Реферат: Кримінальний кодекс України (Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)

Проект
(12.05.98)

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИЗАГАЛЬНА ЧАСТИНАРозділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯСтаття 1. Завдання Кримінальногокодексу

(1) Кримінальний кодекс України має своїм завданням охоронуоснов національної безпеки України, особи, власності, суспільства та державивід злочинних посягань.

(2) Для здійснення цього завдання Кримінальний кодексвизначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покараннязастосовуються до осіб, що їх вчинили.

Стаття 2. Підстава кримінальноївідповідальності

(1) Підставою кримінальної відповідальності є вчиненняособою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченогокримінальним законом.

(2) Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину іпідданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно дозакону.

(3) Особа не може бути двічі піддана кримінальному покараннюза той самий злочин.

Розділ ІІ
КРИМІНАЛЬНИЙ ЗАКОНСтаття 3. Кримінальне законодавствоУкраїни

(1) Кримінальне законодавство України становить Кримінальнийкодекс України, що приймається Верховною Радою України.

(2) Кримінальні закони, прийняті Верховною Радою Українипісля схвалення Кримінального кодексу України, підлягають включенню до цьогоКодексу.

(3) Кримінальні закони України повинні відповідати положенням,що містяться в міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких даноВерховною Радою України.

Стаття 4. Чинність кримінальногозакону в часі

(1) Кримінальний закон набирає чинності тільки після йогоопублікування в офіційному порядку і в термін, зазначений у законі.

(2) Злочинність і караність діяння визначаються кримінальнимзаконом, який діяв на час вчинення цього діяння.

(3) Часом вчинення злочину визнається час вчиненняпередбаченої кримінальним законом дії або бездіяльності.

Стаття 5. Зворотна силакримінального закону

(1) Кримінальний закон, який скасовує злочинність діяння,пом'якшує покарання або іншим чином поліпшує становище особи, що вчинилазлочин, має зворотну силу, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповіднідіяння до набрання таким законом чинності, а також на осіб, які відбувають абовідбули покарання, але мають судимість.

(2) Кримінальний закон, що встановлює злочинність діяння чипосилює покарання або іншим чином погіршує становище особи, зворотної сили немає.

Стаття 6. Чинність кримінальногозакону щодо злочинів, вчинених на території України

(1) Усі особи, які вчинили злочини на території України,підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

(2) Злочин визнається вчиненим на території України, якщойого було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.

(3) Злочин вважається вчиненим на території України, якщойого виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

(4) Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представниківіноземних держав та інших громадян, які за законодавством України іміжнародними договорами не є підсудні у кримінальних справах судам України, вразі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичнимшляхом.

Стаття 7. Чинність кримінальногозакону щодо злочинів, вчинених громадянами України та особами без громадянстваза межами України

(1) Громадяни України, а також особи без громадянства, щопостійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягаютькримінальній відповідальності за цим Кодексом.

(2) Якщо названі особи за вчинені злочини зазнали покаранняза кордоном, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальноївідповідальності за ці злочини.

Стаття 8. Чинність кримінальногозакону щодо злочинів, вчинених іноземцем поза межами України

Іноземці, а також особи без громадянства, що не проживаютьпостійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Українівідповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнароднимидоговорами, або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкізлочини проти інтересів України та її громадян.

Стаття 9. Правові наслідкизасудження особи за межами України

(1) Правові наслідки вироку суду іноземної держави можутьбути враховані, якщо громадянин України, особа без громадянства або іноземецьбули засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочинна території України.

(2) Відповідно до частини першої цієї статті повторність,рецидив, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземноїдержави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання,звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.

Стаття 10. Видача злочинця

(1) Громадяни України та особи без громадянства, що постійнопроживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бутивидані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності тавіддання до суду.

(2) Іноземці, які вчинили злочини на території України ізасуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбуванняпокарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо такапередача передбачена міжнародними договорами.

(3) Іноземці, а також особи без громадянства, що постійно непроживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають наїї території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення докримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбуванняпокарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами.

Розділ ІІІ
ЗЛОЧИН ТА ЙОГО ВИДИСтаття 11. Поняття злочину

(1) Злочином визнається суспільно небезпечне, винне діяння(дія або бездіяльність), заборонене кримінальним законом.

(2) Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально імістить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але черезмалозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла істотноїшкоди і не створила загрози заподіяння такої шкоди особі, суспільству абодержаві.

