Реферат: Психологія неповнолітніх

--PAGE_BREAK--Відбувається інтенсивний розвиток самосвідомості: виникає інтерес до свого внутрішнього світу, що веде до поглиблення та ускладнення процесу самопізнання. Підліткова рефлексія спрямована на розуміння самого себе: особлива увага приділяється власним якостям особистості, тому підвищується чутливість до оцінок з боку оточуючих, виникає орієнтація на реальні досягнення. Рефлексія відкриває недосконалість «Я», що глибоко та гостро переживається. Найбільший сплеск рефлексивності в VII—VIII кл. Зростає критичність з приводу власних недоліків, наприклад, уже в VI кл. з'являються діти, які не вважають себе здібними до жодного з предметів.
Моральна мотивація ще нестійка, тому підліток легко піддається навіюванню таким формам соціальної поведінки, які роблять його дорослим у власних очах.
Образи «Я», що створює в своїй свідомості підліток, дуже різноманітні: це фізичне «Я» (уявлення про свою зовнішність), про психічне «Я» (про риси характеру, про свої здібності тощо). Але ставлення до всіх цих рис свого «Я» залежить від системи цінностей, яка формується завдяки впливу членів своєї сім'ї та ровесників. Саме тому одні гостро переживають відсутність зовнішньої краси, а інші — фізичної сили, дехто всю увагу спрямовує на підвищення результатів у спорті. Образ «Я» ще нестабільний, уявлення про себе рухливе. Іноді випадкова фраза, комплімент або посмішка надовго порушують спокій душевного життя підлітка.
З образом «Я» пов'язана самооцінка. Для підлітка важливо знати не тільки який він є, але й наскільки значущі його індивідуальні особливості для оточуючих, а тому й для самого себе. Постійно відбувається порівняння: «Я такий, як усі» або «Я не такий, як усі». Але в ідеалі самооцінка повинна складатися з порівняння самого себе сьогодні з самим же собою, але вчора: «Я вчора і я сьогодні, а яким я стану (повинен стати) завтра?» Цс складно, але ефективно. Самооцінка має загальний характер та ще й занижена: підлітки перебільшують свої недоліки, успіхи дещо занижують. Але за заниженою самооцінкою може ховатися високий рівень домагань, на основі цього розвивається феномен «дискомфорт успіху». Підліток, маючи таку самооцінку, знецінює досягнення своїх ровесників, радіє їх невдачам. Така конфліктна самооцінка виникає при завищених вимогах з боку батьків або песимістичних уявленнях про можливості свого сина або доньки. У підлітка тоді виникає сильна реакція навіть на справедливі зауваження. Він шукає зовнішні причини для виправдовування своїх реальних невдач або тих, що прогнозуються. Такий «афект неадекватності» вимагає пошуку психологічного захисту у вигляді знецінення успіхів інших. Висока самооцінка повинна поєднуватися зі здатністю диференційовано оцінювати свої досягнення і в той же час бачити й недоліки, і перспективи покращання результатів за рахунок усунення недоліків.
Якщо молодші підлітки перебільшують якості інших і недооцінюють себе, то старші адекватно оцінюють інших, але перебільшують оцінку себе. М. І. Лісіна висловила гіпотезу про продуктивність дещо завищеної самооцінки у порівнянні з заниженою. Загальне позитивне ставлення до себе, до своїх можливостей повинно залишатися незмінним, а недоліки сприйматися як тимчасові, які в майбутньому можна усунути, якщо постаратися.
Самооцінка поступово емансипується від оцінок оточуючих і набуває все більшого значення як регулятор власної поведінки.
Крім реального «Я» виникає й «Я-ідеальне». Якщо рівень домагань високий, а свої можливості усвідомлюються недостатньо, тоді «Я-реальне» буде дуже відрізнятися від «Я-ідеального». Такий стан веде до невпевненості в собі, а в поведінці це виявиться в образливості, впертості, навіть в агресивності. Якщо «Я-ідеальне» сприймається досяжним, воно спонукає до самовиховання, здійснення якого сприяє розвитку саморегулювання. Саморегулювання вміщує в собі вільну постановку мети та вибір засобів її досягнення. Деякі старші підлітки (3 %) розробляють навіть програму самовдосконалення, але не всі мають силу волі та наполегливість, щоб здійснити її. Здатність ставити мсту, усвідомлювати засоби її досягнення, використовувати свої можливості, передбачати результати є показником високої зрілості особистості, що з'явиться пізніше. Проте наприкінці підліткового віку виникає потреба в життєвому самовизначенні (закінчують 9-й клас), спрямованість на майбутнє, визначення свого життєвого шляху, майбутньої професії. Ця потреба конкретизується в новій соціальній позиції, яка розгортається на наступному віковому етапі.
Розвиток інтелектуальної сфери
У підлітковому віці новоутворення в розвитку пізнавальної сфери (внутрішній план дій, довільність пізнавальних процесів, рефлексія) молодшого школяра закріплюються, ускладнюються і розповсюджуються на всі сфери діяльності та життя. Формується теоретичне рефлексивне мислення, цьому сприяє засвоєння системи теоретичних знань на рівні теоретичних узагальнень і за допомогою вербально сформованих гіпотез. Розвивається здатність до дедуктивного міркування.
Підлітки оволодівають новими логічними операціями: уподібнення, аналогія, заперечення, ствердження, кореляція та ін. Вони стають здатними на системний пошук вирішення інтелектуальної задачі, будують різні підходи до її розв'язання, перевіряючи логічну ефективність кожного з них, шукають помилки й протиріччя в судженнях.
Підлітки відмовляються від дослівного запам'ятання навчального матеріалу, і на перше місце висувається словесно-логічна довільна пам'ять. Прийоми логічного запам'ятовування вдосконалюються, текст трансформується, відтворюється основний зміст прочитаного.
Активно розвиваються внутрішнє та писемне мовлення. Проте дівчатка мають кращі успіхи у висловлюванні своїх думок у письмовій формі. У хлопчиків мовлення більш лаконічне, стереотипне, вони повільніше реагують на те, що їм говорять. Але після 14—15 років хлопчики не тільки наздоганяють у цьому плані дівчаток, але й випереджають їх.
