Реферат: Розміщення пивоварної промисловості України

--PAGE_BREAK--Це свідчить про значний потенціал розвитку для підприємств пивоварної промисловості. Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і зростатиме виробництво пивоварної галузі.

3.Сучасні особливості пивоварної промисловості  
Вітчизняне пивоварне виробництво розвивається в основному за рахунок великих та середніх підприємств. Більшість малих пивзаводів не змогли знайти своє місце на українському ринку і не мають коштів ні для технічного переустаткування, ні для створення власної мережі збуту. Ці заводи або припиняють виробництво пива, або стають власністю великих підприємств. Таке «поглинання» великими виробниками малих дає останнім можливість не зупиняти власне виробництво, що сприяє розвитку пивної галузі економіки та забезпеченню зайнятості населення. Активна присутність іноземного капіталу у пивоварній галузі української промисловості також сприяє її ефективному розвитку. Враховуючи той факт, що пиво — продукт рентабельний та дуже популярний, а український ринок знаходиться в стадії динамічного розвитку, вкладати гроші в будь-який пивзавод дуже перспективно. Іноземні інвестори віддають перевагу великим підприємствам, що мають основні фонди, незношене устаткування та технології, котрі дозволяють виробляти пиво належної якості. Проте за вирішення питання про вкладення грошей у підприємство увага приділяється не тільки його технічному стану, але і тому, хто очолює виробництво, хто спроможний працювати в сучасних умовах. Тому інвестиції вкладаються, перш за все, у навчання персоналу, удосконалення системи керування підприємством. Заводи, що не залучають інвестицій, поповнюють обігові кошти за рахунок кредитів. Це зумовлено специфікою пивобезалкогольної галузі — сезонним характером попиту на її продукцію. Збирають ячмінь восени, перший солод із нього одержують на початку зими, а перше пиво з нього утвориться, як мінімум, через 1...2 місяці, пік попиту на нього — влітку. Багато підприємств сьогодні швидкими темпами ведуть реконструкцію виробничих потужностей, впроваджують енергоощадні технології, що знижують втрати сировини та енергії. Ці заходи дозволять пивзаводам наростити потужності, збільшити обсяги виробництва пива та, як наслідок, отримати великі прибутки.
Особливістю споживчого ринку пива є те, що він, насамперед, являє собою ринок виробників. Вони створюють власні збутові мережі, визначають тактику та стратегію боротьби за споживача.  
Чимало пивоварень сьогодні пристосувалися до роботи на іноземному солоді та хмелі. Закордонні інгредієнти вигідно відрізняються від вітчизняних не лише за якісними показниками — вони ще й дешевші. І залишились такими навіть після того, як з ініціативи виробників вітчизняного хмелю та ячмінного солоду було запроваджено 30-відсоткове ввізне мито на солод і 50-відсоткове — на хміль. Закордонні постачальники, не бажаючи втрачати перспективний український ринок, знайшли резерви, аби залишити свій товар конкурентоспроможним. Втім, вибір у пивоварів не такий вже й великий: приміром, хмелевий екстракт, який завозять з Німеччини, зовсім не виробляється в Україні, а випуск хмелю в гранулах, нещодавно розпочатий у Житомирі, — недостатній. Потужності з виробництва солоду в Україні сягають 300 тис. тонн на рік (два спеціалізовані солодові заводи: Славутський у Хмельницькій області та Бердичівський в Житомирській — могли б разом постачати на ринок 130 тис. тонн продукту), проте використовуються лише на 17%. Головна причина — дефіцит в Україні справжнього пивоварного ячменю.  
