Реферат: Роль тренера в підготовці спортсмена

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Сучасний тренер у педагогічній системі

1.1 Педагогічна система «тренер — спортивний колектив»

1.2 Критерії педагогічної майстерності і передумови підвищення ефективності діяльності тренера

1.3 Вимоги до діяльності тренера

1.4 Функції тренера

1.5 Структура діяльності тренера

Розділ 2. Індивідуалізація педагогічного процесу в роботі тренера

2.1 Індивідуальний підхід у навчанні і вихованні

2.2 Індивідуальний підхід у навчанні як захід педагогічного впливу

2.3 Розвиток спортивної активності в підлітків з урахуванням їх індивідуальності

2.4 Модель індивідуалізації виховання юного спортсмена

Висновок

Література

ВСТУП

Сучасний рівень розвитку масового спорту пред'являє усе більш зростаючі вимоги до особистості керівника спортивного колективу, його майстерності. Проблема педагогічної майстерності тренера — одна з центральних у теорії і практиці педагогіки спорту.

Педагогічна майстерність сучасного тренера — це комплекс умінь, необхідних для продуктивного рішення педагогічних задач. Педагогічне уміння — це спосіб дії, що спирається на сукупність знань, навичок, задатків і здібностей і свідомо реалізується тренером у педагогічній ситуації. Уміння є також критеріями розвитку педагогічних здібностей.

Майстерність тренера має складний характер, обумовлена необхідністю рішення незліченного ряду логічно взаємозалежних педагогічних задач. Педагогічна задача припускає усвідомлення тренером кінцевої мети своєї діяльності і способів вирішення в процесі навчальної і позанавчальної діяльності співвіднесених між собою стратегічних, тактичних і оперативних задач. У способі рішення задачі повинні відображатися усі компоненти діяльності тренера.

Вивчаючи специфіку діяльності тренера спортивного колективу, шляхи оптимізації процесів виховання і навчання, психолого-педагогічні аспекти формування і становлення особистості підлітка, ми використовували теоретичні положення педагогів, психологів, теоретиків фізичного виховання Б. Г. Ананьєва, Ю. К. Бабанського, А. А. Бодалева, В. В. Давидова, А. Г. Хрипкової, 3. А. Малькової, Е. С. Кузьміна, А. Ц. Пуни, П. А. Рудика, Б. Т. Лихачова, Т. Н. Мальковської, Т. Е. Коннікової, Л. П. Матвєєва, В. П. Філіна, М. Я. Набатнікової і ін.

Вивчення ведучих компонентів у структурі педагогічної діяльності дозволило визначити оптимальну структуру знань тренера, виявити і класифікувати професійно значимі уміння, співвіднесені з педагогічними здібностями, що розвиваються в процесі діяльності, і психологічними якостями особистості тренера, визначити особливості творчого рішення спортивних і педагогічних задач, розробити модель індивідуалізації процесу виховання і навчання юних спортсменів і на її основі — систему завдань для підлітків.

На різних рівнях майстерності тренера ведучими стають різні компоненти структури його діяльності. Тому дуже важливо з'ясувати, які труднощі випробують тренери на різних етапах своєї роботи і намітити шляхи їхнього подолання, порівнюючи діяльність починаючих і досвідчених тренерів.

Важливої складової майстерності тренера є його майстерність у формуванні особистості юного спортсмена. Процес формування особистості можна представити як функціонування складної динамічної системи, взаємодія елементів якої обумовлено ведучою роллю й авторитетом тренера, впливом зовнішнього середовища, станом підлітка. Тому майстерність тренера в даному процесі треба розглядати як цілеспрямовану систему властивостей особистості, регуляції відносин, обумовлених основними формами життєдіяльності підлітка, виявлення змін у становленні його особистості і визначення оптимальних способів впливу на неї.

Цілісний аналіз взаємодії нормативної і реальної моделей умінь у діяльності тренера дозволив виявити ряд закономірностей.

Майстерність у вихованні і навчанні юних спортсменів припускає високий ступінь розвитку педагогічних знань, умінь і навичок. Якщо який-небудь компонент у структурі педагогічної діяльності тренера розвитий недостатньо, педагогічні впливи виявляються малоефективними.

Рівні майстерності тренерів орієнтують них на поступове розширення і поглиблення діапазону спортивних і педагогічних умінь. Тому тренерові необхідно домагатися детального відпрацьовування кожного уміння у всіх ланках навчання і виховання юних спортсменів, визначення ефективних критеріїв рішення задач, створення цільової настанови, співвіднесення власних умінь з еталонними, оволодіння функціональними знаннями, закріплення знань і вироблення умінь оперувати ними в практичній діяльності.

Наша мета і полягає в тому, щоб послідовно і в повному обсязі розкрити процес становлення педагогічної майстерності тренера та його роль в підготовці спортсменів.

Проблема: значення педагогічної майстерності тренера в підготовці спортсменів.

Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим значенням у підготовці спортсменів є високий професійний рівень тренерського колективу.

Предмет дослідження: психолого-педагогічні особливості роботи тренера.

Об`єкт дослідження: професійні якості тренера та їх роль в підготовці спортсменів.

Для досягнення поставленої мети були використані наступні методи наукового дослідження: порівняльно-ретроспективний, аналіз передового досвіду роботи видатних педагогів, узагальнення.


РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ ТРЕНЕР У ПЕДАГОГІЧНІЙ СИСТЕМІ

1.1 Педагогічна система «тренер — спортивний колектив»

Діяльність тренера, як правило, розглядають дуже вузько, виділяючи тільки її зовнішню сторону: управління тренуванням. Однак діяльність тренера має багатофакторний педагогічний характер і здійснюється в рамках визначеної педагогічної системи. Педагогічна система — це сукупність структурних і функціональних компонентів, підлеглих педагогічним цілям (Н. В. Кузьміна). До структурних компонентів, що дозволяють аналізувати педагогічну систему в статиці, відносяться мети педагогічної системи, зміст навчальної інформації, засобу педагогічної комунікації, діяльність юних спортсменів і тренера. До функціональних компонентів, що обумовлюють становлення, розвиток, удосконалювання педагогічної системи, відносяться гностичний, проектувальний, конструктивний, організаторський і комунікативний компоненти.

Мети будь-якої педагогічної системи перетворюються в життя в педагогічному процесі. «Педагогічний процес є, з одного боку, саморух (тобто він буде відбуватися незалежно від волі його учасників і всупереч їм), з іншого боку, це керований процес, що відбувається через рішення незліченного ряду педагогічних задач, підлеглих кінцевим цілям системи, співвіднесених з ними».

Керована частина педагогічного процесу реалізується в професійно-педагогічній діяльності тренера, що визначається як рішення незліченного ряду педагогічних задач.

Тренер, щоб залишатися елементом педагогічної системи, повинний відповідати їй, тобто задовольняти визначеним вимогам за рівнем професійних умінь і навичок.

Педагогічна система припускає участь у процесі педагогічної праці вихователя (суб'єкта) і вихованця (об'єкта), причому керівна і направляюча роль у ньому належить педагогові.

Двосторонність педагогічної діяльності пояснюється особливістю її об'єкта: дитина не просто пасивно сприймає вплив, а сама активно діє, являючись суб'єктом своєї діяльності [4].

Кожен юний спортсмен є членом цілого ряду колективів (формального і вільного спілкування) і перебуває під виховним впливом кожного з них. В цих умовах координація зусиль усіх дорослих, працюючих з юними спортсменами, регулювання зв'язків і відносин підлітків із зовнішнім середовищем і спортивним колективом складає одну з головних задач тренера. Слід пам'ятати, що прогнозування спортивного і педагогічного результату носить імовірнісний характер і вимагає від тренера уміння швидко орієнтуватися відповідно до конкретної ситуації, оперативно змінювати характер і зміст діяльності.

Розвиток об'єкта педагогічної діяльності тренера— юного спортсмена — вимагає розмаїтості прийомів, способів колективного й індивідуального впливу в залежності від вікових і індивідуальних особливостей дітей.

Педагогічна діяльність суспільних тренерів має, крім цього, свої особливості.

По-перше, її здійснюють на суспільних початках люди різних віків і професій, як правило, що не мають спеціальної підготовки для роботи з дітьми. Основним мотивом їхньої роботи, як показують більшість досліджень, є любов до дітей, усвідомлення необхідності особистої участі в моральному і фізичному вихованні дітей і підлітків.

По-друге, діяльність суспільного тренера менш регламентована, чим діяльність учителів фізичної культури, що забезпечує тренерові самі широкі можливості для творчості.

Ціль педагогічної системи «тренер — дитячий спортивний колектив» як цілеспрямованої развиваючоїся системи взаємозв'язку тренера і дитячого спортивного колективу — виховання гармонічно розвинутої особистості.

Педагогічна система «дитячий спортивний колектив» є цілісною, що саморозвивається, самокерованою, відкритою системою, тобто має всі ознаки системного об'єкта. У своїй діяльності вона реалізує ведучі принципи самоврядування: принцип активного саморуху за рахунок розвитку ініціативи, активності, самостійності юних спортсменів і їхньої взаємодії із середовищем, тобто з різними громадськими організаціями; принцип цілеспрямування, що виявляється в доцільно спланованій діяльності колективу; принцип інформаційного зв'язку елементів, що забезпечує необхідну погодженість у роботі активу і його взаємозв'язку з юними спортсменами; принцип субординації елементів і ієрархічності структури системи, що конкретизується в принципі добровільності вступу підлітків у колектив і активну участь у його справах.

Особливості дитячого спортивного колективу виявляються в діяльності педагогічної системи «тренер — дитячий спортивний колектив». Треба відзначити наступне.

1. Поява даної педагогічної системи обумовлено зростанням значення спорту у вихованні підростаючого покоління.

2. Система може виникнути лише за умови нагромадження практичного досвіду, знань.

3. Система виникає в результаті вироблення способів взаємодії з підлітками.

4. Юні спортсмени — необхідний компонент системи. Ріст чисельного складу дитячих спортивних команд свідчить про великі можливості цієї системи.

5. Тренер, що усвідомить мети навчально-виховного процесу, своєрідність діяльності спортивного колективу, що володіє спеціальною навчальною і виховною інформацією, що вміє користуватися формами і методами педагогічного впливу, — теж необхідна умова виникнення і функціонування даної системи.

