Реферат: Реферат по радіобіології на тему: Вільгельм Конрад рентген

Загальноосвітня школа №5 І-ІІІ ступенів


Реферат

по радіобіології

на тему:

Вільгельм Конрад РЕНТГЕН.

Відкриття Х-променів


Студента ЗОШ № 5

Класу 11-Б

Сосяка М.





Дрогобич-2006

Рентген Вільгельм Конрад

Вільгельм Конрад Рентген народився 17 березня 1845 р. у прикордонній з Голландією області Німеччини, у м. Ленепе. Він одержав технічну освіту в Цюріху в тій самій Вищій технічній школі (політехнікумі), у якій пізніше вчився Ейнштейн. Захоплення фізикою змусило його після закінчення школи в 1866 р. продовжити фізичне навчання.

Захистивши в 1868 р. дисертацію на ступінь доктора філософії, він працює асистентом на кафедрі фізики спочатку в Цюріху, потім у Гісєнє, а потім у Страсбурзі (1874-79) у Кундта. Тут Рентген пройшов добру експериментальну школу й став першокласним експериментатором. Він робив точні виміри відносини Ср/Су для газів, в'язкості й діелектричній проникності ряду рідин, досліджував пружні властивості кристалів, їх п'єзоелектричні й піроелектричні властивості, вимірював магнітне поле зарядів, що рухаються (струм Рентгена). Частина важливих досліджень Рентген виконав зі своїм учнем, одним із засновників радянської фізики А. Ф. Іоффе.

Наукові дослідження відносяться до електромагнетизму, фізиці кристалів, оптиці, молекулярній фізиці.

В 1895 відкрив випромінювання з довжиною хвилі, більше короткої, ніж довжина хвилі ультрафіолетових променів (X-промені), названі надалі рентгенівськими променями, і досліджував їхні властивості: здатність відбиватися, поглинатися, іонізувати повітря й т.д. Запропонував правильну конструкцію трубки для одержання X-променів — похилий платиновий антикатод й увігнутий катод: перший зробив фотознімки за допомогою рентгенівських променів. Відкрив в 1885 магнітне поле діелектрика, що рухається в електричному полі (так званий “рентгенівський струм”). Його досвід наочно показав, що магнітне поле створюється рухливими зарядами, і мав важливе значення для створення X. Лоренцем електронної теорії. Значне число робіт Рентгена присвячено дослідженню властивостей рідин, газів, кристалів, електромагнітних явищ, відкрив взаємозв'язок електричних й оптичних явищ у кристалах. За відкриття променів, що носять його ім'я, Рентгену в 1901 першому серед фізиків була присуджена Нобелівська премія. З 1900 р. і до останніх днів життя (умер він 10 лютого 1923 р.) він працював у Мюнхенському університеті.

^ ВІДКРИТТЯ РЕНТГЕНА

Кінець XIX ст. ознаменувався підвищеним інтересом до явищ проходження електрики через гази. Ще Фарадей серйозно займався цими явищами, описав різноманітні форми розряду, відкрив темний простір у світному стовпі розрідженого газу. Фарадеєвій темний простір відокремлює синювате, катодне світіння від рожевого, анодного. Подальше збільшення розрідження газу істотно змінює характер світіння. Математик Плюкер (1801-1868) виявив в 1859р., при досить сильному розрідженні слабко блакитнуватий пучок променів, що виходить із катода, та доходить до анода й змушує світитися скло трубки. Учень Плюкера Гитторф (1824-1914) в 1869 р. продовжив дослідження вчителя й показав, що на флюоресцирующій поверхні трубки з'являється виразна тінь, якщо між катодом і цією поверхнею помістити тверде тіло. Гольдштейн (1850-1931), вивчаючи властивості променів, назвав їх катодними променями (1876 р.). Через три роки Вільям К. рук з (1832-1919) довів матеріальну природу катодних променів і назвав їх “променистою матерією” – речовиною, що перебуває в особливому четвертому стані. Його докази були переконливі й наочно. Досвіди з “трубкою Крукса” демонструвалися пізніше у всіх фізичних кабінетах. Відхилення катодного пучка магнітним полем у трубці Крукса стало класичною шкільною демонстрацією. Однак досвіди по електричному відхиленню катодних променів не були настільки переконливими. Герц не виявив такого відхилення й прийшов до висновку, що катодний промінь - це коливальний процес в ефірі. Учень Герца Ф.Ленард, експериментуючи з катодними променями, в 1893 р. показав, що вони проходять через віконечко, закрите алюмінієвою фольгою, і викликають світіння в просторі за віконечком. Явищу проходження катодних променів через тонкі металеві тіла Герц присвятив свою останню статтю, опубліковану в 1892 р. Вона починалася словами: “Катодні промені відрізняються від світла істотно, відносно здатності проникати через тверді тіла”. Описуючи результати дослідів по проходженню катодних променів через золоті, срібні, платинові, алюмінієві й т.д. листочки, Герц відзначає, що він не спостерігав особливих відмінностей у явищах. Промені проходять через листочки не прямолінійно, а дифракціонно розсіюються. Природа катодних променів усе ще залишалася неясною.

