Реферат: Міністерство освіти І науки україни ////////////////////////////////////////////////////////////////////// курсова робота

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

//////////////////////////////////////////////////////////////////////


КУРСОВА РОБОТА


з курсу «Фінанси»


на тему: «РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ У ФОРМУВАННІ

БЮДЖЕТНИХ РЕСУРСІВ ДЕРЖАВИ»


Виконала студентка

3 курсу групи /////////// //////////////////////////////////////////////////////


Перевірила //////////////////////////.


Робота захищена «___» __________ 20__ р.

з оцінкою ____________________________


Підписи викладачів ___________________

___________________


ДОНЕЦЬК – 2011

РЕФЕРАТ


Курсова робота: 20 сторінок, 3 рисунки, 15 джерел, 6 додатків.

Об’єкт дослідження – державний кредит та його роль у формуванні бюджетних ресурсів держави.

Мета дослідження – засвоїти знання в області формування бюджетних ресурсів держави, проаналізувати фактичний стан проблеми державного кредиту та його ролі у формуванні бюджетних ресурсів держави.

Курсова робота складається з трьох частин. У першій частині курсової роботи розкривається теоретична сутність об’єкта дослідження, зокрема, надані визначення і класифікація державного кредиту, описаний контроль державного кредитування, наведені правові основи регулювання державного кредитування. У другій частині роботи наводиться аналіз надходження державних кредитів у бюджет України, у тому числі проаналізована динаміка державного кредитування України у 2008-2010 роках, відстежені джерела надходжень кредитів у бюджет України. У третій частині курсової роботи запропоновані шляхи вдосконалення системи державного кредитування в Україні, які базуються на міжнародному досвіді врегулювання боргових проблем, зокрема наведені орієнтири державних кредитів і зроблений невеликий прогноз стану державного боргу до 2013 року.


^ БЮДЖЕТ, БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ, ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ, ДЕРЖАВНИЙ БОРГ, ДЕРЖАВНІ ПОЗИКИ, ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ, ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ, КАЗНАЧЕЙСЬКІ ЗАБОВ'ЯЗАННЯ, ОБЛІГАЦІЇ.


ЗМІСТ




1

1.1

1.2

1.3

2

2.1

2.2

3

3.1

3.2

Вступ …………………………………………………………………………………

Державний кредит і його значення ………………………………………………...

Класифікація державного кредиту …………………………………………………

Контроль державного кредитування..……………………………………………...

Правове регулювання державного кредитування ………………………………...

Аналіз надходження державних кредитів у бюджет України .………….. ………

Аналіз динаміки державного кредитування України у 2008-2010 р……………..

Джерела надходжень кредитів у бюджет України………………. ……………….

Шляхи вдосконалення системи державного кредитування в Україні …………...

Міжнародний досвід врегулювання боргових проблем ………………………….

Боргові парадокси і орієнтири державних кредитів ………………………………

Висновки …………………………………………………………………………….

Перелік посилань ……………………………………………………………………

Додатки

4

5

5

6

8

10

10

13

15

15

16

19

20



ВСТУП


Держава як суб'єкт економічних відносин для покриття своїх витрат залучає не тільки доходи бюджету, але і додаткові, сформовані на позиковій основі, фінансові ресурси. Унікальним спосіб їхнього одержання виступає державний кредит, що виражає відносини між державною і численними фізичними і юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду (поряд з бюджетом) у руках держави. У даному випадку держава виступає позичальником засобів, а населення, підприємства й організації - кредиторами.

На сьогодні економіка України потребує здійснення ефективних економічних реформ та стабільного економічного зростання. Вирішення завдань економічної політики неможливе без значних капіталовкладень, мобілізація яких на сучасному етапі потребує внутрішніх та зовнішніх запозичень. Тому сучасна фінансова політика держави об’єктивно визначає необхідність використання державних запозичень.

Об’єктом дослідження в курсовій роботі виступає фінансова система України.

Предмет дослідження – державне кредитування бюджетних ресурсів держави.

Мета курсової роботи – засвоїти знання в області формування бюджетних ресурсів держави, проаналізувати фактичний стан проблеми державного кредиту та його ролі у формуванні бюджетних ресурсів держави.

Поставлені такі задачі: вивчити поняття державного кредиту і визначити його значення, проаналізувати надходження державних кредитів у бюджет України, запропонувати шляхи вдосконалення системи державного кредитування в Україні.

