Реферат: Роль домогосподарств в економіці

--PAGE_BREAK--1.2 Основні фактори впливу на попит та пропозицію домогосподарств
На попит домогосподарства впливає сукупність факторів, серед яких найвагомішими є переваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна домогосподарства.
Зміна доходу веде до зміни бюджетного обмеження: якщо доход зростає, то відбудеться паралельний зсув бюджетного обмеження догори; якщо знижується — то донизу. Відповідно до цього індивід переходитиме до інших порівняно з вихідним споживчих планів. Перенесені на окремий графік криві, що відображають залежність попиту на окреме благо від величини доходу, названі на честь вченого, який вперше це зробив, кривими Енгеля. Можливі три типи реакції споживача на зміну доходу: а) зміна обсягу споживання блага в тому ж напрямі; б) зміна обсягу споживання блага в протилежному напрямі; в) відсутність реакції попиту на зміну доходу. Згідно з першими двома типами реакції домогосподарства розрізняють вищі та нижчі блага.
Під вищими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу зростає, а зі зменшенням — знижується. Типовим прикладом можуть бути блага, що задовольняють духовні потреби. Під нижчими розуміють блага, попит на які зі збільшенням доходу знижується, а зі зменшенням — зростає. Це, наприклад, блага, що задовольняють фізичні (особливо фізіологічні) потреби, як-то потреби в певних видах продуктів харчування.
Ступінь реакції попиту на зміну доходу вимірюють показником доходної еластичності, який показує ступінь зміни попиту залежно від зміни доходу.
∆Хі             ∆М
∑Хі, м =---------: ---------.    (1.4)
Хі               М
Очевидно, що для вищих благ ∑Хі, м> 0, тоді як для нижчих ∑Хі, м <0. Проте не можна абсолютизувати цю класифікацію споживчих благ з огляду на спосіб дій домогосподарства. Вона має відносний характер: при низькому рівні добробуту домогосподарства «типові» нижчі блага будуть як вищі; при досягненні рівня насичення потреби в «типовому» вищому блазі воно почне виявляти риси нижчого і т. д. Інакше кажучи, все залежить від вихідної доходної бази та рівня задоволення потреби.
Іншим фактором попиту, якому в мікроекономіці приділяють першочергову увагу, є ціни. Причому слід розрізняти вплив на попит як безпосередньо ціни цього блага, так і цін інших благ, які знаходяться з ним у певному зв'язку[26].
Реакція попиту домогосподарства на зміну ціни певного блага зумовлена викликаним цим зрушенням бюджетного обмеження — відбудеться його поворот, зміна кута нахилу відповідно до напряму, в якому зміниться ціна. Внаслідок цього індивід буде реалізовувати інший план споживання згідно з новим бюджетним обмеженням.
<imagedata src=«dopb335068.zip» o:><img width=«430» height=«223» src=«dopb335068.zip» v:shapes="_x0000_i1028">
Рис. 1.4. Виведення функції попиту домогосподарства
Підвищення ціни блага х, привело до послідовного спаду лінії бюджетного обмеження та переходу індивіда на нижчу криву байдужості та відповідно вибору нових оптимальних планів В та С. Відклавши значення ціни блага х, та кореспондуючі обсяги попиту на нього на окремому графіку, дістанемо криву попиту (ліва частина рис. 1.4). Вона є графічним зображенням функції попиту домогосподарства і показує, наскільки зміниться попит індивіда на благо залежно від певного рівня ціни на нього. В цьому випадку внаслідок підвищення ціни попит знижується. Такий взаємозв'язок між ціною і попитом характерний для звичайних благ. Якщо ж при зростанні ціни попит збільшуватиметься, таке благо називається гіфенським (за ім'ям англійського економіста Р. Пфена, який вперше зафіксував таку реакцію, аналізуючи попит на хліб найбідніших верств населення). Анормальний характер реакції попиту на зміну цін пояснюється тим, що при низькому рівні доходів, коли домогосподарства витрачають їх практично повністю на задоволення перших життєвих потреб, підвищення цін на ці досить дешеві порівняно з іншими блага призведе до того, що домогосподарства відмовлятимуться від споживання більш дорогих якісних продуктів і споживатимуть дешеві блага, незважаючи на зростання цін на них[22].