Суттєвих змін у підлітковому віці зазнає уява. Стара форма уяви, яка виявляється у молодших у грі, малюванні тощо, «згортається». Знижується інтерес до малювання, змінюються види ігор, підлітки критично ставляться до продуктів своєї власної дитячої творчості. Уява зближується з теоретичним мисленням, що сприяє розвитку нових форм творчості: конструювання, написання віршів тощо. За Л. С. Виготським, гра дитини переростає у фантазію підлітка. Уява-фантазія викликає задоволення. Підліток краще усвідомлює свої емоції, потяги, починає мріяти, уявляти своє майбутнє. Таким чином, підлітковий вік характеризується інтенсивним переплетенням суперечливих тенденцій розвитку.
3 одного боку, для цього періоду характерні негативні прояви: дисгармонічність у перебудові організму, складність періоду статевого дозрівання, нестабільність, рухливість особистісного зростання, поява нових протестуючих форм поведінки стосовно до дорослих тощо.
Але з іншого боку, цей період характеризується появою позитивних рис: більш різноманітними та змістовними стають відносини з оточуючим світом, чітко виявляється пластичність та сенситивність до соціального розвитку, зростає самостійність, схильність до самоаналізу, самокритичність. Формується потреба в особистісному самовизначенні, що має важливе значення для переходу в юнацький вік.
За останні десятиріччя якісно іншими стали потреби, інтереси підлітків, підвищився рівень особових домагань, зросла вимогливість до самореалізування, тоді як практична участь у соціальному житті стала мінімальною. Сучасний підліток менш романтичний. Свою перспективу він вбачає у збагаченні власної індивідуальності, що відкриває сприятливі умови для розвитку творчої самодіяльності.
Криза підліткового віку, яка перемістилася на кінець цього періоду, обумовлюється залежністю психічного стану від фізичного. На фоні емоційного напруження будь-які зовнішні труднощі сприймаються підлітками особливо гостро. Криза пов'язана з рефлексією на свій внутрішній світ і глибоким незадоволенням собою, а також фрустрированістю соціальних потреб:
потреби в позитивній оцінці з боку дорослих, які для нього значущі;
потреба в самоповазі;
потреба в спілкуванні з ровесниками.
Депривація важливих для підлітка потреб іноді приводить до зовнішнього прояву негативізму, до прихованого або явного егоцентризму. Якщо до цих проявів додається негативне ставлення до навчання, низька працездатність, переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, ранній прояв сексуальних потягів, підвищений інтерес до сексуальних проблем, схильність до алкоголю, агресії тощо, то все це й становлять фактори ризику стати справді «важким» підлітком.
Проте правильно організована педагогічна робота з підлітками доводить їх високу сенситивність до особистісно-орієнтованої взаємодії, коли дорослі розуміють емоційний стан підлітка, роблять коректне зауваження з приводу недоліків, враховують здатність їх до діалогічного спілкування та ін. У підлітків розвивається почуття відповідальності за себе й за інших, здатність виявляти самостійний вибір, розуміти й засвоювати моральні поняття й «громадянський обов'язок перед суспільством, у якому лише можливий повний і вільний розвиток особистості».

2. Поняття девіантної поведінки. Теорії девіації. Причини девіантної поведінки молоді
Девіантна поведінка — поведінка (окремі вчинки або їх сукупність), що входить у суперечність із загальноприйнятими в даному суспільстві юридичними, моральними і соціальними нормами суспільства (правопорушення, алкоголізм, наркоманія тощо).
Якість проведення просвітницьких профілактичних програм або заходів значною мірою залежить від рівня знань їх організатора та ведучого щодо особливостей суб'єкта взаємодії. Оскільки в даному випадку цільовою групою є підлітки, розглянемо психологічні особливості дітей цього віку.
Підлітковий вік — період підготовки до дорослого життя, має безліч особливих рис, які варто взяти до уваги. Це період фізіологічної і психологічної зміни і зміни ролей. Навіть у межах десятиліття періоду дорослішання (11-20 років) були виділені, щонайменше, три стадії (11-14, <time minute=«17» hour=«15» w:st=«on»>15-17, 18-20): перша пов'язана з виходом із дитинства, друга — із домінуючою орієнтацією на групу однолітків, а третя — із переходом до дорослого життя.
Реакції протесту, опозиції, негативізму, характерні для підліткового віку, зрозуміло, добре відомі педагогам. Проблеми починаються з фізіологічної перебудови організму підлітків, коли вони не встигають звикнути до свого тіла, що змінюється і прийняти себе в новій особі. Це викликає емоційний дискомфорт і змушує шукати його причини зовні. Цей вік виявляється важким як для самого підлітка, так і для оточуючих його людей. Суперечливе нестійке сприйняття власного віку, порівнювання себе з дітьми і дорослими змушує підлітка болісно реагувати на все, що, як йому здається, применшує його дорослі права. Якщо звертатися до підлітків з посланням «Ти занадто молодий для паління1», ми одержуємо реакцію «Я вже досить дорослий, і маю право вирішувати це самостійно!».
Теорії психології розвитку говорять про те, що спрямовані на підлітків авторитарні послання з найбільшою імовірністю будуть відкинуті саме тими, хто має найбільший ризик паління. Спроби використовувати такі переконливі аргументи проти паління, як, наприклад, те, що «ти — підліток», або «тобі менше 18 років», або «ти усе ще утриманець», просто викликають опір. Крім того, ті підлітки, які більше за всіх поспішають вирости, з найбільшою імовірністю вже курять, схопившись за цей традиційний маркер переходу до дорослості, і будуть виявляти найбільший опір стосовно авторитарних зауважень.
Будь-яке звертання чи стратегія, що будуть «працювати» з підлітками, повинні бути такими, щоб сприймалися членами даної цільової групи так, ніби до них звертаються, як до дорослих.
Але, звичайно, вони ще не дорослі. І надзвичайно важливо про це пам'ятати, коли ми звертаємося до них, як до дорослих. Можливо, це той вік, коли вже можна пропонувати підліткам «дорослі права», але ще рано «дорослі обов'язки». Якщо перестаратися в цьому, то підліток відповідає: «Чого Ви від мене хочете, я ще зовсім маленький!»
Шкільні програми, що у більшості орієнтовані на цінності дорослих і мало враховують особливості підліткової психології, часто перетворюються в жирну «галочку» з нульовим результатом. Дорослі можуть розповідати про цінність спокійного, довгого і продуктивного життя, яке буде здаватися підліткам нудним і нецікавим. Дорослі можуть розповідати багато про те, цінність чого вони усвідомили після двадцяти, тридцяти, сорока чи п'ятдесяти років, але все це може здаватися підліткам не вартим уваги, навіть безглуздим для них, що сприймають себе безсмертними.
