Реферат: Формування витрат виробництва та собівартості продукції

--PAGE_BREAK--

<img width=«239» height=«38» src=«ref-1_1887734622-979.coolpic» v:shapes="_x0000_i1030">
У нашому випадку ми отримаємо такий розрахунок:

<img width=«446» height=«38» src=«ref-1_1887735601-1649.coolpic» v:shapes="_x0000_i1031">

<img width=«167» height=«42» src=«ref-1_1887737250-966.coolpic» v:shapes="_x0000_i1032">

За нашими розрахунками коефіцієнт спеціалізації становить 0,7. Отже, як видно з розрахунку СВК Надія має високий рівень спеціалізації. Як видно із структури товарної продукції господарство спеціалізується на виробництві продукції рослинництва, а саме на виробництві зернових культур і цукрового буряку, і молочним напрямом скотарства.

Тепер ми можемо зробити аналіз фінансово – економічного стану підприємства табл. 2.3.
Таблиця 2.3 Оцінка фінансово економічного стану СВК Надія

Показники

2007р.

2008р

2009р.

Нормативне

Відхилення 2009р. до 2007р., ±-

Оцінка фінансової стійкості

Коефіцієнт автономії

0,92

0,88

0,96

і0,5-0,6

0,04

Коефіцієнт забезпечення боргів

8,56

21,57

7,03

>1

-1,53

Коефіцієнт фінансового важеля (ліверидж)

0,12

0,05

0,14

-

0,03

Оцінка платоспроможності

Коефіцієнт загальної ліквідності

5,25

3,95

12,83



7,58

Коефіцієнт термінової ліквідності

0,18

0,76

0,83

>0.5

0,66

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,002

0,02

0,04



0,04

Оцінка ділової активності

Коефіцієнт оборотності активів

0,65

0,96

1,00

збільшення

0,35

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів

6,72

9,66

10,41

збільшення

3,69

Коефіцієнт оборотності кредитної заборгованості

3,00

4,23

5,23

збільшення

2,23

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

55,91

16,80

15,21

збільшення

-40,69

Строк погашення дебіторської заборгованості, днів

6,53

21,73

23,99

зменшення

17,46

Строк погашення кредиторської заборгованості, днів

121,75

86,29

69,85

зменшення

-51,90

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)

1,18

1,78

2,11

збільшення

0,94

Коефіцієнт оборотності власного капіталу

0,75

0,99

1,12

збільшення

0,37

Оцінка прибутковості

Рентабельність активів, %

10,35

14,27

10,98

>0

0,63

Рентабельність власного капіталу, %

11,68

14,76

12,32

>0

0,64

Рентабельність продажу, %

16,01

14,86

11,00

>0

-5,01

Рентабельність продукції, %

14,76

12,56

9,17

>0

-5,60



1.                 Оцінка фінансової стійкості

Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням

власного й залученого капіталу. Для цього використовуються різні показники, які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

Коефіцієнт автономії (kа) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:
kа = Кв / Кб
Активи підприємства на 96% забезпечено власними коштами, то решта (4%) фінансується за рахунок боргових зобов'язань [1 c.336] Така величина коефіцієнта є прийнятною — борги покриваються власним капіталом. Якщо kа < 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт забезпечення боргів (kзб) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто
kзб = Кв / Кз
Отже, якщо власний капітал перевищує борги підприємства вдекілька раз це надзвичайно позитивне явище для діяльності господарства, у нашому випадку на звітний рік цей показник становить 7,03.

Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості збільшення відношення Кз / Кв веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (левериджем) підвищення ефективності діяльності підприємства. На нашому підприємстві цей коефіцієнт менший 1, але у звітному році він зріс що не є позитивною тенденцією.

2.                 Оцінка платоспроможності

Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов'язання покриваються ліквідними активами. Коефіцієнт загальної ліквідності (kлз ) — це відношення оборотних активів (розділи II і III активу балансу за його старою формою) до короткострокових пасивів (розділ III пасиву) [1 c.336]:
kлз = Коа / Кзк
На оптимальну величину kлз помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Оскільки наше підприємство має велику частку в оборотних активах де високий рівень належить товарно-матеріальним запасам, то коефіцієнт загальної ліквідності буде досить високим у нашору випадку 12,83.

Коефіцієнт термінової ліквідності (kлт) обчислюється як відношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів [1 c.336], тобто
kлт = Ктл / Кзк
Величина kлт = 1 є нормальною і свідчить про можливість своєчасної оплати боргів, як у нашому випадку цей коефіцієнт наближається до 1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (kла)— це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів[1 c.336].:
kла = Кал / Кзк


Нормальною можна вважати ситуацію, коли kла > 0,5, на нашому господарстві у 2007 цей коефіцієнт становив 0,002, а з 2009 – 0,04, такий низький рівень цього показника пов'язується з тим що активи майже не зберігаються у грошовій формі оскільки господарство постійно проводить різні розрахунки з максимальною близькістю до дати товарного розрахунку. Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв'язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді.

3.                 Оцінка ділової активності

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут є оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.

На досліджуваному господарстві коефіцієнт оборотності активів постійно зростає і досягнув 1 у 2009 році. Тобто тепер за період одного року ми зможемо побачити усі отримані доходи та витрати.

