Реферат: Мислення і мова

Реферат на тему:

МИСЛЕННЯ І МОВА

1. Мислення (міркування): визначення і осбливості.

Мислення людини є об'єктом вивчення філософії, психології, соціології та інших наук. Науки, що вивчають мислення людини, на підставі свого предмету і методу дослідження дають специфічне визначення поняттю «мислення». Найпоширенішим у філософії та конкретних науках є визначення мислення як вищої форми відображення об'єктивної дійсності у порівнянні з чуттєвим відображенням чи «живим спогляданням». Відображення дійсності — одна з головних функцій мислення, але поступово, в процесі історичного розвитку, мислення людини ускладнювалося і почало виконувати нові функції — прогнозування майбутнього, проектування нових видів діяльності, рішення проблем, що виникають перед людиною і людством та ін.

Враховуючи складність і поліфункціональність людського мислення, визначимо його так:

Мислення це специфічна ідеальна (розумова) діяльність людини, що здійснюється в певних соціокультурних умовах. Його сутність полягає в пізнанні (відображенні) предметів і явищ об'єктивної дійсності, прогнозуванні майбутнього, створенні певних програм (планів, проектів, моделей) практичної і теоретичної діяльності, вирішенні практичних і теоретичних завдань та проблем, воно також виконує функції аналізу, синтезу, тлумачення та ін.

Головні особливості мислення: суспільно-історичний характер, творча активність, узагальненість і опосередкованість відображення, нерозривний зв'язок з мовою. Носіями мислення є як окремі індивіди, так і соціальні спільності людей (різноманітні соціальні групи людей, які об'єднуються певним чином). Мислення людини формується і розвивається у процесі її конкретної діяльності, тому чим різноманітніша діяльність людини, тим багатше і різнобічніше її мислення.

Міркування це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних, відомих знань отримують нове знання.

Міркування зіставлення думок, пов'язування їх задля відповідних висновків.

Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення — або істина, або хиба.

2. Діяльність і мислення

Оскільки науки, які вивчають мислення людини, виходять із принципу єдності мислення і діяльності, визначимо, що таке діяльність.

Діяльність є специфічно людським способом буття людини і її взаємовідношення з оточуючим світом, у процесі якого вона творчо пізнає світ, змінює його і самого себе. Головними характеристиками діяльності людини є цілепокладання, предметність, історичність, єдність опредметнення і розпредметнення.

Цілепокладання як головна ознака діяльності — це формування цілі-суб'єктивного образу бажаного і втілення її в дійсність за допомогою певних засобів.

Предметність означає перетворення людиною явищ дійсності в предмет знаряддя і засоби реалізації цілей.1 Немає безпредметної діяльності. Сам предмет діяльності може виступати як в матеріально-речовинних формах, так і ідеально-образних, знаково-символічних формах.

Історичність означає об'єктивний процес розвитку самої діяльності, реальна зміна форм і типів діяльності.

Опредметнення означає «перетворення людських сил і здібностей з форми живої діяльності у форму застиглої предметності», або, інак­ше кажучи, створення предметного світу, другої штучної природи шляхом практичної реалізації даних від природи творчих сил і здібностей, а розпредметнення означає «переведення застиглої предметності в органічні моменти живої діяльності, перетворення об'єктивованих у предметах людських здібностей і соціального смислу на надбання індивідів»2, або, інакше кажучи, процес включення (переходу) предметів об'єктивного світу із його особистої сфери у сферу людської діяльності. Процеси опредметнення і розпредметнення завжди проявляються в нерозривній єдності. Історично діяльність людей стала поділятися на практичну (матеріальну, фізичну) і теоретичну (розумову, ідеальну).

Практична діяльність або практика (від грец. «ргахіз» — дія, діяння, активність, діяльний) — це є безпосередня, чуттєво-конкретна, матеріальна діяльність, яка забезпечує існування людини і суспільства, веде до історичного розвитку суспільства, до якісної зміни способу життя. Практична діяльність або практика спрямована на зміну і перетворення природи з метою її соціального привласнення, на зміну і перетворення суспільних відношень з метою їх удосконалення, перетворення самої людини з метою розкриття її творчих сил і здібностей.

Теоретична або ідеальна діяльність —це діяльність розуму, мислення, духу, що являє собою систему інтелектуальних операцій з абстрактними об'єктами і знаками.

У процесі діяльності людини виникає особливий феномен — рефлексія. Термін «рефлексія» (від лат. «ге/іехіо» — звертання назад) має такі значення: 1) відображення; 2) роздуми, самоаналіз, спрямованість свідомості, мислення на самих себе; 3) дослідження суб'єктами діяльності результатів своїх практичних і теоретичних дій («як зробив?», «чи правильно зробив?», «чому не так зробив?»).

Практична і теоретична діяльність людини нерозривно взаємопов'язані і створюють феномен суспільної (соціальної) діяльності. Видами соціальної діяльності, в яких практичне і теоретичне, матеріальне та ідеальне виступають у нерозривній єдності, є гра, навчання, робота (праця).

Залежно від професійної спрямованості, соціальна діяльність людей поділяється на виробничу, громадську, пізнавальну, спортивну, адміністративну та ін.

Основним видом діяльності, без якої неможливо здійснювати всі інші види діяльності, є комунікативна діяльність або спілкування (діалог суб'єктів діяльності).

3. Структура мислення

Структура мислення. Мислення людини складається із змісту і форми.

Зміст мислення (думки) — це предмети, явища, процеси об'єктивного світу, які відображаються в мисленні, або предмет думки, або те, про що людина думає. За змістом думка може бути істинною або хибною. "Істинність" і «хибність» — це основні логічні категорії, за допомогою яких дається логічна оцінка певному висловлюванню, що містить у собі думку про дійсність. Вперше визначення істини дав Арістотель. Він визначив істину як відповідність висловлювань (суджень) дійсності, а хибність — як їх невідповідність дійсності, і навів такий приклад: «Отже, не тому ти блідий, що ми правильно вважаємо тебе блідим, а навпаки, якраз тому, що ти блідий, ми, які стверджуємо це, говоримо правду».

Зміст мислення не може існувати без форми. Форма мислення — це спосіб організації думки, спосіб її побудови та виразу. Форма мислення виражає дещо загальне, інваріантне в різних за змістом думках. Люди виражають свої думки в таких логічних формах: у поняттях, висловлюваннях (судженнях), умовиводах. По формі думка може бути побудована правильно і неправильно. Формальна правильність розсудів і міркувань, висновків означає їх відповідність законам мислення.

