Реферат: Кримiнально-правовi заходи щодо затримання злочинцiв у дiяльностi ОВС (Уголовно - правовые меры по задержанию преступников в деятельности ОВД)

Кримінально–правові заходи щодо затримання злочинців у діяльності ОВС.

Вступ

Глава 1 Інститут затримання злочинця усистемі обставин, які виключають злочинні вчинки:

1) Історіко-правовий нарисформування кримінального законодавства про затримання злочинця;

2) Затримання тайогомісце у системі заходів обмеження волі;

Глава 2 Кримінально-правова характеристикаінституту затримання злочинця:

1) Поняття і ознаки особипідлягаючої затриманню;

2) Приводи та підставизатримання злочинця;

3) умови правомірностізатримання злочинця;

Глава 3 Кримінально-правові наслідкизастосування заходів необхідності затримання злочинця:

1) Підстави і умовиправомірності заподіяння шкоди злочинцю при затриманні;

Заключення.

Список використаної літератури.

Додатки.

Вступ

Найголовнішаацінність у нашому сучасному суспільстві – людина, її честь, гідність, свобода інедоторканість[1].Недоторканість особи охороняється державою, її Конституцією, законами і іншиминормативно-правовими актами.

ВЗаконі україни « Про міліцію» говориться, що правоохоронні органи повиннізабезпечити захист «законних інтересів громадян».

Заостанній час, передані гласності випадки грубого порушення законності удіяльності правоохоронних органів, що пов’язані з недодержанням принципупрезумпції невинуватості, порушеннями прав підозрюваного і обвинуваченого назахист, незаконними арештами, змушеними зізнаннями і т.і.

Проблеманедоторканості особи стала особливо актуальною у наш час, час економічної іполітичної нестабільності, величезного зростання злочинності, і прикувала досебе увагу не тільки юристів, але і простих громадян.

Сьогодніми стоємо на шляху становлення і розвитку правової держави. На наших очах і принашій безпосередній участі створюються нові закони, міняється законодавча база,що повинна відображати у собі не тільки основи правової держави, але ізнаходитися у тісній гармонії з нормами міжнародного права, відповідати йоговимозі.

Певно,що «стрижень» нашої держави – взаємовідносини держави та особи, забезпечення їїсвобод.

Необхіднопам'ятати, що правову державу можна назвати такою, коли в ній чітко виражені ізакріплені такі ознаки:

1) Відображення правом дійсноїволі народу;

2) Право засноване на гуманнихзагальнолюдських принципах, воно безпробельно та без суперечностей;

3) Верховенство закону і суворепідпорядкування йому усіх службових особ та громадян на основі рівності передзаконом;

4) Відповідальність державиперед громадянами щодо забезпечення їхніх прав, при наявності ефективногомеханізму захисту цих прав;

5) Чіткий розподіл влади назаконодавчу, виконавчу, судову і неприпустимість об'єднання їх в одному органі;

Як видно, з вищенаведеного кожна ознакавпливає прямо або побічно на положення особи у державі, у тому числі у сферікримінального судочинства.

Правова реформа держави включає у себеперегляд кримінально-процесуального законодавства. Її мета – створити ряддодаткових гарантій недоторканості особи і особистого життя громадян укримінальному судочинстві; забезпечити звуження переліку правопорушень, щотягнуть за собою кримінальну відповідальність; більш широке застосування тихвидів покарань, що не застосовують позбавлення волі.

Ця реформа повинна вирішити деякі моменти,пов’язані з інститутом затримання.

Щодо мого погляду, необхідно переглянутипитання, що стосуються порядку затримання підозрюваного приватними особами;допущення захисника до участі у процесі з моменту затримання; негайної доставкизатриманого до прокурора або у суд для допиту і вирішення питання пронеобхідність і правомірность затримання та ін.