Методологія та методика дослідження базується на системному підході до загальнотеоретичного, історико-еволюційного осмислення особливостей становлення і розвитку державного кредиту, його використання, зокрема у зарубіжних країнах. При вивченні структури і динаміки внутрішнього і зовнішнього державного боргу України використовувалися діалектичний та логічний методи, методи аналізу і синтезу, конкретного і абстрактного, порівняльних характеристик. Також для досягнення поставленої мети використовувалися інструменти економіко-математичного моделювання та графічного представлення результатів дослідження.

З історії відомо, що уряд ще на початку вісімнадцятого століття прибігав до послуг державного кредиту для покриття своїх витрат. Саме тоді з'явилися перші державні позики, хоча істотними і відносно регулярним джерелом надходжень у скарбницю почали виступати лише із середини вісімнадцятого століття. В умовах феодальної Росії основними внутрішніми кредиторами були монастирі і церква. Однак поступово соціальна база державного кредиту розширилася: позикодавцями ставали купці, промисловці, іноді землевласники. Уряд брав гроші на добровільній основі під забезпечення державним майном. Однак нерідко позики надавалися й у примусовому порядку.

У цей час сформувалися наступні форми і види державного кредиту:

державні позики - внутрішні і зовнішні;

випуск казначейських зобов'язань;

вилучення засобів у казенних банків.

Поступово найбільшим боржником банківської системи стає царський уряд. До 1861 р. державний борг складав значну суму - 1264 млн. карбованців. Виплата погашень і відсотків по позиках досягла 50 млн. карбованців. Чи майже 15% бюджетних витрат [1].

Історія державного кредиту показує, що причиною оформлення позикових операцій виступає наявність бюджетного дефіциту. Випробуючи потребу в додаткових фінансових ресурсах, уряд не відмовляється від можливості мобілізації додаткового фінансового фонду й в умовах збалансованого бюджету. Це є цілком виправданим кроком, оскільки за рахунок засобів фонду державного кредиту можуть фінансуватися додаткові програми господарського і соціально-культурного будівництва негайно, без чекання надходження звичайних бюджетних доходів.


^ 1 ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ


Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого грошового фонду (кошти, що мобілізуються з його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні відокремленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окремих випадках з його допомогою можуть мобілізуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії та на поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду.


^ 1.1 Класифікація державного кредиту


Державний кредит може мати дві форми: ощадна справа і державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощадні банки незалежно від форми власності діють на комерційних засадах і мобілізовані кошти формують їхні кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може спрямовуватись на придбання державних цінних паперів і тому належати до державного кредиту.

Державні позики є основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють державні позики, що надаються на підставі угод і забезпечені випуском цінних паперів. Угодами оформлюються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. З допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Оформлення державних позик може здійснюватися двома видами цінних паперів – облігаціями і казначейськими зобов’язаннями (векселями). Облігація являє собою боргове зобов’язання держави, за яким у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість – зазначену суму боргу – і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю облігації становить курсову різницю. Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів чи на дисконтній основі. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформлюються короткострокові позики (іноді середньострокові – казначейські ноти), облігаціями – середньо- та довгострокові.

Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні – на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні – надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій.

За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управління. Надходження від них спрямовуються у центральний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

За ознакою характеру використання цінних паперів є ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на заставні і без заставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування – принцип матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Без заставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом держави.

Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).

За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід установлюється у вигляді позичкового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводитися щорічно, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід у цьому разі отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.

За характером погашення заборгованості розрізняють два його варіанти: одноразова виплата і виплата частинами. При погашенні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший – позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий – позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій – щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій – навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки.

Залежно від зобов’язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом і без права довгострокового погашення. Право довгострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

Таким чином, державний кредит являє собою сукупність досить різноманітних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід спрямований на створення сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дає змогу максимально врахувати різнобічні інтереси юридичних та фізичних осіб. У загальному вигляді класифікація державного кредиту наведена у додатку 1.


^ 1.2 Контроль державного кредитування


Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відносин, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позичкових коштів, так і на їх погашення.

Залучення позик повинно ґрунтуватись на двох чинниках: мінімізації вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, з допомогою відповідної процентної політики, по-друге, через установлення відповідних умов випуску і погашення позики. Процентна політика відображає при цьому два протилежні чинники: мінімізацію вартості позики і максимізацію її привабливості, яка, у свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який є своєрідним індикатором цього ринку. Отже, сама ситуація на ринку сприяє мінімізації вартості позик. Тому привабливість державних позик досягається насамперед за рахунок високих гарантій держави щодо повернення коштів і виплати доходу.