Закони мислення — це необхідні, суттєві, стійкі, повторювальні зв'язки між думками у процесі розсудів та міркувань про предмети, явища і процеси об'єктивного світу.

Між змістом думок за істинністю чи хибністю і формально правильною побудовою цих думок може виникнути суперечність, тобто за формою думка може бути побудована правильно, а за змістом вона є хибною. Цю суперечність використовують люди для побудови навмисно хибних розсудів (софізмів).

Структура будь-якого міркування складається з двох основних компонентів:

♦ засновків;

♦ висновку.

Засновки це висловлювання, в яких міститься вихідне, відоме знання.

Висновок це висловлювання, в якому міститься нове знання і яке отримують логічним шляхом із засновків.

♦> Розглянемо класичний приклад міркування, який наводиться майже в усіх підручниках з логіки ще з часів середньовіччя:

Усі люди є смертними.

Сократ — людина.

Сократ є смертним.

У цьому міркуванні висловлювання:

«Усі люди є смертними»;

«Сократ — людина»

можна вважати засновками, а висловлювання, яке стоїть під рискою,

«Сократ є смертним»

можна вважати висновком цього міркування.

Звичайно, у житті ми ніколи так не міркуємо. Як правило, в процесах реальної комунікації люди опускають деякі засновки, а іноді й висновки міркувань, тобто скорочують їх.

Однак якщо ви хочете провести ґрунтовний логічний аналіз міркувань супротивника, грамотно розкритикувати його точку зору, виявити помилки, наявні в його міркуваннях, побудувати обгрунтоване спростування його позиції з якогось питання, перш за все ви повинні вміти відновлювати міркування у повному вигляді, тобто вміти з'ясовувати усі засновки і висновки міркувань співрозмовника.

З першого погляду здається, що нічого складного в такій елементарній операції немає. Однак, як свідчить досвід, дуже багато людей не тільки не вміють цього робити, а навіть не замислюються над цим. У результаті ми маємо дискусії, де кожний учасник говорить про своє, бо сприймає міркування співрозмовника як певний потік слів, навіть не намагаючись проаналізувати його.

Спробуємо на прикладах розглянути цю логічну операцію.

♦ Одного разу до давньогрецького філософа Сократа прийшов молодий чоловік за порадою. Його цікавило питання: «Чи слід йому вже одружуватися?» Сократ подивився на нього і відповів:

«Одружишся ти чи не одружишся, все одно будеш каятися» Довго розмірковував молодий чоловік, щоб з'ясувати, що мав на увазі Сократ. Спробуємо разом з ним відновити міркування Сократа у повному вигляді, тобто з'ясуємо всі його засновки і висновок.

Але перш ніж ви розпочнете роботу — одне зауваження: не намагайтеся, виконуючи це завдання, наводити свої власні думки щодо одруження, пам'ятайте, нас цікавить лише точка зору Сократа.

А тепер правильна відповідь. Повне міркування Сократа має такий вигляд:

Якщо ти одружишся, то будеш каятися.

Якщо ти не одружишся, то будеш каятися.

Ти одружишся або не одружишся.

Отже, ти будеш каятися.

♦ Свого часу давньоримський філософ Лукрецій Кар, автор відомої книги «Про природу речей», навів таке міркування: «Те, що змінюється, руйнується, і, отже, гине”. Відновимо його у повному вигляді.

Те, що змінюється, руйнується.

Те, що руйнується, гине.

Отже, те що змінюється, гине.

Ми розглянули невеликі за обсягом міркування, і у вас був час подумати над ними. Уявіть тепер, що йде усна дискусія, диспут, полеміка. Співрозмовники можуть наводити для обгрунтування власної позиції з певного питання значно більші міркування. Це може бути навіть не одне міркування, а ціла їх низка. Якщо ви володієте логічним прийомом відновлення міркування у повному вигляді і можете чітко з'ясувати, з чого виходив ваш супротивник і до чого він прийшов, то, звичайно, у вас буде більше шансів розібратися у суті питання і кінець-кінцем одержати перемогу в суперечці.

4. Правильні та неправильні міркування. Поняття про логічну помилку

У логіці міркування поділяються на:

♦ правильні;

♦ неправильні.

Правильне міркування це міркування, в якому дотримуються всіх правил і законів логіки. Неправильне міркування — це міркування, у якому допускаються логічних помилок внаслідок порушення правил або законів логіки.

Логічні помилки бувають двох видів:

♦ паралогізми;

♦ софізми.

Паралогізми — це логічні помилки, яких допускаються у процесах міркування ненавмисно (через незнання).

Софізми це логічні помилки, яких допускаються у процесах міркування навмисно з метою введення в оману опонента, обгрунтування неправдивого твердження, якоїсь нісенітниці тощо.

Софізми відомі ще з давніх часів. Такими міркуваннями широко користувалися у своїй практиці софісти. Саме від них і походить назва «софізм». До нашого часу дійшли численні приклади міркувань, які застосовували софісти у різноманітних суперечках. Наведемо деякі з них.

♦ Найвідоміший античний софізм — це міркування, яке отримало назву «Рогатий».

Уявіть собі ситуацію: одна людина хоче переконати іншу в тому, що та має роги. Для цього наводиться таке обгрунтування: «Те, чого ти не втрачав, ти маєш. Роги ти не втрачав. Отже, у тебе є роги».

Це міркування на перший погляд здається правильним. Але в ньому допущено логічну помилку, яку людина, що не знається на логіці, навряд чи зможе одразу віднайти.

♦ Наведемо ще один приклад. У Протагора (засновника школи софістів) був учень Еватл. Учитель і учень уклали угоду, відповідно до якої Еватл заплатить за навчання лише після того, як виграє свій перший судовий процес. Але, закінчивши навчання, Еватл не поспішав виступати в суді. Терпець у вчителя увірвався, і він подав на свого учня в суд. «Еватл у будь-якому випадку повинен буде мені заплатити, — міркував Протагор. — Він або виграє цей процес, або програє його. Якщо виграє — заплатить за домовленістю; якщо програє — заплатить за вироком суду». «Нічого подібного, — заперечував Еватл. — Дійсно, я або виграю процес, або програю його.

Якщо виграю рішення суду звільнить мене від платні, якщо ж програю не буду платити за нашою домовленістю*.

