Реферат: О. В. Меліхова адвокатура в україні навчально-методичний посібник

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
О. В. МЕЛІХОВА АДВОКАТУРА
В УКРАЇНІ
Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни







ББК 67.75 (4 Укр)

М 47

Рецензенти:


Бура М. А., канд. юрид. наук, доц.
(Київський національний економічний університет)

Нечипоренко О. Ю., канд. екон. наук, доц.
(Київський національний економічний університет)


Рекомендовано до друку Вченою радою КНЕУ

Протокол № 8 від 27.02.03


Редакційна колегія юридичного факультету

Голова редакційної колегії В. Ф. Опришко, д-р юрид. наук, проф.

^ Відповідальний секретар О. Ю. Нечипоренко, канд. екон. наук доц.

Члени редакційної колегії Ф. П. Шульженко, канд. філос. наук, доц.

Г. О. Федоренко, канд. юрид. наук, доц.

О. Г. Яновська, канд. юрид. наук, доц.


Меліхова О. В.

М 47 Адвокатура в Україні: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К.: КНЕУ, 2005. — 89 с.

ISBN 966-574-661-8

Навчально-методичний посібник розроблено з урахуванням навчальної програми студентів-юристів КНЕУ. Містить теми та плани лекцій, список літератури, рекомендованої для вивчення кожної теми, методичні рекомендації до тем у цілому та до кожного питання, теми та плани семінарських занять, теми рефератів, завдання для виконання модулів, критерії оцінювання знань та короткий словник термінів. Може бути використаний студентами для самостійної роботи при підготовці до аудиторних занять з адвокатури.

ББК 67.75 (4 Укр)


Розповсюджувати та тиражувати
без офіційного дозволу КНЕУ забороняється


 О. В. Меліхова, 2005 ІSBN 966–574–661–8  КНЕУ, 2005


ВСТУП


Одне з найважливіших прав людини — право на особисту недоторканність. Воно проголошене Конституцією України (ст. 29). Закріплення цього права в Основному Законі нашої держави відповідає головним міжнародно-правовим документам. Це Загальна декларація прав людини 1948 року (ст. 3), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 9), Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року (ст. 5), Основні положення про роль адвокатів, прийняті в серпні 1990 року VІІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам. Така узгодженість Конституції України з міжнародно-правовими нормами свідчить про розбудову в нашій країні правової держави та громадянського суспільства.

Ст. 59 Конституції України забезпечує кожному право на правову допомогу. А у ст. 29 ідеться про те, що кожному заарештованому чи затриманому з часу його затримання повинна бути надана можливість захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. У такий спосіб держава гарантує юридичну допомогу особам, які її потребують. Зауважимо, що у випадках, передбачених законом, така допомога надається безоплатно. Кожен має право вільно обирати собі захисника.

Щоб проголошені Конституцією права особи були реалізовані, в Україні діє адвокатура.

Закон України «Про адвокатуру»1 було ухвалено Верховною Радою України 19 грудня 1992 року, тобто ще до проголошення Конституції. Уже тоді він закріпив головні принципи діяльності адвокатури. Це — верховенство закону, незалежність, демократизм, гуманізм, конфіденційність. Цим Законом також визначено організаційні форми діяльності адвокатури. Відповідно до ст. 4, адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання. Усі адвокатські об’єднання чи спілки повинні діяти на підставі Закону України «Про адвокатуру» та відповідно до своїх статутів. Засадами діяльності колегіальних організаційних форм адвокатури є добровільність, самоврядування, колегіальність і гласність.

Розбудова правової держави в Україні потребує правової реформи. Щоб підвищити ефективність виконання покладених на адвокатуру завдань, удосконалити її організаційні засади, її, разом з іншими правовими інститутами, необхідно реформувати. Кроком до вдосконалення діяльності адвокатури став Указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» від 30 вересня 1999 року. Ним введено Єдиний реєстр адвокатів України, вперше в нашій країні надано можливість прийняти правила адвокатської етики. Такі заходи були покликані забезпечити реалізацію права громадян на вільний і доступний вибір захисника своїх прав, сприяти впорядкуванню правозахисної діяльності в державі, підвищенню відповідальності адвокатів за виконання своїх професійних обов’язків.

