Реферат: Класний керівник у сучасній школі

--PAGE_BREAK--Програма «Здоров'я» передбачає знання психологічних і фізіологічних особливостей розвитку дитини на різних вікових етапах, виявлення основних ознак (фізіологічних розладів організму дітей), уміння розбиратися в причинах відхилень у здоров'ї, прагнення займатися самоосвітою в цій галузі.
Класний керівник повинен протягом усього періоду роботи з класом вивчати особливості розвитку кожної дитини, з'ясовувати спадкові та хронічні захворювання дитини, будувати «генеалогічне дерево», яке допоможе розкрити причини наявних і можливих захво­рювань чи відхилень у здоров'ї.
Серйозною допомогою у вивченні стану здоров'я дитини може бути «медична картка», «картка здоров'я», де лікарі вказують патологічні та хронічні захворювання учня.
Класний керівник здійснює тестування на виявлення психічного стану дитини, особливостей її характеру, темпераменту, що допоможе розробити індивідуальну програму «Здоров'я» кожного учня. Він допомагає лікарям і бере безпосередню участь у диспансеризації учнів класу; проводить серйозну роботу щодо профілактики захворювань і з цією метою організовує бесіди з класом про режим, особисту гігієну дівчат і хлопців, самоорганізацію, вчить точковому й безконтактному масажу, знайомить з рецептами народної і нетрадиційної медицини, фітотерапії, веде антиалкогольну й аюгкникотинову пропаганду, використовуючи матеріали посібника «Крок до себе» (автор В. М. Оржеховська), роз'яснює соціальні та фізіологічні наслідки шкідливих наркогенних звичок.
До програми «Здоров'я» входить також проведення профілактич­ної роботи щодо попередження нещасних випадків; навчання спосо­бів долікарської допомоги (обробки відкритих ран, допомоги при переломах тощо); організація спортивних змагань, екскурсій, походів, спортивних сімейних свят.
Важлива функція виховання — увійти до сфери спілкування дітей, зрозуміти місце кожного в ній, навчитися коригувати стосунки між людьми. Найчастіше вихователі допускають помилку, коли йдуть слідами подій, реагують на вже скоєний вчинок. Головна ж і більш продук­тивна функція — проведення серйозної пропедевтичної роботи щодо опанування дітьми культури спілкування, культури поведінки, дотри­мання норм елементарної моральності у взаєминах.
Програма «Спілкування» передусім передбачає вивчення взаємин дітей. З цією метою під час бесід з батьками класний керівник намагається зрозуміти, в якому середовищі дитина виховується, наскільки міцні сімейні зв'язки, який стиль стосунків дітей з батьками, становище дитини в сім'ї.
Класний керівник здійснює тестування й соціометрію з метою виявлення стосунків дітей у класі, взаємин дівчат і хлопців, «лідерів» і «гнаних» у класі, індивідуальних рис характеру дитини, її проблем у спілкуванні тощо, а також проводить бесіди з учнями, спостерігає за ними в різноманітних сферах життя. Довірча бесіда допоможе учневі здобути впевненість у своїх силах, а у випадку незадовільної поведінки — дати шанс для виправлення негативних рис. Тут головне не моралізувати, а спробувати пояснити наслідки вчинку, як він ві­діб'ється на близьких для учня людях і на ньому самому.
Робота з колективом класу за програмою «Спілкування» включає в себе діяльність класного вихователя щодо формування в дітей комунікативної культури, створення сприятливого психологічного клімату в класі, сім'ї; практикуми з етикету щодо оволодіння правилами культури поведінки; бесіди, лекції та диспути з проблеми спілкуван­ня, вивчення принципів і засобів спілкування з людьми, запропонованих Д. Карнегі; тренінги по спілкуванню. Слід розвивати самов­рядування учнів з метою не лише формування навичок організаторської та управлінської роботи, а й уміння управляти без конфліктів.
Важливі ще й такі моменти у сфері спілкування: не замикатися в рамках лише свого класу, а дружити та змагатися з паралельними класами, старшим чи молодшим класом, брати учать у загальношкільних справах, у різноманітних акціях, святах, у районних заходах.
Усі сфери діяльності педагога повинна пронизувати проблема духовності на фундаменті загальнолюдських цінностей — добра, спра­ведливості, милосердя тощо. Говорячи про «загальнолюдські норми моралі», маємо передусім на увазі категорію добра, як його розуміє весь цивілізований світ.
Осягнення загальних цінностей відбувається і на уроках, і в позашкільний час, коли формуються розумові, моральні, художні, фізичні, комунікативні здібності. Це — цінності людського життя, зазіхати на які ніхто не має права. Далі — схиляння перед людиною, котра дала життя,— боготворіння матері.
Цінності, з яких виростає гідність людини, прагнення до свободи, її патріотизм і громадянськість — це рідна земля, дім, сім'я.
Цінність, яка дає змогу розвиватися як окремій людині, так і суспільству в цілому, — це право людини на власну унікальність, на фізичну і духовну самобутність, на іншу думку та власні оцінки.
До загальнолюдських цінностей належать і навколишня природа (адже це надбання усіх людей на землю), і продукти людської праці, і культурні надбання різних народів та націй. Ці стрижневі орієнтації повинні стати регуляторами норм спілкування між людьми, крите­ріями оцінювання людських вчинків.
Не кожен педагог може підійти до дитини із співчуттям і вірою в його здібності. Якщо вчитель бачить в учневі «безнадійного», тобто йде до нього з установкою «з цим, що не роби — все дарма», він не може бути справжнім вихователем, захисником дитини.
Психологи нагадують, що вчитель щезає в авторитарному моно лозі і відроджується в діалозі-співробітництві з учнями… Через це, працюючи з проблемними учнями, слід дотримуватися принаймні трьох обов'язкових установок:
включати дитину в значущу для неї діяльність;
демонструвати наслідки вчинку для референтної (значущої) това-риської групи;
враховувати мотиви життєвої активності особистості (до чого прагне учень, виявляючи себе певним чином).
Щодо цих дітей, то слід враховувати і такі думки:
Діти вчаться жити у життя.
Якщо учня постійно критикують, він вчиться ненавидіти.
Коли дитина живе в атмосфері ворожості, вона вчиться агресив ності.
