Реферат: Гурток як вид позанавчальної роботи з образотворчого мистецтва в школі

--PAGE_BREAK--За спостереженнями психологів, учень у своєму розвитку проходить ряд стадій: молодший (ранній) підлітковий вік (10-12 р.); старший (зрілий) підлітковий (13-14) і період ранньої юності (15-17). Таким чином, вікові етапи розвитку дитини майже співпадають з учнями його в певних класах:
— молодший підлітковий – 5-6 класи;
— старший підлітковий – 7-9 класи;
— період ранньої юності – 9-10-11 класи.
Цей поділ на вікові групи багато в чому є умовним, тому що розвиток особистості нерівномірно. Інтенсивність його внутрішнього росту залежить від різних факторів – не тільки від віку, але й від соціальних умов, побуту, психологічного клімату в сім’ї і школі, і, звичайно, від індивідуальних особливостей.
В одній і тій же віковій групі можна зустріти учнів з різними рівнями літературного розвитку: деякі випереджають своїх ровесників, інші, навпаки, відстають. Наприклад, зустрічаються часто учні 9 чи 10 кл., які по своїй начитаності та кругозору не піднялись вище 5 чи 6 класників.
При всій відносності вікових характеристик, все ж погодимось, що у учнів одного класу і одного віку є багато спільного. Про ці загальні тенденції в учнів різних вікових груп і піде мова.
На заняттях образотворчим мистецтвом з школярами перших класів, вчитель повинен мати на увазі успіхи, які досягли учні в дитячих садах. На уроках малювання у гуртках необхідно активно залучати твори народного мистецтва, вивчати прийоми пензлевого розпису, розвивати естетичне сприйняття дітей.
Зміст декоративної роботи в початкових класах значно ускладнюється. Вже в першому класі у гуртках з образотворчого мистецтва на уроках декоративного малювання учні повинні отримати певні естетичні знання: про народну глиняну іграшку, про виразні прийоми розпису. Відбувається подальша систематизація умінь та навичок у створенні власних композицій узора.
 В процесі пед.керевництва дитячим декоративним мистецтвом на уроках органічно вписуеться група методичних прийомів, які знаходять застосування в роботі з дітьми дитячого сада: питально- відповідна бесіда про твори народного мистецтва; усне малювання, яке створює сюжет, котрій потрібне вирішувати декоративними засобами; прийоми пензлевого розпису; використовування аплікаціі, як елемента, який організує декоративну композицію і як засіб пізнання дійсності для декоративного узагальнення.
 В підсумку на заняття зображувальним мистецтвом в молодших класах вчитель повинен приймати до уваги сенсорний та естетичний досвід, придбаний дитиною в дитячому саду. Звідси активне залучання на уроки декоративної роботи природнього матеріала для поширення досвіда учнів за спостереженням дійсності.
Вчитель повинен вміти з’єднати розвиток мислення та мовлення учнів молодших класів з естетичним пізнанням та художнім розвитком. Знайомство учнів навіть із звичайними художніми предметами повинно бути привідом для серйозної розмови про сутність естетичного у мистецтві та дійсності, про становлення сучасного стилю та моди, про специфіку системи зображувально-виразних засобів декоративно-прикладного мистецтва на рівні з іншими видами мистецтва.
Підлітковий вік – це роки, коли людина відкриває для себе новий світ переживань, захоплень. Внутрішній світ підлітка у порівнянні з молодшим шкільним віком набагато складніший. Ускладнюються стосунки підлітка з навколишнім світом. Не випадково цей вік вважають перехідним, переломним. Особистість дуже нестійка – він вже не дитина, але ще не дорослий – підліток страждає підвищеною емоційністю (за спостереженнями психологів, критичні періоди в житті людини особливо багаті емоційними реакціями, багаті життям серця, а не розвитку. Тому вони такі збуджені, рухливі — ці 5-7 класники. Тому і так важко працювати з ними у гуртках. Разом з тим, що природно збудженість варто розумно використати і буде користь. Для розвитку творчого потенціалу цей вік особливо плодотворний. За спостереженнями Л.Виготського, творчі можливості 10-12 літніх дітей найбільш повно проявляється якраз в області образотворчого мистецтва.
Незважаючи на бідність життєвого досвіду, нерозвинуту ще свідомість, його емоційність, збудженість, відсутність належної критичності до результатів своєї творчості багато дітей стають „художниками”. Вони легко переймаються авторським чуттям, легко переносять себе в світ мистецтва, легко уявляють себе авторами картин, вони здатні тонко відчувати поетичне слово.
Інтелектуальний тип мислення у ранньому підлітковому віці зустрічається тільки як виняток. Відбувається також переоцінка смаків і симпатій. 10-12 літній школяр захоплений подвигами, героїкою, пригодами, його улюбленими кумирами стають сильні і пристрасні особистості.
Дітям властиве вміння естетичного співпереживання. Від власних творів вони одержують задоволення. Наприклад, діти, які ніколи не бачили моря, можуть доволі яскраво уявляти його собі і описати чи намалювати.
Необхідно практично спрямовувати художні нахили школяра так, щоб це допомогло в організації житла, одягу, розкривати естетичне значення твору декоративно-прикладного мистецтва минулих епох і сучасного часу. Знайомство школярів з декоративною образністю, особливо у творчості народних майстрів, сприяє розвитку у них естетичного відношення до дійсності.
 Працюючи з вчителями у школі, автор неодноразово був присутній на уроках, коли учням демонстрували слайди, які розкривали красу творів образотворчого мистецтва. Кожен раз вражає сила естетичного впливу світлових картин на учнів. Так було і на уроці, який знайомив учнів другого класу з творчістю палєшан. На екрані, спалахуя яскравими барвами, заміщували одна одну казкові картини:” Пушкінські казки”,” Садко “ та багато інших.
Роль народного декоративно-прикладного мистецтва в естетичному розвитку учнів дуже велика:
1) розвиток творчих здібностей дитини
 Розфарбовуючи малюнок, дитина починає більше відчувати колір (вона помічає найважливіший колір, який характеризує той чи інший малюнок; чи гармонують кольори між собою); вчиться правильно розміщувати зображення на площині.
2) розвиток технічних навичок
 Дитина оволодіває різними прийомами малювання розписів, в залежності від їх виду.
3) виховання інтересу до зображувальної діяльності.
 Якщо вчитель зможе правильно організувати роботу на уроках — дитина дійсно зацікавиться не тільки цим видом діяльності, а й мистецтвом взагалі.Бо народне декоративно-прикладне мистецтво найцікавіше та найближче до дитини (особливо, якщо це не тільки папер, а й різні предмети, які можна розфарбовувати).Тому в дитини виникає інтерес, заохоченість та бажання працювати.
І якщо вчитель дійсно зміг зацікавити дітей цим видом мистецтва, то він може вважати, що майже зацікавив дітей мистецтвом взагалі.
У учнів 7,8,9 кл. відбуваються якісні зміни у мистецькому їх розвитку. Ставлення до певних видів образотворчого мистецтва в основному визначається.
Учень у цьому віці переходить від чисто моральних оцінок вчинків до естетичного сприйняття мистецтва.
Старший підліток часто зосереджений на своєму внутрішньому світі і шукає в творах співзвучні йому мотиви. Це вік самовираження. Це самовираження буває настільки сильним, що часто аналіз витворів мистецтва діти підміняють аналізом власних переживань або роздумів на теми, які цікавлять їх. Тому тут необхідні такі форми аналізу, які б органічно поєднували особисті оцінки, устремління до самовираження з виробленням у них об’єктивного погляду на твір.