Таким чином, педагогічна система «тренер — дитячий спортивний колектив» відповідає усім вимогам існування педагогічних систем: має стійкість, стабільністю, твердою організацією і взаємодією структурних і функціональних компонентів, високим ступенем їхньої упорядкованості і спрямованості. Однак вона має особливості, що відрізняють неї від інших педагогічних систем [7].

Функціонування даної педагогічної системи повинне забезпечити нормальне протікання учбово-тренувального процесу при активній взаємодії всього комплексу навчання і виховання юних спортсменів. Особливість діяльності цієї системи порозумівається ще і тим, що дитячий спортивний колектив виступає і як суб'єкт виховання, і як виховне середовище. Отже, ефективність функціонування педагогічної системи «тренер — дитячий спортивний колектив» залежить від організації керування даним процесом, тобто від сукупності заходів державних і громадських організацій, що забезпечують цілеспрямовану діяльність тренерів у роботі з юними спортсменами.

Про реалізації цілей педагогічної системи можна судити по психологічні зміні в особистості для того щоб мети, поставлені державною педагогічною системою, стали рушійною силою формування особистості юних спортсменів, необхідно, щоб цілі були усвідомлені тренерами і перетворені та втілені у їхні педагогічні цілі. Важливо також, щоб і самих підлітках усвідомили ці мети, тобто щоб педагогічні цілі тренера перетворилися в психологічні цілі юних спортсменів.

Специфіка педагогічної системи «тренер — дитячий спортивний колектив» виявляється також у діяльності тренера.

Структурні компоненти діяльності тренера знаходять своє відображення в структурі його знань, а функціональні— у структурі його умінь.

При цьому ефективність діяльності обумовлюється ступенем розвитку функціональних компонентів, до яких відносяться:

1) гностичний, зв'язаний з постійним узагальненням і систематизацією наукових знань, їхнім згортанням (схематизацією) і розширенням, перетворенням наукових знань у навчальні, вивченням загальних закономірностей діяльності педагогічних систем (наукове педагогічне знання стає умовою їхнього розвитку), аналізом діяльності педагогічної системи і всіх її підсистем;

2) проектувальний, зв'язаний із проектуванням розвитку педагогічних систем з урахуванням потреб комплексного підходу до навчання і виховання підлітків, наукових методичних досліджень, що забезпечують зміст діяльності педагогічних систем, розвитку засобів педагогічної комунікації, які забезпечують способи функціонування системи;

3) конструктивний, зв'язаний зі створенням навчальних посібників для юних спортсменів і тренерів, методичних посібників для тренерів, посібників і циркулярів за методикою аналізу ефективності діяльності педагогічних систем;

4) організаторський, зв'язаний зі створенням загального і режиму діяльності систем, органів самоуправління;

5) комунікативний, зв'язаний з регламентацією і регулюванням відносин між системою й адміністративними органами керування, між адміністрацією і тренерами, тренерами і підлітками, усередині цих груп.

Порушення в кожнім з виділених компонентів спричиняють порушення в діяльності педагогічної системи [4].

Педагогічні системи з їх структурними і функціональними компонентами — це об'єктивна реальність, що існує поза і незалежно від окремого тренера і юного спортсмена і зумовлюючої функції останніх, тобто їхнього обов'язку, статус, систему рольових розпоряджень (див. с. 50). І тренер і юні спортсмени можуть залишатися елементами системи, лише виконуючи свої функції, про якість виконання яких судять за досягнутими результатами. Аналіз же результатів, яких досягає тренер, дозволяє судити про рівень його діяльності.

1.2 Критерії педагогічної майстерності і передумови підвищення ефективності діяльності тренера

Тренер зможе виконувати свої функції в педагогічній системі, тільки володіючи професійними знаннями, уміннями і навичками, а також визначеними властивостями особистості.

Загальними ознаками професіоналізму в різних професіях є: 1) володіння спеціальними знаннями про мети, зміст, об'єкт і засобах праці; 2) володіння спеціальними уміннями в здійсненні процесу діяльності на всіх його етапах: підготовчому, виконавчому, підсумковому; 3) спеціальні властивості особистості і характеру, що дозволяють здійснювати процес діяльності й одержувати шукані результати.

Ефективність діяльності тренера залежить від багатьох факторів: економічного, соціального, наукового, організаційного й ін. Показник ефективності діяльності тренера — успішне досягнення мети при найбільш раціональному використанні сил і засобів. Іншими словами, ефективність припускає відповідність структури і функціонування психіки тренера структурі і динаміці його діяльності.

Великий вплив на ефективність діяльності тренера роблять особливості його особистості, світогляд, здібності, характер, темперамент, психічний стан (Б Г. Ананьєв, А. Г. Ковальов, Е. С. Кузьмін, А. Н. Леонтьев, В. С. Мерлин, А. Ц. Пуни, Н. С. Лейтес, В. Е. Чудновський, В. С. Магун, Е. В. Шорохова).

Важливою умовою ефективності діяльності тренера є уміння творчо визначати цільові настанови занять відповідно до програми навчання конкретному видові спорту. Однак наші дослідження показують, що тренери часто не вміють у цільовій настанові відбити виховні можливості всієї програми або окремих занять. Вони прагнуть дати юним спортсменам побільше спортивних знань, умінь, недостатньо спілкуючись з ними, а також не вміють організувати роботу юних спортсменів з метою їхнього виховання.

Передумови підвищення ефективності діяльності тренера поділяються на особистісні (базові) і ситуативні (процесуальні).

До особистісного відносяться: позитивні риси спрямованості особистості тренера (стійкий інтерес до занять з юними спортсменами, почуття відповідальності за роботу й ін.); прояву темпераменту, адекватні вимогам педагогічної діяльності; сприятливі особливості характеру (такі риси, як доброзичливість, тактовність, чуйність, вимогливість, справедливість, витримка, уважність, наполегливість, рішучість, спритність); педагогічні й організаторські здібності. Будучи сформованими, особистісні передумови допомагають тренерові виявляти стійкість у практичному здійсненні цілей діяльності, зберігати сталість стилю роботи [6].

До ситуативних передумов відносяться: ясне розуміння поточних задач своєї діяльності і діяльності юних спортсменів; досить сильні ситуативні мотиви, що спонукують до досягнення цілей; адекватно протікаючі психічні пізнавальні процеси; стенічні психічні стани. Ситуативні передумови з'являються в результаті усвідомлення виникаючих задач, під впливом роботи по підготовці до занять і їхнього проведення.

Формування передумов підвищення ефективності діяльності тренера залежить від того, наскільки добре володіє тренер конкретним видом спорту, від його ерудиції, культури і рівня педагогічної майстерності і фізичної підготовленості.

Тренери по-різному визначають задачі спортивно-масової роботи з підлітками. Одні вважають, що творцями всієї спортивно-масової роботи повинні бути самі хлопці. З цією метою, вони формують суспільно-колективістську спрямованість особистості підлітків, сприяють правильному розвиткові їхніх спортивних здібностей, ініціативи і самостійності, визначеного устою життя і діяльності, що в остаточному підсумку перетворює дитячий колектив у вихователя окремого юного спортсмена. Інші тренери вважають, що їхня основна задача — як можна повніше, цікавіше і яскравіше побудувати навчально-виховний процес. Вони удосконалюють його, відбирають найбільш ефективні форми, методи і прийоми виховання і перевиховання, є джерелами великої інформації. Нарешті, досить численну групу складають тренери, що через недостатнє знання основ педагогіки не можуть цілеспрямовано керувати навчально-виховним процесом.

Таким чином, ми виділяємо три рівні майстерності тренерів у роботі з юними спортсменами: високий, середній і низький. При цьому діяльність тренерів характеризується по: 1) відношенню до спорту і педагогічної діяльності взагалі і до роботи з юними спортсменами зокрема; 2) характерові визначення змісту діяльності з юними спортсменами; 3) знанню закономірностей навчально-виховного процесу в роботі з юними спортсменами.

Для діяльності тренерів високого рівня майстерності характерно стійке позитивне відношення до своєї діяльності, інтерес до справи, визначена система в роботі. Вони ясно розуміють оздоровчі, освітні, виховні задачі, уміють намітити шляхи їхнього рішення і бачать кінцеві результати роботи. Враховують особливості віку, статі, стану здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості підлітків. Знають свій вид спорту. Успішно формують у дітей стійкий інтерес до спорту. Уміють яскраво і захоплююче розкривати перспективи систематичних учбово-тренувальних занять, переносити на тренування з юними спортсменами принципи технічної і тактичної підготовки сучасного спорту. Раціонально використовують час, відведений на виконання задачі, діють чітко і впевнено [7].

Організувати суспільну активність підлітків, формуючи в них визначені суспільні і моральні уявлення, поняття, вони прагнуть, щоб ці ідеї ставали мотивами, що спонукують і направляють поводження і діяльність юних спортсменів.

Суспільно-політична робота з юними спортсменами завжди в центрі уваги цих тренерів. Вони відрізняються багатою вигадкою, ініціативою, гарними педагогічними здібностями. При організації спортивно-масової роботи обґрунтовують необхідність участі юних спортсменів у тім або іншому виді діяльності, активно керують тренуванням, сполучаючи роботу із сильними, слабкими і середніми спортсменами, виявляють творчу ініціативу в конкретизації вправ, розробляють їхні нові варіанти. Тренери самокритично оцінюють результати своєї роботи, піклуються не про зовнішній ефект, а про виховну доцільність кожного заходу. Уміють контролювати, вчасно поправляти і заохочувати вихованців, об'єктивно оцінювати діяльність, не впадати у відчай при невдачах, не зазнаватися при удачах і перемогах. Вони постійно в курсі нових досліджень в області теорії і методики фізичного виховання і спорту, психології, педагогіки, охоче відгукуються на речення по удосконаленню навчальної і виховної роботи в команді. Легко оперують специфічними формами і методами діяльності юних спортсменів. Мають тісний контакт із батьками і громадськістю, знають положення в родинах вихованців, їхні інтереси, запити і нестатки.

У цієї групи тренерів моральні переконання виявляються в різних формах. Одні тренери активно реагують почуттям на всі події в команді (у всій системі взаємин з юними спортсменами). При цьому емоційний вплив може різко змінити спрямованість поводження юних спортсменів. Іншим тренерам властиві самостійність суджень, критичність. Третім — практичні дії, учинки.