Дитину висміюють — вона стає замкненою.
Якщо їй постійно дорікають, вона вчиться жити з почуттям провини.
Коли дитина зростає в терпимості, вона вчиться розуміти інших.
Якщо учня підбадьорювати, він вчиться вірити в себе.
Коли дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.
Якщо дитина зростає в чесності, вона вчиться бути справедливою
Дитина живе у безпеці, і як наслідок — вона вчиться вірити людей.
Коли дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.
Якщо дитина живе в атмосфері розуміння й дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
Розділ II. РОБОТА КЛАСНОГО КЕРІВНИКА З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ УЧНЯМИ, СПРЯМОВАНА НА ПРОФІЛАКТИКУ ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ
Педагогічна практика стверджує, що серед учнів дедалі більше стає важковиховуваних. Проблема «важких» класів стає особливо болісною не тільки для міських, а й для багатьох сільських шкіл. Деякі школи роблять спроби позбутися важковиховуваних дітей, використовуючи для цього безліч способів — від умовлянь батьків перевести дитину до іншої школи до винесення питання про відрахування таких учнів на педраду або комісію в справах неповнолітніх Нерідко подібні «педагогічні прийоми» застосовуються до учнів, яким не виповнилось 15 років. З одного боку, можна зрозуміти позицію адміністрації, яка бажає мати сильний керований учнівський колектив, а з другого?
В окремих школах проблеми важковиховувану учнів вирішуються за допомогою своєрідно сприйнятої диференціації, від якої застерігав А. С. Макаренко. Учні з вадами в навчанні і поведінці зводяться у так звані класи «педагогічної підтримки», «класи вирівнювання», «класи корекції» тощо. Така «педагогічна ізоляція» учнів провокує багато непередбаченосте, що тільки загострює проблеми сучасної школи. Вчителі, які працюють у цих класах, відмічають зростання негативних проявів у навчанні та поведінці, формування елементів криміногенної субкультури.
Особливості психології важковиховуваного учня дозволяють йому швидко адаптуватись у групі подібних однолітків. Моральні суперечності, що виявляються в його душі, коли він реалізує свою поведінку в колективі звичайного класу, нівелюються моральною підтримкою більшості важковиховуваних у класах «педагогічної підтримки». У таких класах активніше визнають авторитет окремих учнів або груп. Як правило, ці учні стають провідниками аморальних, а нерідко і криміногенних елементів субкультури неповнолітніх, швидко їх згуртовують, виходячи з своїх уподобань. Згуртованість учнів таких класів навколо негативних лідерів характеризується активністю, постійною готовністю до провокуючих дій ї конфліктів.
Спостереження показують, що однією з головних причин появи важковиховуваних у школі є відсутність наступності в діяльності дитячого садка чи батьків, які виховують дітну вдома, і початкової ланки школи; відсутність ранньої психолого-педагогічної діагностики відхилень у поведінці, несвоєчасне виявлення в дитини як позитивних, так і негативних якостей і здібностей; відсутність захисту і допомоги дитині у процесі її розвитку. Проблема важковиховуваних у кожний історичний період вирішувалась порізному. Чимало з старій методів виховання сучасному педагогу вважаються дивними і незрозумілими. Свого часу гуманістична педагогіка теж мала багато противників, і тому таким великим педагогам, як Ж.-Ж. Руссо, Я. Коменському, К. Д. Ушинському, А. С. Макаренку, В. О. Сухомлинському, доводилося лише ціною неімовірно важких зусиль, поєднуючи практичну, наукову і просвітню роботу, обґрунтовувати доцільність підходу до «важкої дитини». Полемізуючи з вченням про існуючу «вроджену дефективність» частини дітей, педагоги гуманістичної спрямованості визначили, що формування особистості відбувається завдяки дії багатьох умов. С. Виготський, залічивши їх близько 150, стверджував, що розвиток дитини відображає індивідуальну реакцію на ці умови. У початковій школі, на тлі досить загальної психоло­гічної керованості дітей педагогом, важковиховувані діти привертають увагу психічною нестійкістю, низькими пізнавальними потребами та дефектами виховання. Для класного керівника проблема важковиховуваних дітей, що перейшли в середню ланку школи, доповнюється проблемою підліткового віку, коли «важким» за різними ознаками можна вважати майже кожного учня. Водночас під дією негативно спрямованих генетичних, психологічних, соціально-психологічних, соціальних, а також суто педагогічних антидидактичних і антивиховних впливів створюються різні види та ступені важковиховуваності. В одних вона зумовлена зниженою чи, навпаки, негативно загостре­ною інтелектуальною силою і витривалістю, у других — це вади характеру; треті — керуються неправильно сформованими навичками поведінки в сім'ї або наслідують вимоги і настанови асоціального середовища спілкування. Нашарування цих особливостей на психо-вікові реакції поведінки (групування з однолітками, реакції опозиції, емансипації, сексуального потягу), внутрішню потребу до індивідуа­лізації і зовнішню — до соціалізації в разі несприятливого розвитку взаємин у сім'ї, школі, в позашкільній діяльності спричинять різні види відхилень.
Класному керівникові можна запропонувати виділяти такі типи важковиховуваних. Перший тип — конфліктно-ситуаційний з пере­важною позитивною спрямованістю; другий — неврівноважено-ситуаційний з незначною негативною спрямованістю; третій — нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю; четвертий — стійкий з негативною спрямованістю. Отже, за основу береться спрямованість особистості.
Класний керівник повинен уміти розрізняти ці типи, щоб правильно визначити стратегію корекційної роботи.
Скажімо, формування особистості першого типу відбувається у позитивному середовищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в сфері потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба до праці. Є незначні спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення вільного часу виражені погано. Мають середній рівень розумової діяльності та самоорганізації. Ставлення до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважно прийняті колективом класу. Ізольована дуже незначна частина таких підлітків. Правопорушення для них випадкове явище, яке стало можливим завдяки випадковій ситуації. Для цих учнів досить щирих, довірливих бесід, але вони потребують допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Корисний постійний контакт з батьками.