У 7-9 класах навіть за однакових педагогічних умов починається доволі різка диференціація серед учнів. Більший вплив на сприйняття мистецтва починає набувати індивідуальний склад особистості учня, помітно проявляються розбіжності в залежності від начитаності учнів, їх знань, зацікавленості предметом. Відповідно сильно збільшується значення індивідуального підходу до різних груп школярів. Потребу в керівництві, спрямуванні з боку вчителя гостро відчувають самі учні. Якщо вони зустрічають в особі вчителя мудрого керівника, вони охоче йдуть тому назустріч.
Цей період називається і переломним у ставленні до творів образотворчого мистецтва. Більш вонивимогливі до вчителя, бачать недоліки в його роботі.
При хорошій же організації уроку охоче виконують завдання.
1.3. Мета і завдання гуртка образотворчого мистецтва
Метою гуртків є забезпечення для учнів цілісного сприймання сучасного культурного простору України, розвиток у молодших школярів творчої активності. Розв'язуються наступні завдання:
1. Ознайомлення з образотворчими мистецтвами (живописом, скульптурою, графікою) і необразотворчими мистецтвами (елементами архітектури, декоративно-ужиткового мистецтва, дизайну) та їх специфічними засобами художньої виразності: пластикою графічних ліній, кольорового мазка, пластикою форми матеріальних конструкцій.
2. Розвиток у молодших школярів особистісно ціннісного ставлення до пластичних мистецтв, до різних технік і жанрів художньої творчості.
3. Пропедевтична орієнтація у видах пластичного мистецтва (образотворчого і необразотворчого) та художніх професіях, які пов'язані з цими видами мистецтва.
4. Формування в уяві учнів цілісної картини культурного простору, виховання інтегрованої особистості; забезпечення єдності у сприйманні довкілля емоційною, інтелектуальною і сенсорною сферами духовного життя учнів; розвиток творчої активності школярів у художній праці на основі взаємодоповнюваності думки, почуття, практичної дії.
5. Участь у художній продуктивній праці, пов'язаній з естетичним оформленням повсякденного побуту та художньо-трудовими традиціями і календарно-обрядовими святами за звичаями українського народу.
Мета і завдання художньої праці реалізуються у таких змістових лініях: «Природа», «Людина», «Техніка», «Умовні знаки», «Художнє довкілля».
Конструктивні художні уміння молодших школярів формуються завдяки ігровим формам організації художньої праці, на основі сюжетного розгортання змісту. Ігрова форма організації занять з художньої праці є оптимальною у складі невеликих творчих груп учнів. Вчитель забезпечує школярам педагогічну ситуацію вільного вибору художньо-трудових завдань відповідно до їхніх вікових, психофізіологічних можливостей і потреб у формотворенні і декоруванні.
Важливим компонентом є пропедевтична орієнтація на різні професії художнього спрямування. Профорієнтація подана на рівнях профінформації і профдіагностики.
Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистості — первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі. З-поміж інших видів мистецтва образотворче є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність становить одну з найдоступніших і емоційно захоплюючих форм творчості.
В аспекті зазначеного проблема радикального поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвивальні були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвивальних завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості особистості, що й визначає ступінь залучення її до глобальних культурогенних процесів. З огляду на викладене, мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.
Відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти предмет «Образотворче мистецтво» реалізує змістову лінію візуального мистецтва. У програмі також передбачається залучення таких видів мистецької діяльності, як художнє слово, музика, частково — театральні та екранні види мистецтва та ін.
Головні завдання викладання образотворчого мистецтва
1. Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до неутилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі, вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні.
2. Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті та ін.
3. Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.
4. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у творчості.
5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку практичної художньо-творчої діяльності.
Успішний художньо-творчий розвиток дітей буде зумовлено дотриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:
· Керівництво художньо-творчим розвитком учнів передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, регіональних особливостей і традицій; останнє зумовлює звернення до глибоких коренів народної творчості, проникнення національним духом, а не сліпе копіювання взірців і канонів національного декоративного мистецтва.
· Залучення учнів до розуміння змісту та сутності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання особистості учня, пробудження в його душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання.
· Художній образ — це основа, на якій будується художньо-образне сприймання мистецтва і власна художня діяльність. Через це опору на художній образ необхідно передбачати у всіх видах художньої діяльності — і в розділі «Практична робота», і в розділі «Сприймання».
· Опанування мови мистецтва і формування навичок практичної роботи доцільні лише в художньо-образному ключі як освоєння засобів виразності художнього образу. Інакше набуті знання й уміння будуть позахудожніми (тобто марними).
· Ефективність занять мистецтвом істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості. Забезпечення цієї умови досягається дотриманням вищезазначених положень і характером організації занять (уроків).
· Заняття образотворчим мистецтвом повинні бути організовані за законами мистецтва, що передбачає:
а) нестереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;
б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного щодо теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);
в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.
Відповідно до методичних принципів, мети і завдань предмета програма з образотворчого мистецтва складається з двох головних розділів:
1. Сприймання;
2. Практична (творча) художня діяльність.
Розділ «СПРИЙМАННЯ» включає в себе два взаємопов'язаних види діяльності.
1. Естетичне сприймання дійсності. Передбачає її художнє освоєння: формування вміння бачити, емоційно відгукнутись та усвідомити красу, естетичні якості різноманітних явищ і об'єктів діяльності: природи і тваринного світу, міст і сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини (віддзеркалених в одязі, прикрасах, зовнішніх рисах і пластиці тіла).
2. Сприймання мистецтва. Передбачає формування навичок сприймання й оцінки художнього образу у творах образотворчого мистецтва (за можливості — і в інших видах). Як розділ роботи сприймання здійснюється на матеріалі шедеврів світового образотворчого мистецтва, творів сучасних авторів, як українських, так і зарубіжних, і вирішує три основні завдання:
    продолжение
--PAGE_BREAK--1) формування уявлення про особливості образної мови різних видів образотворчого мистецтва, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу (певного стану, настрою, характеру ін..) твору мистецтва;
2) розвиток уміння виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, який аналізується:
а) у формі словесного відгуку на рівні емоційно-естетичної оцінки, художнього аналізу (порівняння, виявлення загальних рис тощо), розгорнутої художньої оповіді, що передає естетичні погляди, смаки, ідеали учнів;
 б) у формі «графічної мови», тобто передавання враження про твір за допомогою зображення (миттєво виконані начерки і замальовки з пам'яті);
 в) можливо — в інших формах художньої творчості (музика, театр, художня фотографія, анімація тощо);
3) формування знань та уявлень про мистецтво і художників, специфіку їхньої праці. Засвоєння спеціальних художніх термінів.
Розділ «ПРАКТИЧНА (ТВОРЧА) ХУДОЖНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ»передбачає максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів, включає роботу на площині і в об'ємі [2].
По кожному з розділів робота виконується за чотирма основними навчальними проблемами:
1) форма (силует, частина і ціле, пропорції, конструкція, передача об'єму форми засобами світлотіні тощо); 2) простір; 3) питання композиції і композиційна діяльність; 4) колір.
Головні напрями і завдання роботи щодо реалізації перелічених проблем з урахуванням вікових особливостей дітей наведені в таблиці 1.
