Реферат: Політичні партії в Україні

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з курсу: “Громадські об’єднання в Україні”

на тему: “Політичні партії в Україні”

ПЛАН:

1. Вступ.

2. Політичні партії та їх класифікація

3. Історія становлення багатопартійності вУкраїні

4. Провідні принципи у партійній політиці

5. Висновки.

6. Література.

Невід’ємною частиною політичної системи сучасного демократичногосуспільства є політичні партії.

Політична партія — це організація, що об’єднує надобровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальнихверств та груп.

Основним призначенням партії єполітична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характерудіям цих мас для захисту власних інтересів. Як свідчить історична практика,політичні партії в усіх країнах створювалися як інструмент боротьби за владу таперенесення інтересів різних ідейно-політичних течій у реальну політикудержави. Звідси випливає й головна мета їхньої діяльності – захистсоціально-політичних інтересів певних груп населення. Саме зарадиреалізації цих інтересів і ведеться боротьба за завоювання й утримання влади.

В сучасній Україні ідеї політичного плюралізму і багатопартійнаполітична система дістала своє закріплення на конституційному рівні, якийвиражається в признанні права громадян на об’єднання в політичні партії ігромадські організації, організації суспільного життя на принципах політичного,економічного і ідеологічного блага. Політичні партії в Україні намагаютьсясприяти формуванню і вираженню політичної свободи громадян, приймають участь увиборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплено вЗаконі України “Про об’єднання громадян”,  а також у  виборчому законодавстві.

Отже, політична партія — ценайбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів,соціальної верст­ви, верств, яка виражає їхні інтереси.

Політичні партії іноді виражають нелише класові, а й інші інтереси, приміром, національні. Партія має ідеологію,політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності,соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основний змістдіяльності будь-якої політичної партії — здобути політичну владу в державі тареалізовувати свої про­грамні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні,моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Своїпрограмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну,організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою)діяльність, виробляю­чи стратегію й тактику своєї поведінки на різнихісторичних етапах розвитку і за різних політичних умов.

Статус та особливості діяльностіполітичних партій регла­ментовано Конституцією України та Законом України«Про об'єднання громадян». Для визначення особливостей функ­ціонуванняпартій у суспільстві та їх впливу на формування органів державної влади імісцевого самоврядування перед­бачено ухвалити Закон «Про політичніпартії».

Згідно зі ст. 36 КонституціїУкраїни, громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партіїта гро­мадські організації для здійснення і захисту своїх прав і сво­бод тазадоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів,за винятком обмежень, вста­новлених законом в інтересах національної безпеки тагро­мадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свободінших людей.

Політичні партії в Українісприяють формуванню і вира­женню політичної волі громадян, беруть участь увиборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключноКонституцією і законами Укра­їни.

Відповідно до ст. 2 ЗаконуУкраїни «Про об'єднання гро­мадян», політичною партією називаєтьсяоб'єднання грома­дян — прихильників певної загальнонаціональної програмигромадського розвитку, для яких головною ціллю є участь у виробленні державноїполітики, формуванні органів влади, місцевого і регіонального самоуправління іпредставництво в їх складі.

У сучасних суспільствахполітичні партії виконують важ­ливі соціально значущі функції:

— виявлення, формулювання таобгрунтування (політич­не відображення) інтересів суспільних груп;

— активізація та об'єднаннявеликих суспільних груп;

— формування ідеології таполітичних доктрин;

— участь у формуванні політичнихсистем, їхніх спільних принципів, компонентів;

— участь у боротьбі за владу вдержаві й формування програм її діяльності;

— участь у здійсненні державноївлади;

— формування громадської думки;

— політичне виховання всьогосуспільства або його частини;

— рекрутування й соціалізаціянових членів партії;

— підготовка й висунення кадрівдля апарату держави, професійних спілок.

Існують різні класифікаціїполітичних партій, а оскільки в сучасному світі діє велика кількістьрізноманітних партій, то й класифікувати їх можна за різними підставами.

Такий поділ певною міроюумовний, одначе можна вирізнити декілька найбільш значних груп партій. Закласовою визначеніс­тю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні,соціа­лістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу нале­жать івідповідні прошарки інтелігенції. За ставленням до сус­пільного прогресу: радикальні(у тому числі революційні), рефор­містські, консервативні, реакційні,контрреволюційні. За ставлен­ням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні абоцентристські (умовно, абсолютно нейтральних до влади партій у полі­тиці неіснує). За формами і методами правління: ліберальні, де­мократичні,диктаторські. За принципами організації та членст­ва: кадрові та масові. Замісцем у системі влади: легальні та неле­гальні За ідеологічним спрямуванням:комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські,ліберально-демократичні, націоналіс­тичні, анархістські та ін. Завіросповіданням: християнські, му­сульманські. Називають іще партії прагматичні(виборчі), парла­ментські, харизматично-вождистські та ін.