Педагогічна діяльність таких тренерів виразна, багата внутрішньою вольовою активністю і цілеспрямованістю. У них яскравіше виявляються організаторські уміння. Вони відрізняються високою вимогливістю до юних спортсменів і до себе, привчають вихованців до правильного режиму навчання, праці, відпочинку, харчування, сну, до виконання санітарно-гігієнічних правил. Моральний вплив вони роблять насамперед особистим прикладом. Такі тренери уміло враховують конкретні педагогічні ситуації, обирають найбільш доцільні прийоми впливу. На прикладах із практики спорту формують у хлопців почуття товариства, уміння у важких умовах змагань домагатися перемоги. У команді створюють невимушену обстановку, сприяють розвиткові ініціативи і самостійності підлітків, тобто, по-перше, учать них знаходити і планувати справи свого колективу, здійснювати них у житті й аналізувати для того, щоб накопичувався досвід самостійної організації діяльності юних спортсменів; по-друге, діють через актив і разом з ним домагаються, щоб органи самоврядування діяли систематично, мали авторитет у підлітків; по-третє, розвивають у кожного вихованця самостійні навички спортивно-масової роботи, використовуючи доручення. Планують роботу таким чином, що від доручень виконавчого характеру підліток переходить до доручень, що вимагають від нього творчості, прояву своїх індивідуальних здібностей і умінь організатора [10].

Для тренерів середнього рівня майстерності характерно позитивне відношення до спортивно-масової роботи з юними спортсменами. Вони розуміють її задачі, але випробують труднощі в їхньому практичному рішенні. Їх більше залучає сам процес навчально-виховної діяльності, чим її кінцевий результат. Не завжди усвідомлюють вони послідовність своїх дій, не можуть пояснити їхня доцільність, використовують випадкові прийоми і способи дій. Їм подобається живе спілкування з дітьми, напруженість повсякденної роботи. В основі їхні відносини до навчально-виховної роботи лежить захопленість справою. Вони охоче беруться за ті види діяльності, що більше люблять, що їм краще вдаються, ігноруючи малоцікаві, але необхідні ділянки роботи. Виявляють творчість у проектуванні справ команди, але дії їхній носять індивідуальний характер. У роботу утягують лише активістів команди. Раціонально розподіляють час, відведений на виконання задачі, але діють найчастіше непевно, утрудняються в пошуках нових прийомів активізації діяльності юних спортсменів. Правильно оцінюють педагогічну ситуацію, є ініціаторами більшості справ у команді. Формально використовують прийоми педагогічного впливу по розвитку самостійності й ініціативи підлітків.

У діяльності ряду тренерів переважає мотив твердження своєї переваги над іншими. Він втілюється у відповідним йому способах дій: прагненні продемонструвати перед усіма спортивні успіхи, замовчувати про невдачі, труднощів, недоліки. Такі тренери охоче беруться за ту діяльність, результати якої зможуть побачити всі, недооцінюючи часом повсякденну роботу. Вони вміють добре оформити, яскраво подати результати навіть там, де вони не позначаються на поводженні дітей. Стиль виховної роботи, обумовлений даним мотивом, особливо згубно відбиває на вихованні юних спортсменів.

У тренерів низького рівня майстерності ціль у роботі з юними спортсменами чітко не визначена. В основі їхньої діяльності, як правило, лише тактичні, невідкладні задачі. Вони не ставлять досить конкретно перед собою і вихованцями далеких перспектив діяльності, уся їхня робота складається із сукупності близьких і середніх перспектив діяльності, при цьому останні часто виникають зненацька для тренера. Тому результат діяльності таких тренерів залежить від цілого ряду випадкових факторів. З задоволенням використовують різноманітні «розробки» учбово-тренувальних занять, виховних заходів, але до методичних рекомендацій і навчальних посібників відносяться скептично. Недостатньо уважно відносяться до виховання в юних спортсменів почуття боргу й особистої відповідальності за виконання своїх обов'язків. Вихованці часом не приховують свого недоброзичливого відношення до тренера, допускають іронічні репліки по його адресі. Найбільш гарні організатори серед юних спортсменів воліють приймати участь у спортивно-масових справах поза командою, і неохоче включаються в її життя. Актив команди діє формально.

Тренери затрачають багато сил і часу на виконання задачі, діють непевно. Методами учбово-тренувальної і виховної роботи володіють слабко. Зміст своєї педагогічної діяльності чітко визначити не можуть. Не вміють установити контакт з окремими хлопцями і створити обстановку невимушеності, довірчості. Зрілі моральні переконання тренерів виявляються недостатньо діючими через обмеженість спортивних і педагогічних здібностей і умінь. Майже не виявляють самостійності в роботі. Дії їх сковані і не завжди мають виражену психолого-педагогічну спрямованість [11].

Юні спортсмени позбавлені можливості виявляти свою активність і особисту відповідальність через вимоги беззаперечного підпорядкування. У такій ситуації нерідко велике місце займають примусового заходу, адміністрування при слабко поставленій роз'яснювальній роботі з вихованцями. У результаті юний спортсмен або перетворюється в сумлінного, але пасивного виконавця чужої волі, безвідповідального споживача готових істин, здатного при обставинах, що змінилися, потрапити під вплив будь-який іншої, більш сильної особистості, або відкрито протестує і вступає в конфлікт із тренерами, іде з команди.

Результати порівняльно-порівняльного аналізу діяльності тренерів різних рівнів майстерності привели нас до висновку, що процес перетворення педагогічних умінь у предметну діяльність у майстрів і немайстрів здійснюється по-різному.

Цілісність, взаємозалежність компонентів властиві тільки діяльності тренера-майстра. Загальна логіка його дій така: осмислення державних задач виховання і навчання і співвіднесення їх із задачами дитячого спортивного колективу; аналіз з цих позицій вихідної інформації про роботу дитячого Спортивного колективу; формулювання цілей і задач конкретного дитячого колективу, моделювання засобів педагогічного впливу, сфери взаємин з юними спортсменами; планування реалізації намічених цілей і задач; ухвалення рішення, організація конкретної діяльності; регулювання області взаємин у команді; оцінка досягнутих результатів, формулювання нової мети на наступному етапі навчально-виховної роботи. Таким чином, у логіку дій тренери-майстри переломлюються усі компоненти структури діяльності тренера.

У тренерів-немайстрів виявилося неможливим виявити цілісну, взаємозалежну картину дій.

В основі вищих рівнів майстерності лежить цілеспрямована і взаємозалежна система знань і умінь у роботі з юними спортсменами. Було встановлено, що критеріями педагогічної майстерності тренера можуть виступати; а) якість знань, умінь, навичок і рівень вихованості юних спортсменів, тобто психологічні результати його праці; б) способи діяльності тренера, що приводять до позитивних результатів: до високого рівня вихованості і діяльності юних спортсменів, тобто функціональні результати його праці.

Психологічним критерієм педагогічної майстерності є високий ступінь сформованості в юних спортсменів: 1) стійкого інтересу до спортивної діяльності; 2) спортивних здібностей і творчого відношення до спорту; 3) гарної фізичної підготовки; 4) глибокого знання конкретного виду спорту; 5) міцних навичок і умінь виконання окремих спортивних вправ і комбінацій; 6) уміння переборювати труднощі в спортивній діяльності; 7) інтересу до спортивної діяльності.

Визначальна роль в оцінці майстерності тренера належить психологічним критеріям. При цьому важливо вичленувати основний показник успішної діяльності тренера, свого роду індикатор рівня його майстерності. Таким психологічним критерієм є рівень сформованості в юних спортсменів конкретних спортивних умінь і моральних рис особистості. У цьому критерії відбиває ступінь досягнення тренером основної мети навчання. Варто мати на увазі, що критерій знання спорту і практичного володіння включає ряд інших критеріїв. Отже, психологічні критерії — це загально педагогічні критерії, що мають більш загальний характер, чим функціональні, і застосовні при оцінці результативності діяльності тренера [4].

Функціональними критеріями майстерності є: 1) володіння основами конкретного виду спорту; 2) володіння засобами, формами і методами навчання юних спортсменів спортивним умінням; 3) система навчально-виховної роботи з юними спортсменами; 4) система контролю за діяльністю вихованців, уміння визначати особливості функціонального стану їхнього організму й у зв'язку з цим дозувати навантаження на тренуваннях і змаганнях; 5) уміння виявляти особливості індивідуальної підготовки, здібностей і схильностей до конкретних вправ, місцю в команді і т.п.; 6) високий рівень сформованих загально педагогічних умінь; 7) систематичний аналіз власної діяльності і витяг уроків з помилок і невдач, тобто перебудова діяльності в напрямку удосконалювання.

Визначення критеріїв педагогічної майстерності дозволяє, по-перше, одержати єдиний інструментарій для оцінки кваліфікованості тренерських кадрів, по-друге, орієнтир для самооцінки праці тренера.

Визначивши роль і місце тренера в педагогічній системі «тренер — дитячий спортивний колектив», критерії майстерності і передумови підвищення ефективності його діяльності, можна сформулювати вимоги до діяльності тренера.

1.3 Вимоги до діяльності тренера

Важливим критерієм педагогічної майстерності тренера в суспільно-політичній роботі з юними спортсменами є уміння виховувати в них: 1) почуття безпосередньої приналежності до дитячої організації як до колективу; 2) інтерес до політичного життя України і інших країн і прагнення до політичної самоосвіти; 3) чуйність, звичку зауважувати, коли ровесники і дорослі мають потребу в їхній допомозі, діяти, не чекаючи прохання або розпорядження старших; 4) відчуття радості від праці на загальну користь, відчуття своєї потреби країні; 5) навички ретельності й організованості в колективній роботі команди; 6) прагнення бачити свою успішну роботу як частина суспільних справ усього спортивного колективу; 7) уміння енергійне домагатися позитивного результату і почуття відповідальності за спортивно-масову роботу в колективі; 8) свідоме відношення до справ команди, корисним для навколишніх, для самої команди і для підлітка.

Тренер зобов'язаний озброїти юних спортсменів політичними знаннями, сформувати в них комуністичні переконання, виховати суспільну активність. Організація такої діяльності жадає від тренера якостей пропагандиста, агітатора, політичного керівника, організатора.

Сучасний тренер — це людин високих моральних якостей, чуйний і уважний. Він повинний мати такі якості, що він хоче виховати в підлітка.