Роботу над освоєнням навчальних проблем програма пропонує здійснювати у трьох аспектах художньо-творчого розвитку: 1) реальному; 2) декоративному; 3) виражальному, які передбачають посильне створення художнього образу на основі передачі різноманітних якостей і властивостей форми, кольору, простору та композиції відповідно:
1. У реалістичному художньому ключі. Методи і форми роботи: з натури, за пам'яттю, за уявленням, індивідуальна робота;
2. У декоративній манері. Методи і форми роботи: за уявленням; індивідуальна, групова і колективна робота;
3. У різних стильових напрямах від абстрактних до асоціативно-виражальних. Методи і форми роботи: за уявленням.
Реалізація трьох аспектів художньо-творчого розвитку учнів у практичній роботі на площині і в об'ємі передбачає створення таких основних продуктів художньої діяльності.
Таким чином, зміст практичної діяльності орієнтовано на можливість ознайомлення учнів з особливостями художньо-образної мови різних видів образотворчої діяльності, з різноманітними пластичними техніками і доступною технологією створення художнього образу у власних творчих роботах.

Розділ ІІ. Виховання школярів засобами народного мистецтва
Історичний досвід українського народу має яскраве втілення в етнохудожніх цінностях, традиціях естетичного освоєння навколишньої дійсності. Все це зобов’язує національну школу активно використовувати естетико-виховний потенціал народного образотворчого мистецтва, навчати молоде покоління на прикладі високих духовних традицій та цінностей, що своїм змістом, формою і функціями відтворюють прекрасне у житті й мистецтві.
Реалізація естетико-виховних можливостей народного образотворчого мистецтва стає можливою, на наш погляд, за певних умов. Серед них, передусім, слід виділити ті, що забезпечують соціальні параметри функціонування і розвитку етнохудожніх цінностей. Відповідальне ставлення  молоді до творчості народних майстрів зумовлене демократичною і гуманістичною природою народного образотворчого мистецтва, яке передає створений століттями чуттєво-практичний досвід поколінь, демонструє розуміння закономірностей і фундаментальних цінностей життя. Учнівська молодь з розумінням ставиться до народного образотворчого мистецтва і з урахуванням соціально-культурних аспектів його функціонування виявляє готовність до його збереження і примноження.
2.1 Етноестетичне виховання школярів засобами народного образотворчого мистецтва
Історичний досвід українського народу має яскраве втілення в етнохудожніх цінностях, традиціях естетичного освоєння навколишньої дійсності. Все це зобов’язує національну школу активно використовувати естетико-виховний потенціал народного образотворчого мистецтва, навчати молоде покоління на прикладі високих духовних традицій та цінностей, що своїм змістом, формою і функціями відтворюють прекрасне у житті й мистецтві.
Реалізація естетико-виховних можливостей народного образотворчого мистецтва стає можливою, на наш погляд, за певних умов. Серед них, передусім, слід виділити ті, що забезпечують соціальні параметри функціонування і розвитку етнохудожніх цінностей. Відповідальне ставлення  молоді до творчості народних майстрів зумовлене демократичною і гуманістичною природою народного образотворчого мистецтва, яке передає створений століттями чуттєво-практичний досвід поколінь, демонструє розуміння закономірностей і фундаментальних цінностей життя. Учнівська молодь з розумінням ставиться до народного образотворчого мистецтва і з урахуванням соціально-культурних аспектів його функціонування виявляє готовність до його збереження і примноження.
У ставленні шкільної молоді до народного образотворчого мистецтва важливим є те, що етнохудожні цінності виступають частиною національної культури. Та обставина, що національна культура базується на народному мистецтві, підвищує інтерес до вивчення його своєрідності, закономірностей розвитку тощо.
Діалектично розвиваючись у межах специфіки своїх видів, твори народного образотворчого мистецтва ніколи не були ізольованими від загального художнього процесу епохи і за всієї непомітності розвитку завжди відповідали його прогресивним і демократичним ідеям. В умовах сьогодення, коли освоєння дійсності за законами краси набуває особливого змісту і значення, актуальність народного образотворчого мистецтва зростає, забезпечуючи тим умови можливостей. На новому соціально-історичному ґрунті народне образотворче мистецтво традиційно генерує ідеї добра і краси, поваги до людини і відтак сприяє формуванню високої духовності молодого покоління, збагачує його моральні цінності, розвиває творчу активність.
Естетико-виховні можливості народної художньої творчості реалізуються і використовуються на всіх етапах становлення особистості. У кожний віковий період формування людини етнохудожні цінності спроможні передавати естетичний досвід, забезпечуючи тим самим необхідні умови для розвитку її почуттів, ціннісних орієнтацій, духовних потреб. Водночас зазначений процес має певні особливості.
Так, уже в дошкільному та молодшому шкільному віці народне образотворче вперше входить у світ особистості. У своїх малюнках діти наслідують багатовіковий цикл накопичення декоративно-зображувального фонду народного мистецтва, починаючи від простої лінії до умовного зображення навколишніх предметів, рослин, птахів, звірів, і далі – до зображення людини. Як справедливо зауважує В.Полуніна, це не є повторенням пройдених етапів творчості, а заново пережити й “початковий” стан художньо-образного ставлення до дійсності. Діти в дошкільному та молодшому шкільному віці безпосередньо сприймають фольклорні форми художньо-образного відтворення довкілля. Казкові персонажі, фантастичні образи, наповнені творчою уявою майстрів народного мистецтва, привертають їхню увагу, викликають живий інтерес, дозволяють у властивій для них художній формі відчути і зрозуміти красу природи та людських стосунків.
Суттєвим є вплив творів народного образотворчого мистецтва на естетичний розвиток дітей. За твердженнями дослідників (Л.Божович, І.Глінська, Л.Коваль та ін.), у дошкільному віці у дітей формується естетичне ставлення до дійсності й мистецтва. Його особливість полягає у тому, що діти роблять перші кроки на шляху до сприймання й оцінки образотворчого фольклору. Таке сприйняття, за даними науковців, має спонтанний характер і, водночас, свідчить про виявлення оцінного ставлення до етнохудожніх образів.
Питання естетичного виховання дітей дошкільного віку засобами народної художньої творчості знайшли висвітлення в педагогічній літературі. Науково-теоретичні дослідження і методичні рекомендації педагогів (Н.Лисенко, Н.Миропольська, Л.Шевчук та ін.) дозволили розкрити роль народного образотворчого мистецтва у збагаченні естетичних почуттів дітей, у розвитку їхніх оцінних суджень, в організації дитячої творчості на прикладі фольклорних матеріалів.
У молодшому шкільному віці твори народного образотворчого мистецтва впливають на розвиток естетичних якостей особистості. На це вказують результати досліджень педагогів (С.Жупанин, О.Ланін, А.Щербо та ін.), які наголошують на виключно важливому значенні фольклору в розвитку емоційно-чуттєвої, аналітичної і творчої сфер особистості. Відтак, зазначається, що естетичне ставлення учнів до дійсності і мистецтва набуває якісно іншого характеру. У своїх оцінних судженнях учні молодших класів прагнуть до більш глибокого з’ясування місця і ролі окремих засобів виразності фольклорних творів, акцентують увагу на них, сприймаючи окремі елементи художньої форми. З метою естетичного розвитку молодших школярів засобами народної художньої творчості дослідники пропонують знайомити їх з найважливішими художніми техніками, способами освоєння фольклорного матеріалу, збагачення емоційно-чуттєвого досвіду сприймання й оцінки творів народного образотворчого мистецтва.
У дошкільному та молодшому шкільному віці естетичний розвиток відбувається шляхом ознайомлення дітей із засобами виразності творів образотворчого мистецтва, окремими художніми техніками, які використовують у своїй творчості майстри народного мистецтва. Зазначені вище напрями педагогічної діяльності покликані сприяти формуванню у дітей естетичних уявлень і понять про народне образотворче мистецтво як особливу сферу художньо-образного відтворення дійсності та передачі естетичного змісту за допомогою відповідної художньої техніки.
