Реферат: Базові та варіативні навчальні програми з мистецтва для загальноосвітніх закладів; методику проведення уроків предметів "Художня культура"

Методичному пораднику вчителю художньої культури

Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Відділ культури та естетики


Методичний порадник вчителю

художньої культури


Донецьк 2009


Кваліфікаційні вимоги до вчителя художньої

культури


Вчитель художньої культури повинен знати:



вимоги державних документів про освіту, зокрема Законів України, Національної доктрини, концепцію 12-річної школи, концепцію художньо-естетичного виховання школярів, державних освітніх стандартів, критерії оцінювання навчальних досягнень учнів;

сучасні інноваційні процеси і технології в освіті;

сучасні вітчизняні та зарубіжні науково-педагогічні вимоги до художньо-естетичного розвитку школярів та основ національного виховання учнів у навчальних закладах;

психологічні закономірності загального і художнього розвитку учнів;

базові та варіативні навчальні програми з мистецтва для загальноосвітніх закладів;

методику проведення уроків предметів "Художня культура";

особливості інноваційних педагогічних технологій (інтерактивних, проектних тощо) порівняно з традиційним навчанням;

специфіку організації самонавчання в галузі мистецтва та специфіку організації позаурочної, гурткової, клубної роботи;

специфіку організації навчання та підготовку до роботи в класах з поглибленими практичним і теоретичним вивченням художньої культури (для окремих спеціалізованих шкіл);


Вчитель художньої культури повинен вміти:



проводити уроки "Художньої культури" з учнями старшої школи та дотримуватися

вимог навчальних програм;

впроваджувати інноваційні технології викладання мистецтва;

застосовувати сучасні аудіовізуальні засоби, мас медіа;

діагностувати художньо-естетичний розвиток учнів за критеріями оцінювання

освітніх результатів, затверджених МОН України;

аналізувати та оцінювати уроки (власні та своїх колег);

добирати художні твори для проведення уроків-музичні, візуальні; образотворчі;

самостійно працювати із сучасних психолого-педагогічною літературою та

мистецькі матеріали (фонохрестоматії, слайди, відео);

організовувати позаурочну діяльність учнів з художньої культури.



Планування роботи вчителя

Вчитель художньої культури веде таку документацію:


1. На затвердження директору школи вчитель подає двічі на рік календарно-тематичне

планування, що здійснює на основі Державної програми «Художня культура» /Л.М.

Масол, Н.Є. Миропольська/

2. До кожного уроку, згідно з календарно-тематичним плануванням готує поурочним

план, ураховуючи особливості розвитку учнів кожного класу.

Аналізує та узагальнює річні навчальні досягнення учнів.

Двічі на рік проводить діагностику художньо-естетичного розвитку учнів 9-11

класів та готує аналітичний самоконтроль.

Планує позаурочну виховну роботу в напрямку художньої культури (згідно із

річним планом роботи школи).

6.Готує супроводжуючи додаткові матеріали до уроків художньої культури:
Наочні — схеми, плакати;

матеріали - комп'ютерні слайди;

- репродукції картин, скульптур, споруд;

- портрети видатних діячів мистецтва, культури.

- Відеотеку, фонохрестоматію тощо.

Роз даткові - тести до тематичного оцінювання /різнорівневі/

Матеріали - тести та питання до індивідуального письмового опитування;

- питання до самостійних робіт, семінарів-практикумів, конференцій;

- картки із схемами, таблицями;

- опорні конспекти (за необхідністю )

- уривки художніх творів, поезій, історичних подій тощо.

Розробляє сценарії виховних заходів /згідно із планом школи/.

Розробляє плани-конспекти відкритих уроків.

Узагальнює досвід роботи та готує опис власного педагогічного досвіду /у разі
підвищення атестаційної категорії на вищу або отримання педагогічного звання
"вчитель-методист"/


Календарно-тематичне планування вчитель здійснює за такою орієнтовною

схемою


Тема розділу


№ п/п

Дата уроку

Тема уроку

Перевірка знань

Теоретичний матеріал для засвоєння

Орієнтовний практичні ті творчі завдання

Твори що інтегрують навчальний процес

Д/з


(приклад орієнтовний плану див у розділі Додатки)


В кінці кожної теми семестру вчитель проводить узагальнення набутих знань (узагальнений урок) та організовує тематичне оцінювання (за обраною схемою).

