Реферат: Роль інформації в сучасній економіці і формування ринку інформаційних послуг в Україні

--PAGE_BREAK--

2 Інформаційна економіка
2.1 Концепція інформаційної економіки та її дослідження
В умовах сучасного науково-технічного прогресу багато науковців все більше уваги приділяють дослідженню інформаційної економіки. Поняття «інформаційна економіка» було введене в науковий оборот ще на початку ХХ століття і стало фактично загальновизнаним відносно реальності, що склалася у західному світі. Точна назва сучасної економіки ще не визначена – вона залежить від точки зору конкретного дослідника та способу дослідження, який він застосовує. Наприклад, А.Чухно називає її «постіндустріальною», застосовуючи принципи історизму та секторний принцип організації економіки. [9] На основі того, що основними засобами розвитку цієї економіки є інформаційно-інтелектуальні ресурси, Н.Апатова вважає, що коректно буде називати дану економіку інформаційною. [10]

Питання дослідження інформаційної економіки є досить складними через ряд причин. По-перше, недостатньо чітко складений статистичний апарат: необхідні для якісних висновків статистичні дані або відсутні, або носять випадковий характер. По-друге, різні дослідники розглядають різні аспекти даного явища, часом роблячи протилежні висновки, немає системного та узагальнюючого дослідження, фундаментальної теорії. По-третє, бурний розвиток інформаційних технологій, комп’ютерної техніки та мереж не дозволяють організувати глобальний експеримент і підтвердити правильність зроблених висновків.[10]

Виділяють дві основні категорії інформаційної економіки: інформацію як ресурс і продукт та інформатизацію як обов’язкову умову становлення та розвитку нової системи господарювання.

З економічної точки зору, інформація виступає, у першу чергу, як атрибут об’єкта чи явища, який при обробці людиною чи комп’ютером можуть приймати форму числа чи тесту. Інформація характеризується своїм змістом, вона не відокремлюється від людської свідомості, що є її виробником та кінцевим споживачем. Будучи засвоєною людиною, інформація стає знанням… Зі збільшенням обсягів інформації та зростанням освітнього рівня населення збільшується обсяг знань (в тому числі матеріалізованих у вигляді інновацій).Інформатизація представляє собою процес створення та використання інформаційних технологій, комп’ютерів та комп’ютерних мереж – нових засобів виробництва. Інформатизація виступає необхідною умовою науково-технічного прогресу, соціального, політичного та економічного процесу в суспільстві. Вона характеризується цілим рядом статистичних показників, у тому числі – кількістю використовуваних у народному господарстві комп’ютерів та їх вартістю; використанням програмних продуктів для роботи з глобальною комп’ютерною мережею Інтернет та локальними комп’ютерними мережами підприємств; кількістю та якістю використовуваних баз даних та інші. Ці показники дозволяють судити про рівень розвитку інформаційної економіки в країні чи регіоні, а також про динаміку її розвитку.

Якщо розглядати інформаційну економіку як економічну систему суспільства, то можна виділити наступні характеристики її особливостей:

1)     Своїм становленням інформаційна економіка зобов’язана появі нових виробничих сил, що кардинально поміняли матеріально-технічну базу виробництва (внесли в неї автоматизацію, інформаційний ресурс та комп’ютерну техніку з глобальною мережею Інтернет). Це сприяло також появі загальних виробничих сил, створюваних та використовуваних лише колективно. На перше місце серед категорій виробничих сил виходять знання, які мають досконале і матеріальне втілення: в освіті, в технологіях, виробничій кваліфікації спеціалістів, а також у новій техніці, організаційних системах, продуктах та послугах. Оскільки головним ресурсом стає інтелектуальний капітал, то засоби виробництва ніби переходять у голови новаторів, тих, хто створює нові цінності. Якщо в індустріальній економіці пріоритет був у машин, та при цьому виникла проблема відчуження людини від результатів її праці, то у інформаційній економіці високоінтелектуальна розумова праця повернула людину на передові позиції по відношенню до засобів праці та зняла таким чином проблему відчуження. Це сталося тому, що знання, вкладені виробником у продукт праці, залишилися при ньому та можуть бути використані багаторазово.

2)     Інформаційна економіка характеризується введенням інформаційних технологій у виробництво, торгівлю та послуги, а також розвиток комп’ютерної мережі Інтернет, що є базою для створення мережних підприємств й мережного інтелекту. Інформаційні та мережні технології визначають технологічний спосіб виробництва, який формується техніко-економічними відносинами разом з виробничими силами.