Здіснення освітньо-виховної роботи з дітьми зазначеного віку має виключно важливе значення. За висновком Б.Неменського, національне мистецтво, як найдоступніше дітям, повинно слугувати педагогам за підґрунття, за вихідну точку. Національне мистецтво є тим початком шляху, з якого дитина має вирушати у багатоманітний світ мистецтва, світової художньої культури. Саме тому доцільно педагогам якнайповніше забезпечувати учням повноту гостроти відчуття і глибокого усвідомлення художньої спадщини рідного народу.
Шкільна і позашкільна практика покликана створити педагогічні умови для опанування учнями середніх класів традиціями народної художньої творчості. Науково-педагогічні пошуки в цьому напрямі вимагають подальшого теоретичного осмислення і методичного  опрацювання, що дасть можливість послідовно і цілеспрямовано впливати на естетичний розвиток учнів упродовж опанування художніми традиціями українського народу.
Для встановлення безпосереднього зв’язку зі світом народного образотворчого мистецтва учні усвідомлюють необхідність оволодіння способами естетичної діяльності, пов’язаними зі сприйманням, оцінкою, творчим втіленням прекрасного в етнохудожній практиці.
Зазначений вище аналітичний матеріал дозволяє зробити висновок, що естетичний розвиток учнів різних вікових груп набуває особливих рис у зв’язку з освоєнням етнохудожнього досвіду. Слід наголосити, що кожна вікова група виявляє власне естетичне ставлення до народного образотворчого мистецтва, враховуючи наявні знання та вміння засвоювати його в конкретних ситуаціях духовно-практичного зв’язку з цінностями етнокультури.
2.2 Роль гуртків образотворчої діяльності в колекційному навчанні дітей з особливими потребами       
Хочеться відмітити важливу роль гуртків образотворчого мистецтва у колекційному вихованні дітей з особливими потребами. Так, наприклад, у вихованні дітей з церебральним паралічем провідну роль займають заняття в гуртках образотворчого мистецтва.
У зв'язку із цим образотворча діяльність виступає, як діяльність у процесі формування, за допомогою якої активізуються рухові навички, сприйняття, мова, гра й ряд інших немаловажних аспектів психіки дитини-дошкільника. Діти із церебральними паралічами, так само, як й їх нормально, що розвиваються ровесники, виявляють цікавість до образотворчої діяльності й при правильній організації занять вона стає улюбленим видом діяльності.
Образотворча діяльність відкриває перед дітьми з обмеженими можливостями пересування дуже багато цікавого, гарного, цікавого. Ця діяльність найбільш доступна для них. Різні види зображальності показують різноманіття засобів для реалізації задуманого зображення. Дитина одержує можливість виразити в малюнку щось важливе для нього. У процесі занять формуються особистісні якості дитини — посидючість, цілеспрямованість особистості, бажання якнайкраще   виконати свою роботу.
Так, образотворча діяльність відіграє важливу роль у розвитку дітей, особливо в дошкільному віці, тому що сприяє естетичному, моральному вихованню, розширенню кругозору дитини, створює базу для оволодіння шкільними навичками. Образотворча діяльність дозволяє вирішити багато завдань коррекційного виховання, але множинні порушення заважають формуванню необхідних навичок самообслуговування, розвитку практичної діяльності й підготовки руки дитини до листа.
У ході дослідження особливостей образотворчої діяльності дитяти-дошкільників із ДЦП була запропонована система завдань для обстеження навичок, що дозволяють вільно виражати на аркуші паперу задумане зображення. Пропонують розрізняти 3 групи таких навичок. 1 група — навички  володіння інструментом; 2 група — навички, пов'язані з виробленням якості рухів, від який залежить якість ліній і розфарбування малюнка. 3 група — навички, що  забезпечують передачу просторових властивостей предметів (форми, будови, величини, пропорцій).
Зважаючи на те, що формування графічних навичок у нашому випадку є насамперед  однієї з передумов подальшого навчання правопису, саме ці навички являють собою головний елемент образотворчої діяльності дітей із ДЦП.
У зв'язку з наявними у хворих  дітей порушеннями схеми тіла, зображення фігури людини в них   викликало  труднощі -  недомальованими виявлялися деякі частини тіла, іноді найбільш уражені кінцівки,  частини особи   були неправильно співвіднесені між собою.
У своїх малюнках хворі звичайно використали тільки чотири  основних кольори (червоний, синій, жовтий, зелений), не  виділяючи характерних  для  даних предметів відтінків. У силу специфічності зображень  діти  обстеженої групи не могли виразити  у своїх малюнках  всі елементи задуманого  ними сюжету.
Проведене  обстеження  показало нам, що труднощі  формування  образотворчої діяльності в дітей-дошкільнят із ДЦП обумовлені порушенням моторики, зорово-моторної орієнтації й  порушенням  сенсорної сфери.
Найбільш важливою, з погляду  навчання малюванню й письму, є, природно, кисть руки, а точніше — пальці, що здійснюють дрібну моторику. Поряд з перерахованими вище заходами, спрямованими на розвиток моторики дитини, можна запропонувати вправи на формування спрямованості пози пальців, точніше — довільного відведення й приведення пальців. Пози пальців можна зафіксувати у вигляді «слідів» обведеної олівцем на аркуші паперу кисті руки з різними варіантами відведення пальців.
Як приклад  приведемо конспект заняття.
Тема: графічні вправи «Хлопці, допоможіть звірятам!».
Мета: закріплення рухових навичок припинення рухів у потрібній точці.
Устаткування: набір кольорових олівців; контурний малюнок, виконаний на аркуші великого формату (2 альбомних аркуші паперу, склеєних по короткій стороні). На малюнку зображені 3 (або більше) будиночки, у яких живуть кошеня, лисеня й зайча. Хазяї будиночків перебувають кожний у своєму будиночку або поруч із ним. Звірята виділені кольором.
Хід заняття.«Діти! Подивитеся на цю картинку. Ви звернули увагу, які смутні звірята? Дивиться, як невесело дивиться з віконця зайча, лисеня, а от кошеня коштує в забору й начебто  когось чекає? Щось трапилося в наших звірят?
Мені здається, я знаю — що!
Звірята будували свої будиночки, і кожний намагався, щоб його будиночок був найкрасивішим, а будиночки вийшли непривабливими. Схожі один на одного й безбарвні. Як ви думаєте, можна звірятам як-небудь допомогти?
Звичайно, можна! Будиночки потрібно розфарбувати, тоді вони будуть ошатні, гарні й всі різні… Хто допоможе зайчаті? Вітя й Таня.
Хто допоможе кошеняті? Дмитрик і Лена.
Хто допоможе лисеняті? Женя й Петя.
Молодці! Однак потрібно дуже постаратися, щоб звірята залишилися задоволені вашою роботою. Якого кольору буде будиночок у лисеняти, у кошеняти, у зайчати? Вибирайте олівці.
    продолжение
--PAGE_BREAK--А тепер саме важке, тому що красиво вийде тільки в тому випадку, якщо ви акуратно зафарбуєте будиночок. Штрихи потрібно довести до лінії, і не можна переводити за неї. Л для цього візьміть олівець правильно". (Вихователь показує, як тримати олівець, де при цьому перебувають 1-й, 2-й й 3-й пальці; допомагає змінити позу пальців дітям, у яких 3-крапкове захоплення сформоване неправильно. Протягом  всієї роботи вихователь уважно стежить за цим).