От з такими трубками Крукса, Ленарда й інших й експериментував Вюрцбургский професор Вільгельм Конрад Рентген наприкінці 1895 р. Один раз по закінченні досліду, закривши трубку чохлом із чорного картону, виключивши світло, але не виключивши ще індуктор, що живить трубку, він помітив світіння екрана із синеродистого барію, що перебуває поблизу трубки. Уражений цією обставиною, Рентген почав експериментувати з екраном. У своєму першому повідомленні “Про новий рід променів”, датованому 28 грудня 1895 р., він писав про ці перші досвіди: “Шматок паперу, покритого платиносинеродистым барієм, при наближенні до трубки, закритої досить припасованим до неї чохлом з тонкого чорного картону, при кожному розряді спалахує яскравим світлом: починає флюоресцировати. Флюоресценція видна при достатньому затемненні й не залежить від того, чи підносимо папір стороною, покритої синеродистым барієм або не покритої синеродистым барієм. Флюоресценція помітна ще на відстані двох метрів від трубки”. Ретельне дослідження показало Рентгену, “що чорний картон, не прозорий ні для видимих й ультрафіолетових променів сонця, ні для променів електричної дуги, пронизується якимсь агентом, що викликає флюоресценцію”. Рентген досліджував проникаючу здатність цього “агента”, що він для стислості назвав “Х-промені”, для різних речовин. Він виявив, що промені вільно проходять через папір, дерево, ебоніт, тонкі шари металу, але сильно затримуються свинцем. Потім він описує сенсаційний досвід: “Якщо тримати між розрядною трубкою й екраном руку, то видно темні тіні костей у слабких обрисах тіні самої руки”. Це було перше рентгеноскопічне дослідження людського тіла. Рентген одержав і перші рентгенівські знімки, приклавши їх до своєї руки.

Ці знімки зробили величезне враження; відкриття ще не було завершено, а вже почала свій шлях рентгенодіагностика. “Моя лабораторія була затоплена лікарями, що приводили пацієнтів, що підозрювали, що вони мають голки в різних частинах тіла”, - писав англійський фізик Шустер.

Уже після перших дослідів Рентген твердо встановив, що X-промені відрізняються від катодних, вони не несуть заряду й не відхиляються магнітним полем, однак збуджуються катодними променями. “... X-промені не ідентичні з катодними променями, але збуджуються ними в скляних стінках розрядної трубки”,— писав Рентген.

Він установив також, що вони збуджуються не тільки в склі, але й у металах.

Згадавши про гіпотези Герца - Ленарда, що катодні промені “є явищем, що відбувається в ефірі”, Рентген указує, що “щось подібне ми можемо сказати й про наші промені”. Однак йому не вдалося виявити хвильові властивості променів, вони “поводяться інакше, чим відомі дотепер ультрафіолетові, видимі, інфрачервоні промені”. По своїх хімічних і люмінесцентних діях вони, на думку Рентгена, подібні з ультрафіолетовими променями. У першому повідомленні він висловив залишене потім припущення, що вони можуть бути поздовжніми хвилями в ефірі.

Відкриття Рентгена викликало величезний інтерес у науковому світі. Його досліди були повторені майже у всіх лабораторіях світу. У Москві їх повторив П.Н.Лебедєв. У Петербурзі винахідник радіо А.С.Попов експериментував з X-променями, демонстрував їх на публічних лекціях, одержуючи різні рентгенограми. У Кембриджі Д.Д.Томсон негайно застосував іонізуючу дію рентгенівських променів для вивчення проходження електрики через гази. Його дослідження привели до відкриття електрона.


Список використовуваної літератури:

1. Кудрявцев П.С. История физики. гос. уч. пед. изд. Мин. прос. РСФСР. М., 1956

2. Кудрявцев П. С. Курс истории физики М.: Просвещение, 1974

3. Храмов Ю. А. Физики: Библиографический справочник. 2-е издание, испр. и дополн. М.: Наука, главная ред. физ.-мат. лит., 1983