В кінці кожного семестру педагог проводить контрольний урок або залік (за обраною схемою) та виставляє тематичний бал, який може бути скорегованим.

Вчитель має змогу, користуючись резервним часом, як зазначено в програмі спланувати відвідування з учнями концертного або виставочного залу, музею, кінотеатру, організовувати екскурсійну програму тощо. У кінці року педагог може організувати літню практику із відвідуваннями музеїв, філармоній або проведеними екскурсій по місту, до іншого міста (з культурно-мистецькою програмою).


Особливим аспектом стає вивчення культурних, художніх, мистецьких особливостей художньої культури рідного краю.


Художня культура рідного краю. Для більш ґрунтовного вивчення художньої культури рідного краю вчитель планує роботу в канікулярний час:

організацію та проведення мистецьких експедицій;

організацію пошукової, дослідницької діяльності /результати яких зможуть стати
матеріалом для шкільного музею, музею міста/;

керує дослідницькою індивідуальною роботою для МАН /підготовка дослідницької учнівської роботи в галузі "Мистецтвознавство", ''Народознавство"/;

організовує проведення індивідуальних, групових, колективних проектів /за темами художньої культури/;

організовує з учнями комп'ютерну презентацію, публікації, web-сайти тощо.


Поурочне планування вчитель здійснює за обраною власною схемою, ураховуючи тип уроку, його місце в темі та розділі семестру, /приклади у додатку/.


До кожного уроку вчитель готує:

технічне забезпечення уроку /для слухання музики, демонстрації відео, перегляду слайдів, комп'ютерних презентацій та проектів/;

додаткову літературу /інформаційні джерела, твори літератури, довідники, енциклопедії, періодичні видання/;

роздатковий матеріал;

наочність /репродукції, портрети, художній вернісаж із дитячих робіт, виставку робіт декоративно-ужиткового мистецтва, схеми, таблиці, комп'ютерні схеми/ та інші матеріали.



Характеристика основних структурних компонентів уроків художньої культури

^ ПЕРЕВІРКА ЗАСВОЄННИХ ЗНАНЬ

Цей структурний компонент уроку надає можливість вчителю визначити рівень навчальних знань учнів, оцінити їх власні досягнення, творчі здібності, узагальнити та проаналізувати результати роботи, здійснювати контроль за підготовкою домашніх завдань.

В цілому перевірка знань проводиться в усному та письмовому вигляді, що зображено на схемі:


^ Види перевірки знань:


Письмові

- тестові запитання

- різнорівневі завдання (на картках);

- групові завдання;

- написання міні-твору;

- складання схем, графіків;

- самоопитування;

- диктант


Усні

- фронтальне опитування (колективне);

- індивідуальне та групове опитування;

- « продовжити речення»;

- «10 запитань»;

- роздуми;

- доповіді;

- взаємоопитування


^ Творчі форми

- художнє читання;

- інсценування уривку твору, пісні;

- пантоміма - невербальна - вербальна;

- дискусія;

- мозаїка;

- створення індивідуальних або групових кросвордів, віршів, творів);

- відгадування кросвордів, загадок;

- мозковий штурм;

- захист проекту


Усні форми

перевірки знань


Всі усні форми перевірки знань можна розподілити на колективні, групові, індивідуальні


Фронтальне /колективне/ опитування с найбільш застосованою формою перевірки знань

Вчитель: задає змістовні запитання за темою

Учні: відповідають на поставлене запитання (індивідуально, колективно).


Роздум за 30 секунд вид фронтального опитування

Вчитель: задає питання.

Учні: 30 секунд думають І подають відповідь.


Групове усне ошинування

Вчитель: об'єднує учнів у малі групи та формує запитання до кожної групи.

Учень: відшукують відповідь, обґрунтовують свою думку, добирають приклади і відповідають.

Наприклад: 1 група - які музичні форми ви знаєте;

2 група - які бувають музичні форми ;

3 група - назвати види музичного мистецтва.


Парне усне взаємоопитування


1 варіант

вчитель: пропонує запитання парам або подає запитання на картці.

учень: по черзі дають відповіді, один відповідає - другий слухає та оцінює, далі навпаки, або один учень дає відповідь другому на парні питання /на картці/, другий - на не парні питання.