«А тепер приступайте до роботи й не підведіть звірят, вони так сподіваються, що їхні будиночки будуть найкрасивішими. Вітя, Женя й Лена допомогли звірятам розфарбувати будиночки, а Петя, Таня й Дмитрик побудують біля будиночків забори Ця робота також вимагає великої акуратності й точності, „планочки“ забору повинні бути прямими, рівними, однаковими, подивитеся, звірята вже почали самі робити забори, а ви продовжите».
Після закінчення роботи варто проаналізувати, хто заштрихував точніше, акуратніше — чий будиночок краще? У кого заборчик рівніше?
" А тепер подивимося, як змінилася картинка? Будиночки коштують різнобарвні, акуратні, гарні, і все -різні, і заборчики їх оточують, а наші звірята говорять «спасибі» хлопцям".
Кожен вид образотворчої діяльності має свої специфічні особливості й висуває свої вимоги до рухового, сенсорного й інтелектуального розвитку дитини дошкільного віку. У систему завдань для формування графічних навичок у дітей, що страждають різними формами ДЦП, включені всі види образотворчої діяльності, у тому числі й ліплення.
На заняттях образотворчою діяльністю із хворими дітьми ми вирішували наступні основні завдання:
-        Розвивати дрібну моторику рук і зорово-рухову координацію для підготовки до оволодіння навичками листа.
-        Формувати правильне сприйняття форми, величини, кольори й уміння
передавати їх у зображенні.
-        Формувати правильне сприйняття простору, коригувати порушення зорово-просторового сприйняття.
-        Формувати цілісне сприйняття предмета й домагатися його відбиття засобами образотворчої діяльності (малюванням, ліпленням, аплікацією).
-        Розвивати навички конструювання.
-        Виховувати позитивне емоційне відношення до образотворчої діяльності і її результатів.
-        Розвивати допитливість, уяву.
-        Розширювати запас знань і уявлень.

2.3 Методи розвитку творчих здібностей під час занять в гуртках  
У процесі навчання, відповідно до змісту тем, доцільно використовувати, крім одноосібного виконання учнями роботи, такі активні форми роботи як групові, парні, комбіновані. Колективна робота може виконуватись як в кінці семестру (підготовка до свята, створення подарунків, плакатів, колективних пано тощо), так і протягом року за вибором учителя та учнів.
Так, у книзі “Духовний світ школяра” В.А. Сухомлинський проведено цікаві спостереження про вплив малюнка на духовний розвиток школярів. В школі на протязі чотирьох років проводився такий досвід: в мить сильного емоційного піднесення, викликаним знову пережитим або пізнаним вчителі пропонують дітям передати їхні переживання в малюнку. Діти не тільки з піднесенням малювали, предмети або казкові образи, але виражали своє відношення до того, що вони намалювали.
Подальші спостереження доказали, що в багатьох дітей сформувалася потреба передати побачене чи пережите в малюнку. Схильність до малювання закріпилась не в усіх дітей, зате уроки малювання залишилися в їхньому внутрішньому світі глибокий слід. Ці діти відрізнялися більш тоншими, стійкішими почуттями, всебічною цікавістю, точністю і гнучкістю творчої діяльності.
Тому недооцінка малювання в системі навчання молодших школярів або неправильна постановка викладання цього предмету може стихійно лишитися на розвитку школярів.
Методи — це прийоми й засоби, за допомогою яких здійснюється розвиток творчих здатностей.
Одним з основних принципів навчання є принцип від простого до складного. Цей принцип полягає в поступовому розвитку творчих здібностей.
Успіх виховання й навчання багато в чому залежить від того, які методи й прийоми використає педагог, щоб донести до дітей певний зміст, сформувати в них знання, уміння, навички, а також розвити здатності в тій або іншій області діяльності.
Під методами навчання образотворчої діяльності й конструюванню розуміють систему дій педагога, що організує практичну й пізнавальну діяльність дітей, що спрямована на засвоєння змісту
У процесі організації навчання розвитку творчих здібностей велике значення надається загальнодидактичним принципам:
 - науковості, систематичності, послідовності, доступності, наочності, активності, міцності, індивідуального підходу.
Всі заняття по розвитку творчих здібностей проводяться в грі. Для цього потрібні ігри нового типу: творчі, розвиваючі ігри, які при всій своїй розмаїтості об'єднані під загальною назвою не випадково, вони всі виходять із загальної ідеї й мають характерні творчі здатності.
1. Кожна гра являє собою набір завдань.
2. Завдання дають дитині в різній формі, і в такий спосіб знайомить його з різними способами передачі інформації.
3. Завдання розташовані приблизно в порядку зростання складності.
4. Завдання мають дуже широкий діапазон труднощів. Тому гри можуть викликати зацікавленість протягом  багатьох лет.
5. Поступове зростання труднощів завдань — сприяє розвитку творчих здібностей.
6. Для ефективності розвитку творчих здібностей у дітей необхідно дотримувати умови:
— розвиток з здібностей потрібно починати із самого раннього віку;
— завдання-сходи створюють умови, що випереджають розвиток здібностей;
— творчі ігри повинні бути різноманітні по своєму змісті, тому що створюють атмосферу вільної й радісної творчості.
     Поряд із принципами використають і методи:
<img width=«12» height=«27» src=«dopb91458.zip» v:shapes="_x0000_s1026">Методи
<img width=«51» height=«12» src=«dopb91459.zip» v:shapes="_x0000_s1027"><img width=«63» height=«12» src=«dopb91460.zip» v:shapes="_x0000_s1028">                          практичні                                          наглядні
словесні
До практичних методів відносяться вправи, ігри, моделювання.
Вправи — багаторазове повторення дитиною практичних і розумових заданих дій.
Вправи підрозділяються на конструктивні, подражательно-виконавські, творчі.
Ігровий метод припускає використання різних компонентів ігрової діяльності в сполученні з іншими прийомами.
Моделювання — це процес створення моделей й їхнього використання.
До наочних методів відносяться спостереження — розглядання малюнків, картин, перегляд діафільмів, прослуховування пластинок.
Словесними методами є: розповідь, бесіда, читання, переказ.
У роботі з дітьми всі ці методи повинні сполучатися один з одним.
Це традиційна класифікація.
Останнім часом  розроблена нова класифікація методів. Авторами нової класифікації є: Лернер І.Я., Скаткін М.Н., вона включає наступні методи навчання:
·      інформативно — рецептивний;
·      репродуктивний;
·      дослідницький;
·      евристичний;
·      метод проблемного викладу матеріалу.
В інформаційно-рецептивний метод включаються наступні прийоми:
·      розглядання;
·      спостереження;
·      екскурсія;
·      зразок вихователя;
·      показ вихователя.
Словесний метод містить у собі:
·      бесіду;
·      розповідь, мистецтвознавча розповідь;
·      використання зразків педагога;
·      художнє слово.
Евристичний метод спрямований на прояв самостійності в якому — або моменті роботи на занятті, тобто педагог пропонує дитині виконати частина роботи самостійно.
Дослідницький метод спрямований на розвиток у дітей не тільки самостійності, але й фантазії й творчості. Педагог пропонує самостійно виконати не яку — або частина, а всю роботу.
Метод проблемного викладу, на думку дидактів не може бути використаний у навчанні дошкільників і молодших школярів: він застосовний тільки лише для старших школярів.
У своїй діяльності вихователь гуртка використає різні методи й прийоми в малюванні, ліпленні, аплікації й конструюванні.