Проте явище збільшення попиту при зростанні цін (парадокс Гіфена) можливе в інших випадках, не пов'язаних з ситуацією низького рівня доходів домогосподарства. Наприклад, коли споживачі оцінюють якість предметів споживання не на основі вивчення їхньої споживної вартості, а згідно з рівнем ціни, вважаючи, що більш висока ціна є індикатором вищих споживних якостей (хоча життя часто показує, що в багатьох випадках це не так); коли споживачі купують певні блага з метою підтримки власного престижу (так званий снобістський ефект); нарешті, така реакція можлива у разі високих інфляційних очікувань населення, коли товари розкуповуються за підвищеною ціною сьогодні лише тому, що завтра вони коштуватимуть набагато дорожче[11].
Ступінь реакції попиту домогосподарства на певне благо відповідно до зміни його ціни характеризує показник цінової еластичності. Він показує, наскільки зміниться попит, якщо рівень ціни зміниться на 1 відсоток:
∆Хі             ∆Рі
∑Хі, р =---------: ---------    (1.5)
Хі               Рі
Відповідно, якщо ∑Хі, рі < 0, мова йдеться про справу зі звичайним благом; при ∑Хі, рі > 0 – з гіфенським. Якщо ж еластичність нульова, то кажуть, що попит на це благо нееластичний, тобто ніяк не реагує на зміну ціни. Чим більший за абсолютним значенням показник еластичності, тим відчутніше реагуватиме попит домогосподарства на зміну ціни. Попит домогосподарства реагує також на зміни цін інших благ. Так, якщо певне благо споживається в комбінації з іншим (наприклад, автомобіль і пальне, кава і цукор), доповнює його споживчі якості, зміна ціни на це доповнююче (комплементарне) благо викличе протилежні за спрямованістю зміни в попиті на таке благо: підвищення ціни на каву при незмінній ціні цукру викличе зменшення попиту на каву, а отже, і на цукор як комплементарне до нього благо. Якщо для цього блага є замінники (субститути), підвищення ціни на нього при незмінних цінах субститутів зумовить переключення попиту на ці блага. Продовжуючи наведений приклад, субститутом до кави можна назвати чай: зростання ціни на каву призведе до підвищення попиту на чай[16].
Ступінь реакції попиту на певне благо залежно від зміни цін інших благ вимірюється за допомогою показника перехресної еластичності. Він показує, наскільки зміниться попит на це благо, якщо ціна іншого блага зміниться на 1 відсоток. Якщо ∑Хі, рі > 0, то благо х1 знаходиться у субститутивному зв’язку з благом хі; якщо ж ∑Хі, рі < 0, то у комплементарному.
Характер впливу різних факторів на попит домогосподарства на певне благо узагальнено в табл. 1.1.
Аналізуючи вплив варіації цін на попит домогосподарства, економісти (Дж. Хікс, Є. Слуцький та ін.) дійшли висновку, що загальний ефект зміни цін можна розкласти на два ефекти: а) ефект доходу, оскільки підвищення цін на благо означає зниження реальних доходів домогосподарства і навпаки; б) ефект заміни, оскільки зміна ціни викликає певні зміни в попиті на інші блага, що знаходяться з цим у комплементарному чи субститутивному зв'язку. Врахування цих ефектів дуже важливе при аналізі наслідків цінових зрушень, зокрема при здійсненні державою прямого чи опосередкованого втручання у ціновий механізм: ці заходи порізному можуть впливати на попит окремих груп населення залежно від їхнього рівня доходів, структури потреб тощо, а отже, зумовлювати соціально-економічні наслідки, прямо протилежні очікуваним.