3)     В інформаційній економіці змінюється також характер праці, у зв’язку з цим виникають нові форми організаційно-економічних відносин. З появою комп’ютерів виник новий вид діяльності – інформаційний, а зі зростанням обсягів у виробництві знань та потреб у нових знаннях у нових знаннях у якості економічної сталі розглядати і інтелектуальну діяльність. Зміні характеру праці сприяє також децентралізація та деурбанізація виробництва. В інформаційній економіці з’явилися нові форми праці, їх загальною характерною рисою стала дистанційна праця (телепраця). Телепраця знижує виробничі витрати, покращує стан оточуючого середовища, сприяє становленню мережної економіки (як однієї з форм інформаційної економіки), збільшенню зайнятості та часткової зайнятості, а також зміцненню позицій індивідуальних підприємців, дуже маленьких фірм та мікропідприємств.

4)     У системі виробничих відносин інформаційної економіка масова інтелектуальна праця потребувала пріоритету особистості робітника, оскільки такий робітник вільно володіє інформацією і знаннями, не залежить від власності на засоби виробництва та йому властива висока мобільність. В силу цього в умовах інформаційної економіки сама праця перестає бути економічним примушенням, а суспільна організація виробництва піддається значним змінам.

5)     В інформаційній економіці відбуваються структурні зміни на макро- та мікрорівнях системи господарювання, а також глобалізація бізнесу. На мікрорівні така зміна означає появу підприємства нового типу, яке функціонує у комп’ютерній мережі Інтернет, використовує окремо функціонуючих та територіально відокремлених робітників, а також майже не має матеріальних активів. Крім того, для інформаційної економіки характерна поява віртуальних корпорацій. Щоб перемогти у конкурентній боротьбі, підприємствам необхідно вступати у багато постійно мінливих союзів. В умовах використання системи Інтернет прибираються посередники, торговці напряму взаємодіють з виробниками, зменшуються склади, при цьому вартісні ланцюжки виробничих операцій перетворюються у вартісні мережі. На макрорівні з’являється нова галузь економіки – інформаційна індустрія, виникаюча в результаті злиття галузей обчислювальної техніки (виробництво комп’ютерів, розробка програм, здійснення послуг по їх обслуговуванню), зв’язку (Інтернет, телефон, кабельне телебачення, супутниковий зв'язок, радіо) та інформаційного наповнення (бібліотечна, архівна та видавнича справа, інформаційні послуги, індустрія розваг).

Таким чином, інформаційна економіка – це новий тип економічної системи, до якої відбувається активний перехід. У ній пріоритетними є знання як виробничий ресурс та продукція для споживання. Її розвиток відбувається дуже стрімко разом з розвитком науково-технічного прогресу. Проникнення інформатизації у всі сфери суспільного життя є причиною того, що вивчення інформаційної економіки потребує комплексного вивчення.
2.2 Формування інформаційного суспільства
Не можна розглядати економіку без врахування суспільства, в якому вона існує. Відповідно до інформаційної економіки сучасне суспільство носить назву інформаційного, або, по іншому визначенню, тому, що більшість робочої сили зайнята інформаційною діяльністю, при цьому багатство накопичується завдяки інформаційним товарам та послугам. [10]

Процес становлення інформаційного суспільства почався з прискорення матеріального виробництва та проходження матеріальних потоків ще на перетині ХІХ та ХХ сторіч. У той час проводився перший перепис населення США, та для обробки даних уперше використовувалась техніка – спеціально сконструйований табулятор. Тоді ж був створений перший носій даних – картонна перфокарта, а також програма обробки.

Основним критерієм інформаційного суспільства є якість та кількість інформації у кругообігу, її ефективна передача та обробка.[10]Додатковим критерієм слугує доступність інформації для кожного. Це значить, що величезна маса населення переключається з сфери виробництва промислової продукції та сільського господарства у сферу виробництва та розповсюдження інформації. Інформаційне суспільство демонструє такий рівень розвитку економіки, коли її інформаційний сектор виходить на першу сходинку по чисельності у ньому зайнятих.

В західному світі для означення інформаційного суспільства все частіше застосовують поняття «К-суспільства», тобто суспільства заснованого на знаннях та інноваційних технологіях. [12] Невід’ємними компонентами такого суспільства стали постійно оновлюванні міждисциплінарні знання, які здатні генерувати найсучасніші технології, інформаційно-інноваційні здобутки, ефективний захист довкілля, забезпечувати еколого-техногенну безпеку, відтворення високоякісного людського капіталу (трудового потенціалу з елементами творчості, підприємництва та підприємливості) тощо. Лише на цій основі і на таких засадах стає можливим інтегральний вектор глобального розвитку, що органічно вписуватиметься в цивілізаційні виміри інформаційно-інноваційного суспільства.

