Реферат: Історія України" на тему "



Міністерство науки і освіти України

НТУУ “КПІ”


Реферат

з курсу “Історія України”

на тему


“Виникнення ОУН і інших політичних партій і організацій на західно-українських землях у 30-х роках і їх діяльність. ”


Київ 2002

План

Вступ

УПА до 1943р.

Cтворення УПА

Приєднання УПА до ОУН Бандери; УНРА

Структура УПА

Бойова діяльність УПА

Напрями діяльності УПА

Антинімецька діяльність

Як німці «ліквідовували» УПА

Протистояння УПА радянським партизанським загонам

Боротьба УПА проти польських збройних формувань

Акції УПА

Армія без держави

УПА на Волині в 1943 році

^ Додатки документів

“За що бореться Українська Повстанська армія?”

Присяга вояка УПА

Листівки

Рядки листівки, виданої у жовтні 1943 року Головним командуванням УПА

Німецька листівка проти ОУН і партизанів-націоналістів

Література
Вступ
Україна під час другої світової війни втратила 8 мільйонів своїх громадян (5,5 мільйона цивільних і 2,5 мільйона військових). Це становить 19,1 процента всього її населення. Для порівняння: втрати Росії становлять від 3 до 4 мільйонів солдатів на фронтах, загальне число російських втрат було 5—6 мільйонів.

І, як не дивно, навіть Німеччина, яка розв'язала другу світову війну і зазнала нищівного розгрому, і та понесла втрати набагато менші порівняно з Україною: у цій війні загинуло 6,5 мільйона німців (9,1 процента від усього населення Німеччини, 4,5 млн. військових і 2 млн. цивільних).

Як бачимо, Україна порівняно (якщо такі порівняння можна робити!) понесла у минулій війні найстрашніші втрати. Так що Перемога дісталася їй дуже і дуже нелегко, надто дорогою ціною. І, здавалось би, зараз, коли Україна і інші країни світу відзначають 50-річчя перемоги над гітлеризмом, пора було б українському суспільству консолідуватися, щоб гідно вшанувати світлу пам'ять наших земляків, віддати шану нашим дідам, батькам, сестрам, братам, які стали жертвами жорстокої боротьби двох людиноненависницьких систем — комуністичної та фашистської.

Що ж ми бачимо нині? Приймаються постанови, ухвали, якими зобов'язується вшановувати пам'ять наших земляків, які загинули, перебуваючи в рядах Червоної Армії і в радянських партизанських формуваннях, вшановувати тих воїнів, які гнали фашистських загарбників з української землі. Що ж, на нашу думку, так і повинно бути. Адже ці люди свято виконували свій воїнський обов'язок, вони захищали нашу Батьківщину і у випадку потреби, не вагаючись, готові були віддати — і віддавали! — найдорогоцінніше — своє життя в боротьбі з фашизмом.

Але чомусь у цих документах якось, скажемо, нечітко, невиразно говориться про вшанування тих, хто громив гітлерівців не під червоними прапорами, а під українським національним, зараз державним, синьо - жовтим, тих, хто мав на своїх головних уборах той же тризуб, який зараз прикрашає фуражки і пілотки воїнів Армії Незалежної України.

Так, мова йде про вояків Української Повстанської Армії. Адже і вони в если свій вагомий вклад у розгром фашистської Німеччини. Прекрасно розуміємо, що далеко не всі читачі сприймуть це твердження. Адже десятки років, а точніше більше ніж півстоліття у наші голови більшовицькі пропагандисти вбивали тезу, що вояки УПА не брали участі у боротьбі з фашистами. Згадаймо, що зовсім недавно писали компартійні автори про упівців як про «сокирників», «п'яниць», як про «українських бандитів».

А бере початок така характеристика справжніх борців за Незалежну Україну з того часу, коли через лінію фронту у Москву докотилися звістки про українських повстанців, про те, що вони воюють за Україну. Ці відомості передавали у «центр» радянські партизани та підпільники, які в Західній Україні починали свою діяльність, а точніше починали вступати у збройні сутички з першими загонами «Поліської Січі», які виникли на території Полісся, з першими загонами Української Повстанської Армії, які починали формуватися на Костопільщині ще на початку 1942 року.

Московське та й київське більшовицьке керівництво не сприймало високих цілей, за які боролися українські патріоти — вони ж боролися за Незалежну Україну, а, значить, за її відокремлення від СРСР. А це, зрозуміло, означало його розвал.

І керівники УРСР періоду війни — тодішні голова Президії Верховної Ради УРСР М. Гречуха, голова Ради народних комісарів УРСР О. Корнієць, секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов добре знали про боротьбу УПА проти гітлерівських загарбників, проте свідомо говорили людям неправду. Так, у листівках під назвою «До населення тимчасово окупованих районів України» (12.01.1944р.) вони лукаво запитували:


«Чи вбили (націоналісти — Т. Б.) хоч одного німця, чи пустили в укіс хоч один німецький ешелон?»