Ще одним етапом на шляху розвитку української адвокатури стали Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року. У них визначено основні принципи адвокатської етики, а саме: незалежність, дотримання законності, домінантність інтересів клієнтів, неприпустимість представництва клієнтів із суперечливими інтересами, конфіденційність, компетентність і добросовісність, чесність і порядність, повага до адвокатської професії, культура поведінки, обмежене рекламування діяльності адвокатів. Особливо важливим є регламентування на вищезгаданих засадах відносин адвоката з клієнтами, судом та іншими учасниками судового процесу, з іншими органами та особами, а також між собою. Правила адвокатської етики сприяють дотриманню в Україні міжнародних стандартів у процесі адвокатської діяльності, гарантують високий рівень виконання адвокатами своїх обов’язків, а також є кроком на шляху форму­вання цивілізованих відносин між державою та адвокатурою.

Отже, в Україні відбувається процес створення належних умов для ефективного та досконалого функціонування адвокатури — інституту, без якого неможливе формування правової держави.

Усе це свідчить про доцільність і можливість підготовки в нашій державі висококваліфікованих, професійно порядних спеціалістів, які пишалися б своєю професією й були гідні звання «адвокат».

З відкриттям у Київському Національному економічному університеті юридичного факультету у його студентів з’явилася мож­ливість отримати знання, необхідні для здобуття спеціальності адвоката. Адже разом з вивченням фундаментальних галузей права, таких як конституційне, цивільне, кримінальне, процесуаль­не, трудове, до навчального плану введено дисципліну «Адвокатура в Україні». Вивчення цього курсу неможливе без засвоєння зазначених вище базових галузей права України, оскільки діяльність адвоката пов’язана із захистом прав та інтересів особи, у зв’язку з порушенням правових норм.

Економічний профіль навчального закладу надає студентам унікальну можливість оволодіти юридичними знаннями й водночас необхідними знаннями економіки. Такий підхід до формування навчальної програми забезпечує найменш болісну інтеграцію молодого фахівця-юриста в суспільство з ринковими від­носинам, що лише формуються. Зауважимо, що певна обізнаність в економіці розширює випускникам-юристам вибір спеціальностей.

Вивчення адвокатури студентами КНЕУ є корисним з огляду на таке. По-перше, якісне оволодіння знаннями з адвокатури неможливе без ґрунтовного засвоєння базових галузей системи права України. Отже, при вивченні нового курсу студенти активізуватимуть теоретичні знання матеріального та процесуального права. По-друге, вони хоча й не отримають можливості безпосередньо після закінчення навчального закладу займатися адвокатською діяльністю, однак матимуть досить широке уявлення про неї. Це сприятиме їхній кращій орієнтації у широкопрофільній професії юриста. Саме це і є головною метою навчальної дисцип­ліни «Адвокатура в Україні».

Курс «Адвокатура в Україні», згідно з навчальним планом, вивчається студентами у 6—8-му семестрах залежно від форми навчання, й це логічно виправдано, оскільки на цей час студенти вже оволоділи базовими знаннями з права.

Викладання дисципліни «Адвокатура в Україні» передбачає: лекції, семінарські заняття, самостійну роботу студентів та індивідуальну роботу викладача зі студентом на денній формі навчання. Перевірка знань здійснюється у формі заліку на денній та вечірній формах та у формі іспиту на заочній.



^ ТИПОВА ПРОГРАМА



Програму курсу «Адвокатура в Україні» складено відповідно до навчального плану спеціальності 6601. Програмою передбачено вивчення тем з історії зародження інституту адвокатури, а також його теоретичних проблем, основних положень чинного законодавства та практики їх застосування.

Навчальна дисципліна «Адвокатура в Україні» складається з двох розділів, що містять 11 тем, сім з яких формують загальну частину, а чотири — спеціальну.

Загальна частина складається з таких тем:

1. Поняття та сутність адвокатури.

2. Адвокатура в Україні в дореволюційний період (1864—1917 роки).

3. Адвокатура в Україні в післяреволюційний період (1917 рік — кінець ХХ ст.).