Стабільність державних цінних паперів досягається через оптимізацію насиченості ними фінансового ринку. Цінних паперів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації надходжень від державних позик, а з іншого – не повинно бути їх надлишку, який може спричинити падіння курсової ціни.

Державне запозичення може здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування доходів держави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування. При цьому обов’язково має забезпечуватись ефективність та результативність використання позичених коштів.

Випуск державних позик ґрунтується на таких передумовах:

наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти;

довіра кредиторів до держави;

заінтересованість кредиторів у наданні позик державі;

можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.

Вихідною передумовою є наявність кредиторів – без цього випуск позик безглуздий. Довіра кредиторів до держави може бути високою чи низькою, однак феномен держави полягає в тому, що вона практично ніколи не може повністю втратити довіру. При цьому довіра до неї завжди дещо вища, ніж до емітентів – юридичних осіб. Саме цей чинник надійності становить основну заінтересованість кредиторів.

Найважливішим чинником державних позик є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу. Це забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і заінтересованість у наданні їй позик. Головне при цьому – реальне забезпечення боргів, що, у свою чергу, досягається за рахунок зароблених на залучених коштах доходів.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

додаткові надходження від податків;

економія коштів від зменшення видатків;

емісія грошей;

залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом є доходи, отримані від інвестування позичених коштів. Вони найповніше відображають сутність і принципи кредиту та забезпечують фінансову стабільність. Надходження від збільшення податків чи економія від зменшення видатків також реальні джерела, однак тут є певні обмеження. Якщо збільшення податкових надходжень досягається за рахунок розширення податкової бази внаслідок використання позик, то це цілком прийнятно. Однак якщо існує необхідність введення для покриття заборгованості нових податків чи збільшення ставок діючих (аналогічно зменшення видатків для економії коштів), то краще це робити відразу, а не випускати позику. Адже за позикою треба виплачувати дохід, тобто збільшення податків при поверненні боргу будуть більшими, ніж у момент випуску позики. Аналогічно скорочення видатків у майбутньому має бути більшим, ніж у даний момент.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки вона веде до інфляції, яка знецінить повернені державою кредиторам кошти. Тому за відсутності реальних джерел погашення боргу доцільніше відразу використати грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту, ніж випускати позики, для погашення яких у майбутньому доведеться друкувати більше грошей, тобто рівень інфляції в даний момент буде менший, ніж у майбутньому.

Погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик веде до зростання державного боргу. Таке джерело може використовуватись тільки як разове. Якщо ж воно використовується постійно, то це не що інше, як так звана «фінансова піраміда». Подібна фінансова політика є необґрунтованою і веде до фінансового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспроможною.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі зумовлює формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним [2].


^ 1.3 Правове регулювання державного кредитування


Жодні правовідносини в галузі державного кредиту не можуть виникати і розвиватися без відповідного правового їх оформлення, без створення адекватної нормативної бази. Насамперед участь законодавчих і виконавчих органів державної влади, а також фінансових і кредитних органів у правовідносинах з державного кредиту та їх ролі в цьому закріплені Конституцією України та чинним законодавством України. Зокрема, в Конституції України в найзагальніших рисах викладені компетенція та повноваження, принципи діяльності в галузі державного кредиту Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України і Національного банку України.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймає Міністерство фінансів України. В рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску. Порядок визначення реалізаційної ціни казначейських зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України, враховуючи насамперед час їх придбання. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань направляються на покриття біжучих видатків державного бюджету. Виплата доходів за казначейськими зобов'язаннями і їх погашення здійснюються у відповідності з умовами їх випуску.

Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, інформації про їх випуск також визначаються Кабінетом Міністрів України чи за його дорученнями Міністерством фінансів України. При цьому орган, який реєструє випуск цінних паперів та інформацію про випуск цінних паперів – Державна комісія України з цінних паперів та фондового ринку - зобов'язаний перевірити відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України. У випадку виявлення недостовірних даних в опублікованій інформації про випуск акцій і облігацій підприємств Державна комісія України з цінних паперів і фондового ринку наділена законодавцем правом призупиняти їх розміщення до тих пір, поки емітент цінних паперів не внесе в них відповідні зміни.