2 варіант

учні готують вдома запитання один одному на картках /5-7 шт./ далі витягують по черзі картки і відповідають один одному на запитання, - Якщо відповідь вірна – картку забирає учень який відповідав, а у випадку невірної відповіді картка залишається у запитуючого. Підсумок ведеться за кількістю карток, що залишились.


10 запитань парі вчитель читає 1 запитання, учень відповідає сусіду, вчитель читає вірну відповідь, а 2 учень фіксує вірність "+", "-".


Індивідуальне усне опитування

Вчитель: задає адресне запитання.

Учень: відповідає та обґрунтовує свою думку.


Опитування пошепки

Увесь клас виконує завдання, яке подає вчитель на дощці, а вчитель пошепки проводить індивідуальне опитування учнів ( за вибором).


Індивідуальне опитування "Продовжи речення"

Вчитель: читає речення та пропонує його продовжити одному учневі.

Учень: зразу продовжує речення.

Наприклад: "Коли ми приходимо до картинної галереї ми бачимо…


Індивідуальне опитування - "Знайди помилку в тексті"

Вчитель: читає текст з помилкою, який записаний на дошці або на картці.

Учень: відшукує помилку і дає вірну відповідь.


Індивідуальне опитування "Роздум про..."

Вчитель: пропонує учню трохи розміркувати.

Учень: продовжує думку зі словами "Мій роздум про…."


Письмові форми перевірки знань


Колективні тестові завдання

Вчитель: зачитує запитання і подає три варіанти відповідей.

Учні: записують № варіанту, який вважають вірною відповіддю.


Різнорівневі завдання:

Вчитель: готує запитання різного кольору /за ступінню складності: червоний - найскладніше, синій - середньої складності, жовтий - легке. Запитання мають різну геометричну форму. - - за І темою, О - за II темою, - - за III темою. Вчитель пропонує учням вибрати завдання самостійно / попередньо зазначаючи, що означає форма і колір питання.

Учні: обирають форму (тему) та ступінь складності запитання та письмово відповідають. Завдання оцінюються за рівнями.


Групові письмові завдання:

Вчитель: пропонує групі скласти схему, графік, намалювати образ (або інше) за темою.

Учні: виконують в групі завдання на папері (А-4 ) та по черзі презентують свою роботу.

Наприклад:

- скласти схему видів візуальних мистецтв;

- створити малюнок кіноафіші 30 років США;

- зробити графік етапів створення скульптури.


Індивідуальне опитування (письмово)

Вчитель: подає учням окремі картки із запитаннями.

Учні: письмово відповідають.


Індивідуальний міні-твір

Вчитель: пропонує обрати тему для міні-твору (які зазначені на дошці).

Учні: обирають тему та пишуть невеликий міні-твір (10-15 хв.)

Наприклад: темою твору можуть стати:

«Український костюм, чим він мені подобається?»;

«Чому мені подобається натюрморт?»;

«Коли я бачу вишивку моєї бабусі...» та інші.


Самоопитування

1 варіант

Вчитель: подає питання на дошці і пропонує учням дати відповіді "про себе", далі зачитує вірні відповіді.

Учні: оцінюють свій рівень знань.

2 варіант

Вчитель: задає усно питання.

Учні: відповідають письмово, а після читання вчителем відповідей роблять, позначки на полях "+","-" та оцінюють свої знання.


Своя система оцінювання

Вчитель: задає питання.

Учень: дає відповіді за своєю шкалою оцінки: ДД - дуже добре, Д- добре, ЗД - знає, але не каже, КЗ - каже, але не знає, Г - гірше немає куди.


Диктант

Вчитель: читає ряд слів, в яких є слова за темою, але є і зайві слова.

Учень: записує тільки ті слова, які відносяться до теми /потім складає речення за

бажанням.


Творчі форми перевірки знань


Художнє читання

Вчитель: пропонує до теми знайти в поданому тексті уривок, що відповідає змістом на запитання.

Учні: обирають твір та уривок, виразно читають його перед класом.

Наприклад:

Читання уривку із повісті Гоголя "Тарас Бульба" (тема: "Театр як синтез мистецтва").


