Реферат: Циклічні коливання і кризи в економіці
--PAGE_BREAK--Пожвавлення — наступна фаза циклу — відрізняється тим, що тут уперше після початку кризового спаду зростає попит на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. В суспільній свідомості живе сподівання на краще. Під час пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку і готується майбутнє піднесення.Піднесення характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує попередні рівні. Економічне зростання прискорюється, поліпшуються всі показники ринкової кон'юнктури, передусім збільшується платоспроможний попит. Це сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки і стимулює пропозицію. Особливо значних розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також спекулятивні операції на біржах. Але саме у цей найбільш сприятливий для економіки період в її надрах зріють передумови майбутнього спаду. До певного часу розвиток цих передумов приховують багатоланкова та розгалужена торговельна мережа, розвинута кредитна система, штучні дефіцити внаслідок спекуляцій на зростанні цін. І лише в період кризового спаду стає очевидним справжній стан речей, справжні масштаби нерівноваги ринкової економіки. Ринкова рівновага, якщо розуміти її як збіг сукупного попиту та сукупної пропозиції, є короткочасною, випадковим станом економічної системи.
Між коливанням попиту та змінами обсягу інвестицій існує безпосередній взаємозв'язок. Зростання попиту — як на споживчі товари, так і на засоби виробництва — зумовлює збільшення інвестицій у потужності, за допомогою яких ці товари виробляються. Відповідно зниження попиту призводить до скорочення інвестицій. Принцип акселерації відображає той факт, що повна зміна попиту в будь-який бік спричиняє значно більшу зміну в обсязі капіталовкладень. Тобто інвестиції реагують на зміну попиту прискореною зміною (лат. — прискорюю). Відповідно до принципу акселерації, якщо його розглядати у найбільш загальному вигляді, розмір інвестицій є функцією від зміни сукупного попиту (доходу). Принцип акселерації відображає спорадичні, надзвичайно різкі та відчутні для економіки зміни у капіталовкладеннях під дією попиту, що коливається. А це слід розглядати як фактор нестабільності економіки.
Антициклічні заходи економічної політики держави.Антициклічне регулювання економіки — свідомі й цілеспрямовані дії держави, а частково могутніх корпорацій і наднаціональних органів на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і темпів економічного зростання.
Найважливішу роль в цьому регулюванні відіграє держава. Основою антициклічного регулювання є антикризове регулювання. Вперше в історії розвитку капіталістичного способу виробництва воно було застосоване у США під час кризи 1929-1933 рр. Зокрема, з метою виходу з найглибшої економічної кризи держава організувала і забезпечила широке проведення громадських робіт (будівництво доріг, мостів та ін.) за кошти державного бюджету, закуповувала надлишки продукції, надавала допомогу розореним компаніям, здійснювала виплати безробітним тощо. Теоретично обґрунтував необхідність антикризового регулювання економіки англійський економіст Дж. Кейнс.
Після Другої світової війни у більшості розвинутих країн світу були розширені антикризові заходи держави, а також доповнені певними антициклічними засобами щодо пом'якшення антициклічних коливань. Зокрема, антикризові заходи були розширені за рахунок стимулювання житлового будівництва (держава страхує і гарантує отримання кредитів на житлове будівництво, регулює терміни погашення кредитів, розмір відсотка та ін.), проведення політики прискореної амортизації, надання податкових знижок при встановленні нового устаткування, зниження податків на прибутки корпорацій та ін.
Особливості антициклічного регулювання значною мірою зумовлені домінуванням монополій (у тому числі олігополій) в економіці. Відомий англійський економіст Е.Чемберлін переконливо стверджував, що навіть за відсутності угод (письмових або усних) ціни на олігополістичному ринку вищі, ніж на конкурентному, а обсяг виробництва нижчий. Він та інші західні вчені вказували на відсутність гнучкості цін, їх рухливості порівняно з періодом вільної конкуренції. Якщо раніше ціни під час економічної кризи різко знижувалися, то в умовах панування колективних монополій (тобто олігополій) вони залишаються незмінними або навіть зростають. Це зумовлено тим, що олігополії скорочують обсяги виробництва з метою недопущення надвиробництва товарів і зниження цін.
Цій негативній тенденції може протистояти лише діяльність держави щодо стимулювання грошового попиту за допомогою відповідної грошово-кредитної політики. Цей метод активно використовувався у повоєнний період і сприяв скороченню глибини й тривалості економічних криз. Темпи зростання грошової маси, як правило, були вищими (5-8%), ніж це рекомендували монетаристи (до 3% щорічно). Проте значне прискорення зростання грошової маси наприкінці 60-х — на початку 70-х років призвело (разом з дією інших факторів, наприклад, різке підвищення цін на нафту в період енергетичної кризи) до посилення інфляційних тенденцій — темпи зростання цін в середині 70-х років становили понад 10%.
