Реферат: Тенденції та перспективи розвитку товарної структури зовнішньої торгівлі України

--PAGE_BREAK--Тим часом для ефективності торгової політики принципово важливий вибір шляху здійснення імпортозаміщення. Так, багато країн не рахували потрібним збільшити ступінь обробки експорту і вибрали екстенсивний шлях розвитку (Аргентина). Інші країни, наприклад Бразилія, пішли по шляху збільшення ступеня глибокої обробки власних товарів. В умовах мінливої кон'юнктури світового ринку аргентинський варіант став гальмом розвитку економіки, тоді як бразильський — локомотивом росту, оскільки із самого початку був націлений на застосування інтенсивного, а не екстенсивного способу розвитку народного господарства. Це означає, що результатом торгової політики, що проводиться з використанням першого чи другого методу, будуть різні наслідки в економіці в залежності від виборі цілей другого і третього порядку, точного визначена «точок росту» і вибору витратного або економічного варіанта реалізації реформи. Однак слід зазначити що в порівнянні з початковим етапом реформування економіки, сучасний період характеризується тим, що відкрито шлюзи для розвитку економіки, створені передумови для вступу в міжнародні економічні організації, підсилилися принципи регіоналізму. Вибір інструментів державного регулювання різними країнами може бути різний, часом обмежений. З цим стикаються в даний час і всі пострадянські держави на шляху вступу у Всесвітню Торгову Організацію (ВТО) під вагою тих зобов'язань, що були прийняті в рамках митних та інших угод [10].
Аналіз зовнішньоекономічної політики різних держав показує, що  країни, які розвиваються, повинні йти по шляху раціонального включення національної економіки в складну систему мирогосподарських зв'язків. У зв'язку з цим їхня експортна політика повинна передбачати:
§  створення умов для розвитку експортних  галузей чи орієнтацію галузей на експортне виробництво;
§  оцінку доцільності розвитку тих чи інших галузей і прийняття програми згортання тих, котрі не можуть конкурувати з імпортним виробництвом;
§  митний захист, фінансове і фіскальне стимулювання; створення інших зручних умов і надання пільг для їхнього функціонування, якщо та чи інша галузь має потенціал, що забезпечує в перспективі ту чи іншу нішу на світовому ринку, але до дійсного часу в неї немає можливості для її реалізації.
Це викликає необхідність оптимізації промислової політики: захистити галузі, що переживають інтенсивну модернізацію; налагодити випуск таких товарів, що не виробляються в даній країні; стимулювати імпорт товарів, без яких не можуть функціонувати пріоритетні галузі виробництва.  
Методичні прийоми при здійсненні експортно-імпортної політики повинні ретельно відбиратися в залежності від конкретного товару; ситуації, що склалася в його виробництві; місця його в структурі внутрішнього національного ринку й експортних постачань країни; перспектив у міжнародному поділі праці. При цьому той чи інший обраний інструмент служить або протекціоністському режиму, або режиму лібералізації. Перший з названих режимів у своїй життєдіяльності обмежений тимчасовими параметрами і в міру досягнення мети може бути ослаблений, або цілком припинений.
Галузі з постійно зростаючими експортними позиціями, як правило, є об'єктами пріоритетів в інвестиційній політиці. При цьому протекціоністські режими з боку міжнародних економічних організацій і розвитих держав можуть випробувати стосовно   себе протидію. Відповідно, відзначена вище процедура виконання тих чи інших операцій повинна установити баланс інтересів шляхом застосування взаємних поступок. Оскільки будь-яка  держава, що розвивається, буде зазнавати утиску істотних важелів, то як відповідні міри повинна мати у своєму розпорядженні достатні варіанти для їхнього маневрування. Така постановка концепції інтеграції в мирогосподарські зв'язки може забезпечувати послідовні зміни статусу сировинного придатка на повноправного партнера.
При здійсненні імпортної політики, як правило, використовується наступна методика: аналізується національний потенціал у виробництві товарів; визначається місце його в структурі національної економіки; аналізуються тенденції світового ринку.
