Реферат: Конспект лекцій з курсу „ системи технологій" для студентів 1-3 курсів усіх форм навчання спеціальностей 050107 "

Міністерство освіти і науки України

Харківська національна академія міського господарства


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З КУРСУ

„СИСТЕМИ ТЕХНОЛОГІЙ”

(для студентів 1-3 курсів усіх форм навчання

спеціальностей 6.050107 “Економіка підприємства”,

6.050201 “Менеджмент організацій”)


Харків – ХНАМГ – 2005

Конспект лекцій з курсу „Системи технологій” (для студентів 1-3 курсів усіх форм навчання спец. 6.050107 „Економіка підприємства” і 6.050201 „Менеджмент організацій”). Авт. Шаповал С.В., Морковська Н.Г. – Харків. ХНАМГ, 2005.- 70 с.


Укладачі: С.В.Шаповал, Н.Г.Морковська

Рецензент: О.М.Болотських


Рекомендовано кафедрою ТБВ і БМ

Протокол № 4 від 02.02.05р.


ЗМІСТ




Стор.

Вступ.........................................................................................................................

5

Лекція 1. Тема: „Технологічні системи та технологічні процеси як

економічні об’єкти”......................................................................


6

1.1. Основні поняття курсу...........................................................................

6

1.2. Класифікація технологій........................................................................

7

1.3. Екологічна характеристика технологій................................................

9

Запитання для контролю знань.............................................................

10

Лекція 2. Тема: „Науково-технічний прогрес і економіка”.................................

10

2.1. Особливості та приоритетні напрямки розвитку науки і техніки.....

11

2.2. Системи „високих” технологій.............................................................

11

2.3. Ефективність нової техніки...................................................................

15

2.4. Технологічний ризик..............................................................................

16

2.5. Проблема модернізації виробничої бази і технічний рівень..............

18

Запитання для контролю знань.............................................................

18

Лекція 3. Тема: „Технологічна система виробництва”........................................

18

3.1. Вибір і обґрунтування технологічної схеми виробництва.................

19

3.2. Виробнича структура промислових підприємств...............................

21

3.3. Проектування основного виробництва на промислових

підприємствах.........................................................................................


22

3.4. Контроль технологічного процесу і якості продукції........................

24

3.5. Матеріальний баланс підприємства......................................................

25

Запитання для контролю знань.............................................................

26

Лекція 4. Тема: „Науково-технічна підготовка виробництва”............................

26

4.1. Завдання науково-технічної підготовки виробництва........................

26

4.2. Технологічна підготовка виробництва.................................................

28

4.3. Склад технічної документації на стадії підготовки виробництва.....

30

4.4. Удосконалення організації та управління виробництвом..................

30

4.5. Оптимізація процесів виробництва продукції.....................................

32

Запитання для контролю знань.............................................................

33

Лекція 5. Тема: „Технологія і якість продукції або послуг”...............................

34

5.1. Що таке якість?.......................................................................................

34

5.2. Показники якості продукції...................................................................

36

5.3. Оцінка якості обслуговування споживачів..........................................

39

Запитання для контролю знань.............................................................

39

Лекція 6. Тема: „Технологія будівельного виробництва”...................................

40

6.1. Будівельні процеси.................................................................................

40

6.2. Технічне та тарифне нормування..........................................................

42

6.3. Карти трудових процесів.......................................................................

44

6.4. Потоковість будівельних процесів.......................................................

44

6.5. Контроль якості будівельно-монтажних робіт....................................

46

Запитання для контролю знань.............................................................

48

Лекція 7. Тема: „Технологія електроенергетичного виробництва”....................

48

7.1. Особливості виробництва енергії.........................................................

49

7.2. Розподілення електроенергії.................................................................

50

7.3. Поняття балансу електроенергії...........................................................

52

7.4. Розрахунок енергетичного балансу......................................................

54

7.5. Охорона праці та навколишнього середовища....................................

58

7.6. Енергетичний баланс підприємства.....................................................

59

Запитання для контролю знань.............................................................

