Реферат: Проблеми встановлення макроекономічної рівноваги в Україні

Реферат на тему: Проблеми встановлення макроекономічної рівноваги в Україні на сучасному етапі ПЛАН Вступ 1. Суть макроекономічної рівноваги та макроекономічна стабільність у перехідній економіці 2. Основні засади макроекономічної стабілізації в Україні Висновки Список використаної літератури ВСТУП
Ринкова реформа в Україні розгортається в умовах винятково гли­бокої соціально-економічної кризи. Тому ринкове трансформування на­родного господарства повинне супроводжуватися заходами антикризового, стабілізаційного характеру. Отже, саме життя ставить на передній плав проблеми макроекономічної стабілізації.

Макроекономічна стабілізація включає два основних моменти – по-перше, приборкання інфляції та, по-друге, припинення падіння виробни­цтва і початок його пожвавлення. Ці моменти є логічно зв'язаними: при­боркання інфляції є найважливішою передумовою для масштабних ін­вестицій, а інвестиції, в свою чергу, – найважливішою умовою припи­нення спаду виробництва і початку його пожвавлення, тобто виходу з глибокої кризи.

Інфляція в Україні певною мірою стала спадщиною радянської еко­номіки останнього етапу її існування, а вже потім керівництво незалеж­ної Української держави «успішно» довело її до рівня гіперінфляції. Тому дослідження проблеми доводиться розпочинати з аналізу тих фак­торів продукування інфляції, що склалися в колишньому Союзі в 70– 80-і роки і, природно, визначали фінансову ситуацію не тільки в Україні, але й в інших країнах СНД, безпосередньо після його розпаду.

Як відомо, найважливішим фактором, який зумовлює інфляцію по­питу, є дефіцит державного бюджету, що покривається за рахунок кре­дитно-грошової емісії. За нашою оцінкою, цей дефіцит склався в колиш­ньому Союзі (хоча й ретельно приховувався) на рубежі 60–70-х років. На той час виникли так звані «чорні діри» бюджету, які подібно до воронок втягували безготівкові гроші та викидали до обігу не забезпечені товарним покриттям готівкові купюри.

Загальновизнано, що найгострішою проблемою бюджету були непо­мірні військові витрати. Значна частина цих коштів перетворювалася на заробітну плату командного складу армії, а також працівників, які зай­няті на підприємствах гіпертрофованого ВПК або виробляють для них устаткування, метал та інші засоби виробництва. Природно, що всі во­ни пред'являли попит на товари і послуги, місткість ринку зростала, про­те не збільшувалася маса споживчих товарів, які користуються попитом у населення. В результаті до обігу надходили гроші, її забезпечені то­варним покриттям.

Іншою, не менш гострою, проблемою були затрати на неефективне капітальне будівництво, що перетворювалися на заробітну плату праців­ників будівельно-монтажних організацій, а також працівників, зайнятих виробництвом устаткування і будматеріалів для нових об'єктів. Оскільки строки будівництва було надмірно розтягнуто (нерідко його реальним «результатом» було зростання «незавершенки» і запасів невстановленого устаткування), то видача заробітної плати будівельникам не супро­воджувалась адекватним зростанням товарної маси. Можна назвати і ряд інших гострих проблем бюджету–таких, як кредитування (а по суті – безповоротне фінансування) економічно відсталих колгоспів і радгоспів, допомога «дружнім» режимам, витрати на утримування ве­личезного бюрократичного апарату.
1. СУТЬ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ РІВНОВАГИ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНА СТАБІЛЬНІСТЬ У ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ
Важливою властивістю, яка притаманна ринковій економіці, є постійне тяжіння до рівноваги. В узагальненому вигляді економічна рівновага є рівновага

міх сукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто СПо = СПр. Рівновага між ними породжує рівноважний ВВП і рівноважні ціни (див. рис. 1).

/>

Рис. 1. Економічна рівновага на основі моделі СПо–СПр

На цьому графіку крива СГІО1 – це початкова крива сукупного попиту; крива СПр1 – початкова короткостро­кова крива сукупної пропозиції; СПрд – довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП (О1). Точка Ті є точкою короткостро­кової рівноваги як результат перетину кривих СПОї і СПр1 і одночасно точкою довгострокової рівноваги як результат перетину кривих Спо1, СПр1 і СПрд. Отже, в точці Т, має місце подвійна рівновага (короткострокова і довгостроко­ва). Вона може забезпечуватися лише в умовах повної зайнятості

Якщо припустити, що при незмінній сукупній пропо­зиції (СПр1 сукупний попит зменшиться порівняно з потенційною величиною (СПо1, а його крива переміс­титься вліво в положення СПо2 то короткострокова рівновага буде забезпечуватися в точці Т2 що порушує довгострокову рівновагу. Якщо, навпаки, при незмінному сукупному попиті (СПо1) короткострокова сукупна про­позиція зменшиться відносно потенційної величини (СПр1), a u крива переміститься в положення СПр2 то короткострокова рівновага буде забезпечена в точці Т, L теж порушить довгострокову рівновагу.

