Реферат: Баланси народного господарства і система національних рахунків

--PAGE_BREAK--1.4 Основні категорії СНР
Базовою одиницею СНР слугує так звана інституційна одиниця, під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері своєї основної діяльності. Інституційна одиниця веде повний набір бухгалтерської звітності і є юридичною особою.
Національна економіка в цілому визначається як сукупність всіх інституційних одиниць – резидентів (економічних одиниць), що функціонують на даній території протягом тривалого часу (понад рік).
Інституційні одиниці є резидентами даної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов’язаний з економічною територією даної країни. Поняття резидента не збігається з поняттям громадянства або національності. Резиденти-підприємства даної країни – це економічні одиниці, що зайняті виробництвом на економічній території даної, включаючи змішані та спільні підприємства, філіали зарубіжних фірм і корпорацій тощо.
Усі інституційні об’єкти об’єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари і послуги, крім фінансових послуг (нефінансові підприємства); фінансові установи; громадські й приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв’язки.
Згідно з концепцією, затвердженою ООН у 1993 році, на початку 1995 року Мінстат України завершив розробку національних рахунків України. Вони розроблені відповідно до Методології СНР і включають шість консолідованих рахунків. Це насамперед рахунок товарів і послуг, рахунки виробництва, розподілу і використання доходу і рахунок капіталу.
СНР відображає систему економічних операцій між суб’єктами макроекономіки. Економічні операції – це добровільна взаємодія між двома господарюючими суб’єктами у зв’язку з виробництвом та використанням продукції, розподілом та перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобов’язань.
Оцінювання операцій в СНР здійснюється в таких цінах:
Валовий внутрішній продукт (ВВП) оцінюється в цінах кінцевого покупця.
Валовий випуск оцінюється в цінах виробника, або в основних цінах.
Ціни виробника менші за ціни кінцевого покупця на величину торговельно-транспортних націнок та ПДВ.
ЦВ = ЦКП – (ТТН + ПДВ),
де ЦКП – ціни кінцевого покупця; ПДВ – податок на додану вартість;
ЦВ – ціни виробника; ТТН – торговельно-транспортні націнки.
Основні ціни менші за ціни виробника на величину ПДВ, але включають субсидії на продукти: ОЦ = ЦВ – ПДВ + СВ,
де ОЦ – основні ціни; СП – субсидії на продукти.
Якщо від основної ціни відняти податки на виробництво і додати інші субсидії на виробництво, матимемо факторну вартість (ФВ).
ФВ = ОЦ – ПВ + СВ,
де ПВ – податки на виробництво; СВ – субсидії на виробництво.
Хоча СНР допускає оцінку валового випуску в цінах виробника і в основних цінах, точніший результат відображають основні ціни, оскільки вони включають субсидії.
1.5 Стан та проблеми впровадження СНР-93 в Україні
Україна, як і інші країни СНД, теж розпочала перехід на уніфіковану СНР-93. За методологією, запропонованою Статистичною комісією ООН, почали обраховувати основні макроекономічні показники: ВВП, НД та похідні від них показники. Запроваджено складання секретних національних рахунків за п’ятьма секторами. У 1998 р. в Україні запроваджено нову бюджетну класифікацію, узгоджено з міжнародними стандартами. Внесено зміни в методологію визначення рахунків первинного розподілу доходу (податків на виробництво та імпорт) і доходів від власності, що сплачують до бюджету суб’єкти підприємницького сектору.
Певні здобутки має Україна у справі визначення кінцевих споживчих витрат домогосподарств.
І все ж слід зазначити, що наша держава робить ще перші кроки у напрямку запровадження цілісної СНР-93. Ключовою проблемою для здійснення переходу на СНР-93 у повному обсязі є запровадження різних класифікацій. До 2000 р. вся статистична звітність в Україні базувалась на Загальному класифікаторі галузей народного господарства (ЗКГНГ), розробленому у 1987 р., який відповідав вимогам системи БНГ, і чітко розмежував галузі економіки на два сектори – виробничий та невиробничий.
З 2001 р. Україна здійснює перехід на Класифікацію видів економічної діяльності (КВЕД), згідно з міжнародними стандартами СНР. У зв’язку з цим деякі галузі ЗКГНГ розподіляються у КВЕД між властивими їй видами економічної діяльності. Це, зокрема, матеріально технічне постачання і збут; заготівлі; інформаційно-обчислювальне обслуговування; загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку; геологія і розробка надр; геодезична і гідрометеорологічна служби; побутове обслуговування і т. ін.
