Реферат: Конспект лекцій Тема 1

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ

(короткий конспект лекцій)


Тема 1. Вступ до курсу “Економічна історія”
План
Предмет і завдання економічної історії.

Місце економічної історії в системі наук.

Критерії періодизації курсу.

Економічна історія або історія народного господарства є однією із соціально-економічних дисциплін, вивчення якої сприяє глибокому засвоєнню як загальнотеоретичних економічних дисциплін, так і конкретних економік (економіки промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо).

Економічна історія – наука, яка вивчає еволюцію господарської діяльності, господарського буття людства від первісного суспільства до сучасності.

Економічна історія як наука та навчальна дисципліна виконує декілька дуже важливих завдань. Найважливішим з них є узагальнення та аналіз нагромадженого людством господарського досвіду - позитивного й негативного. Вивчення цього досвіду дозволяє вченим створити короткотермінові та довготермінові прогнози економічного розвитку, розробляти найбільш доцільну економічну стратегію й тактику, давати практичні рекомендації.

Найважливішою функцією економічної історії є також формування у економістів та фахівців інших галузей знань певного типу мислення, завдяки якому можна знайти та проаналізувати історичні корені сучасних економічних проблем.

Економічна історія як наука виникла в ХVІІІ ст. Відтоді швидко та неухильно розширяється перелік тем, які є предметом її аналізу, ускладнюються методи дослідження, зростає кількість наукових шкіл. На сучасному етапі економічна історія вивчає дуже велике коло різноманітних питань. Вона є джерелом фактичного матеріалу для всіх економічних наук, перш за все для економічної теорії (політекономії). У системі економічних наук історія господарства відіграє фундаментальну роль.

Економічна історія обов`язково включає вивчення внутрішньої і зовнішньої політики держави, суспільних рухів, війн, національних ї етнографічних особливостей, законів релігійних культур, науки і мистецтва тощо. Але всі ці проблеми вивчаються не самі по собі, а тільки з точки зору їхньої ролі в розвитку економіки.

З часу виникнення історії господарства як науки робилися численні спроби її періодизації. Російський історик-економіст Л.І.Мечніков в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б.Гільдебранд застосовував для цього історію грошей. Інші дослідники історії господарства брали за основу торгівлю й обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, американець Є.Хентінгтон такою вважав клімат, англієць А.Тойнбі – культуру, релігію.

У 60-х роках ХІХ ст. популярними стали теорії “індустріального суспільства” французького соціолога Р.Арона і “стадії економічного розвитку” американського соціолога У.Ростоу.

Продовженням цих узагальнень стала теорія про постіндустріальне суспільство. У концепції стверджується, зокрема, що залежно від технічного рівня суспільства в історичному аспекті послідовно домінує “первинна” сфера господарської діяльності – сільське господарство; “вторинна” сфера економічної діяльності – промисловість, а на сучасному етапі – “третинна” сфера – сфера послуг та інформатики в якій провідна роль належить науці та освіті.

Формаційний (марксистсько-ленінський) підхід до періодизації історії, в т.ч. історії господарства, не виправдав себе.

Для періодизації економічної історії світу й України обрана схема, яка найповніше відповідає потребам і запитам історико-економічної науки, а саме:

І. Господарські форми первісної доби та перших цивілізацій(від найдавніших часів – V ст. н.е.).

ІІ. Господарські форми доби середньовіччя (VІ- ХV ст.).

ІІІ. Господарські форми періоду формування індустріального суспільства (ХVІ - перша половина ХІХ ст.).

ІV. Господарські форми індустріального та постіндустріального суспільства (друга половина ХІХ-ХХ ст.).

Звичайно, це найбільш узагальнена схема періодизації економічної історії світу, яка дозволяє зрозуміти внутрішню логіку розвитку господарської діяльності.

Знання економічної історії важливе для розуміння того, як діяти більш ефективно і раціонально, змінюючи економічний порядок, а також як краще передбачати соціально-економічні процеси.


Тема 2. Основні етапи господарського розвитку первісного суспільства.

