Реферат: Національна академія наук україни державна установа "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
Державна установа "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України"


РЕФЕРАТ

ЦИКЛУ НАУКОВИХ ПРАЦЬ



УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ:

ПРОСТОРОВІ АСПЕКТИ, ФУНКЦІЇ ТА МЕХАНІЗМИ



Шашула

Людмила Олексіївна

Кандидат економічних наук, старший науковий співробітник ДУ "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України", провідний науковий співробітник



Київ – 2012


РЕФЕРАТ

циклу наукових праць к.е.н., с.н.с. Шашули Людмили Олексіївни

«Управління земельними ресурсами:

просторові аспекти, функції та механізми»

До циклу наукових праць входить 20 наукових праць, в тому числі 3 монографії у співавторстві, 8 статей, 9 тез доповідей.

Актуальність досліджень. Розвиток земельних відносин на сучасному етапі вимагає зміни всіх складових цієї системи, тобто інституту власності і користування землею, структури, цілей і задач управління земельними ресурсами, прийомів і методів формування землекористування в різних галузях і сферах діяльності. Тому виникає завдання оцінки просторових умов як одного із механізмів регулювання землекористування через визначення інвестиційної привабливості території. Вирішення поставленого завдання обумовило необхідність аналізу впливу просторових умов на результати господарської діяльності та їх класифікацію. Також важливою є розробка прийомів і методів оцінки окремих факторів просторових умов і моделі їх оперативної комплексної оцінки в умовах інтенсивного розвитку геоінформаційних систем. Актуальним є поглиблення в дослідженнях суто економічних аспектів щодо функціонування земельного капіталу в забезпеченні розвитку регіональної економіки та наповнення місцевих бюджетів.

Мета роботи. Метою роботи є визначення комплексної оцінки просторових факторів, а також розробка заходів інституціонального та організаційно-правового забезпечення щодо оптимізації землегосподарювання в умовах модернізації національної економіки.

Основні завдання. Відповідно до мети в роботі поставлено та вирішено три групи завдань. Перша група завдань орієнтує на дослідження факторів сталого землегосподарювання у просторовому розвитку регіонів з класифікацією просторових умов землекористування і визначення характеру їх впливу на результати господарської діяльності. Друга група завдань охоплює проблеми розробки пропозицій щодо удосконалення управління земельними ресурсами. Третя група завдань пов’язана із визначенням загальних положень методології оцінки просторових умов землекористування, а також механізмів щодо упорядкування на цієї основі господарської діяльності.

^ Новизна роботи. Наукова новизна робіт представлених в циклі визначається відсутністю аналогічних економічних досліджень з розгляду земельних ресурсів як єдиного соціо-еколого-економічного комплексу в триєдиному вимірі: як екологічний інтегральний ресурс, просторовий засіб розміщення продуктивних сил та засіб праці, методологічне та методичне забезпечення впровадження в практику управління. До найбільш вагомих результатів, що представлені у циклі можна віднести наступні.

визначено структурні зміни земельного фонду, як основи забезпечення відтворення умов життєдіяльності населення, з виявленням причин деградації земель.

обгрунтовано шляхи системного підвищення ефективності використання земельних ресурсів в рамках методології розвитку територіальних землегосподарських систем регіонів; визначено поняття «землегосподарська система»

запропоновано алгоритм формування економічної системи сталого землегосподарювання на основі упорядкування інтересів суб'єктів власників земельних ресурсів в контексті забезпечення відтворення земельних ресурсів.

розроблено концептуальні підходи щодо створення правового забезпечення регулювання процесу еколого-орієнтовного сталого землегосподарювання.

запропоновано кластерний підхід до еколого-економічного зонування території України, а також побудовано схему зонування території України за особливостями досягнення сприятливих умов відтворення якісних ознак земельних ресурсів.