60

Лекція 8. Тема: „Технологія і екологія”................................................................

60

8.1. Основні джерела антропогенного забруднення навколишнього

середовища. Характер забруднення......................................................


61

8.2. Види забруднювачів...............................................................................

64

8.3. Вплив забруднювачів на здоров’я людини..........................................

66

8.4. Засоби боротьби зі шкідливим впливом на довкілля..........................

67

Запитання для контролю знань.............................................................

69



ВСТУП


Знання технології допомагає економістам і менеджерам аналізувати господарську діяльність виробництва, підприємств, об’єднань, галузей промисловості або міського господарства. Головне завдання керівника підприємства – забезпечити досягнення найбільшої ефективності суспільного виробництва при найменших витратах праці, машинного часу, сировини, матеріалів і енергії. Метою кожної фірми в умовах ринкової економіки є прибуток. У зв’язку з цим керівниками фірми здебільшого працюють люди з підготовкою в галузі менеджменту, економіки, фінансів, з юридичною освітою. У сучасних умовах менеджер часто повинен сам вирішувати технічні й технологічні питання без залучення спеціалістів.

Технологія впливає на економічну стабільність підприємства, на міцність його позицій на ринку. Це потребує від керівників фірм повсякденної уваги до проблем конструювання і технологій. Тому в навчальних планах підготовки менеджерів і економістів відводиться час для технічних дисциплін.

В умовах ринкових відносин технічна підготовка менеджерів більш універсальна. Молодий спеціаліст повинен добре знати технологію галузі, де він працюватиме, бути конкурентоспроможним на ринку праці.

Метою дисципліни „Системи технологій” є формування знань і навичок з аналізу технологічних процесів економіки та пріоритетних напрямків їх розвитку.

У курсі розглядаються такі питання:

потенційні можливості технологічних методів підвищення ефективності виробництва;

поліпшення якості продукції за рахунок резервів технологічних ліній;

скорочення матеріалоємності та енерговитрат.



Лекція 1

Тема: „ТЕХНОЛОГІЧНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ

^ ЯК ЕКОНОМІЧНІ ОБ’ЄКТИ”


Головне завдання економічної науки – це пошук і обґрунтування найбільш ефективних шляхів розвитку галузей народного господарства з урахуванням необхідності раціонального використання ресурсів виробництва. Найбільший прибуток і економічний ефект досягаються не тільки за рахунок відпрацьованої грошово-кредитної політики, твердої валюти, організації управління, але й використання досягнень науково-технічного прогресу, застосування ефективних технологічних рішень, оптимізації параметрів технологічних процесів щодо нових умов.


^ Основні поняття курсу


Технологія – це наука, яка вивчає і реалізує процеси, методи, засоби переробки сировини в готову продукцію.

Види технології: механічна, хімічна, енергетична, інформаційна, соціальна та ін.

Механічна технологія вивчає процеси і методи переробки сировини, коли змінюється її зовнішній вигляд або розміри (наприклад, подрібнення щебеню, отримання пиломатеріалів).

Хімічна технологія вивчає процеси, що відбуваються при глибокій переробці сировини, змінюючи хімічний склад, будову, властивості матеріалу (наприклад, отримання вапна при випалюванні вапняка).

Енергетична технологія вивчає процеси і методи виробництва і споживання теплової, електричної, ядерної енергії з урахуванням економічної ефективності та екологічної безпеки.

Технологічні системи, як правило, поєднують процеси механічної, хімічної, енергетичної, та інших технологій. У складі такого комплексу відбуваються різні технологічні операції: подрібнення, змішування, ущільнення, випалення та ін.

Інформаційна технологія вивчає методи збирання, переробки, доопрацювання, аналізу інформації, з метою отримання потрібної для виробництва інформації.

Технологічні системи мають свої особливості у виробничій і невиробничій сферах.