План

Основні риси первісного суспільства і господарства перших цивілізацій (загальна характеристика).

Господарство українських земель у період від найдавніших часів до V ст. н.е.

Первісна доба – найтриваліша в історії людства. Вона існувала від появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (ІV-ІІІ тис. до н.е.). Первісне суспільство поділяється умовно на кам`яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), міднобронзовий і залізний віки. Кожному із цих етапів світової історії були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.

Основними рисами первісного ладу є такі:

вкрай низький рівень розвитку виробничих сил;

колективна праця;

общинна власність на засоби виробництва;

зрівнювальний розподіл продуктів виробництва;

залежність людини від зовнішнього середовища у зв`язку з крайньою примітивністю засобів праці.

Розширення товарного виробництва, поглиблення розподілу общинної праці і посилення обміну поступово сприяли розпаду общинного виробництва і колективної власності, в разі чого поширювалася та зміцнювалася приватна власність на засоби виробництва, яка була зосереджена в руках патріархальної знаті.

Війни між общинами та племенами призвели не тільки до захвату нових територій, але і до появлення полонених, котрі ставали рабами. Поява рабів, майновий розпад всередині общини неминуче призвели до появлення класів і формування класового суспільства і держави.

Перехід від первіснообщинного способу виробництва, заснованого на колективній праці і общинній власності, до класового суспільства і держави є закономірними процесами історії розвитку людства.

Територія України була заселена із найдавніших часів . Перші людські поселення з`явилися тут приблизно 1,5 млн. років тому. Люди селилися в основному на півдні сучасної України, їхнє житло нагадувало курені, накриті шкурами звірів. Основними заняттями були збиральництво та полювання.

Найвіромішою культурою періоду ІV-ІІІ тис. до н.е. була трипільська, найменування якої походить від с.Трипілля на Київщині. Трипільці селилися майже на всій території сучасної України. Основними заняттями трипільців було хліборобство. Було добре розвинене ремесло. Трипільці були праосновою Українського народу, їхні господарські здобутки ставлять трипільську культуру поряд із шумерською, мікенською культурою, дають підставу сучасним науковцям вважати трипільців одним із найцивілізованіших народів неолітичної доби.

У VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. на наших землях проживали скіфи. Наприкінці VІ ст. до н.е. в причорноморських степах формується могутнє державне об`єднання на чолі зі скіфами – Велика Скіфія з столицею поблизу сучасного м.Кам`янки-Дніпровської на Запоріжжі. До її складу входили різні за походженням народи. Це були перші паростки власне державності на території сучасної України.

Важливим заняттям скіфів було ремесло. Скіфські ремісники володіли технологією виплавки міді та заліза, виготовляли зброю, військову амуніцію.

Добре розвиненою була торгівля між скіфськими племенами та грецькими містами-колоніями. Скіфи вивозили хліб, солону рибу, полотно, мед, віск, хутро, а ввозили різні вина, золото і срібло, вироби з дорогоцінних металів, зброю, дорогі тканини та інші товари.

У ІІІ ст. до н.е. почався занепад могутньої держави скіфів.

Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля призвели до розпаду первісної господарської системи. Створюються передумови для виникнення державних утворень – центрів світової цивілізації.


Тема 3. Економічний розвиток країн Стародавнього Сходу та античного світу

План

Господарство та соціально-економічні відносини у країнах Стародавнього сходу.

Античні рабовласницькі суспільства.

Економічні причини розквіту та занепаду країн античного світу.

До країн Стародавнього Сходу відносяться Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Ур, Вавилонське царство)), Стародавня Індія, Китай та інші.

Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняли їх від країн античного світу (стародавня Греція та Рим), які виникли і розвивалися на господарській та духовній основі Сходу, але значно пізніше.

Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвиткові землеробства на високоврожайних поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Найбільшим досягненням єгиптян стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Особливо високого рівня розвитку досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам`ятки.