Короткострокова рівновага означає, що кількість товару, яку покупці бажають придбати, дорівнює тій кількості яку підприємці мають намір виробити. Якщо падіння скупного попиту знизить ціну, то ціна примусить підприємців зменшити обсяг виробництва до рівня сукупно попиту (О,). Якщо зменшення сукупної пропозиції підвищить ціну, то ціна викличе зменшення обсягів бажаних закупок до нового рівня сукупної пропозиції (О,).

Довгострокова рівновага означає, що кількість товар яку покупці бажають придбати, дорівнює потенційним можливостям економіки. За цих умов будь-яке подальше збільшення сукупного попиту викликає лише зростання цін, а випуск реального ВВП залишається незмінні» Виключення може мати місце лише за умов економічного буму, коли підприємці вдаються до надмірного використання робочої сили, а безробіття сягає нижче природної норми.

Рівновага в економіці постійно порушується. Її порушення може викликатися змінами в сукупному попи внаслідок зміни запланованих сукупних витрат або сукупній пропозиції внаслідок зміни середніх витрат. Ад вона постійно відновлюється ринком за іншого рівня ВВІ і за інших цін. Розглянемо механізм відновлення економічної рівноваги на основі моделі СПо – СПр внаслідок її порушення почергово сукупним попитом і сукупної пропозицією.

Механізм відновлення економічної рівноваги, яка порушується падінням сукупного попиту. З метою аналіз) механізму відновлення економічної рівноваги побудуємо графік короткострокової і довгострокової рівноваги (рис. 2);

Точка Т,, в якій перетинаються всі криві, є одночасної точкою короткострокової та довгострокової рівноваги, тобто в умовах повної зайнятості, коли О, дорівнює потенційному ВВП. Ціна Ц, – це початкова рівноважна ціна. Цим умовам відповідає і певний рівень зарплати, яка урівноважує ринок праці.

Далі припустимо, що сукупний попит суттєво зменшився. Незалежно від причин, які викликали падіння сукупного попиту, неминучим результатом цього буде не заплановане збільшення товарних запасів. Переконавшись? у тому, що товари розпродуються повільніше, ніж виробляються, підприємства переглянуть свої плани, їхня короткострокова реакція на скорочення сукупного попиту буде обумовлюватися тим, що зарплата (та інші ресурсові умовах падіння сукупного попиту .і ціни) тимчасово не знизяться.

/>

Рис. 2. Короткострокова і довгострокова рівновага в

Перетин кривих СПо2 і СПр2 у точці Т2 відповідає умовам, коли зарплата ще не відреагувала на зниження товарних цін від Ц1 до Ц2. Звичайно, така ситуація не може Продовжуватися надто довго. Поступово зарплата під впливом конкуренції на ринку праці почне зменшуватися до рівня, адекватного цінам Ц2.

Припустимо, що після певного короткострокового відрізка часу зарплата зменшиться пропорційно зниженню товарних цін. Це викличе зменшення середніх витрат на виробництво товарів і адекватне збільшення сукупної про­позиції. Внаслідок цього на графіку короткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вправо, тобто в положення СПр2. При незмінному сукупному попиті підприємства відреагують на зниження зарплати і середніх витрат новим зниженням товарних цін до Ц, і збіль­шенням виробництва до 0„ а економічна рівновага пере­міститься в точку Т2, яка знаходиться на перетині кривих СПо2 і СПр2.

Точка Т2 –це точка нової короткострокової рівноваги, але довгострокової рівноваги ще не забезпечено. Оскільки в процесі переміщення економіки в точку Т2 знову від­булося зниження товарних цін, то в черговий раз виникне диспропорція між ними і зарплатою. Тому, як і в поперед­ній ситуації, коли зарплата відстає від товарних цін, в економіці буде виникати тенденція до зростання зарплати. В міру розгортання цього процесу короткострокова крива сукупної пропозиції буде зміщуватися вниз.

Щоб не розтягувати надовго цей процес, перейдемо відразу до кінцевої ситуації, коли короткострокова крива сукупної пропозиції займе положення СПр2. У цьому положенні короткострокова крива сукупної пропозиції перетнеться з кривою сукупного попиту в точці. Але в цій же точці крива сукупного попиту СПо2 перетинається із довгостроковою кривою сукупної пропозиції. Таким чином, всі три криві знову перетинаються в одній точці, тобто в точці Т4. Це означає, що економіка знову повер­нулася до стану подвійної рівноваги – короткострокової та довгострокової.