У випадках розбалансованості платіжного балансу, зниження ефективності експорту, необхідно використовувати широкий арсенал інструментів, що забезпечують протекціоністський режим. При досягненні тієї чи іншої конкретної мети і ступеня захищеності цей інструментарій заміняється іншими мірами і регуляторами, що переслідують наслідки іншого якісного порядку, зокрема, «знаходження точок росту». Такий приклад широко відомий і має місце як у Латинській Америці, так і в Східній Азії, коли усвідомлення необхідності підвищення економічного розвитку націлювало держави на прийняття довгострокових програм розвитку перспективних секторів економіки. Необхідність структурної реконструкції обумовлювала пріоритетність інтенсивної модернізації в ряді галузей, що мали потребу в протекціоністському захисті держави. Однак використання таких регуляторів повинно застосовуватися в розумних межах. Багато держав забезпечували лібералізацію імпорту не всіх товарів, а лише стратегічно важливих для розвитку пріоритетних галузей.
Слід зазначити, що міри, використовувані в торговій політиці, синхронно повинні підключити регулятори інвестиційної, митної, валютної й іншої політики [7].
Серед засобів торгової політики особливу роль відіграють торгові регулятори, що контролюють процес ввозу, вивозу товарів із країни і транзитні потоки, що слідують по даній території. З врахуванням цього держава стягує непрямі податки, іменовані митом. Основним засобом митного протекціонізму при цьому служать ввізні мита, називані фіскальними, котрі переслідують такі цілі, як поповнення доходів держбюджету (споживчі товари); створення бар'єрів для проникнення іноземних товарів і запобігання експансії на ринках. Ці мита, іменовані протекціоністськими, сприяють підвищенню цін на внутрішньому ринку і можуть використовуватися для захисту незміцнілих галузей народного господарства, фінансування демпінгу, в інтересах монополій, а іноді як резерв для поступок при одержанні пільг для свого експорту. Вивізні мита стягуються державами з місцевих товарів при вивозі їх за кордон у двох випадках: а) коли держава прагне обмежити їхній вивіз із країни; б) в умовах злету цін на світових ринках, куди експортуються дані групи товарів. 
Транзитні мита стягуються при русі іноземних товарів через митну територію і можуть мати наступні форми: дозвільні, гербові, пломбіровочні, статистичні й ін.
По способах обкладання мита  підрозділяються на специфічні (у залежності від ваги, обсягу товару); мита з ціни; мита змішаного типу. Необхідно відзначити і широкий розподіл їх по способі встановлення: державною владою самостійно (автономні) і укладання торгових угод з іншими країнами (конвенційні чи договірні). 
У своїй практиці багато держав можуть використовувати пільгові мита (преференційні) для деяких товарів чи всіх визначених країн, що не можуть поширюватися в торговій політиці з іншими країнами. Поряд з ними в досвіді торгової політики можуть бути використані мита антидемпінгові і каральні. Перші застосовують як  протидіючу міру по форсуванню експорту шляхом торгового і валютного демпінгу, коли країна вводить спеціальні компенсаційні й антидемпінгові мита понад звичайні мита. В другому випадку має місце репресивна мотивація за ту чи іншу дискримінацію, недружні акти у відношенні тієї чи іншої держави.
Систематизоване зведення ставок мита на товари, що підлягають обкладанню, безмитно ввезені чи що вивозяться, іменується митним тарифом. При цьому слід зазначити, що в межах одного і того ж різновиду товару використовується значна кількість різних оподатковуваних позицій, що і складає поле діяльності для ведення переговорів між країнами. Найчастіше та чи інша країна по тим чи іншим позиціям робить поступки замість зустрічних пільг, не торкаючи інші позиції. Це привело до необхідності виділення простих і складних тарифів [14].
У залежності від торгово-політичних ситуацій мають місце і нетарифні інструменти. Ці міри можуть бути класифіковані в наступні групи:
§  спрямовані на пряме обмеження імпорту (квоти, ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити, антидемпінгові мита);
§  адміністративного типу, опосередковуючі процес обмежень у зовнішній торгівлі (митні формальності, технічні, санітарні норми, стандарти, вимоги до упакування, маркуванню) та інші.
Вищевикладене дозволяє ці бар'єри підрозділити на економічні, адміністративні і валютно-фінансові. Зокрема, до бар'єрів економічного характеру відносяться антидемпінгові міри (антидемпінгове мито), компенсаційне мито (наявність фактів субсидування експорту), компенсаційні збори, що дорівнюють різниці між низькою ціною даного товару за кордоном і високою ціною на внутрішньому ринку.