У цьому прикладі також допускається логічна помилка. А яка саме — з'ясуємо далі.

Основним завданням логіки є аналіз правильних міркувань. Фахівці з логіки прагнуть виявити й дослідити схеми таких міркувань, визначити їх різні типи тощо. Неправильні міркування в логіці аналізуються лише з точки зору тих помилок, які в них допущено.

Слід зазначити, що правильність міркування ще не означає істинності його засновків і висновку. Взагалі логіка не займається визначенням істинності чи хибності засновків і висновків міркувань. Але в логіці існує таке правило: якщо міркування побудоване правильно (відповідно до правил та законів логіки) і при цьому воно спирається на істинні засновки, то висновок такого міркування завжди буде безумовно істинним. В інших випадках істинність висновку не може бути гарантована.

Так, якщо міркування побудоване неправильно, то, навіть незважаючи на те, що його засновки — істинні, висновок такого міркування може бути в одному випадку — істинним, а в другому — хибним.

♦ Розглянемо для прикладу такі два міркування, які побудовані за однією неправильною схемою.

(1) Логіка — наука.

Алхімія — не логіка.

Алхімія — не наука.

(2) Логіка — наука.

Право — не логіка.

Право — не наука.

Очевидно, що у першому міркуванні висновок є істинним, але в другому — він хибний, хоча засновки в обох випадках — істинні твердження.

Так само не можна гарантувати істинності висновку міркування, коли хоча б один із його засновків буде хибним, навіть якщо це міркування — правильне.

Правильне міркування — міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків).

Прикладом правильного міркування може бути такий умовивід: «Кожен громадянин України повинен визнати її Конституцію. Всі народні депутати України — громадяни України. Отже, кожен з них повинен визнати Конституцію своєї держави», а прикладом істинної думки — судження: «Є громадяни України, які не визнають принаймні деяких статей Конституції своєї держави».

Неправильним треба вважати таке міркування: «Оскільки економічна криза в Україні явно дає про себе знати після проголошення її самостійності, то остання і є причиною цієї кризи». Логічну помилку такого типу називають «після цього — внаслідок цього». Вона полягає в тому, що часову послідовність подій у подібних випадках ототожнюють із причинною. Прикладом неістинної думки може бути будь-яке положення, яке не відповідає дійсності, скажімо, твердження, ніби української нації взагалі не існує.

Метою пізнання є одержання істинних знань. Для того щоб одержати такі знання за допомогою міркувань, треба, по-перше, мати істинні засновки, а по-друге, правильно їх поєднувати, міркувати за законами логіки. При використанні хибних засновків припускаються фактичних помилок, а при порушенні законів логіки, правил побудови міркувань роблять логічні помилки. Фактичних помилок, певна річ, треба уникати, що не завжди вдається. Що ж до логічних, то людина високої інтелектуальної культури може уникнути цих помилок, оскільки давно вже сформульовано основні закони логічно правильного мислення, правила побудови міркувань і навіть осмислено типові помилки в міркуваннях.

Логіка вчить правильно міркувати, не припускатися логічних помилок, відрізняти правильні міркування від неправильних. Вона класифікує правильні міркування з метою їх системного осмислення. В цьому контексті може виникнути запитання: оскільки міркувань безліч, то чи можна, висловлюючись словами Козьми Пруткова, охопити безмежне? Так, можна, оскільки логіка вчить міркувати, орієнтуючись не на конкретний зміст думок, які входять до складу міркування, а на схему, структуру міркування, форму поєднання цих думок. Скажімо, форма міркування типу «Кожен х є у, а даний г є х; отже, даний г є у» правильна, і знання її правильності містить у собі значно багатшу інформацію, ніж знання правильності окремого змістовного міркування аналогічної форми. А форма міркування за схемою «Кожен х є у, а г теж є у; отже, г є х» належить до неправильних. Як граматика вивчає форми слів та їх поєднань у реченні, абстрагуючись від конкретного змісту мовних виразів, так і логіка досліджує форми думок та їх поєднань, відволікаючись від конкретного змісту цих думок.

Щоб виявити форму думки чи міркування, їх необхідно формалізувати.

5. Логічна форма міркування

Визначення логічної форми. Формалізована мова. Метод формалізації

Основними компонентами логічної форми міркування є:

♦ логічні терміни;

♦ нелогічні терміни.

Логічні терміни в природній мові звичайно виражають за допомогою таких слів та словосполучень: «усякий*, «деякий», «є*, «невірно, що...», «якщо..., тоді...», «...і...», «… або...» тощо.

У нелогічних термінах фіксується певна інформація, про яку йдеться у вислові. Це можуть бути як окремі слова, словосполу­чення, так і цілі речення.

Як бачимо, зміст міркування виражається саме в нелогічних тер­мінах. У зв'язку з цим можна уточнити поняття логічної форми.

Логічна форма міркування це його структура, яка виявляється в результаті абстрагування від значень нелогічних термінів.

Для того, щоб з'ясувати логічну форму міркування, необхідно:

1)відновити міркування у повному вигляді, тобто виявити усі його засновки і висновок;

2)з'ясувати логічні терміни, що входять до складу засновків та висновку міркування;

3)замінити прості висловлювання, що входять до складу засновків та висновку, на певні символи;

4)зобразити логічну форму міркування за допомогою відповідної схеми.

♦!♦ Розглянемо для прикладу таке міркування: «Ця посадова особа вчинила злочин, тому що вона отримала хабар*.

1. Відновимо його у повному вигляді. В результаті маємо:

Якщо посадова особа отримала хабар,

то вона вчинила злочин.

Ця посадова особа отримала хабар.

Ця посадова особа вчинила злочин.

2.До складу першого засновку міркування входить один логічний термін: «якщо,… то*.

3.Замінимо висловлювання: «Посадова особа отримала хабар» на змінну р, а висловлювання «Посадова особа вчинила злочин» — на змінну ц. :

4. Зобразимо логічну форму міркування за допомогою такої схеми; Якщо р, тоді ^.

Р_________

Отже, ц

Це схема правильного міркування. Які б конкретні висловлювання не підставлялись замість р та ^, якщо засновки міркування будуть істинними, то його висновок також буде істинним.

Логічна форма міркування — це спосіб зв'язку висловлювань, що входять до його складу.

З метою її виявлення абстрагуються від змістовного аспекту міркування і зосереджуються тільки на тих компонентах, які виражають його формальний аспект.