Високі моральні якості тренер виробить у себе, якщо буде строго додержуватися принципів морального кодексу, на їхній основі будувати свої взаємини з вихованцями і з іншими людьми як на роботі, так і в побуті. Ідейна переконаність, твердий світогляд, моральна чистота — основа внутрішнього стануособистості тренера, його морально-політичної і професійної спрямованості.

Високоморальний тренер завжди може зі спокійною совістю пред'являти юним спортсменам високі вимоги в області моральної поведінки і своїм способом життя, своїми вчинками закріплюють ці вимоги в їхній свідомості і поведінці. Спортивна діяльність у силу своєї специфіки породжує особливі форми відносин: колективну й особисту відповідальність, повагу, взаємодопомогу, коректність поводження і т.п. Тренерові необхідно в доступній формі роз'ясняти юним спортсменам норми морального поводження, принципи моралі і спортивної етики, що, як і загальні норми моралі, визначає відношення спортсмена до країни, суспільства, колективу, до процесу спортивного удосконалювання, спортивній боротьбі і т.д.

У виховній роботі потрібно широко використовувати позитивні приклади морального поводження радянських спортсменів, тому що важливим напрямком морального виховання є формування прагнення до морального ідеалу. Використовуючи цікаві приклади з практики спорту, тренер зуміє послідовно сформувати в юних спортсменів якості дійсної людини і громадянина нашої незалежної країни.

Тренер не повинний залишати без уваги жодного випадку порушення правил і норм поводження в дитячій спортивній команді, давати їм негайну оцінку. Він веде боротьбу з палінням, лихослів'ям, недбалістю в одязі, створює в команді обстановку вимогливості, доброзичливості і взаємної поваги [4].

У центрі уваги тренера постійно повинні бути питання правового виховання юних спортсменів. Виховні впливи спортивного колективу, тренера повинні бути спрямовані в першу чергу на підлітків, що складаються на обліку в інспекціях по справах неповнолітніх, педагогічно запущених.

Важливо не тільки допомогти юному спортсменові показати гарний спортивний результат, установити рекорд, необхідно (і це в першу чергу) прищепити любов до спортивної діяльності, систематичній праці, розвити і зміцнити його моральні і вольові якості. Тренерові необхідно пам'ятати, що серед рушійних мотивів поводження в юного спортсмена не останнє місце займає честолюбство. У ньому закладене суперечлива єдність свідомості власної переваги в боротьбі Із супротивником, невигубне бажання перемогти будь-що-будь і шляхетне прагнення вести цю боротьбу в строгих рамках правил, на чесних початках.

Позитивний моральний досвід у юного спортсмена повинний накопичуватися в процесі тренувань, змагань, суспільної роботи, у відносинах з товаришами по команді, тренерами, суддями. Перевіркою моральних якостей юного спортсмена нерідко є ситуація, коли він повинний допомогти товаришам, відмовивши при цьому від особистого успіху.

Тренер повинний учити своїх вихованців володіти собою. Стримуючим початком у прагненні до безмежного твердження і відокремлення власної особистості (іноді підсвідомому її протиставленню іншим) є твердість характеру, воля і самовладання.

Кореляційний аналіз реально виявляються моральних якостей з таким мотивом участі в спортивній діяльності, як бажання досягти високого спортивного результату, показав, що в ряді випадків ці взаємозв'язки носять негативний характер. Інакше кажучи, спрямованість роботи тренера тільки на досягнення високого спортивного результату поза зв'язком із соціально-педагогічною стороною спортивної діяльності може привести до негативних наслідків у моральному розвитку особистості юного спортсмена. Виражену орієнтацію підлітків на високий спортивний результат тренерові необхідно використовувати насамперед для прилучення їх до гуманних цінностей. У противному випадку прагнення до високого спортивного показника може привести до негативних моральних наслідків, перші симптоми якого: небажання підкоряти особисті інтереси інтересам колективу; небажання прислухатися до критики, бути самокритичним; можливі прояви несумлінності і нечесності у вчинках.

Сучасний тренер — це людин, що володіє високою загальною культурою.Щоб вести за собою підлітків, потрібно користуватися їхнім розташуванням, жити їх думками, захопленнями. А на це може тільки тренер, що постійно підвищує свій культурний рівень. М. И. Калінін з повною підставою називав культурність запліднюючим фактором позитивної роботи, вважаючи, що чим складніше, кваліфікованіше робота, тим більше культури потрібно для її виконання [7].

Висока загальна культура тренера є базою для формування почуття нового, ініціативи, уміння вчасно використовувати всі можливості наукового і технічного прогресу для удосконалювання виховного процесу в спортивній команді. Зрілість тренера визначається його здатністю ефективно організовувати педагогічний процес, об'єктивно аналізувати й оцінювати щирий стан справ, знаходити найбільше раціональні шляхи для рішення поставлених задач. Висококультурний тренер організує педагогічний процес з визначеною перспективою, з огляду на нові дані психології і педагогіки, теорії і практики фізичного виховання.

Тренер повинний виховувати в юних спортсменів розуміння того, що загальне обов'язкове середнє утворення — громадянський обов'язок і життєва потреба кожної молодої радянської людини; у роботі з командою створювати атмосферу творчості і зацікавленості в оволодінні знаннями, оперативно реагувати на неуспішність, пропуски занять, недисциплінованість; виховувати в юних спортсменів прагнення самостійне поповнювати знання, опановувати прийомами організації навчальної праці.

Сучасний тренер — це людин, що вміло організує виховання юних спортсменів. У процесі виховної й учбово-спортивної роботи він використовує різні засоби впливу. Основними засобами педагогічного впливу тренера в процесі навчання і виховання виступають слово, ясна, чітка і культурна мова, прийоми й елементи педагогічної техніки, різноманітні знання, навички й уміння, що він передає вихованцям. Найважливішими засобами впливу на юних спортсменів є також особистісні якості тренера, і в першу чергу його політична і моральна зрілість, внутрішня і зовнішня культура, особисте поводження.

«Знаряддями праці» тренера є не тільки слова, знання, якості, якими він володіє і які передає вихованцям, але і види діяльності. Тому дуже важливо уміти вчасно і правильно організувати юних спортсменів, «уключити» їхній у конкретний вид діяльності, викликати з їх боку «зустрічний рух»: інтерес до діяльності, старання і працьовитість, творчість і ініціативу у виконанні завдань, своїх обов'язків і т.д.

Варто враховувати, що те саме засіб педагогічного впливу, навіть в однакових умовах, може робити на юних спортсменів різний вплив: на одних — позитивне, на інші — нейтральне, на третіх — негативне. Успіх педагогічної праці, а виходить, і педагогічна майстерність тренера будуть виражатися в умінні використовувати всі засоби впливу з урахуванням особливостей підлітка й умов, у яких протікає педагогічна робота./

Сучасний тренер — це людина фанатичної відданості спортові, цілеспрямованості, схильний до сміливих пошуків і новаторства, що виявляє ентузіазм, уміння працювати з вогником, перспективно. "… Людина може бути дуже знаючим, культурним, але якщо він керує молоддю з холодком, не вкладає душі в її виховання і навчання, то молодь це відразу зрозуміє. Такого керівника вона любити не буде. Зате, якщо ти вкладаєш душеві в роботу, прагнеш усі зробити для того, щоб твоя організація вийшла в ряд передових, витрачаєш на це сили, свою гарячу кров, у відповідь ти напевно заслужиш любов молоді. Такої людини будуть не тільки поважати, але і любити, а це більше, ніж поважати".

Тренер повинний насамперед виховувати в собі уміння, терпіння, бажання працювати з командою щодня по декілька годин, не менше, а більше своїх учнів. Особливо важливо для дитячого тренера бути емоційним, але гранично зібраним при виконанні кожної вправи. Інакше, дивлячись на нього, юні спортсмени будуть тренуватися в'януло, без емоцій, але ж без цього в спорті, особливо в ігрових видах, сьогодні навряд чи доможешся великих успіхів!

Тренер повинний уміти керувати командою на змаганнях: проводити установку на гру (змагання)і розбирати її після закінчення; керувати командою в перерві, у тайм-ауті; обов'язково індивідуально розмовляти з кожним спортсменом до і після змагань. Дуже важливо уміти впливати на підлітків за допомогою вчителів, громадськості, батьків. При будь-яких обставинах тренер повинний бути завжди інформований про свого вихованця, його життя, можливостях, устремліннях, інтересах.

Професійного тренера відрізняє уміння мобілізувати юних спортсменів, інструкторів по спорті, громадськість, батьків на краще виконання задач, що коштують перед ними, постійно контролювати їхня діяльність, вчасно надавати їм необхідну допомогу. В. И. Ленін указував на необхідність наполегливо і терпляче розпізнавати дійсних організаторів, людей із тверезим розумом і практичною кмітливістю, людей, що з'єднують відданість соціалізмові з умінням без шуму налагоджувати міцну і дружну спільну роботу великого колективу.

Треба пам'ятати також, що успіх у вихованні і навчанні супроводжує, як правило, тим тренерам, що мають діловитість. Діловий тренер не тільки уміє віддати потрібне розпорядження, точно вказати, що і до якого терміну варто зробити, але і здатний практично показати, як потрібно діяти, вчасно вказати на недоліки і відразу допомогти усунути них, домогтися реального результату.

Сучасний тренер — це людин, що систематично враховує результати педагогічної праці, використовує педагогічні ідеї і методичні рекомендації в практичній діяльності, навчає юних спортсменів застосовувати знання на практиці, вміло аналізує педагогічну ситуацію і вибирає найбільш ефективні засоби впливу на юних спортсменів. Різноманіття факторів, що впливають на навчально-виховний процес, особистість самого тренера, діяльність юних спортсменів, а також складність роботи тренера не завжди дозволяють точно, всебічно й об'єктивно враховувати результати його праці, особливо у вихованні юних спортсменів. Обсяг проведеної навчально-виховної роботи іноді не відповідає якості й ефективності педагогічних впливів [12].

Якість педагогічної праці тренера визначається рівнем його підготовки по конкретному виді спорту, психолого-педагогічними знаннями про об'єкт своєї діяльності — юному спортсмені, ступенем підготовленості до кожного конкретного тренування або виховного заходу.

Оцінка педагогічної діяльності тренера складається з оцінки придбаних вихованцем конкретних спортивних навичок і умінь, тієї позиції (особистісної), що він займає у своїй команді, і з оцінки підготовленості тренера.

