Реферат: Міжнародний день толерантності

Міжнародний день толерантності

Вступ

Цей день встановлений Декларацією принципів толерантності, прийнятій на засіданні Генеральної конференції ЮНЕСКО 25 жовтня – 16 листопада 1995 р. Адміністрація сайту наводить текст Декларації.

Декларація принципів толерантності

Держави-члени Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралися в Парижі на двадцять восьму сесію Генеральної конференції 25 жовтня – 16 листопада 1995 р., пам’ятаючи про те, що Статут Організації Об’єднаних Націй проголошує: „Ми, народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості врятувати прийдешні покоління від лиха війни … знову утвердити віру в основні права людини, в гідність та цінність людської особистості і з цією метою виявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди”, нагадуючи про те, що в Преамбулі Статуту ЮНЕСКО, затвердженого 16 листопада 1945 р., підкреслюється, що „мир має ґрунтуватися на інтелектуальній та моральній солідарності людства”, нагадуючи також про те, що у Загальній декларації прав людини проголошується, що „кожна людина має право на свободу думки, совісті та віросповідання” (стаття 18), „на свободу переконань і на їхнє вільне висловлювання” (стаття 19) і що освіта „повинна сприяти взаєморозумінню, толерантності та дружбі між усіма народами, расовими і релігійними групами” (стаття 26), беручи до уваги відповідні міжнародні акти, в тому числі:

— Міжнародний пакт про громадянські і політичні права;

— Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права;

— Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;

— Конвенцію про запобігання злочинам геноциду та покарання за нього;

— Конвенцію про права дитини;

— Конвенцію 1951 р. щодо статусу біженців та Протокол 1967 р. стосовно статусу біженців, а також регіональні правові акти в цій галузі;

— Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;

— Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання;

— Декларацію про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії та переконань;

— Декларацію щодо прав осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин;

— Декларацію щодо заходів по ліквідації міжнародного тероризму;

— Віденську декларацію та Програму дій Всесвітньої конференції з питань прав людини;

— Декларацію та Програму дій, ухвалених під час Всесвітньої зустрічі на вищому рівні в інтересах соціального розвитку, що відбулася в Копенгагені;

— Декларацію ЮНЕСКО про раси та расові забобони;

— Конвенцію та Рекомендацію ЮНЕСКО пре боротьбу з дискримінацією в галузі освіти; пам’ятаючи про цілі проголошених ООН третього Десятиріччя дій по боротьбі проти расизму та расової дискримінації, Десятиріччя освіти в галузі прав людини та Міжнародного десятиріччя корінних народів світу, враховуючи рекомендації регіональних конференцій, проведених згідно з резолюцією 27С/5.14 Генеральної конференції ЮНЕСКО в рамках проголошеного Організацією Об’єднаних Націй Року толерантності, а також висновки і рекомендації інших конференцій та нарад, організованих країнами-членами в рамках програми Року толерантності, відчуваючи занепокоєння у зв’язку з актами нетерпимості, насильства, тероризму, ксенофобії, агресивного націоналізму, расизму, антисемітизму, відчуження, маргіналізації та дискримінації щодо національних, етнічних, релігійних і мовних меншин, біженців, робітників-мігрантів, іммігрантів та соціальне найменш захищених груп у суспільстві, а також актами насильства та залякування щодо окремих осіб, які реалізують своє право на свободу думки і висловлювання переконань, проявами, що почастішали останнім часом і становлять загрозу зміцненню миру та демократії на національному і міжнародному рівнях, звертаючи особливу увагу на обов’язок країн-членів розвивати та забезпечувати поважання прав людини та основних свобод для всіх без винятку незалежно від їхньої раси, статі, мови, національної належності, релігії або стану здоров’я і боротися з проявами нетерпимості, приймають та урочисто проголошують цю Декларацію принципів толерантності, сповнені рішучості зробити все необхідне для утвердження ідеалів толерантності в суспільстві, оскільки толерантність є не тільки важливим принципом, а й необхідною умовою миру та соціально-економічного розвитку всіх народів, ми проголошуємо таке:


Стаття 1. Поняття толерантності

Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність – це єдність у різноманітті. Це не тільки моральний обов’язок, а й політична та правова потреба. Толерантність – це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру.

Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність – це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності. Толерантність повинні виявляти кожна людина, групи людей та держави.

Толерантність – це обов’язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (e тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність – це поняття, що означає відмову від догматизму і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах у галузі прав людини.

Стосовно поважання прав людини виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає, що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке саме право за іншими. Це означає визнання того, що люди з природи своєї відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав’язані іншим.


Стаття 2. Державний рівень

На державному рівні реалізація принципу толерантності передбачає існування справедливого та неупередженого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм. Необхідно також, щоб економічні і соціальні можливості були доступними для кожної людини без будь-якої дискримінації. Відчуження і маргіналізація можуть стати причиною пасивності, ворожості та фанатизму.

Для того, щоб зробити суспільство толерантнішим, державам слід ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з питань прав людини і, в разі потреби, розробити нове законодавство з метою забезпечення в суспільстві рівноправних відносин і рівних можливостей для всіх груп і кожної окремої людини.

В інтересах міжнародної злагоди принципово важливо, щоб кожна людина, громада та нація усвідомлювали та поважали багатокультурний характер людського співтовариства. Без толерантності не може бути миру, а без миру неможливі розвиток і демократія.

Нетолерантність може набувати форми маргіналізації соціальне найменш захищених груп, їхнього вилучення із суспільного та політичного життя, насильства і дискримінації щодо них. Як проголошує Декларація про раси та расові забобони, “Всі люди та групи людей мають право відрізнятися один від одного” (стаття 1.2).

толерантність культура виховання дитина

Стаття 3. Соціальні аспекти

Толерантність особливо важлива в сучасному світі, який характеризується глобалізацією економіки і зростаючою мобільністю, швидким розвитком комунікації, інтеграції та взаємозалежності, великомасштабними міграційними процесами і переміщенням населення, урбанізацією і трансформуванням соціальних моделей. Оскільки кожна частина світу характеризується різноманіттям, ескалація нетерпимості та розбрату потенційно загрожує всім регіонам. Від такої загрози неможливо відмежуватися національними кордонами, тому що вона має глобальний характер.

Толерантність необхідна у взаєминах між окремими особами, в сім’ї та громаді. У школах, університетах та осередках неформальної освіти, удома і на роботі необхідно формувати атмосферу толерантності, стосунки відкритості, уважність один до одного та почуття солідарності. Засоби комунікації здатні відіграти конструктивну роль у сприянні вільному і відкритому діалогу та спілкуванню, роз’ясненню ваги толерантності та загроз, що їх несе байдужість до проявів нетолерантності з боку груп та ідеологій.

У Декларації ЮНЕСКО про раси та расові забобони проголошується, що слід вживати необхідних заходів з метою забезпечення рівності у праві на гідність та інших правах окремих осіб і груп людей. У цьому зв’язку особливу увагу слід зосередити на найменш соціально захищених групах, які перебувають у несприятливих соціальних чи економічних умовах, для того щоб надати їм правового та соціального захисту, зокрема в житлових питаннях та питаннях зайнятості, охорони здоров’я, забезпечити повагу до самобутності їхньої культури та цінностей, сприяти їхньому соціальному і професійному зростанню та інтеграції, зокрема засобами освіти.

Для розв’язання цього глобального завдання необхідно здійснювати відповідні наукові дослідження та створювати інформаційні мережі з метою координації діяльності міжнародного співтовариства, у тому числі залучати соціальні науки до проведення глибинного аналізу причин такого становища та до ефективних протидій негативним явищам, а також здійснювати наукові дослідження та моніторинг з метою сприяння виробленню політичних рішень та нормативній діяльності держав-членів.


Стаття 4. Виховання

Виховання є найефективнішим засобом запобігання проявам нетерпимості. Виховання в дусі толерантності починається з прищеплення людям знань про їхні права та свободи з метою забезпечити їхню реалізацію та зміцнити прагнення кожного до захисту прав інших.

