Реферат: Використання музично дидактичних ігор на уроках музичного мистецтва

--PAGE_BREAK--Наслідком гри є глибокі уявлення дітей про життя і діяльність дорослих, про їх обов'язки, думки і взаємовідношення, а також товариські почуття, гуманне ставлення до людей, різноманітні пізнавальні інтереси і розумові здібності, що формуються в ігровій діяльності. У грі розвиваються спостережливість і пам'ять, увага, мислення, творча уява, воля. Найважливіший результат гри — глибока емоційна задоволеність самим її процесом, що найбільшою мірою відповідає потребам і можливостям дієвого пізнання навколишнього світу та активного спілкування між людьми .
Виховне значення гри в житті, їх різноманітність, спонукали вчених до наукових пошуків, пояснень природи і походження цієї гідної подиву дитячої творчої діяльності. Найпоширенішими в XIX — XX сторіччях стали наступні теорії. Гросс відзначав, що гра є несвідомою підготовкою молодого організму до життя. Так готується, наприклад, до виконання ролі матері трирічна дівчинка, коли вона колише ляльку. Тому джерелом гри є інстинкти, тобто діалогічні механізми, які однаково діють як у тварин так і в людини.
З незначними варіантами цю біологізаторську точку зору повторювало багато інших вчених. К. Мюллер, Г.Спенсер пояснювали гру звичайною витратою зайвої енергії, яку нагромаджує дитина і не витрачаючи на працю, вона проявляє її в ігрових діях [4, 170 ].
К. Мюллер, підкреслюючи звичайну захопленість, з якою грають діти стверджував, що весь зміст гри полягає в тому задоволенні, яке отримує граюча дитина. Однак, при цьому залишається нерозкритою причина, що породжує в дітей почуття радості від гри.
З. Фрейд вважав, що дитину спонукає до гри почуття власної неповноцінності. Не маючи змоги насправді бути лікарем, шофером або вихователем, дитина заміщає реальну роль грою. У цьому вигаданому житті вона оживляє властиві потяги й бажання [4, 171].
Ї.Г. Песталоцці відмічав: У здорової дитини око хоче бачити, вухо -чути, ноги — ходити, руки хапати. Серце хоче вірити і любити. Розум хоче думати. В кожній здібності людини заклечається прагнення вийти із стану бездіяльності і незграбності і стати розвиненою силою [5, 27].
Наведені пояснення гри здаються начебто неоднаковими, проте всі згадані автори твердять, що в основі гри — інстинктивні, біологічні потреби дитини: її потяги і бажання. Бажання з'являються мимовільно і визрівають з розвитком, проявляючись в іграх незалежно від того, як і де дитина живе, хто і як її виховує. Педагог не може сприяти виникненню дитячої гри і не може використати її для розвитку дітей — вважають автори даної теорії.
Принципово по-іншому підходять до пояснення природи гри російські і вітчизняні вчені. Вже у дореволюційний час А.І. Сікорський, П.Ф. Каптерев, П.Ф. Лесгафт, К.Д. Ушинський висловлювалися за своєрідність гри як справжньої творчої діяльності.
О.В. Сухомлинський, А.С. Макаренко, сучасні педагоги і психологи (Д.В. Менджерицька, А.В. Чирков, Р.І. Жуковська, Д.В. Ельконін, П.Г. Саморукова, Р.М. Римбург, Г.О. Люблінська, А.П. Усова) поглибили аналіз значимості гри і науково пояснили її як своєрідну творчу діяльність. Вони вважають гру своєрідною формою світо відношення дітей до оточуючої дійсності, формою пізнавальної діяльності і відношення до життя. У такій своїй якості гра є одним з видів діяльності. Широкі та різноманітні можливості гри дозволяють оцінювати її в іншому плані — як цінний метод виховання і розвитку.
О.В. Сухомлинський відзначав, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра — це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять. Гру він порівнював з іскоркою, що запалює вогник допитливості і любові до знань [6, 95].
За словами Л.С. Виготського — " гра дитини — це не простий спомин про те, що було, а творче переосмислення пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них нової дійсності, яка відповідає запитам та інтересам самої дитини ". Тобто гра розглядається як творча діяльність в якій наочно виступає комбінуюча дія уяви. [7, 52 ].