Стаття 12. Класифікація злочинів

(1) Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються назлочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

(2) Злочином невеликої тяжкості визнається:

умисний злочин, за який законом передбачене покарання у виглядіпозбавлення волі на строк не більше двох років або інше, м'якше покарання;

необережний злочин, за який законом передбачене покарання увигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років або інше, м'якшепокарання.

(3) Злочином середньої тяжкості визнається:

умисний злочин, за який законом передбачене покарання увигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

необережний злочин, за який законом передбачене покарання увигляді позбавлення волі на строк не більше восьми років.

(4) Тяжким злочином визнається:

умисний злочин, за який законом передбачене покарання увигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

необережний злочин, за який законом передбачене покарання увигляді позбавлення волі на строк понад вісім років.

(5) Особливо тяжким злочином визнається:

умисний злочин, за який законом передбачене покарання увигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавленняволі.

Розділ ІV
ОСОБИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІСтаття 13. Вік, з якого моженаставати кримінальна відповідальність

(1) Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким довчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

(2) Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти дошістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисневбивство (статті 110 — 114), посягання на життя працівника правоохоронногооргану, члена громадського формування з охорони громадського порядку абовійськовослужбовця (стаття 322), посягання на життя судді у зв'язку із здійсненнямним правосуддя (стаття 351), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 117),умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 118), захопленнязаручників (стаття 139), згувалтування (стаття 146), насильницьке задоволеннястатевої пристрасті неприродним способом (стаття 147), мужолозтво (стаття 150),крадіжку (статті 170, 236, 282), грабіж (статті 171, 236, 282), розбій (статті172, 236 частина 3, 282 частина 3), вимагання (статті 173, 236, 282), умиснезнищення або пошкодження майна (стаття 179 частина 2), пошкодження шляхівсполучення і транспортних засобів (стаття 252), угон транспортних засобів(стаття 265), хуліганство (стаття 271 частини 2 і 3).

Стаття 14. Неосудність

(1) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка підчас вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння,передбаченого кримінальним законом, перебувала в стані неосудності, тобто немогла усвідомлювати своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідокхронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності,недоумства чи іншого хворобливого стану психіки.

(2) До такої особи судом можуть бути застосовані примусовізаходи медичного характеру, передбачені статтею 88 цього Кодексу.

Стаття 15. Обмежена осудність

(1) Особа, яка під час вчинення злочину перебувала в станіобмеженої осудності, тобто не могла повною мірою усвідомлювати своїх дій(бездіяльності) або керувати ними внаслідок хворобливого стану психіки,підлягає кримінальній відповідальності.

(2) Стан обмеженої осудності враховується при призначенніпокарання як обставина, що пом'якшує відповідальність.

Стаття 16. Відповідальність зазлочини, вчинені у стані алкогольного сп'яніння або під впливом одурманливихзасобів

(1) Особа, яка вчинила злочин у стані алкогольного сп'янінняабо під впливом наркотичних чи інших одурманливих засобів, підлягаєкримінальній відповідальності.

(2) Суд, незалежно від призначеного покарання, можезастосувати до такої особи примусове лікування, передбачене статтею 90 цьогоКодексу.

Розділ V
ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИСтаття 17. Форми вини

Вина особи при вчиненні злочину може бути умисною абонеобережною.

Стаття 18. Умисел і його види

(1) Умисним визнається злочин, вчинений з прямим абонепрямим умислом.

(2) Злочин визнається вчиненим з прямим умислом, якщо особа,що його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (діїабо бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їхнастання.

(3) Злочин визнається вчиненим з непрямим умислом, якщоособа, що його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свогодіяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідкиі хоч не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 19. Необережність та її види

(1) Необережним визнається злочин, вчинений із злочинноїсамонадіяності або злочинної недбалості.

(2) Злочин визнається вчиненим із злочинної самонадіяності,якщо особа, що його вчинила, передбачала можливість настання суспільнонебезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажнорозраховувала на їх відвернення.

(3) Злочин визнається вчиненим із злочинної недбалості, якщоособа, що його вчинила, не передбачала можливості настання суспільнонебезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоч повинна була імогла їх передбачати.

Розділ VІ
НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН ТА ЙОГО ВИДИСтаття 20. Закінчений танезакінчений злочини

(1) Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усіознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частиницього Кодексу.