Оцінити результати своєї роботи тренерові досить важко, тому що аналізуються вчинки, почуття і знання, обумовлені мотивами, поглядами, звичками, переконаннями вихованців. Інакше кажучи, оцінка повинна виявляти і зовнішні дії, і, по можливості, внутрішній світ юного спортсмена.

Проблема обліку результатів роботи тренера зв'язана з визначенням критеріїв оцінки і кінцевих результатів навчально-виховної роботи. Ці показники містять деякі непрямі дані про користь того або іншого заходу для самих юних спортсменів, але саме по собі захід ще не свідчить ні про рівень зрілості дитячого спортивного колективу, ні про розвиток юних спортсменів, ні про отримані ними спортивних уміннях або досвіді моральних відносин. Усі залежить від того, як готувалося або проводився цей захід, наскільки високий його педагогічна культура, яка моральна атмосфера була створена в колективі, яка застосовувалася методика.

Коли ж мова заходить про результати виховної роботи, то на перший план виступають рівень зрілості дитячого спортивного колективу, особистість юного спортсмена, його ріст (спортивний і моральний) і розвиток. Результати спортивно-масової роботи з підлітками визначають по:

1) рівневі зрілості дитячого спортивного колективу:

а) готовності колективу до виконання спортивних і суспільно корисних справ;

б) діловитості, організованості колективу і здатності до подолання труднощів;

в) турботі про кожен член колективу, відповідальному відношенню кожного до колективу;

2) рівневі вихованості юного спортсмена:

а) почуттю приналежності до дитячого спортивного колективу, за діяльність якого він і його товариші відповідають;

б) успішній участі в спортивно-масових заходах, якості їхнього проведення;

в) оволодінню визначеними навичками і знаннями, необхідними для проведення спортивно-масових і суспільно корисних справ, ігор. Особливо важливі організаторські і спортивні навички;

г) розширенню досвіду комуністичних моральних відносин в умовах систематичної спільної діяльності в команді. Досвід моральних відносин юних спортсменів до праці, спортові, до своїх обов'язків, товаришам, дорослим, до рідної землі, до природи — головний результат виховної роботи. Уся спортивно-масова робота з підлітками повинна бути спрямована на досягнення високого ідейно-морального рівня юного спортсмена.

Аналіз передового педагогічного досвіду — найважливіший елемент наукового дослідження. Тренерові для того, щоб використовувати передовий досвід, необхідно вирішити ряд задач. По-перше, передовий педагогічний досвід необхідно виявити. Для цього мало знать його загальні ознаки — треба уміти відрізнити його від масової практики, мати точні докази того, що даний досвід є передовим. По-друге, передовий досвід потрібно вивчити, проаналізувати, узагальнити, для чого необхідно установити його основні параметри. По-третє, будь-яке явище не може бути вірно вивчене й осмислено, якщо воно узято ізольоровано від навколишніх його умов, поза зв'язком з іншими явищами. Тільки «цільний досвід», підкреслював А. С. Макаренко, є підставою для ухвалення рішення. Така цілісність може бути досягнута лише при комплексному підході до вивчення передового педагогічного досвіду.

Сучасний тренер — це людин, що розвиває в юних спортсменів ініціативу і самостійність, що учить переборювати труднощів, що готує піонерів-інструкторів по різних видах спорту. При цьому тренер прагне, щоб його вихованці вміли: визначати мета своєї спортивної роботи; розробляти план дій; організовувати обговорення цього плану в спортивній команді; обладнати місця для проведення тренувань і змагань, підготовляти спортивне спорядження й інвентар; розподіляти товаришів для виконання різних завдань; захоплювати товаришів майбутніми тренуваннями і змаганнями; організовувати в команді змагання за краще виконання різних вправ, елементів техніки; організовувати допомога починаючої і відстаючої; проводити заходу, присвячені олімпійським іграм, чемпіонатам світу, Європи; переконувати своїх товаришів; орієнтуватися в непередбаченій обстановці; контролювати виконання спортивних завдань; підводити підсумки; організовувати допомога вчителеві в проведенні уроку фізкультури [4].

Особлива увага сучасний тренер повинний звертати на те, щоб інструктори по різних видах спорту прагнули: прищеплювати юним спортсменам любов до радянського спорту; бути щирих і тактовними стосовно однолітків; прислухатися до їх висловлень, обережно поправляти них, якщо вони помиляються; організовувати допомога відстаючими силами хлопців; уміти переконувати підопічних, домагатися, щоб усі розуміли справедливість сказаного; впливати на хлопців своєю захопленістю, бути упевненими в успіху; вимагати категоричного виконання своїх завдань тільки у виняткових випадках; давати доручення не тільки найбільш здатним; даючи доручення, пропонувати подумати, як його краще виконати; враховувати інтереси товаришів при розподілі доручень; завести бібліотечку спортивної літератури для самоосвіти; уміти бачити спорт і переносити побачене на своє тренування; думати про завтрашній успіх; завжди приходити на тренування в гарному настрої, веселим, добру і чуйним; не приписувати перемогу собі. Хлопці повинні почувати, що перемогли вони; не показувати свою утому; організовувати в команді випуск стінної газети або бойового листка; бути суворим до порушників; запрошувати на тренування батьків своїх товаришів; вірити у вольового товариша більше, ніж у здатного, але примхливого; завжди шукати важку роботу.

Значне місце в роботі сучасного тренера приділяється системі самостійних завдань інструкторам по видах спорту.

Навчаючи інструкторів, тренер повинний прагнути, щоб тренування, що вони проводять зі своїми однолітками, були цікавими, а головне, корисними для команди.

У роботі з інструкторами тренер може застосовувати цілий ряд методичних прийомів, що сприяють

Складність вимог до діяльності тренера обумовлює необхідність розгляду його конкретних функцій.

1.4 Функції тренера

Тренерові приходиться вирішувати різні задачі: організаційні, педагогічні, господарсько-постачальницькі, виробничі, адміністративні й ін. При цьому, наприклад, виробнича задача одночасно може бути і педагогічної, і організаційної, і економічної. Вирішення адміністративної задачі одночасно може служити засобом педагогічного впливу на дитячий спортивний колектив і окремого вихованця. Через цього нерідко тренер випустить з уваги головну мету своєї роботи — виховання гармонічне розвитий особистості.

Тому що діяльність тренера є різновидом педагогічної діяльності, він виконує загально педагогічні функції, але разом з тим специфічні виховні можливості дитячого спортивного колективу жадають від тренера виконання ряду своєрідних функцій.

Визначальний елемент системи діяльності тренера — це навчально-виховні цілі в роботі зі спортивною командою. Вони збігаються з цілями комуністичного виховання підростаючого покоління й визначаються потребами розвитого соціалістичного суспільства. Ідейно-політичні задачі тренер може успішно вирішувати лише на педагогічному рівні. Тому перша і головна функція тренера складається в перетворенні цілей партії, потреб суспільного розвитку в педагогічні задачі. Ця функція має на увазі насамперед уміння намітити перспективну мету, який зможе досягти команда при оптимальній організації її діяльності, точно формулювати педагогічні задачі на більш короткий термін як у відношенні навчально-виховної діяльності всієї спортивної команди, так і у відношенні тих або інших груп юних спортсменів і окремих вихованців.

Друга функція тренера — постановка колективу в позицію суб'єкта діяльності. Це ключ до розвитку ініціативи і самостійності юних спортсменів, їхнього самовиховання. Тренер повинний уміти перетворювати педагогічні задачі в задачі самого дитячого колективу. Лише при цьому умові об'єкт виховання — спортивний колектив — стає суб'єктом виховання. Дана функція припускає уміння користуватися методом переконання, впливаючи на свідомість вихованців, формуючи мотиви діяльності і поводження; методами організації діяльності колективу й особистості, а також методами їхнього стимулювання.

Зміст життя юних спортсменів невіддільно від форм їхньої діяльності, від методів педагогічного впливу, який розташовує спортивний колектив і його керівник — тренер. Лише комплексний вплив при строгій відповідності змісту, форм і методів виховної роботи забезпечує ідейне, моральне, трудове становлення особистості нової людини. Комплексний підхід у вихованні характеризується поруч елементів, що сприяють оптимізації усього виховного процесу.

По-перше, неможливо в сучасних умовах досягти високих результатів виховання в дитячому спортивному колективі, не з огляду на економічних, соціальних, ідеологічних і інших факторів громадського життя, не контролюючи і не направляючи сприйняття дітьми і підлітками явищ життя.

По-друге, необхідно піклуватися про всіляке зміцнення єдності виховних зусиль спортивної команди і родини, школи, колективів фізичної культури й інших інститутів виховання, про удосконалювання планування і координації усіх виховних засобів для досягнення поставлених задач.

По-третє, успішне рішення виховних задач найтіснішим образом зв'язано з вивченням особливостей дитячого спортивного колективу, його психолого-педагогічних характеристик, потенційних можливостей.

По-четверте, важлива умова в організації життя і справ колективу — неодмінний облік вікових і індивідуальних характеристик дітей як передумова диференційованого керівництва самодіяльністю юних спортсменів, їхнім ідейно-моральним вихованням [9].

По-п'яте, виховним впливом варто охоплювати усіх без винятку підлітків, утягуючи них в активну творчу колективну діяльність.

Третя функція тренера — облік дієвості форм, методів, засобів виховання і коректування системи і послідовності застосовуваних впливів за допомогою наукових методів аналізу. Знання методів педагогічного дослідження необхідно тренерові для дослідження об'єкта, процесу і результатів власної діяльності і найшвидшого оволодіння мистецтвом виховання.

Перерахування основних функцій тренера показує, наскільки актуальна потреба в науковому обґрунтуванні і розробці структури і змісту кожної функції, вичленовуванні кола педагогічних умінь, навичок, обсягу знань, що забезпечили б тренерові успішне виконання його функціональних задач.

1.5 Структура діяльності тренера

Професійні функції тренера переломлюються в компонентах його діяльності: проектувальному, конструктивному, організаторському, комунікативному і гностичному.

У практиці конструктивний компонент виражається у відпрацьовуванні структури занять, особливостей методики рішення дидактичних задач, плану тренування. Гностичний компонент супроводжує проектуванню і конструюванню навчального процесу, тому що тренер аналізує і синтезує свій досвід, здобуває педагогічні і спеціальні знання. На виконавчому етапі, коли система «тренер — юний спортсмен» замкнута, переважають комунікативний і організаторський компоненти, що знаходять висвітлення в календарно-тематичному і поурочному плануванні.