проведено районування території України та визначено чотири зони за екологічної цілісністю ландшафтів, відповідно до якої надано пропозиції щодо формування структури регіональних екологічних мереж за рахунок

малопридатних і низькопродуктивних земель з відповідною зміною їх функціонального призначення.

запропоновано підходи щодо побудови механізмів управління процесом функціонального використання земельних ресурсів в складному середовищі взаємодії власників землі.

визначено комплекс заходів забезпечення сталого територіального землегосподарювання, включаючи комплекс організаційних та економічних механізмів щодо забезпечення динамічної екологічної рівноваги територіального простору.

розроблено схему реалізації принципу системного гомеостазу щодо інституціоналізації сталого територіального землегосподарювання за рахунок формування широкомасштабної політики інноваційної системи ефективного землегосподарювання.

^ У циклі наукових праць представлено комплексне дослідження землі як територіальної основи, ресурсу господарської діяльності та життєдіяльності людини в системі соціально-економічного розвитку України.

У наукових статтях "Вибір та обґрунтування комплексу організаційно-економічних заходів екологізації землекористування", "Концептуальні основи екологізації землекористування, визначено, що оскільки земля є універсальним фактором життєзабезпечення суспільства то й сучасне розуміння земельної власності являє собою складний вузол загальнонаціональних, групових (відомчих, територіальних) і індивідуальних (приватних) інтересів, які виникають з приводу розподілу і перерозподілу земельних (територіальних) ресурсів. В роботі дослідження проблеми зосереджені на визначенні земельних інтересів суб’єктів господарювання у двох напрямах: а) інтереси з приводу ефективного використання природних властивостей земельного ресурсу (екологічні та техніко-технологічні аспекти); б) інтереси з приводу товарно-грошових параметрів земельної власності (соціально-економічні аспекти). Розглядаючи земельні ресурси як унікальний об'єкт, на який спрямовані інтереси всіх членів суспільства, у методологічному вимірі вони визначаються одночасно і як природне тіло, і як товар, і як соціально-економічна категорія, яка включена в систему товарно-грошових відносин. В якості основних оцінювальних критеріїв землі виступають продуктивність та ефективність використання, а також охорона і раціональне відновлення втрачених у процесі господарської діяльності корисних її споживчих властивостей.

В статтях "Передумови формування сучасного землекористування: інституціональні аспекти", "Просторове та інституціональне забезпечення сталого землекористування в Україні" визначено, що за суспільством повинна залишатись можливість зміни “правил гри” і сутнісного наповнення прав землевласників і землекористувачів. Суспільство має залишатись головним консолідованим “власником” територіально-земельного ресурсу, делегуючи конкретним земельним власникам свої розпорядчі та інші функції в досить вузьких і відкритих для зміни межах земельного права. Значне місце у вирішенні проблеми на даному етапі розвитку України набуває саме регіональний рівень. І тому організація регіонального простору визначає необхідність прийняття на основі певної системи наукових знань практичних рішень стосовно тактики і стратегії раціонального функціонально-галузевого розподілу земельних ресурсів. При цьому в програмних документах напрями, способи і форми використання земельних ресурсів повинні органічно поєднуватися з іншими факторами й умовами господарської діяльності. Такий підхід забезпечує обґрунтованість не тільки прийняття рішення щодо оптимізації територіально-галузевої структури діяльності, але й ефективного поєднання галузевих особливостей з якісною диференціацією стану окремих частин єдиного територіально-земельного масиву, а також сприяє цілеспрямованому вибору ефективних організаційних структур і механізмів управління виробничо-господарським процесом.