Другий тип важковиховуваних підлітків характеризується тим, що вони формувалися в середовищі з незначними відхиленнями. У сфері матеріальних потреб — бажання йти в ногу з модою. Відрізняються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжництва, догоджання. Інколи бувають мішенню шкільних рекетирів-здирників. Аморальні елементи свідомості та поведінки виражені слабко. Середня працездатність, послаблений інтерес до навчання, в класі їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля неповнолітніх цього типу ведуть в компанію з негативною спрямованістю, де їм відводиться роль виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних вчинків. Без особливих вмовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це засіб матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливість розвинути професійнім навички.
Такі підлітки потребують постійного контролю та допомоги у виборі трудової діяльності. Класному керівникові належить знати, де, коли і з ким проводить час підліток, тактовно коригувати взаємини! з класом, допомагати батькам у вихованні.
Підлітки третього типу формуються у несприятливому середовищі. У них примітивні матеріальні потреби; вони схильні до вживання спиртних напоїв. Явно виражене прагнення до самостійності, агресивні, полюбляють бійки, наслідують звички дорослих. Відзначаються значною моральною деформацією. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не змінюючи своїх установок і ціннісних орієнтирів. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різноманітних правопорушень. Дотримуються принципу «постою сам за себе». Водночас важковиховувані виявляють, які правило, високу трудову активність, вбачаючи у цьому сенс самоствердження, можливість заробити гроші.
Таких підлітків насамперед слід залучати до госпрозрахункової трудової діяльності, намагатися виявляти до них чуйність та увагу обов'язково проводити заняття, щоб допомогти їм позбутися потягуі до вживання наркогенних засобів, навчити прийомів самовдосконалення.
Важковиховувані четвертого типу переважно виявляються у вкрай несприятливому середовищі. Мають примітивні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними переконаннями й установками. Як правило, це — другорічники, невстигаючі. Негативно і цілеспрямовано впливають на колектив. Крадіжки — їх основні правопорушення. Вони — лідери груп, навколо яких формуються інші члени протиправної групи. Деякі перебували у спецшколах. Такі підлітки потребують строгого контролю з боку педагогічного колективу. При першій можливості їх слід працевлаштувати. Якщо необхідно — направляти в спеціальні школи і ПТУ.
Звичайно, цей поділ досить умовний. У «чистому» вигляді визначені типи зустрічаються рідко, найчастіше спостерігаються змішані.
Соціальна дійсність свідчить, що на тлі педагогічної пасивності великої кількості сімей, їх морального і матеріального зубожіння швидкими темпами зростає криміналізація неповнолітніх. За статис­тикою, до 15% учнів шкіл втягуються дорослими або своїми однолітками у протиправні дії, насамперед цьому піддаються важковиховувані. Особливо гостра означена проблема в містах, де нагромаджено великий грошовий капітал, водночас слабка молодіжна політика. Існуюча криміногенна ситуація, характер морально-правової оцінки окремих статей закону та вчинків висвітили злочинну діяльність, що до недавнього минулого була в прихованому (латентному) стані. Передусім це стосується поширення вживання наркогенних засобів, вимагання, проституції.
За сучасних умов постає проблема сімей з активною аморальною спрямованістю. Поглиблення кризи сімей з низьким виховним потенціалом відбувається інтенсивно, цьому сприяє їх матеріальне розшарування. Багато проблем з вихованням постає в сім'ях з великими матеріальними достатками. Головна причина — моральна безоглядність у задоволенні потреб таких дітей, переважно матеріального, розважального характеру. Внаслідок цього деформується свідомість, психіка розвивається за нестійким типом акцентуації.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Класному керівникові слід усвідомлювати та запобігати виникненню важковиховуваності внаслідок прорахунків у навчально-виховній діяльності школи. Це явища зумовлене відсутністю особистісного Диференційованого підходу до таких учнів, споглядацьким ставленням до вад міжособистісних стосунків, браком педагогічного такту у значної кількості вчителів. Усе це певною мірою веде до появи другорічників, до пропусків занять, до опозиційних дій щодо виховних і Навчальних заходів школи.
Характер взаємодії класного керівника і важковиховуваного учня залежить від особливостей профілактичної роботи школи. Учень, який не бачить або не розуміє доцільності, закономірності, комплек­сності педагогічних впливів на нього, схильний оцінювати такі дії як зазіхання на його особистість, що цілком природно викликає в нього протест, опозицію або роздратованість.
Соціометрична позиція важковиховуваного учня в колективі характеризується ізольованістю від позитивного оточення. Водночас наші дослідження стверджують: у випадку, коли важковиховуваний відрізняється психічно активним спрямуванням, його зв'язки в класі сталі і мають вагоміший вплив на поведінку учнів, ніж у позитивно оці нюваних осіб. Це значною мірою зумовлено тим, що у двох третині важковиховуваних учнів позитив ніше оцінюються їх принадливі особистісні риси. Відповідно ступінь довіри до важковиховуваного учня дещо вищий, ніж до учня, що оцінюється позитивно (відповідно 43 і 32%). Важковиховуваність нерідко висвітлює факт більш раннього психологічного зростання учня. Так, близько двох третин важковиховуваних стверджують, що відчувають себе дорослішими, ніж вона є насправді. Важковихсвувані учні критичніше ставляться до своїх якостей, усвідомлюють свої вади, адже водночас миряться з цим не бачать шляхів їх позбутися. Маючи певні переваги у фізичному розвитку та вольовому настрої, активні важковиховувані користуються повагою однолітків. Спілкуючись поза школою зі старшими за віком серед яких є такі, що вступають в конфлікт з законом або характе ризуються як криміногенні авторитети, важковиховувані учні також стають небезпечними. Важковиховувані більш згуртовані між собою мають більш сталі міжособистісні контакти. Прогули занять важко виховуваними відзначаються негативними наслідками. Як доводити дослідження, на відміну від педагогічно занедбаних важковиховуваня мають яскраво визначену мотивацію прогулів занять: це потреба у розрядці, відсутність інтересу до навчання, знижений пізнавальний інтерес до змісту навчальної програми, конфліктні стосунки з педагогом, неприязнь до класного керівника, одноманітність і монотонність шкільного життя, відсутність зацікавленості у навчальному предметі, підготовка до уроків з інших предметів, підміна вчителю колегою, пропуски занять «за компанію», відсутність негативної оцінки прогулів з боку однокласників, намагання утвердити себе, серед ровесників, прагнення займатись улюбленою справою замість уроків заняття особистими справами; бажання подивитись цікавий фільмі сімейні обставини; збіг у часі з улюбленим позакласним заняттям звичка до прогулів; поганий настрій; втома (як психологічний стан) лінощі; байдужість. Головне, що такий підліток усвідомлює свої вчинки, має відповідну до своєї дії мотивацію і сталий механізм вирішення. Тобто важковиховуваний виступає як носій опозиційний до існуючої системи навчально-виховного процесу якостей.