4. Принципи та гарантії адвокатської діяльності.

5. Організаційні форми діяльності адвокатури.

6. Професійні та соціальні права адвоката та його обов’язки.

7. Дисциплінарна відповідальність адвоката.

Спеціальна частина складається з таких тем:

1. Адвокат — захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

2. Адвокат — представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача.

3. Адвокат як правозахисник і представник у цивільному процесі. Процесуально-правове становище адвоката під час ведення цивільних справ у суді першої інстанції.

4. Діяльність адвоката як процесуального представника на стадіях апеляційного, касаційного провадження та під час перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. Процесуаль­не представництво адвоката на стадії судового виконання.

У процесі викладання та самостійного вивчення дисципліни студентами розв’язуються такі основні завдання: засвоєння теоретичних положень законодавства щодо адвокатури, формування навичок застосування на практиці отриманих знань з метою вирішення конкретних завдань, що стоять перед адвокатами.

У процесі вивчення курсу, крім лекцій і семінарських занять, застосовують інші форми навчання: експериментальні форми практичних робіт — ділові ігри, постановка й вирішення проблем­них ситуацій, аудиторні конференції тощо. У лекціях, які є основним видом занять, даються основи теоретичних знань з дисципліни, розкриваються найскладніші питання адвокатури, прак­тика застосування законодавства. На семінарських заняттях пере­віряється засвоєння студентами теорії з відповідних питань, норм законодавства, пов’язаних з діяльністю адвокатів, відпрацьо-вуються практичні навички при вирішенні конкретних життєвих ситуацій. Засвоєння курсу передбачає також систематичну самостійну роботу студентів.

Підсумковою формою контролю знань є залік (іспит), який має на меті перевірку теоретичних знань студентів, застосування їх у вирішенні конкретних завдань, а також уміння самостійно працювати з науковою та навчальною літературою.

Таким чином, вивчення студентами курсу «Адвокатура в Україні» має на меті:

— дати знання з чинних норм законодавства, що стосуються діяльності адвокатів;

— ознайомити з практичною діяльністю адвокатів у судах України;

— виробити вміння застосовувати норми права в роботі за юридичною спеціальністю;

— визначити потенційне бажання студента в майбутньому пов’язати свою професійну діяльність з адвокатурою.

^ ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. Поняття та сутність адвокатури

Організація правової допомоги на нижчих ступенях розвитку людського суспільства. Походження сучасної адвокатури. Адвокатура в період середньовіччя. Форма сучасної адвокатури. Значення адвокатури.

Тема 2. Адвокатура в Україні у дореволюційний
період (1864—1917 роки)

Адвокатура за часів Київської Русі. Професійна адвокатура за польсько-литовської доби. «Права, по которым судится малороссийский народ». Судова реформа 60-х років ХІХ ст. Положення про адвокатуру 1868 року.

Тема 3. Адвокатура в Україні у післяреволюційний
період (^ 1917 рік — кінець ХХ ст.)

Становлення адвокатури в Україні у 1917—1921 роках. Правові засади оформлення інституту адвокатури України. Перехід адвокатури України на колективні форми організації праці (кінець 20-х — середина 30-х років). Організація адвокатури України за першим загальносоюзним Положенням про адвокатуру (1936—1941 роки). Адвокатура в Україні в період окупації фашистською Німеччиною. Організація та діяльність адвокатури в післявоєнний період (1945 рік — середина 70-х років). Конституційне оформлення правового статусу адвокатури України (1976—1985 роки). Реформування адвокатури в період зародження та становлення правової держави в Україні.

Тема 4. Принципи та гарантії адвокатської діяльності

Визначення адвокатури згідно із Законом України «Про адвокатуру». Верховенство закону, незалежність, демократизм, конфіденційність, гуманізм — основні принципи адвокатської діяльності. Охорона законом професійних прав адвоката, його гідності та честі. Заборона будь-якого втручання в адвокатську діяльність і вимагання від нього та його помічника відомостей, які є адвокатською таємницею. Інші гарантії адвокатської діяльності.