Прояв творчої гри дозволяє дитині глибше зрозуміти навколишній світ, дає їй деякий життєвий досвід, викликає потребу виразити себе у діяльності. Радість творчої гри змінює дитяче життя, наповнює його казкою та чарами. Оскільки гра охоплює всі сторони особистості учня, вона потребує активної роботи мислення, трудових умінь, прояву емоційних, щирих почуттів.
Важлива якість, яка виникає у грі — це, як відмічав глибокий знавець дитячої психології К. Чуковський, " дивна здатність людини хвилюватись за чужі нещастя, радіти за радощі іншого, переживати чужу долю як свою ".У творчій грі закладені ті елементи, спираючись на які можна збагачувати духовний світ особистості учня.
Образно-рольові ігри стають джерелом діяльністного процесу, які досягають своєї найбільш розвинутої форми в середньому шкільному віці. Перевага надається іграм за правилами. Слід відзначити, що виникнення нових видів ігор не відміняє значення попередніх, уже освоєних, — всі вони зберігаються у творчому досвіді особистості.
У сюжетно — рольових іграх молодші школярі відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Граючись один з одним або з лялькою, як ідеальним партнером, який теж наділяється своєю роллю, діти чітко дотримуються правил гри, зазвичай тут виникає мотив змагання. Особливий груповий або особистий виграш передбачається у більшості рухливих, спортивних ігор.
Творча гра має свою структуру, де сюжетом стає сфера дійсності, яка відбивається у творчій інтерпретації граючих. Центральним компонентом у сюжетно-рольовій грі є роль, яку бере на себе учень. І його імпровізаційні, ігрові дії. У розгорнутій формі гра є колективною діяльністю, де її учасники вступають у відносини співробітництва. Розгорнута гра за сюжетом об'єднує всіх її учасників одним задумом, де кожний з гравців вносить свою частку фантазії, досвіду, активності в інтерпретації схваленого задуму всією групою. Водночас кожен учень підкоряється правилам, що диктує взята на себе роль. Спільні переживання, захоплення творчою діяльністю, яка відображає життя з його пригодами, небезпеками, радощами і відкриттями, незважаючи на те, що багато робиться, «начебто», не заважає їм переживати справжні почуття. Тому у грі створюються винятково сприятливі умови для розвитку колективістських відносин., почуття гуманізму.
Перехід від гри до навчання є серйозною подією в житті молодших школярів, пов'язаною з появою нових мотивів. Однак це не означає, що гра має бути виключена з діяльності школяра. У навчанні молодших школярів, зокрема першокласників, певною мірою інтенсивно використовуються ігрові дії, як на уроках музики, так і в позакласній роботі.
Шестилітня дитина в силу функціональної тенденції не може жити без активності, без гри. Припинити ігрову діяльність насильно виключити її з руху інтерфункціональних сил, що означає — загальмувати інтенсивний розвиток і всебічне розкриття його задатків. Тому примушення шестилітньої дитини до навчальної діяльності може покликати за собою одне: вона незлюбить школу, навчання, книгу, самого педагога. [8, 18].
В зв'язку з цим, відомий педагог О.В. Запорожець писав, що дитяча гра істина, соціальна практика дитини, це її реальне життя в колективі, в якому формуються суспільні якості і моральна свідомість дитячої особистості. [9, 22].
Музично рольова гра молодших школярів ґрунтується на взаємовідносинах у класному, шкільному колективі, на стосунках літературних та історичних героїв тощо. У рольових іграх учні розвивають свою творчу фантазію, самостійно тренуються в засвоєнні соціальних норм поведінки, навчаються звертати увагу на реальних і символічних учасників гри, набувають цінного досвіду взаємодії, виявляючи готовність до виконання вимог партнерів. Подальшого запиту у молодших школярів набувають конструктивні ігри, які сприяють більшій обізнаності про властивості різних матеріалів, усвідомлення просторового розміщення, диференціації форм. Особливої уваги потребують ігри, пов'язані з комп'ютером, що потребує спеціального вивчення змісту ігор та їх впливу на загальний розвиток, психофізіологічний стан, здоров’я дитини. Вміло спрямована вчителем і батьками гра для молодших школярів може стати одним із засобів організації та поліпшення навчально-виховної роботи. Включення до навчальної діяльності ігрових елементів активізує і підвищує їх пізнавальну діяльність. Молодші школярі з більшим інтересом виконують завдання трудового характеру. Існують індивідуальні особливості у виборі учнями молодших класів кількості різноманітних ігор. Як показала практика, найактивніші щодо кількості використання різноманітних ігор є учні других класів. У третьокласників кількість їх використання зменшується, проте виникає потреба у більш змістовніших. Є також деякі відмінності в іграх хлопчиків та дівчаток: перші віддають перевагу розвагам з автомашинами, літаками, ракетами; у других — переважають ігри з ляльками, але у дівчаток четвертих класів інтерес до гри з ляльками дещо знижується.