За певними критеріями можнакласифікувати і політичні партії в Україні. Такими критеріями можуть бути:ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети,ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спряму­ванням в Україніможна вирізнити такі типи партій: націо­нально-радикальні,національно-демократичні, загальнодемок­ратичні, соціалістичного спрямування,національних меншин.

Залежно від багатьох обставин, анадто від характеру на­явного політичного режиму, в кожній країні складаєтьсяпевна партійна система. Враховуючи підходи різних авторів, можна виокремититипи партійних систем:

— однопартійна, коли в країні єодна правляча партія, а діяльність інших не допускається;

— домінантна, тобто зпереважаючою партією, яка за під­сумками виборів незмінно залишається при владіпротягом десятків років;

— двопартійна (біпартизм), колидві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборівсамостій­но здійснюють владу;

— трипартійна, яку ще називаютьдвохзполовинною (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна здвох найбільших партій країни самостійно не може сформува­ти уряд, а томупотребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але якапостійно представлена в пар­ламенті;

— чотирипартійна, абодвоблокова, партійна система, яка відзначається наявністю блоку правих та блокулівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її;

— партійна система обмеженого,чи поміркованого, плю­ралізму, якій притаманні відсутність антисистемних партійі двосторонньої опозиції, орієнтованість на участь в уряді, в коаліційнихкабінетах, незначна ідеологічна різниця між пар­тіями;

— партійна система крайнього,або поляризованого, плю­ралізму, якій властиві наявність антисистемних партій,дво­сторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного кон­флікту міжопозицією зліва і справа, сильне ідеологічне роз­межування між ними;

— атомізована партійна система,про яку говорять як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахункучис­ла партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій — де­сять, двадцятьчи більше вже не має великого значення. Кож­на з названих партійних системвідображає конкретний стан і особливості того чи іншого суспільства.

Ще донедавна партійну системуУкраїни можна було б ква­ліфікувати як типово атомізовану. І справді,політичних партій нараховувалось чотири десятки, але жодна з них не ма­ла анітого рівня чисельності, що дозволив би утворити дієві партійні організації намісцях, ані того рівня популярності, що давав можливість бодай половиніпотенційних виборців знати партії і розрізняти їх між собою, ані того рівнявпливовості, що дозволяв би партійним фракціям у парламенті чи у місцевихпредставницьких органах впливати на формування уряду чи ви­конавчих структур намісцях.

Атомізована система ніколи небуває стабільною і ніколи не залишається сталою протягом тривалого часу. Вона зчасом трансформується у стабільніші системи. Прогресивним варіантом такоїтрансформації є еволюція атомізованої партійної системи до системиполяризованого плюра­лізму або інших стабільніших систем, а регресивнимваріантом є скочування атомізованої анархії до однопартійних чи гегемоністськихсистем, або встановлення військових диктатур.

Який варіант найвірогідніший?Сьогодні є не тільки надія, але й підстави стверджувати, що стабілізаціяпартійної системи України пішла прогресивним шляхом трансформації атомізованоїсистеми в систему поляризованого плюралізму. Сучасна партійна система країни є,фактично, перехідною від атомізованої систе­ми до системи поляризованогоплюралізму, навіть ближчою до останньої.

Аргументуємо цю гіпотезу.

Сьогодні в Україні практичносклалася ліва опозиція до вла­ди, репрезентована Компартією, Соцпартією тачастково Селян­ською партією. Ця опозиція майже не репрезентована у вико­навчихструктурах, проте має вагоме представництво у Верховній Раді та практично вусіх місцевих радах.

Права опозиція сьогодніпередусім репрезентована блоком “Наша Україна” та БЮТ. Пра­ві опоненти, як іліві, педалюють «антикорупційну» тему. Але, на відміну від лівих, звинувачуютьвладу не в «розвалі єдиного економічного простору», а у «зраді національнихінтересів України».

Політичний центр залишаєтьсядосить аморфним. Його ядро все ще складає позапартійна владна номенклатура, якане поспі­шає ділитися важелями влади з політичними партіями.

Історія становлення українськоїбагатопартійності має свої особ­ливості та специфіку. А тому сучасну партійнусистему в Україні доцільно розглядати за певними періодами її становлення.

