Реферат: Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків та юнаків

--PAGE_BREAK--Цікаво, що підлітки об'єднуються за інтересами, за статевими ознаками. Молодший юнацький вік — це період формування стійкої дружби і приятелювання, зокрема між юнаками та дівчатами. Вони цінують відданість, чесність, довіру, взаємодопомогу, вміння берегти таємниці. Велику увагу звертають на зовнішній вигляд симпатії, її привабливість, стильність. Наприкінці підліткового періоду діти починають осягати філософію життя, закохуються, пишуть вірші, ведуть щоденники.
Отже, ми простежили поступове формування безпомічного немовля в самостійну особистість — підлітка. У наступному розділі дізнаємось, які психологічні зміни відбуваються в юнацькому віці.
1.3 Психологія юнацтва
Період юнацтва охоплює вік від 16 до 21 року (повноліття). Більшість нормально розвинених дівчаток та хлопчиків досягли сексуальної зрілості ще в ранньому підлітковому віці, а фізичної — наприкінці. Це багато в чому визначає подальший розвиток особистості. Становлення особистості залежатиме від багатьох чинників: школи, батьків, друзів, суспільства і, на нашу думку, в першу чергу, від самої особистості.
Звичайно, поки дитина живе в сім'ї, вона певною мірою залежить від норм і цінностей родини. Хороша сімейна атмосфера сприяє тому, що діти люблять і поважають батьків, прислухаються до їх думок, однак вміють робити висновки, намічають цілі й досягають їх, вчаться жити власним розумом. Дуже важливо з боку батьків навчитись також поважати своїх дітей, послабити надмірний контроль, до якого вони звикли з раннього дитинства. У протилежному випадку в сім'ях виникають непорозуміння, сварки, відчуження. Інтерес до життя дитини та її потреб, глибоке розуміння її проблем і переживань, вияв позитивних думок та емоцій, віра в її сили, мудра порада (коли її питають) — це те, чого так очікують від дорослих юнаки та юнки.
Велике значення для юних має думка оточення, в якому вони перебувають, тому вони намагаються стежити за своєю зовнішністю, виробляють свій стиль, який відповідав би внутрішньому складу особистості. Щоб бути незалежними, юнаки намагаються утвердитися в житті, знайти роботу, хоча не мають ще для цього досвіду, а тому іноді переживають стан загальної невизначеності. Юнацький період характеризується більш стриманими емоціями порівняно з підлітковим, поведінка юнаків уже не є такою імпульсивною. Інтереси їх дуже різноманітні, але тут є статеві відмінності: хлопчиків цікавить більше спорт, техніка, подорожі, телевізійні передачі, окрім цього, музика, улюблені тварини, дівчаток — модний одяг, кухня, поезія, косметика. До навчання ставляться більш серйозно, порівняно з підлітками, оскільки починають виявлятися професійні інтереси. І хлопці, і дівчата намагаються більше уваги приділяти предметам, які необхідні для їхньої майбутньої професії. Оскільки інтелектуальні можливості в цей період якісно зростають, юнаки та юнки стають більш незалежними, самостійними. У них формуються певні соціальні й політичні позиції, що сприяє усвідомленню свого місця у суспільстві, модифікації ціннісних орієнтацій, вони прагнуть зрозуміти своє призначення. У цей час деякі з них вважають батьків консерваторами і прагнуть виокремитися з натовпу, розкритися як індивідуальність, іноді навіть реакційним шляхом.
У юнацький період (особливо після 18 років) чимало хлопців і дівчат хоче жити власним життям, вони вступають у ранні шлюби, народжують дітей. У цей період настає конфлікт цінностей: норми суспільства часто суперечать наявним ціннісним орієнтаціям особистості, сформованим у сім'ї. Особистість стає перед вибором, при цьому є максималістом. Зміни в житті особистості, середовище, оточення формують характер упродовж всього її життя, і до того ж особистість не може формуватись поза суспільством. Особистість, яка відсторонюється від суспільства та існує сама по собі, деперсоналізується (втрачає особистісні якості), тому методику діагностики особистості не можна розглядати, виключаючи міжособистісні взаємини.
