Реферат: Продуктивність праці економічна суть методи вимірювання та планування росту за техніко економічними

--PAGE_BREAK--У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання про­дуктивності праці євартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, то­варна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чи­ста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).
Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремо­му підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.
Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товар­ною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки поля­гають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обу­мовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і тру­домісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавер­шеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину про­дуктивності підприємства, яке її використовує.
3. ПЛАНУВАННЯ РОСТУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
У ринковій економіці підвищення продуктивності праці — основ­ний чинник вирішення економічних проблем підприємства.
Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соці­альних, природнокліматичних, структурних.
Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях прак­тично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі влас­тивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показ­ників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.
Метою планування зростання продуктивності є:
• розрахунок основних техніко-економічних показників виробни­чо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і по­рівняння варіантів проекту плану;
• найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;
• визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших ви­робничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;
• аналіз динаміки зростання продуктивності праці.
Планування росту продуктивності праці здійснюється такими методами:
·           Методом прямого рахунку;
·           Пофакторним методом;
Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці за формулою:
                                                  <shape id="_x0000_i1028" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image007.wmz» o:><img width=«115» height=«59» src=«dopb86466.zip» v:shapes="_x0000_i1028">
    де Qпл. – запланований обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;
        Чпл. – планова чисельність промислово-виробничого персоналу
Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є пофакторний метод, тобто метод планування за факторами зростання продуктивності праці.
Відповідно фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Вивчення цих факторів і пошук резервів зростання продуктивності праці є важливим завданням економічної теорії і практики.
Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів:
 І. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.
Усі техніко-економічні фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:
1) підвищення технічного рівня виробництва;
2) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окре­мих видів продукції в загальному обсязі виробництва;
3) удосконалення управління організації виробництва і праці;
4) зміна обсягу виробництва продукції;
5) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;
6) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.
Підвищення  технічного рівня виробництва.
Економія робочої сили під впливом цього фактору обчислюється так:
                                  <shape id="_x0000_i1029" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image009.wmz» o:><img width=«240» height=«59» src=«dopb86467.zip» v:shapes="_x0000_i1029">
    де t1 і t2 – трудомісткість виготовлення одного виду продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу;
        Nпл. – плановий обсяг випуску продукції;
        Фд. – дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому році;
        Квн. – коефіцієнт виконання норми;
        Кч. -  коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому  році на 12.
Структурні зрушення у виробництві.
      Зміна чисельності робітників за рахунок структурних зрушень у виробничій програмі знаходять за формулою:
                                    <shape id="_x0000_i1030" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image011.wmz» o:><img width=«251» height=«59» src=«dopb86468.zip» v:shapes="_x0000_i1030">
    де Тб. і Тпл. – відповідно трудомісткість 1 млн. грн. продукції в базовому і плановому періодах;
     Qпл. — обсяг випуску продукції по плану.
     Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшення питомої ваги кооперативних поставок  обчислюють за формулою:
                                 <shape id="_x0000_i1031" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image013.wmz» o:><img width=«287» height=«59» src=«dopb86469.zip» v:shapes="_x0000_i1031">
     де Ппл. і Пб. -   питома вага кооперативних поставок  в базовому і плановому періодах;
          Чб. – базова чисельність робітників,
         

Удосконалення управління організації виробництва і праці.
Економія чисельності працюючих за рахунок  вдосконалення управління виробництвом визначається:
                                <shape id="_x0000_i1032" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image015.wmz» o:><img width=«302» height=«29» src=«dopb86470.zip» v:shapes="_x0000_i1032">
      де ∑ЧСб. – сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів в базовому році, чол.
           ∑ЧСнорм. — сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів по прогресивних нормах, прийнятих в плановому періоді, чол.
Економію чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу(Ероб.ч.) можна обчислити:
                              <shape id="_x0000_i1033" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image017.wmz» o:><img width=«338» height=«63» src=«dopb86471.zip» v:shapes="_x0000_i1033">        
     де Дб. іДпл. – число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах;
         Ч’пвп – вихідна чисельність ПВП, скорегована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол…
         Проб. – питома вага робітника в базовій чисельності ПВП, %.
Зміна обсягу виробництва продукції.                   
     Відносне зменшення чисельності працівників при збільшенні обсягу виробництва(Еобсяг.вир.) визначається за формулою:
            <shape id="_x0000_i1034" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image019.wmz» o:><img width=«464» height=«59» src=«dopb86472.zip» v:shapes="_x0000_i1034">
     де Чб.ум-пости – базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники), чол.;
          ∆Q – приріст обсягу виробництва, %
          ∆Чум-пост – приріст чисельність умовно-постійного персоналу, %.
Галузеві фактори.
Відносна економія робочої сили по даній групі факторів(Егал.ф.) може визначається за формулою:
                                    <shape id="_x0000_i1035" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image021.wmz» o:><img width=«244» height=«59» src=«dopb86473.zip» v:shapes="_x0000_i1035">
     де tб. і tпл. –трудомісткість видобутку або виробництв одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-годю;
           Nпл. – плановий обсяг виробництва, натур. один;
          Фпл. – плановий фонд робочого часу одного робітника, год.
Введення в дію і освоєння нових об'єктів.
Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.
Загальна економія чисельності працівників (Езаг.) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.
    ІІ. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді:
                                           <shape id="_x0000_i1036" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image023.wmz» o:><img width=«168» height=«59» src=«dopb86474.zip» v:shapes="_x0000_i1036">
    де Ко – темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %
      
ІІІ. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому період(Чвих.) загальної величини їх зменшення(Езаг).