Таблиця 1.1
Класифікація благ відповідно до реакції попиту
Показник еластичності попиту
Більше нуля
Менше нуля
Доходна еластичність
Цінова еластичність
Перехресна еластичність
Вище благо
Звичайне благо
Благо-субститут
Нижче благо
Гіф енське благо
Благо-комплемент
Дослідження домогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певний доход, за рахунок якого задовольняє свої потреби. В свою чергу, розмір отримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарство продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Продаючи свій робочий час згідно з діючими ставками заробітної плати (погодинними, тижневими, місячними, річними), індивіди отримують постійне джерело доходу, за рахунок якого фінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отримання доходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості — не працювати, тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживає індивід. Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворення особистості, передчасного старіння організму[17]. Інакше кажучи, індивід стоїть перед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ або більше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (з урахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітної плати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначається обсягом споживання і вільним часом. Бюджетне обмеження в цьому разі матиме вигляд:

W(T-F) = Pxi,    (1.6)
де W — ставка заробітної плати;
Т — загальний фонд часу;
F — вільний час;
Р — ціна споживчого блага;
Х — обсяг споживання блага (агрегат усіх благ, крім вільного часу).
Розв'язання рівняння відносно Х трансформує бюджетне обмеження у такий вираз:
W               W
X=-----------T — ------------.   (1.7)
P                 P
Якщо індивід має звичайні переваги відносно Х та F, знаходження оптимального плану споживання відбувається наступним чином, тобто гранична норма заміни між вільним часом і споживанням блага Х має дорівнювати співвідношенню ставки заробітної плати та продажної ціни блага Х (рис. 1.5).
<imagedata src=«dopb335069.zip» o:><img width=«297» height=«230» src=«dopb335069.zip» v:shapes="_x0000_i1029">
Рис. 1.5. Оптимальний план домогосподарства з урахуванням вільного часу

Знаючи оптимальний вільний час, просто обчислити оптимальну величину робочого часу. Для цього від загального фонду часу T віднімають вільний час, тобто T — F' = L*, де L* — оптимальний робочий час. Ситуація може змінитися, якщо домогосподарство отримує незалежний від праці доход (прибуток, ренту, відсоток, соціальну допомогу тощо)[19]. Це призведе до паралельного зсуву бюджетного обмеження догори та зміни оптимального плану. Залежно від порядку переваг індивіда це може зумовити або скорочення вільного часу і збільшення робочого, або, що вірогідніше, збільшення вільного часу. В екстремальному випадку зростання доходів, що не залежать від чинника праці, може привести до того, що в оптимальному плані домогосподарства значення вільного часу дорівнюватиме загальному фонду часу, отже, індивід взагалі не працюватиме.
Варіюючи ставку заробітної плати, можна дослідити взаємозв'язок між її величиною та пропозицією праці, тобто обсягом часу, який індивід згоден жертвувати на користь споживання. Теоретичне моделювання та емпіричні дослідження показали, що пропозиція праці домогосподарства неоднозначне залежить від ставки заробітної плати: при певних значеннях W вона зростає, а при інших — знижується (рис. 1.6).
Так, якщо W < W1, індивід буде збільшувати робочий час, оскільки при ставці заробітної плати, що знижується, компенсація зниження доходу можлива лише завдяки збільшенню обсягу праці. Наприклад, недостатність заробітної плати, отримуваної на основному робочому місці, для забезпечення основних життєвих потреб змушує працездатних членів сім'ї шукати додаткової роботи у вільний час[18].

<imagedata src=«dopb335070.zip» o:><img width=«348» height=«282» src=«dopb335070.zip» v:shapes="_x0000_i1030">
Рис.1.6. Крива індивідуальної пропозиції праці
Якщо W1 < W < W2, підвищення заробітної плати стимулює бажання заробляти гроші, отже, жертвувати вільним часом на користь робочого. Проте зростання ставки заробітної плати лише до певної міри може супроводжуватись збільшенням пропозиції праці: при певному критичному значенні W = W2 підвищення заробітної плати призведе до протилежних результатів — пропозиція праці почне скорочуватись, оскільки при високих доходах індивід все більше починає цінувати вільний час. До того ж немає потреби працювати більше, оскільки заробітна плата забезпечує задоволення потреб домогосподарства[2].