Тема 5. Організаційні форми діяльності адвокатури

Індивідуальна практика адвоката. Адвокатське бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання. Засади діяльності адвокатських об’єднань, їх правовий статус. Функції адвокатів. Спілка адвокатів України.

Тема 6. Професійні
та соціальні права адвоката,
його обов’язки

Основні професійні права адвоката. Соціальні права громадянина, який займається адвокатською діяльністю. Обов’язки адвоката. Адвокатська таємниця.

Тема 7. Дисциплінарна
відповідальність адвоката

Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Дисциплінарна палата. Дисциплінарне провадження проти адвокатів. Дисциплінарні стягнення, які застосовуються щодо адвокатів. Розгляд дисциплінарної справи. Оскарження рішення про накладан­ня дисциплінарного стягнення. Зняття стягнення.

^ ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 8. Адвокат — захисник
підозрюваного, обвинуваченого,
підсудного

Адвокат — захисник підозрюваного. Роль адвоката у провад­женні дізнання та попереднього слідства. Адвокат — захисник обвинуваченого. Адвокат — захисник підсудного.

Тема 9. Адвокат — представник
потерпілого, цивільного позивача
та цивільного відповідача

Адвокат — представник потерпілого. Адвокат — представник цивільного позивача. Адвокат — представник цивільного відповідача.

Тема 10. Адвокат як правозахисник
і представник у цивільному процесі.
Процесуально-правове становище адвоката
під час ведення цивільних справ у суді першої інстанції

Функції адвоката — правозахисника в цивільному процесі. Адвокат-представник у цивільному процесі. Правовідносини адвоката-представника із судом і довірителем.

Повноваження адвоката перед зверненням до суду. Складання заяви, скарги, позовної заяви. Ініціатива адвоката у здійсненні процесуальних дій. Участь адвоката на різних стадіях розгляду цивільної справи в суді першої інстанції.

Тема 11. Діяльність адвоката як процесуального
представника на стадіях апеляційного, касаційного
провадження та під час перегляду судових
рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами.
Процесуальне представництво адвоката
на стадії судового виконання

Адвокат на стадії апеляційного провадження. Адвокат на стадії касаційного провадження. Адвокат і його роль у перегляді судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Процесуальні дії адвоката на стадії виконання судового рішення. Процесуальні дії адвоката на стадії виконання вироку.


^ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ


Тема 1. Поняття та сутність адвокатури

Знайомство з навчальною дисципліною починається з вивчення основних питань організації правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспіль­ства, а також зародження та походження сучасної адвокатури.

У темі розглядаються такі питання:

І. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав людини

16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет України проголосила Україну незалежною державою. Конституція України підтвердила це проголошення. З огляду на це побудова громадянського суспільства та правової держави стала в Україні першочерговим завданням.

Забезпечення здійснення та захисту прав громадян є одним з принципів правової держави. Для його реалізації необхідна система ефективних юридичних засобів. Адвокатура — найважливіший з них.

Вивчаючи це питання, студенти повинні усвідомити роль адвокатури (серед інших інститутів) у юридичному механізмі захис­ту прав людини. Проаналізувавши загалом Конституцію України, Закон України «Про адвокатуру», норми Цивільно-процесуаль­ного та Кримінально-процесуального кодексів України, інші нор­мативні акти, слід з’ясувати місце й роль адвокатури в нашій
державі.

Осмислення місця та значення адвокатури в юридичному механізмі захисту прав людини вимагає від студентів знання теорії держави та права, оскільки поняття юридичного механізму ґрунтується на положеннях цієї дисципліни.

Юридичний механізм, яким забезпечуються права людини, складається із засобів реалізації, охорони й захисту прав людини. Студентам доцільно проаналізувати складові цього механізму: національне законодавство; юридичні процедури реалізації прав людини; юридичні засоби охорони прав людини та юридичні засоби її захисту.

Про роль і значення адвокатури як професійного правозахисного інституту, які відводить їй міжнародна спільнота, студенти можуть також дізнатися з Основних положень про роль адвокатів, прийнятих у серпні 1990 року VІІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам.