Процес пристосування зарплати до товарних цін, про­тягом якого ресурсові ціни (і в першу чергу зарплата) весь час наздоганяли товарні ціни, нарешті закінчився. Товарні піни і ресурсові ціни зменшилися в однаковій пропорції, внаслідок чого реальна зарплата повернулася до початко­вого рівня. Якщо знову не виникне чергової зміни сукуп­ного попиту, економіка буде знаходитися в рівноважній точці Т4 невизначено тривалий час.

Незважаючи на те, що на нашому двомірному графіку відображена лише залежність між цінами і випуском реального ВВП, за його допомогою є можливість прос­тежити також зміну рівня безробіття. Як уже відомо, змен­шення реального ВВП порівняно з потенційною величи­ною завжди викликає падіння фактичного безробіття сто­совно природної норми. Отже, при переміщенні економіки із точки Т, в точку Т, рівень безробіття збільшу­ється порівняно з природною нормою. Потім, внаслідок руху економіки з точки Т3 до точки Т4, безробіття знову зменшується до свого природного рівня.

Враховуючи поведінку всіх трьох головних макроекономічних параметрів (реальний ВВП, ціни і безробіття), можна підвести підсумки процесу пристосування еконо­міки до падіння сукупного попиту:

1. У короткостроковому періоді початкова реакція еконо­міки на зменшення сукупного попиту, яке порушило подвійну рівновагу, відображається в зменшенні випуску реального ВВП, зниженні товарних цін і збіль­шенні безробіття.

2. У міру того, як ресурсові ціни, і в першу чергу зарплата, будуть поступово пристосовуватися до зниження то­варних цін, в економіці буде відбуватися подальше зниження товарних цін, збільшення реального ВВП і зменшення безробіття.

3. Єдиним довгостроковим наслідком падіння сукупного попиту в новому стані подвійної рівноваги буде досяг­нення нового, більш низького, ніж на початку, рівня товарних і ресурсних цін. У цьому стані реальний обсяг ВВП повернеться до потенційного рівня, а без­робіття до природної норми.

4. Довгостроковий період, протягом якого ринковий механізм здатний самостійно відновлювати потенцій­ний рівень виробництва, не підлягає часовому визна­ченню і може тривати надто довго. Це означає, що ринковий механізм не є достатньо ефективним факто­ром подолання спаду виробництва. Тому виникає необхідність державного втручання в економіку, яке може фіскальними та монетарними заходами попе­редити падіння сукупного попиту або стимулювати його збільшення і на цій основі прискорити вихід економіки із стану неповної зайнятості.

Механізм відновлення економічної рівноваги, яка по­рушується зменшенням сукупної пропозиції. Скорочення су­купної пропозиції досить часто набуває форми шоків су­купної пропозиції. Під шоками сукупної пропозиції розуміється неочікувана різка зміна умов функціонування економіки, яка негативно впливає на середні витрати, і як наслідок, на товарні ціни. Ці шоки називають ще ціновими, оскільки вони дестабілізують як товарні, так і ресурсові ціни.

Існують несприятливі та сприятливі шоки сукупної пропозиції. Перші проявляються через різке падіння виробництва і зростання цін, інші –через різке збільшен­ня виробництва і зниження цін.

Для економіки України актуальними є несприятливі шоки. РОНИ можуть породжуватися факторами довгострокової дії, наприклад, зростанням цін на імпортні енерго­ресурси. Але вони можуть бути і наслідком дії коротко­строкових факторів, наприклад, неврожай або стихійне лихо.

На рисунку 3 відображено порушення економічної рівноваги під впливом несприятливого шоку.

/>

Рис. 3. Короткострокова та довгострокова рівновага в умовах скорочення сукупної пропозиції

Згідно з рисунком 3, початкова рівновага в еконо­міці досягається в точці T1, якій відповідає рівноважний ВВП (О1) на потенційному рівні, і рівноважні ціни (Ц1), а також певний рівень зарплати в умовах природного рівня безробіття.

Тепер припустимо, що ціни на енергоресурси, які імпортує Україна, суттєво зросли. Це викличе збільшення середніх витрат, внаслідок чого короткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вліво в положення СПр2. Така зміна її розташування на графіку є наслідком підвищення ресурсних цін і причиною зростання то­варних цін. Точка Т2 є точкою нової короткострокової рівноваги, в якій реальний ВВП впаде до Од, а товарні ціни зростуть до Ц2 — Така ситуація є свідченням виникнення стагфляції.

Перелічені зміни в рівноважних параметрах економіки є наслідками короткострокового періоду. Для аналізу довгострокових наслідків потрібно врахувати поведінку зарплати, реальна величина якої впала внаслідок зростан­ня товарних цін. У такій ситуації реально передбачити, що номінальна зарплата повинна підвищитися пропорційно зростанню товарних цін. Якщо це відбудеться, то більш висока зарплата викличе подальше збільшення середніх витрат, що змістить короткострокову криву сукупної про­позиції вліво від кривої СПр2 і ще більше підніме товарні ціни. Якщо продовжити процес пристосування зарплати до товарних цін і періодично піднімати номінальну зар­плату у відповідь на кожний рух товарних цін вгору, то виникне спіраль «ціни – зарплата». Короткострокова крива сукупної пропозиції буде переміщуватися дедалі вліво, виробництво ВВП невпинно скорочуватиметься, а товарні ціни – зростатимуть. Стагфляція стає хронічною і буде постійно загострюватися. Це тупикова ситуація, яка може призвести країну до економічного краху.