Проблема важковиховуваності — це насамперед проблема ставлення до особистості з певними відхиленнями в поведінці з боку оточуючих. Саме тому коригування поведінки важковиховуваних учня у колективі і через колектив відбувається як позитивно спрямоване відтворення системи гуманних стосунків такого учня з оточуючими його людьми і водночас як процес духовного становлення всіх особистостей, що беруть участь в цьому процесі. Класичним і поки що не спростованим методом є вивчення поведінки учня в спеціально підібраних педагогічних ситуаціях, які створюють умови для оптимального, максимального вивчення його моральності, духовності.
Передусім важковиховуваний учень повинен реагувати на позивні емоції. Тому класному керівникові слід авансувати позитивне ставлення до учнів молодшого підліткового віку.
Необхідно справу особистісного ставлення до вчинків учня допов­нювати такими ситуаціями, як: «організація успіху у навчанні», включення в цікаву діяльність", при цьому важливо надавати йому можливість відчути особистісну відповідальність за свої дії, що в нього асоціюється з такими якостями, як відчута дорослості, самоствердження. На ці та подібні позитивні особливості характеру важковиховуваного учня має спиратись педагог при проведенні з ним колекційної роботи. В широкому плані вона полягає в роз'ясненні учневі його психічних особливостей, залученні до їх самоаналізу, спостереження за власними діями, їх результатами, подальшого осмислення та саморегулювання своєї поведінки. Це дозволить учням звести до мінімуму помилки у власних реакціях, діях, вчинках, виробити адекватний тип поведінки з однолітками та дорослими.
Виховна діяльність класного керівника в цьому напрямі може здійснюватись за такою орієнтовною програмою.
Вивчення рівня розвитку класного колективу.
Вивчення взаємин учнів між собою, з учителями та батьками.
Вивчення громадської думки, настроїв і традицій класного колективу
Вивчення ступеня впливу на учнів неформальних лідерів і мікрогруп.
Вивчення ступеня впливу на учнів формального активу класу.
Вивчення індивідуальних психологічних якостей «важких» учнів.
Анкетування учнів на теми «Ваш клас», «Ви і ваші вчителі», «Ви і ваші батьки».
Анкетування учнів з відхиленнями у поведінці на тему «Важкий підліток ».
Класні збори на тему «Морально-психологічний клімат у колективі на шляхи його оздоровлення» (за матеріалами анкетування).
Збори учнів з батьками, учителями на тему «Наші взаємини та їх вплив на успішність і поведінку учнів» (за матеріалами анкетування).
Засідання активу класу на тему «Про раль активу класу в профілактиці відхилень в поведінці учнів».
Здійснення активних форм роботи (диспутів, вікторин, літератур-них і тематичних вечорів, дискусій та ін.), спрямованих на формування в учнів рис загальнолюдської моралі.
Проведення індивідуальної профілактичної роботи з учнями, що мають відхилення у поведінці, з неформальними лідерами та членами мікрогруп.
Педагогічна корекція може застосовуватися як до окремого учня, так і до групи, всього колективу класу.
Важливо ставити учнів в ситуації, що потребують від них вияв­лення отриманих ними знань та пояснення розходжень між фактами, що спостерігалися, і наявними знаннями.
Деякі класні керівники помилково вважають, що індивідуальний підхід слід здійснювати лише до важковиховуваних учнів або порушників норм і правил поведінки. Це, безумовно, треба робити, але слід сприяти повноцінному розвитку особистості кожного учня.
Відомості, що отримав класний керівник про провідні інтереси та нахили своїх вихованців, дозволяють йому педагогічно правильно і організувати їхню активігу діяльність (навчальну, трудову, спортивну, | художню, образотворчу) у тих видах, де їхні результати будуть найви- і щими. При цьому необхідно відзначати будь-які успіхи учнів, оголошуючи про них у класному колективі.
Щоб досягти успіху в коригуванні окремих негативних проявів, вад у поведінці учнів, слід встановити контроль за проведенням їх вільного часу, за ходом засвоєння ними норм і правил поведінки і дотриманням їх у школі та вдома.
Педагогові важливо знати належність кожного учня до певних; угруповань за межами школи, у разі необхідності своєчасно коригувати, а саме прищеплювати учням навички доброзичливого спілкування, озброювати їх прийомами саморегуляції, самовиховання.
Самовиховання в підлітків досягає кінцевої мети, коли вони мають більш-менш чітку програму та опановують певні прийоми.
До програми самовиховання важкого підлітка можна включити коротку самохарактеристику та перелік недоліків у тих видах діяльності, де вони найчастіше виявляються. Наприклад, у підлітковому віці можуть бути ефективними бесіди за такою приблизно тематикою: «Якими мають бути взаємини між хлопчиками й дівчатками?»; «Кого можна назвати справжнім другом?», «Дівоча честь», «Чоловіча гідність», «Як перебороти свої недоліки».
Добре зарекомендувала себе на практиці Картка самопізнання, перелік завдань якої додається.
1. Дайте відповідь на запитання: «Ким і яким я хочу бути?»Визначте свою окиттеву мету, інакше не зрозумієте сенсу життя.
2. Перелічіть позитивні якості, необхідні для реалізації ваших життєвих планів, а також недоліки, що цьому заважають.
3. Відзначивши недоліки, з'ясуйте їх причину. Якщо причина полягає в зовнішніх обставинах, змініть їх, якщо в вас самих — змінювати доведеться себе самого.
4. Визначте ступінь шкідливості недоліку, негативної якості або вади для ваших життєвих планів, для інших людей, а потім ступінь стійкості всього негативного у власному духовному житті.
5. Знайдіть опору в собі, у своїх сильних сторонах, на які потрібно спиратися, щоб перебороти свої недоліки.