Цю брехню підхопили партійні «ідеологи», «історики», вірніше, фальсифікатори історії, які дійшли вже були навіть до того, що силкувалися довести, що УПА створили... німці.

Навіть волиняк академік Дмитро Мануїльський, будучи на посту заступника голови Ради міністрів УРСР, у своїх промовах говорив про «українсько-німецьких націоналістів». Промовиста у цьому питанні його «праця», назва якої говорить сама про себе: «Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини» (1946 р.).

А «Радянська енциклопедія історії України»1 пішла ще далі, підкреслюючи, що «співробітництво з фашизмом показало всю глибину політичного і морального падіння українського буржуазного націоналізму, який, за влучним висловом Д. 3. Мануїльського, «ніколи не був національним, бо він завжди обслуговував інтереси чужоземних, пануючих класів. Він ніколи не був самостійним, бо він ніколи не орієнтувався на сили власного народу, а на чужинців. Перемога радянського народу у Великій Вітчизняній війні, розгром фашизму завдали нищівного удару по маячних планах українського буржуазного націоналізму». Ось такий категоричний висновок зробили «об'єктивні київські вчені».
^ УПА до 1943р. Cтворення УПА
Колишній в’язень польського концтабору, член політичної організації “Відродження”, що припинила існування з початком війни, Тарас Боровець у липні 1940р. перебрався на Полісся, де розпочав формування збройних відділів для бортьби проти радянської адміністрації. Йому вдалося згуртувати навколо себе кілька тисяч бійців, які мали досвід служби в арміях УНР, Польщі, Радянського Союзу. В сонову організації ліг територіально-адміністративний принцип: на чолі стояла головна команда, 2-4 області об’єднувались в окружну січ, область утворювала обласну бригаду, район – полк, 2-5 сіл – курінь, село – сотню. Головна команда базувалася в Олевську на Житомирщині. Бойове хрещення “Української Повстанської Армії – Поліської Січі” відбулося поблизу Костополя з початком нападу Німеччини на СРСР. Розуміючи свою нездатність успішно протистояти регулярним військам Червоної армії, Т.Боровець, який у той час змінив псевдо “Байда” на “Бульба”, шукав можливості поповнення з’єднання кваліфікованими офіцерськими кадрами. Контакти з ОУН(СД) Бандери були безрезультатними, а в ОУН Мельника пропозиції Бульби-Боровця зустріли з цікавістю. В липні 1941р. він у Львові зустрівся з членом Проводу Українських Націоналістів (ПУН) полковником Сціборським і сотником Сеник-Грибівським. Результатом консультації стала угода від 5 серпня 1941р., що відобоажала прагнення ОУН надати допомогу січовикам при розв’язанні кадрових питань. На цей час припадає публікація політичного маніфесту “УПА – Поліська Січ”, який розповсюджувався в пресі та летючках під назвою “За що бореться Українська Повстанська армія?”.

З приходом німецьких військ “упівці” перетворюються на “міліцію” Полісся, однак надати їй статус національного збройного відділу окупаційні власті відмовилися. Служба на боці німців у ролі поліцейських віділів закінчилася для бульбівців швидко. Відсутність потреби в них, а, можливо, й відчуття німецькою адміністрацією певної небезпеки спричинили розпуск “УПА – Поліська Січ” у середині листопада 1941р.

Після консультацій з урядом УНР у Варшаві, який категорично заборонив піднімати загальне повстання в окупованих районах, Бульба-Боровець повертається на Полісся з новими вказівками, що орієнтували його загони на обмеження терору гітлерівців і створення перешкод для постачання фронтових частин вермахту.

Весною 1942 збройні формування Бульби-Боровця відроджуються як суто партизанські з’єднання під дещо зміненою назвою – “УПА”. А вже в травні німці спрямовують проти них спеціальні відділи на чолі з майором Бронсеном. Уникаючи переслідування ворога завдяки добре поставленій розвідці, дисципліні та підтримці місцевого населення, УПА Боровця влітку 1942р. здійснюєряд нападів на німецькі стратегічні об’єкти та комунікаційні в райони Костополя, Людвиполя, Березневого, Сарн, Рокитноого. 19 серпня відбулася одна з найбільш визначних операцій поблизу Шепетівки.