1.4 Психологія міжособистісних стосунків
Особистість формується в процесі спілкування з іншими людьми. На думку Л. Фейєрбаха, окрема людина, котра перебуває за межами людського спілкування, людських стосунків, не має людської сутності. Отже, кожна людина, незважаючи на властиві їй індивідуальні риси, стає особистістю лише в суспільстві. Як стверджує Дж. Лінч, спеціаліст у галузі психосоматичної медицини, самотність вбиває людину. За його дослідженнями, самотні частіше хворіють, більш морально й фізично виснажені. Окрім цього, в стосунках з іншими людьми вони дуже специфічні, надміру вимогливі, нетовариські, незлагідні, їм притаманний песимізм, низька соціальна активність. Однак відомо чимало прикладів високої соціальної активності самотніх людей, бо вона є для них єдиною розрадою.
Послідовник З. Фрейда, австрійський психолог А. Адлер наголошував: "Індивід, який не виявляє інтересу до своїх побратимів-людей, переживає максимум труднощів у житті і дуже несправедливо ставиться до інших. З середовища подібних особистостей виходять невдахи"[ 2 ].
Оволодіння мистецтвом встановлення стосунків з різними людьми приходить з досвідом, вимагає терпіння, старання, зусиль волі. Ставлення людей до нас залежить від нашого ставлення до них. У кожній конкретній групі, громаді є люди, які викликають симпатію чи антипатію (це особливо помітно в конфліктних ситуаціях — одних в такий момент підтримують, інших — ні). Вважається, що по-справжньому щасливим можна бути лише тоді, коли добре людям, які тебе оточують, тому важливо навчитися встановлювати дружні стосунки з різними типами людей, створювати позитивний мікроклімат, який у громаді є основою для створення хорошого емоційного стану особистості.
В оточенні людей, з якими ми психологічно сумісні, а отже, в комфортній обстановці, мозок виробляє особливі хімічні речовини — амфітаміни, що стимулюють нервову систему і активізують життєві процеси. Е. ромм наголошував: «Бажання міжособистісного єднання найбільш сильне в людині» [12 ]. Важливо знайти те коло однодумців, яке сприятиме духовному розвитку особистості.
Стосунки з людьми відображають внутрішню сутність як у дзеркалі. Щоб змінити щось в інших, необхідно в першу чергу змінитися самому. Конфуцій застерігав: «Не роби людям того, чого не бажаєш собі». Аристотель писав понад тисячу років тому: «Усі дружні почуття по відношенню до інших йдуть від дружніх почуттів, які людина має для себе»[ 3 ].
Люди будують свої стосунки залежно від особливості свого внутрішнього світу, рівня інтелекту та ерудиції, статусу, приналежності до тих чи інших соціальних груп, культур, родів тощо. Г.Сковорода наголошував, що стосунки між людьми мають будуватися на основі їхньої духовної природи, високої моралі, рівності [11]. У різноманітних стосунках між людьми викристалізовується особистість. Якщо між особистостями виникає непорозуміння, то настає відчуження, при повному ж розумінні — зближення та взаємозбагачення.
Одним зі секретів хороших стосунків між людьми є зміна оточення. О'Генрі колись сказав, що дуже легко посварити двох найкращих друзів, якщо закрити їх у хатині 12 на 20 футів і залишити там на деякий час. Особливо слід зважати на це в сімейному житті. Психологічна сумісність особистостей — запорука щасливого шлюбу, гарних стосунків. Психологічна несумісність може призвести навіть до катастрофи. Між особистостями окрім психологічної може бути й біологічна несумісність — коли біологічні ритми однієї особистості не узгоджуються з ритмами іншої особистості, стають джерелами дестабілізації функцій організму. Будь-які непорозуміння між особистостями породжують конфлікт. Американський соціальний психолог М. Дойч виділяє серед типів конфлікту такі, як дійсний (наявне зіткнення інтересів і усвідомлення цього противниками), випадковий, або умовний (залежить від випадкових обставин і не завжди усвідомлюється учасниками), змішаний (причини конфлікту усвідомлюються і лише частково пов'язані з об'єктивними причинами) та інші.
Конфлікт у філософському розумінні — це крайнє загострення суперечностей, що виникає між людьми, спричинене нерозв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя.
Конфлікт у психології— зіткнення мотивів, бажань осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, ціннісних орієнтацій, рівня прагнень, домагань, уявлень про себе — реального та ідеального.