Оборотність товарно-матеріальних запасів (птмз) виражається кількістю оборотів за певний період. Коефіцієнт оборотності матеальних запасів зростає і він зріс на 3,69 порівняно з 2007р.

4.                 Оцінка прибутковості підприємства

Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства. У нашому господарстві рентабельність активів більша 0, що є позитивним показником. Але оглянувши статистику за 3 роки ми можемо побачити що відбувся різкий спад у 2008р. але у наступному позитивна тенденція відновилась.

Рентабельність продукції на даному господарстві знижується щорічно це призведе до того що воно стане абсолютно нерентабельним.

У сучасних ринкових умовах кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем рентабельності. Рентабельність виступає одним з найважливіших основних показників роботи підприємства.

Показники рентабельності більш повно, чим прибуток, відображають остаточні результати господарської діяльності підприємства. Вони характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності, окупність витрат і так далі.

Величина показників рентабельності показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами. Показники рентабельності зазвичай використовуються для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні.

Отже після проведеного дослідження і визначення показників ми можемо зробити висновок що підприємство є достатньо рентабельним і прибутковим, але ці показники є нестабільними і їх рівень постійно знижується.
2.2 Структура витрат по галузям та окремих видах продукції
Після проведеного загального аналізу стану досліджуваного господарства, тепер ми можемо детальніше проаналізувати стан витрат які прямо пов'язані з виробництвом продукції, сюди входять витрати на оплату праці, соціальні відрахування, матеріальні затрати, амортизація та інші витрати пов’язані з основним виробництвом.

Отже розпочнемо з аналізу виробництва продукції рослинництва оскільки вона є основною галузю діяльності досліджуваного нами господарстваі і взагалі району в якому воно розташоване. Проаналізуємо витрати виробництва продукції рослинництва по кожній статті за остані три роки та визначимо відхилення звітного 2009 року до базисного 2007року. Обраховані показники наведені таблиці. 2.4.




Таблиця 2.4 Структура операційних витрат при виробництві продукції рослинництва

Елементи витрат

Господарство

Звітний рік до базисного +

2007

2008

2009

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

А

1

2

3

4

5

6

7

Витрати на оплату праці

470,20

12,66

889,70

14,31

459,40

6,23

-10,80

Відрахування на соціальні заходи

76,50

2,06

204,50

3,29

136,70

1,85

60,20

Матеріальні затрати:

2651,50

71,42

4433,00

71,30

5713,90

77,50

3062,40

1. насіння та посадковий матеріал

481,40

12,97

516,50

8,31

685,60

9,30

204,20

2. інша продукція сільського господарства

-

-

-

-

-

-

-

3. мінеральні добрива

62,80

1,69

626,60

10,08

369,90

5,02

307,10

4. нафтопродукти

856,10

23,06

983,40

15,82

882,90

11,97

26,80

5. електроенергія

15,40

0,41

82,00

1,32

48,20

0,65

32,80

6. запасні частини, ремонтні та будівельні матеріали для ремонту

326,60

8,80

1094,50

17,60

2280,60

30,93

1954,00

7. оплата послуг і робіт, що виконані сторонніми організаціями

909,20

24,49

1130,00

18,18

1446,70

19,62

537,50

Амортизація

116,60

3,14

186,20

2,99

109,60

1,49

-7,00

Інші витрати (включаючи плату за оренду):

397,90

10,72

503,90

8,10

953,40

12,93

555,50

орендна плата за земельні частки (паї)

343,40

9,25

445,40

7,16

904,20

12,26

560,80

майнові паї

15,00

0,40

7,90

0,13

49,20

0,67

34,20

Всього витрат

3712,70

100

6217,30

100

7373,00

100

3660,30



Отже проаналізувавши дані витрати по галузі виробництва продукції рослинництва можна побачити негативну тенденцію до збільшення витрат майже по всім статтям, окрім амортизаційних витрат. Збільшення матеріальних витрат свідчить про збільшення виробництва, а зменшення амортизаційних відрахувань у зв'язку з застосуванням системи оперативного лізингу. Також цікавим фактом є зменшення витрат на оплату праці хоча й середньорічна кількість працівників зросла. В умовах тотальної економії робітникам на даному господарстві залишили лише мінімальну заробітну плату, а також зв’язку з постійним збільшенням відрахувань із заробітної плати в різні фонди (відрахування на соціальні заходи зросло на 60,2 тис. грн.) реальна заробітна плата робітників знаходиться за межею бідності. Також важливо зауважити що зросли затрати на запасні частини та будівельні матеріали майже у 7 раз, більша частина цієї суми є продуктом інфляції але все ж таки підприємство витрачає чималу суму на оновлення та ремонт основних виробничих фондів. Але таке оновлення не має перспектив оскільки воно є лише поверхневим, а потрібно провести повну інтенсифікацію виробництва, звичайно за сторонньої допомоги в першу чергу держави. Держава має сформувати законодавчу базу для можливості підприємствам провести оновлення виробництва і при цьому отримати прибуток. Ми важчаємо що це мають бути знижені податкові ставки для таких господарств. Що ж стосується інших витрат то їх ріст пояснюється інфляційними коливаннями а також ростом законодавчо встановлених платежів такі як мінімальна заробітна плата і виплати за земельну оренду.