Восени 1942р. німці пішли на вимушений контакт з повстанцями: штурмбанфюрер СС доктор Пютц 23-24 листопада вів переговори з Бульбою-Боровцем на предмет співробітництва в справі “умиротворення” Полісся. На висунуті контрвимоги – самостійність України та звільнення українських політичних в’язнів – есесівський емісар ухильно відповів, що майбутня державно-політична структура буде визначена фюрером, а характер прийнятих рішень залежатиме від поведінки самих українців. Щодо політв’язнів д-р Пютц заявив, що ніхто не може гарантувати амністування, оскільки відсутні відповідні гарантії їх неучасті в антинімецбкій діяльності. У листі від 8 грудня 1942р. до д-р Пютца Боровець викладає свою позицію так:


“Я бачу, що за теперішніх німецько-українських політичних взаємовідносин про звільнення українських політв’язнів не може бути й мови. Тому моя спільна з вами праця неможлива… Наше нелегальне становище не означає, що ми знаходимось у боротьбі проти Німеччини. Це лише самозахист. Ми розглядаємо Німеччину як тимчасового окупанта, але не як ворога. Якщо Німеччина виключила нас від участі в цій війні як діючу особу, то ми вирішили залишитися до кінця війни нейтральними спостерігачами. Ми дотримуємось, само собою розуміється, політики: вам не допомагати, але і не шкодити. Ми не змінемо нашої позиції, якщо і німецькі власті також оцінять ненормальну обстановку, яка виникла із-за політики. Якщо ж німецькі власті й надалі будуть ще активніше виступати проти українського населення, тоді ми змушені будемо… перетворити наш нейтралітет в антинімецьку боротьбу”. Роздратований позицією лідера УПА, доктор Плюц рекомендував пропагувати серед населення антиупівські настрої, проголосивши Бульбу-Боровця “безвільним інструментом анонімних підбурювачів”.


З метою ізоляції вожака повстанців у його ж таборі пропоонувалося посилити примусові заходи щодо населення: каральні експедиції, евакуації і т.п., а також агентурну підривну роботу.
^ Приєднання УПА до ОУН Бандери; УНРА
Однак серйозна небезпека чигала на головнокомандуючого УПА не лише з боку гітлерівців, але й з боку провідників ОУН (СД), тобто бандерівської. 9 квітня 1941р. між представниками Головного командування УПА та військової референтури ОУН Бандери почалися переговори, характерною ознакою яких була неприхована спроба делегатів ОУН поручика Сонара (“Юрка”) та “Омелька” “викрутити руки” своїм візаві – отаману Бульбі-Боровцю й отаманц Щербатюку (“Зубатому”). Зокрема, пропонувалося відмовитись від політичної орієнтації на уряд УНР і перейти на однопартійну платформу ОУН, визнаючи акт державності від 30 червня 1941р. як єдину державницьку концепцію. Репрезентанти ОУН (СД) домагалися створення спільних військових сил і штабу, очищення повстанської території від польського населення. Відмовившись пристати на ці вимоги, командир УПА фактично вирішив долю свого формування.

22 лютого 1943р. уповноважений проводу ОУН (СД) Бусел повідомив командування УПА про підтримку сісти за стіл переговорів. Тоді ж, у квітні 1943р., командування збройними відділами ОУН (СД) видало наказ, який закріплював за ними назву УПА. Командуючим новоствореною УПА призначено Клима Савура, шефом військового штабу – полковника Гончаренка, начальником оперативного відділу – полконика Омелюсіка. Завдяки рішучим мобілізійним заходам бандерівці швидко довели чисельність УПА до 20 тисяч чоловік. СБ активно ліквідовувало політичних противників та опонентів. Тож коли молодим людям пропонували рекрутуватися до УПА, альтернатив у них практично не було. Архівні документи свідчать, що мобілізаційні акції супроводжувались інколи й провокаціями, дезінформацією. Відомо було: німці палять села, в яких побували озброєні повстанці. З тим, щоб прискорити каральні дії окупантів, і, отже, привернути на свій бік місцевих жителів, бойовики ОУН Бандери нерідко відкрито дефілювали зі зброєю по селах. До УПА перейшла частина української поліції. Німецькі власті замінили її польськими відділами, що спровокувало трагічні сутички між польськими та українськими боївиками,а також терор проти мирного населення на релігійно-національному підгрунті.