Таку різницю між формою і змістом за допомогою природної мови провести практично неможливо. Це пов'язано з багатьма причинами. Одна з них (мабуть, найголовніша) полягає у тому, що люди, як правило, не можуть абстрагуватися від змісту мовних висловів, які вони застосовують у процесах мислення або спілкування з іншими людьми.

Для того, щоб наведені фактори не впливали на визначення структури, форми певного міркування, в логіці створюються штучні мови, які отримали назву формалізованих мов.

Формалізована мова це спеціальна штучна мова, в якій вислови природної мови замінюються на спеціальні символи, за якими закріплюється певне значення.

Міркування при такому підході перетворюється на ланцюжок знаків, побудований за суворими правилами. -

Побудова моделі, в якій змістовним міркуванням відповідають їх формальні аналоги, у логіці отримало назву «формалізації*. Метод формалізації є основним методом сучасної логіки.

Цей метод широко застосовується також у праві. Однак тут у це поняття вкладається інший смисл. У правознавстві метод формалізації означає, що для вираження тієї самої думки використовується один і той же ряд слів чи прийомів. Формалізм, притаманний юридичному тексту, виражається у стереотипності, стандартизації стилю і викладу правознавчих актів і в його уніфікованості. У зв'язку з цим у текстах нормативних документів, як правило, застосовуються стандартні терміни, фрази й вислови, стійкі мовні конструкції.

Формалізація побудова моделі, в якій змістовним думкам і міркуванням відповідають формальні аналоги.

Виявлення форми думок ускладнюється тим, що природна мова, з допомогою якої ці думки виражаються, не дає можливості абстрагуватися від їх змісту. Тому першим кроком у процесі формалізації є вилучення природної мови. Оскільки ж думки не існують поза матеріальною оболонкою, то замість природної мови вводять штучну мову, насамперед набір символів для позначення елементів думок, які використовують для побудови відповідних логічних структур. Наступним кроком є встановлення скінченого числа правил утворення висловлювань з певного набору символів або переліку зразків, які дають змогу виділити правильні для даної системи висловлювань (формул) з усіх тих, які можна побудувати з цього набору символів. Важливим моментом формалізації є визначення правил переходу одних правильних висловлювань в інші. При формалізації доводиться виявляти ті елементи структури думок чи міркувань, які не виражені в явній формі, але домислюються. Процес формалізації буде проілюстровано при викладі логіки висловлювань.

Формалізація дає змогу виявити загальні структури думок, сформулювати на цій основі загальні закони і правила міркування, завдяки чому можна замінити будь-яке змістовне міркування, фрагмент тексту чи й цілий текст відповідною системою формул.

Розрізняють природну (розмовну) і штучну мови. Освоєння сучасної логічної науки передбачає ознайомлення з такими аспектами мови, як семантика, синтаксис, прагматика.

Семантика (в логіці) розділ логіки, в якому вивчається значення, смисл понять і суджень.

Вона передусім уточнює такі поняття, як «смисл», «відповідність», «предмет», «множина», «логічне слідування» (випливання), «інтерпретація». Важливе місце в семантиці посідають розрізнення змісту понять і їх обсягу, значення істинності та смислу суджень. Властивості, пов'язані з обсягом понять і значенням істинності судження, називають екстенціональними, а властивості, пов'язані зі змістом поняття і смислом судження, — інтенціональними. Так, судження ««Сім» —• просте число» і «Київ — столиця України» рівносильні екстенціонально (значення істинності цих суджень збігається). Однак ці судження відрізняються інтенціонально (смисл їх різний).

Синтаксис розділ логіки, який вивчає суто формальну частину формалізованої мови, тобто не інтерпретованого числення (на відміну від семантики, предметом якої служить саме інтерпретація мови).

Об'єктами такого вивчення є алфавіт формальної системи (числення), що розглядається, правила утворення виразів (формул) предметної мови числення і правила перетворення (правила виводу) в ній.

Прагматика — розділ семіотики (науки про знаки), який вивчає відношення того, хто використовує знакову систему, до самої знакової системи.

Прагматичні властивості та відношення (прикладами останніх є: стилістичні характеристики мови, які забезпечують адекватніше сприймання повідомлень, оптимальне для їх розуміння; характеристика припустимої стискуваності тексту, за якої зберігається його зрозумілість тощо), на відміну від синтаксичних і семантичних, не піддаються вираженню засобами самої знакової системи, яка служить для передачі повідомлень, а виявляються при її сприйманні інтерпретатором. Ці властивості та відношення характеризують процес розуміння знакової системи людиною, яка сприймає цю систему.

Символічна (математична) логіка є новим етапом у розвитку формальної логіки. Вирази, якими вона оперує, записуються з допомогою штучної мови — мови символів, зокрема алгебраїчних знаків. Наука про знаки, як відомо, називається семіотикою. Логіку цікавлять ті знаки, які використовуються в штучних мовах науки. Символи, до яких вдається логіка, подібні до тих знаків, які використовують в інших науках — математиці, хімії тощо.

Систему символічних позначень, яку використовують у тій чи іншій науці, називають мовою символів. її не слід ототожнювати з природною, тобто звичайною мовою. Мова символів існує тільки на основі природної мови. Вона є лише допоміжним мовним засобом, хоча використання її в науці має велике значення. Мова символів не універсальна, оскільки використовується зі спеціальними науковими цілями. Та чи інша мова символів має смисл тільки у відповідній науці. Лише за допомогою звичайної (природної) мови можна розкрити смисл і значення символів, які вводяться.

Мовою символів можна виразити лише загальнозначуще для всіх людей, тобто ті зв'язки і відношення дійсності, які не залежать від поглядів, ідеалів, почуттів людей. Мова символів дає можливість:

—скорочено фіксувати різноманітні співвідношення між об'єктами, які вивчаються;

—виділяти логічні зв'язки і відрізняти їх від синтаксичних;

—за виглядом формули робити висновок про характер відношення між об'єктами, що фіксуються в ній (за умови знання введених символів);

—виражати за допомогою формул готовий результат і водночас шлях, на якому можна одержати цей результат.

Мова символів, що використовується в певних галузях знань, має міжнародне значення, полегшуючи обмін науковою інформацією.