З’являються види діяльності, згідно з вимоками КВЕД, сформовані з окремих галузей ЗКГНГ:
• виробництва та розподіл електроенергії, газу, води;
• готелі та ресторани;
• операції з нерухомістю;
• здавання в оренду та послуги юридичним особам;
• колективні, громадські та особисті послуги.
З’являються нові види діяльності, повністю відсутні у ЗКГНГ;
• послуги домашньої прислуги;
• екстериторіальна діяльність, що здійснюється міжнародними організаціями, тощо.
Статистичні обстеження за напрямками діяльності в останній час в Україні ще не проводились. Це ще тільки перспектива.
Для запровадження рахунків кінцевого використання домогосподарств, сектору некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, та сектору державного управління, слід запровадити такі класифікації:
• класифікацію індивідуального цільового споживання (КІЦС);
• класифікацію цілей некомерційних організацій (КЦНО), що обслуговують домогосподарства;
• класифікацію функцій органів державного управління (КФОДУ).
КІЦС відображає витрати домогосподарств на харчування, утримання житла, комунальні послуги, особисті речі, предмети домашнього вжитку, транспорт, освіту, медицину тощо. КЦНО відображає витрати на послуги в галузі досліджень, охорони здоров’я, соціальної допомоги, релігії, культури, профспілкових об’єднань тощо. КФОДУ – витрати сектору на товари і послуги, які покращують добробут населення (освіта і охорона здоров’я, соціальне забезпечення і соціальна допомога) або пов’язані з діяльністю і послугами у виробничій сфері (послуги паливно-енергетичного комплексу, сільського, лісового та рибного господарства, добувної та обробної промисловості, будівництва та ін.), а також на ті, які не покращують добробут (забезпечення охорони правопорядку, оборони).
Для аналізу доходів і заощаджень СНР використовує такі типи господарств:
• домогосподарства осіб, які працюють за наймом;
• домогосподарства підприємців;
• домогосподарства само зайнятих (особи вільних професій, дрібні фермери тощо);
• домогосподарства осіб, які живуть на трансферти (пенсіонери, студенти й ін.);
• домогосподарства осіб, які живуть на доходи від власності (проценти, дивіденди, орендна плата).
Це класифікація не запроваджена ще в жодній із країн СНД.
Підбиваючи підсумок з цього питання, слід зазначити, що перед Україною стоїть ще багато невирішених проблем щодо збору, обробки і систематизації інформації, необхідної для запровадження повноцінної системи національного рахівництва. Але початок покладено і багато вже зроблено. Одна попереду ще напружена і кропітка робота, яка потребує значних фінансових та висококваліфікованих кадрових ресурсів.
1.6 Роль макроекономічних показників
Макроекономіка має  справу з аналізом структури  і динаміки економічної  системи  в  синтетичних  узагальнюючих  показниках  в основному  цінового характеру. Вона виявляє властивості  економіки як  єдиного цілого, економічного життя в широкому плані. Це вчення про загальний рівень національного обсягу виробництва, зайнятості, безробіття    і   ціни.   Макроекономіка   тісно    взаємодіє    з мікроекономікою.
Вивчення   макроекономіки  сьогодні  надзвичайно  важливо   з багатьох причин. Макроекономічні явища відіграють центральну  роль в  успіхах або невдачах будь-якої країни. Держава може впливати на своє  економічне  становище  через  економічну  політику,  зокрема видатки,  податки, зміну грошово-кредитних відносин.  Дискусії  навколо   макроекономічних  проблем  формують   окремі   розділи   в платформах політичних партій та їхніх кандидатів.
Особливе  місце в макроекономічному аналізі займає визначення основних  цілей нації та інструментів їхньої реалізації.  Якщо  до основних    цілей   належать   обсяг   виробництва,    зайнятість, стабільність рівня цін на вільному ринку і платіжний баланс, то до вказаних  інструментів  —  фіскальна політика,  грошова  політика, політика регулювання доходів і зовнішньоекономічна політика.
Нині  основним  показником  економічного  зростання  виступає обсяг  виробництва.  Він  свідчить про те,  який  обсяг  продукції країна  спроможна  виготовляти і як швидко  вона  може  нарощувати випуск  прибуткових товарів і послуг. Існує чимало показників,  що відображають  обсяг  виготовленої  продукції,  але  найповнішим  і всеохоплюючим є валовий національний продукт (ВНП).
Найбільш   узагальнюючим  показником  виробничої   діяльності всього   працездатного  населення  країни  є  сукупний  суспільний продукт — товари і послуги, створені працею сукупного працівника у різних  сферах  і  галузях  виробництва за  певний  проміжок  часу (переважно за рік).