Виховання в дусі толерантності слід розглядати як невідкладне завдання; у зв’язку з цим необхідно сприяти розробці навчальних методик для формування толерантності на систематичній і раціональній основі, розкриваючи культурні, соціальні, економічні, політичні та релігійні чинники нетерпимості, що призводять до насильства і відчуження. Політика і програми в галузі освіти повинні сприяти покращанню взаєморозуміння, зміцненню солідарності і толерантності у спілкуванні як між окремими особами, так і між етнічними, соціальними, культурними, релігійними і мовними групами та націями.

Виховання в дусі толерантності має бути націлене на протидію негативним впливам, які викликають страх та відособлюють від інших. Воно повинне розвивати в молоді здібності до незалежного мислення, критичної оцінки та формувати високі моральні критерії.

Ми заявляємо про свою готовність підтримувати і втілювати в життя програми наукових досліджень у галузі соціальних наук та виховання в дусі толерантності, прав людини та ненасильства. Це означає, що слід приділяти особливу увагу питанням підвищення рівня педагогічної підготовки, навчальних планів, змісту підручників і занять, удосконалення інших навчальних матеріалів, застосовуючи нові освітні технології з метою виховання чуйних і відповідальних громадян, відкритих до сприйняття інших культур, здатних цінувати свободу, поважати людську гідність та індивідуальність, запобігати конфліктам або розв’язувати їх ненасильницькими засобами.


Стаття 5. Готовність до дій

Ми зобов’язуємося сприяти формуванню психології толерантності та ненасильства, використовуючи для цього програми та заклади в галузі освіти, науки, культури і комунікації.

Стаття 6. Міжнародний день толерантності

Для того, щоб піднести громадську свідомість, звернути увагу на небезпеку, приховану в нетерпимості, протидіяти її проявам, сприяти формуванню психології толерантності та вихованню в її дусі, ми урочисто проголошуємо 16 листопада щорічним Міжнародним днем толерантності.

Виховання духовності в особистості на принципах педагогіки толерантності

Демократичні перетворення і соціальні потрясіння в суспільстві викликали необхідність виховання нестандартної, високо моральної, творчої особистості. Перед школою і учительством виникають складні і відповідальні завдання, які не можуть бути розв«зані без фундаментальної перебудови змісту, форм і методів навчання і виховання учнівської молоді. Це можливо виконати лише завдяки підвищенню культурного рівня, відродження загальнолюдських духовних цінностей, перебудові системи народної освіти, поверненню її до гуманістичних джерел, до морального виховання дітей та юнацтва.

Виховання у школі найтісніше пов'язане з духовним світом педагога, з потенціалом його особистості. Тому в умовах перебудови вищої педагогічної освіти особливого значення набуває проблема гуманізації, виховання духовності особистості на засадах добра, миру, толерантності, взаємоповаги і співробітництва.

Сьогодні актуально звучать слова найвидатнішого українського вченого В.О.Сухомлинського:»Людина по-справжньому виховується тоді, коли вона й сама виховує іншу людину. Почуття особистої гідності, честі, гордості пробуджується в людині за тих умов, коли вона вкладає частину своїх духовних сил в іншу людину, прагне зробити її кращою, бачить у ній, як у дзеркалі, себе, свої моральні риси, творчі здібності, майстерність".

Генеральна конференція ЮНЕСКО в рамках проголошеного ООН Року толерантності прийняла Декларацію принципів толерантності, де особлива увага звертається на обов«язок країн-членів розвивати та забезпечувати повагу прав людини та основних свобод для всіх без винятку, незалежно від їхньої раси, статі, мови, національної належності, релігії або стану здоров»я, і боротися з проявами нетерпимості, зробити все необхідне для утвердження ідеалів толерантності в суспільстві, оскільки толерантність є не тільки важливим принципом, а й необхідною умовою миру та соціально-економічного розвитку всіх народів.