у новому кримінально-процесуальному законодавствіповинна бути проведена політика щодо гуманізації запобіжних заходів. Розроблені і включені запобіжні заходи,що стали б альтернативою арешту (наприклад, домашній арешт, підписка проналежну поведінку, застава і таке інше).

Заключення під варту повинно стати виключноюмірою припинення, застосованої до суду лише при здійсненні найбільш небезпечнихзлочинів. Заборонити застосування цьогозапобіжного заходу допевної категорії осіб (вагітні жінки, тяжкохворі, неповнолітні, престарілі).

Необхідно також, переглянути самі підставиутримання під вартою. Вони не повинні бути скеровані на одержання вимушенихзізнань.

Адже мета затримання або арешту: позбавленняволі, що б уникнути здійснення нових злочинів з боку даної особи, не дати йомупереховатися, завадити роботі слідства, дізнання або суду щодо встановленняістини при розборі даного правопорушення і т. і.

Але утримання під вартою у нашій системі ВТупорушує усі права і свободи людини, воно принижує її честь, ломає її психіку,змінює, у ненайкращу сторону, їїхарактер. Тому необхідно провести реформування і у виправно-трудовому праві.

Також мета правової реформи – підвищити рольсуду, підняти його незалежність. Перші кроки у цьому напрямку уже зроблені. ТакКонституцією україни суди наділені широкими повноваженнями.

Доцільно виділити слідчий апарат у окремуструктуру незалежну від місцевих органів. Щодо мого погляду, це забезпечить те,що питання про затримання або заключення під варту тієї або іншої особи, як ізвільнення ъъ від цих запобіжних заходів буде вирішуватися у відповідності зобставинами діла щодо внутрішнього переконання слідчого без будь-якоговтручання, тобто з боку інших службових осіб і органів. Правова реформатакож повинна торкнутися прокуратури і адвокатури.

Інститути затримання та запобіжних заходіврозглядаються в даній роботі в аспекті захисту прав людини і подальшогоудосконалення гарантій недоторканості особи. Адже людина при затриманніпозбавляється права свободи, але зберігає багато інших повноважень, з якихскладається право недоторканості особи.

Глава 1 Інститут затриманнязлочинця у системі обставин, що виключають злочинність вчинку.

Спробу сформулювати ітеоретично обгрунтувати систему доказів, достатніх для затримання або арешту,вжив Ч. Беккарія у відомому трактаті, який вийшов у 1764 році1.Розроблений їм перелік доказів з деякими поправками і доповненнями буввключений до законодавства ряду Європейських країн, у тому числі і у російськийСтатут кримінального судочинства 1864 року. Цей перелік, згодом, з деякимизмінами був перенесений до КПК РРФСР 1923 року. Пізніше він був збережений, узначній мірі, і у КПК 1958р.

Таким чином, ми маємо діло з давнімінститутом кримінально-процесуального права, висхідним своїми витоками дотеорії легальних доказів. Його формальна означенність дозволяє уникатидовільних затримок.

Вперше, питання прозатримання злочинця було порушено у КК РРФСР у 1922г. В ст. 145 цього першогорадянського кримінального кодексу встановлювалась відповідальність за вбивствоособи, яку затримано на місці здійснення злочину, з перевищенням необхідних дляйого затримання мір. За цією ж статтею передбачалася відповідальність і зазаподіяння тих же наслідків при перевищенні меж необхідної оборони. Такимчином, перевищення мір при затриманні злочинця прирівнювалося щодо свойогопокарання до перевищення меж необхідної оборони.

