Реферат: Ринок праці та Центр зайнятості

--PAGE_BREAK--2.1 Аналіз структури і функцій центру зайнятості
Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону «Про зайнятість населення» і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення» .[3,c.3]
<img width=«482» height=«313» src=«ref-1_1023185073-21993.coolpic» alt=«б» v:shapes="_x0000_i1030">

Рис. 1. Структура служби зайнятості в Україні
Перший (базовий) рівень — це районні, міські, міськрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість.

Другий рівень — це центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.

Третій (верхній) рівень — це Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціального захисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду зайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2001 p.).

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.

Регулювання правового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу». Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.[6, c.67]

Відповідно до Положення про Державну службу зайнятості державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості Мінпраці, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення, центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення .

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації на­селення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

Діяльність державної служби зайнятості провадиться під керівництвом Мін­праці, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

У 1950 р. набрала чинності Конвенція МОП № 88 про організацію служби зайнятості, яка передбачала організацію роботи служб, що фінансуються державою. Основним обов'язком цих служб було забезпечення найкращої можливості організації ринку праці як невіддільної складової національних програм досягнення і підтримання повної зайнятості населення.[8, c.34]

У ст. 6 Конвенції № 88 детально описуються функції служби зайнятості. «Служба зайнятості:

1) реєструє тих, хто шукає роботу, веде облік їх професійної кваліфікації, навичок, досвіду та побажань, опитує їх з метою пошуку їм роботи, у разі необхідності перевіряє їх стан здоров'я і рівень професійної підготовки, сприяє в професійній орієнтації, підготовці і перенавчанні;

2) одержує від підприємців точні дані про вакантні посади і вимоги, яким повинні відповідати працівники;

3) направляє на вакантні посади кандидатів з необхідною кваліфікацією і придатних за своїм фізичним станом».

До функцій служби зайнятості входить також вжиття заходів для полегшення працевлаштування безробітного. Для цього служба зайнятості сприяє безробітному:

а) у зміні професії, для того щоб пропозиція робочої сили відповідала попиту на неї;

б) у полегшенні територіальної мобільності для отримання роботи в тих районах, де є вакансії;

в) у забезпеченні тимчасового переведення працівника з одного району в інший у разі тимчасової нестачі чи перевантаження робочої сили в тому чи іншому районі. [13, c.78]

Згідно з чинним законодавством державній службі зайнятості надано право:

• одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, про вивільнюваних працівників і заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

• розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції щодо встановлення для підприємств (установ, організацій) усіх форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для працевлаштування;

• направляти для працевлаштування на підприємства (в установи, організації) усіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

• направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

• оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також встановлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

• надавати громадянам матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати виплату допомоги;

• вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх подальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, що спричинюються цією відстрочкою, згідно із законодавством України;

• відвідувати підприємства (установи, організації) для контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення і вирішення питань, пов'язаних із соціальним захистом громадян;

• розпоряджатися коштами фонду сприяння зайнятості;

• стягувати з підприємств (установ, організацій) незалежно від форм власності суми прихованих або занижених обов'язкових зборів і недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• компенсувати до 50 % витрат підприємствам (установам, організаціям) на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування;

• стягувати штрафи з підприємств (установ і організацій) усіх форм власності в разі:

— відмови у прийнятті на роботу громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у межах установленої броні;

• використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;

• надання послуг, пов'язаних з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном без дозволу (ліцензії), виданого Державним центром зайнятості;

— неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомлення про наступне вивільнення працівника, як це передбачено п. 5 ст. 20 Закону про зайнятість; [11, c.234]

• припиняти дію наказів, інструкцій та інших рішень підприємств (установ, організацій) усіх форм власності, що суперечать законодавству про зайнятість населення. У разі потреби вносити до вищих органів пропозиції про скасування зазначених наказів;

• стягувати з підприємств, установ та організацій суми витрат, пов'язаних із працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені.
2.2 Показники діяльності Центру зайнятості
Держкомстат України склав систему аналітичних показників ринку праці визначивши такі її основні розділи:

1. Економічна активність населення характеризується розподіл населення за статусом економічної активності, сюди відносять абсолютні показники і відносні рінні економічної активності, зайнятості, безробіття.

2. Чисельність і категорії зайнятих містить показники чисельності основних категорій зайнятого населення.

Рух робочої сили — дає змогу простежити рух робочої сили, тобто процес прийому-звільнення працівників та зовнішню трудову міграцію. Інформацію про них має статистична звітність підприємств і дані Державної служби зайнятості.

З.Робочийчас і його використання охоплює показники робочого часу та його використання, які розраховуються в основному за даними статистичної звітності підприємств, але дані стосовно встановленої та фактичної тривалості робочого часу є й у вибіркових обстеженнях домашніх господарств та підприємств.

4. Оплата праці дає можливість простежити об'ємні та середні показники оплати праці, їх структуру й динаміку. Основним джерелом їх визначення також е статистична звітність підприємств. Подібні дані надають і вибіркові обстеження підприємств, але вони публікуються рідше.

5. Умови праці та соціальний захист працівників містить показники, що характеризують умови праці, соціальний захист працівників та підвищення їхньої кваліфікації. Інформаційною базою для визначення цих показників е статистична звітність та вибіркові обстеження підприємств.[9, с.250]

Система показників ринку праці Держкомстату України

Під населенням, зайнятим в усіх сферах економічної діяльності розуміють осіб працездатного і старшого віку та підлітки, які були зайняті економічною діяльністю: працювали по найму на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня), роботодавці особи, які самостійно забезпечували себе роботою, в тому «числі й підприємців та безкоштовно працюючих членів сімей, служителів релігійних культів, військових кадрової служби, спецконтингент та інші.

Під зареєстрованим безробіттям розуміють чисельність безробітних, зареєстрована в Державній службі зайнятості. Згідно з Законом України „Про зайнятість населення“ безробітними можуть бути визнані працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів, через брак підходящої роботи, зареєстровані в Державній службі зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до праці.

Під рівень зареєстрованого безробіття розуміють відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до працездатного населення працездатного віку.

Під економічно активним населенням розуміють Населення обох статей віком 15—70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. До економічно активних належать особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні.

Підрівнем економічної активності розуміютьвідношення чисельності економічно активного населення до всього обстеженого населення або населення по відповідній групі..[9, с.259]

Під особами які зайняті економічною діяльністюрозуміютьособи увіці 15—70 років, які виконували роботу по найму на умовах пивного або неповного робочого часу, працювали індивідуально (самостійно) або в окремих громадян, на власному (сімейному) підприємстві, безкоштовно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі.

Під рівнем зайнятостірозуміютьпідношення чисельності зайнятого населення до всього обстеженого населення або населення по відповідній групі.

Під незайнятимирозуміютьособи обох статей у віці від 15 до 70 років, які протягом обстежуваного тижня були безробітними або економічно неактивними.

Під рівнем безробіття (за методологією МОП)розуміють відношення (у відсотках) кількості безробітних до економічно активного населення (робочої сили) по відповідній групі.

Підекономічно неактивним населенням (поза робочою силою) розуміють Особи, які не можуть бути класифіковані як „зайняті“ або „безробітні“. До окладу цієї категорії населення входять: учні та студенти; пенсіонери; особи, зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей, доглядом за хворими; особи, які зневірились знайти роботу; особи, які не мали потреби у працевлаштуванні чи шукали роботу, але не були готові приступити до неї найближчим часом.[9, с.262]




--PAGE_BREAK--