ІІ. Організація правової допомоги на нижчих стадіях розвит­ку людського суспільства. Походження сучасної адвокатури

Виходячи з того, що адвокатура — інститут суспільний, вона зародилася й розвивалася разом з розвитком людського суспіль­ства. Що ж стало передумовою виникнення адвокатури, звідки з’явився цей термін, хто мав право бути адвокатом? Важливою обставиною є те, що з самого початку одним з елементів формування адвокатської професії стало ораторське мистецтво, а серед найвидатніших ораторів були Антифон, Лізій, Демосфен та інші визначні філософи. Особливу увагу слід звернути на розвиток форм адвокатської професії в таких країнах Середземномор’я, як Стародавні Греція та Рим, оскільки вважають, що з римської адвокатури почався розвиток світової адвокатури.

Студенти повинні знати походження понять «правозаступництво» та «представництво», зрозуміти їх різницю та єдність у здійсненні адвокатських функцій.

Ще однією рисою формування адвокатської професії у стародавні часи стало визначення поняття професійного злочину. Велике значення мало також зародження гонорарної практики, встановлення присяги та заборона поєднання адвокатської діяльності з обійманням деяких посад (наприклад, посади судді або намісника провінції).

Слід звернути увагу на те, що не в усі часи й не в усіх країнах слово «адвокатура» мало те саме значення, що й сьогодні. Разом з тим варто проаналізувати, які елементи правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства поступово трансформувалися в цивілізованіші форми й знайшли своє сучасне відображення в чинному законодавстві України.

ІІІ. Адвокатура в період середньовіччя

Знайомлячись із цим питанням, студенти повинні спиратися на свої знання з історії середніх віків. Передусім зрозуміти, що розвиток адвокатури пов’язаний у цей час з тим, що публічний і загальний кримінальний процес став перетворюватися на таємний та інквізиційний. У той час адвокатура ще не мала чіткої станової організації.

У процесі опрацювання рекомендованої літератури студенти повинні визначити ознаки, які мала адвокатська діяльність у середньовічній Франції, Німеччині, Англії, і вказати на відмітні риси адвокатури тих часів і розглянути гонорарну практику, форми здійснення адвокатської діяльності, допущення адвоката до участі у процесі.

ІV. Форма сучасної адвокатури. Значення адвокатури

Вивчаючи це питання, студенту слід узагальнити весь поперед­ній матеріал. Зосередивши увагу на походженні та розвитку елементів адвокатської професії, вони повинні дійти висновку, що форми сучасної адвокатури мають історичні витоки. Основних же рис, які існують зараз, вона почала набувати з ХVІ ст. У цей час продовжувала формуватися станова організація адвокатури, органи її самоврядування, з’явилися передумови для адвокатської діяльності (наприклад, наявність стажу практичної роботи), гонорарна практика. Головним досягненням розвитку адвокатури ХХ ст. є її незалежність.

Завдання студента під час вивчення цього питання — отримати знання форм сучасної адвокатури, вміння аналізувати
їх походження, обґрунтування необхідності існування адвока-
тури.

Студенти повинні узагальнити вивчений матеріал, ознайомитися з визначенням адвокатури, яке дає Закон України «Про адвокатуру», і дійти висновку про сутність інституту адвокатури.

Рекомендована література до теми

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К., 1998.

2. Декларація про Державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.

3. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року.

4. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1—2 жовтня 1999 року.

5. Основні положення про роль адвокатів: Прийняті у серпні 1990 року VІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам.

6. Михеєнко М. М., Святоцький О. Д. Адвокатура України: Під­ручник. — К., 1997.

7. Медведчук В. В., Святоцький О. Д. Адвокатура. Історія і су­часність. — К., 1997.

8. Варфоломеєва Т. В., Святоцький О. Д., Кульчицький В. С. та ін. Історія адвокатури України. — К., 2002.

^ ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 1. Поняття та сутність адвокатури

Питання, що виносяться
на семінарські заняття

1. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав людини.

2. Організація правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства.

3. Походження сучасної адвокатури.

4. Адвокатура в період середньовіччя.

5. Значення адвокатури на різних етапах розвитку людства.

Рекомендована література
для підготовки до семінару

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р.

3. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1—2 жовтня 1999 року.