Виробнича сфера – сукупність галузей народного господарства і видів діяльності, що створюють матеріальні блага у вигляді продуктів, сортування, пакування та інших функцій, які є продовженням виробництва (промисловість, будівництво, сільське господарство). До матеріального виробництва також відносяться підприємства, які здійснюють матеріальні послуги (транспорт, торгівля, комунальне господарство, побутові послуги, ремонт одягу, прання та ін.).

Нематеріальне виробництво охоплює галузі, що створюють нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надають нематеріальні послуги (медицина, освіта).

Розвиток технологічних систем пов’язаний з умовами сьогодення:

збільшення ролі послуг і невиробничої сфери в економіці;

високий освітянський рівень населення;

творчий підхід до праці;

підвищена увага до захисту навколишнього середовища;

гуманізація економіки;

використання інформаційних систем і технологій.


^ 1.2. Класифікація технологій


Усі технології виробничих підприємств можна поділити на такі групи.

I. Інтенсивна технологія характеризується використанням спеціальних засобів, навичок, знань для того, щоб отримати високоякісні, найміцніші матеріали і вироби, або змонтувати фільм.

II. Індивідуальна технологія необхідна для виготовлення одного виробу за індивідуальним замовленням (наприклад, унікальне медичне обладнання, космічні кораблі, військові літаки, одяг, взуття, меблі та ін.)

Мета інтенсивної та індивідуальної технології – максимальна гнучкість виробництва, висока якість продукції. Але негативний фактор – висока собівартість продукції обмежує сферу діяльності таких технологій.

III. Масове виробництво використовується при виготовленні великої кількості виробів. Такий тип виробництва характеризується високим рівнем автоматизації, механізації, використанням стандартних вузлів і деталей. Технічне обслуговування робочих місць строго регламентоване і стабільне. Продуктивність праці висока, собівартість продукції низька. На базі технологій масового виробництва виготовляють телевізори, холодильники, та ін. Негативною рисою такого виробництва є неспроможність швидко переналагодити обладнання для випуску іншої продукції.

IV. Серійне виробництво передбачає виготовлення продукції партіями з періодичним повторенням. Деталі обробляють на універсальних і спеціальних верстатах з використанням спеціальних пристроїв. Серійне виробництво не потребує високої кваліфікації робітників, тому що обмежена номенклатура виробів і їх багаторазове повторення призводять до швидкого придбання навичок. У серійному виробництві використовують заготовки у вигляді відливок, штамповок, прокату, що дозволяє випускати продукцію з меншими витратами, ніж при індивідуальному виробництві.

V. Безперервне виробництво виготовляє однакову за властивостями продукцію у великих обсягах, наприклад, робота електростанцій, виплавка металів.

VI. Посередницькі технології використовуються банками, телефонними компаніями, бюро з працевлаштування.

Вибір конкретної технології пов’язаний з конкретним виробництвом і поставленою метою.


^ 1.3. Екологічна характеристика технології


У процесі виробництва продукції виникають втрати – матеріальні, енергетичні, часу. Кількість використаної сировини завжди перевищує масу отриманої продукції.

З точки зору екології пріоритет належить виробничій діяльності суспільства (технологія, транспорт, побут), що забезпечує найвищу потужність при найменших витратах сировини, енергії, часу на одиницю потрібного суспільству продукта.

Як екологічна характеристика технології (E.X.T.) приймається


.


Значення першої складової E.X.T. – матеріалоємність визначається якісними характеристиками сировини і залежить від вмісту в ній води, вуглецю, сірки та інших компонентів, що знищуються у процесі виробництва, а також механічними втратами сировини і готового продукту (порох, брак, відходи формування та ін.). Механічні втрати характеризують рівень організації виробництва і ними також можна керувати. Вміст газової складової для конкретної сировини є постійною характеристикою, що суттєво впливає на атмосферу. Тому, вибираючи сировину, треба брати до уваги, що техногенна сировина (попіл, шлаки, шлами і хвости збагачення кам’яних матеріалів).

Чисельник другої складової Е.Х.Т. – величина постійна і відповідає теоретичним витратам енергії. Знаменник характеризує рівень організації енергетичного господарства конкретного підприємства.