У формулах, які виражають структуру думок, одні символи замінюються іменами конкретних предметів, взятих з тих чи інших предметних галузей, інші — містяться (не замінюються) також у всіх конкретних за змістом думках, що мають дану структуру. Перші символи (знаки) називаються логічними змінними, другі — логічними постійними (константами). Останні зберігають свої властивості для будь-яких предметних галузей. У формулі «Всі 5 є Р» логічні змінні — «5» і «Р», а логічні постійні — «всі» та «є».

При побудові строгої логічної теорії символами позначаються не лише логічні змінні, а й логічні постійні. Цим не тільки досягають скороченого запису, а й усувають багатозначність слів, що виражають логічні зв'язки, постійні. Так, у наведених судженнях зв'язка «є» виражає різні логічні зв'язки:

1. Всі прямокутні ромби є квадрати.

2. Атом є подільний.

3. Прут є ріка.

У першому судженні слово «є» виражає відношення рівнозначності понять, у другому — включення підмножини в множину, в третьому — відношення елемента множини до множини. Відношення між суб'єктом і предикатом (логічним підметом і логічним присудком) у таких судженнях позначаються різними символами.

Логічні змінні, на місце яких підставляють найрізноманітніші судження, що характеризуються лише з точки зору їх істинності чи хибності, будемо позначати буквами а, Ь, с тощо. Логічні змінні, на місце яких підставляють слова, які фіксують властивості і відношення, — буквами 5, Р, К. Логічні змінні, на місце яких підставляють імена, що означають індивідуальні предмети, позначатимемо за допомогою символів х, у, г тощо. Зазначимо, що поняття, які відображають властивості і відношення предметів, у логіці називають предикатами.

6. Види і типи мислення.

У філософській та психологічній літературі дається класифікація мислення за типами, видами, засобами на певних підставах. Так, до типів мислення відносять конкретне і абстрактне, інтуїтивне і дискурсивне, наочно-образне і концептуальне (понятійне, системне).

Конкретне мислення — це розумовий процес відображення і оперування найпростішими, конкретними поняттями, які визначають предмети і явища об'єктивного світу в їх безпосередній данності людині.

Абстрактне мислення — це розумовий процес сходження від конкретного до абстрактного, тобто, пізнаючи конкретний предмет чи явище, суб'єкт пізнання абстрагується (лат. аЬзігакііо — уявне відвертання) від несуттєвого в предметі і виділяє суттєве, яке фіксується засобами мови у формі понять (абстракцій). Головна особливість абстрактного мислення — це оперування абстрактними поняттями і на їх підставі створення нових абстракцій за допомогою логічних методів аналізу, синтезу, узагальнення тощо.

Дискурсивне (лат. сіівсигзиз — міркування) — це розсудливе, обгрунтоване попереднім знанням мислення. Поняття «дискурсивне мислення» ще має значення як «логічне», «обгрунтоване», «доказове», тобто мислення, яке доводить певні положення з точки зору їхньої істинності, переконливості.

Недискурсивне мислення — це інтуїція та уявлення. Термін "інтуїція" (лат. іпіиШо — пильно, уважно дивитись) має дуже багато значень. У сучасній літературі його вживають у таких значеннях:

—миттєве осягнення сутності речей, миттєве розуміння чогось, миттєвий умовивід;

—передбачення оптимального варіанта в пошуку, передчуття проблеми;

—згадування, раптова здогадка;

—здатність швидко розглянути суть питання;

—здатність до синтезу знання;

—загальний погляд або узагальнене сприйняття;

—інсайт, або відкриття;

—підсвідомий розум, який дає істину, обминаючи логічні міркування і доведення.

Отже, інтуїція — це такий розумовий процес, який миттєво охоплює істину (суть проблеми, питання, задає напрям пошуку та ін.) без суворого логічного доведення і приводить до нового знання. В цьому розумінні інтуїція (інтуїтивне мислення) протиставляється дискурсивному (абстрактно-логічному) мисленню, яка «досягає» істини більш довгим шляхом на підставі доведення і спростування.

На рівні двох універсальних типів відображення дійсності у мозку людини — чуттєвого, наочно-образного та абстрактно-логічного мислення — вирізняють чуттєву та інтелектуальну інтуїцію.

Уявлення — це інтелектуальна здатність відтворювати образи минулого, також створювати образи майбутнього у певній понятійній формі. Залежно від функціональної ролі, уявлення поділяють на творчі і нетворчі. Наприклад, здатність уявити собі образи минулого (згадувати минуле) є не творчою, а репродуктивною уявою, проте створення образів майбутнього є, безумовно, проявом творчої уяви.

Види мислення — практичне (емпіричне) і теоретичне, професійне (як єдність практичного і теоретичного мислення). їх різновидами є буденне і наукове, філософське і художнє, інженерне і технологічне, і т.д.

В історії філософії поділ мислення людини на практичне і теоретичне вперше був здіснений філософами античності (Платон, Арістотель), в Новий час Кант, Гегель та інші філософи визначали особливості практичного і теоретичного мислення, їх функції.

Практичне мислення формується і розвивається у процесі безпосередньої життєдіяльності людини. Воно нерозривно зв'язано з конкретними діями, які здійснює людина в таких видах діяльності як гра, навчання, професійна робота, суспільна праця і виконує функцію обгрунтування діяльності. Психологи називають практичне мислення «мисленням в дії».

Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних завдань і проблем; на вирішення проблемних ситуацій, які виникають перед людиною або соціальною групою; інтелектуальну підготовку до фізичного перетворення дійсності — постановка мети, складання плану дій, пошук засобів, необхідних для досягнення мети.

Термін «практичне мислення» також використовують у значенні як доцільне, обумовлене лише метою і діями людей. Для характеристики практичного мислення можна скористатись принципом середньовічного філософа У.Оккама — «Не множити сутність без потреби».

Київський логік А.Т.Ішмуратов при аналізі практичних розсудів, які опредмечують практичну думку, називає наступні особливості — розсудливість, раціональність, доцільність, логічність.

Розсудливість означає, що людина обговорює сама з собою або з кимось іншим способи виконання діяльності, її результати і можливі наслідки, тобто осмислює по суті діяльність, яку вона здійснює.

Раціональність означає оцінку діяльності людиною, яка практично реалізує певний план, програму, схему, норму поведінки і т.д. Раціонально мисляча людина завжди співвідносить свою практичну діяльність з ідеальними планами, схемами, нормами і дає оцінку в певному контексті і ситуації.