Інсценування уривку твору або пісні

Вчитель: розподіляє ролі і пропонує проінсценувати уривок.

Учні: "створюють" образ, інсценують уривок.

Наприклад:

Інсценування української народної пісні "Ой під вишнею" (в темі жанрова палітра музичного мистецтва, вокальна музика)


Рольова гра

Вербальна гра

Вчитель: керує грою, розподіляє ролі, веде гру та задає питання, які повинні містити в собі прийняття конкретного рішення.

Учні: приймають конкретну роль, вирішують свої дії і коментують рішення.

Наприклад: рольова гра «Професії театру»/в темі «Театр, як синтез мистецтв».


Невербальна гра

Вчитель: подає завдання на аркуші групам, які грають певну роль.

Учні: демонструють пантомімою текст заданий вчителем, а інші відгадують цей текст.

Наприклад: показ пантомімою видів кіно (в темі: "Екранні мистецтва")


Дискусія

Вчитель: пропонує учням тему дискусії та веде її.

Учні: висловлюють свої думки, доповнюють конкретними прикладами, обґрунтовують ідеї.

Наприклад: Народна творчість, епос, календарно-обрядові та родинно-обрядові пісні в темі: "Музична культура України", /дискусія на тему: «Чи співає зараз Україна»/


Мозаїка

Вчитель: подає малим групам конверти із елементами мозаїки, яку необхідно скласти за певний час.

Учні: складають мозаїку, визначаючи зайві фігури із іншої теми .

Наприклад: грають 3 групи, що складають мозаїку за темами:

- пам'ятки образотворчого мистецтва Київської Русі;

- музичні інструменти Київської Русі;

- мистецтво скоморохів, Княжий театр.


Індивідуальні або групові творчі роботи

Вчитель: пропонує скласти загадку, вірш, кросворд малюнку, схеми.

Учні: виконують індивідуальні або групові завдання та презентують свою роботу. Наприклад: 1 група - кросворд "Архітектура Європи";

2 група - схема "Види архітектури";

3 група - малюнок «Живопис»


Кросворди, загадки, ребуси

Вчитель: пропонує розглянути плакат із кросвордом /загадкою, ребусом/

Учні: в групах, індивідуально, або всім класом розглядають його.


Мозковий штурм

Вчитель: подає тему для роздуму, проблему яку необхідно вирішити.

Учні: у вільній формі проголошують свої думки, а вчитель записує всі думки.

Всі разом: визначають головне і знаходять вирішення проблеми.

Наприклад: Тема: "Особливості жіночих образів Рафаеля" або "Чому ми захоплюємося творчістю Леонардо да Вінчі?" /в темі образотворче мистецтво Італії/.


Захист проекту

Вчитель: попередньо визначає групи , подає теми майбутніх проектів та організовує роботу журі.

Учні: готують проекти за обраними темами, презентують роботи та готуються до захисту, проходить захист групових проектів.

Наприклад: 1 група - "Японський театр";

2 група - "Італія - батьківщина оперного мистецтва";

3 група - "Російський балет"

/в розділі "Театральне мистецтво"/.


Новий теоретичний матеріал для засвоєння


Цей структурний компонент є головним .

Завдяки йому учні отримують нові знання із різних сфер художньої культури.

Особливо важливим є момент зацікавлення дітей новим матеріалом, тому вчитель повинен обрати таку форму подання нової інформації, яка б співпадала з рівнем розвитку учнів класу, їх захопленнями, іншими інтересами. Вся подана інформація повинна бути зрозумілою кожному учневі.

Важливим є розумне поєднання традиційних та нетрадиційних методів роз'яснення нового матеріалу.

Обов'язковим моментом є супровід словесного подання матеріалу із елементами наочності, відеопоказу, музичного супроводу, застосуванням інформаційних технологій та інтеграційних зв'язків художньої культури з іншими предметами тощо.

Всі методи подання нового матеріалу можна розподілити на декілька груп



Традиційні методи

Словесні (вербальні)

Шкільна лекція - це така форма навчання, за якою вчитель, викладаючи навчальний матеріал, допомагає учням:

сформулювати проблеми;

опанувати логіку пізнання;

зробити власні відкриття.