Третя складова – час – характеризує загальний рівень технічної культури виробництва, має також економічне значення, тому що скорочення часу сприяє обертанню грошових коштів і зменшенню накладних витрат. Значення Е.Х.Т. менше 3, але чим більше таке значення, тим досконаліше технологія, вище організація виробництва і менше екологічні проблеми.

Із сказаного випливає пріоритетне значення техногенної сировини, вільної від газової складової, на отримання якої вже витрачені сировина (природна), енергія і час.

Для більш повної екологічної характеристики, крім основних техніко-економічних показників, треба визначити вміст радіоактивних, канцерогенних та інших небезпечних для здоров’я людини домішок. Вміст таких речовин обмежений міжнародними нормами й правилами.


Запитання для контролю знань:

Що вивчає механічна технологія?

Що вивчає хімічна технологія?

Назвіть склад виробничого процесу.

Охарактеризуйте індивідуальну технологію.

Назвіть позитивні риси масового і серійного виробництва.

Наведіть приклади застосування безперервного виробництва.

Від чого залежить матеріалоємність виробництва?

Що таке екологічна характеристика технології?


Лекція 2

Тема: „НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС І ЕКОНОМІКА”


Технічний прогрес - це історичний процес удосконалення знарядь праці і методів виробництва. Цей процес забезпечує зростання продуктивності суспільної праці. Технічний прогрес тісно пов’язаний з розвитком науки. Підвищення продуктивності праці є головним критерієм технічного прогресу. Але технічний прогрес сприяє і розвитку людини, впливає на організацію і умови праці. Він позитивно позначається на розвитку економіки, яка, в свою чергу, виступає джерелом фінансування науки.

Темпи науково-технічного прогресу все більш прискорюються. Відбулися технологічні й фундаментальні відкриття у галузі електроніки, радіофізики, оптоелектроніки і лазерної техніки, сучасного матеріалознавства, хімії та каталізу, створення сучасних авіації та космонавтики, бурхливий розвиток інформаційних технологій, отримані разючі результати в галузі мікро- і наноелектроніки. Нова якість народжується у сфері взаємодії науки, техніки і виробництва.


^ 2.1. Особливості та приоритетні напрямки розвитку науки й техніки


У виробництві основне значення для отримання максимально високих результатів має використання досконалої техніки, наукоємних технологій.

Сучасні машини із швидкодіючою механікою та сенсорикою, з сучасними методами управління процесом забезпечують більш ефективну реалізацію процесів ніж раніше. З’явилися машини з інтелектом і системами, які не допускають помилки. Створені системи, які здатні самооптимізуватися.

Мініатюризація технічних компонентів виступає як новий напрям розвитку науки і техніки. Раніше такі технології використовувалися лише в мікроелектроніці.

Розвиток технології у виготовленні функціональних сенсорних елементів дав імпульс для розвитку мікрообробки конструктивних елементів. Важливе значення набувають генеративні технології. Не „розшарування”, а „нарощування” об’ємом виробів є основою для креативного машинобудування.

Інтенсифікація реалізації „високих” технологій можлива лише за умови накопичення наукоємкості, знань суттєвості робочих процесів, засобів виробництва, систем діагностики і забезпечення надійності, використання віртуальної, структурної та параметричної оптимізації на базі математичного системно-теоретичного комп’ютерного моделювання.


^ 2.2. Системи „високих” технологій


Створення „високих” технологій можливе тільки на основі даних фундаментальних і прикладних наук. Такі технології характеризуються не тільки наукомісткістю, але й системністю, екологічною чистотою, надійністю. З метою оптимізації процесів використовується фізичне та математичне моделювання. Робочі процеси забезпечують найвищу точність обробки. На всіх етапах розробки і впровадження „високих” технологій використовуються комп’ютерізація і автоматизація процесів. Отримання виробів з новим рівнем функціональних, естетичних і екологічних властивостей гарантується відповідним технічним і кадровим забезпеченням: прецизійне обладнання та інструмент, характер робочого технологічного середовища, система діагностики, комп’ютерна мережа управління і спеціалізована підготовка персоналу.

