Реферат: Макроекономіка як наука та методи її дослідження

--PAGE_BREAK--Розділ 2. Історія розвитку макроекономіки і макроекономічне регулювання


Макроекономічна наука пройшла значний історичний шлях розвитку. Першою макроекономічною теорією вважається вчення представника французької школи фізіократів Ф. Кене (1694 — 1774). Він у своїй «Економічній таблиці» проаналізував рух суспільного сукупного продукту з позицій певної системи натуральних і вартісних пропорцій суспільного відтворення.

У XIX ст.к. Маркс (1818 — 1883) розробив схеми простого і розширеного відтворення, а Л. Вальрас (1834 — 1910) дослідив теорію загальної рівноваги. Вагомий внесок у розвиток макроекономічної науки зробив англійський економіст Дж.М. Кейнс (1883 — 1946). Його вчення спрямоване проти ідей класичної економічної школи, що обґрунтовувала моделі вільного ринкового господарства як рівноважної саморегулюючої системи. Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. Своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки ХХ ст. у період світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику. Свій початок макроекономічна наука бере у ХІV ст. У 1576 році француз Жан Боден обґрунтував інфляцію результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Така теорія стала основою сучасної монетарної теорії.

Макроекономічну спрямованість мали також дослідження англійського економіста В. Петті, який вперше здійснив розрахунок і дав оцінку національному доходу Англії і Франції.В. Петті досліджував питання про вплив на економіку і розподіл доходів, пов’язаних з удосконаленням системи оподаткування в країні.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у ХVІІІ ст. у працях фізіократів. Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту-“Економічну таблицю" (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругооборотів товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Але в ній були свої недоліки.

Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення.А. Сміт розглядає дві ціни:

1. Природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку.2. Ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку. Регулююча роль цін при цьому виявляється так: Якщо попит вищий за пропозицію, а ринкова ціна відхиляється в гору від природної, то в галузі де виробляється даний товар, прибуток вищий від середньої норми то капітал переміщують у більш прибуткову галузь від природної, а якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі. Це забезпечує рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам. тобто ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги. Протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку пропонує теорія К. Маркса. Він розробив дві моделі господарського кругооборот. Він дійшов до висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження (закон тенденції норми прибутку до зниження). Внаслідок цього процес господарського кругооборот гальмується, скорочується виробництво, виникає криза відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему. Дж. Кейнс довів, що в економіці може бути рівновага за неповної зайнятості і потрібне втручання держави для її усунення. До державного втручання Кейнс відносив фінансову і грошову політику, а об’єктом впливу вибрав сукупний попит. У книзі “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (1936) Кейнс показав, що держава, впливаючи на деякі макроекономічні показники, може здійснювати ефективне регулювання економіки.

В період нової світової економічної кризи 70-х рр. ХХ ст. виявилось, що державне втручання в економіку не завжди дає позитивний результат і що вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію. Вперше виник такий феномен, як стагфляція, тобто коли водночас має місце спад виробництва і зростання цін. Почала інтенсивно розвиватись “неокласична теорія”, яка виникла в 70-х рр. ХІХ ст. Вона була з одного боку — реакція на марксизм з його критикою капіталізму, а з іншого — спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень. Ця теорія має багато різних напрямків. Теорія добробуту ввела до наукового поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, де потрібна допомога держави. Виникла неокласична школа яка включає ряд теорій, що суперечать кейнсіанській.

Сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, які взаємодіють і взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

Термін “макроекономічне регулювання ” в економічну науку ввійшов порівняно недавно. В радянській економічній літературі поширення набув такий термін, як “господарський механізм”. У світовій економічній науці використовують терміни “макроекономічне регулювання ” та “макроекономічна координація".

У вузькому розумінні макроекономічне регулювання — механізм, за допомогою якого досягається збалансованість національної економіки.

Механізм макроекономічного регулювання у ринковій системі господарства включає в себе такі три начала: ринковий механізм, фірми і домогосподарства та державу.