Виходячи із Декларації принципів толерантності, толерантність означає поважання, сприймання та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження людської особистості.

Толерантність – це єдність у різноманітті. Це не лише моральний обов«язок, а й політична та правова потреба. Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання. Це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності.

Виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає, що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це свідчить про визнання того, що люди за природою своєю відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі, в гармонії з собою і навколишнім світом та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав»язані іншим. Без толерантності не може бути миру, а без миру неможливі розвиток і демократія.

Толерантність необхідна у взаєминах між окремими особами, в сім"ї та у громаді. У школах, університетах та осередках неформальної освіти, вдома і на роботі необхідно формувати атмосферу толерантності, душевності, стосунки відкритості, уважність один до одного та почуття солідарності. Все це приходить через виховання. Виховання є найефективнішим засобом запобігання проявам нетерпимості.

Вихованню в дусі толерантності сприяє прищепленню почуття солідарності як між окремими особами, так і мовними групами та націями. В інтересах міжнародної злагоди принципово важливо, щоб кожна людина, громада та нація усвідомлювали і поважали багатокультурний характер людського співтовариства.

Виховання в дусі толерантності починається з прищеплення людям знань про їхні права і свободи з метою забезпечення їх реалізації та зміцнення прагнення кожного до захисту прав інших.

Основні принципи толерантності мають чимало точок дотику з ідеями гуманістичної психології, особливо, коли розглядати і осмислювати суть особистості, її духовний світ. Перед сучасними педагогами стоїть завдання цілісного розвитку дитини, а для цього потрібен деякий освітній простір, що дає людині можливість самореалізації і вибору. Розв«язання цього завдання можливо лише в атмосфері позитивного психологічного клімату. Виховання в дусі толерантності включає проблеми, які турбують сучасних школярів і які можна згрупувати за такими основними напрямами:

стосунки учня з однокласниками;

стосунки його з батьками;

усунення конфліктних ситуацій з учителями.

Кожен вчитель постійно повинен удосконалювати себе, прагнути таких стосунків з учнями, які були б побудовані на довір»ї, повазі й любові. А особливо в наш час, коли довкола стільки несправедливості, зла та жорстокості, коли діти й підлітки потрапляють у світ наркотиків та алкоголю, вчителі повинні бути толерантнішими і гуманнішими. Адже та соціальна дійсність, яка оточує нас, часто спотворює стосунки між вчителем та учнями. Педагог повинен вміти реально оцінити становище учня, звернути увагу не лише на його проблеми у школі, а й удома. Можливо, батьки чиї проблеми в особистому житті заважають, не дають можливості учневі повністю реалізувати себе у навчанні. На все це учителю обов«язково слід звертати увагу і намагатися допомагати учням у будь-яких ситуаціях. Вчителю просто необхідно володіти словом, засобом переконання. Це ключ до вирішення багатьох проблем, часом й конфліктів, які виникають у процесі виховної діяльності.

В наші дні, в час складних соціальних потрясінь, особливо необхідна толерантність у взаєминах між членами сім»ї. Але для гармонійного розвитку дитини потрібне особисте щастя батьків, гармонійна сім«я. Яким би гарним не був догляд за дитиною, їй не потрібна повноцінна сім»я. В наші ж дні це трапляється дуже рідко. Неповноцінна сім«я згубно діє на дитину. Педагог повинен знати, в яких умовах проживають учні, адже тільки він може благотворно вплинути на формування психіки дитини, яка живе в неблагополучній сім’ї, бути розумним та обережним порадником батьків, давати виважені, продумані поради, пам’ятаючи, що головне – здоров’я і душевна рівновага дитини. Виховання в дусі толерантності слід розглядати як невідкладне завдання і у зв’язку з цим необхідно створювати різні методики формування толерантності на систематичній та раціональній основі.