На жаль, нам, дорослим, коли ми розмовляємо з дітьми, часто приємно буває відчути себе всезнаючими батьками, що можуть навчити молодих тому, що таке добро і що таке зло. Підліткам же властиво шукати собі подібних і поєднуватися в групи, у яких їм уже не страшно бути «не знаючими, що таке добро і що таке зло». На щастя (чи на жаль), підліткам властиво поєднуватися не просто «з кимось», але і «проти когось». їм буває потрібен «зовнішній ворог», щоб бути сильнішими.
Тому, якщо ми «віщаємо», як погано поводяться ті підлітки, що курять, вони об'єднуються проти нас. Якщо ж ми об'єднуємося з ними проти того, хто хоче змусити їх палити, то, можливо, ми зможемо направити їхню енергію проти більш гідного зовнішнього ворога.
Якщо направити такий підлітковий протест проти тютюнової індустрії, що намагається нав'язати підліткам паління як «дорослу цінність» і одержує при цьому явну комерційну вигоду, то це, як свідчить досвід ряду країн, може дати прекрасні результати.
Чому саме підлітки мають бути в центрі уваги
Більшість дорослих курців починають свою «кар'єру курця» саме в підлітковому віці. З іншого боку, відомо, що багато з тих, хто саме в підлітковому віці пробують палити, палять кілька років, але потім кидають. Таким чином, підлітковий вік виявляється найбільш уразливим для початку паління. Що ж у цьому віці особливого?
Вікові рамки
Насамперед, почнемо з вікових рамок. У вітчизняній психології цей період позначають від <time minute=«12» hour=«11» w:st=«on»>11-12 років до <time minute=«15» hour=«14» w:st=«on»>14-15. І саме на цей вік варто направити основні зусилля профілактичних програм. Що стосується віку від 15 до 17 років, то його іноді називають старшим підлітковим чи віком періодом ранньої юності (хоча в закордонній психології підлітками називають молодих людей до 20-ти років). Але для нас важливо те, що потреби підлітків більш старшого віку відрізняються від потреб підлітків віку від 11 до 15 років.
У віці близько <time minute=«12» hour=«11» w:st=«on»>11-12 років у підлітків починає інтенсивно розвиватися рефлексія, вони починають бачити причини своїх конфліктів, або навпаки, успішні варіанти їх вирішення. 11 років -період, коли в школяра виникає бажання зрозуміти, краще пізнати себе. Разом із тим він почуває, що не вміє, не може оцінити себе, не знає, як, за допомогою яких критеріїв це можна зробити. Тому для школяра стає важливою об'єктивна оцінка його діяльності. Це відображається на самооцінці здібностей школяра: крім інтересу до того чи іншого навчального предмета (що відзначалося на попередньому віковому етапі) на неї починає діяти новий фактор орієнтація на реальні досягнення. Значний вплив на самооцінку здібностей роблять позиція і підтримка вчителя.
В 11 років відзначається ріст негативного сприйняття себе, збільшується число негативних самооцінок. Так, за даними одного з досліджень, приблизно третина школярів цього віку оцінюють себе тільки негативно, їх самохарактеристики не містять жодної позитивної риси. Крім того, значна кількість підлітків, перераховуючи довгий список недоліків, вказували лише одну позитивну рису. Це було характерно і для хлопчиків, і для дівчаток в однаковій мірі.
У 12 років інтерес до власного внутрішнього світу ще більш підсилюється. У семикласників формується вміння думати і говорити про себе, вони знаходять необхідні для цього слова, у них розвивається особистісна рефлексія. Школярі досить охоче, відкрито розповідають про себе, свої інтереси, захоплення, з інтересом беруть участь у розмовах з дорослими й однолітками, що стосуються проблем «Я».
Багато авторів указують на вік між 12 і 14 роками як на період, протягом якого відбувається кардинальна перебудова ставлення підлітка до себе. За даними низки спеціальних досліджень, ретроспективно саме період від 12 до 14 оцінюється як момент найбільшого «сум'яття», «сум'яття», пов'язаного з «Я».
    продолжение
--PAGE_BREAK--Пояснення цього в особливостях «Я-концепції» підлітка. Нагадаємо, що «Я-концепція» — це сукупність усіх уявлень індивіда про себе, які поєднані з їхньою оцінкою і виступають як установка стосовно самого себе. Істотною стороною таких установок є представлення про себе в часі («Я-минуле» — «Я-теперішнє» — «Я-майбутнє»).
Однак критерії самооцінки у цей період досить несамостійні. Багато в чому вони продовжують залишатися запозиченими у дорослих. Це важливо враховувати в роботі вчителя. Надзвичайно цінуючи спілкування з однолітками і часто переходячи в опозицію до дорослого, підліток ще багато в чому продовжує дивитися на себе якби ззовні, очима дорослого.
На першочергову роль педагогів у розвитку самооцінки школярів середніх класів указують дані, отримані при вивченні відомого «ефекту Розенталя». Цей ефект, або як його ще називають — «ефект Пігмаліона», полягає в тому, що в дітей, про високі здібності яких повідомляється вчителям, не залежно від реального рівня цих здібностей (насправді прізвища учнів були вибрані у випадковий спосіб) рівень їх інтелектуального розвитку дійсно істотно зростає. Спеціальні дослідження показали, що цей ефект виявляється лише в тих випадках, коли вчителі починають пояснювати успіхи підлітка його здібностями, а невдачі — не недоліком здібностей, а недоліком зусиль і створюють умови для того, щоб учень додавав більше зусиль. Цей тип стосунків є найбільш сприятливим для розвитку самооцінки підлітка.
Навпаки, у тих випадках, коли дорослі — і вчителі, і батьки постійно підкреслюють невдачі підлітка, його недоліки, а успіхи пояснюють випадковістю, у нього формується низька самооцінка, що перешкоджає нормальному розвитку.
При роботі з дітьми із несприятливими варіантами самооцінок необхідно насамперед допомогти їм домогтися успіху, тобто допомогти придбати необхідні знання і навички. Без цього ніяка робота з подолання відхилень у розвитку самооцінки (і пов'язані з нею можливі девіації поведінки у майбутньому), її зміцнення не буде результативною.
Розвитку самооцінки служить формування в підлітків уміння правильно, за об'єктивними критеріями оцінювати свій успіх і неуспіх. У підлітків з низькою самооцінкою важливо оцінювати як успіх навіть мінімальне просування, показуючи їм, що такого просування вони домоглися за рахунок власних зусиль. При цьому оцінюватися повинен дійсно реальний успіх, критерії якого треба показувати (а іноді і доводити). Важливо навчати дітей аналізу власних успіхів і невдач, сформувати їх адекватні критерії.