Щоб відмежуватись від подібних акцій, Бульба-Боровець 20 липня 1943р. перейменовує свої збройні загони в Українську народно-революційну армію (УНРА), на чолі якої стояла Політична рада з 6 осіб. Чисто військовими питаннями продовжувала займатись Головна команда, до якої входили командуючий УНРА, комендант територіальної армії, командир діючої армії, начальник штабу та секретар. Позиція Бульби-Боровця ставила УНРА між двох вогнів. З одного боку – тривала антигітлерівська діяльність. Так за даними командира партизанського з’єднання Бегми, що надійшли до УШПР, у липні 1943р. бульбівці знищили ландвірів Демидівського та Вербівського районів. У відповідь на це німці спалили обидва райцентри, провели великі операції проти повстанців, причому в деяких селах знищили поліцейські дільниці, а в ході каральних акцій застосували бомбардувальну авіацію. З другого боку – керівництво УНРА постійно відчувало на собі жорстку руку оунівців, яка 19 серпня 1943р. ще раз болюче вдарила: під час нападу бандерівської боївки на позиції УНРА було захоплено деяких штабістів і вбито дружину Бульби-Боровця Ганну. Після цього його прихильники змінюють стратегію й тактику, прагнучи уникнути жертв серед особового складу та місцевого населення. А напередодні, 18 серпня, командуючий УПА Клим Савур видав наказ про роззброєння УНРА, який був виконаний. Після цього УНРА фактично припинила існування.
^ Структура УПА
У другій половині 1943р. кристалізується структура УПА, яка стала єдиним військовим штабом, що перебазувався від Костополя на Львівщину. В серпні 1943р. Головний військовий штаб (ВШ) був відокремлений від Центрального проводу ОУН (СД), хоча Шухевич одночасно виконував функції голови ОУН Бандери та Головнокомандуючого всіма військами УПА.

З метою більш чіткого керівництва військами УПА була поділена за територіальним принципом на три чатини: УПА – “Північ” (Дубовий), що діяла на Волині, Поліссі, включаючи Житомирщину та Київщину, УПА – “Північний Захід” (“Рудий”), зона дої охоплювала Закарпаття, Галичину, Буковину, УПА – “Південь” (“Еней”), УПА – “Схід”, що рейдувала до східних районів України. Крайовим командиром УПА підпорядковувалися військові округи (ВЩ) зі свойми штабами. До складу ВО входили загони, кожен з яких мав кілька куренів. Курінь нараховував 3-4 сотні (по 160-200 чоловік у кожній). Всього у військовій окрузі налічувалося до 30 сотень.

Власної уніформи та відзнак УПА не мала, однак бойові нагороди були введені: медаль УПА “За боротьбу в особливо важких умовах”, Золотий, Срібний і Бронзовий хрести 1 і 2 класів. Для підготовки офіцерських кадрів у липні 1943р. була створена перша старшинська школа з 3-4 місячним терміном навчання. Вже наприкінці жовтня 1943р. ця школа, що дістала назву “Дружинники”, випустила 120 старшин. Відразу після цього утворилася ще одна школа – “Олені”, яка в 1944р. готувала офіцерів у Карпатах. Підстаршинські школи з 6-тижневим курсом підготовки діяли в кожній військовій окрузі.

Озброєння бійців та офіцерського складу вважалдося болючим місцем УПА. Упівці воювали радянською, німецькою,польською зброєю. Навіть рушниць та набоїв до них часом не вистачало. Рівень озброєння, зрозуміло, диктував характер військових дій УПА – уникнення генеральних боїв і партизанська тактика, рейди, диверсійні акції.
^ Бойова діяльність УПА Напрями діяльності УПА
Бойова діяльність УПА мала різностороннє спрямування: проти Гітлера – з одного боку і проти радянських партизанів та Червоної армії – здругого, проти польських боївок та частин армії Крайової – з третього.
^ Антинімецька діяльність
Антинімецькі виступи мали на меті розв’язання кількох завдань. Брак зброї, амуніції, харчів змушував повстанців постійно поповнювати їх запаси з німецьких складів та ешелонів, що просувалися по Волині, Поліссю та інших районах. До таких операцій відноситься успішний наліт на фабрику в Оржеві в ніч з 10 на 11 березня 1943р. Уночі з 21 на 22 квітня значні відділи УПА повели наступ на Іванову Долину, здобули цей добре укріплений населений пункт, висдили в повітря 2 залізничні мости й здобули багато зброї й тонну вибухівки. Посилення УПА дозволяло її командуванню планувати й здійснювати рейдові операції. Такі рейди ставили не лише суто військові, а й пропагандистські завдання. Прикладом може служити рейд на східну Волинь у жовтні 1943р. загону курінного УПА – “Південь” Негуса.

Одним з напрямів антинімецької діяльності УПА була протидія акупаційній адміністрації у вивезенні української молоді до третьогорейху, грабунку населення, а також акції помсти за сплюндровані села та закатованих співвітчизників. Так у березні 1944р. повстанці вели бої з ворогом поблизу Деражні, Луцька, Ковеля, Крем’янця. Їх наслідком стало звільнення полонених з луцького та ковельського таборів, а також в’язнів ковельської тюрьми.

Протинімецькі виступи активізували заходи окупантів щодо знищення “бандитизму” й “умиротворення” населення.