у основних засадахкримінального законодавства СРСР і союзних республік 1924 р. та прийнятих у1926-1928 рр. кримінальних кодексах про заходи щодо затримання злочинця нічогоне говорилося, що внесло неозначенність у це питання. Розуміння даного питаннябуло таким:

-

Якщо при затриманні злочинця йому заподіяна шкода з перевищенням мір,необхідних для затримання, то покарання настає не за статтями провідповідальність за перевищення меж необхідної оборони, а як за звичайнийзлочин проти життя і здоров'я.3

Ясність внес ПленумВерховного Суду СРСР від 23 жовтня 1956р., що у п. 5 постанови роз'яснив: «…дії, застосованіпотерпілим або іншими особами щодо затримання злочинця з метоюдоставки його у відповідні органи влади, як правомірні, прирівнюються донеобхідної оборони»4.Кримінальний кодекс уРСР у ч. 3 ст. 15 встановив, що дії здійснені потерпілимита іншими особами безпосередно після здійснення посягання з метою затриманнязлочинця є правомірними і прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони булинеобхідні для затримання і відповідали небезпеці посягання та обстановкизатримання злочинця.

у ст. 16 указу Президії Верховної РадиСРСР від 26 липня 1966р. «Про підсилення відповідальності за хуліганство»говориться, що «дії громадян, спрямовані на припинення злочинних посягань ізатримання злочинця, є правомірними і не тягнуть за собою кримінальної абоіншої відповідальності, навіть якщо цими діями була вимушене, заподіяна шкодазлочинцю».

Виходячи з цих норм, можна зробити висновок, що певний крок вобласті правового регулювання діяльності громадян, направленої на припинення,попередження злочинів був зроблений.

Заходи щодо затриманню злочинця та захисні дії дуже схожі міжсобою. Оборона і затримання мають активний характер і єдину мету – попередженняі припинення нанесення шкоди інтересам, охоронюваним законом. Відокремлювальнаособливість заходів затримання та захисних дій перебує у тому, що перші маютьбільш широкі межі у часі, тобто право на необхідну оборону виникає в моментпояви реальної загрози нападу, а право на затримання може виникнути до появиправа на необхідну оборону (приготування, замах).

Затримання і його місце усистемі заходів обмеження свободи.

Затримання — короткочасне позбавленняволі особи, підозрюваного у здійсненні злочину, без санкції прокурора іпостанови суду.

Затриманнязаподіює певні моральні страждання та істотні обмеження у правах (обмеження успілкуванні, розпорядженні майном, пересування, підтвердження обшуку, підриврепутації, як у трудовому колективі, так і у суспільстві).

Враховуючивсе це, необхідно пам'ятати, що до затримання треба вдаватися тільки увиняткових випадках і на вагомих підставах. Іншими словами затримання повиннобути законним і обгрунтованим.

Призатриманні, протягом 72 годин господарем положення є міліція. Підозрюваний,позбавлений юридичної допомоги з боку захисника, не може отримати тямущуюридичну пораду, дух його зломлен, нерідко людина знаходиться у повнійрозгубленності, особливо якщо він дійсно не винуват. А в результаті він дасть неточні показання, часто оговорює себе абоподає неправдиву інформацію, яка перекручує обставини діла.

уст. 1 Положення про короткочасне затримання осіб, що підозрюються в здійсненнізлочину, зазначені мета затримання:

1) З'ясування причетностізатриманого до злочину;

2) Розв'язування питання прозастосування до нього запобіжних заходів утримання під вартою;

Однакмета затримання визначені не зовсім точно, адже усі ці питання можна з’ясуватиі без затримання (кінцево, коли людина затримана, то з'ясовувати їх більшзручно і легше). На мій погляд, цілі затримання необхідно формулювати у більшвузькому змісті. Тут можна заперечити, сказавши, що: щоб з’ясувати усіх ціпитання необхідно певний час, а за цей час людина, якщо його не затримати можепереховатися. Але співробітники міліції наділені певними професійними знаннямиі досвідом, щоб швидко оцінювати людину, ситуацію і без помилок застосовуватирішення.

Метазатримання у деяких аспектах співпадають з цілями запобіжних заходів:

– Запобігання ухилення віддізнання, попереднього слідства і суду, припинення його злочинної подальшоїдіяльності та інше.