4. Михеєнко М. М., Святоцький О. Д. Адвокатура України: Підручник. — К., 1997.

5. Медведчук В. В., Святоцький О. Д. Адвокатура. Історія і сучасність. — К., 1997.

6. Варфоломеєва Т. В., Святоцький О. Д. Історія адвокатури України. — К., 1992.

7. Основні положення про роль адвокатів: Прийняті у серпні 1990 року VІІІ Конгресом ООН по запобіганню злочинам.

8. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства: Прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі у жовтні 1988 року.

9. Яновська О. Система гарантій адвокатської діяльності — крок до громадянського суспільства // Право України. — 1996. — № 5. — С. 48—51.

10. Гессен И. В. История русской адвокатуры. — М., 1997.

Питання для перевірки знань

1. Поняття адвокатури.

2. Організація правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства.

3. Назвіть найвидатніших судових ораторів Стародавньої Греції та Риму.

4. З адвокатури якої країни почався розвиток сучасної адвокатури?

5. Охарактеризуйте різні етапи розвитку римської адвокатури.

6. Організація адвокатури в середні віки у Франції, Німеччині, Англії.

7. Форми здійснення професійної діяльності адвокатів в епоху Середньовіччя.

8. Передумови допущення до адвокатської професії в середні віки.

9. Зміни, що відбулися в організації адвокатури у ХVІ—ХІХ ст.

10. Відмінність адвокатури ХХ ст. від адвокатури попередніх віків.

11. Доведіть необхідність існування адвокатури в сучасному суспільстві.

12. Які, на ваш погляд, перспективи розвитку адвокатури в Україні?

Практичні завдання

1. Підготуйте розширене пояснення термінів «логограф» і «диктограф».

2. Складіть бібліографічний список видань, які можна викорис­тати під час вивчення цієї теми.

3. Дайте порівняльну характеристику передумов заняття адвокатською діяльністю в різні часи розвитку людства.

Питання для контролю самостійної
та індивідуальної роботи студента

1. Розвиток адвокатури у Франції.

2. Розвиток адвокатури в Німеччині.

3. Розвиток адвокатури в Англії.

4. Відмінність ораторського мистецтва та адвокатської діяльності.

5. Загальні засади розвитку адвокатури на всіх етапах.

Тема для написання реферату

Перспективи розвитку адвокатури в Україні.

Тести для перевірки знань

1. На нижчих стадіях розвитку людського суспільства:

А) правозаступництво було невіддільне від судового представництва;

Б) поняття представництва не існувало;

В) правозаступництво було відокремлене від представництва.

2. У стародавні часи більшість адвокатів була:

А) ораторами;

Б) правозаступниками;

В) священнослужителями.

3. У добу середньовіччя найдовший термін підготовки до адвокатської діяльності передбачався:

А) в Німеччині;

Б) у Франції;

В) в Англії.

4. Основних рис адвокатура почала набувати:

А) з ХІІ ст.;

Б) з ХІХ ст.;

В) з ХVІ ст.

5. Розвиток світової адвокатури почався:

А) з грецької адвокатури;

Б) з китайської адвокатури;

В) з римської адвокатури.

^ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ


Тема 2. Адвокатура в Україні у дореволюційний
період (1864—1917 роки)

Вивчаючи цю тему, студенти повинні ознайомитися з історією адвокатури в Україні другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Слід звернути увагу, що розвиток цього інституту залежав від того, в якій частині України, під впливом яких історичних умов цей процес відбувався, а також зважити на особливості змін в адвокатурі та пов’язаних з нею відносин залежно від території та періоду розвитку.

У темі розглядаються такі питання:

І. Судове представництво як початок української адвокатури

Вивчення цього питання передбачає активізацію знання з історії (доба Київської Русі), цивільного та процесуального права, теорії держави й права. Слід проаналізувати такі поняття, як представництво, повноваження представника за чинним законодавством, припинення представництва, процесуальний статус представника, і дійти висновків про їхнє історичне походження. Звичай, звичаєве право відігравали значну роль у формуванні елементів адвокатури в процесі її зародження. Розглядаючи явища, що стали підвалинами зародження адвокатури України, студенти повинні порівняти поняття судового представництва на початку розвитку української адвокатури й представника в чинному нині законодавстві.