До країн східного рабства належали також державні утворення Межиріччя (Месопотамії). У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно займалися землеробством, споруджували греблі, канали, інші іригаційні споруди. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. У часи існування могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Як свідчить кодекс законів царя Хаммурані, у Вавилонському царстві існувало лихварство.

Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії.

Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним було так зване східне рабство. Особливість його полягає у тому, що основною продуктивною силою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники. Раби становили незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, численних чиновників, при храмах.

В країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.

Іншим і незалежним від країн Стародавнього Сходу шляхом формувались класове суспільство і держава в античному світі. Рабовласницькій устрій, який склався в Стародавній Греції і Стародавньому Римі, суттєво відрізнявся від стародавньосхідного рабства як відносно більш високим рівнем розвитку виробничих сил, так і найбільш зрілими рабовласницькими виробничими відносинами.

У світовій історії після занепаду Вавилонського царства на Єгипту розпочинається новий період – античний (давній). В авангард світового прогресу стає Греція, яка була розташована на межі трьох континентів – Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних культур. Значне місце в господарстві країни займали ремесла, виплавлення металів, зокрема. Висока могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яке було під контролем держави. Особливо успішно в Стародавній Греції розвивались будівельна справа, обробка каменю. Розвиток ремесел призвів до спеціалізації виробників . Повільніше розвивалося сільське господарство.

Перенаселення Греції і гостра нестача землі у VІІІ-VІ ст. до н.е. зумовила колонізацію та утворення грецьких міст-колоній на берегах Мармурового, Чорного та Егейського морів і т.д. Міста-колоній стали центрами торгівлі греків із сусідніми народами. Широкого розвитку набули в Стародавній Греції торгівля і товарно-грошові відносини.

Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було широке використання праці величезної кількості рабів.

В античному рабстві на відміну від східного рабська праця стала основною продуктивною силою суспільного виробництва.

У 338 р. Греція завоювала Македонія, а в ІІ ст. до н.е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської держави.

Історія Стародавнього Риму одна з найцікавіших сторінок розквіту і занепаду рабовласницького господарства, яка досягла класичних форм.

В економічному житті Стародавнього Риму вирішальна роль належала сільському господарству, яке було багатогалузевим. Фінансова система Риму була розвинена і трималася на експлуатації римських провінцій.

У ІІІ-ІV ст. н.е. господарство Стародавнього Риму починає занепадати. Причиною кризи стало загострення внутрішніх суперечностей та конфліктів. Вичерпала себе рабовласницька система господарювання. Зросло значення невеликих господарств. Провідною формою виробничих відносин у сільському господарстві став колонат, тобто прикріплення до латифукрій колонів – дрібних землеробів та рабів, відпущених на волю. Економічний занепад охопив також ремесло і торгівлю. Зменшилося населення міст. Зазнала краху завойовницька політика Риму. Римська імперія втратила свою економічну єдність.

Остаточне падіння рабовласницької системи в Європі пов`язують із падінням Римської держави. В 476 р. Римська держава перестала існувати, а на її руїнах виникли нові ранньофеодальні держави.


Тема 4. Епоха феодалізму в Європі
План
Основні риси та періодизація феодального господарства.

Форми землеволодіння та соціально-економічні відносили в епоху середньовіччя.

Середньовічні міста. Ремесла. Цехи.

Внутрішня і зовнішня торгівля. Фінанси.

Господарство епохи середньовіччя (феодальне господарство) характеризується перш за все пануванням приватної власності на землю. Основний дохід, а відтак і можливість вижити, люди отримували від землі, яка вважалася головним багатством.

Домінувало натуральне господарство. Обмін відігрівав другорядну роль. Майже всі багатства суспільства створювалися ручною працею. Знаряддя праці були примітивними.

В основі середньовічного господарства лежала власність феодалів на землю і їх неповна власність на виробників-закріпачених селян. Селяни наділялися землею і мали своє господарство. Користуючись землею феодала як наділом, вони зобов`язані були за це обробити панську землю за допомогою своїх знарядь або віддати йому додатковий продукт своєї праці – ренту. Відомі три форми феодальної ренти: відробіткова (панщина), продуктова (натуральний оброк), грошова (грошовий оброк).