Найвищим індекс розвитку К-суспільства мають Швеція, Данія, Норвегія, Швейцарія, Фінляндія, Японія, Німеччина, Австрія. Більшість цих країн мають обмежені природні ресурси та відносно невеликі власні ринки. Тобто такі важливі показники конкурентоспроможності індустріальної економіки, як володіння значними природними ресурсами і великими власними ринками, за умови, що суспільство будує свій подальший розвиток на знаннях і новітніх технологіях, втрачають свою пріоритетність. Важливо зауважити, що в рейтингу ООН за станом формування К-суспільства Україна посідає 40 місце серед 195 країн світу. Потрібно визначити, що це залишковий потенціал з радянських часів. За роки незалежності Україна стабільно втрачає наукові здобутки. Тому наша країна далека від побудови К-суспільства.

Нова інформаційна епоха зумовлює нові виклики і нову суспільну відповідальність. Перетворення, що відбуваються в галузі комунікацій, впливають на всі сторони суспільного буття. В інформаційному суспільстві домінують не традиційні галузі промисловості, а знання та інформаційні послуги. Новітні комунікації — це потужна індустрія, яка охоплює усі сфери життя суспільства. Аналітики свідчать, що інформаційний сектор економіки росте набагато швидше, аніж економіка взагалі. Нині новітні технології кардинально розширюють права громадян на доступ до різноманітної інформації, дозволяють брати участь у прийнятті політичних рішень, активно продукувати інформацію, а не тільки її споживати. Аналіз зарубіжного досвіду свідчить, що головними напрямками вже нині є: створення глобальної інфраструктури, забезпечення права і технічного доступу до інформації всього населення, дотримання свободи слова, захист національної культурної спадщини та інтересів національних меншин, охорона приватної та інтелектуальної власності, боротьба з високотехнологічними злочинами та монополізмом.


2.3 Ринки с асиметричною інформацією та необхідність в державному регулюванні
В умовах інформаційної економіки все більше уваги приділяють розгляду асиметричної інформації. Відкриття сигналізованих потоків в умовах сучасного науково-технічного прогресу, коли на споживача обвалюється величезна маса високотехнологічних товарів, і осмислений вибір між ними потребує знань, які далеко перевищують можливості пересічної людини. Це відноситься до широко спектру товарів, починаючи з легкових автомобілів і закінчуючи продукцією фармацевтичної промисловості. Разом із потоком товарів на споживача «лине» великий потік інформації, насамперед, у вигляді реклами. Зрозуміло, що в таких умовах споживач самостійно не спроможний вибрати товар і стає об’єктом багато численних маніпуляцій з боку продавців товарів та послуг.

У рамках концепції інформаційної асиметрії добре пояснюється провали ліберальних реформ в пострадянському просторі. Ця теорія надає нову інтерпретацію проблемі менеджменту, який формально діє за дорученням та в інтересах акціонерів. Однак існування інформаційної асиметрії дозволяє менеджерам часто діяти у своїх власних інтересах, які не зовсім співпадають з інтересами акціонерів.

Слід підкреслити, що інформаційна економіка має справу саму з асиметричною інформацією і більше того базується на ній. У 2001 році «за аналіз ринків з асиметричною інформацією» була присуджена Нобелівська премія Дж. Акерлофу, М. Спенсу і Дж. Стигліцу, після чого ця теорія стала загальновизнаною.[11] Поняття «асиметрична інформація ринків» є ключовим у концепції інформаційної економіки.

Класична теорія загальної рівноваги на ринках товарів і послуг працювала

не тільки за відсутності трансакційних витрат, але і в умовах повної і досконалої інформації. Іншими словами, в умовах, коли кожний учасник ринку мав повну і достовірну інформацію для прийняття рішення, та інформація, яку мав окремий учасник ринку, була також доступна всім іншим учасникам ринку. Це забезпечувалося тим, що вся необхідна інформація містилася у ціні товару, а ціна була однаковою для всіх і відома всім.

Введення в економічну теорію трансакційних витрат пробило діру в класичній теорії: виявилося, що не вся інформація міститься в ціні, потрібна ще інформація про трансакційні витрати. І тільки шляхом порівняння ціни товару і трансакційних витрат учасник ринку може прийняти рішення про купівлю.