Системність технологій полягає у діалектичному взаємозв’язку, взаємодії усіх елементів технологічної системи, усіх основних процесів, явищ і складових.

У технологічній системі найважливіша роль відводиться робочому процесу, який повинен забезпечити досягнення нового рівня функціональних властивостей виробів.

Перевага надається стійким і надійним робочим процесам, в яких ефективно використовуються фізичні, хімічні, електрохімічні та інші явища у поєднанні зі спеціальними властивостями інструментів, технологічного середовища, наприклад, іонопроменева обробка або синтезування речовин.

Оптимізація робочих процесів проводиться з метою мінімізації енергетичних і матеріальних витрат, трудовитрат, собівартості продукції. Для цього необхідні глибокі спеціальні дослідження у конкретній галузі, розробка автоматизованих систем наукового забезпечення.

У сучасних умовах „високі” технології повинні орієнтуватись на гармонізацію з навколишнім середовищем.

Особлива увага приділяється спеціально підготовленому персоналу. До людського фактора висувають такі вимоги: професійна підготовка, комунікабельність, сприймання нового, здатність перенавчатися.

Сьогодні на передній план висувається використання новітніх технологій, здатних суттєво зменшити час на розробку, освоєння і виробництво нових матеріалів або конструкцій. Час виступає як еквівалент фінансів, якості, продуктивності.

Час створення продукту – від виникнення ідеї до впровадження продукту на ринок – суттєво впливає на конкурентоспроможність підприємства. Для промислових товарів цикл створення продукту поділяється на шість етапів.

На першому етапі багаторазово проробляються перш за все дизайн моделей і геометричні прототипи, що виготовляються в одному екземплярі. Функціональні властивості таких прототипів поки що не розглядаються. Матеріал зразків не відповідає матеріалу серійних деталей. Ці прототипи необхідні для виробничого планування як засіб комунікації.

На другому етапі виготовляють 2-5 прототипів з метою перевірити ідею виробу за принципом роботи і оптимізувати процеси виробництва.

У подальшому виготовляються технічні прототипи у великому обсязі (залежно від умов – від 3 до 20), які, по можливості, повинні бути аналогічні кінцевій продукції стосовно матеріалу і прийнятій технології. На цьому етапі проводиться аналіз функцій виробів, тривалості завантаження виробництва, технологічності, реакції споживачів на дослідну партію, вибираються дослідні інструменти. Результати тестів використовуються для оптимізації конструкції.

Впровадження виробів відбувається на передсерійному етапі (залежно від галузі до 500 штук). Це необхідно для планування виробів, для інтенсивного тесту ринку.

Розвиток науки, інформатики, техніки, лазерної технології дозволяє перейти до інтегрованих способів прискореного формоутворення, скоротити цикл створення продукту.

Інтегрований робочий процес прискореного виготовлення деталей – це органічне поєднання можливостей комп’ютерних технологій обробки інформації та трикоординатного моделювання і сучасних способів виготовлення.

Спосіб дозволяє у часі й просторі поєднати конструювання та виготовлення моделі, а також зменшити час її виготовлення на 30-70%. Галузі застосування способу найрізноманітні: машинобудування, авіація, космічні дослідження, електроніка, медицина, бізнес та ін.

Прискорене формування виробів відбувається за рахунок комп’ютерного автоматизованого проектування виробів, комп’ютерної оптимізації їх конструкцій залежно від вимог дизайну, форми, функціональних властивостей; трансформації трикоординатної моделі у сукупність двомірних моделей; можливості матеріалізувати всю модель як одне ціле.

Способи матеріалізації теоретичних моделей різні за ознаками, технологічними можливостями, але є багато спільного:

усі вироби виготовляють на основі комп’ютерного моделювання;

виготовлення відбувається шар за шаром;

вироб отримують не шляхом відшарування припусків із заготовки, а методом нарощування матеріалу;

нарощування матеріалу в процесі формування відбувається при переході від рідини або пороху до твердого стану;

виготовлення елементів не потребує форм або інструментів, тому немає проблем, пов’язаних із складністю форми виробів;

значне скорочення витрат часу.