Основними формами феодальної діяльності були: феодальна вотчина (французька сеньйорія, англійський манор), ремісничий цех, торгова гільдія. В цілому економіка була аграрно-ремісничою, що єднало її з господарством стародавніх цивілізацій.

Розвиток господарства епохи середньовіччя можна поділити на три періоди. У ранньому середньовіччі (V-Х ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези). ХІ-ХІІ ст. – період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва. У пізньому середньовіччі (ХVІ- перша половина ХVІІІ ст.) зароджується ринкове господарство, з`являються ознаки індустріальної цивілізації.

Генеза та розвиток нових господарських форм в середньовічній Європі мали універсальні ознаки. Вони формувалися в основному на соціально-економічній спадщині Римської імперії та господарських досягненнях германських племен.

Протягом V-ІХ ст. у Франкській державі сформувалася класична форма феодального службового землеволодіння та сеньйоріально-селянських відносин.

Феодальні відносини у .Франції, як і в Англії, Німеччині та інших країнах Європи, досягли зрілості в ХІ-ХV ст. В ХІ-ХІІІ ст. панувала феодальна земельна власність трьох типів: королівська світська, церковна.

З ХІІІ ст. у Франції, а потім і в інших країнах починається криза панщинної системи. Тому феодали здійснюють масовий перехід закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом і грошовий оброк. Цей процес отримав назву “комутації ренти”. Його економічною основою була вища продуктивність праці у селянському господарстві, ніж на панщині. Зростання міст і розвиток товарно-грошових відносин сприяли поширенню грошової ренти.

У ХІV-ХV ст. з`являються нові економічно-правові форми взаємовідносин між феодалами і селянами – оренда, найм тощо, орієнтовані на ринок. З допомогою податків, інших засобів, посилює свої економічні можливості держава.

Відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон) і утворення нових (Любек, Гамбург, Лейпціг, Магдебург) розпочалося з ХІ ст.

Основними причинами процесу урбанізації було загальне економічне піднесення, успіхи в сільськогосподарському виробництві та вивільнення частини населення для занять ремеслом, зростаючі потреби людей у промислових виробах, розвиток торгівлі, обміну товарно-грошових відносин. З кінця ХІ ст. зростанню і процвітанню міст сприяли христові походи.

Від інших людських поселень місто відрізнялося тим, що в ньому був торг (ринок). У центрі міста на ринковій площі знаходилася ратуша – адміністративний осередок. Від центральної площі на всі сторони розходилися головні дороги.

В ХІ-ХІІ ст. міста Європи досягли значного економічного розвитку, зріст добробут їхніх жителів, майже повністю зникла зовнішня загроза. В ХІ-ХІІІ ст. у країнах Західної Європи прокотилася хвиля комунальних революцій, внаслідок яких міста добилися незалежності і самоврядування.

Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширені галузі міського ремесла – текстильне виробництво, виплавка і обробка металів, виробництво зброї, гірнича справа.

Характерною рисою середньовічного ремесла була його цехова організація – об`єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки-цехи. Серед основних причин їхнього виникнення такі: необхідність згуртування проти об`єднаного розбійницького дворянства, потреба ремісників у спільних ринкових приміщеннях, зростання конкуренції з боку сільських ремісників.

У першу чергу цехи були об`єднаннями економічного характеру, які виконували завдання організації виробництва і збуту продукції, а також охорони економічних інтересів ремісників.

Цехова організація була економічно-раціональною у ХІІІ-ХV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку середньовічної промисловості.

У ХІV-ХV ст. у Європі виникла нова, вища форма виробництва – мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більше організовані великі робітничі майстерні.

В ХІ-ХV ст. в країнах Західної Європи інтенсивно розвивалася торгівля, чому сприяв розвиток ремесла та урбанізація.

Формування феодальних відносин на Сході сало свої особливості. В країнах Давнього Сходу (Індія, Китай, Єгипет) затвердження феодалізму порівняно полегшувалося тими обставинами, що на протязі тисячоліть тут існувала експлуатація всього общинного селянства східною деспотією.