Розділ 2. Стан соціально-економічного становища домогосподарств в Україні
2.1 Порівняльна характеристика соціально-економічного становища домогосподарств України в 2006-2007 роках
Проведемо порівняльну характеристику соціально-економічного становища домогосподарств України в 2006-2007 роках на основі даних Державного комітету статистики.
Одержана інформація свідчить, що майже кожне друге (39%) домогосподарство по Україні вважало стан свого добробуту в 2006р. досить низьким – постійно відмовляли собі у найнеобхіднішому, крім харчування. А 4,6% та 801 тис домогосподарств навіть не змогли забезпечити достатнього харчування. Оцінили рівень свого доходу достатнім для забезпечення поточних потреб 50% домогосподарств України, а 6% – достатнім і для заощадження коштів.
Із загальної кількості домогосподарств 48% повідомили, що минулого року були випадки, коли через відсутність грошей вони не мали можливості придбати одяг та взуття, 0,5% – відремонтувати їх, 1,4% – купити мило та пральний порошок, 0,8% – оплачувати перебування дітей в дитсадку.
Майже кожні сім з десяти домогосподарств відзначили, що рівень доходів 2006р. не дозволяв їм у разі необхідності купити холодильник, навіть позичивши гроші (при умові впевненості повернення боргу), одинадцять із двадцяти – пральну машину, два з семи – недорогий телевізор.
При умові значного збільшення доходів домогосподарства країни спрямували б їх в першу чергу на купівлю побутової техніки, відпочинок, лікування, житло, придбання одягу та взуття.
Оцінюють 2008р. несприятливим часом для розвитку економіки України 23% домогосподарств, 38% – не сподіваються на суттєві зміни, кожні два з п’яти – очікують сприятливих умов та позитивних зрушень у країні.
Середньомісячні загальні доходи одного домогосподарства у 2007р. склали 1746 грн. Міське домогосподарство отримувало в середньому за місяць 1831 грн., сільське – 1558 грн. У середньому на одного члена домогосподарства загальні доходи становили 672 грн. на місяць, у міських домогосподарствах – 721 грн., у сільських – 569 грн. Рівень середньомісячних загальних доходів однієї особи перевищив рівень встановленого у ІІ півріччі 2007р. прожиткового мінімуму (525 грн.) на 28%. Слід зазначити, що темп росту середньодушових загальних доходів у І півріччі 2007р. порівняно з аналогічним періодом минулого року перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 121,4% проти 110,8%.
Частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 39%. Серед мешканців міст ця група становила третину, серед селян – половину населення.
Співвідношення загальних доходів 10% найбільш та найменш забезпеченого населення становило 5,6 рази, у тому числі серед міського населення – 5,3 рази, сільського – 5,2 рази. Мінімальний рівень загальних доходів серед 10% найбільш забезпеченого населення перевищував максимальний серед 10% найменш забезпеченого населення, як в цілому по Україні, так і серед міських жителів у 3,8 рази, серед сільських – у 3,7 рази. Найбільш заможні 20% населення отримували 36% усіх загальних доходів. Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у 2007р. склали 1582 грн., що на 13% більше, ніж 2006р. Міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 1661 грн., сільське – 1405 грн. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 608 грн. на місяць, у міських домогосподарствах – 654 грн., у сільських – 513 грн. Серед усіх сукупних витрат домогосподарств, як і у 2006р., 91% становили споживчі витрати[6].
Найбільш вагомою статтею (54%) сукупних витрат домогосподарств продовжували залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом). У порівнянні з 2006р. частка цих витрат зменшилася на 3%.На купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства направляли 34% усіх витрат, що на 3 % більше, ніж у 2006р.
Частка неспоживчих сукупних витрат не змінилася і склала 9% усіх витрат домогосподарств.
Вартість харчування у 2007р. у середньому на одну особу становила 11 грн. на добу проти 10,2 грн. – у 2006р.