До бар'єрів адміністративного характеру можна віднести ембарго — заборона імпорту (пряма чи непряма заборона), кількісні обмеження (квоти), ліцензування, що вимагає одержання спеціальних дозволів на постачання товарів. У світовій практиці існує різний режим увозу тих самих  товарів з різних країн у силу того, що квоти можуть носити в собі елемент дискримінації і при цьому бути індивідуальними, тарифними, сезонними чи глобальними. Їхнє використання переслідує різні цілі, у тому числі організацію контролю за рухом того чи іншого товару, захист національного виробництва, для стримування безробіття, поліпшення платіжного балансу. Особливе місце в систем квотування можуть мати угоди про „добровільне” обмеження експорту, що застосовуються до галузей які знаходяться в кризовій ситуації. Крім того, варто мати на увазі, що квоти можна підрозділяти по способу формування, по вибірковості товарів і країн, сезонності і т.д. Звичайно вони розподіляються на основі ліцензій, що дозволяють безперешкодний  ввіз чи вивіз товару протягом тривалого періоду  часу чи може носити характер одноразового дозволу [10]. 
У ряді випадків багатьма державами деякі компанії наділяються виключними правами здійснювати імпортно-експортні операції, що створює умови для формування державних монополій. До адміністративних бар'єрів, крім того, варто віднести технічні міри і спеціальні вимоги (стандарти, система специфікації, техніка безпеки, інспекція якості товарів і т.д.).

Розділ 2. Особливості товарної структури зовнішньої торгівлі України 2.1 Аналіз міжнародних торгових взаємовідносин України Україна належить до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП). В середньому кожний третій український продукт або послуга реалізуються за допомогою зовнішніх економічних зв'язків, що відіграють помітну роль у національній економіці та істотно впливають на темпи і пропорції економічного зростання, на створення конкурентного ринкового середовища і на весь системний трансформаційний процес.
Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з оптимізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм СОТ.
Стратегічна мета полягає в реалізації у світовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивно існують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.
Важливого значення набуває також необхідність враховувати різну фактороінтенсивність українських товарів і послуг порівняно з закордонними, цінові та інші відмінності, що формують конкурентні переваги національних економік у міжнародній торгівлі.
Зовнішньоторговельний обіг товарів та послуг у 2004 р. становив 33,4 млрд дол. США, збільшившись порівняно з 2003 р. на 18,5 %. Експорт зріс на 18,8 %, імпорт — на 18,2 %, їх обсяги становили відповідно 18,1 та 15,3 млрд дол. США.
Таблиця 2.1
Зовнішньоторговельний баланс (млн… дол. США)
Показник
2002
2001
2002
2003
2004
Експорт
19147,4
18970,3
16457,2
15195,5
18059,3
У тому числі:
товари
14400,8
14231,9
12637,4
11581,6
14572,5
послуги
4746,6
4738,4
3819,8
3613,9
3486,8
Імпорт
18807,9
18546,3
16106,5
12959,3
15106,9
У тому числі:
товари
17603,4
17128,0
14675,6
11846,1
13956,0
послуги
1204,5
1418,3
1430,9
1113,2
1150,9
У таблицях 2.2, 2.3, 2.4 наведено деякі дані, що характеризують динаміку розвитку зовнішньої торгівлі та її структуру.