Дуже важливо навчити підлітка розуміти, бачити, уміти спиратися на сильні сторони своєї особистості, характеру.
У цей час для підлітка зростає значення спілкування з однолітками. Стосунки з ровесниками впливають на всі інші сторони поведінки, діяльності. Тепер інтерес до певної справи буде залежати від того, наскільки при цьому є можливість спілкуватися з однолітками. Крім того, для нього важливо не просто спілкуватися, але і домогтися певного статусу в цьому оточенні. Саме це бажання і штовхає підлітків на якісь непорядні, з погляду дорослих, учинки, що, як здається підліткам, можуть привести до схвалення з боку ровесників. Крім того, найчастіше, не знаючи, як домогтися бажаного статусу, вони виявляють підвищену конформність, тобто майже безоцінну згоду з думками інших, підпорядкування їм. Тому виникає страх відстати від своїх ровесників, здаватися в їхніх очах смішним. Тут міститься благодатний фунт для паління, для експериментів з іншими ризикованими формами поведінки.
Взаємодіючи з ровесниками, підлітки глибше пізнають себе, порівнюючи з іншими дітьми, одержують інформацію, яку не можуть одержати від дорослих, вступають у специфічні емоційні контакти. На відміну від більшості дорослих, що очікують від них розвитку й удосконалювання, друзі пропонують просто прийняття. Крім того, деяким підліткам здається, що друзі пропонують підтримку в складних ситуаціях, розуміння, можуть дати пораду й емоційну підтримку. І, природно, для того, щоб не втратити все це, підлітки зважуються на щось, що, як здається, може зблизити або дозволити виглядати у кращому світлі. Тим більше що разом легше на щось зважитися!
Цю потребу в спілкуванні з однолітками дорослі найчастіше не помічають. Деякі з них часом недооцінюють та ігнорують внутрішній світ дитини, її переживання, мотиви тих чи інших учинків, усе ще сприймаючи її такою, якою вона була декілька років тому. І чим доросліше стає підліток, тим менше розуміння він знаходить у старших. Деякі батьки і вчителі не помічають і не усвідомлюють швидкий процес дорослішання, намагаються зберегти ті ж форми спілкування і контролю, що й у дитинстві. Особливо актуально та гостро ця проблема проявляється у старших підлітків, які відчувають потребу поговорити з дорослими «на рівних». А оскільки можливість задовольнити таку потребу незначна, то з'являється потреба в автономії, протиставленні свого власного «Я» дорослим, а з іншого боку, й у прагненні самому швидше подорослішати.
Для цього використовуються всі засоби, у тому числі, і паління. І не обов'язково це робити на очах у батьків, адже важливий сам факт того, що ти робиш те, що сам вважаєш за потрібне, а не те, що говорять вони. А всі спроби дорослих узяти під контроль поведінку підлітка, нав'язати йому певні погляди, смаки, інтереси сприймаються ще більш гостро і викликають опір, що найчастіше приймає форму негативізму. І тоді вже підліток вважає, що все можна робити на зло батькам: ходити туди, куди забороняють, пропускати уроки, палити і т.п.
Бажання незалежності, дорослості штовхає підлітка переступати через те, що заборонено, а іноді і порушувати норми, закони, традиції суспільства. Прояви цього можуть носити досить широкий спектр: від демонстративної поведінки на уроці, у громадських місцях, до вживання різних психоактивних речовин.
Те, що ми перерахували вище, можна назвати причинами внутрішнього плану. Але існує ще велика кількість так званих зовнішніх причин, які впливають не тільки на підлітків, але на них в першу чергу.
Так, у цьому процесі свою роль відіграють міфи, що передаються від покоління до покоління про те, що паління заспокоює, розслабляє. В той же час підліток вимушений переживати значну напругу у зв'язку зі своїм інтенсивним розвитком, змінами, що відбуваються з тілом і внутрішнім світом. І це — коли ще недостатньо розвинуті механізми самоконтролю і саморегуляції.
На підліткове паління впливає велика кількість причин, включаючи соціальні норми, рекламу, усілякі демографічні, економічні і біологічні фактори. Наприклад, підлітки з меншою імовірністю будуть палити, якщо в них близькі стосунки з батьками, які не палять, якщо вони більше прив'язані до своєї школи, у них сильна самоповага і вони належать до певних груп, у яких не палять.
Оскільки ідентичність формується через приналежність до когось, то підлітки дуже легко «чіпляються» за певні соціальні зразки, стереотипи, що мають певну привабливість. Вони приходять як із реклами, так і з реального життя. Наприклад, паління дорослих, до яких підлітки себе починають зараховувати, автоматично стає для них фактором дорослості. Адже як можна стати дорослим? Тільки роблячи те, що роблять дорослі!
Але і незадоволеність потреби «бути значимим в очах однолітків» призводить до важких переживань.
Мотиви спілкування з однолітками мають свою динаміку розвитку, спочатку виступаючи як просте бажання бути в їх середовищі, разом щось робити, потім з'являється бажання зайняти певне місце в колективі, і до <time minute=«15» hour=«14» w:st=«on»>14-15 років центральним стає прагнення підлітка до автономії в колективі однолітків і пошук визнання цінності власної особистості.
Однак є область переживань, пов'язаних із власною особистістю, що носять тільки позитивний характер, — це переживання самореалізації, активної роботи самого підлітка з розвитку власної особистості: «Я завжди радію, якщо можу побороти свою лінь», «радію, коли можу виховати в собі сміливість» тощо. У подібних переживаннях відображається надзвичайно конструктивна лінія в розвитку особистості людини — процес самореалізації. На жаль, як правило, дорослі не тільки не допомагають розвитку цього процесу, але і взагалі не думають, що у підлітків є подібні переживання, подібні прагнення.
Потужним фактором саморозвитку в старшому підлітковому віці стає виникнення в школярів інтересу до того, якими вони стануть у майбутньому. Ці переживання явно недооцінюються дорослими, котрі вважають їх характерними тільки для більш старшого віку.