Зростання у 2007р. у порівнянні з 2006р. реальних наявних доходів населення сприяло підвищенню споживчих можливостей населення у забезпеченні належного рівня харчування. Відбулося деяке покращання структури харчування: збільшилося споживання в домогосподарствах фруктів, ягід, горіхів та винограду на 20%, м’яса та м’ясопродуктів – на 11%, цукру – на 6% та молока і молочних продуктів – на 0,5%. Залишилося на рівні 2006р. споживання риби та рибопродуктів, яєць, олії та інших рослинних жирів, овочів і баштанних. Скоротилося споживання картоплі (на 7%), хліба і хлібних продуктів (на 4%).
    продолжение
--PAGE_BREAK--Сільські домогосподарства спрямовували на харчування більшу частину сукупних витрат, ніж міські (відповідно 59% проти 53%). При цьому сільські жителі споживали більше: картоплі – в 1,8 рази, хліба та хлібних продуктів – в 1,3 рази, овочів і баштанних – на 23%, цукру – на 13% та молока і молочних продуктів – на 2%.
Домогосподарства з дітьми до 18 років направляли на харчування 54% свого бюджету проти 57% у 2006р. Вартість добового раціону однієї особи цієї групи збільшилася порівняно з відповідним періодом минулого року на 9% і становила 9,3 грн. У сукупних витратах домогосподарств без дітей частка витрат на харчування (55%) була дещо більшою, ніж у домогосподарствах з дітьми, а вартість спожитих за добу однією особою продуктів харчування була вищою в 1,4 рази.
У домогосподарствах з дітьми однією особою було спожито більше, ніж у 2006р., фруктів, ягід, горіхів та винограду – на 21%, м’яса та м’ясопродуктів – на 11%, яєць, цукру, молока та молочних продуктів – на 6–2%. Одночасно у цій групі домогосподарств зменшилося на 7% споживання картоплі та на 4% – хліба і хлібних продуктів. Залишилося на рівні минулого року споживання овочів і баштанних, риби та рибних продуктів, а також олії та інших рослинних жирів. Кількість основних продуктів харчування, спожитих однією особою в домогосподарствах з дітьми, була в 1,6–1,1 рази меншою, ніж у домогосподарствах без дітей[3].
У споживанні продуктів харчування продовжувала зберігатися диференціація між домогосподарствами найменш забезпеченого першого дециля, домогосподарствами з середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму та найбільш заможними домогосподарствами, які складають десятий дециль. Останні спрямовували на харчування, порівняно з домогосподарствами найменш забезпеченого першого дециля і домогосподарствами, середньодушові місячні загальні доходи яких нижче прожиткового мінімуму, відповідно в 1,6 та 1,5 рази меншу частку усіх сукупних витрат (43%), а вартість (17,4 грн.) спожитих однією особою за добу продуктів була вищою відповідно в 3 та 2 рази.
Зростання наявних реальних доходів населення сприяло підвищенню доступності для домогосподарств непродовольчих товарів. У 2007р. обсяги продажу непродовольчих товарів у порівнянних цінах зросли на третину, а обсяг реалізованих населенню послуг зріс на 10%.
На купівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства щомісячно спрямовували 34% сукупних витрат (у 2006р. – 31%). На утримання житла (включаючи поточний ремонт), воду, електроенергію, газ та інші види палива пересічне домогосподарство витрачало кожну дев’яту гривню, на оновлення гардеробу – 5%, на інші напрями споживання (на транспорт, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла, охорону здоров’я, зв’язок, відпочинок і культуру, освіту) від 4 до 1% сукупних витрат. Споживчі витрати на ці цілі міських домогосподарств у 1,7 рази перевищували аналогічні витрати в сільських домогосподарствах, зокрема, на оплату житла (включаючи поточний ремонт), води, електроенергії, газу та інших видів палива, на транспорт, одяг і взуття, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла та на охорону здоров’я (медикаменти та медичні послуги) у 1,8–1,2 рази; на відпочинок і культуру, освіту та зв’язок – у 3–2 рази більше.