Як альтернативу можна припустити протилежний сценарій розгортання подій в економіці, якщо відмови­тися від адаптаційного підходу до формування зарплати. Припустимо, що суспільно-політичні сили країни, і зок­рема профспілки, зрозуміють не перспективність цінової індексації зарплати і погодяться на її регулювання під впливом попиту і пропозиції на ринку праці. За таких умов спостерігатиметься закриття і банкрутство підприємств та збільшення безробіття. Скорочення попиту на ринку праці буде достатнім фактором, який викличе падіння номіналь­ної зарплати і зниження середніх витрат, що ліквідує початкове зменшення сукупної пропозиції, викликане зростанням ресурсних цін. У кінцевому підсумку це повер­не короткострокову криву сукупної пропозиції вправо в положення СПр1. Отже, товарні ціни повернуться до рівня Ц1 а реальний ВВП буде відновлено на потенційному рівні, що забезпечить в економіці подвійну рівновагу.

Проте такий сценарій не є раціональним. Часова неви­значеність періоду, необхідного для зниження зарплати, та великі економічні і соціальні втрати, які при цьому понесе суспільство, свідчать про неефективність ринкового само­регулювання при вирішенні проблеми стагфляції. Щоб прискорити цей процес і мінімізувати його негативні наслідки, у вирішення цієї проблеми повинна втрутитися держава.

Згідно з кейнсіанською теорією, держава може проти,! ставити стагфляції політику стимулювання сукупному политу, завдяки якій його крива може зміститися в поло­ження Спо1 — Але така стимулююча політика може пот­рапити в капкан, оскільки зростання сукупного попиту до СПо1 ще більше загострить інфляцію, піднімаючи товарні ціни до Ц3 — Це неминуче викличе спіраль «ціни –зарпла­та» і розвиток подій в економіці буде розгортатися за вже відомим сценарієм.

Світовий досвід показує, що більш ефективним варіан­том подолання стагфляції і відновлення подвійної рівно­ваги може бути лише політика, спрямована на зменшення середніх витрат на величину, адекватну їхньому зростанню з метою збільшення сукупної пропозиції. Основними еле­ментами такої політики можуть бути введення тимчасово­го державного контролю за цінами і зарплатою; зниження податків з підприємств і скорочення бюджетних витрат, стимулювання внутрішніх заощаджень та інвестицій; залу­чення іноземних інвестицій в національну економіку тощо.
--PAGE_BREAK--2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ
Фундаментальною передумовою розвитку фінансового ринку та залучення іноземних інвестицій в Україні є макроекономічна стабільність в еконо­міці, про досягнення якої свідчать позитивні показники динаміки обмінного курсу національної грошової одиниці та темпів інфляції.

Надзвичайно важливу роль при цьому відіграють механізми забезпечен­ня макроекономічної стабільності. Якщо вона була досягнута за рахунок вті­лення ринкових засобів самоорганізації суспільства, то можна стверджувати про наявність тривкої стабілізації.

У жовтні 2001 p. в Україні Президентом Леонідом Кучмою були започат­ковані реформи, що забезпечили включення механізмів економічної самоор­ганізації суспільства та впровадження на цій підставі процесів стабілізації на­ціональної грошової одиниці зокрема і фінансової системи в цілому. І хоча поки що в країні не розв'язані окремі дуже важливі фінансові проблеми, за­гальний напрямок, в якому здійснюються перетворення, досить позитивний.

Протягом 2002–2003 pp. обсяги продажу в Україні трьох основних ва­лют (доларів США, німецьких марок і російських рублів) збільшувалися до­сить стрімко… У 2002 p. валюта було продано на 9,2 млрд. дол. США, у 2003-му — на 21,1 млрд., тобто на 229,3% більше.

Важливо те, що у 2003 p. обсяг продажу трьох основних валют — 21,1 млрд. дол. досяг рівня збалансованості з обсягами експорту, який становив 20,3 млрд. дол. США.

Згідно з прогнозами у поточному році не відбуватиметься бурхливе пож­вавлення на валютному ринку, яке спостерігалося в 2002–96 pp. Однак ре­зультати аналізу роботи валютного ринку протягом перших чотирьох місяців 2004 p. свідчать усе ж таки про подальше досить стрімке зростання обсягів продажу трьох основних валют.