У червні 1943р. окупанти поширили каральні операції на всю Волинь, створивши окремий штаб “ББ”, якому підпорядковувалися всі військові та поліцейські відділи, що вели боротьбу проти УПА. Безпосереднє командування операцією було покладено на генерала Гітцлера, якому не вдалося її успішно завершити внаслідок успішних розвідувальних дій упістів. Натомість повстанці зробили кілька вдалих нападів на ворога. В ніч 23 на 24 червня вони атакували між станціями Немовичі й Малинська поїзд, знищивши близько півтори сотні гестапівців і здобувши велику кількість зброї та спорядження.
^ Як німці «ліквідовували» УПА
Для рятування свого престижу, Кох рішив за всяку ціну ліквідувати УПА. У порозумінні з Гімлером він спровадив на Волинь генерала фон дем Баха, відомого, пізніше, як пацифікатора варшавського повстання. Цей німець польського роду, прославив себе на Волині, як один з найбільших катів українського народу. Кривавий терор, що його розвели загони фон дем Баха на волинській землі, переходять своїми розмірами всі злочини, що їх поповнили нацистські варвари під час II Світової війни.

Офензиву проти УПА готував фон дем Бах методично. Почалось від насичення Волині німецькою пропагандивною літературою, що їх скидали німецькі літаки у всіх закутках. Не можна сказати, щоб ця пропаганда не була плитка й примітивна. На думку пропагандистів фон дем Баха, в усьому нещасті Волині були винні «галичани», «галиційські підбурювачі», «галицькі жиди», що без решти запродались большевикам («ОУН скинуло маску та виявило, що воно нічим не різниться від сфантазованих орд жидівсько-большевицьких бандитів»). Дальше йшли нарікання на злочин «бандерівців», на їх криваві оргії та грабунки. Звідтіля висновки: «оунівці мусять бути покарані, щоб український нарід міг жити». Тому український нарід .мусить «зголошувати кожного бандита, кожного бандерівця німецьким урядам», або «гнати хлопців через границю назад до Галичини». Щоб переконати українське населення, що «в проводі ОУН сидять агенти Москви», німці поширювали провокативну листівку в російській мові за підписом нібито совєтського маршала А.Васілевського, що зверталась до «украинских партызан Вольти й Подолин» обіцювала, що совєтське правительство готове «вождя й руководителя Степана Бандеру ввести в состав украинского советского правительства». І зараз за нею з'являється листівка до «Українців Волині й Поділля», підписана «Леонтієм Марковським українському народові відданим і вірним», що кличе «карти розкриті», «геть із зрадниками українського народу» взиває «матері й жінки», щоб витягали синів і чоловіків з лісу. До речі, на провокативну листівку Васілевського покликався у своїй відозві сам фон дем Бах.

Коли б «усовіщування» українського населення не дали наслідків, то фон дем Бах грозив «страшним Божим судом» над народом. «Бандити вже відчули на собі силу німецької «люфтваффе» й «справедлива кара від міцної німецької зброї» чекатиме всіх, хто протиставиться німецькому війську. Ці погрози, очевидно, не перешкоджували фон дем Бахові кричати: «Українці в лісах! Тут говорить німецький райх в імені Європи та її великої і старої культури». До речі, наголошення німецької культури й «вищої» місії німецького народу в боротьбі з большевизмом було частим мотивом німецької пропаганди.

Пом'якшивши отак терен Волині й Полісся своєю пропагандою, фон дем Бах приступив до переведення широкої терористичної акції проти українськогонаселення. Першим її етапом були масові арешти української інтелігенції, що її перевели по всій Волині німці, вночі, з дня 15 на 16 липня. Арештовано тоді понад 2000 українських громадян, з того в Крем'янці 280, в Рівному 200, в Луцьку 160 і т. д. Багато арештованих німецькі душогуби негайно розстрілювали. Рівночасно німецькі літунські ескадри вилітають на бомблення українських сіл. Здається, не було тоді села на Волині, яке б не пережило відвідин німецьких літаків. Навіть людей, що працювали на полі, обстрілювали кулеметами з літаків.

Дальшим етапом терористичної акції були наскоки загонів фон дем Баха на українські села. Ще й до тоді збагнути, на яких засадах німці плянували ці удари. Звичайно, терпіли села, що не брали надто активної участі в боротьбі з УПА. 2 липня німці з поляками й узбеками наскочили на с.Губків, Людвипільського району. Карателі зігнали людей до місцевої церкви й підпалили її. В огні палаючої церкви згинув священик Венедикт Корницький, псаломщик Борис Петрів, сотні українськихмужчин, жінок, дітей. Цього ж дня німці вчинили таку саму криваву розправу в с.Великі Селища, того ж району.