Лекція забезпечує умови для створення учнями або вчителем нових освітніх продуктів, що вирішується за допомогою вибору змісту, мети та структури лекції

Проблемою шкільної лекції є вміння педагога скомпонувати та побудувати лекційний матеріал таким чином, щоб учні під час лекції виступали не пасивними слухачами, а здійснювали "пізнавальний рух". Для цього лекція повинна мати своєрідний каркас, який визначив би структуру її змісту.

Загальний структурний каркас будь-якої лекції - це формування теми, повідомлення плану та літератури, яка рекомендується для самостійної роботи, а потім - сурове дотримання запропонованого плану роботи [4].

Як основні вимоги до читання лекцій висувають:

високий науковий рівень інформації, що викладається і, як правило, має світоглядне значення;

великий обсяг чітко й компактно систематизованої та методично переробленої сучасної наукової інформації;

доказовість та аргументованість суджень, що висловлюються;

достатню кількість наведених переконливих фактів, прикладів, текстів та документів;

чіткість викладених думок та активізацію мислення учнів, постановку питань для самостійної роботи за проблемами, що обговорюються;

аналіз різних точок зору на вирішення поставлених проблем;

виведення головних думок і положень, формулювання висновків;

розв'язання термінів та назв що вводяться;

надання учням можливості слухати, усвідомлювати та стисло записувати інформацію;

уміння встановлювати контакт з аудиторією;

використання дидактичних матеріалів та технічних засобів навчання;

застосовування основних матеріалів тексту, конспекту, блок-схеми, креслень, таблиць, графіків тощо.

Залежно від місця лекцій в схемі навчання та специфіки задач, що вирішуються під час її проведення, в педагогічній практиці використовуються різні види лекцій.




Інструктивна лекція. Метою лекції такого виду є ознайомлення учнів з технологією їх подальшої навчальної діяльності, з особливостями виконання окремих дій та способів роботи.

На інструктивних лекціях:

розглядаються алгоритми розв'язання задач, правила виконання експериментів, плани
вивчення понятійного апарату, способи конструювання правил, законів, теорії;

пояснюються методи оволодіння навчальним матеріалом, розкривається
організаційний механізм заняття або декількох занять.


Лекція-діалог. Така лекція проводиться на основі сократівського методу за допомогою прямого діалогу учителя з учнями. Лекція-діалог, на якій присутнє слово учня, дозволяє уникнути пасивного сприйняття навчальної інформації, спонукає учнів до активних дій.


Лекція з науковою структурою. Лекція з науковою структурою використовує структури, що властиві науці, яка вивчається, або проблемній галузі.

Наприклад, на думку дослідників фольклору, вивчення побудови народних казок спонукає учнів здійснювати певні розумові та чуттєві дії. Відповідний вплив на учнів можна здійснити за допомогою лекцій, побудованою за "казковою структурою": припис або заборона - його порушення - від'їзд героя - драма - задача з суперечністю неправильне розв'язання - підказка або допомога - розв'язання задачі - повернення з перемогою.

Лекція із ведення культурно-історичних аналогів;


Методологічна лекція, яка розкриває характер, структуру та методи наукового пізнання, наприклад: факти - гіпотеза - модель - висновки - експеримент – практичне застосування;


Історичні лекції, які підводять учнів до осмислення та "перевідкриття" основних етапів історії;


Загальнопредметні лекції, що будуються на розкритті зв'язків фундаментальних освітніх об'єктів з різними шкільними дисциплінами — фізикою, хімією, математикою, літературою, історією тощо;


Узагальнюючі лекції, які демонструють учням результати систематизації їхніх власних знань, досягнень, проблем;


Бінарна лекція - це різновид читання лекції у формі діалогу двох викладачів (або як представників двох наукових шкіл, або як вченого та практика, або як вчителя та учня);


Лекції із заздалегідь підготовленими помилками, яка розрахована на стимулювання учнів до постійного контролю інформації, що надається (пошук помилки: змістовної, методологічної, методичної, орфографічної). Наприкінці кожної такої лекції проводиться діагностика учнів і розбір допущених помилок.