Так, за січень–квітень поточного року обсяг продажу становив 9,4 млрд. дол. США, тобто збільшився порівняно з відповідним періодом 2003 p. на 161,8%. Сума приросту становила 3,6 млрд. дол. США, з якої лише невелика частка — близько 0,6 млрд. дол. США — була інвестована у державні цінні па­пери. Доля решти грошей не відслідковується. Однак і за цих умов представ­ники бізнесу повірили в економічну політику Президента України і тому потік валюти до нашої країни продовжує збільшуватися.

Таблиця 1.

Обсяги продажу трьох основних валют протягом 2002-2004 pp.

Обсяги продажу доларів США німецьких марок, російських рублів

(у тис. доларів США)

Місяць року

2002р.

2003 p.

2004р.

Різниця між показниками у 2004 і 2003 pp.

Січень

332 083

1 080 386

2243710

1 163 324

Лютий

377 543

1 419 807

2 452 830

1 033 023

Березень

489 826

1 577 602

2 374 133

796 531

Квітень

413590

1 746 398

2 350 275

603 878

Усього

1613042

5 824 193

9 420 948

3 596 755


100,00%

361,1

584,0




% 100,00%

% 161,8%


Зростання ре­ального обмінного курсу гривні супроводжувалося стрімким збільшенням обсягів продажу трьох основних валют. Наведені нижче діаграми наочно свідчать про цей взаємозв'язок.

Між зростанням середньозваженого реального курсу гривні до долара США та обсягами продажу трьох основних валют (дані табл. І) існує досить щільна статистична залежність, яка математично підтверджує логіку процесів (див. рис.4).

На особливу увагу заслуговує те, що Національний банк намагався що­найменше втручатися в роботу валютного ринку, про що свідчать показники. Це дає змогу зробити деякі висновки. По-перше, валютні інтервенції НБУ становили лише декілька відсотків загального обсягу продажу трьох ос­новних валют.

/>

Загальний обсяг продажу валют в функції

від реального обмінного курсу

/>

Рис. 4. Реальний обмінний курс

У 2003 p. вони були нижчими, ніж у 2002-му (1,49% та 1,11%). По-друге, це були переважно ре інтервенції. Тобто в основному Нац­банк викуповував валюту. Винятком були лише треті квартали, коли Нац­банк змушений був продавати валюти, що зумовлювалося сезонними коли­ваннями макроекономічних процесів.

Отже, помітне зростання реального обмінного курсу протягом 2002-2003 pp. і стабілізація номінального обмінного курсу, починаючи з другого кварталу 2003 p., не зупинили процесів зростання експорту і скорочення від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі. А завдяки цьому став можливим бурхливий роз­виток валютного ринку в Україні.

Одним із стратегічних напрямків розвитку української економіки є збіль­шення обсягів експорту з одночасним зменшенням обсягів імпорту, аби най­ближчим часом досягти принаймні балансу між продажем та купівлею товарів і послуг на зовнішніх ринках. Пасивне (від'ємне) сальдо зовнішньоторговель­ної діяльності, як відомо, – один із вагомих чинників девальвації національ­ної валюти]

У період від першого кварталу 2002 p. і до першого кварталу 2003-го збільшення обсягів експорту та імпорту відбувалося за умов досить стрімкої девальвації номінального обмінного курсу гривні (від 1,2223 до 1,8710 за се­редньозваженими показниками). Імовірно, що саме такі зміни й стимулювали збільшення обсягів експорту з 3 425 млн. дол. США у першому кварталі !°9^ р. до 4 871 млн. дол. США у четвертому.

Таким чином, девальвація номінального курсу не сприяла, всупереч іс­нуючій теорії, зменшенню обсягів імпорту. Імпорт товарів і послуг збільшив­ся з 3806 млн. дол. США у першому кварталі до 5 176 млн. дол. США у чет­вертому. Прихильники девальвування курсу гривні задля вирівнювання саль­до балансу товарів і послуг (тобто досягнення нульового значення сальдо) мали б звернути увагу на цю «суперечність» в економічних законах. Однак не звернули. Вплив девальвації гривні на динаміку зовнішньоторговельної діяльності не був визначальним. Такий висновок можна зробити, спираю­чись на дослідження динаміки показників наступних кварталів. У другому кварталі 2003 р. обсяги експорту та імпорту збільшилися в умовах ревальва­ції номінального обмінного курсу гривні, хоча начебто мали б зменшитися У третьому кварталі 2003 р. обсяги експорту-імпорту зменшилися порівняне

з другим кварталом. Однак вони все одно були помітно вищими, ніж відпо­відні показники третього кварталу 2002 р. Дані за рік щодо зовнішньоторго­вельної діяльності свідчать принаймні про відсутність очевидного зв'язку між номінальним обмінним курсом гривні та обсягами експорту-імпорту. Так, девальвація номінального обмінного курсу за середньозваженим показ­ником на 17,41% призвела до зменшення від'ємного сальдо товарів і послуг лише на 5,71%. Це є наслідком досить невеликої розбіжності між показника­ми збільшення обсягів експорту та імпорту. Цей результат не можна назвати величезним успіхом. Цілком очевидно, що імпорт до України – не досить гнучкий процес порівняно з курсом гривні.