6. Треба зненавидіти зле в собі та в інших, щоб його перебороти, насамперед вийти із середовища, яке підтримує вади, (у середовищі курців і наркоманів не кинеш палити й «кайфувати», серед циніків не набудеш культури мови та поведінки).
7. Навчіться стримувати себе, коли з'явиться спокуса знову піддатися ваді або виявити свою негативну якість. Тільки так виробляється сила волі, необхідна для перемоги над собою.
8. Визначте методи та засоби боротьби з недоліками, негативними якостями (зміна способу життя, режиму дня, самотренування, правила для себе тощо).
9. Завжди є антипод недоліку, треба його лише знайти та форму­вати в собі спочатку у сприятливих, а потім і в несприятливих умовах. Якщо не вдосконалювати свій розум, волю, моральну чистоту, то не можна перебороти навіть простого недоліку, навіть малої слабкості.
Запропоновані методичні матеріали удосконалюються вчителем при здійсненні індивідуальної роботи з учнями.
Класний керівник, заохочуючи учнів, що потребують корекції, до процесу самовиховання, навчає їх послідовних розумових та вольових прийомів у такому порядку:
1. Аналіз властивостей, які бажано посилити чи послабити.
2. Розроблення вправ для розвитку чи послаблення певних рис.
3. Їх включення до щоденного плану (наприклад, протягом одного тижня, місяця контролюємо свою поведінку, звертаючи увагу, чи не стаємо неприємними для людей через те, що насміхаємося з них, кажемо їм прикрі слова).
4. Спостереження когось із близьких за нашим прогресом (навіть клас помітить, що ти змінився).
5. Щоденний контроль за виконанням наміченого плану. Учнів можна навчити деяких прийомів самовиховання особистості через ставлення до інших, а саме: завжди виявляти повагу до одно­літків; намагатися рахуватися з інтересами інших, іноді робити спробу Навіть підкоряти власні інтереси колективним прагненням, побажан­ням; ніколи не починати бесіду з товаришем з підкреслення його слабких сторін; краще починати з позитивного, що є в особистості однолітка, а потім переходити до його негативних сторін; виховувати в собі уміння слухати співбесідника, вникати в його переживання пробувати «ставити» себе на його місце; завжди поважати почуття гідності товариша, однолітка, яким би він не був; сприймати людині такою, якою вона є. Не шукати в ній тільки негативні риси або, навпаки, не робити з неї ідеалу].
Ставлення до себе можна сформувати, використовуючи такі запитання і завдання для самопізнання: як швидко виконуєш різні доручення у школі і вдома; яке ставлення до отриманих наслідки (позитивне, байдуже, негативне тощо); чи завжди знаєш наперед який результат отримаєш від певного заняття (спортивного, трудового тощо); чи вмієш планувати свої дії, вчинки, результати навчання, праці; чи розвинуті в тебе такі психічні якості, як пам'ять, мислення, увага; чого бракує тобі в досягненні навчальним спортивних, трудових результатів; чи ти лінивий; пробував ти «вів боротьбу» із різними негативними проявами в своєму характері? Дай оцінку собі як особистості («відмінно», «добре», «задовільно», «незя довільно»).
Роботу з корекції емоцій, особливо негативних, класний керівний розпочинає з відвертих бесід з вихованцями. Пропонуємо один варіантів подібної бесіди. Не варто піддаватися таким негативним почуттям, як заздрість, мстивість, ненависть, оскільки ці емоції, пере живання вражають насамперед нас самих. Заздрощами, ненавистю прагненням помститися ми «з'їдаємо самих себе», викликаємо хворе би. Наприклад, заздрість аж ніяк не сприяє нашому спокою і зовсім не допомагає нам наблизитися до того, чому ми заздримо.
Є люди, які добре поводять себе, але лише до того моменту поки їх щось не роздратує. Тоді така людина вибухає люттю і проста стає несамовитою. Як можна позбутися цієї негативної властивості Якщо людина хоче правильно поводити себе з людьми, вона мусить навчитися стримувати себе, додержуватися норм і правил поведінки. Кажуть, що треба намагатися зберігати зовнішній спокій навіть тоді коли відчуваєш себе роздратованим. Чому оточуючі повинні страждає ти через твою невитриманість? Але й «ковтання злості» погано діє на здоров'я. Звідси виходить, що самовладання має бути не зовнішнім, а внутрішнім. Треба поступово відвикати від внутрішніх вибухів засвоїти, що не слід хвилюватися через те, чого ти не можеш змінити. У неприємній ситуації найкраще не хвилюватися, а приступити до подолання перешкод, виправлення недоліків.
Уявіть собі, що хтось з вашого оточення — чи вдома, чи серед знайомих — зробив таке, від чого у вас «закипіла» кров. Зрозуміло, що це діє на вас негативно не тільки морально (псує настрій), а й фізично (на здоров'я). З цього стану можна «вийти» по-різному. Психологи пропонують такі прийоми:
1. Нестриманість зовнішнього вияву почуттів, обурення, крик. У деяких темпераментних народів це вважається цілком звичайним, але наші правила пристойності вимагають іншого. Цей спосіб прийнятний лише у великому горі — виплакати, викричати ("італійський спосіб").
2. Прореагувати, але звичним в суспільстві способом. Коли є можли­вість, рубайте дрова, мийте підлогу, зробіть зарядку, пройдіться енер­гійним кроком. Фізична діяльність послабить внутрішнє нервове напру­ження. Центр негативних емоцій розміщений в іншій сфері можу, ніж центр руху. Інтенсивна ходьба, робота пов'язані з дією моторного центру і виключенням центру, що керує нашими турботами, пригніче­ністю, тривогою. Біг, швидкий рух посилює кровообіг, поглиблює дихан­ня, а це сприяє поліпшенню настрою.
3. Навчитися третього способу найважче — взагалі не дозволяти спалахувати злості. Це вже справжнє самовладання, не тільки зовнішнє, а й внутрішнє.
