — важлива, але не єдина складова процесуроздержавлення. Якщо роздержавлення може супроводжуватись як зміною форм власності державної на недержавну, так і зміною лише форм використання державної власності, то приватизація характеризується переходом від державної до приватної (індивідуальної чи групової).
Цілі приватизації в постсоціалістичних країнах можна узагальнити так:
§ подолання монополізму державної власності та відтворення конкурентного середовища;
§ зменшення частки державної власності в національному багатстві країни;
§ усунення знеособлення власності.
Формування господарського ставлення до засобів виробництва дасть змогу їхньому власнику піклуватися не тільки про високий поточний результат використання засобів виробництва, а й про їх ефективне самовідтворення.
У країнах з розвиненою ринковою економікою, де процеси приватизації набули особливо широкого розмаху у 80-х роках XX ст., мета була дещо іншою. Вона стала інструментом економічної політики, спрямованої на зміну структури прав власності та перебудови системи відносин між державою, ринком та суспільством. Ця перебудова була багатоплановою і передбачала такі заходи, як скорочення бюджетних асигнувань до державного сектору економіки, лібералізація фінансових ринків, послаблення контролю за цінами, введення нових форм управління державними підприємствами, а також повна або часткова їх приватизація.
Приватизація в країнах Заходу — це ідеологічні, прагматичні та популістські цілі.
1. Державний сектор став дуже громіздким і приватний бізнес спроможний вирішувати господарські завдання ефективніше, ніж державні підприємства.
2. Приватизація дасть поштовх стагнуючій економіці, особливо в країнах, що переживали глибокі структурні зрушення.
3. Зміцнення позиції правлячих кіл передбачало використання приватизації як засіб підвищення благополуччя нації за рахунок надання працівникам підприємств права купувати акції за зниженими цінами.
Наслідки такої політики неоднозначні. Країни, у яких державний сектор був досить значним, зіштовхнулись з серйозними економічними труднощами.
Досягнення основних цілей роздержавлення і приватизації в Україні — сумісно-роздільного привласнення у створеній багатоукладній соціально орієнтованій економіці потребувало дотримання певних принципів її формування та реалізації.
1. Забезпечення кожному громадянину України однакового доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації.
2. Охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх об'єктів, у тому числі трудових колективів і окремих громадян.
3. Використання усіх форм власності, виходячи з економічної доцільності, а не будь-яких інших критеріїв. Жодна форма не може абсолютизуватися.
4. У власності держави має залишатися майно, необхідне для виконання нею своїх функцій.
Роздержавлення і приватизація мають здійснюватися під громадським контролем, з широким інформуванням населення.
Дотримання цих принципів мало не тільки забезпечити можливість кожному громадянину України володіти засобами виробництва, свободу господарської діяльності для різноманітних форм власності, в тому числі оновленої державної, а й виключити такі небажані явища, як псевдоприватизацію.
Отже, роздержавлення економіки —докорінне питання перетворення власності, розв'язання якого дасть можливість ліквідувати монопольне становище держави та її відомств, створить умови для розвитку різноманітних форм власності: перетвореної державної власності, акціонерної, кооперативної, приватної та інших, зробить кожного працівника, трудовий колектив справжнім суб'єктом відносин власності.
Це стало головною метою економічної політики на початковому етапі. Вона мала забезпечити рівноправність усіх форм власності, створити необхідні передумови для розвитку ринкових відносин, замінити трудову і підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва.
2.2 Нормативне регулювання процесів роздержавлення та приватизації підприємства.
Правові, економічні та організаційні основи роздержавлення і приватизації майна державних підприємств в Україні визначено Законами України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала приватизація)», «Про приватизаційні папери» (всі — 1992 р.), «Про особливості приватизації майна в АПК» (1996 р.), Державною програмою приватизації, постановами та декретами Кабінету Міністрів України тощо.
продолжение
--PAGE_BREAK--
еще рефераты
Еще работы по мировой экономике
Реферат по мировой экономике
Підприємницька діяльність в умовах конкурентного господарювання
2 Сентября 2013
Реферат по мировой экономике
Підприємство як суб`єкт ринку
2 Сентября 2013
Реферат по мировой экономике
Основи економіки підприємства
2 Сентября 2013
Реферат по мировой экономике
Економіка підприємства
2 Сентября 2013