Сталість східної общини відобразилась і на феодальному устрої в цих країнах. Тут і при феодалізмі державною формою експлуатації залишалась східна деспотія. Земля була власністю царів, а феодальна рента виступала у вигляді державного податку.

Зміна рабовласницького устрою феодальним проходила “еволюційним” шляхом. В цих країнах не було таких різких потрясінь, як наприклад, завоювання Рима варварськими племенами, котрі стояли на стадії родового устрою. Тому східні народи також підлягали завоюванням менш розвинутими племенами.

Таким чином, феодальний устрій виник в різних країнах різними шляхами. В країнах Південної Європи і Франції він був прямим результатом синтезу колонату і розкладу родового устрою завойовників варварів. В Німеччині, Англії , слов`янських державах він виник внаслідок розкладу первіснообщинного суспільства: ці країни не пройшли стадії рабовласницького суспільства, тому що в період формування у них класів і держави рабство вже історично себе віджило.

Таким чином, підводячи підсумок, можна підкреслити, що основні особливості феодальних виробничих відносин такі:

Панування натурального господарства. Товарні відносини були слабкими і стали відігравати більш-менш помітну роль в період розквіту і розпаду феодалізму.

Безпосередній виробник (селянин) був наділений землею і мав в своєму розпорядженні деякі засоби праці. Завдяки цьому була досягнута відома зацікавленість селянина в результатах своєї праці. Завдяки цьому була досягнута відома зацікавленість селянина в результатах своєї праці і поліпшенні засобів і методів сільськогосподарського виробництва.

Для феодального устрою характерні та чи інша ступінь і форма позаекономічного примушення.

Низький рутинний стан техніки.


Тема 5. Формування феодальних відносин у Київській Русі (ІХ-ХІІ ст.) та господарство українських земель під час феодального роздроблення та в польсько-литовський період (ХІІІ-ХVІ ст.)
План
Форми і характер землеволодіння у Київській державі. Категорії залежного населення.

Міста, ремесла, торгівля у Київській Русі.

Господарство України – Русі періоду роздробленості та в польсько-литовський період (ХІІІ-ХVІ ст.).

Упродовж V- VІІ ст. у східних слов`ян відбувався процес становлення сільської сусідської громади, як найбільш відома під назване вервь. Вона складалася з окремих сімейних дворищ, тісно зв`язаних господарськими стосунками. У VІІІ-ІХ ст. майнове і соціальне розшарування, яке і перед тим мало місце, поглиблюється, виділяється племінна знать – князі, воїни-дружинники. Так виникає приватне землеволодіння, яке утверджується у ІХ-ХІІ ст. разом із розвитком держави Київська Русь. Найпоширенішими були такі форми землеволодіння, як князівське, боярське та монастирське. Більшість населення Київської Русі проживало у сільській місцевості й називалося смердами. Термін “смерд” означає вільний селянин, який займався землеробством, працював у власному дворищі. Проте слово “смерд” означало все населення, крім князя, всіх княжих підданих. Смерди господарювали в основному на своїй землі, що є свідченням їхньої економічної самостійності. Поруч із смердами були ізгої – люди без суспільного становища, що з різних причин вийшли з тієї соціальної групи, до якої належали, та не ввійшли до іншої. Вони вважалися вільними, проте не мали власного господарства. Закупи були відомі як наймити – люди, які відробляли позичені гроші. Рядовичі – селяни, яки укладали угоду з феодалами, визнаючи свою залежність від нього. Холопи – це невільники, раби. Раби були об`єктом купівлі-продажу. Поступово (починаючи з Х ст.) більшість рабів, крім двірських, отримали земельні наділи і своїм становищем наблизилися до селян. Однак рабство в Київській Русі відігравало другорядну роль у економіці і поступово зникло.

За час Київської Русі відбулися значні зміни в головній галузі економіки країни – землеробстві. Розповсюдження рала і плуга з залізною робочою частиною, а також інших знарядь праці помітно підвищили продуктивність праці і дозволили збільшити площі орних земель.