Лекція-конференція, яка проводиться як науково-практичне заняття із заздалегідь поставленою проблемою і системою доповідей, тривалістю 5-10 хвилин. Кожна доповідь являє собою логічно побудований, завершений текст, заздалегідь підготовлений у межах запропонованої вчителем програми. Сукупність наданих текстів дозволяє всебічно висвітлити проблему. Наприкінці такої лекції вчитель підбиває підсумки самостійної роботи і виступів учнів, доповнюючи та уточнюючи запропоновану інформацію, й формулює основні висновки.


Лекція-консультація може проходити за різними сценаріями. Перший варіант здійснюється за типом "питання - відповідь". Лектор відповідає протягом лекційного часу на питання учнів за усіма розділами або по курсу в цілому. Другий варіант такої лекції, що проводиться за схемою "питання - відповідь - дискусія", є потрійним поєднанням: викладення нової навчальної інформації лектором, постановка питань та організація дискусії з метою пошуку відповідей на поставленні питання.


Освітній ефект лекцій досягається завдяки чітко сформульованим на них завданням або проблемам, які організовують діяльність школярів під час проведення лекції. Розглянемо можливі види завдань учнями протягом проведення лекції

Відповісти на 2-3 заздалегідь записаних на дошці запитання. План лекції також може бути записаний у вигляді запитань. Наприкінці заняття учні зачитують свої відповіді, порівнюючи їх.

Виявити риси схожості та відмінності між явищами, поняттями, законами, що розглядалися на лекції.

Самостійно скласти план лекції (простий або складний). Наприкінці заняття учнівські плани зачитуються та порівнюються.

Відтворити в зошитах основний зміст лекції (конспективно або схематично у вигляді таблиць або символічного малюнка).

Продумати та поставити свої питання за змістом лекції.




Зробити власні висновки за матеріалами лекції, відобразити власний погляд на проблему у вигляді написання міні-твору.

• Сформулювати проблему на завтра. Це засіб, коли поставлена вчителем або така, що виникла у учнів, проблема не розглядається під час проведення поточної лекції, а переноситься на наступне заняття. Учні мають час, щоб її осмислити.


Шкільний семінар - форма заняття, яка забезпечує учнями власних освітніх продуктів під час колективно-групової комунікації.

Семінари відрізняються від інших видів навчальних занять підвищеною активністю й самостійністю школярів, проявом їхніх організаційно-діяльнісних особистісних якостей.

За дидактичними цілями семінари поділяються на:

заняття з ведення в тему, планування її вивчення;

заняття щодо дослідження фундаментальних освітніх об'єктів;

заняття з подання та захисту освітніх результатів;

заняття з поглиблення, узагальнення та систематизація знань;

контрольні та залікові семінари;

аналітичні семінари.

За способом і характером проведення розрізняють:

вступні, оглядові, самоорганізуючі, пошукові семінари;

індивідуальні та групові семінари;

семінари-проекти;

семінар "круглий стіл";

семінари ділові-ігри тощо.

За домінуючими формами комунікації учнів евристичні семінари спираються на такі види навчальної роботи:

індивідуальна;

парна;

групова;

колективна;

• індивідуально-колективна.
Докладно розглянемо деякі види семінарів.





Види шкільних семінарів

Вступний семінар. Семінар такого виду спирається на знання й досвід, які вже мають учні. Після пояснення вчителем структури семінару учні колективно збирають інформацію за новою темою і кваліфікують її за розділами. За кожним розділом учні обирають груповода, які ведуть набір до своїх груп. Групи працюють із зібраною інформацією за заданим алгоритмом і готують виступи перед класом, які аналізуються й оцінюються самими учнями.


Оглядовий семінар. Такий семінар передбачає самостійний огляд учнями всієї теми на основі підручника або інших матеріалів.

Результати огляду учні формулюють у вигляді таких суджень:

1). Смисл даної теми;

2). Її головні частини або спрямування;

3). Об'єкти, що вивчаються;

4). Питання, що виникають;

5). Відмінність викладання теми за різними інформаційними джерелами. Особливу роль відіграють сформульованими учнями питання.

За підсумками оглядового семінару складаються індивідуальні й колективні програми занять за темою.

Самооргапізуючий семінар. Такий семінар надає учням можливість самостійно визначити цілі заняття, розподілити роботу між колегами з групи, виконати й оцінити її результати, звітувати перед класом, накреслити перспективу на майбутнє заняття. Кожен учень обирає одну тему, розробкою якої він займається на семінарі індивідуально або в групі.