Старший підлітковий і ранній юнацький вік є сенситивними періодами для становлення життєвої перспективи, системи життєвих цілей людини. Це, зокрема, означає, що якщо в цей період з певних причин життєва перспектива майбутнього не буде сформована або буде сформована неправильно, це буде мати і має серйозні наслідки для розвитку особистості людини. Складність цієї проблеми в підлітковому віці полягає у тому, що вона практично не усвідомлюється ні вчителями, ні підлітками. У свій час ще Л.С.Виготський звернув увагу на те, що і підлітки, і оточуючі їх дорослі часто бувають стурбованими відсутністю волі в учнів. Виховання волі в цьому віці нерідко навіть виступає як важливе завдання виховання і самовиховання. Однак, на думку Л.С.Виготського, у таких випадках ми звичайно маємо справу не із слабкістю волі, а із слабкістю цілей, коли підлітку насправді ні для чого переборювати різного роду перешкоди (у тому числі, — власну лінь). Поява важливої мети вирішує і проблему волі.
Практика показує, що коли у підлітка з'являється якась важлива життєва мета (стати в майбутньому біологом, перемогти на спортивних змаганнях, допомогти матері у важкій ситуації), то багато проблем виховання знімаються. І навпаки, найбільш «важкі» підлітки, неповнолітні правопорушники, як показують психологічні дослідження, у переважній більшості випадків життєвих цілей не мають.
Зупинимося ще на одному аспекті, який дорослі часто випускають з уваги. Спостерігаючи дорослішання підлітка, дорослі найчастіше звертають увагу у цьому процесі тільки на його негативні сторони: підліток став «неслухняним», «потайливим» і т.д. і т.п. — і зовсім не сприймають паростків позитивного, нового. Одним з таких паростків є розвиток у підлітка здатності до емпатії стосовно дорослих, прагнення допомогти їм, підтримати, розділити їх горе або радість. Дорослі в кращому випадку, готові самі виявити співчуття і співпереживання до підлітка, але зовсім не готові прийняти подібне ставлення з його боку. Для того, щоб прийняти це ставлення підлітка, треба бути з ним «на рівних». На думку І.В.Дубровіної [9], багато сучасних проблем, пов'язаних з вихованням підлітків, виникають тому, що дорослі намагаються тільки щось давати підлітку, не бажаючи, та й не вміючи, нічого взяти. Але тільки через реальні прояви доброти, співчуття, співпереживання ці важливі і настільки дефіцитні сьогодні особистісні якості можуть розвиватися.
На сьогодні існують вкрай різноманітні за своїм змістом, якістю та собівартістю програми профілактики вживання тютюну, алкоголю, наркотичних речовин, інших видів ризикованої поведінки. Зауважимо, що будь-яка програма спочатку має бути схвалена фахівцем психологічної служби та затверджена шкільною адміністрацією, а вже потім до її реалізації беруться або вчителі, або ж запрошені експерти2. Деякі навчальні заклади використовують відео-презентації, інші — наклейки, плакати та спеціальну літературу. Деякі надають перевагу проведенню занять у спеціально відведені для цього години, інші включають окремі заняття до навчальних програм з суспільствознавства або біології, валеології, ОБЖ.
Підвищити ефективність профілактичних програм дозволяє врахування деяких науково-методичних аспектів проблеми ФЗСЖ. Для кого?
Треба якомога точніше визначити цільову групу — групу підлітків з подібними потребами і цінностями, що мають приблизно однаковий досвід з певної розглядуваної проблеми3. Цільова група — учні 8-9 класу — неправильна (не сегментована), оскільки це група взагалі, хоча для її членів можна знайти спільні риси. Можна об'єднати їх, наприклад, за тим, хто ще не починав палити, хто експериментує, хто курить (для більш старших — хто кинув палити). Кожна група вимагає (відповідно рівня профілактики) свого об'єму інформації, аргументів, форм роботи. Коли збирають в актових залах навчальних закладів <time minute=«11» hour=«9» w:st=«on»>9-11 класи, то проводиться робота «для всіх», а значить, дуже імовірно, результати роботи будуть або шкідливі, або малоефективні.
Так, якщо ведучий орієнтується на тих, хто ще не вів певний спосіб життя (група, що потребує первинного рівня профілактики) — група вторинної профілактики почувається спеціалістами, можливо «героями», можливо хтось відчуває шок, але все це — «поза ціллю», оскільки створює в залі атмосферу скепсису або напруження. В будь-якому випадку, від цього мало користі. Якщо інформація направлена на групу вторинної профілактики, учні з групи первинної профілактики і на змістовному (розширення інформаційного поля), і, головне, на емоційному рівні сприймають від ведучого, ніби вони все одно будуть «там», почнуть споживати і т.д., оскільки ведучий до них ставиться так, ніби вони вже це роблять. Щира розмова та досягнення очікуваного результату просвітницької роботи з великою негомогенною цільовою групою можливо лише у випадку залучення висококласного спеціаліста.
Програма МОІН України, АПН України та ПРООН «Сприяння просвітницькій роботі „рівний — рівному“ серед молоді України щодо здорового способу життя» використовує модель факторів ризику і захисту. В основі цієї моделі лежить процес визначення показників (факторів), що впливають на здоров'я людини та вибір нею способу життя; робота з цими факторами, визначеними для певної території на певний час.
«Безумовно, у житті людини присутні як фактори ризику, так і фактори захисту. Таким чином, уся робота з профілактики ґрунтується на зниженні активності факторів ризику і підвищенні дієвості факторів захисту.
Під факторами ризику розуміють умови, обставини, конкретні причини, які більше за інших відповідальні за виникнення і розвиток хвороби. Узагальнення результатів великої кількості вітчизняних і зарубіжних досліджень дає можливість поєднати фактори ризику в чотири основні групи:
фактори ризику способу життя (вживання алкоголю та тютюну, неправильне харчування, ризикована статева поведінка, стреси, гіподинамія, вживання наркотичних речовин, зловживання ліками, неміцність сімей, самотність тощо);
успадковані фактори (схильність до успадкованих і дегенеративних хвороб);
фактори, пов'язані з якістю природи, що оточує, антропогенним середовищем і соціальними умовами життя (хімічне, радіаційне забруднення повітря, фунту, води, продуктів харчування, умови праці, побуту, рівень культури, процеси урбанізації, підвищення шумового фону, геліокосмічний, метеорологічний та інші впливи), екологія;
фактори, що виникають внаслідок недостатньої ефективності профілактичних заходів, низької якості та несвоєчасності медичної допомоги, слабкої матеріально-технічної бази охорони здоров'я тощо — рівень медицини.
Існують ще й інші класифікації факторів ризику і захисту. Традиційно їх поділяють на три групи: „особисті“, „сімейні“ і „соціальні“. Останні, в свою чергу, можна поділити на середовище друзів (ближнє оточення), загальносоціальні та „шкільні“.