Саме з цією метою, на базі шкільних миротворчих об»єднань ЗОШ №№4, 11, 12, 13, 15, гуманітарної гімназії, спеціалізованої школи з поглибленим вивченням іноземної мови «Центр Надії» м. Рівного, а також студентського науково-дослідного об"єднання «Миротворець» РДГУ впроваджуються різні ефективні форми і методи роботи з виховання учнівської молоді на принципах педагогіки толерантності, зокрема диспути, «круглі столи», колективні читання, дебати, рольові ігри, «Уроки толерантності», прес-конференції, вечори, конкурси малюнка та плаката, проведення благодійних операцій «Пошана», участь у проведенні всеукраїнських, міжнародних акцій, свят, Тижнів злагоди і взаєморозуміння.

Шкільні дитячі миротворчі об"єднання існують з 1996 року. За свою цікаву, плідну роботу увійшли до Асоціації клубів міжнародної дружби, засновником якої є український комітет руху «Педагоги за мир та взаєморозуміння».

На допомогу шкільним клубам миру залучені студенти РДГУ, які є членами науково-дослідного об"єднання «Миротворець». Як майбутні педагоги вони проводять інформаційну роботу в школах, прищеплюючи нове мислення в галузі педагогіки миру і толерантності.

Студенти на першому етапі дослідження розробили наукові роботи, 7 листопада 2002 року підготували і провели «круглий стіл», – «З педагогікою толерантності в третє тисячоліття», – де висвітлювали питання виховання учнівської молоді в дусі гуманізму і ненасильства, формування планетарної свідомості, оптимізації міжкультурного та міжнаціонального спілкування.

Надалі в практичній діяльності студентів – ознайомлення учнів з окремими статтями Конвенції ООН про права дитини, Конституцією України, Декларацією принципів толерантності, що допоможе школярам будувати стосунки зі світом на засадах творення, а не руйнування, прищеплювати неконфронтаційне, «небарикадне» бачення світу, прагнення толерантно, неконфліктно вирішувати будь-яке питання.

Вже традицією стало проведення дитячого фестивалю серед учнівських миротворчих об"єднань. Вони взяли участь у чотирьох різних за тематикою фестивалях – «Заради миру», «У нас друзі на всій планеті», Коли ти любиш рідний край", «Всі діти мають право».

У нинішньому навчальному році, 7 травня на базі ЗОШ №13 проводитиметься науково-практична конференція за участю шкільних клубів миру і студентів – членів науково-дослідного об"єднання Миротворець"

Сподіваємось, що робота учнівських миротворчих об"єднань буде і надалі плідною, цікавою і змагальною. Адже серця і душі наших дітей з великою готовністю розкриваються назустріч усьому доброму. Тільки потрібно їх зацікавити, захопити корисними справами на благо миру, злагоди, добра, що допоможе їм стати по-справжньому милосердними, миролюбними, гуманними, толерантними людьми.

Ми повинні вірити, що майбутнє планети, людства, нашої країни і нас з вами не таке похмуре. В природі немає і не може бути нічого безглуздого. Отже, і невпинне відродження людської цивілізації на Землі теж виправдане. Якщо людство розвиватиме в собі вічні істини – любов, щиросердя, доброзичливість, духовність – те, на чому тримається життя, – тоді неодмінно з«явиться більше шансів побачити надійне майбутнє! Так, майбутнє людства залежить перш за все від нас самих!

Виховання культури толерантності у дітей молодшого шкільного віку

Сьогодні все більшого поширення в дитячій середі набувають недоброзичливість, озлобленість, агресивність. Причин цьому є багато. Взаємна нетерпимість і культурний егоїзм через засоби масової інформації, соціальне оточення дітей, сім'ю все частіше проникають і в школу. Тому активізується процес пошуку ефективних механізмів виховання дітей у дусі толерантності. „Так давайте вчитися толерантності в школах та інших співтовариствах, удома й на роботі, а найголовніше – осягати її суть розумом і серцем“, – закликає Генеральний директор ЮНЕСКО Федеріко Майор.

Що ж таке толерантність?

Толерантність (від латинського „толеран“) – терпіння, переносимість, поблажливість. Словник іноземних мов трактує її як терпіння до чужих думок і вірувань. На сьогоднішній день толерантність розглядається в контексті таких понять як визнання, прийняття, розуміння.