Пошуковий семінар. Такий семінар передбачає проведення учнями досліджень у групах, а потім колективний пошук за найбільш цікавими і важливими проблемами.

Враховуючи індивідуальні якості учнів дозволяють цикли семінарів, різних за типами. Розглянемо 3 типи семінарів, об'єднаних у загальний цикл: з індивідуальною роботою, груповою, групами змінного складу.


Семінар з індивідуальною роботою. Під час проведення семінару учні ставлять перед собою навчальну задачу за темою, складають план заняття, вибирають вид навчальної діяльності і форму звіту. Учитель надає учням банк даних, завдяки чому учням стає легше вибирати перелічені елементи діяльності. Варіанти можливих занять, види діяльності та форми звіту записуються до початку семінару на дошці у вигляді таблиці.


Семінар з груповою роботою. Його специфіка полягає в тому, що учні, які займаються однаковими питаннями під час індивідуальної роботи, об'єднуються в групи.

Кожна група після обговорення вибирає форму заняття за своєю темою для інших учнів класу. Учні готуються виступи, досліди, задачі, вікторини для тих дітей, які прийдуть до них на наступному занятті.


Семінар-"круглий стіл." На таке заняття запрошуються спеціалісти-вчені або спеціально підготовлені учні, які володіють питаннями, що будуть розглядатися. Спеціалісти ведуть обмін інформацією з учнями, відповідають на їхні питання, ставлять свої.


Семінар-виставка. У навчальному кабінеті виставляється демонстраційне обладнання за темою, що вивчається, науково-популярна література, учнівські реферати, саморобні газети, наочні посібники, зроблені в минулі роки, комп'ютери з навчальними

програмами, діа - та фонообладнання. Кожну частину виставки обслуговує учеиь-екскурсовод. Учні групами переходять від однієї експозиції до другої, дивляться, слухають екскурсовода, ставлять питання, виконують досліди. Наприкінці заняття учні пишуть відгук про виставку або за заданим планом:

Що вам найбільше сподобалось на виставці?

3 якими новими поняттями, законами, прикладами ви познайомилися?

Де і для чого вини використовуються"

Стосовно чого ви бажаєте отримати додаткову інформацію?

За якою схемою ви могли б виступити на семінарі?

Ваше враження про проведення заняття?

Ваші зауваження та пропозиції?

Таке заняття може проводитись як на початку вивчення теми, так і під час її узагальнення.

Семінар-рефлексія. Під час проведення такого семінару обговорюються основні результати проведення занять, аналізуються способи освітньої діяльності та особливості отриманої продукції. Учні в групах коротко висловлюють свої думки щодо порушених питань. Координатор семінару та лідери груп фіксують узагальнені та систематизовані результати рефлексії. ІІотім відбувається колективне обговорення ключових проблем, виявлених під час індивідуальних виступів.


Розповідь - це метод оповідально-повідомлюючого викладання навчального матеріалу вчителем та активізації пізнавальної діяльності учнів.

Він використовується при викладанні такого навчального матеріалу, який має описовий характер.

За видами розповіді поділяються на:

художні;

наукові;

науково-популярні;

описові.

За цілями на:

розповідь-вступ;

розповідь-оповідання;

розповідь-завершення.

Художня розповідь - образний переказ фактів, вчинків дійових осіб.

Науково-популярна розповідь ґрунтується на аналізі фактичного .матеріалу, тому виклад пов'язаний з теоретичним матеріалом, з абстрактними поняттями.

Розповідь-опис дає послідовний опис ознак, особливостей предметів та явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам'яток, музеїв-садиб тощо).

Розповідь-вступ готує учнів до вивчення нового матеріалу.

Розповідь-оповідання служить для викладання вчителем змісту, яким передбачено оволодіти учням.

Розповідь-завершення завершує певний період навчання.

Ефект цього методу головним чином залежить від уміння розповідати, а також від того, наскільки слова та вирази, що використовує педагог, зрозумілі учням і відповідають їхньому рівню розвитку. Тому зміст розповіді повинен спиратися на досвід, який мають учні, й одночасно розширювати та збагачувати його новими елементами.


Треба завжди пам'ятати, що розповідь є для учнів зразком побудови зв'язної, логічної, переконливої розмови, вчить грамотно висловлювати свої думки.