Розвивалося городництво і садівництво.

Значні успіхи були в розвитку скотарства, що було пов`язано з розвитком землеробства. Розвиток землеробства збільшив запаси кормів і потребував розводити велику рогату худобу і коней як тяглову силу.

Важливе значення мали промисли. На першому місці серед них стало мисливство. На території Київської Русі було багато лісів, тому було багато найрізноманітнішого звіра, хутро якого мало великий попит на зовнішніх ринках (хутро білок, куниць, лисиць, песців, соболів, ведмедів тощо).

Помітну роль відігравало рибальство. Особливо розвинуте воно було в господарствах монастирів.

Слід підкреслити і велике господарське значення бортництво – лісового бджільництва. Борть – дерево з дуплом, де оселилися дикі бджоли. Законодавство Київської Русі суворо охороняло “борті” і бортні ділянки, з порушників стягували високі штрафи. Мед і віск, як і хутро, були найважливішими предметами зовнішньої торгівлі.

Основною рисою феодального господарства була натуральність. Усі потреби феодала задовольнялися у його власному господарстві або продуктами, що приносили смерди як ренту. На ринку феодал купував тільки те, що неможливо було виготовити у вотчині: сіль, зброю, дорогі тканини, прикраси тощо.

За часів Київської Русі ще більше розвинулася зовнішня торгівля. Важливе значення мав торговий шлях з півночі на південь так званий шлях “із варяг у греки”. Він розпочинався у Фінській затоці, йшов по Дніпру, а потім Чорним морем до Константинополя, найбільшого торгового центру Європи у середні віки. Торгівля з Візантією і арабськими країнами посідали перше місце в зовнішній торгівлі Київської Русі.

Особливість зовнішньої торгівлі в період панування натурального господарства було те, що вона мало впливала на сферу виробництва і розрахована була на задоволення потреб панівних класів суспільства.

Зовнішня торгівля відіграла велику роль в розвитку таких міст, як Київ, Львів, Галич, Новгород, Чернігів, Смоленськ, Полоцьк.

Міста на Русі, як і у всій Європі, виникли внаслідок відокремлення ремесла від землеробства, в результаті скупчення значної кількості ремісників і торгових людей – купців. У VІ-ІХ ст. це були городища – невеликі укріплені поселення. Середньовічні міста України – Русі утворювалися по-різному: були це, найперше, центри племінних союзів. Чимало міст (Галич, Львів, Ярослав, Ізяслав, Володимир, Холм та ін.) заснували князі. Виростали міста із боярських поселень, часто у них перетворювалися окремі села. Найбільше міст виникало на перетині сухопутних торговельних шляхів, а також на берегах судноплавних річок – Дніпра, Дністра, Дону, Волги та їхніх приток.

ХІ-ХІІІ ст. – це період урбанізації Русі і найбільшого розквіту її міст. Літопис “Повість времєнних літ” нараховує у ХІІІ ст. майже 300 міст. У них проживали 13-15% населення.

Місто, як правило складалося з кількох частин: власне міста, оточеного стіною, яке називалося ще “дитинцем” і передмістя, що виникло внаслідок нових поселень і в якому проживали ремісники, торговельники, розміщувалися склади, майстерні тощо. Передмістя ділилися на кінці, а кінці – на вулиці.

Керівними особами в місті були: в стольному – князь, в настольному – посадник; тисячник, сотник, десятник, старости кінців, вулиць, старости для окремих промислів. Крім місцевих жителів у міста проживали іноземні громадяни: євреї, німці, поляки та інші.

Міста належали державі, церкві та князям і зберігали тісний зв`язок з сільським господарством.

З розвитком торгівлі і поширенням міст розвивалися ремесла, вдосконалювалася грошова система. Гроші у східних слов`ян з`явилися ще до Київської Русі. Раніше вартість речей вимірювалася худобою. З ХІ ст. з`являється “гривня” – злиток срібла близько 400 г. Гривня поділялась на почати, резани. 1 гривня дорівнювала 20 початкам, 50 резанам. Були і золоті гривні, але вони не набули поширення. В ХІІІ ст. гривня зменшилася у вазі в 2 рази. В другій половині ХІІІ ст. з`явився карбованець, який поступово витіснив гривню.