Сукупний  суспільний  продукт (ССП)  визначається  додаванням продуктів,  отриманих  на окремих підприємствах.  Проте  внаслідок суспільного поділу праці та кооперації між підприємствами  виникає продукція (товари і послуги, які проходять  неодноразову переробку  або перепродуються кілька разів, перш ніж  доходять  до кінцевого   споживача) в наслідок  чого  з'являється   повторний рахунок.  Так, залізна руда спочатку збагачується,  відтак  з  неї виплавляють  чавун, пізніше сталь, прокат, а наприкінці  —  готові вироби.  Уникнути повторного рахунку можна за допомогою  показника доданої вартості. Цей показник складається з ринкової ціни товарів та  послуг  підприємства, крім вартості спожитих предметів  праці, куплених  у  постачальників.  Якщо  сукупний  суспільний   продукт вільнити від повторного рахунку, отримаємо кінцевий продукт.  Він менший   за   ССП   також   на  величину  комплектуючих   виробів, виготовлених у поточному році для виробництва іншої продукції.
За  своєю  натурально-речовою структурою  суспільний  продукт поділяють  на  засоби  виробництва  і  предмети  споживання.  Якщо підходити  до  його оцінки з погляду функціональної  ролі  окремих складових  елементів фактичного використання, то розрізняють  фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.
Фонд  заміщення — частина суспільного продукту,  яка  використовується  на відновлення зношених засобів виробництва,  а  за  натуральним складом є засобами та предметами праці.
За  своїм  складом  в  умовах простого відтворення  фонд  споживання   є  лише  предметами  споживання.  В  умовах  розширеного відтворення  одна  частина національного доходу  спрямовується  на особисте  споживання, інша — на нагромадження, тобто на збільшення особистих і речових факторів виробництва,   на    розвиток технологічного  способу  виробництва. У цьому випадку за своїм натуральним складом фонд споживання втілюється  як  у  предметах
споживання, так і в засобах виробництва.
Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт  — v,  додатковий  —  m,  то  за  своєю  вартісною  будовою  сукупний суспільний продукт (W) визначається за формулою:
                             W=c+v+m.
Якщо  з  сукупного  суспільного продукту вирахувати  фонд  заміщення, то отримаємо створений у суспільстві чистий продукт,  або національний доход. Його можна записати такою формулою:
                              НД=v+m.
Національний доход — реальний дохід, який використовується  в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення і виражає   виробничі  відносини  між  людьми,  класами  з   приводу виробництва,  розподілу, споживання та використання необхідного  і додаткового продукту.
Він є частиною валового продукту, крім тих засобів праці,  що витрачаються   на   відшкодування  їх   зношеної   частини.   Щодо чистий продукт є національним доходом. Його  поділяють на  фонд  споживання  і фонд нагромадження. Національній  доход  з погляду  витрат праці також поділяють на необхідний  і  додатковий продукт.
Необхідний продукт — частина національного доходу,  яка  використовується  на відтворення людини: передусім витрати  на  житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби.
Додатковий продукт — частина національного доходу,  яка  використовується  для  розширення  виробництва,  створення  резервного фонду,  виплати дивідендів, збагачення панівного класу  (придбання ним    предметів   розкоші,   спорудження   розкішних   особняків, будівництво дорогих яхт тощо).

Розділ 2
Аналіз функціонування національної економіки
2.1 Розрахунок основних макроекономічних показників
ВВП- це вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених всередині країни (резидентами і нерезидентами) за певний період. Обсяги виробництва кожного товару і послуг оцінюють за ринковою ціною. Сума цих цін становить ВВП.
На практиці для розрахунків ВВП використовують наступні метод­и:
-    за витратами (метод кінцевого використання);
-    за доходами (розподільчий метод);
-    за виробництвом (виробничий метод).
Згідно свого варіанту (№7) розрахуємо ВВП за методом кінцевого використання.
ВВП, розрахований за витратами, це загальна сума витрат на особисте і виробниче споживання всієї маси створених за певний період благ.

ВВПt1 = 2986+779+759+(255-376)=4403 млд.грош.од
ВВПt2 = 2738+898+699+(194-259)=4270 млд.грош.од
ВВПt3 = 2629+930+660+(165-242)=4142 млд.грош.од
ВВПt4 = 2765+959+701+(177-250)=4352 млд.грош.од
ВВПt5 = 2886+983+753+(308-251)=4679 млд.грош.од
Споживчі витрати включають видатки домашніх господарств на товари тривалого користування, на предмети поточного споживання та сплату послуг.
    продолжение
--PAGE_BREAK--