Одним з результатів запропонованої Дж. Стигліцем теорії є твердження, що фактично на ринках існує не єдина врівноважена ціна, а розподіл цін, причому цей розподіл є свій для кожного конкретного ринку. Головним результатом теорії інформаційної економіки є визнання невірними всіх основних висновків класичної теорії, насамперед, положення про те, що «конкурентна економіка, нібито керована невидимою рукою, веде до розподілу ресурсів, ефективному у смислі Парето, і що кожний розподіл ресурсів, ефективний у смислі Парето, може бути досягнутий через механізм цінової конкуренції». Під оптимумом Парето розуміється така ситуація, коли ресурси розподілені оптимальним способом, тобто коли хто-небудь може поліпшити своє положення без одночасного погіршення становища когось іншого.

Тому стало зрозумілим, що при «провалах ринку» з причин інформаційної асиметрії, тобто за умови недосконалості ринку, ринкових відносин економіка не є Парето-ефективною. Такі «провали» можуть бути ліквідовані тільки завдяки державному втручанню на основі відповідної інформації.

З іншого боку, економічний критерій Парето, виходячи із моделі чистого

обміну, можна інтерпретувати наступним чином: хоча корисність кожного

блага для кожного індивідуума однакова, набір благ, який максимізує корисність, для кожного індивідуума свій. Тому рівновага Парето відіграє центральну роль у сучасній економічній теорії, оскільки досі не знайдено критерію ефективності, який так би добре погоджувався з іншими блоками цієї теорії.

Розробники концепції інформаційної асиметрії пішли далі. Три основних

положення нової економічної парадигми полягають у тому, що:

1) інформація, яка використовується для прийняття економічних рішень,

є різноманітною;

2) учасники ринку, як правило, мають різний рівень поінформованості

про стан ринку, товари, конкурентів;

3) для здійснення ринкової операції учасники повинні обмінятися сигналами, тобто інформацією, причому ці сигнали можуть передавати як істинну, так і невірну інформацію, розраховуючи на отримання односторонньої вигоди за рахунок партнера.

Можна навести деякі конкретні приклади асиметричної інформації на ринках різного виду:

— наймані працівники знають більше про свою професійну придатність,

ніж фірма, на яку вони хочуть влаштуватися;

— клієнт, що купує страховку, краще знає стан свого здоров'я, ніж страхова

компанія;

— власник автомобіля знає про нього більш, ніж потенційний покупець;

— власник фірми знає про свою фірму більше, ніж потенційний інвестор;

— позичальник краще знає про ризики, яких він зазнає, краще знає свою спроможність нести тягар ризиків, ніж кредитор. Таких прикладів можна навести сотні.

Далі Дж. Стигліц та його колеги показали, що висновки інформаційної

економіки відкидають положення трьох основних складових сучасної «теорії

фірми», а саме: фінансування корпорацій, корпоративного управління і вибору організаційних схем.

1. Теорія фінансування корпорацій. Відповідно до старої теорії, яка базувалася на існуванні досконалої інформації, було все рівно, залучає фірма капітал через позикові кошти або за допомогою збільшення власного капіталу. Але готовність зберігати у себе чи продавати акції вже передає інформацію, і тому не все рівно, яким шляхом фірма збільшує свій капітал. Тим більше, що фірми в сучасних умовах все більше схильні до дій з підвищеним ризиком, викликаним неповною інформацією.

2. Корпоративне управління. Згідно традиційної теорії, тобто в умовах досконалої інформації, фірми просто максимізують очікуваний прибуток, який дорівнює ринковій вартості. Це було суто технічним питанням. Але в умовах асиметричної інформації виникає проблема прийняття рішень за умови неспівпадіння інтересів менеджерів і акціонерів.

3. Теорія організаційних схем. У разі досконалої інформації вибір організаційної схеми або структури фірми не відіграє значної ролі. Але в сучасних умовах, в умовах асиметричної інформації – це центральна проблема для бізнесу.

Це стосується і стимулювання, і децентралізації управління.

Дж. Стигліц математично довів, що за умови неповної, неточної і асиметричної інформації стає неможливим досягнення загальної ринкової рівноваги, що асиметрія інформації є причиною «негативного відбору», забруднення оточуючого середовища, підвищеного морального ризику та інших «провалів ринку». Нова економічна парадигма слугує новим обґрунтуванням необхідності селективного державного втручання у функціонування ринкової економіки, про що наочно свідчить позитивний досвід проведення економічних реформ в Китаї та В'єтнамі, а також в Росії 20-тих років ХХ-го століття (НЕП).