Поняття«обмеження свободи» складається з:

1) Покарання за здійсненеправопорушення (позбавлення волі, як кримінальне покарання, адміністративнийарешт, дисциплінарний арешт);

2) Превентивна процесуальнаміра;

3) Примусове приміщення особидо медичного або виховної трудової установи, як міра захисту;

4) Примусове приміщення осіб упсихіатрічні установи для проведення експертиз по кримінальним і цивільнимсправам;1

Кожналюдина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бутизаарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням судуі тільки на підставах та у порядку встановлених законом...2

Однак у кримінально-правовому законодавствінемає такого запобіжного заходу як арешт, а говориться тільки про затримання ізаключення під варту. При цьому не вимагається санкція суду або прокурора назатримання, тоді як для заключення під варту ця умова необхідна.

Щодомого переконання, необхідно дозвіл суду або санкція прокурора і на затриманняособи. А такі поняття як затримання і заключення під варту об'єднати однимпоняттям — «позбавлення волі».

Булоб доцільно розробити і впровадити ужиття закон, який б регулював усі видиобмеження свободи – підстави, строки застосування, а також суб'єктів їхньогозастосування, гарантії прав громадян, підданих обмеженню свободи.

Кримінально-процесуальнезатримання – не покарання і не штрафна санкція, а превентивна міра, щозастосовується для припинення матеріально правового правопорушення, тількитоді, коли особа обгрунтовано підозрюється у здійсненні злочину.

Деякіавтори стояють на позиції, що «захоплення» і доставка повинні стати складникамикримінально-правового затримання і строки повинні обчислюватися з фактичногопозбавлення людини волі. Затриманий не повинен розплачуватися за те, що йоготак довго доставляли у органи міліції.

Сьогодніж захоплення і доставка осіб, що підозрюються у здійсненні злочинів немов би«нічийна зона», бо вони напряму не регламентовані кримінально-процесуальнимправом.

Кримінально-процесуальне затриманнязвичайно передує обранню запобіжного заходу. «Звичайно», тому що згодом міраприпинення може бути не обрана або не пов'язана з заключенням під варту.

Якщоміра припинення не обрана або не пов’язана з позбавленням волі, утриманням підвартою, той час затримання повинно включатися у строк покарання успіввідношенні 1:1, якщо покарання – позбавлення волі; 3:1, якщо покарання –виправні роботи.

Глава2 Кримінально-правова характеристика інституту затримання злочинця.

Ознаки, що характеризують затриману особу – особа, яка почала скоюватиабо скоїла злочин. Так, одним з головних ознак затримання є те, що затриманимможе бути тільки злочинець. Мені здається, що таке формулювання не зовсімправильне. По-перше, тільки суд визнає винність людини у здійсненні злочину ітаким чином зводить його у ранг «злочинця», іншими словами не всякий, що скоюєсуспільно-небезпечний вчинок, є злочинець. По-друге, не кожний, що скоюєсуспільно небезпечний вчинок є суб'єктом злочину (злочин скоює малолітній,неосудний). На мій погляд, замість терміну злочинець підійшов б термін «особа,що скоїла суспільно небезпечний вчинок».

Другаознака – особа, що скоїла суспільно небезпечний вчинок повинна бути явною(очевидною). Іншими словами, особа, здійснююче затримання, повинно бути твердопереконана, що іменно дана особа, скоїла дане правопорушення. Переконанняповинно будуватися не на теорії і здогадках, а на підставі чітких даних.Висновок громадянина про здійснення очевидного злочину повинен грунтуватися наєдності двох умов: 1) його обізнаність про заборону того або іншого вчинкукримінальним законом;

2)наявність інформації про те, що даний злочин скоєний або скоюється.

Тільки за наявностю цих умов зводиться домінімуму можливість помилки.

Підставизатримання.