Визнання – це здатність бачити в іншому саме іншого, як носія інших цінностей, іншої логіки мислення, інших форм поведінки.

Прийняття – це позитивне відношення до таких відзнак.

Розуміння – це уміння бачити іншого із середини, здатність поглянути на його світ одночасно з двох точок зору: своєї власної та його.

Толерантність являє собою нову основу педагогічного спілкування вчителя і учня, суть якого зводиться до таких принципів навчання, які створюють оптимальні умови для формування в учнів культури гідності, самовираження особистості, виключають чинник боязні неправильної відповіді. Толерантність в новому тисячолітті – спосіб виживання людства, умова гармонійних стосунків в суспільстві.

На сьогоднішній день виникає необхідність виховання культури толерантності з найперших днів навчання.

Одному із завдань у формуванні особистості молодшого школяра є збагачення його етичними уявленнями та поняттями. Ступінь оволодіння ними у дітей різна, що зв'язане із спільним розвитком дитини, його життєвим досвідом. У цьому плані велика роль відводиться урокам читання. Часто ми говоримо: „Книга – це відкриття світу“. Дійсно, читаючи, малюк знайомиться з навколишнім життям, природою, з однолітками, їх радощами, а деколи і невдачами. Художнє слово впливає не лише на свідомість, але й на відчуття і вчинки дитини.

Слово може окрилити дитину, викликати бажання стати краще, зробити щось хороше, допомагає усвідомити людські взаємини, познайомитися з нормами поведінки.

Після прочитання дитячої казки Ганса Христіана Андерсена „Бридке каченя“, пропоную дітям відповісти на наступні питання:

• поясніть причини того, що ніхто не любив бридкого каченяти, і він виявився предметом нападок з боку інших;

• чи здаються вам ці причини справедливими і обґрунтованими?

• чи вважаєте ви, що різні в усіх відношеннях люди можуть уживатися разом? Якщо можуть, то яку витягують з цього користь, чому вчаться?

У людей, яких зневажають і відкидають, часто розвивається комплекс неповноцінності, що завдає шкоди їх самоповазі. Знайдіть в тексті речення, з яких ясно, що каченя втрачає самоповагу. Мета – застосувати історію бридкого каченяти до ситуацій, що реально існують в сім'ях або суспільстві. Входивши в роль, діти на собі випробовують, що означає бути ізгоєм. Всі разом обговорюємо, могли б качата якось інакше віднестися до не схожого на них каченяти.

На уроках навколишнього світу ми з дітьми йдемо на екскурсію в парк. Хлопцям даю завдання – знайти два однакові листочки, що впали з одного дерева (спеціально вибираю те, що самотньо стоїть). Діти намагаються знайти. Приносять одні, інші. Ми уважно їх розглядаємо. В одних форма не дуже схожа, в інших різні відтінки кольору. Врешті-решт, діти трохи втомлюються, ентузіазм знижується. Ставлю питання: «Чому природа навіть на одному дереві не створила однакового листя?» Хлопці замислюються. Потім починають висловлювати свою думку.

А чи можна було виконати це завдання? Відповіді дітей – ні.

Поглянете один на одного. Чи є серед вас хоч би двоє схожих один на одного? Відповіді дітей – ні.

А підніміть руку ті, хто зробив сам хоч одну частину свого тіла: вухо або вію, око або рот...

Таких немає, – відповідають діти.

Виховання культури толерантності повинне здійснюватися за формулою: „батьки + діти + вчитель“.

Заходи, в яких беруть участь батьки, служать хорошим прикладом взаємодії двох найважливіших чинників в житті дитини, школи і сім'ї, що об'єднали свої зусилля в учбовому процесі, направленому на виховання відкритого, неупередженого відношення до людського різноманіття.

Саме на першому етапі, коли батьки хочуть, легко йдуть на контакт, необхідно підтримати їх бажання, дати можливість, зв'язати всіх в єдине ціле, щоб разом ділити радощі і прикрощі, разом здолати труднощі і святкувати перемоги.