Розповідь повинна бути короткою (до 10 хвилин), пластичною, відбувалися на позитивному емоційному фоні.

Ефективність розмови залежить від її поєднання з іншими формами та методами навчання — ілюстрацією (у молодших класах), обговоренням (у середніх та старших), а також від умов - місця та часу, які вибрав вчитель для розповіді про ті чи інші факти, події, людей.

У чистому вигляді розповідь майже не використовується. Частіше за все вона включає в себе міркування вчителя, аналіз фактів, прикладів, зіставлення різних явищ, тобто поєднується з поясненням матеріалу, що вивчається. Часто викладання нових знань повністю ґрунтується на поясненні вчителя.

Все це показує, що якщо розповідь — це оповідально-повідомлюючий або оповідально-інформативний метод викладання знань, то метод пояснення пов'язаний з аналізом, тлумаченням та доказом різних положень матеріалу, що викладається (тлумачення понять, слів, термінів, принципів дій прикладів, наочних посібників тощо).

Метод пояснення переважно використовується під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли вчитель бачить, що учні щось не зрозуміли.

Успіх пояснення залежить від логіки викладу, добору аргументації. Вагоме значення мають чіткість мовлення, його темп, образність мови.


Бесіда - метод навчання, що передбачає запитання - відповіді. За призначенням у навчальному процесі розрізняють:

бесіду-вступну;

бесіду-повідомлення;

бесіду-повторення;

контрольну-бесіду;

За характером діяльності учнів у процесі проведення бесіди:

репродуктивну;

евристичну;

катехізну.

Вступну бесіду проводять з учнями як підготовку навчальних екскурсій, до вивчення нового матеріалу.

Бесіда-повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою навчальних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а також на матеріалів текстів літературних творів, документів.

Бесіду-повторення використовують для закріплення навчального матеріалу.

^ Контрольну бесіду - для перевірки засвоєних знань.

Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу.

Суть евристичної (сократівської) бесіди полягає в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи одержані знання, спостереження.

^ Катехізна бесіда спрямована на відтворення відповідей, які потребують тренування пам'яті.

Ефективність методу бесіди залежить від уміння вчителя формувати та ставити запитання. Залежно від складності їх поділяють на:

запитання про факти;

запитання, які передбачають порівняння і відповідний аналіз явищ;

запитання про причинкові зв'язки і значення явищ;

запитання, на які можна відповісти, розкривши зміст понять, обґрунтувавши загальні
висновки за допомогою індивідуальних та дедуктивних висновків;

запитання, які потребують доведень.

Під час бесіди важливо зберегти увагу на якість відповідей учнів і за змістом, і за стилем.

Вони мають бути:

повні;

усвідомленні і аргументовані;

точні й чіткі;

літературно правильно оформленні.

У процесі проведення бесіди доцільно:

спершу ставити запитання до всього класу, відтак викликати для відповіді учня;

здійснювати диференційований підхід до учнів;

опитувати не тільки тих , хто бажає.

Успіх бесіди залежить від контакту учителя з класом. Треба стежити, щоб усі учні брали актину участь у бесіді, уважно вислуховували запитання, обмірковували відповіді, аналізували відповіді своїх товаришів, намагалися висловити думку.

Перевага бесіди як методу в тому, що вчитель може працювати з усім класом і з окремими учнями, не знижаючи контролю за станом їхніх знань.

У той же час педагогам треба пам'ятати, що бесіда — неекономічний і складний метод навчання. Вона потребує часу, напруження зусиль, відповідних умов, а також високого рівня педагогічної майстерності.

Наочні форми


Ілюстрація та демонстрація

Наступні дві форми організації навчання (ілюстрація та демонстрація) належить до наочних. Це форми, за якими засвоєння навчального матеріалу перебуває в істотній залежності від наочного приладдя та технічних засобів, що застосовується в процесі навчання.

Як правило, наочне приладдя використовується в сукупності із словесними та практичними методами навчання.

Ілюстрація передбачає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, малюнків на дошці тощо.

Демонстрація теж являє собою синтез словесних (розповідь, пояснення) та наочних прийомів, пов'язаних з демонстрацією діафільмів, кінофільмів, відеофільмів, приладів, дослідів, технічних