Однимз гарантів недоторканості і свободи особи є та, що особа, яка підозрюється уздійсненні злочину, може бути затримана тільки у випадках передбачених законом.Є строго регламентовані кримінальним і кримінально-процесуальними кодексамипідстави затримання громадянина. Ці підстави ніщо інше, як набір певних«доказуючих ситуацій», що за наявностю хоча б однієї з них, на думкузаконодавця, достатньо, що б запідозрити особу у здійсненні злочину і затриматийого.

Розглянемокожне з, означених узаконі, підстав:

1. Особу застигнута при здійсненні злочину або безпосередньо після йогоздійснення.

Якправило, службові особи, орган дізнання, попереднього слідства або прокуратурирідко застигають особу при здійсненні злочину. Тому дана підстава адресованаособам, що здійснюють фактичне затримання особи «захват».

«Застигнуто»означає раптовість його затримання, а також припиняючий і швидкоплиннийхарактер «захвату». Але дане формулювання цієї підстави залишає відкритимпитання: чи можна застигнути і затримати особу при приготуванні та замаху назлочин.

уросійському КПК чітко регламентується цей момент, тобто у ньому допускаєтьсяможливість затримання «при безпосередньому приготуванню до злочину».

Деякіавтори вважають, що дане тлумачення необхідно відновити і у нашому КПК. Аджещодо свойого характеру ці дії можуть бути такими, що при спостереженні за ними,не залишається сумнівів у намірі особи скоїти злочин і тому треба визнатидопустимим затримання цих осіб, тобто ризик затримання особи не причетної дозлочину тут зведений до мінімуму.

Зданим поглядом не можна погодитится, уже тому, що ризик затримати невинну особувсе ж хоча і мінімальний, але є, а це суперечить конституційним гарантіямсвободи громадян.

Дотого ж, як говорилося раніше, затримання здійснюють або громадяни, або рядовіробітники міліції, що, прибувши на місце події, повинні діяти швидко та рішучеі їм ніколи розбиратися дійсно особа приготовувалась до здійснення злочину абож це суб'єктивна думка громадян. По-друге, як правило, ці особи юридично неграмотні, що заважає їм правильно оцінювати ситуацію.

Рядавторів пропонують доповнити закон наступним формулюванням: «затримання особи,яка готовиться до здійснення особливо тяжкого або тяжкого злочину, допустимо,якщо спостереження за її діями, що скоюються, самі по собі або у сукупності зіншими даними дадуть підставу вважати, що злочин буде доведений до кінця».1Алеце формулювання просто юридично неграмотне. Адже основні вимоги до закону цестислість та однозначність у тлумаченні, без будь-яких «допустимо» і «якщо».Щодо мого погляду, немає потреби, у будь-яких добавках до даної підстави, тобтосаме приготування та замах є стадії здійснення злочину і являютьсякримінально-караючими діяннями.

Другиймомент – закон допускає також затриманнябезпосередньо після здійснення злочину. Слово «безпосередньо» означає, щозатримання здійснюється у ході короткого терміну часу після здійснення злочинуабо під час переслідування. Якщо ж особі вдалося переховатися, то затриманняпроводиться уже за іншими підставами, які ми розглянемо пізніше.

Деякіавтори, зокрема, Тишкевич І. С., Дубинский А. Я., Петрухін І. Л. Вважають, щоособа після здійснення злочину уже не може бути застигнута і ставить питанняпро допустимість затримання не відразу після здійснення злочину, а у межахвстановленого законом строку давності кримінального переслідування (ст. 48 ККукраїни). І наводять такі приклади: якщо особа несподівано впізнала злочинцязгодом після здійснення злочину, то вона повинна мати можливість затримати йогоабо звернутися у міліцію з проханням про затримання.

Нущо ж, можна тільки привітати творчий підхід авторів до даного питання та їхбажання поширити підстави затримання.

Алея вважаю належним нагадати даним авторам, що окрім першої підстави законпередбачає ще ряд підстав, і даний приклад якраз підпадає під другу підставу:

Очевидці,у тому числі потерпілі, прямо вказують на дану особу як на скоївшу злочин.