Розглянемо структуру витрат по тваринництву (табл. 2.2).
Таблиця 2.5 Структура операційних витрат при виробництві продукції тваринництва

Елементи витрат

Господарство

Звітний рік до базисного +

2007

2008

2009

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

1

2

3

4

5

6



Витрати на оплату праці

332,1

25,2

480,7

22,7

491,3

23,2

159,2

Відрахування на соціальні заходи

54,1

4,1

110,5

5,24

146,2

6,91

92,1

Матеріальні затрати:

872,5

66,3

1465,

69,5

1310,

61,9

438

корми

668,9

50,8

768,2

36,4

788,2

37,2

119,3

інша продукція с/г (підстилка)















нафтопродукти

85,6

6,51

219,5

10,4

73,3

3,46

-12,3

електроенергія

46,8

3,56

66

3,13

91,6

4,33

44,8

запасні частини, ремонтні та будівельні матеріали для ремонту

44,4

3,37

363,8

17,2

258,7

12,2

214,3

оплата послуг і робіт, що виконані сторонніми організаціями

26,8

2,04

48,3

2,29

98,7

4,66

71,9

Амортизація

56,1

4,26

51,6

2,4

47,3

2,23

-8,8

Інші витрати (включаючи плату за оренду)

-

-

-

-

121,4

5,74

121,4

орендна плата на земельні частки (паї)

-

-

-

-

-

-

-

майнові паї

-

-

-

-

-

-

-

Всього витрат

1314,8

100

2108,6

100

2116,7

100

801,9



Отже з показників даної таблиці ми бачимо що витрати зросли подібно галузі рослинництва, але загальний рівень витрат нижчий оскільки відсутні витрати на орендну плату на земельні частки і майнові паї. Амортизаційні витрати постійно знижуються це має дві сторони позитивну і негативну. Позитивну ми можемо спостерігати у короткостроковому періоді оскільки зниження витрат амортизації веде до зниження собівартості продукції, але в довгостроковому періоді ми побачимо що не маючи оновлення основних виробничих фондів собівартість продукція нашого господарства буде зростати оскільки інші господарства оновивши зараз матеріально – технічну базу, потім зможе зменшити собівартість за рахунок зниження таких витрат як на паливо, оплату праці й супутні її витрати, запасні частини та інші. В цей час ціна нашої продукції стане неконкурентоспроможною, а отже господарство стане неприбутковим. Але це не зовсім так, оскільки вони не вказуються прямо все-таки певна їх частина входить і на галузь тваринництва у вигляді кормів і підстилки, хоча і вони виділяються окремими статтями.




2.3 Динаміка рівня собівартості продукції та тенденції її зміни
Усі природні та суспільні явища перебувають в постійному русі, розвитку. Процеси розвитку явищ у часі називають динамікою. Дослідження процесу розвитку явищ у часі є одним з найважливіших завдань даної курсової роботи, динаміка показників може виявити позитивні або негативні явища і допомагає в прогнозуванні та плануванні діяльності підприємства. Отже обрахуємо динаміку собівартості одиниці виробленої продукції сільського господарства у табл. 2.6.
Таблиця 2.6 Динаміка собівартості одиниці виробленої продукції сільського господарства (грн. на 1 ц)

Види продукції

Роки

Звітний рік до базисного +

2007

2008

2009



Зерно

33,53

50,90

61,60

28,07

Цукрові буряки

32,77

33,99

53,94

21,16

Соняшник

77,75

89,13

39,83

-37,92

Соя

431,63



390,70

-40,93

Ріпак

90,07

64,57

122,67

32,60

Молоко

128,45

195,80

212,50

84,05

Приріст великої рогатої худоби

1248,88

1421,94

1932,16

683,27

Приріст свиней

2304,05

2947,27

2900,00

595,95

Мед

9,52

6,94

16,29

6,77



Щороку в порівнянні з базисним відбувалося підвищення показника собівартості 1 ц. продукції сільського виробництва даного підприємства, окрім таких видів продукції як соняшник та соя. Так наприклад найбільше зросла собівартість приросту ВРХ, в 2009 році в порівнянні з 2007 роком собівартість 1 ц. продукції зросла на 683,27 грн..

Таким чином показники динаміки свідчать про різну інтенсивність зміни собівартості валової продукції в окремі роки. Як можемо побачити з аналізу табл… 2.6 що найбільше зросла собівартість галузей тваринництва, це пов'язано з тим що у даній галузі виробництва не може бути застосована система оперативного, сезонного лізингу, а оскільки матеріально – технічне забезпечення підприємства не оновлюється іншими шляхами.

Отже розглянемо формування прибутку і витрат на певній галузі нашого підприємства наприклад вирощування ВРХ, це пояснить чому господарство зменшує виробництво цього продукту. Ринок цього продукту виглядає досить привабливо, оскільки ціна за один кілограм у 2009 р. становила 55 грн.[21], також як для виробника позитивним фактором є те що на вітчизняному ринку перебуває велика кількість імпортної неякісної продукції, тому попит на вітчизняний якісний товар знайде мільйони потенційних покупців.