Способи матеріалізації отримали умовне позначення, що складається з початкових літер слів:

SL (SLA) – Stereolithography – стереолітографія;

SLS (LS) – Selectiv Laser Sintering – вибіркове лазерне спікання;

LOM – Laminated Object Manufacturing – виготовлення шарових об’єктів;

FDM – Fused Deposition Modeling – моделювання оплавленням;

DLF – Direction Light Fabrication – виготовлення направленим світлом;

3Dprinting – TDP – Three Dimensional Printing – трикоординатний глибокий друк.

Для наведених способів матеріалізації необхідні такі матеріали:

фотополімери – SLA;

термопласти – SLS, FDM;

воск – SLS, FDM;

папір, фольга – LOM;

кераміка – TDP;

метали – SLS, FDM.



^ 2.3. Ефективність нової техніки

Для удосконалення виробництва особливе значення має конструювання нової техніки, реконструкція і модернізація підприємства.

Під ефективністю нової техніки розуміють співвідношення результатів від її використання при експлуатації та витрат на її створення і впровадження. Результати виражають технічну, економічну або соціальну сутність і мають різні одиниці виміру, які не завжди узгоджуються з вимірюванням витрат.

Витрати характеризують різні види ресурсів, що витрачаються на виробництво і експлуатацію виробів. До витрат відносять працю виробників і споживачів, сировину, паливо, напівфабрикати, інформаційні та програмні засоби, запасні частини для ремонту і т. ін.

Існує три основних різновиди корисного ефекту, які здійснюють технічні об’єкти в сфері їх безпосереднього використання за призначенням: технічний, економічний, соціальний.

Технічний ефект характеризує технічну користь об’єкта техніки згідно з його призначенням і оцінюється у технічних одиницях виміру. Види показників, через які виражається технічний ефект, визначаються характером і призначенням виробів. Ці показники поділяються на дві групи: експлуатаційні та конструкційні.

Експлуатаційні показники характеризують споживацькі властивості виробів, можливість і ступінь їх реалізації (надійність, економічність та ін.). Наприклад, для обладнання заводів, будівельних машин основний показник технічного ефекту – продуктивність, для транспортних засобів – обсяг вантажних або пасажирських перевезень.

Конструктивні показники характеризують склад, будову, габарити виробів, технологічність, новизну і складність їх конструктивного виконання, вплив прийнятих технічних рішень на скорочення термінів розробки і технологічної підготовки виробництва.

Економічний ефект визначається як економія, що отримується при впровадженні результатів розробки і оцінюється в грошових одиницях виміру, одиницях часу або одиницях, що використовуються для виміру окремих видів ресурсів (матеріальних, енергетичних і т. ін.).

Соціальний ефект характеризує соціальну корисність об’єкта і не може оцінюватися кількісно.

Соціальний ефект виявляється у сферах праці та життєдіяльності людей і оцінюється за ступенєм задоволення їх соціальних потреб за рахунок економії вільного часу, підвищення якості послуг і т. ін.


^ 2.4. Технологічний ризи^ Лекція 4 Тема: „НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА”

При створенні виробництва, коли вирішуються питання впровадження нових об’єктів, заснованих на спеціальних технічних принципах, виникає можливість прийняття різних рішень. Мета й умови розробки на окремих етапах модернізації не певні, витрати не визначені, шляхи й способи досягнення результатів розробки багатоваріантні. У зв’язку з цим проводиться підготовка виробництва у трьох напрямках: наукова, конструктивна і технологічна підготовка.


^ 4.1. Завдання науково-технічної підготовки виробництв^ 7.3. Поняття балансу електроенергії

Необхідність централізованого оперативно-технологічного керування в електроенергетиці пов'язана з особливостями технологічного процесу в електроенергетичних системах. Безперервність процесу виробництва, передачі та споживання електричної енергії , неможливість її складування потребує в кожний момент часу підтримання сумарної потужності електростанцій згідно з споживанням (включаючи навантаження споживачів, втрати в електромережах, споживання електроенергії на власні потреби електростанцій та розподільчих підстанцій), а також з урахуванням зовнішніх перетоків потужності із сусідніми енергосистемами, тобто вести збалансований за електричною потужністю режим роботи Об’єднаної енергосистеми України.