Концепція інформаційної асиметрії і засновані на ній моделі підводять мікроекономічну базу під кейнсіанське положення про множинність можливих економічних рівноваг і тим самим доводиться необхідність державного втручання в економічний процес у вигляді інструмента переведення економіки зі стану менш ефективної рівноваги до стану більш ефективної.

Нова парадигма також підірвала засади конкурентно-рівноважного ринку

і фундаментальних економічних законів, а саме:

— закону попиту і пропозиції, який встановлює, що ринкова рівновага характеризується співпадінням попиту і пропозиції;

— закону єдиної ціни, відповідно до якого один і той же товар продається на всіх ринках за єдиною ціною;

— закону конкурентної ціни, який встановлює, що у стані рівноваги ціна

дорівнює граничним витратам;

— гіпотези ефективних ринків, яка полягає в тому, що курси фондових

бірж передають від інформованих учасників ринку до неінформованих усю

релевантну інформацію.

Для всіх цих законів було отримано спростування або доведено, що кожен

з них діє у набагато більш обмежених умовах.

Вирівнювання асиметричної інформації або ліквідація асиметрії є можливими лише в умовах розвитку інформаційної економіки та державному регулюванні.




3 Світовий ринок інформаційних технологій
Одним з принципів класифікації країн з економічної точки зору є їх поділ відповідно з розміром частки ІТ- галузі у створенні ВВП. При такому підході країни можна умовно поділити на аутсайдерів, поставників сировини, кваліфікованих виконувачів та на інноваційних та технологічних лідерів. [13]

Згідно звітів аналітиків об’єм інформаційно-телекомунікаційного ринку в 2006 р. склав 2,1 трлн євро, причому на частку ІТ припадає приблизно 46%, а на частку телекомунікаційного ринку – 55%. Ділення інформаційно-телекомунікаційного ринку відбувається наступним чином: приблизно 30% США та Європа, більше 10% — Японія, та менше 30% — усі інші країни, але найбільшими темпами розвиток даного ринку відбувається саме в країнах, що розвиваються. (дод. 4)[13].

Дані в абсолютних числах та темпах розвитку ІТ-ринку далеко не повністю відображають стан ІТ індустрії в конкретній країні. Важливими показниками в цьому сенсі є ступінь необхідності інформаційних технологій, рівень ринкової споживацької зрілості, а також різноманіття інформаційних технологій та складність представлених у країні ІТ-послуг. Для аналізу даних показників варто звернутися до міжнародного рейтингу країн по зрілості ринку ІТ-послуг – IT-ServicesCountryMaturityIndex(ITS-CMI). Ця таблиця (дод. 5[13]), розроблена та розрахована російськими вченими на основі різних статистичних даних різних закордонних організацій станом на 2006 рік, представляє собою аналітичний інструмент для комплексної оцінки рівня зрілості по питанням ефективного застосування інформаційних технологій в різних країнах.

Для оцінки технологічного рівня країни в сфері ІТ використовується співвідношення загальних видатків на ІТ до обсягу ВВП. По цьому показнику в десятку лідерів входять Швейцарія, Швеція, Данія, Великобританія, Фінляндія, США, Австралія, Нідерланди, Сінгапур, Норвегія.

Рівень ринкової споживчої зрілості розраховується як співвідношення обсягу представлених на ринку ІТ-послуг до загального обсягу ІТ-ринку. Тут також лідирують Японія, Фінляндія, Іспанія, Швеція, Великобританія, Канада, США, Бельгія, Німеччина, Норвегія.

Ступінь розмаїття та складності представлених у країні ІТ-послуг є найбільш значним критерієм для оцінки зрілості вказаного ринку та визначається на основі:

-    відношення обсягу засобів, необхідних на підтримку та обслуговування апаратних та програмних ІТ-продуктів, до витрат на їх придбання;

-    відношення затрат на аутсорсинг до загальних витрат на придбання ІТ-послуг;

-    відношення затрат на аутсорсінг бізнес-процесів до загальних витрат на покупку ІТ-послуг.

По цьому комплексному показнику в десятку лідерів входять Японія, Фінляндія, Канада, США, Великобританія, Іспанія, Австралія, Німеччина, Нова Зеландія, Швеція. Для визначення рейтингу ITS-CMIусі више вказані показники нормуються, а потім складаються.

Таки чином були визначені основні лідери в сфері інформаційних технологій у світі. Серед них країни Західної Європи, США, Канада, Австралія та Японія. У той же час найбільші темпи росту сфери ІТ спостерігаються у країн, що розвиваються.




    продолжение
--PAGE_BREAK--