Переважна більшість потужних підприємств пивної галузі зосереджена на сході, в центрі та на півдні країни. Але ринки навіть цих регіонів ще далекі від насичення. Що вже казати про захід, де з «великих» свою продукцію розповсюджує лише львівський «Колос». Незважаючи на те, що нинішня ринкова ситуація дає досить простору для діяльності усім пивоварам, все-таки торгові марки конкурують між собою. Часто-густо нормальній (у ринковому розумінні) конкуренції заважає позиція місцевої влади, яка — з прихильності до місцевого підприємства-броваря — як правило, болісно сприймає проникнення «чужаків» у межі своїх регіональних володінь. Проте поступово перемагає здоровий глузд, і пивзаводи особливо активно розвивають збутову діяльність далеко за межами своїх областей. У стратегічно важливих регіонах створювали власні бази, в основі яких — тандем «представництво-склад» (найбільш активною на цьому терені у 2005-2006 рр. були «Рогань» та «Оболонь»). Створення територіально розгалуженої складської мережі дає можливість підприємствам завойовувати ринки, співпрацюючи безпосередньо з широкою мережею роздрібних продавців. Останнім у цьому випадку продукцію доставляють без перебоїв і майже за цінами виробника. На зміну моді на пастеризоване баночне пиво в Україну поступово проникає прихильність до непастеризованого пінистого напою в кегах (металева бочка місткістю 10, 30, 50 л). У такій тарі пиво добре зберігається, а завдяки тому, що перебуває під тиском у 2 атмосфери, дуже зручне для продажу на розлив. Ціна вдвічі виграє перед пляшковою. Досвід літа 2006 р. засвідчив: підприємства, які вчасно перепрофілювались на кеги, мали неабиякий зиск. Так, Нікопольський пивзавод, що на початку сезону ризикнув повністю відмовитись від розливу пива в скляні пляшки і зробив ставку виключно на кег-бочки, вже у вересні розрахувався за кредити. При цьому, утримуючи низькі ціни (75 коп./л), не лише зумів потіснити з місцевого ринку конкурентів з інших регіонів, але й сам пішов у наступ і тепер реалізує продукцію за межами області. Місячні обсяги продажів проти 2005 року зросли в 2,5 раза. Звичайно, у боротьбі за покупця тут також не забувають і про смак пива, і про рекламу, і про сезонні знижки в ціні, і про традиційні святкування днів любителів пива.

4.Територіальна організація пивоварної промисловості  
Лідером вітчизняного пивного ринку на сьогоднішній день є Київське ЗАТ «Оболонь». Головний завод об'єднання «Оболонь» був запущений у 1980 році. У СРСР робили серйозні ставки на це підприємство, його продукція першою серед вітчизняних аналогів була випущена на ринки розвинутих капіталістичних країн. При проектній потужності 10 млн. дал/рік у 2006 році було вироблено 27,64 млн. дал пива. Продукція «Оболоні» реалізується в усіх областях України. На деяких регіональних ринках практикується пряма дистрибуція через представництва цього пивзаводу. Проте в основному реалізують продукцію через, незалежних дистриб'юторів.
Найбільш містким іноземним ринком для «Оболоні» став російський, проте, у відповідь на збільшення постачання українського пива, з боку Росії були вжиті дискримінаційні заходи: введений акциз на імпорт пива і 20 % -й податок на додану вартість. Узагалі київські пивовари вже понад десять років поставляють свою продукцію на експорт. Основними їхніми торговими партнерами є Великобританія, Канада, США, Франція, Італія, причому на англійський ринок підприємство вийшло ще в 1989 році. Не так давно було встановлено торговельні відносини зі Швейцарією, де до цього часу не були знайомі з українською продукцією. Крім того, наразі постачається пиво також на ізраїльській ринок. Але рентабельність експорту досить низька — не більше 5 %, тому превага надається внутрішнім ринкам.  
Другим, за обсягами виробництва пива є пивзавод „Рогань”. На сьогоднішній день, як нам відомо, цей гігант пивоварного виробництва випускає десь 15 видів пива. Пивзавод «Рогань» був побудований ще за радянських часів, для його оснащення було придбано найсучасніше імпортне (переважно, чеське) устаткування. Харківський пивоварний завод № З (колишня назва підприємства) почав виробляти продукцію у 1989 році. Зараз завод випускає близько півтора десятка сортів пива.  
Основним ринком для «Рогані» був і залишається український, де продасться 99 % продукції. Експорт у далеке зарубіжжя для підприємства неможливий через надто короткі терміни зберігання товарів. Проте потенційно привабливими є прикордонні райони Росії, а також Ставрополь і Ростовська область, із якими є добрий транспортний зв'язок. Зараз продукцією «Рогані» охоплені всі області України. Особливо добре контролюються Крим, Дніпропетровськ, Суми, Полтава, Кіровоград. Набагато менше пива АТ «Рогань» продається на Західній Україні та у Києві. Основними конкурентами виступають запорізький, чернігівський і миколаївський пивоварні заводи, з якими харків'яни найчастіше стикаються у східних і південних регіонах. «Рогань» останні п'ять років є одним з українських пивних підприємств, що швидко развиваються. У період із 1995 по 2006 роки на цьому пивзаводі досягнуто найбільших темпів зростання, реальний обсяг виробництва збільшився з 2,7 до 15,5 млн. дал. Таким чином, за обсягами виробництва АТ «Рогань» міцно утримує друге місце в Україні, поступаючись тільки київському об'єднанню «Оболонь».  