На території Київської Русі були в обігу і монети інших країн: римські, східні, візантійські, датські, англійські, чеські, німецькі тощо.

За часів Володимира Святославовича (980-1015 р.р.) почалося карбування власної монети.

Розвиток торгівлі змусив упорядкувати грошову систему.

З ХV ст. почали продавати товари в кредит, під великі відсотки, зародилася іпотека, з`явилися перші “банківсько-торгові доми” розквітло лихварство. Торгівля розширилася і еволюціонувала.

Економічний розвиток України в ІІ половині ХІV-ХVІ ст. був зумовлений її бездержавним статусом, перебуванням українських земель у складі сусідніх держав: Великого князівства Литовського та Польського королівства, а з 1569 р. – Речі Посполитої.

А у період ХІІ-ХІV ст. мала місце тенденція до відокремлення руських князівств, їх роздробленість , причинами якої було: прагнення окремих князів до економічної самостійності; постійні напади степовиків; неможливість контролювати з єдиного центру таку велику територію, як Київська Русь.

Отже V-ХVІ ст. в економіці України – це період зародження та розвитку феодального господарства. З кінця ХV ст. в Україні, як і в європейських країнах на схід від Ельби, розпочалося юридичне оформлення кріпосного права, фільваркової системи (фільварк – це багатогалузеве товарне господарство, в якому крім землеробства, займалися також різними промислами. Продукція фільварків була орієнтована на ринок – внутрішній і зовнішній. Саме на фільварках вироблялася чи вирощувалася основна маса продуктів і товарів держави).


Тема 6. Мануфактурний період світової економіки
План
Передумови і наслідки Великих географічних відкриттів.

Основні фактори становлення індустріального суспільства. Мануфактура.

Економічний розвиток країн Європи, США та Японії в період зародження капіталістичних відносин.

В економічному становленні новоєвропейської та світової цивілізації важливу роль відіграли Великі географічні відкриття кінця ХVІ- початку ХVІ ст. Їхньою передумовою була криза левантійської торгівлі, яка виникла після загарбання турками Константинополя у 1453 р. Континентальна торгівля теж занепадає.

Географічні відкриття були підготовлені господарськими і науково-технічними досягненнями. У Європі з`явилися нові типи кораблів (каравели, баржі), зросла їхня вантажність, поліпшилися мореплавні характеристики. Було сконструйовано барометр, гідрометр, вдосконалено компас. Був виданий географічний атлас. Великим географічним відкриттям сприяв розвиток абсолютизму. Європейські монархи прагнули розширити свої володіння, їм потрібні були великі кошти для утримання війська, чиновників, двору. До далеких подорожей вабили мотиви навернення невідомих народів до християнства. Географічні пошуки мали велике значення для європейської торгівлі, найголовнішу роль у якій відігравала Індія.

Перші експедиції, що поклали початок Великим географічним відкриттям, споряджалися за рахунок держави. Успішною була подорож 1497-1498 р.р. португальця Васко. аа Гами, який відкрив морський шлях з Європи в Індію через атлантичний океан.

Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією, у 1492 р. рушив на захід через Атлантичний океан і відкрив Америку. Першу навколосвітню подорож здійснила експедиція Магеллана в 1519-1521 р.р.

Великі географічні відкриття мали важливе значення для господарства Західної Європи. Виникли економічні зв`язки між найвіддаленішими землями і народами різної матеріальної культури. Торгові шляхи перемістилися з Середземномор`я на океан. Зовнішня торгівля у ХVІ-ХVІІІ ст. стала світовою. Почалося формування світового ринку.

Небачений приплав до Європи благородних металів зумовив так звану революцію цін, внаслідок чого збагатилися, збільшилися прибутки промисловців. Прискорився перехід до мануфактурного виробництва.