Ринковий механізм забезпечує доведення рішень окремих ринкових суб’єктів один до одного, а саме головне, — він здійснює ув’язку прийнятих рішень через систему цін та конкуренцію. В будь-якій економічній системі існує потреба в певному кількісному відношенні між певними частинами, сферами, галузями, підгалузями, тощо. Найважливішими макроекономічними пропорціями є співвідношення між споживанням і заощадженням; між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Дія ринкового механізму ґрунтується на взаємодії між попитом і пропозицією, як на окремих ринках, що функціонують в національній економіці (ринки ресурсів, продуктів, фінансові ринки) так і в масштабі всього національного ринку. В ході взаємодії попиту та пропозиції встановлюється ціна.

У ринковій системі домогосподарства виступають власниками ресурсів, які вони поставляють фірмам через ринки ресурсів. На ринках продуктів домогосподарства є покупцями і від них великою мірою залежить сукупний попит. Фірми є покупцями на ринках ресурсів і продавцями на ринках продуктів. Домогосподарства і фірми ухвалюють свої рішення свідомо, але на їх економічну поведінку великою мірою впливає держава.

Держава є ключовим елементом макроекономічного регулювання і від неї залежать умови функціонування двох попередніх складових. Саме держава забезпечує свободу економічної діяльності фірм та домогосподарств, відповідальність останніх за результати своєї господарської діяльності, а також функціонування багатьох інститутів ринкової економіки.

Для впливу на економіку держава використовує різноманітний інструментарій. Економісти виділяють два принципово відмінні види цьогоінструментарію:

1) правові та адміністративні;

2) економічні.

Правовий інструментарій включає в себе нормативні, законодавчі акти. Правова держава характеризується в першу чергу верховенством закону. В ній не може бути жодної посадової особи, яка стояла поза законом або над ним. Економічний інструментарій — державний бюджет з його податками та видатками, гроші, кредит та ін. Нині економісти в своїй більшості виділяють два основні види економічного інструментарію. Це фіскальна та монетарна політика як основні економічні знаряддя макроекономічного регулювання. Фіскальна політика використовує два основні знаряддя: податки, видатки. Монетарна політика використовує: операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки, зміна норми резервування.

Отже, макрорегулювання містить три підсистеми: ринкову, підсистему регулювання з боку фірм і державну підсистему регулювання, або просто державне регулювання. Ці підсистеми скеровані на досягнення макроекономічної стабільності.

Співвідношення трьох підсистем в макроекономічному регулюванні на різних етапах розвитку ринкової економіки неоднакове, але необхідність макрорегулювання очевидна.

До середини ХІХ ст., тобто в умовах вільної конкуренції, ринковий механізм сам забезпечував макроекономічну координацію. Фірми ж були надто дрібними, щоб впливати на господарське життя. В цей період держава забезпечує загальні зовнішні умови нормального функціонування національної економіки і не здійснює макроекономічної координації.

В останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються глибокі зміни, насамперед формується машинне виробництво і поглиблюється поділ праці, галузеве виробництво зосереджується в руках все меншої кількості фірм, які починають істотно впливати на національну економіку. За цих обставин щораз вагомішу роль в макроекономічному регулюванні відіграє держава.

У середині 50-х рр. під впливом кейнсіанських ідей склався новий механізм макроекономічного регулювання ринкової економіки. В цьому механізмі важливу роль відіграє підсистема державного регулювання.

У сучасній макроекономіці відбувається гостра полеміка стосовно того, як в ринковій економіці досягається повна зайнятість, а також наскільки ефективним є державне регулювання. Прихильники класичної моделі макроекономічного регулювання вважають, що ринок сам по собі забезпечує належну збалансованість національної економіки і, відповідно, державне регулювання є неефективним (теорема неефективності політики).

Нова кейнсіанська модель сприйняла концепцію раціональних сподівань, але заперечує теорему неефективності політики. Неокейнсіанці виступають на користь активістського державного втручання в економіку.