Позицію важковиховуваного підлітка, що, як правило, не збігається з позицією педагогічно керованих учнів, слід делікатно коригувати. Педагог використовує ситуації, що стихійно створюються в учнів­ському колективі, або будує їх з урахуванням своїх знань і досвіду. Методом створення ситуацій моделюються певні умови, за яких учню необхідно розкрити свої погляди, вчинки, беручи до уваги громадську думку, норми та правила поведінки в школі, суспільні й національні традиції тощо [19; 100].
Подаючи важковиховуваному учневі допомогу, ставлячи його у відповідні його потребам і інтересам, здібностям і психологічним якостям проблемні ситуації, педагог стимулює прояв таких приваб­ливих соціально-психологічних рис, як адекватна самооцінка, відпо­відальність, гуманність, активність. Класний керівник створює умови для нагромадження морально-етичного досвіду в процесі міжособистісних взаємодій з однолітками, дорослими, навчає орієнтуватись в складних ситуаціях, допомагає дотримуватись соціально бажаної поведінки.
Розділ ІІІ. СІМ'Я І КЛАСНИЙ КЕРІВНИК Робота класного керівника не може бути високоефективною, якщо він не підтримуватиме тісного контакту з батьками. Цей напрям роботи вихователя можна вважати найскладнішим. Соціальні психологи стверджують: якщо сім'я зацікавлена у вихованні особистості учня, то сили школи потроюються, якщо такий союз слабкий або це склався взагалі, сили школи зменшуються, а то й на дві третини. Тільки 70 відсотків батьків визнають всю відповідальність за поведінку, навчальну та виховну діяльність своїх дітей, не посилаючись на школу і суспільство. На їхню думку, сім'я виховує, школа дає знання, а суспільство — роботу і право самовизначитися в жилі. Чверть батьків вважає, що виховувати дитину повинні сім'я, иі^ола Й суспільство, тому відповідальність за її поведінку, зокрема правопорушення, має розподілятися порівну. Понад 5 відсотків батьків взагалі знімають з себе відповідальність за виховання своїх дітей, за міру готовності їх до корисної діяльності. Отже, ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Виходячи з цього, класному керівникові важливо так будувати свої взаємини з батьками вихованців, щоб останні відчували емоційний, душевний комфорт в умовах школи та сім'ї.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Педагогічна практика переконує, що робота з батьками насамперед починається з добору відомостей про сім'ї від учнів та їхніх батькп. Класного керівника має цікавити: склад сім'ї, де живе учень; кількість дітей у сім'ї; спеціальність та місце роботи бптька, матері, осіб, що їх заміняють; матеріальні й побутові умови сім'ї (розмір житлоплощі, кількість кімнат, чи має дитина свій навчальний або ігровий куточок, які аудіовізуальні засоби, музичні інструменти має сім'я, які журнали та газети читаються тощо); моральне обличчя батьків (провідні інтереси в сім'ї, як проходить дозвілля, ставлення до праці, навчання членів сім'ї, дотримання норм і правил суспіль-ного життя, особливості взаємин між членами родини; взаємини з сусідами).
Така інформація може допомогти класному керівникові при пошуках форм і методів роботи з батьками учнів. Скажімо, педагог помітив, що учень до школи приходить в'ялий, загальмований, не виявляє активності до життя класу. Причини такого стану можуть бути різними: тільки-но народився братик (сестричка), дитина не має окремої кімнати, а дорослі запізно дивляться телепередачі; можливо, Це пов'язано з тривогою за хворого дідуся. Неабияку роль у формуванні емоційних станів, почуттів дитини відіграє моральне обличчя батьків, коло їх пізнавальних інтересів, характер дозвілля, уміння дотримувати норм і правил поведінки [4; 39].
Знaння класним керівником професії батьків вихованця, їхньої діяльності впливає на добір оптимальних форм, методичних прийомів роботи з ними. Так, робота з батьками-педагогами, спеціалістами в галузі техніки і працівниками у сфері обслуговування не може проводитися однаково, без урахування соціального та професійного досвіду батьків.
Щоб бути об'єктивним спостерігачем, вихователем, класний керівник добирає відомості про сім'ї учнів шляхом паралельного анкетування батьків і дітей. Дослідження виконується в три етапи. Перший етап — це анкетне опитування учнів, яке бажано проводити на початку навчального року, що дасть змогу гнучко побудувати плани виховної роботи. Анкети учні заповнюють під час виховної години самостійно. Усі кількісні дані класний керівник робить необхідні позначки в своєму щоденнику. Пізніше, і коли він отримає результати анкетного опитування батьків, можна буде зіставити окремі позиції батьків та їхніх дітей щодо стосунків, традицій, емоційного фону сім'ї Це допоможе педагогові зробити об'єктивний якісний аналіз стану сімейного виховання дітей.
Про напруженість в емоційній сфері сім і свідчить і факт неадекватного визначення дітьми і батьками внутрішньо сімейних стосунків, що викликали негативну установку на вимоги батьків.
Якісний аналіз учнівських анкетних даних засвідчив, що в колі сім'ї між дорослими та дітьми існує небагато спільних справ, які б могли згуртувати, зміцнити сімейний колектив. До таких спільних видів діяльності належить, зокрема, трудова. Навіть серед старшокласників тільки чверть їх має постійні трудові доручення в сім'ї, в основному ж (половина дітей) допомагають своїм батькам епізодично, від випадку до випадку і то — за їх проханням чи вимогою. Досить велика кількість (кожний четвертий) взагалі не бере участі в домашній праці. Зрозуміло, що в таких сім'ях відсутні трудові сімейні традиції, а діти мало цікавляться професійною діяльністю своїх батьків (до 70%).
Порівняльні дані анкети «Ти і твої батьки» показують, що, починаючи з старшого підліткового віку, діти більше прагнуть до спілкування з однолітками, ніж з батьками. Люблять переглядати телепередачі, займатися спортом з товаришами. Перепоною в різноманітності видів спілкування між дітьми та їх батьками нерідко стає і певна обмеженість батьків. Так, своє дозвілля більше половини вихованців проводять за читанням, майже 40% — відвідують кінотеатри, п'ята частина займає спортом, 2,6% — відвідують театри, 1,3% опитуваних учнів займаються живописом. Інтерес до відвідування кафе, ресторанів відзначив кожен десятий учень старших класів.