Таблиця 2.2
Динаміка розвитку зовнішньої торгівлі (2004р., у % до 2003)
Показник
Експорт
Імпорт
Усього товарів і послуг
118,8
116,6
Країни СНД
120,6
118,3
Інші країни світу
117,8
114,6
Товари
125,8
117,8
Країни СНД
138,3
119,2
Інші країни світу
121,0
115,9
Послуги
96,5
103,4
Країни СНД
95,1
91,2
Інші країни світу
98,7
106,7
Таблиця 2.3
Структура зовнішньої торгівлі України (%)
Показник
Експорт
Імпорт
2000
2003
2004
2000
2003
2004
Усього
100
100
100
100
100
100
У тому числі:
країни СНД
56,8
36,2
36,8
61,3
53,9
53,9
інші країни
43,2
63,8
63,2
38,7
46,1
46,1
Товари
100
100
100
100
100
100
У тому числі:
країни СНД
51,4
28,1
30,9
63,5
56,9
57,6
інші країни
48,6
71,9
69,1
36,5
43,1
42,4
Послуги
100
100
100
100
100
100
У тому числі:
країни СНД
73,2
62,3
61,4
28,6
21,2
18,7
інші країни
26,8
37,7
38,6
71,4
78,8
81,3
Таблиця 2.4
Товарна структура зовнішньої торгівлі (%)
Показники
Експорт
Імпорт
2000
2003
2004
2000
2003
2004
Усього
100
100
100
100
100
100
З них:
живі продукти та продукція тваринництва
4,1
2,4
2,5
1,8
1,6
0,8
продукція рослинного походження
6,0
6,2
2,5
1,4
1,6
2,2
жири і масла тваринного та рослинного походження
1,3
1,0
1,7
0,2
0,6
0,4
продукція харчової промисловості
9,7
2,7
2,8
4,8
3,7
3,1
мінеральні продукти
8,6
10,1
9,6
49,9
47,3
46,9
продукція хімічної галузі
11,6
9,3
10,6
5,8
6,7
6,4
пластмаси і каучук
2,8
1,6
1,7
4,4
4,3
4,5
текстиль та текстильні вироби
2,7
3,9
3,7
2,8
4,0
4,0
неблагородні метали та вироби з них
33,1
42,1
44,4
4,5
3,5
4,9
машини, устаткування, телеапаратура
9,8
7,9
9,3
13,7
13,0
13,9
засоби наземного, повітряного та водного транспорту
4,4
3,6
3,0
3,2
4,5
3,6
    продолжение
--PAGE_BREAK--Покращання показників зовнішньої торгівлі у 2004 р. пов'язане, у першу чергу, зі збільшенням обсягів торгівлі з основним торговельним партнером — Російською Федерацією, обсяги торгівлі товарами та послугами з якою у відношенні до 2003 р. зросли на 11,7 %, у тому числі експорту — на 21,9 %.
За даними Держкомстату України, в І півріччі 2005 р. обсяг експортних поставок в Росію становив 27,2 % від загального об'єму експорту, в Італію — 5,2 %, Туреччину — 4,4 %, Німеччину — 4,3 %, Китай — 3,6 %, США — 3,2 %, Польщу -3,1 %…
Найбільші імпортні надходження виконувались з РФ — 38 %, Тур-кменістану — 10,8 %, Німеччини — 8,2 %, Казахстану — 4,6 %, Білорусі — 3,1%, США — 2,9 %, Італії — 2,6 %.
Загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами в І півріччі 2005 р. становив 15 426,2 млн дол. США та збільшився порівняно з І півріччям 2004 р. на 14,4 %, в тому числі експорт, який становив 8009,8 млн. дол… США (збільшився на 21,7 %), імпорт — 7416,4 млн. дол. США (збільшився на 7,4 %).
В загальному обсязі експорту товарів за І півріччя 2005 p., порівняно з І півріччям 2004 p., збільшилась частка виробів з чорних металів з 3,5 % до 4,9 %, молока та молочних продуктів — з 0,6 % до 1,8 %, механічних машин та обладнання — з 5,3 до 8,2 %, інструментів — з 0,1 % до 1,4 %, масляних насінь та плодів — з 1,1 % до 1,5 %. Разом з тим, зменшилась частка чорних металів — з 37,5 % до 31,4 %, продуктів неорганічної хімії — з 4,7% до 3,8 %.
У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась частка механічних машин та обладнання з 9,2% до 10,9%, фармацевтичних продуктів, включаючи медикаменти — з 1,4 % до 2,1 %, чорних металів — з 1,4 % до 2 %, засобів наземного транспорту, крім залізничного — з 3 % до 3,4 %, паперу та картону — з 2 % до 2,6 %. Зменшилась частка мінерального палива, нафти та продуктів її переробки — з 45,4 % до 40,2 %, руди, шлаків та золи — з 3,1 % до 2 %.
Україна здійснювала у 2005 р. зовнішньоторговельні угоди послугами зі 175 країнами-партнерами. Найбільшу частку в загальному обсязі українського експорту займали транспортні послуги (84,6 %), імпорту — державні послуги (45,4 %), послуги транспорту (17,8 %), ділові, професійні та технічні послуги (12 %) та послуги зв'язку (8,9 %).