Запорізький пивобезалкогольний комбінат «Славутич» першу продукцію випустив у 80-х роках. Після проголошення Україною незалежності держпідприємство стало орендним, а незабаром перетворене на ВАТ «Пивобезалкогольний комбінат „Славутич“. Із 1996 року почалося плідне співробітництво з транснаціональною компанією ВВН. З цього моменту завод почав стрімко нарощувати обсяги випуску пива, підвищувати темпи зростання виробництва. У 2006 році обсяг виробництва пива на комбінаті склав близько 15 млн. дал. Реалізується запорізьке пиво по всій Україні. Представництва заводу є в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Севастополі, Донецьку, Луганську. Велику частину продукції „Славутича“ реалізують незалежні дилери, із деякими клієнтами виробники працюють за прямими договорами. На експорт пиво поки не вивозиться, уся вироблена продукція реалізується на внутрішньому споживчому ринку.
Найстаріший з провідних пивоварних заводів України — Донецький, завдяки інвестиціям німецької фірми Happmann, провів повне переустаткування, що дозволило заводу одним із перших в України перейти до сучасних західноєвропейських технологій, збільшити обсяг виробництва та посісти гідне місце у „великій шістці“ лідерів українського пивоварства. На сьогоднішній день завод випускає 11 сортів пива: чотири — темного і сім — світлого (відповідно, ЗО і 70 % загального обсягу виробництва). За радянських часів Донецький пивзавод постачав свою продукцію в Росію. Значна її частина збувалася в Лугангькій області, котру завод і зараз вважає винятково своїм ринком збуту. Проте після того, як споживчий попит у зв'язку з невиплатою зарплати шахтарям різко скоротився в межах Донбасу і було введено митні бар'єри на кордоні з Росією, завод змушений був шукати нових ринків збуту. Першим регіоном України, до якого почали поставляти донецьке пиво, став Крим. У 1999 р. Донецький пивзавод вийшов на ринки Харкова, Дніпропетровська і Запоріжжя. На сьогодні 30 % виробленої продукції вивозиться за межі Донецької області.   
Тактика Донецького пивзаводу під час проникненні на ринок сусідніх областей варіюється залежно від регіону. У найбільше важливих для себе регіонах представники Донецького пивзаводу створюють власні склади своєї продукції. В інших — ідуть шляхом співробітництва з партнерами-оптовиками, які самі потім доставляють пиво в роздрібні торгові точки. Сьогодні відкрито склади Донецького пивзаводу в Харкові та Луганську. Завод співпрацює з двома значними фірмами, що мають у своєму розпорядженні мережу оптових складів у Донецькій і Луганській областях.  
Чернігівський пивоварний завод „Десна“ було створено за радянсько-чеським проектом. Його проектна потужність складала 7,2 млн. дал пива на рік. З 1997 р. виробничі потужності цього заводу зросли до 11 млн. дал пива на рік. Питома вага чернігівського пива у всеукраїнському виробництві складає 11,0 %. Усе воно реалізується в Україні, хоча свого часу продукція підприємства вивозилася в Росію, Білорусію, Грузію. У 1997 р. „Десна“ експортувала менше 1 % виробленого пива. Для чернігівського пивкомбінату серйозною проблемою в реалізації продукції є його географічне положення й економічний стан регіону. У своїй області завод не може продати достатньої кількості пива, тому що область переважно аграрна, щільність населення та купівельна спроможність досить низькі. Це спонукає підприємство проводити експансіоністську маркетингову політику. Сьогодні „деснянське“ пиво можуть купити жителі 20 областей України.  
Миколаївський пивоварний завод був першим із серії однотипних підприємств, побудованих за проектом чеських спеціалістів і укомплектованих чеським же устаткуванням. Сьогодні пивзавод „Янтар“ робить декілька сортів слабоалкогольного напою густиною 11...17 %, як світлого, так і темного, пастеризованого і непастеризованого. Постачається миколаївське пиво в 22 області України. На внутрішньому ринку його продають більше 30 фірм, що входять у дилерську мережу заводу. Природно, що велика частина продажу припадає на південні регіони — Миколаївську, Одеську, Херсонську області та Крим.