Так у малюванні основний прийом для першої молодшої групи — показ, як варто користуватися олівцями й фарбами. Найбільш ефективний прийом — пасивні рухи, коли дитина діє не самостійно, а за допомогою. Ефективні ігрові образотворчі рухи однорідного, ритмічного характеру із проказуванням слів: «туди — сюди», «зверху — униз» і т.д. Такий прийом дає можливість зв'язати образ предмета з образотворчим рухом.
Ще один прийом роботи в першій молодшій групі — співтворчість педагога з дітьми.
У другій молодшій групі на заняттях по малюванню активно використається інформаційно-рецептивний метод. Особливо корисний перед заняттям діючий спосіб знайомства з формою предмета: діти обводять форму рукою, грають із прапорцями, м'ячами, кулями, обмацують їхнього обрису. Таке обстеження предмета створює більше повне подання про нього.
Також ефективний прийом обстеження предмета рухом руки по контурі й показ цього руху в повітрі. Прямий показ способу зображення застосовується тільки в тому випадку, дана форма зустрічається вперше.

Розділ ІІІ. Інноваційно-освітня діяльність педагога в галузі організації образотворчої діяльності дітей
Освіта в умовах сучасного динамічного суспільства вимагає постійної творчої активності всіх учасників педагогічного процесу. Особливо зростає значення творчої ініціативи педагогів у пошуку нової стратегії і тактики демократизації і гуманізації педагогічної діяльності. Тому винятково важливим пріоритетом у системі сучасної освіти виступає інноваційно-освітня діяльність. її предметом, як сказано в “Положенні про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності”, є розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій, якими є вперше створені, вдосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності. за масштабом інноваційна освітня діяльність може здійснюватись на всеукраїнському, регіональному рівнях та в умовах окремого освітнього закладу.
Мотиви, що спонукають педагогів до інноваційної освітньої діяльності, можуть бути різноплановими: суб’єктивними – незадоволення існуючою практикою навчання і виховання, стандартними, одноманітними методиками, творча інтуїція, натхнення як наслідок постійного аналізу власної і чужої практики, роздумів і пошуків нового; об’єктивними – залучення педагогів до інноваційної освітньої діяльності через систему управління освітою (участь у наукових семінарах, стажування, методичні об’єднання, курси підвищення кваліфікації, науково-практичні конференції, дискусії, ділові ігри тощо).
Операційна частина розробки інновацій у системі освіти передбачає їх опис, перевірку продуктивності та можливостей застосування шляхом постановки педагогічного експерименту. За даними досліджень, інноваційні процеси є основним засобом розвитку систем управління. вони передбачають створення банку інновацій (передових педагогічних ідей) у формі картотеки нововведень. Опис нововведення передбачає: 1) формулювання проблеми, що спонукає необхідність упровадження інновації; 2) мета інновацій; 3) завдання інноваційного пошуку; 4) прогнозований результат нововведення, визначення параметрів, за якими буде оцінюватись ефективність нововведення; 5) класифікація інновації, галузь її застосування (управління, дидактика, конкретна методика, психологія тощо).
Експериментальна перевірка продуктивності інновації, її змісту, методів, прийомів, форм організації освітньо-виховної роботи дає змогу встановити причинні зв’язки між інноваційними педагогічними впливами та їх результатами (нова якість знань, більш високий рівень розвитку здібностей, якостей особистості).
Інноваційний педагогічний експеримент – метод дослідницько-педагогічної діяльності, який передбачає істотні зміни у змісті, формах і методах роботи з метою підвищення їх ефективності. Як і науковий експеримент, він включає такі складові дослідження: об’єкт і предмет, мету, завдання і гіпотезу, методи й етапи дослідницької діяльності. за метою інноваційний педагогічний експеримент може бути: констатувальним, коли відстежується стан педагогічного явища; уточнювальним, що дає підстави для коригування гіпотези нововведення; формувальним, як спосіб здобуття інноваційної освіти; контрольним – для перевірки ефективності інновацій.
Пропедевтично інтерес, бажання і здатність займатись інноваційно-пошуковою діяльністю важливо формувати як провідну професійну якість педагога дошкільного навчального закладу ще в умовах навчання у ВНЗ (Л.Кузьміна, Л.Лещенко, Л.Лезіна, Г.Підкурганна та ін.).
За метою інноваційна освітня діяльність педагога в галузі методики образотворчого мистецтва спрямована на отримання більш високих досягнень у загальному і художньому розвитку особистості дитини, опанування та впровадження нових засобів створення художнього образу у візуальних видах мистецької діяльності, розробку оригінальних педагогічних технологій методичного супроводження творчого процесу, відкриття нововведень, що ведуть до прогресивних перетворень у галузі педагогічної практики художньо-естетичного виховання дітей засобами образотворчого мистецтва.
Заняття з образотворчого мистецтва є особливою галуззю дошкільної освіти, де нестандартні, інноваційні підходи, індивідуальні пошуки технологій художнього втілення образів є постійним конструктивним елементом творчої діяльності педагога. У змісті означеної методики простежуються два взаємопов’язані напрямки інноваційних пошуків: один-по лінії відкриття нестандартних, доступних для дітей виражальних засобів створення образів у різних видах образотворчої діяльності, інший – пошуки оригінальної методики роботи над реалізацією творчих задумів дітей.
Багато років нами практикується в навчальному процесі ВНЗ робота наукової проблемної групи студентів над дослідженням проблеми “Образотворча діяльність як засіб творчого розвитку особистості дошкільника”. У плані роботи проблемної групи передбачається відповідні заходи, спрямовані на залучення студентів до інноваційних пошуків (наукових, практичних, методичних) за обома вищевказаними змістовими лініями. Вивчення теорії і практики з проблеми дослідження ведемо паралельно. Особливу увагу приділяємо ознайомленню майбутніх педагогів з досвідом роботи організаторів образотворчого мистецтва в дошкільних навчальних закладах. Як правило, ці фахівці мають найбільш сприятливі умови для інноваційних пошуків у процесі організації занять з образотворчої діяльності. їх поглиблена фахова підготовка в галузі теорії й методики, знання передового педагогічного досвіду створюють об’єктивні передумови для поглибленого педагогічного пошуку потенційно ефективних технологій творчого розвитку дитини в умовах занять образотворчою діяльністю. Але студенти помічають, що новаторські пошуки ведуть не всі фахівці, а лише ті, хто добре знають теорію і практику художньо-естетичного виховання дітей, мають власну думку, художні здібності і творчий почерк, потяг до постійного оновлення, експериментування, нетрадиційного образотворення, творчої співпраці з дітьми. Цінний досвід таких педагогів стає зразком творчого підходу до справи, пошуків шляхів інноваційної діяльності для майбутніх педагогів у галузі дошкільної освіти.
Розглянемо для прикладу наші дослідження за напрямком ”Розвиток творчості та уяви дітей у процесі малювання нетрадиційними техніками”. На початковому етапі роботи над проблемою ефективними методами наукових пошуків були дискусії з приводу застосування традиційних і нетрадиційних технік малювання та спостереження новаторської практики в дошкільних навчальних закладах. Дискусія на тему “Чим пояснити інтерес сучасної практики до використання нетрадиційних технік малювання?” виявилась досить продуктивною для пізнання ситуації, що склалась у практиці сучасного дошкілля. Ось коло питань, навколо яких розгорнулася боротьба думок: 1) Що розуміється в образотворчому мистецтві під технікою зображення? 2) Чому одні техніки малювання називають традиційними, а інші – нетрадиційними? 3) Чим пояснити зниження інтересу практиків до традиційних технік малювання? 4) Які аргументи можна висловити на користь застосування нетрадиційних технік малювання? 5) Які ви бачите проблеми в застосуванні нетрадиційних технік малювання в роботі з дітьми? (аналіз передового педагогічного досвіду на основі публікацій у періодиці і спостережень за практикою організаторів образотворчої діяльності в дошкільних навчальних закладах).