У статтях "Еколого-орієнтовані пріоритети формування рентної політики в регіональних економічних системах", "Теоретико-методологічні основи інституціоналізації землегосподарювання" зосереджено увагу на новітнє поняття "землегосподарювання", яке досить активно вживається на пострадянському просторі. Важливим є те, що воно орієнтує на необхідність більш глибокого дослідження системи соціально-економічних відносин у зв’язку із визначенням специфіки землі як своєрідної категорії власності й особливим видом нерухомості. Набуваючи в умовах ринку властивостей товару і беручи участь як нерухомість у різних ринкових операціях, земля відрізняється від інших груп товарів і категорій нерухомості тим, що земельну ділянку (територію) не можна фізично вилучити і перемістити в просторі, “переробити” і “розчинити” в іншій просторово мобільній продукції, використати та амортизувати без залишку. Ця властивість земельної власності утримує її в центрі пильної суспільної уваги, контролю і жорстких регламентуючих вимог та обмежень. У зв’язку з цим стає зрозумілим, що саме в умовах сьогодення доцільно зберігати можливість забезпечення верховенства суспільних інтересів над індивідуальними. Окрему частину роботи орієнтовано на визначення рентних відносин та оцінювання рентного потенціалу земель територій та розкриття особливостей формування земельної ренти та її впливу на формування місцевих бюджетів і забезпечення сталого розвитку регіонів, як елементу алгоритмізації процесу формування ефективних форм землегосподарювання. Розкрито основні положення методології оцінювання земельно-ресурсного потенціалу відповідно до формування регіональних природно-господарських систем.

У монографіях "Стратегічний потенціал продуктивних сил регіонів України", "Стратегія економічного та соціального розвитку Херсонської області до 2015 року" проведено дослідження динаміки структурно-просторового розподілу земельних ресурсів за цільовим використанням, формами власності та якісним станом. Значну частину присвячено ретроспективному аналізу еколого-економічної ефективності використання земель різного цільового призначення на урбанізованих та сільських територіях. Окремо проведено оцінку місця та ролі земельних ресурсів у формуванні економічного потенціалу і якості навколишнього природного середовища в регіонах. У монографії "Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях" розроблена просторова типізація (зонування) регіонів України за різним цільовим використанням та екологічним станом. Надано наукове обґрунтування економічних і екологічних засад відтворення антропогенно-деградованих природних і урбанізованих територій. Створено програмний комплекс по районуванню територій за екологічним станом і продуктивністю земель, а також розроблено інституціональні та економіко-правові засади оптимізації регіональних землегосподарських систем.

Проведене дослідження за науковим рівнем відповідає досвіду Німеччини, Швеції, США та інших країн.

^ Основні результати.

В циклі робіт дослідження йшли по декільком напрямам.першим єтапом було дослідження земля як територіальної основи та ресурсу життедіяльності людини. В даному контексті визначено, по-перше, динаміку структурно-просторового розподілу земельних ресурсів за цільовим використанням, формами власності та якісним станом. По-друге, проведена ретроспективна оцінка еколого-економічної ефективності використання земель різного цільового призначення на урбанізованих та сільських територіях. По-третє, проведенно оцінки місця та ролі земельних ресурсів у формуванні економічного потенціалу і якості навколишнього природного середовища в регіонах.

В рамках цих напрямів показано необхідність розгляду проблеми забезпечення раціонального землекористування в рамках територіальних землегосподарських систем. Такий підхід дає можливість сконцентрувати увагу на конфліктних ситуацій що виникають з цього приводу та визначити шляхи системного їх подолання. Сутність продукування конфліктності у проведенні реформ у сфері землекористування полягає у тому, що недостатня увага приділяється розробці механізмів системної гармонізації відносин між суб’єктами землекористувачами, в першу чергу, за формами власності, з одного боку, на земельні ресурси, а з другого боку, на засоби виробництва. В цілому, незбалансованість в даної сфері відносин не дає можливості активізуватися процесам відтворення економічної діяльності на регіональному просторі.

Показано, що на характер економічних змін, які відбуваються протягом останніх років суттєво впливають тенденції землекористування, що склалися за рахунок активного впливу на них соціально-економічної стратифікації суспільства. Тому необхідним стає визначення структурних змін земельного фонду, як основи забезпечення відтворення умов життєдіяльності населення на регіональному рівні. Наслідком того, що цей фактор не було враховано при проведенні земельної реформи в Україні, стало причиною ігнорування суспільних інтересів з намаганням відчуження держави від власності на стратегічні категорії земель.