уданій підставі відразу обертає увага на себе той факт, що показання очевидцівабо потерпілих законодавець дає у множині. Адже очевидець або потерпілий можебути один. Таким чином, спираючись на «букву» закону можна сказати, щоповідомлення одного очевидця або потерпілого є недійсним.

Хочана практиці це ствердження не має такого «категоричного» вигляду, бо виникаємаса ситуацій, коли один очевидець або потерпілий володіють достатнімивідомостями, що їх можна вважати переконливими для затримання.

Другийспорний момент перебує у тому, що на даному етапі потерпілі ще такими офіційноне являються, бо немає мотивованої постанови про освідчення особи потерпілою.Тому термін «потерпілий» доцільно замінити на «особу, яка постраджала відзлочину».

Очевидці,у тому числі і потерпілі, повинні прямо вказати на особу, яка скоїла злочин,тобто жодні ймовірні, припустимі повідомлення не є прямою вказівкою.

Напідозрюваномуабо на його одязі, при ньому або у його житлівиявлені явні сліди злочину.

Якправило, дана підстава не носить раптовий характер. Нажаль,кримінально-процесуальне законодавство не дає чіткого визначення «слідамзлочину» (дане поняття міститься у криміналістиці).

укриміналістичному вченні про сліди розрізняють сліди у широкому і вузькомузмісті слова. До першої групи слідів відносяться будь-які матеріальні наслідки,пов’язані з подією злочину (кров, уламки розбитого скла, микроволокна та інше).До другої групи відносяться сліди, в яких передаються ознаки їхнього об'єкту,що залишив і механізм їхнього утворення (сліди взуття, транспортних засобів,рук і т. і.). У даних визначеннях не порушені предмети злочину (речіматеріального світу) при відкритті яких з'являється необхідність у затриманніособи, підозрюваного (наприклад: виявлення ножа, викрадених предметів і т. і.).На мій погляд, формулювання підстави не зовсім повне і його необхідно поширитидодавши «явні сліди або предмети злочину».

Іншідані підстави, що дають підозрювати особу у здійсненні злочину.

Відокремлювальнаособливість цієї підстави перебує у тому, що ці дані застосовуються тільки усукупності хоча б з одним з обставин:

n

Замах особи, підозрюваногона втечу;

n

Відсутність у підозрюваногопостійного місця проживання;

n

Не встановлення особистостіпідозрюваного;

Підіншими даними законодавець розуміє фактичні дані, повідомлені потерпілими,свідками, що не були очевидцями злочину, або підозрюваного, обвинуваченого;матеріали експертизи, оперативні дані, явка з повинною.

Цікавоює думка російських юристів, зокрема, професора І. Петрухіна, В. Вольского, щопропонують внести у підстави затримання підозрюваного « 'явку ' з 'повинною, атакож ситуації, коли є дані про особу, що готує або що скоїла злочин, отриманів результаті оперативно-розшукувальних заходів».1Затримання, як процесуальна міра примушення при явці з повинною, можлива тількипри здійсненні тяжкого злочину. Як показує практика, частіше явка з повинноюабо не знаходить свого підтвердження у ході попереднього розслідування івикликані особистою зацікавленістю або свідчать про дії, що за своїм характеромє малозначними.

Намій погляд, цього робити не можна, тобто явка з повинною не є доказом винизаявника і не переводить його у статус підозрюваного. Нерідко заявники даютьнеправдиві показання, з метою приховати інший злочин або, переслідуючи іншіінтереси, тому явка з повинною вимагає ретельної перевірки і якщо вонапідтвердиться, то з'являться інші підстави до затримання (показання очевидцівабо потерпілих, виявлення слідів злочину та інше).