Окремі відносини в галузі державного кредиту регламентуються правовими нормами, викладеними в Законах України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про бюджетну систему України», «Про Державну податкову службу в Україні» та в ряді інших законів.

Конкретні правовідносини з приводу надання державних гарантій виникають на підставі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України. Рішення про надання юридичним особам - резидентам права використання іноземних кредитів приймаються на засіданні Кабінету Міністрів України і оформляються відповідною постановою. Чинний порядок передбачає оформлення рішення про надання іноземного кредиту за умов валютної самоокупності; умови укладення юридичною особою та уповноваженим банком кредитних та інших угод, а також договорів застави, поруки або укладення договору страхування. Вважається, що ці умови мають бути загальними і єдиними абсолютно для всіх позичальників без винятку. Спосіб забезпечення кредиту повинен покривати: суму основного боргу, проценти за користування кредитом, витрати на його обслуговування тощо.

Оформлення індивідуальних гарантій Кабінету Міністрів України здійснюється Мінфіном України та відповідними державними органами за поданням банку-агента після укладення індивідуальної угоди між Мінфіном та юридичною особою, де визначається механізм бюджетних витрат. Після одержання оригіналів гарантій банк-агент укладає з іноземним кредитором індивідуальну кредитну угоду і надсилає необхідні документи. У разі надання гарантії юридична особа (позичальник) перераховує на рахунок Мінфіну України плату до 1% річних сум гарантії у терміни, визначені внутрішньою угодою з банком-агентом.

Бюджетний кодекс України регламентує порядок надання гарантій щодо виконання боргових зобов'язань. Зокрема, згідно зі ст. 17 БКУ Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів з боргу [3].

Центральним органом виконавчої влади, який координує роботу з Підготовки та впровадження проектів, що передбачають залучення іноземних кредитів під державні гарантії, є Міністерство економіки. Проекти рішень Кабінету Міністрів України щодо надання кредитів за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії на виконання зобов'язань юридичних осіб-резидентів, розглядаються Урядовим комітетом економічного розвитку.

Агентські функції стосовно окремого кредитора щодо залучення, погашення та обслуговування іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, та надання юридичним особам-резидентам кредитів за рахунок залучених коштів виконують банки-агенти, визначені Кабінетом Міністрів України за результатами конкурсу, порядок проведення якого встановлює Мінфін. Із зазначеними банками-агентами Міністерство фінансів від імені Кабінету Міністрів України укладає агентські угоди, в яких визначається порядок виплати комісійної винагороди банку-агенту за виконання агентських функцій.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих Державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників [4].


^ 2 АНАЛІЗ НАДХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ КРЕДИТІВ У БЮДЖЕТ УКРАЇНИ


2.1 Аналіз динаміки державного кредитування України у 2008-2010 р.


За станом на 01.01.2009 р. державний та гарантований державою борг України дорівнював 189,4 млрд. грн. (24,6 млрд. дол. США) (Рисунок 2.1.1), збільшившись за рік в гривневому еквіваленті в 2,1 рази, в доларовому – на 7,0 млрд. дол.. США, або на 40%.




Рисунок 2.1.1 Державний та гарантований державою борг, 2008 р.


Зростання боргу відбулося як за рахунок державного (83,3% від загальної суми зростання), так і гарантованого державою боргу (в 3,4 рази). Стрімке зростання гарантованого боргу відбулось в листопаді 2008 року внаслідок збільшення заборгованості за позиками, наданими міжнародними організаціями (перший транш Міжнародного валютного фонду в рамках програми Стенд-бай на підтримку банківського сектору).

Відношення державного та гарантованого державою боргу до ВВП на кінець 2008 року становило 19,9% і збільшилось порівняно з попереднім роком на 7,6 процентного пункту.

У 2008 році відбулось перевищення на 18,1 млрд. грн. фактичного обсягу державного боргу над граничним.

Зовнішній борг України на 1 січня 2009 року становив 101,6 млрд. дол. США (55,9% до ВВП), збільшившись упродовж року на 21,7 млрд. дол. США, або на 27,1% (додаток Б). приріст валового зовнішнього боргу було зумовлено зростанням обсягів зобов’язань у банківському секторі – на 8,5 млрд. дол. США, або на 27,4%; інших секторах економіки – на 7,9 млрд. дол. США, або на 25,6%; у секторі органів грошово-кредитного регулювання на 4,3 млрд. дол. США, або у 10,2 рази.