На підставі недосконалості державного регулювання низка взаємовиключних інтересів і мотивацій землекористувачів у сукупності формує стан неврегульованості земельних відносин, а основна складова цих відносин – земельна власність – стала центром зіткнення індивідуальних, групових, а також регіональних та загальнонаціональних інтересів. Інтереси суб’єктів землекористувачів поділено на дві групи: 1 – функціонально-господарські, що виникають з приводу використання земельних ресурсів за умов існуючого рівня техніко-технологічного стану економіки; 2 – соціально-економічні інтереси, що виникають з приводу власності землі та її товарно-грошових характеристик. Показано предметні шляхи системного підвищення ефективності використання земельних ресурсів в рамках методології розвитку територіальних землегосподарських систем регіонів, як домінуючих елементів формування регіональних природо-господарських систем. Визначено поняття "землегосподарська система", що розглядається як сукупність трьох підсистем – природничої (земельні ресурси), виробничої підсистеми (форми використання земельного ресурсу) та соціально-економічної підсистеми (земельні відносини). На даному періоді розвитку України соціально-економічна підсистема є домінуючої, оскільки саме в рамках упорядкування земельних відносин стає можливим формувати схеми ефективного опосередковування взаємодії природних ресурсів й виробничих сил.

Наступним етапом дослідження була дослідження ролі землі як ресурсу господарської діяльності в економічній системі країни, що знайшло відображення в статті «Земля як територіальна основа, ресурс господарювання та життєдіяльності людини».

По-перше, проведено економічний аналіз ефективності землегосподарювання в контексті розвитку економіко-правового забезпечення. По-друге, розкрито зміст рентних відносин та проведено оцінювання методологічних засад визначення рентного потенціалу земель територій, включаючи методи оцінювання земельно-ресурсного потенціалу регіональних природно-господарських систем. По-третє, розкрито теоретико-методологічні підходи щодо впливу земельної ренти на формування місцевих бюджетів і забезпечення сталого розвитку регіонів.

З системних позицій показано, що алгоритм формування економічної системи сталого землегосподарювання, на сучасному періоді, є пов'язаним із визначенням послідовних кроків економічного, організаційного та нормативно-правового характеру щодо упорядкування інтересів суб’єктів власників земельних ресурсів в контексті забезпечення відтворення земельних ресурсів. Втім, оскільки стале землегосподарювання передбачає, в першу чергу, дотримання екологічних вимог, то й системні підходи щодо посилення територіально-просторової функції земельного ресурсу повинно бути орієнтовано в напрямку активізації виробничих сил природи за рахунок забезпечення балансу природних і антропогенно-змінених земель. В такому ракурсі визначення просторових аспектів розвитку землегосподарських систем потребує негайного проведення державної кадастрової оцінки землі.

У роботах визначено узагальнюючі методологічні засади включення рентного потенціалу земель території в контекст процесу, пов’язаного із наповненням місцевих бюджетів з метою формування системи заходів щодо відтворення якісних характеристик земельних ресурсів. На першому етапі необхідно мобілізувати екстенсивні параметри збільшення надходжень від плати за землю до державного бюджету України у супроводі відповідного вдосконалення законодавства щодо орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності. На другому етапі доцільно створити умови для суттєвого підвищення розмірів земельного податку й орендної плати за землі державної та комунальної власності за рахунок переходу на нову, рентну систему визначення податкової бази.

Проведені дослідження показали необхідність переосмислення ролі та направленості дії земельного ринку як впливового інструменту досягнення цільових установок сталого еколого-орієнтованого землегосподарювання. Визначено концептуальні засади інституціонально-правового забезпечення регулювання земельного ринку. З огляду на особливий статус земель сільськогосподарського призначення показано на необхідність врегулювання засад обігу прав власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у Законі України “Про ринок земель“, в частині забезпечення умов формування територіальних землегосподарських систем. Таким чином, алгоритм формування збалансованих територіальних землегосподарських систем повинен формуватися в контексті упорядкування інтересів землекористувачів бізнесу, влади та територіальних громад.