Не можна погодитись зіствердженням, що фактичні дані, що встановлюють підстави затримання у моментйого фактичного здійснення не є доказами у процесуальному змісті слова, тобтовони отримані не з кримінально-процесуальних джерел. Справа у тому, що доказиніколи не витягаються з кримінально-процесуальних джерел, а тількизакріплюються у них після ретельного відбору, аналізу і обробки, тобтоодержують юридичну чинність.

Певно,що докази, які стали підставою до затримання не є доказами вини затриманого,але на їхній підставі ми переводимо особу в розряд підозрюваного.

Більшускладність подає доведення підстав затримання за допомогою негласнихоперативних відомостей, як у момент фактичного затримання, так і при складанніпротоколів про нього. Складність полягає у тому, що утримання оперативнихвідомостей не може бути доведене до затриманого, негласні оперативні дані невідображаються у матеріалах кримінальної справи, недосяжні вони прокурорськомуі судовому нагляду.

Деякіпроблемні питання виникають при складанні протоколу затримання. Так, упротоколі затримання, досить часто, не вказуються підстави затримання. Аджеправо громадянина знати за якої підставі він затриманий випливає зконституційного права недоторканості особи, а також з принципу права «ніхто неможе бути підданий арешту, затриманню або вигнанню… 2.

Підставизатримання злочинця за кримінальним правом.

1.

Фактична підставапозбавлення особи особистої свободи (ст. 106 УКК україни). Деякі автори роблятьзаключення, що необхідність негайної діставки злочинця органам влади, якфактична підстава його затримання має місце там, де він:

- захоплен на місці здійснення очевидногозлочину;

-

скоївши його, викликає небезпеку для окремих громадян, суспільства,держави;

-

переховався з місця злочину;

-

виявив прагнення до втечі;

Івідсутність, хоча б одного з цих умов, не дає приводу до затримання.3З цією думкою не можна погодитись. Припустимо, злочинець не затриманий на місціздійснення злочину, а виявлений у іншому місці і при ньому або у його житліприсутні явні сліди злочину. А це, як відомо, є підставою до затриманнязлочинця. Більш того, Ю. В. Баулін прямо говорить, що немає необхідностізатримувати особу, що скоїла необережний злочин, якщо відома її особистість івона не вживає заходів по приховуванню від органів правосуддя.4Але якщо особа, наприклад, скоїла такий злочин, як вбивство по необережності,необережне нанесення тяжких тілесних ушкоджень орган міліції вимушенийзатримати людину з метою з'ясування обставин діла. Хто може поручитися, щоособа не має намір переховатися від органів правосуддя. Інше діло, що до даноїособи не доцільно застосовувати міру припинення «утримання під вартою».

2. У відповідності зкримінальним законодавством правовою підставою затримання злочинця є здійсненняособою злочину. Але не будь-якого злочину. Особа повинна скоїти такий суспільнонебезпечний вчинок, що ні у кого не викликає сумніви його злочинний характер.Іншими словами злочин повинен бутиочевидним.

3. Немаловажну роль відіграє іступінь громадської небезпеки здійсненого вчинку. Громадянин, що припиняєзлочинний вчинок і затримує злочинця виходить не з кримінально-правовоїхарактеристики злочину, а зі своєї внутрішньої правосвідомості. Виходячи зцього, злочин доцільно поділити на дві групи:

А) звеликим ступенем громадської небезпеки, спрямовані на абсолютні цінності(власність, життя, здоров'я і т. і.);

Б) зневеликим ступенем громадської небезпеки, які не завдають великої шкоди (простехуліганство);

Дане ділення необхідно при визначеннімеж заподіяння шкоди злочинцю при затриманні. Баулін Ю. В. піддає критиці такупідставу правомірності затримання як:

-

небезпеку ухилення злочинця від кримінальної відповідальності — мотивуючи тим, що це прерогатива органів влади;

-

здійснення особою тяжкого злочину –мотивуючи тим, що дану підставу неможна виділяти в якості самостійної.