    продолжение
--PAGE_BREAK--Розділ 3. Основні функції макроекономіки і макроекономічне моделювання


Функції макроекономіки — це ті завдання, що розв'язуються у процесі дослідження й аналізу реальної економічної. системи (макроекономіка як наука), та її викладання і вивчення (макроекономіка як навчальна дисципліна).

Макроекономіка виконує такі функції:

·                   теоретико-пізнавальну;

·                   прикладну (практичну);

·                   світоглядну (формування сучасного економічного мислення та економічної культури).

Всі функції макроекономіки органічно взаємозв'язані. Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб повніше забезпечити вивчення власне макроекономічної теорії. Знання макроекономіки створює фундамент, на якому може будуватися вивчення багатьох прикладних економічних дисциплін. Макроекономіка має безпосереднє прикладне значення. Майбутній спеціаліст повинен навчитися аналізувати суть державної економічної політики, напрями, шляхи та методи її реалізації. І головне, вміти ефективно розробляти й втілювати у життя стратегію і тактику діяльності своєї фірми (підприємства) на мікроекономічному рівні в умовах певного зовнішнього середовища, особливості якого визначаються макроекономічними факторами. Важлива функція макроекономіки — її світоглядна функція. Цю функцію вона виконує на основі вироблення у майбутніх економістів-професіоналів сучасного економічного мислення. Глибоке і системне вивчення основних понять і механізмів функціонування національної економіки сприяє формуванню економічної культури студентів.

Для макроекономіки, як і будь-якої галузі економічної теорії, характерне застосування методів наукової абстракції, аналізу і синтезу. Проте для методу макроекономічних досліджень характерні не тільки загальні, але й специфічні засоби. Специфічними, природно, є і цілі макроекономічного аналізу. На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує у своєму аналізі агреговані величини, що характеризують поточний стан і розвиток економіки як єдиного цілого. Є специфіка й у макроекономічному моделюванні.

Цілі макроекономічного аналізу:

Побудова формалізованих моделей типової поведінки на основі аналізу прийняття рішень “агрегованими" економічними суб'єктами.

Виявлення загальних закономірностей економічного розвитку на основі аналізу існуючих змін і тенденцій.

Аналіз механізму взаємодії економічних суб'єктів і виявлення характеру наслідків прийнятих ними рішень для економічної кон'юнктури.

Проведення власне макроекономічного аналізу, тобто статистичне наповнення (підтвердження) теоретичних концепцій.

Макроекономіка оперує агрегованими параметрами і має справу тільки з агрегованими показниками такими, як валовий національний продукт, національний доход, рівень цін, інфляції і безробіття, обсяги споживання, заощадження й інвестицій, ринкова ставка процента тощо.

У макроекономіці виділяють лише чотири суб'єкти: домашні господарства, фірми (підприємницький сектор), держава і закордон (іноземний сектор). Кожний із макроекономічних суб'єктів являє собою сукупність реальних діючих суб'єктів даного типу. Одночасно кожний із них — типовий представник економічних суб'єктів даного типу. Це означає, що для цілей макроекономічного аналізу відбираються тільки ті риси поведінки суб'єкта, що властиві абсолютно кожному з них, тобто підлягає агрегуванню і характер їх поведінки.

Виділення як самостійного суб'єкта держави робить макроекономіку принципово відмінною від інших розділів економічної теорії. Якщо в загальній економічній теорії аналізуються принципи функціонування державних інститутів, то в макроекономіці досліджується роль держави в процесі формування умов макроекономічної рівноваги.

Макроекономіка не вивчає особливості виробництва окремих товарів або приватні рішення споживчого вибору; не має справи з галузевою структурою виробництва або з формуванням цін на товари і послуги. У макроекономіці розглядаються агреговані ринки. При цьому вся множина мікроекономічних ринків групується в такі типи:

Ринок товарів і послуг (реальних благ). На ринку благ всі індивідуальні розбіжності мікроекономічних ринків товарів і послуг зникають, для вивчення залишаються питання встановлення розміру сукупного попиту і сукупної пропозиції, загального рівня цін і умов формування рівноваги.