Якщо порівняти результати самостійного проведення дозвілля дітей з результатами спільного проведення дозвілля дітьми з батьками, можна помітити великий дисонанс у прояві спільних інтересів, прагнень родини. Все це в комплексі впливає на характер формування моральних цінностей, моральних орієнтирів дитини.
За нашими даними разом з батьками проводять спільне дозвілля лише третина дітей, в тому числі здійснюють спільні поїздки за місто (переважно це дачні ділянки) 17%. Ніколи не проводить спільне дозвілля дітей і дорослих кожна шоста сім'я.
Ці дані свідчать, що батьки практично не залучають дітей до спільного читання й обговорення прочитаного чи побаченого, сімейних проблем, громадських подій. Показово, що на питання «Чому ти не проводиш своє дозвілля з батьками?» учні дали такі відповіді: нецікаво (31%), у батьків немає вільного часу (45%), немає вільного часу у мене (24%).
Дисгармонія у взаєморозумінні дітей і батьків, відсутність можливості до самореалізації дитини як рівноправного члена родини в сім'ї дали підставу третині учнів дати відповідь на запитання: «Чи хотів би ти виховувати своїх дітей, як тебе виховують твої батьки?» Ще наявна значна частина сімей, де бракує теплоти, взаєморозуміння, довіри. З різних причин батьки чи один з них не користуються авторитетом у своїх дітей. Така ситуація в родині може спричиняти часті конфлікти в сім'ї, провокувати негативне ставлення до інших людей.
Таким чином, отримавши результати анкетування учнів на тему «Ти і твоя сім'я», класний керівник може оцінити емоційний фон, ступінь сформованості сімейного колективу за оцінками вихованця, його особисте ставлення до цих проблем. Але наявний фактичний матеріал не може бути повним і об'єктивним без проведення анкетного опитування батьків учнів. Його зручно проводити на батьківських зборах. З самого початку класний керівник оголошує порядок денний, вводить батьків в коло питань, що мають обговорюватися, і зразу ж пропонує їм самостійно заповнити анкету на тему «Ми і наші діт».
Отже, анкетування батьків є другим важливім етапом (після анкетування учнів) самостійного дослідження класним керівником актуальних проблем морального виховання дітей у сім'ї. Анкетні питання складалися лабораторією превентивного виховання з урахуванням норм педагогічного такту і з орієнтуванням на контрольну перевірку щирості та достовірності відповідей респондентів. При розробленні питань анкети для учнів і батьків враховувалося, що формування позитивного емоційного фону відбувається насамперед у колі сім'ї, в процесі активного спілкування дорослих і дітей. Воно обов'язково де термінується соціально значущими установками дорослих членів родини.
Значна кількість батьків проявляє вузьку спрямованість інтересів до сфери діяльності своїх дітей. Переважно це інтерес до проблеми навчання у школі. Половина батьків не знає кола громадських обов'язків, доручень, що мають їхні діти в школі. Виявилася безпечність батьків з приводу їхньої впевненості в раціональності свого впливу на процес розвитку дітей: близько 80%, як свідчать наші результати анкетного опитування, продовжують вважати, що діти цікавляться їхньою роботою. Крім того, проведення анкетного дослідження батьків висвітлило проблеми їх недостатньої психолого-педагогічної обізнаності. З цим твердженням погодилися майже всі батьки учнів.
Серед труднощів сімейного виховання дітей більше третини, батьків найчастіше називали: прийняття дітьми вимог батьків з виразом незадоволення, кожний десятий — категоричне неприйняття дітьми вимог своїх батьків.
Однією з причин такого явища в сім'ї (15,3%) батьки називають, зокрема, невміння застосовувати рекомендації, побажання вчителів. При відповідях на запитання анкети жоден з батьків не виділив такі причини труднощів сімейного виховання, як «нерозуміння вас дітьми» "і незнання виходу із конфліктної ситуації". Зіставлення результатів анкетного дослідження батьків з результатами анкетного опитування учнів, навпаки, свідчить про вияв низького педагогічного кругозору батьків.
Робота з сім'єю складна й багатогранна. Основні її напрями відбиті у змісті роботи класного керівника з сім'єю. Однак чи не; найголовніший її аспект — допомогти батькам осягнути значення родинної педагогіки, яка є серцевиною народної виховної практики. Це перевірений віками досвід національного виховання дітей в умовах і родини, в колі найближчих по крові і духу людей [6; 89]. Родина — це природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина найшвидше і найглибше засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, совісті, правдивості любові до всього живого. Батьки — головні природні вихователя дитини. Основний чинник у формуванні особистості — це виховний клімат сім'ї. Рідна домівка — не тільки місце притулку, дах над гадовою, а й сімейне вогнище, місце захисту від життєвих незгод. Ці положення мають бути головним мотивом у роботі класного керівника з батьками.
Сучасні економічні негаразди значно ускладнюють створення сприятливого емоційного клімату в сім'ї. Тому батькам дуже важливо не переносити свій нерідко пригнічений психологічний стан на дітей, не вдаватися до суворості й покарань. Адже це відчужує дітей, робить їх відлюдькуватими, потайливими і навіть жорстокими. Батькам не завадить зайвий раз нагадати, що атмосферу любові й дружби в родинному колі створюють спільні духовні інтереси, спільна праця та дозвілля, щиросердні розмови.
Праця в народній педагогіці є основним критерієм оцінки моральної гідності людини. У ставленні до ледарів народна педагогіка безкомпромісна: кожний ледар — аморальний. Той, хто не хоче працювати і хоче жити за рахунок чужої праці, — негідник і моральна потвора, тягар для суспільства («Ледар живе аби землі важче», «Не живе — тільки дні пре», «Ледаше на віник та смітник годяще»). Без праці моральне виховання дітей немислиме. До того ж праця істотно впливає на людські стосунки, на моральне ставлення до людей.
У народі застерігають: якщо хочеш мати в своїй сім'ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх можливості працювати. Неробство неодмінно веде до нещастя («Від неробства до злочину один крок», «З ледарем поведешся — горя наберешся»). Праця — найвище мірило цінності людини.