Розрахуємо собівартість і інші показники для вирощування і реалізації однієї ВРХ. Візьмемо за основу розрахунків породу ВРХ яка є найбільш характерним для господарства населення є м’ясо – молочна порода. Теля у середньому коштує 650 грн., після року вигодовування приріст чистого м’яса теляти буде становити 350 кг., що за ціною у 55грн. принесе виручки у розмірі 192500 грн, а за вирахуванням вартості теляти 18591 грн, також можна врахувати виручку яка буде отримана від реалізації молока це близько 15000. Отже загальна виручка має становити 33591 грн… Тепер розрахуємо затрати 64ц сіна, стільки ж свіжих трав влітку і стільки овочів, 51ц зернових, 13ц жмиху, (норми кормів взяті з міжнародного стандарту для вирощування першокласного м’яса) в підсумку отримаємо 21000 грн, але потрібно врахувати оплату ветеринарних послуг, обслуговуючого персоналу та витрат на приведення товару у належний вигляд а це ще 10000 грн… Отже прибуток з однієї корови становитиме 2500грн… Якщо отриману собівартість розділити на приріст м’яса то отримаємо ціну у 88 грн. і це без врахування затрат на посередників, оренди торгового місця. Виникає питання чому ми отримали таку високу ціну, що так відрізняється від реальної хоча ми врахували лише необхідні витрати.

Для мінімізації витрат більшість виробників не закуповують корми а виробляють їх у підсобному господарстві, в такому випадку коли не дотримуватись вищевказаних норм то відсоток вмісту м’яса знизився нижче 50%, а надої молока на 1,5 т… При такому відгодовуванні знизилась і якість даної продукції, але ціна залишилась на тому самому рівні. В даній ситуації селяни що займаються вирощуванням телятини в кращому разі отримують лише третину, що виводить їх на мінімальний прибуток. Сьогодні в Україні селянам не вигідно вирощувати м’ясо, ось чому падає поголів’я а ціни зростають. Але виникає питання чому імпорт м’яса має таку низьку ціну. Проаналізуємо методику вирощування ВРХ у світі. Загалом у світі нараховують 250 порід ВРХ, з яких 60 % складають м’ясні породи, у м’ясних порід питома вага м’яса досягає 83%, а породі яка є найбільш поширеною на Україні не перевищує 55%. Корова м’ясної породи перед забоєм буде мати вагу від 800 до 1000 кг, а вміст м’яса сягає 85%, а м’ясо – молочна 600 – 700 кг із вмістом м’яса 55%, при чому різниця у харчуванні та швидкості досягнення відповідної маси незначна, у м’ясній породі до 650 кг м’яса у звичайні 350 кг. В такому положенні вирощувати ВРХ на забій стає нераціональним.

Аналогічна ситуація у свинарстві в Україні найбільш поширенні м’ясо-сальна порода (95%). Виникає певне непорозуміння чому на ринку така висока частка сала і мала свинини. Це виникає через невідповідну технологію вигодовування, оскільки свиней вирощують у тісних приміщеннях де вони не майже не рухаються, а велику частину кормів займають відходи з високим енергетичним вмістом який через невикористання перетворюється у жир. Ось і маємо результат що свині просто обростають жиром, у той час коли в інших країна замість сала отримують бекон.

Нераціональність виробництва спостерігається скрізь в Україні частина розораних земель становить більше половини країни, тоді як в Європі не більше чверті. І при такому рівні розораності урожайність цукрового буряку в середньому у два із половиною рази нижче за європейську, врожайність картоплі у два рази нижче за європейську.

З цих даних ми бачимо, що господарству необхідно дуже багато зробити на шляху до підвищення прибутків від реалізації продукції тваринництва і, насамперед, необхідно підвищити рівень рентабельності. А для того, щоб цього необхідно досягти безперебійного забезпечення тваринництва різноманітними, повноцінними і дешевими кормами. Тому господарству потрібно забезпечувати тварин кормами, якій позитивно впливали на продуктивність тварин, забезпечували їх білками і необхідними для нормальної життєдіяльності вітамінами. Необхідно вдосконалювати техніку і технологію. У тваринництві потрібно поліпшити природний стан і племінні якості тварин, поглибити спеціалізацію, досягти оптимальної концентрації поголів'я, освоїти інтенсивні технології їх утримання. Впровадити нові форми господарювання і організації виробництва. Забезпечувати екологічну чистоту навколишнього середовища. Що ж стосується виробництва продукції рослинництва то ця галузь також потребує докорінного оновлення. По – перше продукція яку виготовляє більшість господарств в тому числі і наше підприємство низькоякісна, і це не просто відмовки європейських країн для того щоб захистити своїх виробників, а насправді зробити з муки, виготовленої з вітчизняної пшениці, хлібо-пекарські вироби до яких звикли європейські споживачі просто неможливо. І це не лише залежить від якості виготовленого зерна а й технології його переробки, транспортування і інші процеси переробки. Підприємство не зможе конкурувати з іноземним ринком хоча б тому що сьогодні в Україні більшість підприємств вирощують сорти пшениці виведені ще за часів Радянського Союзу тоді як Європі вирощують пшеницю заввишки 30 см. З яких 25см. Займає колос рослини.