Незбалансованість режиму призводить до відхилення частоти електричного струму і напруги від заданих рівнів, що погіршує надійність і економічність роботи електроенергетичної системи, умови енергозабезпечення споживачів, може створювати аварійні ситуації.

Процес виробництва, передачі та споживання електричної енергії, у зв’язку з його одночасністю та безперервністю, не може бути закінчений на окремих електростанціях. Він завершується в ОЕС України (або окремо працюючій електроенергетичній системі), яка є єдиним безперервно діючим організмом, що може успішно працювати тільки за умови взаємоузгодженої роботи всіх його частин. Тому електростанції енергогенерувальних компаній, самостійні електростанції, енергопостачальні компанії, незалежно від господарського статусу та форм власності, які працюють у складі ОЕС України і є самостійними підприємствами у господарських питаннях, не можуть мати повної самостійності в питаннях режиму роботи і потребують оперативного керівництва з єдиного центру.

Для забезпечення вказаних особливостей і вимог в електроенергетиці в ОЕС України, згідно із Законом України “Про електроенергетику”, створена централізована система оперативно - технологічного керування, верхніми рівнями якої є органи оперативно - енергетичного керування НЕК “Укренерго” та електроенергетичних систем.

Кількісний і якісний розподіл електроенергії при перетоках між енергогенеруючими компаніями, енергопостачальними компаніями та споживачами електроенергії відбувається на підставі договірних взаємовідносин. Ринок електроенергії потребує чіткого контролю за її виробництвом, транспортуванням та споживанням. Такий контроль відбувається шляхом встановлення між суб’єктами господарської діяльності меж балансового розмежування, які зафіксовані у відповідних договорах згідно з Правилами користування електричною електроенергією (ПКЕЕ).

Межа експлуатаційної відповідальності між споживачами і електропередавальною організацією (основним споживачем) за стан і обслуговування суміжних електроустановок визначається за належністю електроустановок за правом власності і фіксується в акті розмежування балансової належності електроустановок і експлуатаційної відповідальності сторін (п 3.1 ПКЕЕ).

Такий порядок розподілу електроенергії необхідний для чіткого визначення її кількості при розрахунках за генерацію, транспортування та спо-живання і відбувається за допомогою відповідних систем комерційного обліку.

Електроустановки споживачів мають бути забезпечені необхідними розрахунковими засобами обліку електричної енергії для розрахунків за спожиту електричну енергію, технічними засобами контролю і управління споживанням електричної енергії та потужності, що встановлюються відпо-відно до вимог стандартів і проектних рішень, а також, за бажанням споживача, засобами вимірювальної техніки для контролю якості електричної енергії.

Основною метою використання систем обліку електроенергії є отримання достовірної інформації про обсяг виробництва, постачання та споживання електроенергії та потужності в Енергоринку для вирішення наступних техніко-економічних завдань:

здійснення комерційних розрахунків за електричну енергію і потужність між членами Енергоринку;

керування режимами виробництва, відпуску, передачі, постачання та споживання електроенергії;

визначення та прогнозування всіх складових балансу електроенергії;

визначення вартості й собівартості виробництва, передачі та розподілу електроенергії.

Облік енергії та потужності в Енергоринку проводиться на межі балансової належності.

При технічній неможливості або економічній недоцільності встановлення обліку на межі балансової належності, за взаємною домовленістю сторін, при погодженні з головним оператором, комерційний облік здійснюється за іншими точками обліку. При цьому фактичні обсяги надходження електроенергії приводяться до межі балансової належності за методикою розробленою зацікавленими сторонами та погодженій Головним оператором.
^ 7.4. Розрахунок енергетичного балансу

Для визначення обсягу електроенергії, яку продає Енергоринок постачальникам електроенергії, розрахункові лічильники повинні встанов-люватись на лініях усіх класів напруги, що відходять до інших постачальників, а також споживачів, які безпосередньо приєднані до мереж інших постачальників.