Проектувальний і конструктивний компоненти — це здатність тренера до передбачення і проектування життя дитячого спортивного колективу, а також власної діяльності і поводження; розробка конкретних оздоровчих, освітніх, виховних задач; проектування якостей, що повинні бути виховані в юних спортсменах; встановлення обсягу і змісту видів спортивної діяльності; методична розробка окремих напрямків діяльності дитячого спортивного колективу.

Прямим проявом конструктивної діяльності є система планування навчально-виховної роботи. План (програма) роботи тренера передбачає єдність учбово-тренувальної, виховної й організаторської роботи; цілеспрямованість, систематичність і безперервність виховного впливу на всі сторони життя і діяльності спортивного колективу й особистості; самодіяльний характер діяльності спортивного колективу. Нарешті, він повинний забезпечувати відповідність усіх заходів рівневі вихованості юних спортсменів, їх віковим і психологічним особливостям. Тут названі лише основні вимоги до планування, що передбачають ще і дотримання цілого ряду інших методичних умов. Але, з одного боку, багатофакторність планування, а з іншого боку — недостатня теоретична і методична розробленість цього компонента діяльності нерідко приводять до того, що плани виховної роботи тренерів являють собою механічний набір тих або інших виховних заходів, позбавлених зв'язки з задачами виховання і навколишньою дійсністю.

Організаторський компонент — це здатність тренера організувати діяльність спортивного колективу, саму спортивну роботу з урахуванням включення в неї кожного юного спортсмена; розвивати і створювати традиції спортивного колективу й ін. Кожна педагогічна дія тренера має організаторський характер. По образному вираженню А. С. Макаренко, гарна педагогіка — це є, по суті справи, гарна організація. Організаторський компонент включає багатство різнопланових, різнохарактерних дій: формування організаторських умінь юних спортсменів, навчання їхнім способам дій, керівництво роботою активу команди, забезпечення взаємодії спортивних колективів, а також прийоми спонукання підлітків до дій, використання обліку, контролю, системи заохочень.

Створення чіткої структури організаторської діяльності тренера багато в чому підвищує ефективність його роботи. Однак тренери нерідко зводять свою організаторську діяльність лише до досягнення формальних результатів (бачачи свою мету лише в тім, щоб усі зібралися в потрібний час у потрібному місці, провели ту або іншу справу і т.д.) і випустять з уваги головне — виховну ефективність проведеної справи. Підлегла цілям виховання, організаторська робота здобуває зовсім іншу структуру і якість.

Комунікативний компонент — це здатність тренера встановлювати педагогічно доцільні відносини з юними спортсменами, їхніми батьками, адміністрацією школи і підприємства, що шефствує; розширювати і зміцнювати контакти з різними спортивними колективами. Тренер повинний установлювати ділові й емоційні контакти, що забезпечують виконання всіх інших функцій і компонентів його діяльності. Ніж легше він вступає у відносини і зв'язки з окремими дітьми і колективом, чим більш здатний розуміти, співчувати, співпереживати, чим більш точні його ідейно-моральні оцінки, тим вище виховна ефективність його праці.

Гностичний компонент — це здатність до вивчення й оцінки досвіду керівництва дитячими спортивними колективами, застосування його в практиці своєї роботи; аналіз власного досвіду, а також досвіду своїх колег, постійна самоосвіта.

Цей компонент педагогічної діяльності тренера включає вивчення й аналіз: а) об'єкта діяльності (окремого вихованця і колективу), його стану, розвитку, усіх змін, що у ньому відбуваються; б) умов, засобів, форм і методів, за допомогою яких дана діяльність здійснюється, об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають на весь характер спортивно-масової і виховної роботи; в) достоїнств і недоліків у розвитку особистості самого тренера.

РОЗДІЛ 2. ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ В РОБОТІ ТРЕНЕРА

2.1Індивідуальний підхід у навчанні і вихованні

Індивідуальний підхід розглядається в радянській педагогіці як один з найважливіших принципів навчання і виховання і визначається як діяльність навчальних (тренера), що припускає «тимчасову зміну найближчих цілей щодо сторін змісту, методів і організаційних форм навчально-виховної роботи з урахуванням індивідуальних особливостей особистості учня для реалізації найбільш успішного розвитку її соціальної типовості й індивідуальної своєрідності. Індивідуалізація педагогічного процесу має два аспекту. По-перше, виховний вплив повинний досягати кожного юного спортсмена. По-друге, індивідуальний підхід вимагає знання індивідуальних особливостей і умов життя кожного юного спортсмена, обліку їхній у навчанні і вихованні. Це означає, що тільки знаючи індивідуальні особливості й умови життя юного спортсмена, можна відбирати мети, зміст, методи, засоби й організаційні форми навчання і виховання. Зрозуміло, маються на увазі не кінцеві цілі, не загальний обсяг змісту виховання (вони визначаються вимогами суспільства), а приватні цілі і зміст конкретних етапів формування особистості юного спортсмена.

Поняття „індивідуальний підхід“ звичайно ототожнюють з поняттям „індивідуалізація методів“. Цим терміном позначається досить широке коло педагогічних дій тренера: вибір способів, прийомів, комбінацій, темпу учбово-тренувального заняття відповідно до рівня підготовки і рівнем розвитку спортивних здібностей підлітків, облік індивідуальних особливостей особистості, виховання й умов життя юного спортсмена; вибір найбільш доцільних засобів розвитку творчої активності дітей у спортивному і громадському житті команди; систематичний аналіз досягнутих результатів з метою визначення подальших задач індивідуальної роботи або зміни способів педагогічного впливу у випадках, коли робота виявляється недостатньо ефективною.

Індивідуальний підхід припускає знання індивідуальності, тобто того особливого, неповторного, що відрізняє однієї людини від всіх інших і включає природні і соціальні, фізичні і психічні, уроджені і придбані властивості.

Індивідуальний підхід з необхідністю включає й особистісний підхід. Він вимагає знання й обліку у виховній роботі з юним спортсменом властивостей його особистості, що для зручності їхнього розгляду можна звести в наступні основні групи: динамічні, комунікативні, пізнавальні, емоційні і психофізіологічні. До динамічного відносяться властивості, що лежать в основі активності особистості, виконують функцію спонукання до діяльності, додають їй вибірковість і спрямованість. Це потреби, мотиви, бажання, інтереси, мети, потяги, установки особистості, ідеали, переконання, світогляд, темперамент.

Комунікативні властивості особистості обумовлюють якісна своєрідність спілкування [12].

Пізнавальні властивості містять у собі такі процеси психіки, як відчуття, сприйняття, представлення, уява, мислення і мова.

До емоційної сфери особистості відноситься широке коло явищ — від настроїв до вищих почуттів. Індивідуальна своєрідність емоційної сфери особистості обумовлюється властивостями вищої нервової діяльності, перевагою активності одного з відділів вегетативної нервової системи, самооцінкою, положенням у системі міжособистісних відносин і т.п.

Засоби і прийоми для здійснення принципу індивідуального підходу тренер вибирає в залежності від конкретних умов навчально-виховної роботи. Йому дуже важливо установити контакт із вчителями і батьками своїх вихованців, щоб загальними погодженими діями впливати на формування характеру підлітка. У здійсненні принципу індивідуального підходу неоціненну роль може зіграти дружба команди з відомими спортсменами.

Індивідуальний підхід вимагає обліку можливостей і здібностей кожного юного спортсмена.

Крім того, індивідуальний підхід варто розглядати не тільки як вплив тренера на юного спортсмена, але і як вплив на підлітка всього колективу, тому що індивідуальний розвиток юного спортсмена визначається взаємодією насамперед трьох сил: тренера, колективу й особистості, що формується.

2.2 Індивідуальний підхід у навчанні як захід педагогічного впливу

Навчання як специфічний вид діяльності являє собою двосторонній процес, у якому розрізняються викладання (діяльність навчальних) і навчання (діяльність учня). Задача навчання полягає в тім, щоб підняти „функціональні можливості людини до визначеного заданого рівня“ (Е. А. Климов). Специфічний і продукт цієї діяльності — нові знання, уміння і навички, здібності учнів. І викладання, і навчання припускають адекватний взаємозв'язок, що забезпечує існування системи. При порушенні цього взаємозв'язку навчання перестає існувати або протікає неефективно.

У реалізації дидактичного принципу індивідуального підходу яскраво виявляється діалектика пізнання об'єктивного заходу педагогічного впливу стосовно конкретного учня. Індивідуально-диференційований підхід здійснюється в умовах колективного навчання і ні в якій мері не означає його ліквідації, він як своєрідне пристосування об`єктивнихвимог до особливостей суб'єкта припускає відшукання в типологічних, видовому індивідуальних характеристик для того, щоб процес засвоєння проходив в оптимальному режимі для кожного контингенту юних спортсменів. Адже те, що є надмірним для однієї частини підлітків, виявляється півзаходом для інший, тому що за даними психологічних досліджень і спостережень практики навчальні можливості учнів неоднакові.

Індивідуально-диференційований підхід у навчанні оперує в основному якісними поняттями: рівень навченості і рівень працездатності. Ці рівні рухливі і не завжди прямо пропорційні. Під працездатністю розуміється комплекс факторів, що характеризують особистість юного спортсмена у відношенні психофізіологічних можливостей і тривалості доступних їй зусиль у спортивної діяльності. По цим двох показниках підлітки розділяються на групи з різними рівнями спортивних здібностей і фізичної підготовленості.

Функціональні можливості організму завжди в чому-небудь індивідуально різні. Навіть у групі людей одного віку, статі і рівня попередньої підготовленості не знайти і двох з абсолютно однаковими можливостями. Індивідуальні розходження виявляються й в освоєнні рухів, і в характері реакції організму на фізичне навантаження, і в динаміку його адаптаційних (пристосувальних) перебудов. Усе це зобов'язує строго індивідуалізувати процес підготовки юних спортсменів [11].