(2) Незакінченим злочином визнається готування до злочину тазамах на злочин.

Стаття 21. Готування до злочину

(1) Готуванням до злочину визнається підшукування абопристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змовлення навчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов длявчинення злочину.

(2) Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне засобою кримінальну відповідальність.

Стаття 22. Замах на злочин

Замахом на злочин визнається діяння, вчинене з прямимумислом і безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочинне було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Стаття 23. Відповідальність занезакінчений злочин

Відповідальність за готування до злочину і замах на злочиннастає за статтею 21 або 22 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу,яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Стаття 24. Добровільна відмова принезакінченому злочині

(1) Добровільною відмовою визнається добровільне таостаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин, якщо прицьому особа усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

(2) У разі добровільної відмови особа не підлягаєкримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину або замах назлочин.

(3) Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочинудо кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщофактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Розділ VІІ
СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІСтаття 25. Поняття співучасті

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь двохабо більше осіб у вчиненні умисного злочину.

Стаття 26. Види співучасників

(1) Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, визнаютьсяорганізатор, підмовник та посібник.

(2) Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинилазлочин або безпосередньо брала участь у його вчиненні разом з іншими особами(співвиконавцями), а також особа, яка вчинила злочин шляхом використання іншихосіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності.

(3) Організатором визнається особа, яка організувалавчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням. Організаторомтакож визнається особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організаціюабо керувала ними, а також особа, яка забезпечувала фінансування чиорганізовувала приховування злочинної діяльності організованої групи абозлочинної організації.

(4) Підмовником визнається особа, яка умовлянням, підкупом,погрозою, примусом або іншим чином схилила іншу особу до вчинення злочину.

(5) Посібником визнається особа, яка порадами, вказівками,наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод чи іншим чином сприялавчиненню злочину, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця,знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобутізлочинним шляхом, або заздалегідь обіцяла придбати чи збути такі предмети.

(6) Не є співучастю заздалегідь не обіцяне переховуваннязлочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів,здобутих злочинним шляхом, або заздалегідь не обіцяне придбання чи збуваннятаких предметів, а також неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний,вчинюваний або вчинений злочин. Особи, які вчинили ці злочини, підлягаютьвідповідальності за статтями 183 або 368 цього Кодексу.

Стаття 27. Вчинення злочину групоюосіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинноюорганізацією

(1) Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо в ньомубрали спільну участь два або більше виконавців без попередньої змови.

(2) Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групоюосіб, якщо в ньому брали участь дві або більше осіб, які заздалегідь, тобто допочатку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

(3) Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо вньому брали участь дві або більше особи, які попередньо об'єдналися в стійкугрупу для вчинення одного або кількох злочинів.

(4) Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщовін вчинений згуртованою організованою групою, утвореною для вчинення тяжкихабо особливо тяжких злочинів, або об'єднанням організованих груп, утворених зтією самою метою.

Стаття 28. Відповідальністьспівучасників

(1) Виконавець (співвиконавець) підлягає відповідальності застаттею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.

(2) Організатор, підмовник та посібник підлягаютьвідповідальності за відповідною частиною статті 26 і тією статтею Особливоїчастини цього Кодексу, яка передбачає злочин, безпосередньо вчиненийвиконавцем. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника та впливаютьна кваліфікацію злочину, ставляться за вину лише цьому співучасникові.

(3) У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину іншіспівучасники підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.

(4) Співучасники не підлягають кримінальній відповідальностіза діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

Стаття 29. Відповідальністьорганізаторів та учасників організованої групи і злочинної організації

(1) Організатор організованої групи та злочинної організаціїпідлягає відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чизлочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.

(2) Інші учасники організованої групи та злочинноїорганізації підлягають відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненніяких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині коженіз них, без посилання на статтю 26 цього Кодексу.

Стаття 30. Добровільна відмоваспівучасників

(1) Добровільна відмова виконавця (співвиконавця) не маєнаслідком кримінальної відповідальності за наявності умов, передбачених статтею26 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають відповідальностіза готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якогодобровільно відмовився виконавець.

(2) Добровільна відмова організатора, підмовника чипосібника не має наслідком їх кримінальної відповідальності, якщо вонивідвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили органи влади про злочин,що готується або вчиняється. Добровільною відмовою посібника визнається такожненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину.