До факторів захисту відносять:
близькі, довірчі стосунки з членами сім'ї;
контроль з боку батьків, чітка регуляція поведінки;
залучення батьків у життя/справи своїх дітей;
висока самооцінка дітей;
сформована позиція, орієнтована на здоровий спосіб життя;
сформовані життєві цінності, орієнтовані на саморозвиток;
самостійність;
життєва успішність (у т.ч., — у навчальному закладі).
Значна кількість профілактичних програм звертає увагу своїх учасників на негативні наслідки ризикованої поведінки та спрямовані на вироблення спеціальних навичок безпечної поведінки. Вчителі пояснюють учням, що утримання є соціальною нормою, що людей, які не вживають певних хімічних речовин (ще ширше — не ризикують), набагато більше, що найприйнятнішою у суспільстві є відмова від ризикованої поведінки.
Але при цьому слід пам'ятати, що розповідаючи про „негативне“, про те, чого робити не слід, що являє собою небезпеку, ми тим самим наповнюємо цим інформаційне поле учнів. Якщо при цьому порушити техніку безпеки (див. нижче), є ризик розпалити цікавість, зробити рекламу цим засобам, розширити інформаційне поле учнів, тим самим підштовхнути їх до експериментів. Підтекст такий: „Це все є навколо тебе, але ти цього не роби, тому що...“. Якщо після такої просвітницької роботи запитуєш, що означає бути здоровим, можна почути: „Не пити, не палити і т.д.“. Тобто ми говоримо про позитивне через заперечення! Саме тому під час конкурсів плакатів можна побачити на малюнках перекреслені шприци, пляшки, цигарки… Чому часто немає інших зображень? Відповідь очевидна — тому що ми набагато менше (менш зрозуміло) розповідаємо, що означає вести здоровий спосіб життя, бути здоровим.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Отже, акцент у просвітницькій роботі варто перенести на те, що треба робити, ніж на те, чого робити не слід. На нашу думку, значна увага має приділятися розвитку всього позитивного, що визначає (наповнює) життя підлітка. Це робота над формуванням та розвитком позитивної самооцінки, самоповаги, впевненості у собі, життєвих навичок, можливості вирішувати життєві труднощі, приймати рішення, складати і дотримуватись життєвих планів. Іншими словами, розвивати життєздатну особистість, готову та здатну нести відповідальність за власне життя. При цьому слід зауважити, що наша робота повинна бути направлена більше на досягнення безпосередніх (не відстрочених) ефектів, ніж на досягнення певних результатів через 2, 5 чи 10 років (апеляції у майбутнє діють, але слабо). Підлітки вже сьогодні повинні зрозуміти (відчути) вигоду, переваги безпечної поведінки. Це може бути, окрім усього, і привабливий зовнішній вигляд (в т.ч., — чистий подих при не курінні), і можливість досягнення високих спортивних результатів, і авторитет (тому що має життєву позицію і впевнено її реалізує), і самостійність та індивідуальність (тому що не боїться приймати рішення і протистояти соціальному тиску). У будь-якому випадку, ми маємо говорити про те, що найбільше цікавить і хвилює підлітків, а не тільки про те, що хвилює нас, дорослих.
Як варіант, ще може бути зроблена реклама саморозвитку, самореалізації, особистісному зростанню людини і показ слабкості тих людей, які для того, щоб бути веселим, гарно проводити час, вирішувати життєві проблеми тощо, змушені звертатись до хімії (або до інших видів ризикованої поведінки). А якщо людина прагне одержувати позитивні емоції не через докладання власних зусиль, а за допомогою хімії, — хіба можна таку людину називати сильною? Тільки власна слабкість та зневіра в себе, свої сили не дозволяє такій людині, зустрічаючись із життєвими проблемами, долати їх за допомогою власних зусиль. Вона залучає на допомогу «помічників» — хімічні препарати, від яких людина поступово потрапляє в залежність, оскільки вони компенсують на суб'єктивному рівні певну її життєву неспроможність.
Розглянемо механізм розвитку такої залежності. Якщо людина зустрічається із певною проблемою, для вирішення якої в неї недостатньо ресурсів, вона має зробити вибір: приділити певні зусилля щодо розвитку необхідних внутрішніх ресурсів (вимагає певних вольових зусиль, відповідає процесу особистісного росту) або звернутися до хімічних речовин, які можуть полегшити суб'єктивне переживання власної нездатності (нікчемності) або переведуть у новий психічний стан, у якому (під дією хімії) може бути знайдене певне прийнятне рішення. У першому випадку людина стає сильнішою, впевненішою у собі, власних силах, їй є за що себе поважати, вона стає більш готовою до нових, складніших життєвих випробувань. У другому випадку цього не відбувається, і якщо така ж або подібна проблемна ситуація повторюється, людина звертається до того, що раніше допомагало — до хімії'. Таким чином, розвивається не людина, а її віра в хімію, і, відповідно — частота та дози стимуляції. Останнє зауваження закономірне, оскільки процес розвитку (якщо ми не вважаємо, що підліток зупиниться у своєму розвитку, залишаючи своє оточення та життя без змін або деградує) неодмінно буде поглиблювати соціальні відносини, ставити нові (складніші) завдання, які потребуватимуть свого вирішення.
Причини девіацій. Попередити відхилення в поведінці підлітків можна через надання їм своєчасної допомоги, навчаючи досягати бажаного результату конструктивними, соціально прийнятними методами. Серед причин, що можуть призводити до початку вживання підлітками психоактивних речовин (або, ще ширше — до ризикованої поведінки), відносять:
компенсація почуття непотрібності власним батькам та, відповідно, бажання бути потрібним кому-небудь;
відсутність доброзичливого ставлення рідних;
прагнення довести одноліткам та старшим свою «дорослість»;
наслідування прикладів поведінки, прийнятих у групі однолітків;
цікавість;
бажання бути матеріально незалежним;
несформована система моральних цінностей;
для задоволення статевого потягу (діти, що знаходяться у пубертатному періоді);
неадекватний психічний стан внаслідок алкогольного чи наркотичного сп'яніння;
негативний вплив засобів масової інформації, соціальні провокації, легкість доступу до наркотичних речовин;
прагнення до «гострих» відчуттів, «екстриму»;
сильне прагнення до задоволення при низькому рівні самоконтролю;
втеча від реальності, неможливість вирішити власні проблеми.