Баулін Ю. В. виділяєнаступні підстави:

1)

здійснення очевидного злочину;

2)

необхідність негайної доставки злочинця до органів влади;

Але прицьому він не мотивує, чим викликана необхідність доставки особи до органіввлади. Адже мета цієї дії і полягає у тому, щоб затримана особа не моглапереховатися від органів влади, піти від відповідальності за здійснений вчинок.

Об'єктивнасторона затримання злочинцявключає:

1)

Дії, направлені напозбавлення злочинця особистої волі. Ці дії можуть бути, як фізичними, так іпсихічними.

А) об'єктивні умовизатримання (місце, час, обстановка);

Б) короткочасний характерзатримання (безпосередньо після здійснення посягання);

2)

Результат, що досягаєтьсяпри впливі громадянина (як правило — це позбавлення особистої волі);

3)

Причинний зв'язок.

Заподіянняшкоди злочинцю при затриманні без підстав є незаконним. Рішення про заподіянняшкоди злочинцю громадянин приймає самостійно, в результаті зіставлення своїхсил, засобів та можливостей, тобто в залежності від обстановки. Обстановка маєсвої види, наявність яких істотно впливає на кримінально-правову оцінкудіяльності громадянина. Обстановка буває:

1)

Сприятливою– коли суб'єкт має явну перевагу в силі, засобах затримання, кількостіосіб, здійснюючих затримання;

2)

Несприятливою– коли сили і засоби рівні або злочинець має перевагу;

Таким чином, тільки в другий ситуаціївиправдовується заподіяння шкоди злочинцю. Однієї підстави «злочинець намагавсяпереховатися недостатньо для заподіяння шкоди». Ще одна особливість – дії, щозаподіяли шкоду злочинцю, будуть правомірні тільки у тому випадку, якщо вонимали своєю метою затримати злочинця і доставити його органам влади. Якщо впроцесі затримання злочинця була заподіяна шкода третім особам, то такі діїнеобхідно розглядати, як крайня необхідність, або по необережності. Саме жзаподіяння шкоди не може бути необмеженим. Воно повинно відповідати небезпеціпосягання і обставинам затримання.

Мотив і мета затримання злочинця.

Встановленнямотиву має важливе кримінально-правове значення, тобто мотив є частиною самоїмети затримання злочинця. Деякі автори, зокрема Баулін Ю. В., стверджують, щомотив визначає саму мету затримання злочинця, а основною метою затримання єдоставка особи, що скоїла суспільно небезпечний вчинок до органів влади. Даніствердження вказують на вузький підхід авторів до даної тематики.

Мотив може різко відрізнятися від метизатримання. Наприклад, мотив припинити суспільно небезпечну діяльність, а мета– повернути предмети власності, відновити порушений громадський порядок.Звичайно мотив – спонукання, які заохочуються мораллю, що відображаєсуспільно-життєву позицію громадянина. Не можна виключати і особисту мотивацію– прагнення показати свою силу, розрахунок на винагороду та інше.

Сама мета може носити і негативнийхарактер, хоча самий мотив був позитивний (самосуд).

Метадоставки злочинця органам влади – певно, має першорядне значення, але не можнаставити питання про незаконність затримання за відсутностю цієї мети. Виконанняданої мети тісно пов'язано з принципами кримінального права, зокрема, зпринципами покарання. При недодержанні даного принципу виносити вирок пронезаконне затримання можна, тільки вивчивши усі обставини та мотиваційну сферуособи, що здійснила дане затримання. Наприклад, затримання з метою повернутивикрадені предмети, затримання особи, яка знаходиться в стані алкогольногосп'яніння з метою припинити хуліганство, до його тверезості. На мій погляд,жорстку позицію на виконання даної мети необхідно займати, коли затриманийскоїв тяжкий злочин. тобто при недоставки такої особи до органів влади абонеповідомлення про злочин тягне кримінальну відповідальність.

Умови правомірностізатримання:

1)

злочин, у здійсненні якого підозрюється особа,карається позбавленням волі;

<spa