(3) У разі добровільної відмови будького із співучасниківвиконавець підлягає відповідальності за готування до злочину або за замах назлочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було перепинене.

Розділ VІІІ
ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВСтаття 31. Повторність злочинів

(1) Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшезлочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частиницього Кодексу.

(2) Повторність, передбачена частиною першою цієї статті,відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох абобільше тотожних діянь, об'єднаних спільною метою.

(3) Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різнимистаттями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, зазначених вОсобливій частині цього Кодексу.

(4) Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочинособу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами,встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено абознято.

Стаття 32. Сукупність злочинів

(1) Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох абобільше злочинів, передбачених різними статтями або частинами статті Особливоїчастини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому невраховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальноївідповідальності за підставами, встановленими законом.

(2) При сукупності злочинів кожен з них підлягаєкваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цьогоКодексу.

Стаття 33. Рецидив злочинів

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисногозлочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Розділ ІХ
ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯСтаття 34. Необхідна оборона

(1) Необхідною обороною визнається захист охоронюванихзаконом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а такожсуспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посяганняшляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної в даній обстановці длянегайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущеноперевищення меж необхідної оборони.

(2) Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно відможливості уникнення суспільно небезпечного посягання або звернення задопомогою до інших осіб чи органів влади.

(3) Перевищенням меж необхідної оборони визнається умиснезаподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечностіпосягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони маєнаслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях114 та 120 цього Кодексу.

(4) Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщочерез сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням,вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання чиобстановці захисту.

(5) Не є перевищенням меж необхідної оборони і не маєнаслідком відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чипредметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а такождля відвернення протиправного вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежновід тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Стаття 35. Уявна оборона

(1) Уявною обороною визнається заподіяння шкоди в такійобстановці, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа,неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявністьтакого посягання.

(2) Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність зазаподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особідостатні підстави для припущення, що мало місце реальне посягання, і вона неусвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

(3) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлюватипомилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, щодозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягаєвідповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

(4) Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала,але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання,вона підлягає відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Стаття 36. Затримання особи, щовчинила злочин

(1) Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіббезпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, якавчинила злочин, і доставлення її відповідним органом влади, якщо при цьому небуло допущено перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

(2) Перевищенням заходів, необхідних для затриманнязлочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди,яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідкомвідповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 114 та 120цього Кодексу.

Стаття 37. Крайня необхідність

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам устані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньозагрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, атакож суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в данійобстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є меншзначною, ніж відвернена шкода.

Стаття 38. Фізичний або психічнийпримус

(1) Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіялашкоду правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу,внаслідок якого не могла керувати своїми вчинками.

(2) Питання про відповідальність особи за заподіяння шкодиправоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідокякого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічногопримусу, вирішується відповідно до положень статті 37 цього Кодексу.

Стаття 39. Виконання наказу аборозпорядження

(1) Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкодуправоохоронюваним інтересам, визнаються правомірними, якщо вони були вчиненіпід час виконання законного наказу або розпорядження.

(2) Наказ або розпорядження визнаються законними, якщо вонивіддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень.

(3) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовиласявиконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

(4) Особа, що виконала явно злочинний наказ аборозпорядження, за діяння, вчинені під час виконання такого наказу аборозпорядження, підлягає відповідальності на загальних підставах.

(5) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлюватизлочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене під часвиконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тількиособа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Стаття 40. Виправданий ризик

(1) Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), якезаподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене вумовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

(2) Ризик визнається виправданим, якщо мети, що булапоставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), непоєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обгурунтовано розраховувала,що здійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

(3) Забороняється вчинення діяння, пов'язаного з ризиком,якщо воно зазнаки створювало загрозу для життя багатьох людей або загрозуекологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Розділ X
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІСтаття 41. Правові підстави тапорядок звільнення від кримінальної відповідальності

(1) Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальноївідповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставіакта амністії або помилування.

(2) Порядок звільнення від кримінальної відповідальностівстановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України.

Стаття 42. Звільнення відкримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим розкаянням

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, можебути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчиненнязлочину добровільно з'явилася із зізнанням, щиросердо покаялася, активносприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунулазаподіяну шкоду.

Стаття 43. Звільнення відкримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, можебути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася зпотерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Стаття 44. Звільнення відкримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки

(1) Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості,може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на порукиколективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови,що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу,не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватимегромадського порядку.