Вчителі та батьки повинні дати собі відповідь: на які з цих (та інших) причин вони здатні вплинути, щоб попередити девіантну поведінку підлітків? При цьому не слід перекладати відповідальність на когось іншого: батькам — на школу, державу, міліцію і т.д., і навпаки. Якщо Ви можете щось змінити на рівні державної політики — дуже добре, але готовність та здатність до цього, принаймні сьогодні, є не у всіх. Кожна людина має зробити свій вклад в межах свого соціального оточення, причому якомога краще. У цьому наша особиста відповідальність.
Коли?
Пропаганда ЗСЖ повинна проводитися постійно. Для втручання найкраще підходять два періоди: той час, коли підлітки замислюються, чи не почати, наприклад, палити, і той, коли в них виникає бажання відмовитись від паління [8, с. 29-30].
Вся інформація повинна відповідати віковим особливостям та рівню знань підлітків!
Основні підходи профілактичної роботи.
В організації первинної профілактичної роботи з підлітками зазвичай описують сім основних підходів [10], а на практиці використовуються різні поєднання цих підходів. Розглянемо їх.
1. Надання інформації — найбільш розповсюджений підхід. Його суть у наданні фактичних відомостей про природу, шляхи поширення, наслідки ВІЛ/СНІД, інформації про наркотичні речовини і наслідки їх вживання тощо. Цей підхід припускає, що підвищення рівня знань є ефективним засобом для відмови від наркотиків і ризикованої поведінки. Робота в рамках такого підходу відповідає моделі «Знання — Ставлення — Поведінка» (ЗСП). Надаючи підліткам достовірну інформацію про негативні наслідки, ефекти, ризики певної поведінки та їх вплив на здоров'я, оточення або майбутнє, розвіюючи існуючі міфи, ми тим самим змінюємо їх ставлення до
ризикованої поведінки. І тоді, якщо комусь запропонують закурити (випити, зробити тату і т.д.), він відмовиться (зміна поведінки).
При цьому паралельно можна формувати скептичне ставлення підлітків до сумнівного задоволення від вживання хімії, відмову від ризикованої поведінки, «тому що не все в житті треба спробувати. Певні знання краще залишити на рівні академічних знань» (приклад, 220\/ у розетці).
Але й у цьому підході є певні ризики. Доводилось зустрічатись із випадками, коли після циклу заходів з профілактики тютюнопаління кількість курців в тих класах зростала, а, за словами директора одного з літніх таборів відпочинку для дітей, після «просвітницької» роботи однієї з організацій щодо запобігання поширенню хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІД, «дітей півночі по кущах ловили». Іноді запрошені лектори надають певну інформацію, а потім говорять: «Тепер ви знаєте про можливі ризики. Ваше життя — в ваших руках». І очікують відповідального ставлення дітей до власного здоров'я. Але для цього дітям треба мати сформовані навички відповідальної поведінки та готовність відповідно себе поводити! Таким лекторам зручніше думати, що так воно і є, бо так має бути.
Тому треба точно зважити на терезах готовність та здатність учнів «переварити» зміст і обсяг одержаної інформації, передбачити імовірний результат (наслідки) інтеграції знань у свідомості кожного підлітка. Нанесення психологічної шкоди бодай одному учневі не може виправдати безумовних переваг від просвіти інших. Таким чином, керуючись принципом «не зашкодь», варто дуже обережно та відповідально ставитись до надання знань такого роду.
Все сказане не зменшує важливості цього підходу (його ще називають «підходом ризику»), оскільки саме від дорослих підліток має одержувати своєчасну та достовірну інформацію про ризики оточуючого середовища. Якщо дорослі стануть у позицію псевдо цнотливого замовчування, підлітки самостійно одержать інформацію, що їх цікавить, але з «вулиці», з невідомо яких джерел. Якість її можна лише уявити.
2. Емоційне навчання базується на припущенні, що залежність від наркотиків найчастіше розвивається у людей, які мають труднощі у вираженні власних емоцій (емоційного спілкування). Такі люди низько оцінюються однолітками, а тому здатні за будь-яку ціну увійти до групи і бути нею прийнятими. Зміст програми зводиться до надання допомоги у подоланні «емоційної глухоти та німоти», підвищення рівня самооцінки підлітка. Це цілком позитивний підхід, в рамках якого розвиваються комунікативні уміння і навички.
Апеляція до цінностей і знань базується на теоріях про зміну поведінки та використовує методи поведінкової терапії. Розробляються програми життєвих навичок, які фокусуються на підвищенні у підлітків стійкості до негативних соціальних впливів. Традиційно ці програми охоплюють дві області: інформаційну і соціальну резистентність (стійкість). Інформаційний компонент полягає у наданні інформації; а соціальний є розробкою планів самовдосконалення, навчання стратегіям прийняття рішень, стійкості до впливу інших. В рамках цього підходу актуалізується ціннісна сфера підлітків, будуються плани на майбутнє. Коли ти знаєш, чого прагнеш, і що можеш втратити, імовірність відмови від ризикованої поведінки набагато вища. Запитаннями учням з цього підходу можуть бути такі: «Ким ти хочеш стати?», «Яким ти хочеш бути?», «Що ти сьогодні робиш такого, що дозволяє тобі стати сильнішим, одержати омріяне?» ,«Що може послабити твої можливості досягти своєї мети?» «Що я люблю і ціную в житті? Що для мене має дійсну цінність?»
4. Виховання протидії фокусується на прищепленні соціальних навичок: уміння чинити опір впливу однолітків, уміння сказати «Ні». Дорослі не завжди можуть допомогти дитині, якщо вона потрапить у ризиковану ситуацію: їй запропонують (вимагатимуть) випити, закурити, вступити у статеві зносини і т.п., а нас, щоб захистити, поряд не буде. Єдине, що ми можемо зробити — підготувати її до того, як, по-перше, розпізнати ситуацію ризику і не потрапити в неї, а якщо вже так трапилось, то, по-друге, як захистити своє життя і здоров'я, відмовитись, сказати «Ні». В рамках такого підходу розширюється поведінковий діапазон підлітків. На основі аналізу власної поведінки вони навчаються найбільш ефективним для певної конкретної ситуації стратегіям захисту свого здоров'я (відмови). Наприклад, уміння перехопити ініціативу в розмові, перевести розмову на іншу тему, виступити із зустрічною неприйнятною пропозицією, перевести на жарт, упевнено відмовити тощо.
Одним із інструментів цього підходу є навчання підлітків стратегіям прийняття рішень. Наприклад, користатись алгоритмом:
Рівень А. Розшир базу знань (Крок 1. Зупинись та подумай, що ти знаєш про проблему. Крок 2. Відшукай, підбери факти та вивчи проблему).