Заключним етапом стало дослідження в триєдиному вімірі землі як територіальна основа, ресурсу господарської діяльності та життєдіяльності людини. Розроблено просторову типізацію (зонування) регіонів України за різним цільовим використанням та екологічним станом з паралельним науковим обґрунтуванням економічних і екологічних засад відтворення антропогенно-деградованих природних і урбанізованих територій. По-другому напряму створено програмний комплекс щодо районування територій за екологічним станом і продуктивністю земель. По-третьому напряму обґрунтовано інституціональні та економіко-правові засади оптимізації регіональних землегосподарських систем.

У рамках формування відповідних економічних відносин за визначеними концептуальними підходами потрібними, в першу чергу, є кроки щодо створення розгорнутого інституціонального забезпечення, яке б дало змогу регулювати процес еколого-орієнтовного сталого землегосподарювання за визначеними напрямами.

Оскільки проблема еколого-орієнтованого використання земельних ресурсів є домінуючої, то в роботі запропоновано, по-перше, використовувати кластерний підхід до відповідного зонування території України. Побудовано схему зонування території України за особливостями досягнення сприятливих умов відтворення якісних ознак земельних ресурсів. Проведено районування території України та визначено чотири зони. До зони високого та середнього рівня екологічної цілісності ландшафтів відносяться області, що розміщені в Українському Поліссі та Карпатах. Зону низького рівня займають області лісостепової зони, Одеська та АР Крим. Дуже низький рівень відмічається решті областей степової зони. Таким чином більша частина території країни характеризується низьким рівнем екологічної цілісності ландшафтів.

Запропоновано підходи щодо побудови механізмів управління процесом функціонального використання земельних ресурсів в складному середовищі взаємодії власників землі. Для цього пропонується закріплення сукупності пільг у системах оподаткування, кредитування, субсидування, відповідної правової бази, а також цільових організаційних, економічних та технологічних засобів, включаючи формування приватно-державних партнерських господарських утворень. Для консолідації зусиль рекомендовано створення Центрів сталого територіального землегосподарювання, завданням яких є впорядкування зв’язків між суб’єктами землекористування, фінансовими інститутами, управлінськими структурами регіональної економіки, а також забезпечення проектної підтримки.

Запропоновано комплекс заходів забезпечення сталого територіального землегосподарювання, включаючи комплекс організаційних та економічних механізмів, щодо забезпечення динамічної екологічної рівноваги територіального простору та підвищення еколого-економічної ефективності сільськогосподарського землекористування, які за характером впливу поділяються на обмежуючі, стимулюючі та стримуючі.

Таким чином, у контексті появи нових поглядів на рушійні фактори просторового розвитку сформовано концепцію методології системного гомеостазу раціонального землегосподарювання. Ключовим аспектом методології є еколого-орієнтоване управління земельними ресурсами з визначенням організаційно-економічних моделей і механізмів, які одночасно забезпечуватимуть процес економічного розвитку певного регіону. розроблено загальну схему реалізації принципу системного гомеостазу щодо інституціоналізації сталого територіального землегосподарювання. Логіка інституціональних змін орієнтує на забезпечення гармонії між колективним інтересом територіальної спільноти та приватними індивідуальними інтересами суб’єктів господарювання. В даному процесі значна роль відводиться державним механізмам та інструментам управління, оскільки зачіпає процес формування широкомасштабної політики формування інноваційної системи ефективного землегосподарювання.

Висновки.

В циклі наукових праць отримано результати вирішення важливої теоретико-методологічної проблеми щодо просторових аспектів формування та оцінки ефективності використання земельних ресурсів у рамках сучасних землегосподарських систем регіонів України.