Порівняно з І півріччям 2004 р. експорт послуг скоротився на 12,9 млн. дол. через зменшення обсягів ділових, професійних і технічних послуг — на 18,7 млн дол. (на 17,8 %) та будівничих послуг — на 8,0 млн дол. (на 44,9 %). Одночасно зросли на 7,1 млн дол. (на 32,5 %) послуги турфірм, на 2,2 млн дол. (на 23,2 %) — фінансові послуги, на 1,6 млн дол. — транспортні послуги (0,1 %), зокрема повітряного транспорту на 13,9 млн дол. (на 14,3 %), залізничного транспорту на 16,7 млн дол. (на 11,6 %), річкового транспорту та допоміжних транспортних послуг на 20,8 млн дол. (на 25,2%).
Майже дві третини експорту послуг (1056,7 млн дол.) припадає на країни СНД, у тому числі 96,5 % — на РФ. Обсяги послуг, наданих країнам СНД, в І півріччі 2001 р. зменшились на 2,7 млн дол. (на 0,3 %), в тому числі Туркменістану — на 7,6 млн дол. (81,3 %), Азербайджану — на 1,8 млн дол. (на 51,3 %). Одночасно зросли обсяги наданих послуг Російській Федерації — на 6,1 млн дол. (на 0,6 %), Казахстану — на 1,3 млн дол. (на 58,7 %).
2.2 Зовнішньоторговельна стратегія України Стратегічна програма розвитку зовнішньоекономічних відносин України має базуватися на забезпеченні її суверенітету в світогосподарських зв'язках, гарантуванні її національної зовнішньоекономічної безпеки. Вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв'язків повинна ґрунтуватися на еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці. Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої — максимальна господарська свобода безпосередніх виробників, експортерів товарів і послуг. Не менш важлива відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі в регіональних та світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.
На підставі цього можна сформулювати головні елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України, яка, на наш погляд, має містити:
·        створення потужного експортного сектору;
·        зміцнення і забезпечення конвертованості національної валюти;
·        залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом;
·        лібералізацію імпорту;
·        здійснення закордонної підприємницької діяльності;
·        формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржа, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг і т.д.);
·        гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій;
·        поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об'єднання та організації;
·        кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Головне завдання полягає в тому, щоб визначити етапи, напрямки, форми і способи реалізації зовнішньоекономічної стратегії.
Серед пріоритетів у розвитку експортного сектору варто назвати, в першу чергу, високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування (верстати, літаки, ракети, судна, прилади, побутову техніку), порошкову металургію, надтверді матеріали, кераміку, електрозварювальне виробництво. Техніка і технологія в цих і деяких інших галузях досягають світового рівня, що значно полегшує проблему пошуку й освоєння власної ніші на світових товарних ринках.
Другу групу пріоритетних галузей може скласти агропромисловий комплекс, спрямований, у першу чергу, на країни СНД і партнерів із числа країн, що розвиваються. Серйозні соціально-економічні й структурні перетворення на селі спроможні перевести сільське господарство і виробництво продовольства в розряд високоефективних галузей, що будуть визначати, поряд з іншими, експортний профіль країни в системі міжнародного поділу праці [5, 10].
Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть стати третім напрямком при формуванні експортного сектору України. За умови створення належної виробничої, соціальної і зовнішньоекономічної інфраструктури Україна може реально і стабільно підключатися до найбільш динамічних і вигідних позицій світової торгівлі.
Видобувна і металургійна галузі промисловості формують четвертий пріоритетний блок експортного сектору. Кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат користуються постійним попитом на світових ринках і спроможні при кардинальній реконструкції металургійних заводів, рудників і шахт підсилити експортний потенціал України.
Зокрема, важливим є експортний потенціал чорної металургії. Сьогодні Україна не тільки входить до першої п'ятірки країн — виробників сталі, але й виробляє її більше за всіх на душу населення. Потужна металургійна база, очевидно буде залишатися однією з головних складових експортного сектору України, надаючи можливість реалізувати на світовому ринку наявні переваги кваліфікованої, відносно дешевої робочої сили, власних природних ресурсів, розміщення виробництва, ефект масштабу, ліквідувати технологічний розрив у торгівлі з розвиненими країнами.
Нарешті, п'ятий пріоритетний напрямок пов'язаний із надзвичайно вигідним географічним положенням нашої держави. Транзитні перевезення вантажів, нафти, газу з євроазіатської частини на захід і з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африканського континенту можуть перетворитися на важливий канал валютних надходжень, що вимагає серйозних структурних перетворень у транспортній сфері, щоб підняти її до рівня світових стандартів.