Рівень Б. Зроби виважене рішення (Крок 1. Визнач своє ставлення до проблеми. Крок 2. Запропонуй декілька варіантів рішення та проаналізуй позитивні та негативні наслідки кожного з них).
Соціальний Рівень В. Виконай план заходів (Крок 1. Розроби і застосуй план заходів. Крок 2. Оціни результати і внеси зміни).
5. Надання альтернативи передбачає необхідність розвитку альтернативних соціальних програм, у яких молоді люди могли б реалізувати прагнення до ризику, пошуку гострих відчуттів, підвищену активність поведінки.
Те, що людина вперше бере в руки цигарку, означає, що вона одержала про цигарку певну позитивну інформацією, і тепер експериментує, перевіряючи її дію на собі. Переважна більшість курців-початківців мають неприємний перший досвід: нудота, запаморочення голови, неприємний запах і т.д. Ті з експериментаторів, хто продовжує, по суті, ґвалтувати свій організм, очікує одержати певний позитив, і якщо хтось продовжує палити — значить суб'єктивний позитив знайдено. Якщо тепер в рамках вторинної профілактики ми розповідаємо про шкідливість паління, чому це часто не призводить до масового кидання цієї негативної звички? Змоделювати цю ситуацію дозволяє один з алгоритмів, за допомогою якого можна допомогти людині позбутися певної звички. Листок паперу ділиться навпіл. У лівій частині ми збираємо всю інформацію про позитив, який для себе знаходить людина у цій звичці (запитання: «Як ви вважаєте, що позитивного для себе може знаходити людина у цій звичці?») на трьох рівнях — соціальному, психічному і фізіологічному. Справа, у відповідних рядках, ми просимо людину (цільову групу) розповісти, як ще можна досягти бажаних ефектів, але без цієї звички.
Паління
Підвищує авторитет
Психічний
Доводить приналежність групі, задоволення від спільної діяльності
Яким чином ще в групі можна підняти авторитет?
Допомагає в контактах із людьми, спосіб знайомства
Заспокоююсь
Фізіологічний
Збираюсь із думками
Зменшення тривоги, напруженості, долаю стреси
У який спосіб ще можна довести свою приналежність групі?
Хто знає ще якісь способи знайомства? Давайте потренуємось Коли дорослий говорить підлітку про небезпеку паління і агітує його кинути палити, по суті, він пропонує відмовитись від усього того позитиву (що, звичайно, має тільки суб'єктивне значення), який приносить підлітку цей спосіб життя ( див. лівий стовпчик таблиці). Потрапляючи в складну ситуацію, і не знаючи, як заспокоїтись, зібратися із думками тощо, дуже імовірно відбудеться повернення до того, що раніше допомагало. Надаючи альтернативу, ми тим самим полегшуємо відхід від небажаної поведінки до більш конструктивної.
Звичайно, цей алгоритм можна використовувати і в рамках проведення первинної профілактики.
7. Вплив соціального середовища й однолітків ґрунтується на розумінні того, що вплив однолітків і родини відіграє важливу роль у житті підлітка, сприяючи чи перешкоджаючи початку вживання наркотиків. З точки зору цього підходу найважливішим фактором розвитку людини є соціальне середовище як джерело зворотного зв'язку, заохочень і покарань. Найпопулярнішими серед таких програм є тренінги стійкості до соціального тиску однолітків, де підлітки одержують «щеплення» проти впливу засобів масової інформації (наприклад, щодо легальних наркотичних речовин), впливу батьків, які вживають тютюн і алкоголь.
8. Зміцнення здоров'я ґрунтується на поєднанні особистого вибору і соціальної відповідальності за здоров'я, де зміцнення здоров'я є деяким об'єднуючим поняттям і являє собою процес «примирення» людини з навколишнім середовищем. З цієї позиції здоров'я розглядається як джерело благополучного повсякденного життя, а не як ціль існування. Це — позитивна концепція, що бере за основу соціальні, особистісні та фізичні можливості людини. Важливою складовою цієї концепції є життєва компетентність. Основною діяльністю в рамках програм зміцнення здоров'я є розвиток здорової особистості, що виявляє здоровий життєвий стиль, який впливає не тільки на власне благополуччя, а й сприяє позитивним змінам у середовищі, соціальній і культурній ситуаціях.
Український інформаційний центр з проблем алкоголю і наркотиків серед інших, виділяє такі підходи профілактики паління [10, Ч.І, с. 24-26]:
■ Підхід виділення паління з-поміж інших видів проблемної поведінки. Якщо досягнути успіху в профілактиці паління, можна суттєво вплинути і на рівень наркоманії. Паління може бути першим кроком до ризикованої поведінки — попередивши його, ми попередимо наступні кроки у підвищенні ступеня ризикованості поведінки.
Тим паче, що внутрішні психологічні і соціальні процеси, які стоять за немедичним споживанням хімічних речовин, відрізняються несуттєво. До того ж, ці технології впливу можуть бути використані до інших форм проблемної поведінки.
■ Підхід демонізації тютюнової індустрії (див. вище «Вплив соціального середовища й однолітків»). Виявляються приховані механізми, за допомогою яких тютюнова індустрія намагається вербувати підлітків до лав споживачів своєї продукції, сформувати бажання у молоді, одержуючи ілюзорний «кайф» успішності, багатства тощо, платити гроші за цигарки, тим самим збагачуючи індустрію. В основі цього підходу лежить врахування психологічних особливостей віку — реакцій емансипації («Ви хочете, щоб вами керували, маніпулювали, підказували, що вам треба для щастя, від чого ви одержите задоволення, вирішували це за вас, ставились до вас, як до діточок, яких легко обдурити»), реакції групування («Давайте об'єднаємося разом у боротьбі проти зовнішнього ворога»). Профілактика загрожує життю тютюнової індустрії. Якщо індустрія не буде уводити заміну тим людям, хто або умирає від пов'язаних із тютюном хвороб, або кидає палити, новими курцями, — вона неминуче загине. І ресурс для такої заміни один — це наші діти. Тому тютюнова індустрія не шкодує мільярди доларів на рекламу, спонсорство, конкурси і все інше, щоб залучити підлітків до експериментування з палінням. Вони знають, що в результаті таких експериментів одержать безліч рабів, які щодня будуть платити данину, що дозволяє цілком окупити всі рекламні витрати. При цьому тютюнова індустрія буде лицемірно заявляти про те, що вона проти паління серед неповнолітніх, і навіть фінансово підтримувати свідомо неефективні заходи.
    продолжение
--PAGE_BREAK--