Існують зовнішній (інтерперсональний), внутрішній (інтрапер-сональний) конфлікти, а також — змішаний. Зовнішній — це рольовий конфлікт, неприйняття більшістю певної особи та її ролей. Внутрішній — це конфлікт між поведінкою особистості і її смаками, ціннісними орієнтаціями, поглядами, звичками, який провокується нерозумінням та неприйняттям з боку рідних, товаришів, або нереалізованими бажаннями, амбівалентним (суперечливим) ставленням до оточення та до себе. Згідно з теорією когнітивного дисонансу Л. Фестінґера, людина завжди намагається досягти внутрішньої узгодженості, консонансу. Тому конфліктні переживання спонукають її до активності, пошуку кращих форм поведінки, реалізації себе, збагачують енергією, надають їй наснаги. В умовах, за яких неможливо змінити конфліктну ситуацію, вирішити проблему, існує ймовірність суїциду, як засобу самоусунення від подальших турбот та діяльності.
Вирішення конфлікту залежить від сфери, в якій він відбувається (вітальна, професійна, шкільна, особистісна, сімейна, інтимна тощо), від сили волі особистості, взаєморозуміння усіх його учасників, а оскільки все своє життя ми перебуваємо серед людей, об’єднуємося в групи, то і конфлікти вирішуємо в групах. Психолого-педагогічна діагностика має чітко виражений характер і визначається основною метою: знайти, підтримати людину в людині, закласти в ній механізми самореалізації, саморозвитку, самозахисту, самовиховання, необхідні для становлення самобутньої особистості й діалогічної та безпечної взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.

Розділ 2. Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків і юнаків
Суттєвою особливістю діагностики є орієнтація на норму. Норма – кількісна межа, в якій знаходиться найбільш типова частина групи, яку досліджують. Статистичні норми стосовно до особистості визначають вузькі спеціалісти (соціологи, фізіологи, психологи). Статистика підсилює докази, які отримані при порівнянні з нормою, показує достовірність прояву певної ознаки. Завдання практичного психолога є значно простішим. Як практик він не визначає ці норми, а використовує готові дані.
Відповідним етапом діагностики є аналіз отриманих даних, при якому слід враховувати перекручення, що виникають внаслідок:
— складності прояву певних рис;
— можливості маскування;
— пристосування до позитивних соціальних норм;
— потреба мати бажані результати.
При аналізі даних, крім врахування фактору перекручування, практичний психолог має враховувати принцип розвитку особистості в діяльності [5]. Це дає можливість здійснювати різнопланову корекцію різних якостей особистості. Як відмічав С.Л. Рубінштейн, людині властиві різноплановість та різнопластовість. Щоб розкрити все багатство внутрішнього світу людини і виявити особливості її психіки, потрібно розглянути сукупність систем, які утворюють особистість і які є основою її якостей.
“Відповідно системному підходу» ,- підкреслив Б.Ф. Ломов,-“будь-яке явище виникає і існує в межах певної системи явищ”. Системність діагностичної роботи психолога забезпечується тим, що:
— психолог розглядає особистість учня як складну систему, яка має різні прояви (від власної внутрішньої активності індивіда, до активності діяльності в різних групах, що впливають на його особистість);
— психолог використовує діагностичний інструментарій, який теж підпорядковується логіці системного підходу і направлений на виявлення всіх сторін і якостей учня, щоб допомогти його розвитку(дод. № 3).
Є.І. Рогов виділив 5 рівнів діагностичної роботи з учнями:
1. Психофізіологічний рівень виявляє сформованість компонентів, які є складовими фізіологічної та психофізіологічної основи суб`єкта.
2. Індивідуально-психологічний рівень виявляє розвиток основних психологічних систем суб`єкта.
3. Особистісний рівень виявляє специфічні особливості суб`єкта, його відміну від інших суб`єктів, що знаходяться на даному етапі розвитку.
4. Мікрогруповий рівень виявляє особливості взаємодії суб`єкта з іншими.
5. Соціальний рівень виявляє форми взаємодії суб`єкта з широкими спеціальними групами та суспільства в цілому.