Тому у 80-х роках уряд почав обмежувати темпи зростання грошової маси. Засобами досягнення цієї мети стало проведення жорсткої кредитно-грошової політики. Зокрема, у період високої економічної активності (або «перегріву» економіки за класифікацією західних учених) держава значно підвищує норму відсотка, що спричиняє подорожчання кредиту. Під час депресії та кризи держава знижує ставку відсотка і здешевлює кредит. Це зумовлено тим, що встановлена центральним державним банком норма відсотка впливає на розмір відсотка, за яким банки надають позичку своїм клієнтам. Комерційні банки у США майже 12% своїх активів зобов'язані зберігати у вигляді касового резерву в Центральному банку. Тому розширення кредитів залежить від величини приросту банківських пасивів, а комерційний відсоток (за яким банки надають позички клієнтам) — від облікової ставки відсотка, яка є нижньою межею ефективності надання кредитів Федеральною резервною системою. У ФРН Федеральний банк встановлює для кожного кредитного інституту ліміти переврахованих векселів (у межах яких він купує в них придатні для переврахування векселі), що обмежує обсяги кредитів під врахування векселів, які надаються кожному банку. Це, у свою чергу, впливає на обсяг грошової маси.
Перевага цього методу антициклічного регулювання в тому, що його можна застосовувати дуже оперативно (без прийняття відповідного закону). Важливо лише точно визначити час підвищення або зниження відсоткової ставки.
З метою розширення сукупного попиту держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умов прискореного списання вартості основних фондів, що є засобом стимулювання інвестицій у недержавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень у державному секторі, насамперед у галузі економічної й соціальної інфраструктури (сферу транспорту і транспортного будівництва, електро-, газо- і водопостачання, житлове будівництво, атомну енергетику та ін.). У 1948-1949 рр., щоб зменшити глибину економічної кризи, держава збільшила обсяг інвестицій удвічі (порівняно з 1946 р.). Проте в наступний період обсяг державних капіталовкладень у багатьох розвинутих країнах світу поступово скорочувався.
У фазі піднесення держава збільшує податки, відсоткові ставки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих капіталовкладень, що гальмує процес надмірного «перегріву» економіки, послаблює суперечність між виробництвом і споживанням, згладжує різкі коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої.
Водночас між вжиттям заходів щодо кредитно-грошової політики і певним результатом минає тривалий проміжок часу. Так, згідно з оцінками західних учених, цей лаг за умов циклічного спаду становить від 5 до 20 місяців, а в період піднесення — 10-24 місяці. З найбільшим запізненням діють методи податкового регулювання, що значною мірою зумовлено тривалістю законотворчого процесу. Тому важливо мати чіткий економічний прогноз механізму протікання економічного циклу.
Антициклічне регулювання здійснюється економічними, правовими та адміністративними методами. До адміністративно-правових методів належать зміна патентного законодавства, амортизаційних правил (ухвалення відповідних законів), прийняття нових законів про податки або поправок до діючих директивних документів центрального уряду.
У розвинутих країнах світу антициклічне регулювання стало в повоєнний період одним із важливих факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фази пожвавлення та піднесення і відповідно скорочення фаз кризи і депресії та інших форм модифікації економічного циклу. Водночас воно неспроможне подолати циклічний характер виробництва, усунути важливі суперечності суспільного відтворення.
З боку олігополій антициклічне регулювання здійснюється певною мірою через вироблення ними узгодженої політики, виконання державних програм та ін. Водночас їхні дії нерідко суперечать політиці держави у цій сфері. Наднаціональні органи в країнах ЄС здійснюють значною мірою уніфіковану промислову, структурну, податкову, амортизаційну та інші форми політики, що є важливим фактором антициклічного регулювання.
2. Причини економічної кризи в Україні.
Причини, успадковані від колишнього СРСР. Слід насамперед зауважити, що, на відміну від класичної кризи, яка розглядалася вище, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. триває не криза надвиробництва, а криза недовиробництва. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Так, у США в 1929-1933 рр. спад виробництва не перевищував 25%, в СРСР під час Другої світової війни становив 20%.
Причини соціально-економічної катастрофи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що були успадковані від колишнього СРСР; до другої — спричинені діями «реформаторів» з часу проголошення незалежності України; до третьої — причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як свідчить досвід інших країн, не може не відбуватися у формі різних за глибиною криз, потрясінь.