    продолжение
--PAGE_BREAK--Унаслідок дискусій формується розуміння, що техніка малювання включає широке коло питань: набуття спеціальних навичок, способів і прийомів, за допомогою яких виконується художній твір, це безпосередній результат роботи художника зі спеціальними матеріалами та інструментами, способи їх використання для мети зображення і художнього вираження. У поняття техніки включається розвиток ока і руки, їх узгоджена діяльність. Особливого значення надається вмілому, правильному зображенню контура, форми, кольору предметів. Сюди включається також техніка ліній, заштриховування, заливки, накладання більш посилених тонів, певна манера малюнка і письма, спосіб використання тих чи інших матеріалів (паперу, олівця, вугілля, пастелі, олійної фарби, акварелі, гуаші, темпери та інші) у співвідношенні з їх якостями і зображувальними властивостями.
За традиційні техніки приймають ті, які вже виправдали себе в процесі навчання і введені до змісту сучасних програм. Нетрадиційні – це нові техніки, досить відомі, але які ще не знайшли широкого застосування, хоч вони можуть бути досить ефективними для зображення певних тем, для розвитку дитячої творчості. На противагу традиційності, не традиційність дає можливість відійти від стереотипів, надати дитині максимальну свободу в її образотворенні. Нетрадиційні техніки досить прості в технічному плані, діти легко їх засвоюють і отримують задоволення від результатів. Вони також дають дітям унікальні можливості для експериментування, пошуків образів, сміливих втілень на папері незвичайних фантазій, вражень, думок.
У процесі спостережень за заняттями з малювання, побудованими на основі інноваційних підходів до технік зображення, майбутні вихователі переконуються, що окремі нетрадиційні техніки створюють особливі виражальні можливості для зображення певних тем або образів. Так, у процесі малювання ялинки технікою “набивання” трикутного контуру клейовим пензлем, вмоченим в зелену фарбу, і подальшим декоруванням її кольоровим клеєм із блискучками навіть діти молодшої і середньої груп здатні створювати досить виразні образи.
Резюме дискусії: нетрадиційні техніки малювання відкривають широкі можливості для розвитку уяви і творчих здібностей дітей, вони описані в мистецькій і методичній літературі, але недостатньо дослідженими є зміст малюнків, що можна виконувати кожною конкретною технікою, і методика застосування технік у малюванні дітей різних вікових груп.
На підставі знань теорії і практики нами була сформульована гіпотеза інноваційного пошуку, ефективний розвиток творчих здібностей дітей у процесі малювання нетрадиційними техніками можливий за таких умов: усвідомлення дітьми художньо-естетичної основи нетрадиційних технік малювання, розуміння їх естетично-прикладного значення, доцільності використання в зображенні певних тем; порівняльного використання в практиці традиційного і нетрадиційного способів малювання для формування самопереконань дітей.
Наші наукові пошуки були спрямовані на розв’язання такого завдання: розробити і перевірити в експерименті програму роботи, спрямовану на ефективний творчий розвиток дітей на заняттях з малювання нетрадиційними техніками.
Для іллюстрації наведено приклад програми, розробленої однією студенткою для старшої групи дошкільного освітнього закладу:
1.   Весняний дощик (малювання по вологому тлу).
2.   Красива тарілочка (відбитки губки).
3.   Моя фантазія (віддруки від руки).
4.   А країні Двуляндії (систематичне передрукування плями).
5.   Чарівна мозаїка (малювання на м’ятому папері).
6.   Що ми бачили у лісі? (малювання несумісними матеріалами)
7.   Нитка-чарівничка (ниткографія).
8.   Килимова доріжка (малювання удвох на смужці паперу).
9.   Малюнок-загадка (малювання через копіювальний папір).
10. Клякса-малякса (роздмухування клякси за допомогою трубочки).
Малювання творчих тем нетрадиційними техніками вимагало суттєвих змін у методиці роботи з дітьми. У ній вдало поєднувались творчі завдання різної складності, технічні хвилинки, ігри та вправи художнього змісту, художнє експериментування. Від заняття до заняття діти здобували унікальний досвід творчої самореалізації, вони досліджували, фантазували, поєднували знайомі елементи в нові комбінування, почували себе до певної міри чаклунами та творцями.
Нами були виявлені певні позитивні зміни в художньо-творчому розвитку дітей під впливом застосування нетрадиційних технік малювання і методів активізації їх особистих творчих зусиль. Якщо на початкових заняттях ми спостерігали розгубленість і безпомічну метушню в діяльності дітей, то в подальшому – більш самостійні, впевнені й активні художньо-пошукові дії. Вони щиро раділи з приводу своїх знахідок і відкриттів, розповідали про них один одному і вихователям.
Більш активною і продуктивною стала асоціативна уява дітей, оскільки застосовувані нами техніки малювання переважно базувались на домальовуванні нанесених, розмитих, розбризканих, роздмуханих плям різної форми, величини, кольору, конфігурацій, унаслідок чого і створювались нові образи в малюнках. У намальованому нетрадиційними способами діти навчились вичленовувати і бачити предмети й об’єкти навколишнього світу.
До творчих здобутків також можна віднести урізноманітнення індивідуальних задумів малюнків як крок до подолання їх одноманітності і шаблонності.
Учасники проблемної групи здобули переконання, що малювання нетрадиційними техніками є дуже цікавим і доступним для дітей видом діяльності, за допомогою якого можна створювати предметні, сюжетні і декоративні зображення. Це малювання приваблює їх більш легкими способами виконання, якісними результатами, свободою дій, швидкими темпами роботи. Щоб творчість дітей була більш продуктивною і цікавою, приносила їм багато задоволення, педагоги мають створювати радісну, спокійну атмосферу самодіяльності, яка сприятиме проявам дитячої свободи і розкутості в малюванні.
Участь студентів у роботі наукових проблемних груп сприяє кращому засвоєнню ними навчального матеріалу, набуттю професійних умінь і навичок інноваційно-пошукового спрямування, які не виробляються при прослуховуванні лекцій та вивченні науково-методичної літератури. Дослідницька діяльність у проблемних групах учить бачити пріоритетні напрямки реформування сучасної освіти, шукати власні шляхи і способи розв’язання актуальних педагогічних проблем, проявляти ініціативу, приймати нестандартні педагогічні рішення.

3.1. Новітні методи навчання на уроках образотворчого мистецтва
Специфіка такого предмета, як образотворче мистецтво, дозволяє вчителю широко використовувати інтерактивні методи та нестандартні форми організації уроку, які дають змогу підвищити ефективність засвоєння знань, поліпшити контроль над виконанням завдань, викликати у дітей інтерес до навчання.
Для ефективного застосування інтерактивних методів на уроках образотворчого мистецтва педагог повинен старанно планувати свою роботу, щоб:
-                     дати учням завдання для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання. Поспостерігати за явищами природи або довкілля;
-                     дати учням завдання для попередньої підготовки: проч. На одному занятті можна використання один. Максиму – два інтерактивні методи, а не їх калейдоскоп;
-                     дуже важливо провести спокійне, глибоке обговорення за підсумками інтер-ї вправи;
-                     визначення хронометраж,  й можливості відповіді виробити критерії оцінки ефективності занять;
-                     передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, на лаштування їх на роботі, підтримання дисципліни цьому можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах.