Таким чином, психолого-педагогічна діагностика комплексна, систематична та прогностична. Психолого-педагогічна діагностика має своє коло методів, тобто способів вивчення особистості, до них відносяться:
— загальнонаукові методи (спостереження);
-психодіагностичні (анкетування, тести);
— педагогічні методи (аналіз шкільної документації, вивчення результатів діяльності ).
Шкільна методика – це коротка, багато-функціональна процедура, як в індивідуальному, так і в груповому використанні, легка в обробці даних і однозначна ( по можливості) в оцінюванні отриманих даних [9].
2.1 Методики соціометричного типу
Шкільний клас починає своє життя як формалізований утвір. Учні опиняються в певному класі, як правило, поза своєю волею. Однак, ставши членами однієї контактної групи, знайомлячись один з одним у процесі спільної діяльності й розваг, вони починають будувати свої взаємини значною мірою вибірково, керуючись певними симпатіями та антипатіями. В результаті в рамках формальної структури, створеної під керівництвом педагога виникають неформальні угруповання (мікрогрупи) на чолі зі своїми власними, неформальними лідерами. Стосунки між такими угруповуваннями можуть бути різними – від цілком лояльних до ворожнечих.
Соціометрія є загальним методом вимірювання соціальних явищ. На практиці ж за цим терміном закріпилось вужче значення, яке обмежується дослідженнями соціальної(неформальної) структури малих груп і колективів. Початок застосуванню цього методу поклав ще на початку 30-х років американский дослідник Дж. Морено. Правомірність застосування цього методу для пізнання психічної індивідуальності шкільного класу випливає з тієї обставини, що останній за своєю природою є певною соціальною групою. Соціометричний метод дає змогу охарактеризувати психічну індивідуальність шкільного класу за параметром його соціальної (неформальної) структури, виявити характерні для нього особливості міжособистісних взаємин, наявні в класі угруповання, найбільш і найменш популярних членів групи тощо.
Є різні варіанти соціометричного методу, але всі вони побудовані на одному спільному принципі: випробуваним пропонують обрати від одного до трьої дітей (учнів, студентів), з якими він чи вона хотіли б сидіти за однією партою, спільно виконувати трудове завдання, гратися, сидіти за одним обіднім столом тощо. В усіх випадках запитання слід формулювати в позитивному плані, тобто пропонувати для вибору тих ровесників, у товаристві яких даний учень хотів би перебувати в 1-у, 2-у, 3-ю чергу ( а не тих, чиє товариство видається найменш прийнятним ).
В період проходження педагогічної практики на базі зош № 14 в 9-В класі було проведено соціометрічне дослідження з метою виявлення міжособистісних взаємин у колективі. При цьому була застосована методика соціометричного типу Дж. Морено. Спочатку учням була запропонована анкета (дод.№4), відповіді з якої були поміщені в таблицю (дод №5), де горизонтальні рядки показують вибори, зроблені кожним з учнів, а вертикальні колонки — скільки разів було обрано кожного учня. Числа 1, 2 й 3 вказують на пріоритет даного вибору, у       нижньому рядку таблиці відбито лише загальні кількості виборів. Оскільки стосовно різних ситуацій взаємодії нерідко винвляют різні схеми міжособових взаємин, доцільно здійснювати табудюван аналіз відповідей стосовно кожного запитання окремо. Вже з таблиці, побудованої за результатами соціометричного опитування, можна зробити висновок про те, хто в класі найпопулярніший, а кому, навпаки, зовсім не симпатизують однокласники В аналізі використовувались такі поняття:
Зірка — учениця, яка одержала найбільшу кількість виборів в однокласників –Синиця Ангеліна.
Ізольовані- учні, що не дістали жодного вибору – Судакова Тетяна, Нестерук Сергій.
Знехтувані- учні, що одержали відносно мало виборів — Коломієць Людмила, Титаренко Світлана, Герасімов Іван, Диба Володимир, Завацький Руслан, Пилипенко Денис, Пупенко Руслан, Сидорець Олександр.
Популярні- Говорун Ірина, Сільниченко Дмитро, Герасименко Тетяна, Левицька Алла, Махлай Ганна.Ярмоленко Артем.
Соціометрична кліка — група учнів, що вибирають один одного, але роблять мало виборів щодо дітей за межами своєї групи – 1,3,8,9,17,10 опитувані (нумерація приведена згідно списку учнів-дод 5)
    продолжение
--PAGE_BREAK--