Після аналізу структури виробництва продукції, витрат на її виробництво та собівартості і динаміки всіх цих показників ми можемо зробити висновки що досліджуване нами господарство працює на межі збитковості. Продукція даного господарства може бути реалізована лише на теренах нашої держави або країн з низькими вимогами до ввізної продукції. Але якщо не буде вжито заходів до зміни структури виробництва, то в найближчі 5 – 10р. підприємство не зможе покрити не лише постійні а й змінні витрати. При чому шляхи зниження собівартості підприємство має визначити самостійно і самостійно впроваджувати їх в життя. Хоча це здається неможливим оскільки державна влада не лише не дотує підприємства сільського господарства а й створює умови для їх краху, прикладом стають платежі за електроенергію, або майбутній податковий кодекс.




РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО РІВНЯ ВИТРАТ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ
3.1 Інтенсифікація виробництва
Інтенсифікація виробництва нині набуває визначального характеру у подоланні кризових явищ в сільськогосподарському виробництві, освоєнні ринкових відносин, у гарантуванні продовольчої безпеки країни. Аналіз свідчить, що тільки на основі системного оновлення матеріально – ресурсного потенціалу аграрного сектору економіки, забезпечення економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників у підвищенні ефективності суспільного виробництва та поліпшенні соціальних умов трудівників села можна вивести його на шлях інтенсифікації, спрямований на інтеграцію країни у світове господарство.

Напрями збереження інтенсивного типу економічного розвитку сільськогосподарських підприємств розглядаються як напрями інтенсифікації виробництва в сільському господарстві. Тому в основі формування інтенсивного типу економічного розвитку окремих сільськогосподарських підприємств реалізується концепція економічного зростання виробництва в окремих регіонах. Як відомо, існують два типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип передбачає розширене відтворення за рахунок приросту кількісних чинників виробництва, таких як поголів’я тварин або посівних площ, за незмінних технологій. Особливість інтенсивного типу економічного зростання полягає у збільшенні обсягів виробництва за рахунок якісного вдосконалення всіх чинників виробничого процесу. Тому соціальна спрямованість економічного зростання вимагає переходу саме до економічного типу зростання вимагає переходу саме до інтенсивного типу, який передбачає інтенсифікацію виробництва на основі використання прогресивних досягнень науково – технічного прогресу.

Прискорення темпів економічного зростання і визначає сформований у сільськогосподарських підприємствах тип відтворення, який впливає на результати виробництва та найважливіші елементи відтворювального процесу. Це означає, що у кожному сільськогосподарському підприємстві повинна бути обґрунтована й реалізована система заходів, що забезпечує найбільш прийнятний на найближчу перспективу тип економічного розвитку підприємства з урахуванням стану розвитку його економіки та умов господарювання.

Слід зазначити, що незважаючи на важливість проблеми розвитку процесу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, її комплексним дослідженням в умовах ринку приділяється невиправдано мало уваги. У переважній більшості наукових публікації вивчаються окремі, хоча і досить важливі, чинники розвитку інтесифікаційних процесів.

Інтенсифікація виробництва має на меті перехід до такого типу економічного розвитку, при якому збільшення масштабів виробництва досягається в результаті підвищення ефективності витрат. Збільшення ж отримання кінцевої продукції на одиницю використання живої та уречевленої праці знаходиться в самій тісній залежності від рівня пропорційності і збалансованості самої економіки, від точної відповідності розподілення між суспільною працею і суспільними потребами. Очевидно, що інтенсивний тип розширеного відтворення не сумісний з диспропорціями (дефіцитом) з відсутністю необхідного співвідношення у рівні розвитку основних умов процесу виробництва, тому що навіть незначна непропорційність гальмує зростання ефективності [13 c. 64]

Процес формування інтенсивного типу розвитку є досить складним і багатогранним, оскільки залежить від багатьох чинників – зовнішніх, притаманних мікро – та макросередовищу функціонування аграрних підприємств, і внутрішніх, які діють та регулюються самим підприємством у реальному житті спостерігається тісне переплетення зовнішніх і внутрішніх чинників, а тому сформувати інтенсивний тип розвитку можуть лише ті підприємства, які раціонально й швидко впроваджують у життя сучасні досягнення науково – технічного прогресу, що є результатом змін у макросередовищі та, зокрема, в такій його ланці, як науково – технічне середовище. Тому кардинальне прискорення науково – технічного процесу і впровадження його досягнень у практику розглядається як один із найважливіших напрямів формування інтенсивного типу розвитку аграрних формувань.

Отже перш ніж вести мову про обґрунтування інтенсивного типу економічного розвитку сільськогосподарського підприємства, необхідно виходити з наших міркувань, а саме: під інтенсивністю сільськогосподарського виробництва слід розуміти комплекс організаційно – економічних, технологічних, технічних та екологічних заходів, що базуються на передових досягнення науково – технічного прогресу, спрямованих на формування напруженості й посиленої діяльності сільськогосподарського виробництва через концентрацію до оптимального рівня авансованого капіталу на гектар земельних угідь, що забезпечує випереджувальне збільшення виробництва продукції з цієї площі та підвищення ефективності використання вкладених ресурсів, тому процес інтенсифікації сільськогосподарського виробництва напряму пов'язаний із залученням додаткових матеріальних ресурсів. А звідси, визначення рівня інтенсивності, за якого досягатиметься максимальний прибуток, нерозривно пов'язане з оптимальним розподілом ресурсів між окремими галузями й окремими видами продукції.