У молодших школярів заняття, в тому числі й музичні, набувають важливого значення. Удосконалюється пізнавальна діяльність, увага та інтерес стають цілеспрямованими, розвивається спостережливість, націлена на виконання певних творчих завдань. Розвивається музичний слух, набуваються навички розрізняти і відтворювати напрям руху мелодії (пониження і підвищення звуків), тривалості звуків, зміни темпів у співі і в музично — ритмічних рухах. У зв'язку з розвитком мислення і мови формується й моторика, удосконалюються вміння послідовно виконувати рухи досить складних танців, сюжетних і несюжетних ігор.
У цей час свідомо проявляється інтерес і любов до музики, формується запас улюблених творів, зміцнюються навички слухання музики та її емоційного сприймання. В процесі виконання пісень, ігор, танців, виконання колективних вправ у школярів розвиваються вольові та емоційні якості, дисциплінованість, організованість, дружні взаємовідносини. У ході найпростішого аналізу музичних творів у них удосконалюється пам'ять, поглиблюються уявлення про зміст музики, її форми, жанри, засоби виразності, музичні образи в цілому. Молодші школярі здатні оцінювати красу музики, емоційно-виразне виконання пісень, ігор, танців, як власних, так і своїх товаришів, творчо підходити до музичної діяльності.
Залежно від вікових особливостей видозмінюється і характер творчих ігор. Це помітно з аналізу сюжетів самих ігор, характеру виконання рухів тощо. В іграх спостерігається логічна послідовність підпорядкування задуму різноманітних сюжетів, у яких вони спираються не тільки на свої безпосередні спостереження, а також на враження від розповідей, бесід, співу. Удосконалення елементів гри відбувається разом з маніпуляцією творчих дій, які відображають навколишнє життя.
У сфері творчих можливостей молодших школярів слід виділити наступні: легке сприймання різних творчих завдань; імпровізація на заданий образ; створення ритмічних і мелодичних імпровізацій на дитячих музичних інструментах; інсценізація знайомої.пісні; інтерпретація інструментальної п'єси зображального характеру. Тому у молодших школярів з'являється реальна можливість більш інтенсивного музично-естетичного розвитку. У результаті систематичного навчання розвиваються музичні і загальні творчі здібності, вдосконалюються певні співочі і музично-ритмічні навики. Тому для інтенсивнішого музичного їхнього розвитку необхідно використовувати різноманітні види музичної діяльності та допоміжні засоби і прийоми роботи, враховуючи індивідуальні особливості.
Музичний рівень сприйняття у переважної більшості першокласників різнохарактерний. Одні вміють слухати музику зосереджено, чисто й виразно проспівувати. Інші не розуміють, що означає «спеціально слухати музику», правильно співати, особливо якщо вчитель використовує незрозумілий для них термін «нечисто співаєте». Відомо, що деякі діти вчилися музиці у домашніх умовах, у ДМШ і вже мають деякий досвід та знання з музичної грамоти, а інші люблять музику, не задумуючись над цим явищем. Ті учні, у яких батьки негативно відносилися до музики, зрозуміло, що внаслідок цього можливості музичного розвитку дітей інші.
Під музичним розвитком розуміється перехід від вияву простих наявних форм естетичного сприймання — до складніших і вищих. Прояв нових якостей та здібностей свідчить про їх музичний розвиток.