14 липня німці з поляками й узбеками напали на чесько-українське село Малин, Острожецького району на Дубенщині. Польська поліція й узбеки під німецькою командою загнали людей до місцевої дерев'яної церкви, до шкільного будинку й до клунь і всіх їх спалили. Страшний крик конаючих в огні людей було чути за 5 км. Згинуло тоді в огні 624 чехи і 116 українців. Для порівняння: в с.Лідіце в Чехії німецьке гештапо розстріляло 10.06.1942 р. — 187 чоловіків, у тому числі двох хлопців нижче 14 р. життя й одного старця понад 80 р. життя. 203 жінки цього села вивезли в концтабір Ревенсбрюк, дітей до німецьких сиротинців. Про трагедію Лідіце знає цілий світ... І це тільки частка того, що українцям довелось витерпіти впродовж літа 1943 р.

Останнім етапом акції фон дем Баха були мілітарні акції проти УПА. До цієї акції він уже ужив 50 танків і панцерних авт, 27 літаків, 10 змоторизованих батальйонів з важкою зброєю й артилерією й приблизно 10 000 німецьких і польських поліцистів та жандармів. Дальшими допоміжними частинами були мадяри й «батальйонці», хоч одні й другі вважались німцями ненадійними в боротьбі проти УПА. На залізничних лініях уведено в дію 5 панцирних поїздів (бази: Ковель — 2, Киверці — 1, Здолбунів — 2). Бої цих загонів з УПА розгорнулись по всій Волині. Цікаво, що й тепер німці не мали точного уявлення про розташування відділів УПА. Вони чомусь вважали, що головні сили УПА перебувають у південній Волині, у Володимирщині, Горохівщині, Дубенщині, Крем'янеччині. У цьому напрямі спрямувались головні удари німців. Тим часом, головні сили УПА перебували на північ від залізничної лінії Ковель — Здолбунів — Шепетівка, головно між р. Случ і Горинь і в лісах на північ від залізничної лінії Ковель — Сарни.

В окремих місяцях літа були такі бої (не враховуючи дрібних сутичок): липень 35, серпень 24, вересень 15. В цих боях УПА втратила 1237 старшин і бійців убитими й раненими, між ними декілька визначних керівників УПА й підпілля. Втрати цивільного населення внаслідок акції фон дем Баха перевищали 5000 людей. Німці втратили понад 3000 вбитими й раненими. Крім оборонних боїв УПА вела ціле літо зачіпні бої.

Про ліквідацію УПА не було й мови. Жахливий терор тільки посилив УПА, бо хто почувався загроженим, той утікав у «ліс». Населення бачило в УПА одинокого оборонця й підтримувало її з усіх сил. Акція здачі контингентів провадилась на цілій лінії, бо населення заховувало збіжжя й харчі й, з наближенням погромників, утікало в ліси, залишаючи УПА оборону села. Коли ж населення підміських сіл здавало контингенти, то УПА з'являлась в магазинах і складах і забирала їх. Це було причиною, що навіть серед німецьких партійців постала розбіжність думок. Посипались доноси й обвинувачення Коха й його політики до Берліну. Не менше попадалось і Бахові. Врешті Гімлер відкликав свого «головноуповноваженого» й на його місце призначив ген. Пріцмана.2
^ Протистояння УПА радянським партизанським загонам
Про це вже багато написано. Нові документи та свідчення, що з’являютьсяч зараз, ще будуть осмислюватися, узагальнуватися.

^ Коротка хроніка зіткнень УПА та радянських партизанів. Березень 1943р. – нічний бій з групою Медведєва, яка намагалася перейти р.Случ у районі, контрольованому УПА. Липень 1943р. – сутичка з радянськими партизанами між селами Гай і Ставки Головнянського району. Вересень-жовтень 1943р. – рейд з’єднання партизанських загонів під командуванням Федорова трьома групами супроводжувалися сутичками з загонами УПА. 15-18 жовтня відбулись уперті бої між радянськими патизанами та повстанцями в Колківському, Степанському, Деражнянському й Цуманському районах з великими обопільними втратами. у жовтні-листопаді 1943р. частина УПА провела 47 боїв з німцями й 54 – з червоними партизанами, у яких загинуло 414 старшин і бійців.

Слід зауважити, що не завжди між партизанами та повстанцями доходило до сутичок. Відомий рейд Ковпака в Карпати взимку 1943р. супроводжувався “джентельменською угодою”, як і стосунки червоних партизанів з УПА Бульби-Боровця. Однак нейтралітет між останніми загонами та повстанцями з табору Бандери набуло загострених форм майже відразу після перших контактів.