На рис. 1 зображена мапа пивоварної промисловості України, де великими кружечками зображено територіально розташування найбільших пивоварних підприємств країни
<img width=»422" height=«149» src=«dopb54817.zip» v:shapes="_x0000_s1026 _x0000_s1027 _x0000_s1028 _x0000_s1029 _x0000_s1030 _x0000_s1031 _x0000_s1032 _x0000_s1033 _x0000_s1034 _x0000_s1035 _x0000_s1036 _x0000_s1037 _x0000_s1038 _x0000_s1039"><imagedata src=«11652.files/image004.png» o: gain=«61604f» blacklevel=«1966f»><img width=«532» height=«332» src=«dopb54818.zip» v:shapes="_x0000_i1026">
Рис.1 Мапа пивоварної промисловості України
5.Продукція пивоварної промисловості у внутрішній та зовнішній торгівлі
За даними митниці у 2005 році  імпорт пива становив 2 млн. дал (на суму $ 7,1 млн), експорт — 0,7 млн. дал ($ 3,6 млн). Часи, коли в Україну завозили імпортного пива на 2-3 десятки млн… доларів (1994-1995 рр.), минули. Значною мірою цьому сприяло налагодження місцевого виробництва. У 2006 році ця тенденція стала ще більш відчутною. Особливо суттєво іноземців потіснили у сегменті дешевих марок: імпортери не витримали запровадження високих ставок ввізного мита, акцизу та мінімальних оптово-роздрібних цін. Врешті-решт і споживачі зрозуміли, що українське пиво за смаком дійсно не гірше, а за ціною доступніше (фінансова ж криза і масове зубожіння споживацьких мас сприяли пришвидшенню цього процесу). Позиції дорогих якісних марок імпортного пива (таких як Tuborg, Heineken, Guiness) похитнулись, хоча й до остаточного зникнення цих марок з ринку (як це відбулося з дешевшими, але менш іменитими марками) справа не дійшла. Висока ціна завжди була невід'ємною складовою їх іміджу, тому грошовитих пивоманів не відлякує і зараз. Ще донедавна Україна імпортувала пиво із 21 країни світу, проте «географія» його походження нестійка. Так, у 2005 обсяги операцій з Чехією зменшились утричі, з Польщею скоротились у сотні разів, натомість з Німеччиною подвоїлись, а з Данією зросли більш ніж у 5 разів. Частка окремих країн, за останніми офіційними даними, у загальному обсязі імпорту становить: Австрія — 23%, Данія — 18%, Нідерланди — 17%, Німеччина — 13%, Словаччина — 4%, Чехія — 5% (див. діаграму 2).

Діаграма 2
<shape id="_x0000_i1027" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«11652.files/image006.emz» o:><img width=«506» height=«339» src=«dopb54819.zip» v:shapes="_x0000_i1027">\s
 Хоча оперативної інформації щодо сьогоднішнього стану імпорту нині годі шукати (імпортери відмовчуються, а офіційні структури «ще не володіють такими даними»), фахівці прогнозують подальше скорочення обсягів завезення іноземного пінного напою на вітчизняний ринок. Показники цього скорочення будуть тим масштабнішими, чим довше збережуться перепони, пов'язані з конвертацією гривні у тверді валюти. Працювати на експорт вітчизняні виробники поки що не дуже прагнуть. По-перше, ще далеко не вичерпані споживчі можливості українського ринку. По-друге, рентабельність торгівлі на зовнішніх ринках досить низька і не перевищує 5%. Досі ЗЕД була прерогативою «Оболоні», експортні надходження якої дорівнюють $3-4 млн. на рік. Усі інші підприємства більше ніж на кілька сотень тисяч «зелених» наторгувати не спромоглися. Особливих підстав вихвалятися обсягами експорту пива в України немає. Проте серед ринків, на які вітчизняні виробники намагаються торувати шляхи, можна назвати Росію, Литву і Молдову, Угорщину, Чехію, Великобританію, США та інші.
Частка експорту незначна. В таблицях 1-4 наведено статистичні дані про експорт-імпорт пива та наведено розрахунки, проведені агенцією САІВ, щодо впливу зміни ставок акцизного збору на пиво на наповнюваність Державного бюджету України.
Таблиця 1
Зовнішня торгівля пивом України, тис. $
    продолжение
--PAGE_BREAK--