Серйозною передумовою виходу України на світові ринки є забезпечення внутрішньоекономічної стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової та ін.). Як показує досвід «старих» і «нових» індустріальних держав, в умовах демонетизації золота головною гарантією введення і підтримки валютної конвертованості є товарна конвертованість. Тільки за наявності потужного і всезростаючого потоку на світові ринки конкурентоспроможних товарів і послуг, що користуються постійним попитом, буде і відповідний попит на національну валюту, а значить і її конвертованість у валюти інших держав. Золотовалютні резерви відіграють допоміжну роль як чинник стабілізації національної валюти і регулювання її поточного курсу. Вирішальне значення має товарна інтервенція, завоювання надійних ніш на світових ринках товарів і послуг, технологій і капіталів. Важливе значення має залучення іноземних інвестицій — важливий додатковий чинник економічного відродження України, створення розвинутого експортного сектору. Основні принципи імпорту іноземного капіталу — надання закордонним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими користуються національні суб'єкти господарської діяльності, за винятком стартового періоду (2- 5 років), а також пільг, що надаються в спеціальних економічних зонах або у випадку включення СП у державні програми, що допускають відповідні пільги [7,11, 15].
Серед пріоритетів державної імпортної політики на перше місце необхідно твердо і однозначно поставити ввезення сучасної техніки і технології, ноу-хау, інжинірингових послуг. За умови об'єднання новітньої технологи з досить високим загальноосвітнім і фаховим рівнем українських працівників саме такий підхід дасть бажаний результат. Доцільною була б розробка державної програми технологічної модернізації виробництва на базі закордонних технологій із зазначенням джерел фінансування (внутрішніх і зовнішніх) та виділенням головних галузей економіки, що є визначальними в системі науково-технічного прогресу.
Другий важливий напрямок імпортної політики — охорона здоров'я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Розвиток за участю закордонних галузей охорони здоров'я набуває першочергового економічного і соціального значення.
Третій напрямок містить у собі сукупність галузей продовольчого комплексу, харчової промисловості країни. Оснащення галузей харчової промисловості новітньою технікою і технологією, забезпечення умов надійного збереження сільськогосподарської продукції лежить в основі рішення продовольчої проблеми і створення необхідних експортних ресурсів продовольства.
Активізація закордонної підприємницької діяльності і створення розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту також сприяють активізації зовнішньоекономічних потоків. Теперішня зовнішньоекономічна політика України по суті є пасивною, тимчасовою, перехідною. Закордонна підприємницька діяльність може здійснюватися за наявності вільних капіталів, досвіду, підготовлених кадрів. Починати доведеться практично з нуля — зі створення за кордоном спільних підприємств і фірм за участю українського капіталу, відкриття філій банків, розвитку інших структур, що сприяли б просуванню товарів і послуг на світові ринки.
Заснуванням експортно-імпортного банку України покладено початок формуванню системи зовнішньоекономічної інфраструктури, її необхідно доповнити за рахунок комерційних банків, міжнародної фондової і товарної бірж, транснаціональних банків, консалтингових і аудиторських фірм, лізингових і венчурних підприємств тощо.
Ключовою ланкою зовнішньоекономічної стратегії є податкова, депозитна, цінова, кредитна, фінансова і валютна політика. Ніякі постанови і рішення не додадуть бажаної активності і господарської енергії ні внутрішнім товаровиробникам і експортерам, ні закордонним інвесторам і банкірам без створення в Україні сучасної системи оподаткування експорту, імпорту, прибутку спільних підприємств і т.д.
З огляду на досвід закордонних країн у стимулюванні експортних галузей, доцільно було б експортно орієнтованим виробництвам компенсувати податок на додану вартість при перетинанні товарами митних кордонів України, а також впровадити пільгові умови кредитування інвестиційних програм і проектів. Цінова політика вже зараз має орієнтуватися на зближення внутрішніх і світових цін, депозитна — на світові грошові ринки.
Зовнішньоекономічна стратегія передбачає вибір географічного середовища, в якому найбільш органічно досягається реалізація економічних інтересів. Найкращим економічним регіоном для України є європейський. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, майже однакові історичні і духовні традиції, близькі рівні економічного і науково-технічного розвитку роблять його головним на цьому етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. На двосторонні зв'язки з окремими країнами Європи необхідні значно сильніші стимули з боку держави. Необхідно також наполегливіше шукати шлях до розвитку багатостороннього співробітництва з Європейським Союзом, Чорноморською економічною зоною. Не варто ігнорувати і багатосторонні структури, що створюються на принципово новій основі в країнах Східної Європи і СНД.