Для формування інтенсивного типу відтворення слід обов'язково враховувати що кожен напрям інтенсифікації має граничну межу використання, нехтування якою може негативно впливати на агроекологічну систему. Йдеться про екологічно допустимий рівень того чи іншого чинника інтенсифікації. Зокрема, застосування азотних добрив призводить, як відомо, до підвищення в біомасі вмісту нітратів, а тому максимальний рівень внесення цих добрив повинен контролюватися межею, за якою забруднення продукції нітратами перевищуватиме гранично допустимий рівень, передбачений стандартом.

При визначенні шляхів удосконалення сучасного аграрного природокористування необхідно враховувати окремі напрями інтенсифікації в галузі сільського господарства:

-                   спеціалізація сільськогосподарських підприємств – це складний і різнобічний процес, що включає економічно вигідне розміщення основних видів продукції, які відповідають природно – кліматичним умовам і мають перспективу збільшення обсягів виробництва. В процесі реформування і у відповідності до розробленої Урядом довгострокової програми “Україна – 2010” аграрна політика направлена на зацікавленість виробників сільськогосподарської продукції переходити на більш вузьку спеціалізацію що обумовлюється вимогами ринкової економіки та ціновою політикою держави. Чим вищою буде ступінь суспільного розвитку і більш досконалі його продуктивні сили, тим ширше будуть застосовуватись нові технології і технічні засоби, що призведе до необхідності поглиблювати спеціалізацію сільськогосподарського виробництва;

-                   нові форми організації праці дозволяють аграріям швидше пристосовуватись до вимог ринку і намагатися задовольнити його потреби;

-                   ріст інвестицій і капіталовкладень. Подолання негативної дії затратного типу розвитку виробництва можливе лише шляхом запровадження прогресивних технологій, що потребує проведення оновлення технічного оснащення виробництва. Це має бути направлено на значне зменшення загальної потреби технічних засобів виробництва, які повинні бути набагато продуктивнішими і досконалішими. Для цього потрібні значні інвестиції з боку держави. Одним з джерел інвестування може стати лізинг. Слід також приділяти увагу не тільки технічній стороні виробництва, але і розвитку соціальної сфери села, покращенню мережі сільських автодоріг;

-                   механізація та автоматизація дозволяє підвищити технічний рівень виробництва, що суттєво впливає на якість виконання технологічних робіт, їх своєчасність підвищує продуктивність праці, її оплату, тим самим роблячи привабливою для робітників;

-                   ресурсно – та енергозберігаючі технології. Світова тенденція до мінімалізації обробітку ґрунту зумовлена як спробою зменшити витрати коштів і, безумовно, можливістю керувати ґрунтотворним процесом з виходом на відтворення ґрунтової родючості яке дуже дороге на фоні оранки. З появою у виробництві високоефективних гербіцидів виникла можливість частково або повністю відмовитись від механічних прийомів обробітку ґрунту та боротьби з бур'янами залежно від його щільності і механічного складу, а залишення на поверхні ґрунту поживно – кореневих, рослинних решток є головним фактором який запобігає виникненню водної і вітрової ерозії ґрунтів;

-                   хімізація є провідним напрямком інтенсифікації, тому що дозволяє застосовувати нові технології в рослинництві та вирощувані тварин.

-                   біотехнології дозволяють мати екологічно чисте агровиробництво яке може конкурувати на світових ринках, і дуже актуальне в теперішній час, коли проблемам екології приділяється велика увага. Попит на екологічно чисті продукти у всьому світі дуже великий, тому що охоплює велику кількість споживачів, а саме в сфері дитячого харчування, лікування та профілактика багатьох захворювань [14 c.10].

Усі фактори інтенсифікації залежно від походження та ролі у цьому процесі об’єднуються в окремі групи. Серед них важливе місце посідають природні ресурси, використання яких залишається поки що на низькому рівні не більше 5 – 10 %. Решта 90 – 95 % наявних природних ресурсів практично безповоротно втрачається для людини. Більша частина таких втрат є джерелом забруднення води, атмосферного повітря і ґрунту. Саме у процесі виробництва проявляється органічний зв'язок проблеми раціонального використання природних ресурсів з проблемою охорони навколишнього середовища від забруднення. За цих умов необхідне впровадження безвідходних технологій з рециркуляцією природних ресурсів, тобто з регенеруванням їх багаторазового використання. Йдеться про те, щоб в ідеалі відходи однієї галузі виробництва слугували сировиною для іншої галузі, що означатиме перехід до замкнутих екологічних циклів.

Як відомо, особливості сільськогосподарського виробництва безпосередньо зв’язані з впливом на нього сонячної радіації, ґрунтового покриву, вологозабезпечення, наявних елементів мінерального живлення рослин тощо, яких практично замінити неможливо. Проте їх ефективне використання має бути важливою умовою організації виробництва сільськогосподарської продукції [4 c.17 – 20].

У нинішніх умовах значної обмеженості можливостей щодо використання мінерально-ресурного потенціалу у розвитку аграрного сектору економіки, здійснення подальшої інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, на наш погляд, слід більше використовувати природні фактори для виробничої діяльності. До найважливіших, найактивніших факторів інтенсифікації аграрного виробництва, як відомо, належать технічні засоби, застосування яких, як правило, знаходиться у тісному взаємозв'язку з використанням природних факторів.