Такий перебіг подій, що начебто не відповідає економічним законам, потребує додаткового вивчення. Адже з точки зору фундаментальної еконо­мічної теорії за умов пасивного сальдо чистого експорту реальний обмінний курс повинен знижуватися, а не зростати'.

Отже, ми маємо чергове підтвердження того, що курси національних ва­лют є індикаторами надзвичайно складних і суперечливих процесів в еконо­міці. Наведемо деякі цікаві приклади, коли фундаментальна теза щодо впли­ву обмінного курсу начебто «спростовувалася» справжнім перебігом подій.

Не претендуючи на повноваге висвітлення усієї проблеми через брак площі даної статті, стисло перелічимо можливі фактори зростання експорту та зниження пасивного сальдо зовнішньоторговельної діяльності за умов значної ревальвації реального обмінного курсу та стабілізації у 2003 p. номі­нального обмінного курсу. Цими факторами є: легалізація «тіньового» екс­порту; мобілізація експортерами внутрішніх резервів; освоєння експортерами роботи на світових ринках; бурхливе зростання обсягів внутрішніх неплате­жів; скорочення обсягів внутрішнього споживання; бюджетно-фіскальна по­літика, в умовах якої активно використовуються неінфляційні джерела фі­нансування (у даному разі – це активізація процесу продажу державних цін­них паперів для фінансування дефіциту бюджету); надмірна протекціоніст­ська політика щодо захисту вітчизняного товаровиробника. Детальніше роз­глянемо, кожний із цих факторів.

Легалізація «тіньового'' експорту. Надійної статистики щодо цього чин­ника немає і не може бути. Та й достеменно оцінити його вплив неможливо. Однак стрімке зростання обсягів продажу трьох основних валют з одночас­ною стабілізацією курсу та закупівлею Нацбанком значних обсягів валюти в доларах США вказує на те, що ця легалізація була досить вагомою.

Мобілізація експортерами внутрішніх резервів. Протягом останніх років спостерігається досить стрімке зниження рентабельності продукції. Ймовір­но, що це сприяло зростанню обсягів експорту. Однак через те, що реструк­туризація підприємств відбувається повільно, експортери не здатні мобілізу­вати значні резерви. Фактично, цей процес припиняється.

Освоєння експортерами роботи на світових ринках. За часів СРСР зовніш­ньоторговельна діяльність у колишніх союзних республіках провадилася за­гальнодержавними установами, що були розташовані здебільшого у Москві. Протягом перших років незалежності українські експортери мали накопичи­ти власний досвід. Ймовірно, що згодом це сталося і сприяло процесам збільшення обсягів експорту.

Бурхливе зростання обсягів внутрішніх неплатежів. Взаємозаборгованість між підприємствами та заборгованість підприємств бюджету, заборгованість з виплат заробітної плати працівникам багатьох підприємств-експортерів є бе­зоплатним довгостроковим кредитом, ймовірність повернення якого у бага­тьох випадках досить сумнівна. Можна припустити, що це сприяє зменшен­ню загальних витрат на виробництво та полегшує розвиток експорту.

Скорочення обсягів внутрішнього споживання. Протягом 2002–96 pp. спостерігалося загальне зниження реальних обсягів продукції майже в усіх галузях народного господарства. Для розвитку експорту важливо те, що об­робні галузі (машинобудування, будівництво) та сільське господарство – ос­новні споживачі продукції базових галузей – суттєво скоротили обсяги ви­робництва. Під визначення „базові“ підпадають ті галузі, основна частка продукції яких – сировина та матеріали. З їхньої обробки і починається тех­нологічний процес у машино- і приладобудуванні та у сільському господарс­тві. Крім фінансових причин, спад виробництва у цих галузях можна пояс­нити ще й втратою замовлень від Міністерства оборони колишнього Радян­ського Союзу та замовлень, так би мовити, політичного, а не економічного змісту, які виконувалися для надання підтримки країнам колишнього соціа­лістичного табору та третього світу.

Бюджетно-фіскальна політика, в умовах якої активно використовуються не інфляційні джерела фінансування. На фінансування дефіциту зведеного бюджету України у 2002 p. за рахунок внутрішніх державних позик було за­лучено 1 571,1 млн. грн., що дало змогу профінансувати 43,4% дефіциту. Це становило 16,8% грошової маси МЗ (9 363 млн. грн.) наприкінці 2003 p.