ІІ. Адвокатура за польсько-литовської доби

Студентам доцільно проаналізувати історичні процеси польсько-литовської доби. Слід пам’ятати, що входження українських земель до Речі Посполитої мало загалом негативне значення для розвитку суспільно-політичних відносин і державності України, але щодо формування засад правової системи України, то тут простежується певний позитивний вплив. Характерним стає здійснення захисту професійними юристами, проте ще не визначено нормативно, хто може бути захисником. Захисників називають прокураторами, або речниками. Суттєве значення для детального регулювання судового захисту мали Литовські статути (особливо третій) і Магдебурзьке право.

ІІІ. Адвокатура України в часи Гетьманщини

Зауважимо, що в часи гетьманщини (1648 рік — кінець ХVІІІ ст.) на території українських земель продовжували діяти Литовські статути та Магдебурзьке право. Однак через свою чужорідність вони не могли заповнити правове поле, й тому в першій половині ХVІІІ ст. розпочалася кодифікація українського права. Студент повинен осмислити величезне значення першого кодексу українського права 1743 року — «Права, по которым судится малороссийский народ», розглянути його структуру, а також основні принципи правового регулювання. Слід пам’ятати, що в Кодексі українського права 1743 року вперше вжито слово «адвокат» у значенні «захисник прав сторони». Адвокатами могли бути повнолітні, християнської віри, розумово й фізично повноцінні, світського стану чоловіки. Повноваження в суді адвокат підтверджував документом, виданим клієнтом. Праця адвоката була платною, але були випадки, коли адвокат виконував свої обов’язки безоплатно. За порушення обов’язків до адвоката застосовувалися санкції.

ІV. Адвокатура й судова реформа 60-х років ХІХ ст.

Вивчаючи це питання, необхідно звернути увагу на те, що після проведення судової реформи на початку 60-х років ХІХ ст. адвокатуру в Україні було запроваджено як самостійний правовий інститут. Слід розрізняти значення понять «присяжний повірений» і «приватний повірений», організацію їхньої діяльності. Студенти повинні знати, які повноваження має Рада присяжних повірених. Варто запам’ятати імена визначних діячів української адвокатури того часу, таких як М. Жученко, О. Александров, О. Гольденвейзер.

Після демократичної реформи організації адвокатури у 70-х роках XIX ст. царський уряд почав здійснення реакційних кроків, спрямованих на обмеження досягнень реформи.

^ V. Діяльність адвокатури на західноукраїнських землях

При вивченні питання слід звернути увагу на те, що організація та діяльність адвокатури на західноукраїнських землях мала свою специфіку розвитку. Це пояснюються їхньою історичною відокремленістю від України, їх входженням до складу Австро-Угорщини, Польщі, Молдавського князівства, Туреччини. Об’єд­нання українських земель відбулося лише в першій половині ХХ ст. Для кращого розуміння процесів, які відбувалися в адвокатурі, необхідно активізувати знання з історії України.

Рекомендована література до теми

1. Антонович В. Коротка історія козаччини. — К., 1991.

2. Ганкевич Л. Союз українських адвокатів. — Львів, 1933.

3. Падох Я. Грунтовий процес гетьманщини. — Львів, 1938.

4. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. — К., 1997.

5. Чубатий М. До історії адвокатури на Україні. — Львів, 1934.

6. Права, за якими судиться малоросійський народ: 1743. — К., 1997.

^ ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 2. Адвокатура в Україні
у дореволюційний період (1864—1917 роки)

Питання, що виносяться
на семінарські заняття

1. Судове представництво як початок української адвокатури.

2. Адвокатура за польсько-литовської доби.

3. Адвокатура України за часів Гетьманщини.

4. Адвокатура й судова реформа 60-х років ХІХ ст.

5. Діяльність адвокатури на західноукраїнських землях.

Рекомендована література
для підготовки до семінару

1. Антонович В. Коротка історія козаччини. — К., 1991.

2. Ганкевич Л. Союз українських адвокатів. — Львів, 1933.