Техногенні фактори інтенсифікації аграрного виробництва мають два різновекторні завдання – одне полягає у скороченні затрат праці на одиницю продукції, а друге – у досягненні оптимальних умов зовнішнього середовища для забезпечення необхідних вимог вирощування сільськогосподарських культур. Адже при застосуванні засобів механізації у виробничих процесах – обробітку ґрунту, сівбі, збиранні врожаю – можна ефективніше використовувати ґрунтові та кліматичні умови. До того ж, за допомогою техногенних факторів є можливість оптимізувати абіотичні й біотичні умови зовнішнього середовища.

Основним обмежувальним засобом широкого використання техногенних факторів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є недостатність енергоресурсів і матеріально – технічної бази для їх застосування. Тому важливого значення набуває комплексне використання техногенних і природних факторів.

В окрему важливу групу об’єднуються соціальні фактори інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є недостатність енергоресурсів і матеріально – технічної бази для їх застосування. Тому важливого значення набуває комплексне використання техногенних і природних факторів.

В окрему важливу групу об’єднуються соціальні фактори інтенсифікації аграрного виробництва, що суттєво впливають на виробничі процеси. Це зумовлюється тим, що використання техногенних факторів безпосередньо пов’язане з трудовою діяльністю людей, з рівнем володіння їх технічними засобами, зі ступенем раціональної організації праці, з економічною заінтересованістю працівників сільського господарства у результатах своєї виробничої діяльності.

Отже, в результаті застосування кращих за якістю й ефективніших соціальних факторів діяльності досягається економія робочого часу, підвищення продуктивності праці. У цьому полягає найбільш глибока соціально – економічна сутність інтенсифікації. Соціальні фактори мають дійсний характер, а їх включення у раціональну інтенсифікацію проявляється через вплив на продуктивність праці, на ефективність виробництва.

Природні, техногенні й соціальні фактори інтенсифікації функціонують у комплексі, у взаємозв’язку, що вимагає обґрунтованого підходу до розкриття сутності їх взаємодії при розробленні та реалізації державних програм розвитку агропромислового виробництва. Для розвитку інтенсифікаційних процесів важливою складовою має стати інформаційний фактор, який поки що недостатньо досліджений і має дискусійний характер. Сутність його, на наш погляд, полягає в тому, що на основі наукової та статистико – економічної інформації створюються можливості вибору найефективніших варіантів забезпечення виробничих процесів за умов значної економії матеріально – технічних ресурсів і праці.

Таким чином, викладене вище слугує підставою для наступних висновків:

1.                 інтенсифікація аграрного виробництва має багатофакторний характер свого розвитку і тому вимагає комплексного, системного підходу до цього дослідження;

2.                 важливим напрямом інтенсифікації аграрного виробництва є застосування безвідходних технологій з метою підвищення рівня використання природних ресурсів з рециркуляцією, тобто з регенеруванням їх багаторазового використання;

3.                 в умовах неоднорідності природного середовища доцільне виділення екологічно однотипних територій, що сприятиме диференційованому підходу щодо використання природних ресурсів;

4.                 техногенні фактори, які відіграють визначальну роль в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, слід спрямовувати на виконання двох різновекторних завдань – скорочення затрат праці й забезпечення оптимальних умов зовнішнього середовища для виробництва сільськогосподарської продукції;

5.                 важливо забезпечити комплексний підхід використання техногенних і природних факторів;

6.                 необхідно значно підвищити роль соціальних факторів в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, створити умови для економічної заінтересованості працівників у розвитку аграрного сектору економіки [15 c.74 – 77].

У сучасних умовах важливо забезпечити адаптацію інтенсифікації агропромислового виробництва до ринкових відносин, формування внутрішньодержавного і міждержавного аграрного ринку.

Аграрні підприємства Європи з високрозвинутим сільським господарством для знаходження найбільш ефективних галузей сільськогосподарського виробництва складають по кожній з них виробничий бюджет. Він являє собою визначені по відповідній галузі всі види постійних і зміних витрат, а також доходи в розрахунку на одну одиницю площі з метою визначення прибутковості. Особливістю розрахунку таких бюджетів у названих краінах є те, що нерідко до уваги беруться, крім загальноприйнятих видів витрат, ї так звана віддача на землю. Вона розглядається як специфічний елемент витрат, який повинен відшкодовуватися вартістю реалізованої продукції і який маєбути достатній для покриття витрат, пов’язаних з відтворенням землі. Віддача на землю за умови, що вона є товаром, може бути визначена як добуток процентної ставки за довгостроковими банківськими вкладами на ринкову вартість гектара землі або може бути розрахована з орієнтацією на величину орендної плати на землю.

Доходи від галузі визначаються за рівня товарності 100%, а продукцію оцінюють за ринковими цінами. Всі елементи постійних та змінних витрат ділять посівну площу, підсумовують їх і додають до них віддачу на землю, отримуючи таким чином всю суму витрат. Отриманий дохід також розраховують на гектар посіву. Прибутковість галузі визначається як різниця між сукупним доходом (обсяг продукції, помножений на ціну) і загальною сумою витрат. Одержаний результат у західній економічній практиці функціонування приватних підприємств називають віддачею на менеджмент. Якщо підприємство бере землю в оренду, то віддача на землю в даному випадку є реальними витратами, що дорівнюють сумі орендної плати за цей ресурс. За умови, що підприємство не орендує землю, вказана віддача переходить у категорію умовних витрат.