Найнепривабливіша прикмета нашого життя — це хворі діти. До школи таких приходить половина. Класний керівник, зрозуміло, намагається проводити відповідну роботу за програмою «Здоров'я». Але ж основний обов'язок у вихованні здорових дітей лежить на сім'ї. Тим часом пракгика засвідчує послаблення ролі батьків у цьому плані. Класний керівник має виступати ініціатором і захисником дитини, адже «Немає щастя без здоров'я», «Здоровому все здорово». Класний керівник має допомогти батькам усвідомити, що саме з цього починається виховання дітей у сім'ї. Адже постійна увага до фізичного розвитку дитини сприяє виробленню таких важливих її рис, як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, відповідальність, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, здатність до переборення труднощів.
Позитивні результати дає практика прилучення батьків до виконання разом з дітьми програми здоров'я. Скажімо, проведення з батьками занять з аутотренінгу, позбавлення від нікотинової й алкогольної залежності, проведення занять у групах здоров'я та ін.
Належних успіхів у вихованні учнів і стосунках з батьками досягають ті вихователі, які вміло використовують здобутої народної практики у профілактичному спрямуванні, застереженні батьків від можливих промахів. Народна педагогіка різко виступає проти паління («Хто цигарки палить, той у гріб спішить»), пияцтва («Горілка з ніг людей збиває», «Від пива болить голова, від горілки — серце»), статевої розпусти («У гуляки діти вовкулаки», «Розпусник гуляє — гнилу душу має») та інших шкідливих явищ, які згубно позначаються на здоров'ї дітей та родинних взаєминах.
Однією з основ здорового мікроклімату в сім'ї, запобігання будь-яким відхиленням у поведінці дітей є спільність інтересів батьків і дітей, постійне їх спілкування. Сфер спілкування дорослих членів родини і дітей багато і вони різні: спільна праця та спільний відпочинок, відвідання кінотеатрів, художніх театрів, виставок, музеїв, туристські походи, туристичні поїздки, заняття спортом тощо. Тим часом на практиці в одних сім'ях йдеться лише про успіхи навчання У школі, в інших — про різні труднощі життя, в третіх  про спортивні передачі
Відомо, що під впливом інтересів, захоплень батьків формуються й інтереси дітей. У тих сім'ях, де батьки захоплюються сферами Духовного життя (на практиці таке, на жаль, зустрічається нечасто і в наведених даних не спостерігається) і їхні інтереси збігаються з інтересами та захопленнями дітей, там навіть старшокласники і тягнуться до батьків, намагаються частіше проводити разом з дорослими своє дозвілля, спільно виконувати будь-яку домашню роботу.
Кожний другий учень віддає перевагу проведенню свого вільного часу в колі друзів (а вони бувають різними — як правило, «вуличними» друзями). Часте безконтрольне проведення дозвілля дітей може призвести і до небажаних наслідків. Мало часу в сімейному колі приділяється створенню умов для усвідомлення дітьми естетичних цінностей — художніх, музичних творів, живопису. Як правило, на цю тему батьки рідко ведуть бесіди з дітьми, не діляться своїми емоційними враженнями від прочитаного, переглянутого, не радять дитині відвідати виставку технічної творчості або вернісаж тощо. Практика свідчить, що ці питання не знаходять вирішення і у складених класними керівниками планах виховної та індивідуальної роботи з учнями та батьками.
Отже, проблема формування в дітей естетичного смаку, естетичних почуттів не є актуальною ані в родинах, ані в класних колективах А коли дитина не розуміє прекрасного, вона, ясна річ, і не прагне до його пізнання, до відчуття естетичної насолоди. А звідси центр тяжіння ціннісних орієнтирів учня переміщується на вуличні розваги. На практиці такий процес не є блискавичним, проте одного разу батьки починають усвідомлювати, що випустили з поля зору свою дитину. Вони не розуміють, чому сину чи донці стало нецікаво перебувати в сім'ї і вона шукає будь-який привід, щоб позбутися співучасті батьків у її справах.
Практика сімейного виховання засвідчує, що нерідко у сім'ях між батьками та дітьми відбуваються непорозуміння, і діти перестають довіряти батькам. За результатами наших досліджень, лише 44,5% учнів старших класів завжди діляться своїми проблемами з батьками; рідко діляться своїми радощами та невдачами 40,4% і не діліться з батьками зовсім — кожний шостий учень. Отже, майже в кожній шостій сім'ї між батьками і дітьми відсутнє взаєморозуміння, відсутні чуйність і рівноправність, а отже, духовна близькість дорослих і дітей. Дані досліджень переконливо засвідчують, що саме в таких сім'ях діти схильні до скоєння правопорушник вчинків, мають певні вади в поведінці, як правило, гірше навчаються.
Таким чином, другий етап дослідження дозволяє класному керівникові усвідомити глибину, саму суть розходження в оцінках, мотивах поведінки батьків і дітей.
На третьому етапі соціолого-педагогічного дослідження класний керівник може провести дискусію або діалог з батьками, в основу яких покласти результати зіставлення аналізу даних анкетування батьків і дітей. Необхідність проведення подібних дискусій, конференцій викликана тим, то батькам бракує психолого-педагогічних знань, досвіду їх використання в сімейній практиці виховання дітей.
Так, на запитання анкети «Чи Вистачає ваших педагогічних умінь і навичок для виховання своїх дітей?» стверджувально відповіли лише третина батьків. П'ята частина відзначила, що таких знань вистачає частково, і половина батьків відповіли «Ні». Отже, ситуація зовсім непроста. Більшість батьків не володіє відповідними методами виховного впливу на своїх дітей, нерідко не може знайти виходу із складних конфліктних ситуацій, що виникають між ними та дітьми. Як правило, за типовими педагогічними прорахунками батьків щодо знання особистості своїх дітей можна й будувати вступну бесіду, розповісти їм про розбіжність в отриманих результатах анкетування батьків і дітей, програти одну-дві ігрові ситуації з батьками на розв'язання проблем ефективного добору прийомів педагогічного впливу на дітей у непередбачуваних ситуаціях.
Цікавими виявилися спільні дискусії за участю дітей і батьків. У такому разі важливо дуже тактовно, не називаючи прізвищ, не наводячи конкретних прикладів відповідей учасників дискусій, розігрувати різні точки зору батьків і дітей. Вони можуть бути типовими і неординарними, сприйматися легко на слух і вимагати певного емоційного настрою колективу.
    продолжение
--PAGE_BREAK--