Розглянемо основні інтерактивні методи роботи на уроках образотворчого мистецтва.
Починаючи урок, учитель має на меті налаштувати учнів на вивчення тієї чи іншої теми, тому звертається до життєвого досвіду учнів, до знань. Набутих на попередніх уроках.
На етапі актуалізації опорних знань доцільно використані такі методи як “Ланцюжок”, “Пінг-понг”, і побудова асоціативного куща, “Так – ні”, використання сигнальних карток.
“ТАК – НІ”
Розгляньмо застосування гри “так-ні” на уроці  з теми “Рельєфна комп.” (5 кл. “Єра” Вчитель ховає зразок або фото рельєфної композиції учнів відгадати, про що йтиме мова на уроці ставлячи запит, які вимагають від учительки тільки відповідей “так” – чи “ні”.
Учні можуть ставити запит:
-              Це твір живопису (графіки, с-ри, ..)?
-              Це об’ємна с-ра?
-              Цке с-ра на площині?
-              Це рельєф?
Якщо знайдено учнями відповіді, вчитель показує класу зразок і оголошує тему уроку. Цей прийом вчить пов’язувати розрізнені факти, систематизувати наявну інформацію, сприяти зміцненню здобутих знань.
Асоціації. Побудова асоціативного куща.
Цей метод полягає в тому, щоб за короткий проміжок часу учні пригадують та сформують засвоєні раніше знання з теми, запропоновані учителем. Дані відповідають формі коротких тез заг. на дошці навколо розглянутого поняття чи явища. Результатом є схема-опора.
Наприклад з теми “Портрет” (схема 1)
(Схема 2).
<img width=«662» height=«254» src=«dopb91461.zip» v:shapes="_x0000_s1029 _x0000_s1030 _x0000_s1031 _x0000_s1032 _x0000_s1033 _x0000_s1034 _x0000_s1035 _x0000_s1036 _x0000_s1037 _x0000_s1038 _x0000_s1039 _x0000_s1040 _x0000_s1041 _x0000_s1042 _x0000_s1043 _x0000_s1044 _x0000_s1045 _x0000_s1046"> 

<img width=«670» height=«358» src=«dopb91462.zip» v:shapes="_x0000_s1047 _x0000_s1048 _x0000_s1049 _x0000_s1050 _x0000_s1051 _x0000_s1052 _x0000_s1053 _x0000_s1054 _x0000_s1055 _x0000_s1056 _x0000_s1057 _x0000_s1058 _x0000_s1059 _x0000_s1060 _x0000_s1061 _x0000_s1062 _x0000_s1063 _x0000_s1064 _x0000_s1065 _x0000_s1066 _x0000_s1067 _x0000_s1068 _x0000_s1069 _x0000_s1070 _x0000_s1071 _x0000_s1072 _x0000_s1073 _x0000_s1074 _x0000_s1075 _x0000_s1076 _x0000_s1077 _x0000_s1078 _x0000_s1079 _x0000_s1080 _x0000_s1081 _x0000_s1082 _x0000_s1083"> 

Для ознайомлення молодших школярів із поняттям теми та хол. кольори можна запропонувати такі завдання: уявити себе у гостях у Сонця.
Наступні завдання для учнів: 1. Описати палац та буд. Сонця, вик., найб. к-ть назв кольорів. 2. З набору різнокол. карток вибрати ті, колір яких підходить до забр. палацу Снігової Королеви. 3. Розм. картки відповідних кол. навкол. зобр. палацу і буд. (на дошці). 4. Зробити висновок на розподіл кольорів на холодні та теплі.
Урок –конкурс.
Конкурс – вид ігрового методу, що розкриває великі можливості для викор. роб. згрупами. Кожна група прагне зробти кращий зразок вик. того самого завд. Наприклад: наур. з теми: “Мова арос-лос образів. Буд. казк. героя”. поділяємо учнів на групи, пропонуємо групам однакові набори частин споруд та арх.-их деталей із картону. Вчитель повідомляє професію або вид діяльності казкового героя.
Завдання:
1)   змоделювати буд… із запропонованих частин; 2) приклеїти частини на аркуш, оздобити будинок придуманими або домальованими деталями, так щоб він відповідав характеру та професії казкового мешканця; 3) підготувати усний захист проекту.
Учитель аналізує роботи і (передає) визначає групу – переможця.
3.2 Розвиток творчих здібностей учнів в гуртках  образотворчого мистецтва (з досвіду роботи вчителя)
Педагогічний аналіз занять у гуртках для учнів 5-7 класах, позакласних вихованих заходів, психолого-педагогічне тестування учнів та батьків цих вихованців, співбесіди з колегами по роботі, вивчення класної та шкільної документації свідчать, що вчитель-методист ЦДТЮ „Соняшник” Зоренко А. М. — творчий, ініціативний, відданий своїй роботі майстер педагогічної справи.
Глибокі знання, постійний пошук нестандартних, нетрадиційних форм навчання та виховання, відповідальність, любов до дітей дають їй можливість працювати на високому професійному рівні. І тому кожен урок образотворчого мистецтва стає для учнів відкриттям, новою сторінкою на шляху пізнання світу прекрасного. Нового. Незбагненного. Образне, кольорове сприйняття світу, яке вчителька відкриває своїм вихованцям, зменшує працювати їхню фантазію, уяву, розвиває просторове мислення. Розумові та пізнавальні здібності. Іншими словами – вона формує особистість.
Вчитель виховує в дітей естетичні смаки та погляди на принципах народної естетики та на кращих надбаннях цивілізації, що дозволяє примножувати культурно-мистецькі надбання народу.
Часто, перед тим, як повідомити те чи інше завдання, вона викликає відповідну емоцію і турбується про те, об вона була пов’язана з новим знанням, бо тільки те знанням, бо тільки те знання можна прищепити, яке пройшло крізь почуття учнів. Завдання педагога – розбудити в кожній дитині прекрасне, добре, гарне засобами також ж доброї і прекрасної музики, яка зможе настроїти не тільки окремого учня, а й весь клас на певну хвилю, примусити прислухатися до своїх власних хвилювань і почуттів, навчитися осмислювати їх. Але для того, щоб музика на уроці образотворчого мистецтва виконала свою роль, вчителька ще  поступово вчить учнів не тільки слухати й сприймати її, а й переживати її зміст. Тому на цих уроках музика є не допоміжним, а рівноправним засобом естетичного виховання. Музичний супровід створює особливий художній світ – світ високих почутті, високого емоційного напруження, допомагає створити творчу атмосферу під час малювання. Це буває або просто приємна і спокійна музика, яка знімає напругу, або музика, яка спрямована розкрити певну тему. Наприклад, на уроці “Малювання українського національно вбрання” вчителька пропонує учням послухати українські народні мелодії, а коли учні малювали на тему “Козацькому роді нема переводу”, звучала пісня  виконанні О.Білозір “Україночка” або Пісню Роксолани”, зміст яких розкриває сутність українського народу, його історичне минуле, менталітет.
Розповідаючи про кольори та спектр у 5-му класі, вчитель пропонує учням допомогти оплесками і співає пісню “Радуга”, Дітям така форма дуже подобається, і це створює веселу невимушену атмосферу, сприяє особистісно-емоційному сприйняттю художньої інформації. До речі, по темі “Кольори” учителька розробила систему конспектів уроків, які додаються. Наводимо фрагменти цих уроків:
    продолжение
--PAGE_BREAK--