Зниження собівартості продукції є важливою умовою підвищення економічної ефективності виробництва і забезпечення розширеного відтворення в сільському господарстві. Воно передбачає збільшення виробництва в сільському господарстві. Воно передбачає збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і зменшення затрат праці і виробничих ресурсів на її одиницю.

Головний шлях зниження собівартості продукції сільського господарства – це підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин. Основні витрати по вирощуванню культур і утриманню тварин здійснюються незалежно від рівня врожайності і продуктивності, а збільшення витрат пов'язано лише з отриманням додаткової продукції. Тому витрати з розрахунку на одиницю продукції, як правило, зменшуються. Для скорочення витрат необхідно, щоб темпи збільшення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності худоби значно випереджали зростання витрат на гектар посіву і голову худоби.

Збільшення виробництва та поліпшення якості продукції за рахунок підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин відбувається на основі інтенсифікації сільського господарства, яка є важливою умовою зниження собівартості сільськогосподарської продукції. Тому фактори, що сприяють інтенсифікації виробництва, можна вважати факторами зниження собівартості сільськогосподарської продукції. Найвижливіші серед них такі:

a)                 ефективне використання землі на основі впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур;

b)                використання високопродуктивних сортів і гірбіцидів сільськогосподарських культур та порід тварин;

c)                зміцнення кормової бази тваринництва і підвищення рівня годівлі тварин на основі збалансованих раціонів [ 1 c.336].

Ці та інші заходи вимагають збільшення виробничих витрат на 1га сільськогосподарських культур і голову худоби, але водночас сприяють зменшенню собівартості одиниці продукції.

Одним із шляхів зниження собівартості сільськогосподарської продукції є підвищення продуктивності праці на основі впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва, широкого використання прогресивних форм організації і оплати праці. З підвищенням рівня механізації скорочуються затрати праці на одиницю продукції, що сприяє зменшенню витрат на її оплату і зниження собівартості сільськогосподарської продукції. Оскільки оплата праці є однією з основних статей витрат у собівартості продукції, підвищення продуктивності праці має вирішальне значення для її зниження. При цьому собівартість продукції зменшується лише тоді, коли економія коштів на оплату праці перевищує зростання амортизаційних відрахувань і витрат на поточний ремонт засобів механізації, які впроваджуються в виробництво [6 c. 3 – 7].

Важливим резервом зниження собівартості є інтенсивне використання машинно – тракторного парку, сільськогосподарських машин і знарядь, механізмів і обладнання тваринницьких ферм, транспортних та інших засобів праці. За цих умов зменшуються витрати з розрахунку на одиницю виконаних робіт, що сприяє зниженню собівартості продукції.

Значний резерв зниження собівартості продукції – раціональне використання матеріальних оборотних фондів (насіння, мінеральних добрив, пального, кормів тощо). Особливого значення набуває додержання науково обґрунтованих норм витрачання кормів на виробництво тваринницької продукції. Внаслідок незбалансованості кормових раціонів за перетравним протеїном та іншими речовинами господарства перевитрачають значну кількість кормів на одиницю продукції. При такому самому обсязі витрат повноціних кормів можна забезпечити збільшення продуктивності тварин і здешевлення виробництва продукції [12 c.293 – 298].

Важливим напрямом зниження собівартості продукції є поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва і досягнення його оптимальних розмірів відповідно до особливостей природно – економічних умов господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.

Велику роль в зниженні собівартості продукції займають витрати на управління та обслуговування виробництва. Вони значно зменшуються в умовах впровадження прогресивних форм організації виробництва, передачі сільським трудівникам в оренду землі, будівель та інших засобів виробництва.

Значну частку в структурі зниження собівартості продукції відіграє такий фактор, як підвиження матеріальної заінтересованості працівників у кінцевих результатах господарської діяльності.

Зниження собівартості сільськогосподарської продукції забезпечується сукупністю основних напрямів використання внутрішньогосподарських резервів скорочення витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Фактори, які забезпечують збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, органічно взаємопов'язані і взаємозумовлені. З урахуванням цього в окремих галузях і господарствах розробляються конкретні заходи щодо зниження собівартості продукції. При обґрунтуванні шляхів зниження собівартості сільськогосподарської продукції, насемперед, потрібно пам'ятати, що з підвищенням урожайності культур і продуктивності тварин знижується собівартість. Отже, фактори, що зумовлють таке підвищення, можна розглядати як фактори зниження собівартості сільськогосподарської продукції (рис. 3.1). Серед них особливе значення мають:

1.                 Впровадження прогресивних систем землеробства, науково обґрунтованих сівозміни і передової технології виробництва;

2.                 Послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональної хімізації і докорінного поліпшення землі;

3.                 Впровадження у виробництво кращих сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, дотримання всіх вимог агротехніки і передових способів утримання тварин;

4.                 Зміцнення кормової бази тваринництва, дотримання зоотехнічних вимог при складанні раціонів щодо збалансованості протеїном, мінеральними речовинами, іншими поживними компонентами;

5.                 Удосконалення галузевої структури підприємств з орієнтацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень науки, техніки, передової практики [2 c. 18 – 25].
<img width=«475» height=«319» src=«ref-1_1887738216-12217.coolpic» v:shapes="_x0000_i1033">    продолжение
--PAGE_BREAK--