Одним із результатів Великих географічних відкриттів було створення світової колоніальної системи. Найбільшими колоніальними державами спершу були Іспанія та Португалія. Дещо пізніше у світовий колоніальний рух вступили Англія, Франція, Нідерланди, поступово перетворюючись у могутні колоніальні імперії. Нещадне пограбування колоніальних народів призвело до нагромадження величезних багатств у країнах Західної Європи.

Розклад феодального господарства був пов`язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення; перетворення феодальної земельної власності та об`єкт купівлі-продажу; використання найманої робочої сили тощо.

Значну роль у занепаді феодального господарства та становленні індустріального суспільства відіграло мануфактурне виробництво. Господарство ХVІ-ХVІІІ ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.

Мануфактура – підприємство засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманої робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву. Існувало два типи мануфактур – розсіяна (децентралізована) та централізована.

^ Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в ХVІ – першій половині ХVІІІ ст., грунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі. Робітники при даному типі виробництва були пов`язані поділом праці.

^ Централізована мануфактура характеризувалася територіальною єдністю виробництва і утвердилася в другій половині ХVІІ ст.

Мануфактура виникала в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для організації виробництва. Такі умови в ХVІ ст. були в сукняному виробництві , металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні. Одночасно в промисловості зберігалося ремесло і дрібне товарне виробництво.

Передумови індустріалізації сільського господарства формувалися у трьох основних напрямах: створення буржуазних форм земельної власності; перетворення феодальної ренти на капіталістичну; зростання товарності. Відбулися значні зрушення в сфері торгівлі, обігу та розподілу.

Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах, Англії, Франції, Північній Америці.

Історія генези індустріальних країн Західної Європи тісно пов`язана з розвитком мануфактурного виробництва в ХVІ-ХVІІІ ст., від якого в значній мірі залежав економічний розвиток країн у цілому. Мануфактурне виробництво історично підготувало передумови для великої машинної індустрії.

У класичному вигляді процес первісного нагромадження капіталу відбувався в Англії. Ще в ХІІІ-ХІV ст. Англія вивозила сиру вовну на переробку за кордон, зокрема до Голландії. У ХV ст. в Англії починають будуватися мануфактури для виробництва сукна з власної сировини, попит на яку з кожним роком зростав.

Значну роль для Англії у нагромадженні капіталів відіграли Великі географічні відкриття, грабіж колоній, особливо Індії, нееквівалентна торгівля, піратство, работоргівля, яка набувала великих масштабів у ХVІІ ст., коли негри з Африки тисячами вивозилися на продаж до Америки.

Що до Голландії, то процес первісного нагромадження капіталу тут почався раніше, ніж в Англії.

Вплив Великих географічних відкриттів прискорив процес первісного нагромадження капіталу в Англії, Голландії та інших країнах Західної Європи та руйнування натурального феодального господарства , ці відкриття втягували феодальне господарство в ринкові відносини, позитивно впливали на розширення мануфактурного виробництва , що створювало передумови для переходу до індустріального суспільства.

З середини ХVІІ ст. мануфактура стає панівною формою виробництва. Галузевий склад мануфактур у значній мірі визначався природно-географічними умовами та історичним розвитком тієї чи іншої країни. Так, в Англії в основному переважали суконні, металургійні , металообробні та суднобудівельні мануфактури; у Німеччині – гірничі, металообробні та будівельні, у Голландії – текстильні та суднобудівельні.

Розвиток мануфактурного виробництва викликав погіршення умов праці робітників, збільшення тривалості робочого дня, застосування жіночої та дитячої праці, зниження реальної заробітної платні, що сприяло загостренню соціальних протиріч.

В першій половині ХІХ ст. провідні промислові країни здійснюють різні економічні політики, спрямовані на стимулювання розвитку власної економіки.

Промислові перевороти, що відбувалися в провідних країнах Західної Європи та США проходили в різний час та неоднаковими темпами, що мало відповідний вплив на розвиток економіки цих країн. Створення великого машинного виробницт