Доцільність означає дію, яка оцінюється як засіб для досягнення мети. Синонімом терміну «доцільність» є термін «корисність» («Корисно займатися спортом», «Доцільно частіше бувати на свіжому повітрі»).

Логічність означає, наскільки логічно зумовлена (обгрунтована) та або інша діяльність, поведінка, чи виводиться вона з необхідністю із попередньої; чи імпульсивна вона, чи логічно обгрунтована попереднім планом, програмою.1

В практичних розсудах (висловлюваннях і умовиводах) головним є усвідомлення і доведення про необхідність, або бажаність, або потрібність здійснення певних дій. Бажаність, потрібність, необхідність, доцільність є вихідними положеннями (принципами, постулатами), на підставі яких у сфері практичного мислення логічно обґрунтовується здійснення планів і програм (намірів).

Теоретичне мислення — це сфера «умогляду» (за Арістотелем), сфера «чистого» розуму, який будує теоретичні системи знання, не звертаючись безпосередньо до чуттєвого досвіду; це сфера всезагальних абстракцій (понять). Всезагальним Арістотель називав «те, що є завжди і всюди».

У процесі реального мислення сучасної людини практичне і теоретичне мислення взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Практичне мислення здійснюється у процесі безпосередньої, чуттєво-конкретної взаємодії людини з оточуючим його світом. Воно:

а) наповнює теоретичне мислення новим змістом, дає вихідний матеріал для теоретичного аналізу і синтезу, для формування і розвитку нового знання в науці, філософії;

б) конкретизує теоретичне знання шляхом розробки особливих понять і методів для його практичного використання, тобто здійснює процес «сходження» від абстрактного до конкретного, від всезагального до одиничного.

Теоретичне мислення формує системи знання (теорії), які використовуються на практиці й, таким чином, дають можливість більш глибоко «оволодіти» предметами і явищами об'єктивного світу, зрозуміти їх сутність.

Історично, в результаті впливу теоретичного мислення на практичне, шляхом використання теоретичного знання на практиці, практична діяльність людей стає все більш раціональною, системною, зумовленою теоретичним розумом.

Синтезом практичної діяльності і мислення є досвід.

Термін «досвід» (етреігіа) в сучасному філософському словнику визначається таким чином: «Досвід — сукупність знань і навичок, набутих на основі і в процесі безпосередньої практичної взаємодії людей із зовнішнім світом; форма засвоєння людиною раціональних здобутків минулої діяльності».1

Досвід може бути об'єктивним (досвід або знання, накопичені людьми (людством)) у процесі свого історичного розвитку, тобто історичний досвід народів, націй, інших соціальних спільностей і суб'єктивний (досвід або знання, які набула окрема людина у процесі своєї особистої життєдіяльності). Суб'єктивний досвід поділяється на зовнішній (досвід праці, спілкування, взаємовідношень між людьми) та внутрішній (досвід свідомості).

Системне мислення. Сучасна людина мислить усе більш системно. Системне мислення — це процес оперування системними поняттями, які відображають взаємозв'язок об'єктів (предметів думки) між собою. Основні системні поняття: «система», «елемент», «структура», «організація», «цілістність», «частина», «взаємозв'язок». Об'єктивною основою виникнення і розвитку системного мислення є факт існування матеріальних (фізичних) об'єктів, які виступають перед пізнаючим суб'єктом як певні цілісності й, натомість, ці різноманітні об'єкти взаємопов'язані між собою і взаємовпливають на розвиток цих об'єктів. Розглянемо значення основних системних понять.

«Система» — це будь-яка сукупність елементів матеріальної та ідеальної природи, які взаємопов'язані між собою необхідним чином (Л.фон Берталанфі). Система — цілісна сукупність взаємопов'язаних об'єктів.1

«Елемент» — це колена окрема частина (одиниця) певної цілісної сукупності.

Структура — це внутрішній взаємозв'язок між елементами за типом координації та субординації, що створює систему як упорядковану цілісність.

Організація (лат. ог^апіго — впорядкованість, побудова) — внутрішня впорядкованість, узгодженість, взаємодія більш або менш диференційованих і автономних частинок цілого, зумовлених їх структурою; спосіб існування системи (цілісності) з певною структурою, яка дає можливість виконувати даній системі свої функції.

«Цілісність» («ціле») — це синонім терміну «система».

«Частина» — це синонім терміну «елемент».

Особливості систем (цілісних сукупностей):

а) стійкі зв'язки між елементами (частинами) цілого;

б) наявність різноманітних зв'язків і відношень між елементами всередині системи;

в) впорядкованість та ієрархічність відношень між елементами;

г) здатність системи до саморозвитку, в результаті чого система тає все більш складною за структурою та організацією і починає виконувати нові функції.

В літературі з системних досліджень подається класифікація систем.

У логіці всі системи поділяються на емпіричні (матеріальні) та абстрактні (теоретичні), тобто вирізняють систему емпіричних об'єктів та систему абстрактних об'єктів.

Раціональне мислення (лат. гаііо — розум) — це таке мислення, яке пізнає предмети і явища об'єктивного світу в їх взаємозв'язку в логічних формах понять, висловлювань, умовиводів. Його протилежністю є ірраціональне мислення, тобто, мислення, яке не має адекватної логічної форми зображення, або те, чого не можна в даний історичний час відобразити в логічних термінах. У більш широкому значенні термін "ірраціональне" означає «несвідоме», «неосмислене», «нерозумне», «те, що не осягнуто розумом, логікою».

Раціональне і абстрактне мислення також розглядають у значенні «логічне мислення». Логічне мислення — це мислення, яке суворо підпорядковується певним законам, що їх вивчає наука логіка. На підставі законів логіки формулюються правила логічного мислення.

Протилежністю логічного мислення буде алогічне мислення, тобто таке, яке суперечить законам логіки, або мислення не за правилами.

Творче мислення виражає такі різновиди розумової діяльності людини, як продуктивне, конструктивне, винахідливе, прогнозуюче мислення. Особливості творчого мислення вивчає теорія (наука), яка дістала назву «евристика».

Термін «евристика» (гр. Неигізко — відкрив, знайшов) в наш час використовується в декількох значеннях.

1.«Евристика як інтелектуальний процес, спрямований на вирішення певних завдань і проблем, постановки запитань, вироблення нової стратегії діяльності, висунення нових ідей та гіпотез. У цьому значенні евристика є наука, яка вивчає закономірності і методик процесів пошуку та знаходження розв'язку тієї чи іншої задачі»1 .