ІV.Розрахунок приросту продуктивності праці(∆Пп.пл.) в плановому періоді:
                                     <shape id="_x0000_i1037" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image025.wmz» o:><img width=«263» height=«83» src=«dopb86475.zip» v:shapes="_x0000_i1037">
     Якщо по підприємству є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:
                                         <shape id="_x0000_i1038" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image027.wmz» o:><img width=«259» height=«88» src=«dopb86476.zip» v:shapes="_x0000_i1038"> 
     де ∆Пп. – можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому періоді, %
          ∆Тпрогр. – процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому періоді:
                                    <shape id="_x0000_i1039" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image029.wmz» o:><img width=«272» height=«64» src=«dopb86477.zip» v:shapes="_x0000_i1039">
     де Ероб.часу – економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому періоді, н-год.;
         Тпрогр.б. — трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.
         Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можна здійснити, користуючись залежністю:
                                     <shape id="_x0000_i1040" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image031.wmz» o:><img width=«224» height=«64» src=«dopb86478.zip» v:shapes="_x0000_i1040">
     де ∆Qпп. – приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;
         ∆Ч – приріст чисельності, %;
         ∆Q – приріст обсягу виробництва, %
Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисель­ності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.
Вихідним показником всіх планово-економічних розра­хунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланова­ного обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в ціло­му визначається за допомогою показника умовної планової чисель­ності, зменшеної за рахунок усіх факторів.
Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чин­ників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні прин­ципи цих розрахунків:
• необхідність урахування поправки на строк упровадженого за­ходу;
• в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робіт­ників у загальній їх чисельності;
• за послідовного впровадження заходів, спрямованих на еконо­мію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упро­вадження попередніх заходів.
Вплив вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора визначаємо:
                                  <shape id="_x0000_i1041" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image033.wmz» o:><img width=«144» height=«65» src=«dopb86479.zip» v:shapes="_x0000_i1041">
де   Еі –– економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;
      Чп— умовна чисельність працюючих, розрахована на запланований   обсяг виробництва за виробітком базисного року, осіб;
     Езаг — економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб;
На рівень продуктивності праці впливають структурні зрушення у виробництві. Оскільки збільшення планових обсягів виробництва по окремих цехах неоднакове, остільки умовна чисельність працю­ючих, розрахована в цілому по підприємству, і сума умовної чисель­ності по цехах різнитиметься:
                   Ечп = Чбаз · Коб · Чп
де   Ечп— відносна економія чисельності промислово-виробничого персоналу;
     Чбаз — чисельність промислово-виробничого персоналу в окремих структурних підрозділах у базисному періоді, осіб;
    Коб  —  коефіцієнт збільшення обсягу виробництва продукції у пла­новому періоді;
    Чп— умовна чисельність промислово-виробничого персоналу, розрахована в цілому по підприємству.
Важливим фактором зростання продуктивності праці є підвищен­ня технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок комп­лексної механізації й автоматизації виробничих процесів, упровад­ження передової технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів
Вплив комплексної механізації та автоматизації на економію праці в деяких випадках можна визначити прямим розрахунком. Вплив удосконалення організації виробництва і праці на підвищення про­дуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами:
·          удоско­налення управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів на роботу);
·          збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку;
·           зміни в спеціалізації виробництва, не пов'язані з впровадженням нової техніки;
·           впровад­ження прогресивних форм організації праці;
·           зменшення кількості робітників, які не виконують норми виробітку, тощо.
Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і струк­тури виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна об­сягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів про­дукції тощо. Необхідно наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається лише чисельність основних робіт­ників, і значно меншою мірою — чисельність інших категорій про­мислово-виробничого персоналу.
Даний метод планування зростання продуктивності праці є до­сить поширеним. Проте він має і серйозні вади, оскільки розраху­нок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше за­вищує планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці.
У методиці планування необхід­но подолати існуючі вади, а головне — зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат. Доцільно було б розширити практику планування підвищення про­дуктивності праці на основі розрахунку ефективності організацій-но-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості і по­ліпшення використання робочого часу.
Під час планування зростання продуктивності праці за таким методом можна використовувати показники зниження технологіч­ної трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу; зниження повної трудомісткості.
Основними техніко-економічними показниками, які використо­вуються під час планування підвищення продуктивності праці, мо­жуть бути:
• нормована, фактична і планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випус­кається;
• зниження трудомісткості від упровадження запланованих органі­заційно-технічних заходів;
• чисельність працівників за категоріями;
• баланс робочого часу працівників у базисному і плановому пе­ріодах.
Визначається залежність між показниками годинного, денного і річного виробітку, а також між виробітком робітників і працюючих.
                            <shape id="_x0000_i1042" type="#_x0000_t75" o:ole="" filled=«t»><imagedata src=«19042.files/image035.wmz» o:><img width=«187» height=«59» src=«dopb86480.zip» v:shapes="_x0000_i1042">
де     Іпг — індекс годинної продуктивності праці;
        Ттехнол — трудомісткість технологічна планового обсягу робіт, роз­рахована за фактичними затратами праці;
       Тз — зниження затрат праці від упровадження організаційно-техніч­них заходів.
Розраховуючи місячну і річну продуктивність праці, слід ураху­вати середню кількість відпрацьованих годин за зміну середньо-обліковим працівником, а також середню кількість явочних днів од­ного середньооблікового працівника в плановому і базисному пе­ріодах.
Індекс зростання річної (місячної) продуктивності праці визна­чається за формулою:
                   Іпр = Ірг · Ізмф · Іяв дн,
де Іпр — індекс річної продуктивності праці;
    продолжение
--PAGE_BREAK--