Ці три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між собою. Основними причинами першої групи (успадковані від колишнього СРСР) є:
1) майже повне або тотальне одержавлення економіки, власності. За цих умов 92% всіх засобів виробництва перебували у руках держави, і ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці був майже цілком відсутній плюралізм форм власності (колгоспно-кооперативна форма власності була значною мірою також одержавленою) і відповідних форм господарювання, що виключало дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. Це в кінцевому підсумку спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках (лише приблизно 12% продукції промисловості вважалося конкурентоспроможною), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (майже 70%), існування затратної, «самоїдської» економіки. Так, на 1% національного продукту в СРСР витрачалося у 6-8 разів більше енергії, ніж у країнах Заходу. Нафтомісткість продукції була майже в 10 разів вищою, ніж у цих країнах;
2) наявність глибоких диспропорцій в економіці. Так, частка групи «А» (галузей, в яких вироблялися засоби виробництва) становила 70%, групи «Б» (галузей, в яких вироблялися предмети споживання) — 30%, а в розвинутих країнах Заходу існує обернене співвідношення. Це означало існування економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва;
3) панування командно-адміністративних важелів у народному господарстві за майже цілковитої відсутності економічних (за допомогою податкової, кредитної, фінансової політики тощо) важелів. Тобто антидемократичний характер управління державною власністю і державними підприємствами;
4) зосередження 95% всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Тому на території нашої держави створювалися «гнилі» моря, будувалися атомні станції поблизу великих міст, зосереджувалася надмірна кількість «брудних» виробництв тощо. Власність загальносоюзних міністерств і відомств колишнього Радянського Союзу перейшла у власність Української держави. Виняток становить лише частка України в золотому, алмазному фондах, у власності представницьких органів за межами колишнього СРСР (посольства, консульства тощо). Це, на перший погляд, перестало бути в Україні фактором руйнівної дії. Але насправді це не так, оскільки лише Чорнобильська катастрофа лежить важким тягарем на плечах України, а її негативні наслідки позначаться на житті багатьох поколінь;
5) відчуження трудящих від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці. Тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки, відчуження від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Найбільше таке відчуження до нічийної власності виражалось у масовому її розкраданні;
6) значна мілітаризація економіки. На військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або майже 250 млрд. крб. на рік (хоч офіційно названі М. Горбачовим дані були в декілька разів нижчі). В Україні після розпаду колишнього Радянського Союзу залишилося до 30% військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, майже 80% підприємств галузей машинобудування були втягнуті у виробництво зброї;
7) надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. Так, з республік вилучалося до 70% створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася до них через механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій тощо. Це означало зрівнялівку в розподілі створеного національного доходу незалежно від результатів праці кожної республіки колишнього СРСР;
8) політика пограбування села. Вона виявлялася у «Перекачуванні» значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм цін і низький рівень продуктивності праці;
9) значна монополізація економіки;
10) слабке використання ринкових важелів в управлінні економікою, зокрема в процесі ціноутворення, в процесі керівництва підприємствами з боку загальносоюзних та республіканських міністерств і відомств;
11) величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування у промисловості становить майже 60%, моральне — 90%.
12) Ці причини (у колишньому СРСР) призвели до того, що в середині 80-х років значно знизились темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення і т.ін. Це усвідомлювало тодішнє керівництво Радянського Союзу. Тому й почало так звану «перебудову». Але можна переконливо стверджувати, що навіть за умов подальшого існування СРСР не відбулося б такого обвального падіння виробництва, катастрофічного зниження рівня життя та інших кризових явищ у соціально-економічній сфері, як це сталося після завоювання суверенітету республіками колишнього СРСР. Одним з доказів цього був пошук нових форм економічного розвитку, впровадження деяких реформ. Зокрема, наприкінці 80-х років в СРСР відроджуються акціонерні товариства, інтенсивно обговорюються питання регіонального госпрозрахунку тощо.
продолжение
--PAGE_BREAK--
еще рефераты
Еще работы по мировой экономике
Реферат по мировой экономике
Економічна криза, держава, суспільство проблеми та шляхи їх подолання
2 Сентября 2013
Реферат по мировой экономике
Великая депрессия 19291933 гг. в США
2 Сентября 2013
Реферат по мировой экономике
Экономический анализ предприятия 4
2 Сентября 2013
Реферат по мировой экономике
Анализ и прогнозирование основных показателей производственно-хозяйственной деятельности предприятий
2 Сентября 2013