2.У більш вузькому значенні під терміном «евристика» розуміють будь-який принцип або механізм, який сприяє скороченню пошуку розв'язання задачі. У цьому значенні термін «евристика» збігається з інтелектуальним процесом аналізу варіантів (відкидання тих варіантів, що є неперспективними і вирізнення перспективних). Прийоми, які лежать в основі неприйняття неперспективних варіантів, називають евристиками.

3.Евристика як логіка розумової діяльності, спрямованої на від­
криття нового, на винахід. Наприклад, «логіка наукового відкриття»,
«логіка винахідницької діяльності». В цьому значенні «евристика
є сукупність логічних прийомів не тільки щодо вирішення завдань,
але й засобів теоретичного дослідження та пошуку істини»2 .

Терміни «творчість», «творче мислення» використовуються у та­ких значеннях:

а) в широкому значенні — як активність суб'єкта практики
і пізнання, спрямована на зовнішній світ (об'єкт) з метою
його привласнення або зміни;

б) у вузькому значенні — як здібність людини (суб'єкта практики

і пізнання) створювати щось нове у процесі своєї діяльності.

Термін «нове» використовується в значенні «те, чого ще не було».

В сучасній літературі розрізняють сутнісно (якісно) нове та нове у

часі; об'єктивно і суб'єктивно нове3. Сутнісно (якісно) нове означає, що створюються предмети (артефакти), які виникають вперше і не мають аналога в минулому. В науці та філософії суттєва (якісна) новизна може бути тоді, коли новий результат дослідження змінює розуміння сутності речі (системи) або дає змогу інакше пояснювати предмети і явища. У цьому значенні суттєво новим у науці і філософії можуть бути програми досліджень, експериментів, певні концеп­туальні системи знання (системи понять), або теорії, відкриття за­конів та ін. Нове у часі означає, що предмети, які створюються людьми, вже мають або мали аналоги в минулому. В такому значенні звичайно згадують прислів'я: «Нове це добре забуте старе».

Об'єктивно нове — це щось соціальне, загально значуще, тобто те, що має загальнолюдську цінність; суб'єктивно нове — це знання, відкрите людиною для себе, але вже відоме суспільтву.

У творчому мисленні діалектично взаємопов'язані логічне та інтуї­тивне (логіка та інтуїція), дискурсивне і недискурсивне. Французький математик А.Пуанкаре писав: «Логіка та інтуїція відіграють кожна свою необхідну роль. Обидві вони неминучі. Логіка є знаряддям доказу, інтуїція є знаряддям винахідливості»1 .

Кожна людина може бути носієм різних типів і видів мислення, характеристика яких була дана вище.

7. Особливості мислення юриста

На підставі загальної характеристики мислення людини й вирізнення його типів (різновидів), можна визначити особливості мислення юриста. Основою виникнення і розвитку мис­лення юриста є його конкретна професійна діяльність, яка класифі­кується як правова діяльність. Правова діяльність як синтез практич­ної і теоретичної діяльності регламентується законом (нормами пра­ва). Різновидами правової діяльності є правотворчість, правозастосо-вування, правотлумачення і т.д., а залежно від спеціалізації — слідча, судова, експертна, консультативна і т.д.

У процесі правової діяльності юриста розвивається професійна інтуїція, професійне мислення як єдність практичного і теоретичного розуму, що дозволяє більш раціонально, системно й доцільно вирі­шувати задачі та проблеми, які стоять перед ним.

Професійне мислення юриста за змістом визначається правом, тому його ще називають правовим мисленням.

Правове мислення здійснюється на підставі державної мови, спеціальної юридичної термінології та правових понять.1

Реальне мислення людини, яка займається будь-якою діяльністю, це єдність психічного і логічного процесів, але, залежно від специфіки дослідження, логіка абстрагується від психологічних особливостей мислення.

Головні особливості правового мислення — системність, оперу­вання правовими термінами, які мають специфічний юридичний смисл, підпорядкування принципам права, регламентованість вимо­гами закону, логічність, тобто, обгрунтованість законами логіки.

У процесі своєї професійної діяльності юрист може мислити раціо­нально і нераціонально, логічно і алогічно, творчо і нетворчо.

Проявами і, відповідно, результатом його творчого мислення мо­жуть бути висунення нових ідей, версій, введення в юридичну науку (теорію) і практику нових понять, створення нових теорій права, нових нормативно-правових актів, необхідних для правового регулю­вання певних сфер суспільної діяльності людей. В наш час виник­нення нових видів діяльності людей зумовлює необхідність їх право­вого регулювання і, відповідно, створення певних нормативно-пра­вових актів. Наприклад, в результаті того, що все більше країн світу включається в процес дослідження космосу, виникло космічне право як сукупність міжнародноправових принципів і норм, яке встановлює правила, що їх мають дотримуватися держави у своїй діяльності в космосі. Негативний вплив людини на оточуючу природу (біосферу) «породило» екологічні проблеми, суспільне вирішення яких немож­ливо без особливих нормативно-правових актів (екологічне право).

8. Значення логіки для юристів

Питання про значення логіки для права, про співвідношення цих двох наук довгий час привертало увагу логіків, філософів, юристів. Протягом багатьох віків видавалися праці, присвячені його дослідженню. Так, ще наприкінці XVI ст., у 1588 році, була видана книга Абраама Франца «Правова логіка», основна мета якої полягала у демонстрації тісного зв'язку логічних і правових знань.

Відтоді минуло багато часу, але інтерес до цього питання не зник. Воно й сьогодні залишається актуальним, про що свідчить його активне обговорення науковцями на сторінках багатьох видань як правової, так і логічної спрямованості.