Останній і найтрагічніший етап існування УПА пов’язаний з боями проти регулярних частин Червоної армії та спеціальних з’єднань НКВС. Наближення Червоної армії до головних пунктів дислокації відділів УПА поставило перед командуванням повстанців завдання розробки подальшої стратегії й тактики боротьби. ГК УПА прийняло рішення про перехід за лінію фронту через радянські бойові порядки й вихід в їх тилові райони. УПА – “Південь” дістала наказ залишити Віниччину та Кам’янець-Подільщину, де було обмаль лісів, і відійти н Волинь разом з двома відділами армійської групи УПА – “хід”. Один відділ УПА – “Схід” мав залишитись у чоповицьких і малинських лісах і там перейти фронт.

Відділи УПА виводили з ладу лінії зв’яку, мости, зривали мобілізацію до Червоної армії, заготівлю харчів для неї, організацію місцевої влади. Вояки УПА часто нападали на штаби, склади, бази, окремі військові підрозділи, військові колони з боєприпасами та продуктами харчування, які пересувалися на фронт залізничними й шосейними гшляхами, здійснювали терористичні акції проти партійних і господарських керівників, прцівників НКВС, радянських партизанів, бійців і командирів Червоної армії. Велика кількість сутичок між УПА та червоноармійськими частинами була викликана ще й значною скупченістю повстанців на Волині, лісиста місцевість якої сприяла партизанським формам боротьби.

У свою чергу й радянське командування вживало заходів для “боротьби з бандерівцями”. В усіх полках з цією метою створювалися спеціальні загони.

Мобілізація військовозабов’язаних до лав Червоної армії в Західній Україні завдала націоналістичному підпіллю та УПА не менш відчутних ударів, ніж військові операції радянських військ.

Радянське керівництво надавало боротьбі з ОУН і УПА великого значення. Спеціальними рішеннями Наркомату оборони СРСР семи західним областям України було надано право на тимчасове звільнення від призиву до Червоної армії 30 тисяч чоловік, які мали стати бійцями винищувальних батальйонів. Сталінська верхівка свідомо переводила боротьбу з УПА в площину громадянської, братовбивчої війни.

Іншою характерною особливістю протистояння між Червоною армією й УПА в той період стало розгортання пропагандистської діяльності ОУН-УПА серед воїнів Червоної армії. Ця робота розглядалася “як особливий вид боротьби”. Її організаторами були активні участники бандитських загонів.діяли вони згідно “Основних вказівок про пропагандистську роботу членів революційно-визвольної ОУН в лавах Червоної армії”. Про тактиук їх дій в ньому говориться: “Кожен український революіцонер не повинен демонструвати свою зовнішню ворожість до Червоної армії і небажання воювати. Навпаки, потрібно спочатку врости в червоноармійські маси, зблизитися з ними, завоювати довір’я, а потім розгорнути національно-визвольну роботу. Спрямуваьт її на те, щоб викликати у червоноармійців невдоволення, ненависть до Сталіна, сталінського режиму, апарату НКВС, партійної верхівки. Доводити, що гітлерівська і сталінська влади – однакові. Червоноармієць повинен прийти до висновку, що в СРСР неминуча національно-визвольна революція, яка закінчиться побудовою самостійних держав усіх народів. З метою проведення пропагандистської роботи серед воїнів Червоної армії, ОУН і УПА широко використовували листівки, плакати. Іншим видом пропаганди було виписування визвольно-революційних лозунгів, закликів на стінах хат, на мурах, парканах, клунях тощо.

Використання регулярних частин радянських збройних сил для боротьби з УПА супроводжувалось певними ускладненнями. Мобілізаційні акції, здійснені на території України за тотальними принципами, сприяли українізації військових частин, що створювало морально-психологічний мікроклімат, часто непридатний для протиупівської пропаганди. Власне військові акції проти УПА доповнювалися “додатковими заходами по боротьбі з бандитизмом”, під якими слід розуміти облави та арешти всіх підозрілих у зв’язках з повстанцями, членів їхніх сімей та рідних, виселення їх до східних районів СРСР. В інформації секретареві ЦК КП(б)У Хрущову Тернопільський обком партії та облвиконком повідомляли, що ними прийнято рішення “Про відселення жителів з 25-кілометрової смуги згідно постанови Військради 1-го Українського фронту від 3 квітня 1944р.”. У деяких областях ухвалювалися спеціальні постанови, спрямовані на ліквідацію повстанського руху. Прикладом може служити рішення бюро Волинського обкому КП(б)У “Про посилення боротьби з бандитськими групами, так званими “УПА” і “УНРА” від 25 вересня 1944р., у якому, зокрема, міститься інформація про те, що з моменту звільнення області з повинною до органів радянської влади з’явилося понад 1200 учасників УПА і УНРА, вбито понад 2000, взято в полон і заарештовано 2100 бандитів, розгромлено 197 оунівських організацій та 14 банд.
^ Боротьба УПА проти польських збройних формувань
Причиною боротьби УПА проти поляків стало традиційне українсько-польське суперництво в Галичині та на польських землях, де проживали етнічні українці. Війна лише загострила тертя, завдяки якому спалахнуло справжнє вогнище міжнаціональної “вендети”. Згідно з принципом “поділяй і володарюй” як гітлоревський, так і сталінський режими роздмухували це полум’я.