Індивідуалізація процесу спортивної підготовки підлітків основана на органічному сполученні двох напрямків — загально підготовчого і спеціалізованого. Загально підготовчий напрямок припускає освоєння обов'язкового мінімуму життєво важливих рухових умінь, навичок і зв'язаних з ними знань, а також досягнення визначеного рівня різнобічного розвитку фізичних якостей. Основний зміст програми занять у рамках даного напрямку незалежно від індивідуальних схильностей. Індивідуалізація ж виявляється головним чином у методах навчання і виховання, а також додаткових засобах.

Спеціалізований напрямок припускає заглибленеудосконалювання в обраній діяльності. Тут уже не тільки методи, але і зміст занять визначається в залежності від індивідуальних схильностей, обдарованості підлітків. Сполучення обох напрямків створює умови для всебічного й у той же час глибоко індивідуалізованого фізичного удосконалювання.

Індивідуальний підхід у процесі навчання і виховання юних спортсменів необхідний при рішенні будь-якої приватної задачі, будь те формування знань, умінь і навичок або виховання фізичних і моральних якостей. Він виражається в диференціації навчальних завдань і шляхах їхнього виконання, норм навантаження і способів її регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу відповідно до індивідуальних особливостей що займаються.

Винятково важливо цілеспрямоване вивчення юних спортсменів у процесі тренування за результатами їхньої праці, умінням виконувати практичні завдання, здібності переборювати труднощі в спортивній діяльності. Знання всіх індивідуальних особливостей підлітків, їхнього дійсного відношення до спорту і мотивів спортивної діяльності дозволяє диференціювати завдання по ступені труднощів, розвивати здатності найбільш обдарованих, підтягувати відстаючих до середнього рівня.

Відповідно до дослідження Л. Ф. Моносової були встановлені деякі додаткові педагогічні уміння, володіння якими дозволяє з великим успіхом здійснювати диференційований педагогічний вплив.

Конструктивні уміння: 1) уміння на основі уважного вивчення юних спортсменів, з урахуванням рівнів навченості і працездатності, розбити них на діючі рухливі групи в залежності від спортивної задачі; 2) уміння, виділивши безумовний мінімум знань, умінь і навичок, намітити програму заповнення пробілів; 3) оцінка труднощів спортивної задачі і диференціювання її щодо груп із середніми і низькими спортивними можливостями; 4) підбор навчального матеріалу „із прицілом“ на різні навчальні групи і на різні етапи тренування; 5) визначення моментів зіткнення роботи груп або сполучення фронтальної, групової й індивідуальної роботи; 6) чітке визначення часу на кожен вид вправ конструювання своєї діяльності з управління тренуванням груп на різних етапах заняття; 7) можлива диференціація домашнього завдання у відношенні мети, способу, а іноді терміну виконання.

Організаторські уміння: 1) організація цілеспрямованої діяльності кожної навчальної групи; 2) організація взаємодії груп на різних етапах заняття(взаємодопомога, взаємоконтроль); 3) здійснення одночасного керівництва діяльністю груп [13].

Комунікативні уміння: установлення доброзичливих відносин не тільки між тренером і юними спортсменами, але і між групами підлітків.

Пізнавальні (гностичні) уміння присутні в кожнім з перерахованих вище умінь, але особливо яскраво вони повинні виявлятися в постійній діяльності по вивченню юних спортсменів, що включає строгу фіксацію підсумків спостереження.

Комплекс названих умінь є мінімально необхідним атрибутом майстерності тренера, що усвідомлює важливість індивідуального диференційованого підходу в навчанні.

2.3 Розвиток спортивної активності в підлітків з урахуванням їх індивідуальності

Індивідуальність підлітка не є якесь зовсім виняткове і іманентно властиве йому чисто біологічна, уроджена властивість, незалежне від умов життя і виховання. Б. М. Теплов підкреслював, що „ніяка психологічна особливість людини не визначається тільки властивостями нервової системи. Вона завжди є результатом виховання в широкому змісті цього слова. Але в одних дітей життєві можливості взагалі і виховні зокрема падають на один ґрунт (визначені властивості нервової системи), в інших — на іншу“.

Особистість формується під впливом взаємодій і відносин, що впливають і на інших людей, отже, сприяють формуванню якихось загальних, типових соціально-класових і соціально-психологічних рис. Ряд типових психологічних особливостей у підлітків дозволяє об'єднати них в умовні: групи. У свою чергу, виділення типових груп: юних спортсменів допоможе тренерам більш цілеспрямовано впливати на особистість підлітка, не ізолюючи його від колективу і тих відносин, у яких він знаходиться. Як основну ознаку, по якому здійснюється умовний розподіл юних спортсменів на групи, виділяються потреба підлітка в спортивній діяльності і наявність у нього відповідного досвіду ; її реалізації. Виявлення особливостей груп дає змогу визначити тенденцію в розвитку активності в спортивній діяльності як колективу, так і особистості кожного підлітка.

I група — підлітки з яскраво вираженою зацікавленістю в спортивній діяльності і наявністю умінь і навичок задоволення цієї потреби. Основна задача тренера: дати хлопцям нове поле спортивної діяльності, досить складне, але в той же час посильне, використовуючи вже придбані ними навички й уміння. Як правило, ця група є нечисленною, у неї входять кращі юні спортсмени, але з ними потрібно працювати і до них необхідний індивідуальний підхід.

II група — підлітки з яскраво вираженим прагненням до спортивної діяльності, що, однак, не мають навичок здійснення цього прагнення. Тренерові в роботі з такими підлітками доцільно показати способи, що допомогли б їм зайняти ведуче місце в команді, навчити їхній добре виконувати спортивні вправи, комбінації, прийоми.

Підлітки, віднесені до III групи, виявляють інтерес тільки до окремих спортивних комбінацій, прийомам, але не в цілому до спортивної діяльності і не мають достатні навички її здійснення. Основна задача тренера: використовуючи інтереси і схильності, знання й уміння підлітків, поступово підвести них до задоволення участю в спортивній діяльності, включаючи в систему вправ комбінації різної складності.

Юні спортсмени, віднесені до IV групи, не виявляють великого інтересу до спортивної діяльності, не мають визначені навички її здійснення. При роботі з підлітками цієї найбільш важкої групи тренерові доцільно виявити і нейтралізувати причини їхнього негативного відношення до спорту, щоб, внісши відповідні корективи в мотивацію, уключити них в активну спортивну діяльність усієї команди. У зв'язку з цим необхідно ставити перед підлітками цієї групи в процесі спортивної діяльності як загальні колективні задачі, так і індивідуальні стосовно кожного юного спортсмена.

Основою методики індивідуального підходу є цілеспрямований педагогічний вплив на підлітка з метою включення його в активний пошук нових способів тренування.

При організації спортивної діяльності підлітків тренер повинний керуватися положенням про єдності свідомості і діяльності. Залучення хлопців у спортивну діяльність починається з опори на бажання підлітка опанувати конкретним видом спорту. Але опанувати навіть цікавим для нього видом спорту підліток зможе, тільки нагромадивши визначені навички і досвід виконання ряду конкретних, іноді досить складних вправ і комбінацій. Тому при організації спортивної діяльності треба звертати увагу також на внутрішню позицію підлітка, що міняється в залежності від ступеня зацікавленості конкретними способами, прийомами виконання спортивних вправ, від наявності навичок і досвіду в оволодінні технічними і тактичними прийомами конкретного виду спорту, відносин у команді і групі. Опора на вже наявні інтереси підлітка дозволяє формувати і розвивати нові, поступово розширюючи сферу його зацікавленої участі в спортивній діяльності. Таким чином, діяльність по інтересі варто розглядати як важливий засіб включення підлітка в різноманітну спортивну діяльність команди, як можливість формувати його індивідуальність, виховувати гармонійно розвиту особистість [4].

Зміст спортивної діяльності підлітків на початковому етапі залежить від приналежності їхній до тієї або іншої виділеної групи. Наприклад, у роботі з підлітками I групи можна починати з передачі отриманих спортивних знань і умінь іншим членам команди, тобто ці підлітки є активними помічниками тренера в організації тренувань, інструкторами спорту. З підлітками ж II групи варто починати з нагромадження досвіду виконання й організації спортивної діяльності. Різні і форми роботи в одній групі, тому що активність підлітків при участі в окремих видах спортивної діяльності різна. Різноманіття форм і видів спортивно-масової роботи з юними спортсменами створює сприятливі умови для включення їхній у ті види діяльності, що найбільше відповідають їх індивідуальним особливостям.

Поділ підлітків на групи має лише відносне, методичне значення. Групи не статичні. У процесі навчально-виховної роботи юні спортсмени постійно переміщаються з групи в групу в напрямку більш високого рівня спортивної вмілості.

Аналіз результатів проведеного дослідження показав наступне: 1) вихідні характеристики відносини підлітків до спортивної діяльності різні — від ініціативності, самостійності, ретельності до неучасті в діяльності і навіть створенні перешкод для інших; 2) процес становлення спортивної активності в більшості підлітків протікає стрибкоподібно, що порозумівається не тільки психологічними особливостями віку й індивідуальних можливостей, але і виборчим відношенням до спортивної діяльності. Підвищення активності підлітків у спортивній діяльності насамперед зв'язано з досягненням високих спортивних результатів.

2.4 Модель індивідуалізації виховання юного спортсмена

Побудова зразкової моделі індивідуалізації виховання юного спортсмена включає наступні етапи: вивчення тренером особистості підлітка; проектування особистісних властивостей і якостей, здійснення групових і індивідуальних програм виховання особистості в колективі; установлення безпосередніх контактів між тренером і юними спортсменами в процесі виховання; коректування на основі аналізу цих контактів ходу і результатів процесу виховання.

У ході апробації цієї моделі тренер може відібрати критерії вивчення особистості, скласти експериментальні групи і індивідуальні програми її виховання, розглянути педагогічні шляхи їхнього здійснення, розробити класифікаційні основи педагогічних контактів (як прямих і зворотних зв'язків), виявити деякі теоретичні аспекти проблеми коректування виховного процесу. При цьому тренерові необхідно пам'ятати, що особистісній і індивідуальне в дитині виявляється вже на ранніх стадіях його розвитку. І хоча відбувається це порию спонтанно, нерівномірно і хитливо, а ступінь усвідомлення і вольового целеустремления дій невисока, дані прояву заслуговують самої пильної уваги.

Розглянемо докладніше етапи індивідуалізації виховання особистості юного спортсмена в дитячому спортивному колективі.