Перший період українськоїбагатопартійності, опозиційно-переддержавний, хронологічно охоплює відрізокчасу від утворення перших сучасних українських партій (осінь 1989 року) доюридичного виз­нання статусу самостійності України    (1 грудня 1991 року). Натой час си­стема ідеологічного забезпечення всіх партій та їхнє ідейне кредо бу­лизначною мірою уніфіковані. Самоідентифікація партійних структур у політичномуспектрі йшла за периферійними позиціями. Дала себе знати схожість різнихполітичних сил у підході до проблем державо­творення, соціально-економічного устроюсуспільства, релігійних, культурологічних, екологічних тощо. Програми партіймали загально-декларативні гасла, апелювали до всього народу України, аби незменшити зону ідеологічного впливу. Якраз цим пояснюється на­явність удокументах різних партій та угруповань великої кількості за­гальнодемократичнихдогм.

Якщо спробувати класифікуватизагальноукраїнські партії зазна­ченого вище періоду, можна зробити такийвисновок: з 11 партій усі, за винятком Комуністичної партії України, вистоювалиідеї парла­ментської демократії і приватної власності. Щодо державного статусуУкраїни, ті ж 10 партій (за винятком КПУ) прямували до суверенітету України —або в системі співдружності, або із самостійницьким стату­сом. Демократичнапартія України, Ліберально-демократична партія України, Народна партія України,Об'єднана соціал-демократична партія, Партія демократичного виродження України,Партія Зелених України, Соціально-демократична партія України, Українська респу­бліканська,Селянсько-демократична та Християнсько-демократична партії були одностайними уборотьбі за суверенітет, демократію, ри­нок, плюралізм і проти комуністичноїідеології. Саме це, попри різні негативні тенденції, стало головною передумовоюспільної діяльності, яка призвела до проголошення незалежної демократичноїУкраїни. Нові партії були малочисельні, політично наївні, не залучені до ме­ханізмівдержавної політики. Між ними почалися розмежування, тер­тя, протиборстволідерів.

Від часу проголошеннясамостійної Української держави офор­млюється якісно нова ситуація всуспільстві. Відтак партійні структури, маючи тільки попередні програми безмеханізмів їх реалізації, стають неповноцінними суб'єктами політичної системи.У такому стані розпо­чали свою діяльність політичні партії України нанаступному етапі української багатопартійності, який можемо умовно назвати«лояльнодержавним». Хронологічно цей період можна окреслити відгрудня 1991 року до початку 1993 року.

Після Всеукраїнськогореферендуму та виборів Президента України вия­вилося, що цільові установки, наоснові яких блокувалися провідні політичні сили, і власна політика Президентазбіглися. Почався процес «оксамитового» одержавлення партій. Такийпроцес, з одного боку, спричинив розкол опозиції.

У цей же період формувався типпартійної системи, який мав еле­менти мультипартійності (значна кількістьпартій) та крайньої поляризованості (представлені крайні політичні теології:ліва — соціалістами і комуністами та права — національно-радикальнимиорганізаціями, що формувалися в 1992—93 роках).

Наступний етап — передвиборчий —видатний перенесенням центру ваги на підготовку до виборчої кампанії. Цевизначило го­ловні завдання партій: впливати на ухвалення Верховною РадоюУкраїни оптимального виборчого закону та шукати прийнятні гасла виборчоїпрограми.

Результатом цього сталоухвалення Закону про вибори на мажо­ритарній основі із застереженням правполітичних партій як суб'єктів виборчої системи (однак за більш складноюпроцедурою висування кандидата у депутати, ніж від груп виборців).

За умов відсутностірозгалуженої організаційної структури та до­статньої кількості підготовленихкандидатів у депутати політичні партії опинилися у досить скрутному становищінапередодні виборів, що проводилися за мажоритарною системою. За результатамивиборів (із застереженням щодо значної кількості порушень виборчого зако­нодавства)можна зробити низку висновків:

— виборці віддали перевагукандидатові в депутати від політич­ної партії або політичної команди;

— втім, регіональний характервпливу політичних партій, незбалансованість передвиборчих програм та дійкандидатів не дали змо­гу створити структуровану правлячу та опозиційнукоаліції партій у Верховній Раді України.

Нині Україна заступила на етап«партійної трансформації», що його визначає об'єднавчий процесмалочисельних політичних партій у таких ідеологічних та політико-економічнихконцепціях: комуніс­тичній та соціалістичній; соціал-демократичній;ліберальній; консер­вативній.

Остання в силу історичних причинрепрезентована до певної міри націонал-демократичною, християнсько-демократичноюта різнотипними концепціями націоналізму (інтегрального націоналізму).