Зняття показань розрахункових лічильників проводиться щоденно на кінець доби (станом на 24 годину звітної доби облікового часу Енергоринку) і щомісяця (станом на 24 годину останньої доби кожного звітного місяця).

Щоденні показання, що знімаються на кінець звітної доби, використовують для попередніх розрахунків за вироблену на електростанціях та отриману Енергоринком електроенергію. Черговим персоналом електро-станції та підстанції здійснюється зняття показань і передача їх на верхній рівень по телефону до 2-ї години доби, наступної за звітною. Погодинні значення формуються відповідною електроенергетичною системою за домовленістю.

Показання, що знімаються станом на 24 годину останньої доби кожного місяця, використовують для коригування остаточних фінансових розрахунків за звітний місяць за відпущену в Енергоринок і отриману з Енергоринку електроенергію. Зняття показань здійснюється спільно відповідальним персоналом зацікавлених сторін. Складається узгоджений акт показань з підписами відповідальних осіб. Цей акт є підставою для остаточного розрахунку за відпущену в Енергоринок і отриману з Енергоринку електроенергію.

Всі складові балансу електроенергії, за винятком втрат електроенергії в трансформаторах електростанції, визначаються на основі вимірювань розра-хунковими лічильниками та лічильниками технічного обліку.

Втрати електроенергії в трансформаторах електростанції і автотранс-форматорах зв'язку визначаються згідно з методикою про визначення втрат електроенергії у трансформаторах і лініях електропередач.

Для складання щомісячного балансу електроенергії і контролю за технічним станом засобів обліку повинен бути складений акт виробітку та відпуску електроенергії на електростанції з урахуванням місць встановлення розрахункового обліку.

Для складання балансу і визначення техніко-економічних показників електростанції та енергопередавальної організації оперативний персонал щомісяця в один й той же час за визначеним маршрутом повинен записувати показання розрахункових і технічних лічильників. Вищезгадані відомості передають у відповідний підрозділ електростанції та енергопередавальної організації.

Віднесення частки виробленої електроенергії до власних потреб здійснюється згідно з методиками з урахуванням нормативних характеристик блоків, затвердженими Мінпаливенерго.

Загальний баланс енергопередавальної організації формується на основі балансів структурних підрозділів енергопередавальних організацій. Форму-вання балансу кінцевої ланки енергопередавальної організації має особливі умови, а саме те, що в ньому враховується кінцеве споживання електроенергії споживачами. Параметри розрахунку включають в себе:

надходження електроенергії в мережу району електромереж (РЕМ);

корисний відпуск електроенергії споживачам;

перетоки між самими районами електромереж;

витрати електроенергії на транспортування;

витрати електроенергії на власні потреби.

Надходження електроенергії в мережу РЕМ та перетоки між районами електромереж визначаються за розрахунковими приладами обліку, встанов-леними на межах балансової належності на електророзподільних підстанціях.

Таблиця 4 – Звітний баланс надходження, розподілу і технологічних витрат

електроенергії на її транспортування в електромережах

Зарічанського РЕМ за грудень 2004 року.


№

п/п

Стаття балансу

Всього по РЕМ,

тис. кВт/год

1.

Отримано електроенергії від основної мережі

7508

2.

Отримано електроенергії від суміжних РЕМ

1819




в т.ч. Бердичівський

0




Андрушівський

0




Романівський

10




Житомирський

1807




Коростишівський

2




Черняхівський

0

3.

Сумарне надходження до мережі

9327

4.

Корисний відпуск

7616

5.

Виробничі потреби

167

6.

Передача електроенергії, всього

293

7.

Передача електроенергії в суміжні РЕМ

292




в т.ч. Бердичівський

0




Андрушівський

0




Романівський

190




Житомирський

29




Червоноармійський

56




Черняхівський

17