Ринок реального капіталу, поданий ринком інвестиційних товарів.

Ринок праці, на якому об'єктом купівлі-продажу виступає праця як така, без виділення її окремих видів.

Ринок грошей, при цьому під грошима мається на увазі тільки національна валюта.

Ринок капіталу (цінних паперів), основне призначення якого — забезпечити трансформацію заощаджень в інвестиції.

Міжнародний ринок, поданий іноземним сектором (закордоном). При аналізі відкритої економіки міжнародний ринок підрозділяється на ринок товарів і послуг, ринок активів і валютний ринок.

Ринок благ і ринок реального капіталу в сукупності утворять ринок реальних активів. Разом із ринком праці вони складають реальний сектор економіки.

Ринок грошей і ринок капіталу є складовими частинами фінансового ринку, на якому відбувається розподіл коштів між економічними суб'єктами.

Одним із засобів макроекономічного аналізу є моделювання.

Макроекономічні моделі являють собою формалізовані (логічно, графічно й алгебраїчно) описи різноманітних економічних явищ і процесів із метою виявлення функціональних взаємозв'язків між ними. Будь-яка модель (теорія, рівняння, графік і т.д.) є спрощеним, абстрактним відбитком реальності, тому що вся різноманітність конкретних деталей не може бути одночасно прийнята до уваги при проведенні дослідження. Тому жодна макроекономічна модель не абсолютна, не вичерпна, не всеосяжна. Вона не дає єдино правильних відповідей, адресованих конкретним країнам у конкретний період часу. Проте за допомогою таких узагальнених моделей визначається комплекс альтернативних засобів управління динамікою рівнів зайнятості, випуску, інфляції, інвестицій, споживання, процентних ставок, валютного курсу й інших внутрішніх (ендогенних) економічних змінних, ймовірнісні значення яких встановлюються в результаті рішення моделі. Як зовнішні (екзогенні) змінні, величина яких визначається поза моделлю, нерідко виступають основні інструменти фіскальної політики уряду і монетарної політики Національного банку — зміни в розмірах державних витрат, податків і грошової маси.

Забезпечувана за допомогою моделей багатоваріантність засобів аналізу економічних проблем дозволяє домагатися необхідної альтернативності і гнучкості макроекономічної політики. Використання макроекономічних моделей дає можливість оптимізувати поєднання інструментів бюджетно-податкової, кредитно-грошової, валютної і зовнішньоторговельної політики, успішно координувати заходи уряду і Національного банку по управлінню циклічними коливаннями економіки. Найбільш перспективними з цього погляду є моделі, що враховують динаміку інфляційних очікувань економічних агентів. Їхнє використання в макроекономічному прогнозуванні дозволяє знизити ризик виникнення феномена несподіваної інфляції, що робить найбільш руйнівний вплив на економіку, а також пом'якшити одну із найскладніших проблем макроекономіки — проблему недовіри до політики уряду і Національного банку.

Будь-яка макроекономічна модель тією чи іншою мірою абстрактна, має ряд припущень і спрощень, що обмежують сферу її застосування. У той же час саме на основі макроекономічного моделювання можна одержати достатньо повне уявлення про характер подій, що відбуваються в економіці, зробити прогноз розвитку економіки, обгрунтувати рекомендації з економічної політики.

Макроекономічні моделі містять у собі ендогенні (внутрішні) змінні, розмір яких встановлюється в результаті рішення моделі, і екзогенні (зовнішні) змінні, розмір яких визначається поза даною моделлю.

У макроекономічних моделях дія екзогенних параметрів формалізуєтся або у вигляді деякої постійної (константи), або у вигляді випадкової (ймовірної) величини, в залежності від характеру їхньої дії і прояву. Звичайно як екзогенні параметри у макроекономічних моделях виступають державні витрати G, ставка оподатковування Т і величина пропозиції грошей М, розміри яких регулюються державою.