Домогосподарства з дітьми витрачали на купівлю непродовольчих товарів та отримання послуг 35% сукупних витрат, що на 1,8 в.п. більше, ніж у домогосподарствах без дітей. У середньому на транспорт, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла, на оплату послуг зв’язку, на оплату житла (включаючи поточний ремонт), води, електроенергії, газу та інших видів палива та на охорону здоров’я домогосподарства з дітьми витрачали в 1,6–1,1 рази більше коштів, ніж домогосподарства без дітей; на освіту, відпочинок і культуру та оновлення гардеробу – в 2,1–1,9 рази більше.
На купівлю непродовольчих товарів та отримання послуг домогосподарства з групи найменш забезпечених домогосподарств першого дециля направляли 26% усіх сукупних витрат, що відповідно на 3 та 15 в.п. менше, ніж у домогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму та в найбільш забезпечених домогосподарствах десятого дециля. Середньомісячні споживчі витрати останніх за основними напрямами використання, не пов’язаними із забезпеченням харчування, були вищі у 7–3 рази, ніж серед найменш забезпечених домогосподарств першого дециля, та в 5–2 рази – порівняно з домогосподарствами із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму.
У структурі сукупних витрат домогосподарств оплата житла, комунальних продуктів та послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг та субсидій) становила десяту частину або 152 грн. на місяць (у 2006р. – 7% або 94 грн.). Міське домогосподарство на такі цілі в середньому щомісяця витрачало 184 грн., сільське – 83 грн.
Розмір отриманих пільг та субсидій (готівкових та безготівкових) на оплату житла, комунальних продуктів та послуг у розрахунку на пересічне домогосподарство становив 17 грн. на місяць, у тому числі серед міських домогосподарств – 19 грн., сільських – 12 грн.
Домогосподарства з дітьми щомісячно на оплату житла, комунальних продуктів та послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг та субсидій) витрачали в середньому 171 грн., без дітей – 141 грн. Суми пільг та субсидій, отриманих пересічними домогосподарствами цих груп на такі цілі, становили відповідно 10 та 21 грн.[38].
Незалежно від рівня добробуту домогосподарства направляли на оплату житла, комунальних продуктів та послуг близько десятої частини витрат[30]. Разом з тим, розмір цих витрат становив серед домогосподарств першого дециля – 99 грн., серед домогосподарств із доходами нижче прожиткового мінімуму – 118 грн., а серед домогосподарств десятого дециля – 241 грн.
Свої потреби домогосподарства задовольняли за рахунок ресурсів, які надходили з різних джерел. Середньомісячні сукупні ресурси одного пересічного домогосподарства у 2007р. склали 1811 грн., міського – 1890 грн., сільського – 1634 грн. і зросли порівняно з січнем — червнем 2006р. у цілому по Україні на 20%, в міських поселеннях – на 21%, у сільській місцевості – на 17%. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні ресурси становили відповідно 696 грн., 744 грн. та 596 грн.
Продовжувалися позитивні зміни у структурі формування ресурсів домогосподарств. Збільшилася частка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств з 86% у 2006р. до 88% у 2007р.Більше половини сукупних ресурсів домогосподарств складали доходи від зайнятості, частка яких порівняно з 2006р. зросла на 4 %, в основному за рахунок збільшення з 47% до 51% частки оплати праці. Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові та безготівкові пільги та субсидії) становили понад чверть сукупних ресурсів пересічного домогосподарства, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – дванадцяту частину. Частка допомог від родичів та інших осіб (грошова допомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) склала 6%. Залишалася низькою частка доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості – 5%[35].