3. Падох Я. Грунтовий процес гетьманщини. — Львів, 1938.

4. Святоцький О. Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучасність. — К., 1997.

5. Чубатий М. До історії адвокатури на Україні. — Львів, 1934.

6. Права, за якими судиться малоросійський народ: 1743. — К., 1997.

Запитання для перевірки знань

1. Як називався інститут, що передував організаційно оформленій адвокатурі?

2. Хто виконував роль захисників за часів Київської Русі?

3. Формування адвокатури за польсько-литовської доби.

4. Що таке Литовські статути?

5. Розкрийте зміст поняття «Магдебурзьке право».

6. Адвокатура в період гетьманщини.

7. Кодекс українського права «Права, по которым судится мало­российский народ».

8. Передумови професійної адвокатської діяльності в період, що розглядається.

9. Непрофесійні захисники.

10. Оплата адвокатської праці.

11. Відповідальність адвоката.

12. Коли в Україні було запроваджено адвокатуру як правовий інститут?

13. Як називалися адвокати?

14. На які категорії поділялися повірені?

15. Діяльність присяжних повірених.

16. Діяльність приватних повірених.

17. Діяльність адвокатури в західноукраїнських землях.

Практичні завдання

1. Складіть список літератури для вивчення теми.

2. Сформулюйте й доведіть існування принципів діяльності адвокатури в дожовтневий період.

3. Дайте порівняльну характеристику діяльності присяжних і приватних повірених.

Запитання для контролю самостійної
та індивідуальної роботи

1. Поняття судового представництва.

2. Значення адвокатури за польсько-литовської доби.

3. Коли вперше стали вживати назву «адвокат» у значенні «захисник»?

4. Пам’ятки українського права та їхнє значення у розвитку адвокатури України.

Тема для написання реферату

«Права, по которым судится малороссийский народ».

Тести для перевірки знань

1. Вважають, що українській адвокатурі передувало:

А) судове представництво;

Б) правозаступництво;

В) ораторство.

2. Професійна адвокатура в Україні сформувалася за часів:

А) звичаєвого права;

Б) польсько-литовської доби;

В) гетьманщини.

3. За польсько-литовської доби захисників не називали:

А) речниками;

Б) адвокатами;

В) прокураторами.

4. За часів польсько-литовського панування діяльність адвокатури в Україні регулювалася:

А) кодексом «Права, по которым судится малороссийский народ»;

Б) Біблією;

В) Литовськими статутами.

5. Кодифікація українського права закінчилася кодексом «Права, по которым судится малороссийский народ»:

А) 1743 року;

Б) 1843 року;

В) 1643 року.

6. За часів Гетьманщини, згідно із загальним правилом, адвокатами могли бути:

А) повнолітні чоловіки та жінки;

Б) духовні особи;

В) тільки повнолітні чоловіки.

7. Згідно із судовою реформою 60-х років правове регулювання адвокатури здійснювалося:

А) «Судовими статутами»;

Б) «Адвокатськими статутами»;

В) Положенням про адвокатуру.

8. Згідно із судовою реформою 60-х років повірені — це:

А) судді;

Б) прокурори;

В) адвокати.

9. Присяжні повірені повинні:

А) мати вищу юридичну освіту;

Б) мати будь-яку освіту;

В) мати середню юридичну освіту.

10. Присяжні повірені повинні були мати стаж судової роботи або роботи помічника повіреного не менше, ніж:

А) одного року;

Б) трьох років;

В) п’яти років.

11. «Товариш» — це:

А) заступник голови Ради повірених;

Б) помічник голови Ради повірених;

В) приватний повірений.

12. Приватні повірені допускалися до ведення справ:

А) в усіх судах;

Б) лише в тих судах, до яких вони були приписані.

13. Оплата адвокатських послуг клієнтом називається:

А) зарплата;

Б) гонорар;

В) добровільний внесок.

^ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ


Тема 3. Адвокатура в Україні у післяреволюційний
період (1917 рік — кінець XX ст.)

У темі розглядається досить великий і, головне, нестабільний період історії нашої держави. Це доба революцій, війн, репресій, будівництва соціалізму. Останнім у вказаній темі є період формування правової держави в У