Саме юристи повсякчас підтверджували велике значення логічних знань для правознавців. Так, на початку XX ст. у правовій літературі неодноразово зазначалося про необхідність знань з логіки для правової діяльності. Правознавець В.Д. Катков у 1913 році висловлювався за те, що зв'язок юриспруденції і логіки настільки очевидний, що було б так само дивно сумніватися в ньому, як і доводити його.1

Цю точку зору підтримував відомий російський дореволюційний юрист Є.В. Васьковський, якому належать такі слова: «Можна правильно мислити без поняття про логіку, можна добре говорити будь-якою мовою без знання її граматики. Але логіка і граматика навчають мислити та говорити свідомо й знаходити помилки у себе та інших».2

Більшість сучасних вчених-юристів у своїх працях також підкреслюють тісний зв'язок логіки і права. Так, В.М. Кудрявцев зазначає, що «немає ніякої іншої царини суспільного життя, де

порушення законів логіки, побудова неправильних міркувань спричиняє таку суттєву шкоду, як у царині права. Логічність міркувань, суворе дотримання законів правильного мислення при розгляді і вирішенні справи це елементарна необхідна вимога для кожного юриста».1

С. Тарарухін при розгляді питання про кваліфікацію злочину особливо наголошує на логічному аспекті цієї проблеми, який дозволяє, на його думку, «поєднати її фактичну і юридичну основу в єдине ціле».2

Значний інтерес до логічних досліджень виявляють також інші сучасні правознавці. Звернемося до монографії видатного російського юриста С. Алексеєва «Восхождение к праву. Поиски и реш-нияо, що вишла друком у 2001 р. У цій праці автор неодноразово підкреслює значення формальної логіки для сучасного правознавства. На його думку, «право являє собою логічну систему. На рівні догми права своєрідність права як логічної системи характеризується її глибокою єдністю з формальною логікою, або ширше математичною (символічною логікою). І право у цьому відношенні є своєрідною оселею, одвічною, рідною оселею формальної логіки».

Він вважає, що «фокусом роботи з удосконалення сучасного законодавства і практики його застосування є підвищення рівня «формальної логічності» юридичної системи та її підрозділів, усунення існуючих протиріч, неузгодженостей, тобто досягнення максимально можливої досконалості чинного права з точки зору формальної логіки*.3

Логіки, як і юристи, також завжди стверджували велике значення логічного знання для правознавців, ефективність дослідження правової проблематики засобами логіки.

Так, ще в 1672 році видатний німецький філософ, логік, математик, правознавець Г. Лейбниць написав працю, яка мала назву «Еlementa juris naturalis», де спробував визначити основні модальності права (]іігІ5 тосіаііа) і з'ясувати логічні відношення між ними.

Вважається, що саме ця праця започаткувала новий напрямок логічних досліджень, а саме — деонтичну логіку, або, як її ще називають в літературі, логіку норм.

Окрім цього напрямку логічних досліджень безпосереднє відношення до права мають також такі розділи сучасної логіки, як тем поральна логіка, епістемічна логіка, логіка дії, логіка взаємодії, логіка запитань та відповідей тошо.

З'ясуємо тепер, у чому ж полягає значення логіки для юристів?

По-перше, ця дисципліна формує логічну культуру правознавця, допомагає йому в складних ситуаціях правової діяльності мислити правильно, швидко знаходити логічні помилки у своїх міркуваннях та у міркуваннях інших людей, грамотно їх спростовувати.

Звичайно, дехто вважає, що і без логіки його міркування є бездоганними, і вивчення цієї науки навряд чи принесе велику користь. Дійсно, кожна людина володіє стихійною, інтуїтивною логікою. Без неї вона була б неспроможна міркувати та спілкуватися з іншими людьми. Однак логічна інтуїція ніколи не зможе замінити людині логічного знання. Так, інтуїтивна логіка не завжди з успіхом вирішує ті проблеми, які постають перед нею. Вона найчастіше за все виявляється недостатньою для критики неправильних міркувань. З її допомогою можна тільки констатувати якусь-помилку у міркуванні, але пояснити цю помилку неможливо.

Наведемо такий приклад для демонстрації необхідності логічних знань для людини. Порівняємо особу, яка вивчає логіку, з бігуном. Спортсмен може бігти і без знання спеціальної техніки бігу, тих фізіологічних процесів, які відбуваються в процесі бігу у нього в організмі, психологічних чинників успішного подолання дистанції. Але якщо ця людина хоче досягти значних результатів у спорті, то вона буде змушена з усім цим ознайомитися. Інакше успіху в цій справі вона ніколи не досягне.

Так і з логікою. Якщо людина хоче бути інтелектуально розвиненою, навчитися грамотно міркувати, зі знанням, а не стихійно застосовувати закони й правила логіки, вивчення цієї науки для неї повинне стати обов'язковим.

Отже, логіка це своєрідне знаряддя для тренінгу розуму.

По-друге, значення логіки для студентів-юристів полягає у тому, що методи логічного аналізу можуть застосовуватися для витлумачення законодавства.

Відомий російський дореволюційний юрист, провідний фахівець у галузі тлумачення права Є. Васьковський ще у 1913 р. у передмові до своєї книги «Руководство к толкованию и применению законов. Для начинающих юристов» писав: «Найперше, що повинен засвоїти кожен, хто хоче стати юристом-практи-ком, це вміння працювати з законом і взагалі з джерелом права. Без такого вміння він буде нездатним зробити самостійно жодного кроку: юрист, який не знає, як знаходити, тлумачити і застосовувати закони, настільки безпорадний, як лікар, який не набув навичок у лікуванні хворих і призначенні ліків».1

Існують різноманітні способи тлумачення норм права: мовний, логічний, систематичний, історико-політичний, телеологічний, спеціальний юридичний. Логічний спосіб, який полягає у дослідженні засобами логіки структури правових текстів, займає серед них чільне місце. У процесі витлумачення правової норми можуть застосовуватися різноманітні методи логічного аналізу понять, висловлювань, міркувань, а також методи аналізу логічних операцій: визначення, поділу, класифікації тощо.

Отже, методи логіки можуть виступати методами витлумачення правових текстів.

По-третє, значення логічних знань для юристів полягає у тому, що методи сучасної логіки сьогодні з успіхом можуть використовуватися для дослідження наукових проблем у правознавстві. Завдяки їм стає можливим логічне моделювання правової проблематики, що дозволяє перевести змістовні міркування з тієї чи іншої проблеми з неточної природної мови на точну мову логіки. Таким чином, змістовна модель проблеми, що досліджується, уточнюється та спрощується, а зміст концепту проблемної ситуації отримує точне й чітке вираження.

Саме у цьому розумінні можна говорити, що методи сучасної логіки входять до складу методології правознавства.

Як бачимо, вивчення логіки для майбутніх юристів має як практичне, так і теоретичне значення.

Сподіваюсь, що ознайомлення з теоретичними розділами підручника і наполеглива праця над практичними завданнями допоможе усім бажаючим не тільки підвищити свою логічну культуру мислення, а й оволодіти ґрунтовними знаннями в галузі сучасної логіки.

еще рефераты
Еще работы по педагогике