Значні розбіжності мали структури формування сукупних ресурсів міських та сільських домогосподарств. Більше трьох п’ятих сукупних ресурсів міських домогосподарств становили доходи від зайнятості (їх частка порівняно з минулого року збільшилася на 4 %), 23% – пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, 2% – доходи від особистого підсобного господарства (їх частки зменшилися на 0,7 % кожна). У формуванні сукупних ресурсів сільських домогосподарств продовжилися позитивні структурні зрушення: частка доходів від зайнятості збільшилася на 3 % і склала найбільшу частину (більш, ніж третину) сукупних ресурсів. Суттєвим джерелом надходжень продовжували залишатися пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, частка яких порівняно з 2006р. не змінилася і склала 28%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель у цій групі домогосподарств зменшилася на 2 % і склала чверть сукупних ресурсів сільських домогосподарств[32].У домогосподарствах з дітьми 64% ресурсів формували доходи від зайнятості, що на 4 % більше ніж у 2006р., сьому частину – пенсії, стипендії, соціальні допомоги (готівкові та безготівкові), частка яких порівняно з відповідним періодом минулого року зменшилася на 1%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель зменшилася на 1,3 % і склала одинадцяту частину сукупних ресурсів цієї групи домогосподарств.
У домогосподарствах без дітей 47% ресурсів складали доходи від зайнятості (у 2006р. – 44%), пенсії, стипендії, соціальні допомоги, як і у 2006р. – 35%, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – 8% (9%).
У структурі сукупних ресурсів найменш забезпечених домогосподарств першого дециля частки пенсій, стипендій, соціальних допомог, наданих готівкою, вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та від самозаготівель, були більшими, ніж у заможних домогосподарствах останнього дециля.
У домогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму 28% ресурсів формувалося за рахунок пенсій, стипендій та соціальних допомог, наданих готівкою. Восьму частину їх ресурсів становили доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель.
Частка пільг та субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг (готівкою та безготівкових) у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 0,8%, першого та останнього децилів – відповідно 0,5% та 0,6%. Однак, суми цих пільг та субсидій, отриманих у середньому одним домогосподарством з доходами нижче прожиткового мінімуму та з групи 10% найменш забезпечених, були відповідно в 2 та в 4 рази нижче, ніж у групі заможного населення[33].
Пільги на оплату санаторно-курортних путівок, на купівлю ліків, лікування, зубопротезування, послуг транспорту та зв’язку становили у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму 0,4%, першого дециля – відповідно 0,2%, а серед найбільш заможних домогосподарств останнього дециля – 0,8%. Вартість цих пільг, отриманих одним заможним домогосподарством, перевищувала відповідні показники серед домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму та найменш забезпечених домогосподарств відповідно у 5 та 12 разів[15].
2.2 Аналіз впливу розвитку сільських територій на доходи та витрати домогосподарств
Аналіз динаміки процесів, що визначають рівень життя сільського населення на сучасному етапі, вказує на незадовільний стан соціального розвитку сільських територій, для яких нині характерні глибока демографічна криза, брак мотивації до праці, безробіття, витік трудових ресурсів, занепад соціальної інфраструктури та «вимирання» населених пунктів. Всі ці фактори прямолінійно впливають на доходи та витрати домогосподарств[14].
Прагнення України до інтеграції у європейське співтовариство потребує нагального коригування ситуації, що склалася на селі, та як найскорішого прийняття рішень у цій сфері розвитку людського потенціалу нашої держави.
Без подолання негативних тенденцій в розвитку сільських територій, де проживає 31,9 % населення України, наша держава не зможе ефективно конкурувати з економічними системами інших розвинених країн, в яких рівні життя сільського та міського населення максимально зближені. Диференціація рівнів життя сільського та міського населення в Україні загрожує відпливом найбільш активної та працездатної частини сільського населення до міст, активізує зовнішню трудову міграцію, що робить занепад сільських територій самовідтворюваним процесом[12].
Несприятливі тенденції щодо погіршення рівня та якості життя в сільській місцевості спостерігаються у наступних сферах.
У демографічній сфері відбувається випереджаюче зменшення чисельності населення в сільській місцевості. Це веде до поступового зменшення частки сільського та зростання частки міського населення України. Причому цей процес відбувається з причин як природного скорочення за рахунок дисбалансу народжуваності та смертності, так і міграції. За період 2003-2007 рр. щорічні темпи зменшення чисельності сільського населення становили близько 1,3 % або 200 тис. осіб щороку.