^ У теоретичному аспекті в роботах розкрито наукові основи функціонального підходу, включаючи концептуальну ідею та сукупність поглядів щодо подолання асиметрії у формах власності на земельні ресурси та засоби виробництва між суб’єктами-землекористувачами в умовах суспільної стратифікації та забезпечення системного гомеостазу в регіональних формах використання земельних ресурсів за рахунок використання сучасних підходів формування господарських систем.

^ У методологічному аспекті запропоновано принципи, положення та методи формування збалансованих економіко-екологічних землегосподарських систем на засадах сталого розвитку регіонів з урахуванням інтересів суб’єктів господарювання та суспільства.

^ У практичному аспекті розроблено напрями, пропозиції, механізми та інструменти інноваційного розвитку землегосподарських систем на основі використання нових організаційно-правових форм господарювання, які забезпечують ефективне використання земельних ресурсів.

Зокрема в науковому дослідженні:

Визначено сутнісні ознаки конфліктних ситуацій, що виникають у сфері землекористування, основним з яких є відсутність системного балансу відносин між суб’єктами землекористувачами, в першу чергу, за формами власності, з одного боку, на земельні ресурси, а з другого боку, на засоби виробництва. Показано шляхи системного їх подолання з орієнтацією на активізацію процесів відтворення економічної діяльності на регіональному просторі.

Показано структурні зміни земельного фонду як основи забезпечення відтворення умов життєдіяльності населення, з виявленням причин деградації земель, як результату ігнорування при проведенні земельної реформи в Україні, суспільних інтересів, з намаганням відчуження держави від власності на стратегічні категорії земель. Недосконалість державного регулювання взаємодії інтересів і мотивацій землекористувачів, продукує стан неврегульованості земельних відносин, а основна складова цих відносин – земельна власність – стала центром зіткнення індивідуальних, групових, а також регіональних та загальнонаціональних інтересів.

Класифіковано інтереси суб’єктів землекористувачів. Визначено дві групи інтересів: а) функціонально-господарські, що виникають з приводу використання земельних ресурсів за умов існуючого рівня техніко-технологічного стану економіки; б) соціально-економічні, що виникають з приводу власності землі та її товарно-грошових характеристик.

У рамках пошуку балансу інтересів розкрито масштаби, пропорції та пріоритети розподілу земельних ресурсів за ступенем господарського освоєння, рівня антропогенного тиску на регіональному рівні з метою забезпечення екологічної рівноваги. Гармонізацію соціально-економічних земельних інтересів зорієнтовано на формування структури земельної власності, яка забезпечує спрямованість на відтворення факторів соціально–економічної життєдіяльності та екологічних умов розвитку регіонального простору.

Показано шляхи системного підвищення ефективності використання земельних ресурсів в рамках методології розвитку територіальних землегосподарських систем регіонів. Визначено поняття "землегосподарська система", що розглядається як сукупність трьох підсистем – природничої, виробничої та соціально-економічної. На даному періоді розвитку України соціально-економічна підсистема є домінуючої, оскільки саме в рамках упорядкування земельних відносин стає можливим формування схеми ефективного опосередковування взаємодії природних ресурсів й виробничих сил.

Показано, що стале землегосподарювання передбачає в першу чергу дотримання екологічних вимог. У зв’язку з цим системні підходи щодо посилення територіально-просторової функції земельного ресурсу зорієнтовано в напрямку визначення узагальнюючих методологічних засад щодо включення рентного потенціалу земель території у процес наповнення місцевих бюджетів, тобто створення бази формування системи заходів відтворення якісних характеристик земельних ресурсів.

Розкрито напрями підвищення ролі та направленості дії земельного ринку як впливового інструменту досягнення цільових установок сталого еколого-орієнтованого землегосподарювання. Визначено концептуальні засади інституціонально-правового забезпечення регулювання земельного ринку. Показано, що формування нормативно-правового забезпечення повинне відштовхуватися від необхідності вирішення конкретних питань територіальної гармонізації суспільних інтересів влади, бізнесу та громади.