I етап. Вивчення особистості школяра тренером. Перед початком цієї роботи варто створити схему, що відбиває ступінь знання тренером кожного юного спортсмена. Розроблена схема вивчення особистості підлітка включає такі компоненти:

а) аналіз змін, що відбуваються в особистості, у залежності від віку;

б) набір методів вивчення особистості, доступних тренерові;

в) підведення підсумків вивчення особистості за допомогою психолого-педагогічної характеристики.

Учні 1 — 3-х класів вивчаються в родині, школі і спілкуванні на спортивній площадці. Основна увага тренер повинний зосередити на психічних новотворах у дітей, що викликають зміну міжособистісних відносин, їхня динамічність у навчальній, трудовій, спортивній діяльності, новизну соціального досвіду в колективі, в октябрятской і піонерській роботі, у родині й у спілкуванні з хлопцями поза школою. У результаті тренер одержує досить повне представлення про особистості кожного учня по всіх необхідних параметрах. Методи вивчення: психолого-педагогічні спостереження, цілеспрямовані бесіди з батьками і самих школярах.

Учні 4 — 8-х класів вивчаються в умовах школи, родини і в позакласній сфері спілкування. Особливості підліткового віку вимагають обліку вікових змін, просування в навчальних справах, вибіркового відношення до шкільних предметів, до суспільних справ, мотивації спортивної діяльності, поводження і внутрішньо колективних спілкувань. При вивченні старших підлітків необхідно зосередити увагу на перебудові ціннісних орієнтації, що відповідають почуттю дорослості, що з'являється. Працюючи за даною схемою, тренер одержить матеріал, достатній для того, щоб правильно проектувати особистість підлітка, передбачати ті складності і труднощі, що можуть виникнути в процесі виховання.

II етап. Проектування особистості юного спортсмена здійснюється в процесі складання диференційовано-групових і індивідуальних програм виховання особистості в спортивному колективі. Групові програми охоплюють в основному учнів, що не вимагають особливого індивідуального підходу. У ці програми можуть бути включені: формування колективізму і подолання індивідуалізму й егоцентризму, виховання щирості, працьовитості, старанності, дисциплінованості, подолання облудності, зазнайства і т.д. Індивідуальні програми, як правило, складаються тренером для тих, хто вимагає особливого підходу.

III етап. При здійсненні програми виховання в дитячому спортивному колективі застосовуються наступні методи впливу: а) залучення підлітків у громадське життя колективу і розширення бази для такої діяльності; б) розвиток ділових і міжособистісних відносин і зміна позиції тренера; в) створення психологічного ґрунту для цілеспрямованого самовиховання, що є найбільш ефективним засобом реалізації програми виховання [4].

IV етап. Установлення постійних контактів тренера і юних спортсменів у процесі виховання. До прямих зв'язків можна віднести всі контакти (тренер — учень), що виникають з ініціативи тренера; до зворотних зв'язків (учень — тренер) — всі контакти, ініціатором яких є юний спортсмен. Прямі зв'язки можна розділити на стимулюючі (тренер заохочує наміри вихованців, створює сприятливі умови для спілкування), функціональні (у межах виконання своїх виховних функцій), комунікативні (включення у відносини дітей, наприклад участь у їхніх іграх, самодіяльності, розмовах і т.п.), перцептивно-прогностичні (вивчення особистості школяра і прогнозуванняйого виховання). Зворотні зв'язки (учень — тренер) можуть бути названі контактними (звертання, прохання, питання) і у випадках повної відвертості довірчими. Створення системи контактів дозволяє тренерові, з одного боку, глибше вивчати особистість підлітка і доповнювати спостереження активним включенням у його внутрішній світ, з іншого боку — оцінювати дієвість виховних програм; у старших командах ці контакти допомагають формувати в підлітків потреба в самовдосконаленні.

V етап. Коректування є необхідним елементом індивідуалізації виховного процесу: здійснення групової або індивідуальної програми для закріплення якостей особистості, що виховуються; доповнення виховних програм новими методами і прийомами впливу, що виховує; обліку змін у спортивному колективі, у внутрішньо колективних відносинах; перегляду виховної програми, якщо виявляється її непридатність. Коректування як би завершує індивідуалізацію виховного процесу, спирається на його результати. Воно може відноситися і до психолого-педагогічної характеристики, і до виховної програми, і до шляхів її здійснення, і до форм контактів з юними спортсменами.

Створюючи модель індивідуалізації виховання юного спортсмена, тренер повинний пам'ятати, що він має справу не з окремою якістю або рисою характеру підлітка, а з особистістю в цілому. Гарне або погане поводження вихованця є лише проявом його натури і з різним ступенем вірогідності може відбивати сутність особистості. Тому й у впливі треба виходити насамперед не з конкретного вчинку, а з загального знання дитини, впливати не на конкретну якість, а на особистість у цілому, охоплювати не вузьку сферу даної події, а більш глибокі особистісні мотиви і перспективи.

Крім того, необхідно враховувати, що крім конкретних, особистісних якостей підлітки мають щось загальні у віковому розвитку, знання якого полегшує проникнення в індивідуальні якості і підвищує ефективність впливу.

ВИСНОВОК

Аналіз діяльності тренерів показує, що їх педагогічна майстерність не можна визначити як якусь однозначну психолого-педагогічна якість або тільки як рівень розвитку педагогічних здібностей. Педагогічна майстерність — синтез наукових знань тренера, його організаційно-методичного мистецтва й особистий якостей — розуму, почуттів, волі, характеру, здібностей.

Тренер, що має високий рівень майстерності, не тільки допомагає юним спортсменам свідомо і творчо опановувати конкретними спортивними уміннями, але і створює велику виховну взаємодію.

Основні критерії педагогічної майстерності тренера: визначена система і послідовність у супереч спортивно-масовій роботі; високі стабільні результати до учбово-тренувальних заняттях з юними спортсменами; визнання його авторитету підлітками і громадськістю; уміння узагальнювати і творчо переймати кращий досвід.

Високий рівень педагогічної майстерності припускає:

— духовне покликання й інтерес до педагогічної діяльності, прагнення до постійного удосконалювання своїх психолого-педагогічних і спортивних знань і своєї методологічної підготовленості, партійну відповідальність за якість навчання і виховання юних спортсменів;

— систему знань по конкретному виді спорту, глибоке володіння спортивними уміннями;

— методичну озброєність, що забезпечує раціональну організацію процесу навчання і виховання;

— уміння, зв'язані з технікою педагогічної справи. Наприклад, уміння цікаве, дохідливо вести розповідь, бесіду, полемічну суперечку, робити складні істини зрозумілою і доступними, володіти інтонацією, темпом своєї мови, мімікою, жестами і т.д.;

— уміння аналізувати поводження юних спортсменів, розуміти їхні запити й інтереси, бачити особливості, і тенденції їхнього розвитку, визначати найбільш доцільні шляхи і методи педагогічного впливу; уміле використання особистих якостей підлітків і своїх можливостей в інтересах більш раціональної організації спортивно-масової роботи;

— уміння залучати юних спортсменів до імпровізації при створенні нових спортивних вправ у процесі оволодіння конкретним видом спорту.

Перераховані складової педагогічної майстерності необхідно розглядати в тісному взаємозв'язку, тому що кожне з них — важлива ланка в загальній структурі професійних вимог до особистості вихователя дитячого колективу.

Продуктивність рішення педагогічних задач, як показує досвід тренерів-майстрів, визначається самостійністю діяльності їхніх вихованців. У тренерів-майстрів юні спортсмени самостійно формулюють і вирішують задачі колективу, діють згідно обстановці, керують здійсненням наміченого, виявляють самостійність у виборі системи тренувальних вправ і об'єктів діяльності; залучають членів своєї команди до виконання тих або інших організаційних функцій у команді; створюють власні традиції, нові форми роботи, відстоюють самостійну точку зору, самокритично оцінюють свої вчинки, критикують товаришів за допущені помилки і т.д.

Задача керування дитячим спортивним колективом складається в забезпеченні високого рівня організації діяльності при розвитку самостійності й активності вихованців. Вона розпадається на безліч окремих педагогічних задач, що умовно можна розділити на два класи: операційні, зв'язані з вибором форм організаційного керування дитячим спортивним колективом у різні інтервали часу; функціональні, зв'язані з реалізацією планів і стратегії, вироблених при рішенні операційних задач. Тренер зможе успішно вирішити ці педагогічні задачі, тільки знаючи вікові особливості дітей, розуміючи їхні особисті, індивідуальні якості.

У реалізації прийнятих рішень особливе значення мають комунікативні й організаторські здібності тренера, тому що необхідно включати кожного вихованця в оптимальну для нього структуру діяльності, проникати в сферу міжособистісного спілкування юних спортсменів, керуватися комплексом стратегічних, тактичних і оперативних задач, передбачати можливі зміни і бути готовим реагувати на них.

ЛІТЕРАТУРА

1. Булгакова Н. Ж- Отбор и подготовка юных пловцов.- М.: Физкультура и спорт, 1978.— 152 с.

2. Вайцеховский С.М. Книга тренера. – М.: Физкультура и спорт, 1971. – 312 с.

3. Гончаров В. Д. Человек в мире спорта.— М.: Физкультура и спорт, 1978.—96 с.

4. Деркач А. А., Исаев А. А. Педагогическое мастерство тренера.- М: Физкультура и спорт, 1981.—374с.

5. Друзь В. А. Моделирование процесса спортивной тренировки.— К.: Здоров'я, 1976.—94 с.

6. Жмарев Н. В. Системный подход и целевое управление в спорте.—К.: Здоров'я, 1986.—128 с.

7. Жмарев Н. В. Управленческая и организаторская деятельность тренера.—К.: Здоров'я, 1984.—142 с.

8. Келлер В. С. Функции управления и системе подготовки спортсменов.— Теория и практика физ. культуры, 1975, № 6, с. 57—58.

9. Коломийцев Ю. А. Социально-психологический анализ деятельности тренера спортивной группы.— Теория и практика физ. культуры, 1976, № 6, с. 13—16.

10. Платонов В. В. Современная спортивная тренировка.— К.: Здоров'я, 1980.—334 с.

11. Платонов В.Н. Теория и методика спортивной тренировки. — К.: Вища шк., 1984. – 352 с.

12. Платонов В.Н. Теория спорта. – К., 1981.

13. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. – К.: Ол. литература, 1997.

еще рефераты
Еще работы по педагогике