Варто враховувати, що механічне поновлення зв'язків із цими державами, подальше перебування в кризовому економічному просторі СНД, що перебуває в стані стагнації, здатне ще більше загострити економічні проблеми нашої держави, загальмувати процес подолання кризових явищ, уповільнити і так невисокі темпи радикальних економічних перетворень. Орієнтація на невимогливі, економічно, технологічно й інфраструктурно нерозвинені ринки СНД, рівень яких значно поступається ринкам індустріальне розвинених держав, призведе до консервації нашої економічної і технологічної відсталості, низької якості й невисокої конкурентоздатності українських товарів і послуг. Тому необхідний ретельний перегляд всієї сукупності економічних зв'язків із країнами СНД, оптимізація на основі критеріїв доцільності й ефективності, відповідності національним економічним інтересам України. Аналогічні вимоги мають стати підґрунтям економічного співробітництва України з переважною більшістю країн, що розвиваються [8].
Однією з головних рушійних сил ринкових перетворень в Україні є тісне співробітництво з індустріальне розвиненими державами. По-перше, саме в цих країнах накопичено великий досвід ринкового господарювання, що може бути використаний в Україні, пристосований, адаптований до її специфічних умов і реалій. По-друге, налагодження економічного співробітництва з цими країнами виводить українські товари і послуги на потужні, вимогливі й жорсткі сучасні ринки, конкуренція на яких змусить наших підприємців прагнути до якісно нового рівня виробництва з урахуванням витрат, якості, фактороінтенсивності, дизайну, маркетингу і т.ін. На цих ринках виробництво і зовнішня торгівля України в цілому мають перед собою світові орієнтири, що повинні сприяти прискоренню процесу органічного включення її економіки в господарські процеси і структури. Розширення і поглиблення контактів з індустріальне розвиненими державами, їхніми підприємцями і бізнесменами буде стимулювати поглиблення економічних реформ в Україні. По-третє, взаємодія із західними державами створює можливості одержання і прямої (цільової) фінансової підтримки для формування ринкової інфраструктури в Україні (мала приватизація, розвиток придатного підприємництва, підготовка і перепідготовка кадрів і т.ін.) та іноземних інвестицій, технологій, сучасного менеджменту, що вкрай необхідні в умовах ринкової трансформації економіки. Слід зазначити, що всі перераховані форми економічного спілкування тією чи іншою мірою знайшли своє втілення у практиці зовнішньоекономічних зв'язків України з розвиненими державами. Але це тільки перші кроки, і Україна потребує істотного посилення взаємодії з західним світом, помітного кількісного нарощування і якісного вдосконалення економічних взаємовідносин.

Розділ 3. Тенденції і суперечності розвитку зовнішньої торгівлі України 3.1 Перспективні економічні аспекти торгової політики Активна зовнішньоторговельна політика може стати дієвим інструментом структурної перебудови економіки, підвищуючи ефективність і конкурентну спроможність національного виробництва. Більше того, сьогодні ми не бачимо альтернативи послідовної лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків, якщо ми дійсно хочемо реформувати нашу економіку і зробити її складовою міжнародного розподілу праці. Саме лібералізація включить механізми ринкового ціноутворення, визначаючи структуру та обсяги виробництва. Важливим інструментом реструктуризації виробництва має стати конкуренція між національними та іноземними виробниками на українському ринку. Недосконалість українського законодавства (складність процедур відкриття та реєстрації нових підприємств, наявність значної кількості суперечливих нормативних документів з питань оподаткування, непрозорість процедури сертифікації), низький технологічний рівень підприємств, домінування політичних популістських гасел – виступають додатковими протекціоністськими бар’єрами як розвитку ділового співробітництва, так і впливу світового господарства на економіку України. Існуючий і підсилюючий захист внутрішніх виробників від зовнішньої та внутрішньої конкуренції в свою чергу консервує існуючу структуру економіки, а наявність бартерних та не грошових схем спотворює дію цінового механізму, що гальмує темпи реформувань. Тому лібералізація є необхідною умовою макро- і мікроекономічної стабілізації в Україні [14,15].
    продолжение
--PAGE_BREAK--