Ми почали з організації родинних вечорів в класі: на перших порах боязких, але все таки таких, де в атмосфері людського тепла і взаємної щедрості виховувалося бажання „віддати, а не узяти“, подарувати людям радість. Таким був вечір „Давайте познайомимося“. Кожна сім'я представляла себе: членів сім'ї, їх фотографій, свої кохані національні пісні, вірші на рідній мові, національні блюда, розповіді про родинні і національні традиції.

Ось ми вже всі разом організовуємо велике свято „Я, ти, він, вона – разом дружна сім'я“, де діти в національних костюмах розповідають вірші, співають пісні, кожен про свою країну, танцюють національні танці, пригощають всіх гостей національними блюдами, які вони випекли разом з батьками.

На кожному вечорі, на кожному святі клацають фотоапарати, і ось готова величезна фотогазета! Важко сказати, кому веселіше – батькам чи дітям.

Проведемо експеримент. Попросимо різних людей охарактеризувати сучасний світ. І можемо почути: страшний, жорстокий, роз'єднаний. Дійсно у нашому світі страшно жити: страшно знепритомніти на вулиці, страшно йти увечері додому, страшно відкривати двері незнайомцеві, страшно летіти на літаку. Але ще страшніше від думки, що і наші діти, і наші внуки все своє життя переживатимуть почуття недовіри і нетерпимості по відношенню до тих, що оточують.

Тому останнім часом все частіше і частіше виникають розмови про толерантний світ, тобто світі без насильства і жорстокості, світі, в якому найголовнішою цінністю є неповторна і недоторкана людська особа. Але просто розкидатися красивими словами, звичайно, недостатньо. Толерантність потрібно виховувати. Саме тому з'явилася необхідність розробити програму „Виховання культури толерантності у дітей молодшого шкільного віку“ і опробовувати її, тим більше що стосунки між сучасними школярами, на жаль, не можна назвати ідеальними.

Представлена система класних годин і колективно-творчих подій, що виховують терпимість по відношенню до людей, дозволить учням успішно адаптуватися не лише до життя в школі, але й за її межами.

Програма „Виховання культури толерантності у дітей молодшого шкільного віку“ призначена для реалізації в 1-4 класах і передбачає наступні направлення навчання толерантності:

1. Знайомство дітей з принципом пошани людської гідності всіх без виключення людей.

2. Розуміння того що кожна людина – унікальна особа, і пошана відмінностей між людьми.

3. Розуміння принципу взаємодоповнюваної як основної межі відмінностей. Учні повинні зрозуміти, що їх відмінності можуть виступати як доповнюючи один одного елементи, як дарунок кожного з них групі в цілому.

4. Розуміння принципу взаємозалежності як основи спільних дій. Дітей слід привчити до спільного вирішення проблем і розподілу праці при виконанні завдань, щоб наочно показати, як виграє кожен при вирішенні проблем через співпрацю.

5. І як результат – залучення до культури миру. Діти, що на практиці пізнають, що таке пошана і терпимість по відношенню до інших отримують основи, необхідні для творення миру і розвитку співтовариства. Дії, зроблені ними для служіння співтовариству сім'ї, класу, школи, укріплюють їх знання і роблять можливим створення суспільства взаємної згоди, де живуть в радості і гармонії.

Основною метою програми є формування у дітей навиків толерантних стосунків. Як підсумок реалізації програми очікуються наступні результати:

• дитина, що успішно взаємодіє в колективі;

• дитина, що протистоїть нетолерантним стосункам;

• соціально адаптована дитина.

Виходячи з поставленої мети і очікуваних результатів, оптимальним результатом їх реалізації є організація системи справ в кожному класі впродовж 4 років. Кожен навчальний рік починається з проведення діагностики (соціометрія, анкетування, психологічне тестування) і закінчується підсумковою колективно-творчою справою.

С.В. Бобінова, вчитель початкових класів вищої кваліфікаційної категорії

еще рефераты
Еще работы по педагогике