(2) У разі порушення умов передачі на поруки особу може бутипритягнено до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Стаття 45. Звільнення відкримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, можебути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на часрозслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене неюдіяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільнонебезпечною.

Стаття 46. Звільнення відкримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давностіпритягнення до кримінальної відповідальності

(1) Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо здня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такістроки:

1) один рік — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, заякий згідно із законом може бути призначене покарання менш суворе, ніжобмеження або позбавлення волі;

2) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, заякий згідно із законом може бути призначене покарання у вигляді обмеження абопозбавлення волі;

3) шість років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років — у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкогозлочину.

(2) Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинилазлочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давностівідновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьомуразі строки давності, передбачені пунктами 1 — 5 частини першої цієї статті,подвоюються, але не можуть перевищувати п'ятнадцяти років.

Варіант: частину другу виключити.

(3) Перебіг давності переривається, якщо до закінченнязазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новийзлочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчисленнядавності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьомустроки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

(4) Питання про застосування давності до особи, що вчинилаособливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене довічнепозбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосуватидавність, довічне позбавлення волі не може бути призначене і заміняєтьсяпозбавленням волі.

(5) Давність не застосовується у разі вчинення злочинівпроти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 407 — 409, 413 цьогоКодексу.

Розділ ХІПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИСтаття 47. Поняття покарання та йогомета

(1) Покарання є заходом примусу, що застосовується від іменідержави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягаєв передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого.

(2) Покарання має на меті не тільки кару, а й виправленнязасуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так ііншими особами.

(3) Покарання не має на меті завдати фізичних страждань абопринизити людську гідність.

Стаття 48. Види покарань

(1) До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судомможуть бути застосовані лише такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чинуабо кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатисяпевною діяльністю;

4) виправні роботи;

5) службові обмеження для військовослужбовців;

6) конфіскація майна;

7) арешт;

8) обмеження волі;

9) тримання в дисциплінарному батальйонівійськовослужбовців;

10) позбавлення волі на певний строк;

11) довічне позбавлення волі.

(2) Спеціальним законом може бути передбачено застосуванняпокарання у вигляді смертної кари за вчинення злочинів в умовах воєнного стану.

Варіант: виключити з проекту вид покарання «конфіскаціямайна».

Стаття 49. Основні та додатковіпокарання

(1) Основними покараннями є виправні роботи, службовіобмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання вдисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певнийстрок та довічне позбавлення волі.

(2) Додатковими покараннями є позбавлення військового,спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскаціямайна.

(3) Штраф та позбавлення права обіймати певні посади абозайматися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і якдодаткові покарання.

(4) За один злочин може бути призначено лише одне основнепокарання, передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. Доосновного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань увипадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

(5) Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, маєнаслідком відповідальність, передбачену статтями 361 та 365 цього Кодексу.

Стаття 50. Штраф

(1) Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом увипадках і межах, встановлених в Особливій частині, а також у статті 71 цього Кодексу.

(2) Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкостівчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від чотирьохдо тисячі встановлених законодавством України неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбаченовищого розміру штрафу.

(3) Штраф як додаткове покарання може бути призначений лишетоді, якщо його прямо передбачено в санкції статті Особливої частини цьогоКодексу, крім випадків його застосування відповідно до статті 71 цього Кодексу.

(4) У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити йоготаким покаранням, як виправні роботи.

Стаття 51. Позбавлення військового,спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка маєвійськове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бутипозбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційногокласу.

Стаття 52. Позбавлення праваобіймати певні посади або займатися певною діяльністю

(1) Позбавлення права обіймати певні посади або займатисяпевною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двохдо п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

(2) Позбавлення права обіймати певні посади або займатисяпевною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках,коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу заумови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку іззаняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи судвизнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатисяпевною діяльністю.

(3) При призначенні позбавлення права обіймати певні посадиабо займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеженняволі, тримання в дисциплінарній частині військовослужбовців або позбавленняволі воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крімцього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав чинності. При цьому строкдодаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, апри призначенні покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади абозайматися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також уразі застосування статті 71 цього Кодексу, — з моменту набуття чинностівироком.

Стаття 53. Виправні роботи

(1) Покарання у вигляді виправних робіт встановлюється настрок від шести місяців до двох