Вилучення з товарно-грошового обігу 1 571,1 млн. грн. одночасно свід­чило про зменшення обсягів фінансування діяльності суб'єктів економіки, які і є продуцентами доданої вартості, і тиску на валютний ринок пропозиції гривні. Можна зробити висновок – фінансування дефіциту бюджету шляхом продажу облігацій внутрішньої державної позики сприяє ревальвації гривні. Тому процесові запровадження політики помірної номінальної девальвації гривні досить впливовою противагою є значний дефіцит бюджету, для фі­нансування якого і залучаються кошти з „реальної“ економіки шляхом про­дажу державних цінних паперів.

Обсяги фінансування дефіциту за рахунок кредитів Національного та комерційних банків України у 1999–96 pp. становили 5 730,3 млн. грн., або 61,2% показника величини грошової маси наприкінці 2003 p.

Відомо, що процес фінансування урядових структур усіх рівнів не є про­цесом використання грошей у категорії капіталу. Відволікаючи гроші з ре­альної економіки, він з об'єктивних причин зменшував можливості щодо мультиплікації грошей та їхнього подальшого виходу на валютний ринок. Це теж один із факторів реальної ревальвації національної грошової одиниці.

Важливо також і те, що навіть у 2003 p. на фінансування дефіциту бюд­жету було спрямовано 1 345,6 млн. грн. кредитів Національного та комерцій­них банків. Немає сумніву, що використання таких значних кредитів у ре­альній економіці значно розширило б пропозицію гривні на валютному рин­ку і, насамперед, сприяло б її девальвації.

Підсумовуючи, можна зробити висновок – процес відволікання значних коштів із товарно-грошового обігу на фінансування дефіциту бюджету ско­рочує пропозицію національних грошей у реальній економіці, тій, де створюється додана вартість – першоджерело процесу „розмноження“ грошей. Це сприяє збільшенню ставок за кредитами у комерційних банках, внаслідок чого погіршуються умови кредитування товаровиробників і споживачів.

Збільшення обсягів взаємо заборгованості та згортання відтворювальних процесів у виробництві є не лише одним, а передусім неприємним наслід­ком такого значного фінансування дефіциту бюджету. Це зайвий раз підт­верджує думку відомого економіста Н. Грегорі Менкью, який сказав, що стимулююча бюджетно-податкова політика у будь-якій країні призводить до зниження рівня національних заощаджень, що скорочує пропозицію долара і підвищує рівноважне значення реального обмінного курсу.

Надмірна протекціоністська політика щодо захисту вітчизняного товарови­робника. Обмеження імпорту тих чи інших товарів означає абсолютне (або відносне) скорочення його обсягів. Через це має зрости сальдо чистого екс­порту (у нашому випадку – скоротитися пасивне сальдо). Насправді ж, до­сягається нове значення рівноваги за рахунок зростання реального обмінно­го курсу.

З усього можна зробити головний висновок – стабілізація обмінного курсу гривні та зростання її реального обмінного курсу протягом 2003–97 pp. стали можливими за рахунок зміцнення ринкових механізмів самооргані­зації економіки у лібералізованому господарському середовищі. Це забезпе­чує усталеність та передбачуваність валютного ринку та обмінного курсу.

Довготривалою макроекономічною тенденцією в Україні слід вважати стрімке зниження індексів зростання грошової пропозиції до набуття ними більш-менш поміркованих значень. Саме цей процес зумовив значне зни­ження темпів інфляції, що підтверджується результатами регресійного аналі­зу (див. табл. 8).

Надзвичайно високе значення параметра V вказує на щільний зв'язок між темпами зростання грошової пропозиції (агрегованої в показник Ml) та індексом зростання споживчих цін.
Таблиця 2.

Середньомісячні пропозиції грошей М1 та М3, та річні індекси та індекс інфляції протягом 1998–2003 pp.

Роки

1998

Середньомісячна пропозиція грошей, Ml млн. гри.

Середньомісячна пропозиція грошей, МЗ млн. гри.

Річні індекси Ml

Річні індекси МЗ

Індекс інфляції


1999 2000 2001

0,888

8,964

124,5

893,9

1,966

11,039

175,8

1344

1009% 1389% 718%

561% 1593% 765%

390,0%

2100,0% 10256,0% 501,0%

2002 2003

3216

5220,7

5088

7503,4

360%

162%

379%

147%

281,7%

139,7%

/>

Рис. 5. Індекс інфляції за рік в функції від індексу грошової пропозиції М1

Для фінансистів-практиків важли­вість цього зв'язку полягає у тому, що включення ринкових механізмів регу­лювання грошової пропозиції (що відбувається починаючи з жовтня 2001 p.) забезпечуватиме і в поточному, і в наступному роках розширення грошової пропозиції головним чином відповідно до розвитку потреб реальної економі­ки. Останнє свідчить про подальше зниження темпів інфляції.

Залежність індексу інфляції від середньомісячної грошової пропозиції МЗ також досить щільна.