Слід відзначити, що в межах означених можливостей у молодших школярів спостерігаються значні індивідуальні відмінності, пов'язані з фізіологічними особливостями, станом здоров'я, умовами життя, діяльності, культурним рівнем сім'ї тощо. Відтак і готовність дитини до навчання в школі може бути різною. Тому навчання і виховання має бути цікавим і насиченим, бо від якості музичних занять значною мірою залежить музичний розвиток школярів у наступних класах. При цьому вчитель не повинен прагнути до вирівнювання здібностей учнів, тому що це неодмінно приведе до гальмування розвитку частини дітей з певною підготовкою. Особлива увага повинна приділятися учням, які музично менш обдаровані і сприяти розвитку обдарованих, розробляючи для них індивідуальні творчі завдання.
Вимогливість до учнів відповідно до їх здібностей є однією з умов розвитку. Слід враховувати, що молодший шкільний вік потребує виявлення прихованих індивідуальних можливостей, які потрібно вчасно помітити і підтримати, оцінюючи творчі здібності справедливо, не занижуючи і не завищуючи їх.
В учнів другого класу закріплюються, поглиблюються, розширюються музичні знання, вміння та навички, набуті у першому класі. За своїми фізіологічними і психологічними особливостями другокласники мало відрізняються від першокласників. Вони так само відчувають потребу в русі і мають обмежений часовий обсяг уваги. Проте, якщо у попередньому класі учні набували знань, умінь та навичок в основному в процесі гри, то у другому класі ця форма відходить на другий план. Накопичений досвід робить процес навчання більш свідомим, у порівнянні з першокласниками.
Музична діяльність другокласників, третьокласників, четверокласників має нові відмінні музичні риси. Значно більший музичний досвід, обсяг музичних знань дозволяє учням третього класу усвідомлено аналізувати музику, аргументовано говорити про художній характер змісту музичного твору, пояснюючи, що музика — це не просто картини життя, а результат цілеспрямованої діяльності композитора і виконавця, які, використавши засоби виразності музичної мови, впливають на почуття людини. Вони починають усвідомлювати своєрідні правила, «закони» музичної творчості, розрізняють певну дистанцію між уявними образами та реальними життєвими відчуттями. Перехід уявного творчого задуму в реальний здійснюється за допомогою виконавської діяльності, яка дає новий імпульс живому інтересу до музичного мистецтва. Визначаючи особливості характеру художньої гри, слід відзначити їхні більш розвинуті музичні здібності, потрібно виділити уважніше відношення до нового, у той час, як для учнів 1-3 класів сам факт зустрічі з життєвим музичним образом — відкриття. Третьокласники в змісті музичних творів намагаються винайти щось нове, більш глибоке за змістом, що одночасно є важливим, значним, художньо — виразним у емоційно — естетичному відношенні.
Н.О. Ветлугіна відзначала: «Якщо діти виховуються в дусі відгуку на все прекрасне в житті, якщо вони одержують різноманітні враження, займаються різноманітними видами музичної діяльності, то їх спеціальні здібності до музики розвиваються плідно і успішно. Ці принципові положення беруть за основу при організації різних видів музичної діяльності дітей» [10, 90]
Таким чином, займаючись співом, слуханням музики, музично-ритмічними рухами, учні спираються на знання особливостей засобів художньої виразності, які формують природу творчих здібностей, естетичних почуттів, потреб, нахилів.
1.2 Основні напрямки активізації творчої ігрової діяльності молодших школярів Як відомо, у зарубіжній педагогіці XX століття сформувались і отримали розповсюдження декілька високоефективних систем масового музичного виховання дітей: швейцарського композитора і педагога Еміля Жака Далькроза ( 1865 — 1950 ), угорського композитора і педагога Золтана Кодая (1882 — 1967 ), австрійського композитора і педагога Карла Орфа (1895 — 1982), італійського психолога і педагога Марії Монтессорі ( 1876 — 1990 ), японського скрипаля і педагога Шишці Судзукі (1898 — по теперішній час). Спільною у цих п'яти системах є їх спрямованість на творчість.
Характерною рисою музичного мистецтва є надзвичайна багатосторонність педагогічного і естетичного впливу вихованців, які відчувають на собі благотворну дію музики і слова, танцю і ритмічних рухів, вони в захопленні від яскравих проявів прекрасного в природі, у повсякденному житті.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
еще рефераты
Еще работы по педагогике