Скорочення сільської частини населення за рахунок вищезгаданих факторів, призводить до збільшення демографічного навантаження в сільській місцевості, що посилює ресурсні потреби для вирішення економічних та соціальних проблем, пов’язаних з соціальним забезпеченням непрацездатної частини населення та лягає додатковим тягарем на бюджети сільських районів, а отже й на доходи домогосподарств.
При цьому рівень демографічного навантаження суттєво відрізняється за регіонами країни. Найгірші показники зафіксовані в Чернігівській, Хмельницькій, Вінницькій, Житомирській, Черкаській, Сумській, Кіровоградській, Київській та Тернопільській областях. З усіх вікових груп сільського населення найбільше навантаження припадає на людей віком більше 70 років, й лише в Рівненській та Закарпатській областях навантаження молодшого за працездатний вік перебільшує старшого за працездатний.Відтак більша частка соціальних видатків у більшості регіонів країни вже не може розглядатися як прямі інвестиції в людський капітал.
Можна зробити припущення, що виправлення демографічної ситуації, що склалася, вимагає вироблення цілком нових підходів в соціальній сфері, насамперед в галузі охорони здоров'я й пенсійного забезпечення населення.
До процесу скорочення чисельності сільського населення додається також міграційний рух: внутрішньорегіональний, міжрегіональний та міждержавний, який є достатньо точним індикатором економічного і соціального становища. Внутрішньодержавна та міждержавна міграція сільського населення змінює кількісні та якісні його характеристики, посилює непривабливість проживання (особливо для молоді) на сільських територіях[8].
Незважаючи на помітне нині зниження темпів міграції сільського населення, показовим цей процес назвати неможливо, оскільки, на нашу думку, це зниження пов’язане з тим, що на даний час найбільш активна та працездатна частина населення, що не знаходила можливостей для реалізації свого потенціалу в сільській місцевості, вже виїхала. Населення, що залишилися на сьогодні в селі, або не має змоги виїхати, або адаптувалося до сучасної ситуації, відтак нездатне до активної міграції, яка фіксувалася раніше.
Отримані результати можуть свідчити про встановлення тимчасової рівноваги в процесі «насичення» ринку праці в містах мешканцями сіл на рівні регіону, а також про підвищення жорсткості умов життя для «прибульців» в міських поселеннях (збільшення темпів інфляції, недоступність житла за рахунок надзвичайно високих цін на нього тощо). Між тим, збереження високого рівня міжрегіональної міграції пояснюється значною міжрегіональною диспропорцією в рівні доходів населення, що спонукає мешканців регіонів з нижчим життєвим рівнем мігрувати до більш благополучних в цьому сенсі територій.
За матеріалами вибіркових обстежень сільського населення України, станом на 1 січня 2006 року рівень економічної домогосподарств становив 71,8 % загальної кількості населення. При цьому в період 2005-2006 років зміни рівня не відбувалося, й лише у першому півріччі 2007 року відбулося незначне підвищення активності сільського населення — на 0,3 % порівняно з аналогічним періодом 2006 р. (за цей же період активність міського населення підвищилося на 0,5 %).
Більш виражена негативна динаміка спостерігається щодо рівня зайнятості сільського населення працездатного віку. За даними Держкомстату, за період 2005-2006 років він знизився на 0,1 %, в той час як рівень зайнятості міського населення за цей же період – підвищився на 0,8 %. Водночас, за І півріччя 2007 року в порівнянні з аналогічним періодом 2006 року відбулося зростання рівня зайнятості населення як в міській, так й в сільській місцевостях – на 0,6 та 0,4 % відповідно[21].
Залишається гострою проблема безробіття у сільській місцевості. Головною причиною безробіття сільського населення слід, на нашу думку, вважати структурні чинники, пов’язані з різким падінням обсягів сільськогосподарського виробництва, про що свідчать різке зменшення посівних площ та поголів’я великої рогатої худоби як у період трансформаційної кризи, так і в останні роки, а також повільність впровадження ринкових перетворень у сільській місцевості та диверсифікації економіки села.
    продолжение
--PAGE_BREAK--