Запропоновано кластерний підхід до еколого-економічного зонування території України. Побудовано схему зонування території України за особливостями досягнення сприятливих умов відтворення якісних ознак земельних ресурсів. Надано пропозиції щодо формування структури регіональних екологічних мереж за рахунок малопридатних і низькопродуктивних земель з відповідною зміною їх функціонального призначення.

Показано, що активізацію процесів відновлення природної родючості земель необхідно проводити, в першу чергу, в рамках упорядкування сільськогосподарського землегосподарювання, оскільки саме тут збігаються проблеми просторового та технологічного досягнення екологічної рівноваги.

Доведено, що в результаті підвищення відсотку антропогенно-природних та природних ландшафтів та проведення фітомеліоративних заходів на еродованих землях, можна очікувати значного економічного ефекту у вигляді приросту обсягів урожаю сільськогосподарської продукції по різних регіонах до 25%. Крім того, в даному випадку екологічний ефект відображається у підвищенні рівня екологічної рівноваги та зменшенні площ еродованих земель

Для консолідації зусиль рекомендовано створення Центрів сталого територіального землегосподарювання, завданням яких є впорядкування зв’язків між суб’єктами землекористування, фінансовими інститутами, управлінськими структурами регіональної економіки, а також забезпечення проектної підтримки.

12. Розроблено схему реалізації принципу системного гомеостазу щодо інституціоналізації сталого територіального землегосподарювання. Логіка інституціональних змін орієнтує на забезпечення гармонії між колективним інтересом територіальної спільноти та приватними індивідуальними інтересами суб’єктів господарювання. В даному процесі значна роль відводиться державним механізмам та інструментам управління, оскільки зачіпає процес формування широкомасштабної політики формування інноваційної системи ефективного землегосподарювання.

Основні результати роботи. Оскільки за проектом робота носить фундаментальний, методологічний характер, то в якості загального результату є комплексна, системна економіко-екологічна оцінка сучасного стану та особливостей просторового розподілу та ефективності використання земельно-ресурсного потенціалу в природо-господарських (землегосподарських) системах України та її регіонах. В рамках сучасних уявлень теорії землегосподарства, розроблена і науково обґрунтована методологія та методи екологобезпечного землегосподарювання що забезпечують відповідні умови сталого розвитку регіонів.

Область застосування. Результати роботи орієнтовано на їх застосування урядовими структурами щодо визначення державної політики в галузі управління земельними ресурсами, підвищення еколого-економічної та соціальної збалансованості регіонального землегосподарювання. Крім того результати наукового дослідження рекомендовано для використання науково-дослідним та проектним установам при розробці проектів оптимізації використання та відтворення продуктивного потенціалу земель різного цільового використання і форм власності.

Ефективність результатів роботи. Комплексна оцінка сучасного земельно-ресурсного потенціалу, що висвітлено в монографіях "Стратегічний потенціал продуктивних сил регіонів України", "Стратегія економічного та соціального розвитку Херсонської області до 2015 року"; "Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних транформаціях" має практичне застосування запропонованих концептуально-методологічних основ та стратегії формування системи сталого землегосподарювання в регіонах для зміни парадигми економіко-екологічного функціонування земельних ресурсів і у такий спосіб удосконалити економіко-правові та інституціональні механізми оптимізації використання і відтворення їх продуктивного потенціалу в сучасних регіональних природно-господарських системах та на цій основі розкрити можливість активізації залучення земельно-ресурсного потенціалу в економічний розвиток України.


Провідний науковий співробітник

відділу сталого землекористування,

к.е.н.,с.н.с. Л.О. Шашула


Підпис Л.О. Шашули засвідчую:


Учений секретар,

к.е.н., с.н.с. А.О. Коваленко