Протягом 2008 року борг державних секторів збільшився на 27,6% та на 1 січня 2009 року становив 19,3 млрд. дол. США, у тому числі:

борг сектору державного управління за 2008 рік зменшився на 0,1 млрд. дол. США до 14,6 млрд. дол. США (14,1% від валового зовнішнього боргу України, 8% від ВВП);

борг сектору органів грошово-кредитного регулювання зріс на 4,3 млрд. дол. США до 4,7 млрд. дол. США;

приватний борг збільшився за 2008 рік на 27% і на 1 січня 2009 року становив 82,3 млрд. дол. США, у тому числі:

приватний борг банківського сектору – 39,4 млрд. дол. США (38,8% від валового зовнішнього боргу та 21,7% від ВВП);

приватний борг інших секторів економіки – 42,9 млрд. дол. США (42,2% від валового зовнішнього боргу та 23,6% від ВВП) [5].

На 01.01.2010 р. державний та гарантований державою борг України становив 317,1 млрд. грн. (39,8 млрд. дол. США) (рисунок 2.1.2), збільшившись за рік на 67,3%.




Рисунок 2.1.2 Державний та гарантований державою борг, 2009 р.


Накопичення боргу в 2009 році відбулося за рахунок:

зовнішнього боргу (на 48,5 %) переважно через отримання кредитів МВФ за програмою «Стенд-бай» на відновлення фінансової та економічної стабільності, перерозподілу Міжнародним валютним фондом СПЗ, а також реструктуризації боргу НАК «Нафтогаз України»;

внутрішнього боргу (в 2,3 рази), що в основному відбулось унаслідок випуску ОВДП для збільшення формування статутного капіталу банків і статутного капіталу НАК «Нафтогаз України» та первинних розміщень ОВДП.

Відношення державного та гарантованого державою боргу до ВВП на кінець 2009 року становило 34,7% і збільшилось порівняно з попереднім роком на 14,7 процентного пункту.

Других рік поспіль спостерігалось перевищення фактичного обсягу державного боргу над граничним, яке за 2009 рік становило 34,2 млрд. грн.

У 2009 році обсяг валового зовнішнього боргу України збільшився на 2% - до 103,7 млрд. дол. США (додаток В).

Зростання зовнішнього боргу протягом 2009 року відбулося за всіма секторами, окрім банківського, де обсяг боргу скоротився на 23% - до 30,4 млрд. дол. США.

Зменшення зовнішнього боргу банківського сектору зумовило скорочення приватного боргу на 6,3%, або на 5,3 млрд. дол. США, - до 79,6 млрд. дол. США.

У 2009 році внаслідок надходження від МВФ другого та третього траншів за кредитом «Стенд-бай» та перерозподілу Спеціальних прав запозичень борг державних секторів зріс на 44,1%, або на 7,3 млрд. дол. США, і на 01.01.2010 р. становив 24 млрд. дол. США, у тому числі:

борг сектору державного управління збільшився на 32,8% - до 15,9 млрд. дол. США;

борг органів грошово-кредитного регулювання зріс на 72,2% - до 8,1 млрд. дол. США [6].

Державний та гарантований державою борг за 2010 рік зріс до 404,3 млрд. грн. або 38,9% ВВП (рисунок 2.1.3).





Рисунок 2.1.3 Державний та гарантований державою борг, 2010 р.


У 2010 році основне зростання боргу відбулося протягом червня-вересня та станом на 01.10.2010 відносно початку року збільшився на 27,2% або на 86,4 млрд. грн.

Збільшення боргу відбулося внаслідок:

перевищення надходження коштів від випуску ОВДП над погашенням (випущено 57,4 млрд. грн. та погашено 14,8 млрд. грн.);

отримання у липні першого траншу кредиту МВФ «Стенд-бай 2010» в обсязі 1,25 млрд. СПЗ;

випуску у вересні ОЗДП 2010 року – 2 млрд. дол. США.

У 2010 році відбулося зростання усіх складових державного та гарантованого державою боргу:

державний прямий внутрішній борг – 47,4% або 43,2 млрд. грн.;

державний прямий зовнішній борг – 27,1% або 36,8 млрд. грн.;

гарантований борг – 7,04% або 6,4 млрд. грн. [7].

На кінець 2010 року обсяг валового зовнішнього боргу України сягнув 117,3 млрд. дол. США (85,7% від ВВП), збільшившись протягом звітного року на 13,9 млрд. дол. США (на 13,5 %).