Існує потреба переглянутиправове регулювання діяльності політичних партій. Сучасна дискусія щодо закону«Про політичні партії» досі триває дещо в замкненому колі. Авторипроектів крити­кують закон «Про об'єднання громадян» і водночаспереносять головні принципи цього закону у власні проекти закону «Прополітичні партії». Як відомо, розроблені два його проекти: перший —підготовлений фахівцями під керівництвом Міністерства юстиції; другий —представниками ХДПУ. Останню редакцію проекту Міністерства юстиції неоприлюднено, а проект ХДПУ має низку вад. Зокрема в ньому пропонуєтьсязакріпити:

— принцип реєстрації-дозволузамість визнаної інформаційної реєстрації;

— контроль за партією черезпрограмні документи, а не через її діяльність;

— детальний опис внутріпартійнихнорм, що традиційно є про­блемою самої партії;

— регламентація місця партії вінформаційному просторі через новостворену державну структуру, що порушує загальніпринципи свободи, інформації тощо.

Тому актуальні проблемивизначення цивілізованого правового поля на те, щоби ефективно реалізуватипартійну політику, зали­шаються відкриті.

Отже, провідними у партійнійполітиці є такі принципи:

— реальне перетворенняукраїнських партій у партії, які за виз­наченням є політичною силою, котрапредставляє та реалізує волю народу через участь у виборах і парламентськійдіяльності;

— нереєстраційний тип створенняполітичної партії;

— втрата правового статусупартії за умов порушення Консти­туції чи законів держави у своїй діяльності таза неучасть у виборах протягом виборчого періоду (5 років);

— державна фінансова підтримкаполітичних партій, що зале­жить від їхньої участі (кількість депутатськихмісць) у парламентській діяльності.

Визнання головних принципівпартійної політики має гарантуватися Конституцією, а проблема правового статусута особливостей функціонування політичних партій — законом «Про по­літичніпартії». У деяких країнах положення про статус політичних партій невнесене до Конституції. У США, наприклад, відсутність цієї норми пояснюєтьсяісторичним несприйняттям терміну політична пар­тія в сучасному контексті.Реалізація цих принципів дала б змогу ре­ально перетворити українські партії напарламентські партії сучасно­го взірця, котрі виконували б функції важливихінституцій політичної системи та закласти основи дієвої системи політичногоплюралізму як основи демократичного громадянського суспільства.

На підставівикладеного, можна стверджувати, що в цьому світі політичні партії створюютьсядля боротьби за владу, для реалізації своїх передвиборних програм і їх роль вполітичних системах різних країн світу значна. Вони висловлюють потреби,інтереси, цілі певних соціальних груп і верств населення. Партії беруть активнуучасть у формуванні і функціонуванні механізму політичної влади.

Такожбагатогранне значення мають суспільно — політичні об¢єднання.Вони відіграють суттєву роль у структуруванні політичних систем. На їх грунтіможуть виникати нові політичні партії. “Непартійна сфера” також формує іпоповнює правлячу еліту, створює систему тиску на державні інститути влади. Об¢єднаннявиступають як інституціолізовані канали залучення людей до політики і, тимсамим, впливають на формування політичної культури в суспільстві.

Крім того,політичний процес в нашій країні свідчить про те, що партії залишаютьсяреальністю сучасності, їх потенціал ще не вичерпаний, й ще багато десятирічвони виступатимуть головним об`єктомполітики.

Важливим елементом розвитку політичних процесів вУкраїні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. ПрийнятийВерховною Радою Закон України “Про об’єднання громадян” є лише першим кроком нацьому шляху. Треба ще прийняти відповідні нормативні акти, які б чітковизначили характер державного фінансування політичних партій за результатамипарламентських виборів і вжити необхідних заходів для державної підтримкивиборчих кампаній. Визначною подією у розвитку демократичних процесів в Україністало прийняття нової Конституції, що сприятиме розвиткові громадянськогосуспільства, формуванню професійного парламенту та ефективній реалізаціїпринципу поділу влад. А щоб політичні процеси рухалися саме в такому напрямку,державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвитокбагатопартійності, допомагати становленню партій та суспільно-політичнихорганізацій України.

СПИСОКЛІТЕРАТУРИ

1. Гаджиев К.С. Введение в политическуюнауку. – М., 1997.

2. Зеркин Д.П. Основы политологии. –Ростов — на — Дону., 1996.

3. ЛазоренкоО.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. – К., 1996.

4. Мельник В.А. Политология. – Минск.,1996.

5. Мальцев В.А. Основы политологии. –М.,1997.

6. Назаренко С.И. Политические партии ипартийные системы. Методическое пособие для самостоятельной работы студентов. –Х.: ХГУ, 1996.

7. Перегудов С., Холодковский К.Политическая партия, мировой опыт и тенденции развития. – М., 1991.

8. Рубан В.В., Серегина Н.С. Политическиепартии и движения в Украине. – Х., 1996.

9. Шмакова Т.В.Мир политических партий.// Полис, 1992, №1 — 2.

10. Українабагатопартійна, – К., 1991.

11. Енциклопедичнийполітологічний словник. – К., 1997.