До числа ендогенно обумовлених параметрів відносяться обсяги зайнятості і випуску, рівні інфляції і безробіття, рівень планових витрат тощо.

У залежності від конкретних задач дослідження застосовуються різні типи моделей. Типологія макроекономічного моделювання може бути проведена на основі різноманітних критеріїв:

за засобом уявлення досліджуваного процесу або явища моделі поділяються на логічні, графічні й економіко-математичні;

за тривалістю аналізованих процесів — на короткострокові і довгострокові;

за кількістю економічних суб'єктів, що аналізуються, — на прості моделі (у яких подані тільки домашні господарства і фірми) і повні моделі (за участю держави);

за ступенем охоплення іноземного сектора — на закриті (подана тільки національна економіка) і відкриті (ті, що враховують впливи іноземного сектора на національну економіку);

за характером впливу чинника часу — на статичні, порівняльної статики (дихотомічні) і динамічні.

Вся система ринків, що виділяються в макроекономіці, одержує своє відображення тільки у відкритих довгострокових моделях. У закритих короткострокових моделях враховуються лише перші чотири із зазначених в попередньому параграфі ринків. Зв'язки, установлювані на міжнародному валютному ринку, розглядаються тільки у відкритих моделях економіки. Ринок реального капіталу як складова частина ринку чинників виробництва тією чи іншою мірою враховується лише в довгострокових моделях (економічного росту або економічного циклу). Такого роду абстрагування пояснюється специфічною спрямованістю кожного типу моделей на дослідження певного кола економічних проблем.

Будь-яка модель може бути подана чотирма засобами: алгебраїчно, графічно, у виді бухгалтерських записів і в таблично-матричній формі. Найбільш часто використовуються алгебраїчна і графічна форми пізнання.

Побудова макроекономічних моделей припускає врахування чотирьох основних типів функціональних взаємозв'язків:

поведінкових, що відбивають типові переваги економічних суб'єктів. Прикладом такого роду залежностей можуть служити функції споживання або інвестиційного попиту;

технологічних, що відбивають технологічні й організаційно-технічні залежності. Прикладом може служити виробнича функція, що відбиває зв'язок реального випуску і чинників виробництва;

дефініційних, що виражають поняття, сутність яких дається у визначенні. Сюди можна віднести визначення сукупного попиту, безробіття, кон'юнктурного розриву;

інституціональних, які виражають залежності, що випливають із інституціонально встановлених в економіці норм і правил. До їхнього числа можна віднести функцію податкових надходжень як залежність від розміру встановленої податкової ставки.

І в мікро-, і в макроекономіці активно використовується логічне і формально-математичне моделювання.

Такі узагальнені макроекономічні моделі, як модель кругових потоків, АD-АS, хрест Кейнса, криві Філліпса, Лоренца, Лаффера, модель Солоу тощо являють собою загальний інструментарій макроекономічного аналізу і не мають якоїсь національної специфіки (див. додатки). Специфічними можуть бути значення емпіричних коефіцієнтів і конкретні форми функціональних залежностей між економічними змінними в різних країнах. Оцінка будь-якої макроекономічної моделі повинна даватися не за критерієм її негайної “придатності” або “непридатності” для економіки конкретної країни, у тому числі й України, а за критерієм її корисності в процесі пізнання економічної динаміки і управління її показниками.

Об'єктивна складність полягає в тому, щоб забезпечити достатність передумов побудови моделі з погляду поставленої цілі й уникнути помилкових висновків для макроекономічної політики. У той же час модель може бути достатньо реалістичною, але занадто складною, тоді як простота моделі — одна з найважливіших вимог до неї з погляду можливостей її використання в процесі дослідження. Проте і надмірна спрощеність моделі може призвести до нехтування в аналізі істотних чинників, внаслідок чого висновки виявляться недостовірними. Тому найбільш складним моментом побудови будь-якої моделі є визначення кола чинників, істотних для макроекономічного аналізу конкретної проблеми.


    продолжение
--PAGE_BREAK--