Динаміка зовнішнього боргу України у 2010 році визначалася:

значними обсягами чистих зовнішніх залучень Уряду (7,1 млрд. дол. США) та довгострокових залучень реального сектору економіки (3,5 млрд. дол. США);

суттєвим накопиченням короткострокового боргу інших секторів за торговими кредитами і простроченою заборгованістю (4,5 млрд. дол. США);

скороченням довгострокових зобов’язань українських банків перед нерезидентами (2,5 млрд. дол. США).

Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення протягом року збільшився на 8,5 млрд. дол. США та на кінець 2010 року становив 47,3 млрд. дол. США. Рівень його покриття міжнародними резервами на кінець року зріс до 73% (на початку року він становив 68%) [8].


^ 2.2 Джерела надходжень кредитів у бюджет України


Залучення іноземних кредитів є нормальним явищем у світовій практиці. А для України нині вони просто необхідні з огляду на складну економічну ситуацію. Дефіцит обігових коштів та брак платоспроможного попиту на вітчизняну продукцію, значний розвиток бартеру (товарообмінних операцій) не дають змоги підняти виробництво на економічно обґрунтований рівень, що унеможливлює покриття дефіциту державного бюджету за рахунок податкових та інших надходжень. Протягом останніх років в країні спостерігається перевищення імпорту товарів та послуг над експортом, що виснажує валютні резерви, спричиняє девальвацію національної валюти, призводить до дефіциту поточного рахунку платіжного балансу. Крім того, Україна є надто залежною від товарів критичного імпорту, насамперед імпортованих енергоносіїв. Тому наша країна потребує залучення зовнішніх фінансових ресурсів і ще тривалий час буде активним споживачем іноземного капіталу.

До основних джерел іноземних коштів, що їх залучає Україна, належать:

позички міжнародних фінансових організацій: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР);

кредити іноземних держав;

кредити держав — постачальників енергоносіїв;

розміщення облігацій внутрішньої державної позики;

надання грантів, субсидій, стипендій, науково-технічної допомоги від міжнародних фінансових організацій та країн з розвинутою економікою.

Перші три джерела є безпосередньо функціональною формою позичкового капіталу і прямим кредитуванням.

Найбільшим іноземним кредитором України є МВФ, що поєднує функції регулювання, фінансування та консультування держав — членів фонду у сфері валютно-фінансових відносин. МВФ займається виключно грошово-кредитними проблемами, тобто платіжним балансом, а проблеми розвитку економіки країни-боржника не входять до його безпосередніх функції. Рекомендації фонду стосуються заходів, що належать до сфери бюджетно-податкової, грошово-кредитної політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних і валютно-розрахункових відносин. Вони пов’язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, змінами валютного курсу тощо. (Додаток Г [9]).

Другим джерелом надходження кредитів в країну є кошти Світового банку. Якщо діяльність МВФ обмежується наданням короткострокових кредитів, то СБ зосереджується на проблемах довгострокового розвитку. Він також надає кредити для фінансування дефіциту державного бюджету й платіжного балансу, але пріоритетом для нього є виробнича сфера. При цьому кредити надаються не окремим підприємствам, а певним галузям економіки під розроблені та затверджені проекти їх трансформації. Кредити надаються як в грошовій, так і в товарній формах. (Додаток Д [10]).

Світовий банк, як і МВФ, у своїй діяльності користується принципом обумовленості, тобто вимагає від країни-боржника виконання певних умов для отримання кредиту, зокрема надання державних гарантій.

Третім фінансовим донором України є ЄБРР. Це комерційний банк, кредити якого не стосуються дефіциту державного бюджету та платіжного балансу, а спрямовуються у виробничу сферу, банківський сектор, на розвиток комунікацій, зв’язку, будівництво готелів тощо. ЄБРР вкладає кошти в об’єкти, які можуть дати належний зиск, а відтак є здатними розрахуватися за кредит. Банк віддає перевагу недержавним структурам господарювання, не вимагає урядових гарантій для надання кредиту, а отримання кожної наступної позики залежить не від стану економіки країни в цілому, а від рівня готовності конкретного проекту [12].

ЄБРР – крупніший інвестор в Україні, він надає їй фінансові кошти в дуже широкому діапазоні, роблячи при цьому акцент на фінансові організації, агропромисловий комплекс, проекти в області нерухомості, виробітки і передачі електроенергії, розвитку інфраструктури, мет