Тенденції щодо процесу розвитку грошової пропозиції у поточному 2004 p. зміцнюють позитивні тенденції минулого 2003 p. Банківська система продов­жувала збільшувати грошову пропозицію помірними темпами і у квітні поточ­ного року її показник становив 10 млрд. грн. Станом на 1 травня 2004 p. він дорівнював 10,2 млрд. грн. За умов низької інфляції – 4,7% за підсумками трьох місяців – та певного зростання курсу гривні грошова пропозиція МЗ збільшилася загалом на 109,1%. Порівняно з квітнем минулого року вона збіль­шилася на 142,1%.

За умов існування важкого податкового пресу в економіці у поза банківському обігу все ж таки збереглися мотивації щодо розширення обсягів май­же стабільних національних грошей. Саме тому, на нашу думку, обсяг готів­ки поза банками збільшився до грудня 2003 p. на 117,9%, а до квітня – на 154,8%.

Порівняно з груднем 2003 p. обсяги строкових депозитів суб'єктів гос­подарювання збільшилися на 134,2% і становили 432 млн. грн., громадян -на 125,4% і становили 751 млн. грн. Обсяги строкових депозитів „до запи­тання“ збільшилися усього на 106,4%.
ВИСНОВКИ
Нарешті, Україна повинна докласти серйозних зусиль, щоб залучи­ти приватні інвестиції з країн далекого зарубіжжя. Як відомо, для цього треба створити сприятливий інвестиційний клімат, під яким розуміються економічна і політична стабільність, стале законодавство, пільгове опо­даткування іноземних інвесторів, можливість конвертувати більшу час­тину одержаного прибутку в тверду валюту, різке обмеження апетитів корумпованих чиновників. Створити такі умови далеко не просто, але робити рішучі кроки в цьому напрямі слід уже тепер.

Як забезпечити високу ефективність обмежених інвестиційних ре­сурсів? Насамперед, вони повинні надаватися тільки тим підприємствам (групам підприємств), які виробляють конкурентоспроможну продукцію, що користується сталим попитом на внутрішньому і зовнішньому рин­ках, або здатні в короткий строк освоїти її виробництво. Ці підприєм­ства (групи підприємств) стануть центрами економічного зростання, які повинні витягти економіку України з кризи. Оскільки в умовах трансфор­маційної кризи інвестиційний процес пов'язаний з глибокою структурною перебудовою, то такі центри виникатимуть у різних галузях народного господарства. Ними можуть стати підприємства легкої та харчової про­мисловості з швидким оборотом капіталу, продукція яких користується сталим попитом; житлове будівництво; підприємства ВПК, які здатні виробляти високотехнологічну продукцію (як військового, так і цивіль­ного призначення) з низькими витратами виробництва; підприємства, що випускають устаткування для видобування і переробки нафти й газу; багато підприємств енергетичного і важкого машинобудування, продук­ція яких може конкурувати із зарубіжними аналогами; тощо.

Переважна частина “зовнішніх” інвестиційних ресурсів повинна на­даватися підприємствам (фірмам) на кредитній, тобто поворотній ос­нови Надаючи інвестиційні кредити, інвестиційні банки (державний і комерційні, які, безумовно, виникнуть) повинні спиратися на результати конкурсів інвестиційних проектів та їх наукової експертизи. Що ж до інвестиційних ресурсів, які є в нових власників приватизованих підпри­ємств (йдеться про власні, а не про позичені кошти), то їх ефективність значною мірою забезпечується автоматично, оскільки великі інвестори, ризикуючи своїм капіталом своїм капіталом, стануть здійснювати виключно ті інвестиції що обіцяють високу віддачу. Тому інвестиції кредит доцільно надавати за умови, що фірма візьме на себе фінансування значної частини капітальних затрат.
Список використаної літератури

Льовочкін С. В. Фінансовий механізм макроекономічного регулювання // Фінанси України. – 2000. –№12. – с. 25 – 33.

Вишлінський Г. Останній рік тисячоліття – рік несподіваного росту: макроекономіки // Україна Бізнес. – 2001. – №4.

Макроекономіка: Цілий рік напруженого застою // Україна Бізнес. – 2000. – 1 січня.

Геєць В., Возна А. Макроекономічна стабільність і криза пропозиції у перехідній економіці // Банківська справа. – 2004. –№7.

Ющенко В. А. Про основні засади макроекономічної стабілізації в Україні // Фінансова Україна. – 2004. –№10.

Геєць В. Питання теорії і практики макроекономік стабільні власності переходу від економічної кризи до зростання // Вісник НБУ. – 2004. – №9 (вер).

Від макроекономічної стабілізації до економічного протекціоналізму // Урядовий кур’єр. – 1999. – (16 грудня).

Панасик Б. Макроекономіка: диспропорції та їх причини // Економіка України. – 2002. –№6. (червень).

Соменя Д., Волинський Г. Питання макроекономіки і стабілізації в Україні. // Економіка України. – 2003. –№7.

Самуельсон П. Макроекономіка (Підручник).