За деякими українськими джерелами винищення українців польськими екстремістами на землях, що межували з етнографіною польською територією, почалося з 1942р. Жертвами стали понад 2000 чоловік українців. З серпня-вересня 1943р. акції польських “плацуфок” поширилися на райони Галичини та Волині. Лише 13-14 березня 1944р. на Холмщині польські терористи дотла спалили 14 українських сіл, розстріляли або замордували 1,5 тисяч чоловік, у тому числі 70% дітей і жінок.

Перша значна протипольська акція відбулася 21-22 квітня 1943р., коли на с.Івана Долина, зайняте німцями й допоміжною польською поліцією, наскочили відділи УПА.

Командування армії Крайової далекоглядно планувало створення “коридору” від Білгоайських і Холмських лісів через Раву-Руську й військові полігони, звідки ще 1940 року радянські власті відселили українців. З цією метою у лісових масивах було зосереджено 15-тисячний військовий контингент армії Крайової (АК), який з наближенням радянсько-ніиецького фронту рушив проти населення Білгорайського, Томашівського та Грубешівського повітів. У відповідь на Холмщину почали прибувати підрозділи УПА. 28 березня 1944р. упівці вдарили на с.Острів, знищивши польських бойовиків і частину жителів.

В останні дні німецької окупації польсько-українські сутички на Холмщини стихають. Разом з тим неспокійніше стає в Галичині, де весною 1944р. поляки спільно з радянськими органами “полювали” за націоналістичним підпіллям. Як наслідок – близько 200 відплатних акцій, в ході яких загинуло понад 5000 поляків.

З просуванням за лінію Керзона у так званому Закерзонні перед місцевим населенням постала сумна альтернатива: або виселятися до східних районів УРСР, або ж залишатися в межах Польщі, де перспективи міжнаціональних відносин не обіцяли нічого доброго. Весною 1945р. в Закерзонні прокотилася нова хвиля бандитизму й геноциду: в с.Павлокома замордовано поляками 30 чоловік, жінок і дітей українського походження, в селах Сівчина та Березці – понад 200 чоловік, в с.Малковичі – 250 чоловік, в селах Пискоровичі, КУрилівці, Люблинці – по 200 чоловік, у с.Ракові – 130, с. Горанці – 135, с.Скоповій – 115.

Обставини, що склалися, змусили командування УПА створити на Закерзонні власну політичну та військово-організаційну структуру з трьох тактичних частин: “Бастіон”, “Данилів”, “Лемко”, підпорядкованих військовому округу “Сян” на чолі з “Орестом”. До них належали підрозділи УПА, що вийшли на Холмщину навесні 1945р., а також 11 сотень УПА та 3 відділи військової округи “Маківка”, які повернулися на Посяння.

Поряд з боями проти польських військ і поліції УПА здійснювала адміністративні функції, забезпечуючи населення українських районів продуктами харчування, худобою, реманентом, допомогала в посівній кампанії. В липні 1945р., коли скінчилося добровільне переселення україніцв з польських територій до УРСР, дію угоди між Польщею та Українською РСР було продовжено. З метою примусового переселення українців та ліквідації УПА польський уряд надіслав до Закерзоння кілька піхотних дивізій. Однак відділи УПА місцями досягли успіху, як це було 5 жовтня 1945р., коли вони захопили залізничні станції Кристинопіль і Сокал-Забужжя. Вагони, призначені для вивозу людей, знищувались, а насильно репатрійованих повернуто додому.
^ Акції УПА
Ось часопис Української Народно-Революційної Армії під командуванням отамана Тараса Боровця-Бульби «За оборону України» від 10 серпня 1943 року. Тут привертають до себе увагу ось ці рядки:

«Бий гада! (підбірка матеріалів). Ідуть німецькі вантажні машини. Перша, друга, третя, четверта. Наша рота (взвод — Г. Б.) лежить на теплій нагрітій липневим сонцем землі. Машини рівняються з нами, падає гостра команда хорунжого Кречета: «Вогонь!». Рвуться міни. Падає кілька сальв і кулеметних серій. Дві машини горять, одна лежить розбита. Обеззброюємо ранених, забираєм забитим зброю. Завдання виконане. Німців ударили ще раз по транспорту. Хлопці здобули новенькі маузери і машинні пістолі. Козак Буря».
© РОНЛ.орг 2000-2026 По всем вопросам обращаться на эту почту: admin@ronl.org