Реферат: Конспект лекцій для студентів напряму підготовки 0305 "Економіка та підприємництво"

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет





Менеджмент


Конспект лекцій

для студентів напряму підготовки

0305 “Економіка та підприємництво”

денної форми навчання


Суми

Сумський державний університет

2011


Менеджмент: конспект лекцій / укладачі: М. М. Петрушенко, Г. М. Шевченко. – Суми: Сумський державний університет, 2010. – 178 с.


Кафедра управління


ЗМІСТ


С.

1.1 Мета і завдання дисципліни 11

1.2 Зміст розділів дисципліни "Менеджмент" 11

Одноосібна власність 42

Виробнича 43

підприємницька діяльність 43

Система контролю 52

Таблиця 5 – Традиційні та сучасні цінності організації 52

Формами комунікації є дигітальна і аналогова комунікація. 98

Усі відомості закодовані за допомогою символів, як наприклад, шрифт, цифри – дигітальні форми комунікації. За їх допомогою можна порівняно точно закодувати послання, причому йдеться про точність насамперед математичних і хімічних формул, навіть у найдрібніших деталях. 98

Зрозуміло, що дигітальна комунікація має “стерильний” характер, тобто вільний від емоції. Цей вид комунікації має той недолік, що часто призводить до непорозумінь. Помилки можуть виникати при відправленні через неправильне кодування відправником, і в одержувача – через неправильну інтерпретацію. Часто помилки виникають через неправильний переклад з однієї мови на іншу. 98

Навпаки, аналогова комунікація має наочний або зворотний характер. До цього виду комунікації належить вся безсловесна комунікація, наприклад, жести, погрози або дотики. Насамперед, аналогову комунікацію зручно застосовувати у стосунках між людьми, при цьому можна передати навіть настрій. Наприклад, можна провести на аркуші паперу горизонтальну лінію як нульову вісь, що означала б нейтральний настрій. Чим радіснішою і щасливішою почуває себе людина, тим вищою буде позначка над цією віссю, а чим гірший настрій, тим нижче позначка під нульовою віссю. 98

Прикладами поєднання аналогової і дигітальної комунікації можуть служити розмовна мова, креслення або мережеві графіки. 98

Цілком зрозуміло, що так званими аналоговими каналами можна значно легше з’ясувати площину стосунків. Таким чином відкривається можливість виявити (з’ясувати) або розв’язати міжособові проблеми або конфлікти. Механізм сприйняття комунікативних повідомлень можна проілюструвати за допомогою так званого “йо-харі-вікна”, названого за іменами Йозефа Люфта і Харрі Інгмана. Це соціально-наукова модель, яка відображає зміни у сприйнятті завдяки комунікації, наприклад, у процесі формування групи (колективу). У цій моделі чотири параметри стосунків між “Я” та іншими (А, В, С, D) (рис. 24). 98

Квадрат А – це сфера вільної діяльності, де поведінка і мотиви відомі як самому мені, так й іншим. До цієї сфери належать майже всі форми ввічливості, одяг, ділова інформація та ін. 99

Квадрат В – сфера навчання динамічних тренованих груп: я чогось за собою не помічаю, але інші це помічають. Квадрат В визначається як “сліпа пляма” самовідчуття у соціальних контактах, тобто тут та частина поведінки, яка для інших помітна і зрозуміла, – мені самому невідома і тому не підлягає управлінню. 99

Квадрат С – це сфера поведінки, яка мені відома, але яку я приховую від інших. У кожної людини є така сфера особистого, тобто невідомих іншим дій, думок і почуттів. 99

Квадрат D – охоплює процеси і стани, невідомі ні мені, ні іншим. Вони належать до такої сфери, яка називається у психології “неусвідомлене”. Ця сфера обговорюється в тренувальних групах тільки побічно. 99

У ході комунікативного процесу відбувається сприйняття інформації. 99

Важко перебільшити роль і значення інформації в управлінській діяльності. З давніх-давен людство збагачувало свої знання про навколишній світ, про окремі предмети або події за допомогою повідомлень у вигляді звукових, світлових, електричних, механічних та інших сигналів. Такі повідомлення називаються інформацією. 99

Термін “інформація” в перекладі з латинської означає “пояснення”, “викладення”, “усвідомлення”. Спілкування людей між собою на роботі, вдома, на вулиці, у транспорті неможливе без обміну інформацією. 99

Є й інший підхід до визначення інформації: інформація – це те повідомлення, яке зменшує невизначеність у тій галузі, до якої воно належить. В управлінні інформацію порівнюють із нервовою системою, яка забезпечує функціонування живого організму. Чим краще інформований менеджер, тим оперативніше і вищої якості він приймає рішення. 99

Для комплексного підходу до управління соціально-економічними процесами та організаціями необхідна класифікація інформації. 99

Всю інформацію за її характером класифікують на науково-технічну, правову, історичну, політичну, ідеологічну, виробничо-управлінську, художньо-публіцистичну, побутову. 99

За стадіями утворення інформація поділяється на первинну і вторинну. Первинна інформація виникає безпосередньо в процесі діяльності об’єкта і реєструється на початковій стадії процесу управління. Вторинна інформація утворюється в результаті обробки первинної інформації і може бути проміжною і результативною. Проміжна інформація має результати розрахунків, які використовуються як початкові дані для наступних розрахунків. Результативна інформація одержується у процесі обробки перинної і проміжної інформації і використовується для управління об’єктом і прийняття рішень. 100

За відношенням до процесу обробки інформація класифікується на оброблювану і необроблювану. 100

За функціями управління економічна інформація поділяється на планову, нормативну, бухгалтерську, статистичну та оперативно-технічну. 100

За стабільністю інформація поділяється на змінну, яку іноді називають поточною, та умовно-постійну, яку часто називають постійною. Змінна інформація відображає фактичні кількісні і якісні характеристики діяльності організацій. Вона може змінюватися для кожного випадку як за назвою реквізитів, так і за їх кількісною величиною. Постійна інформація в управлінні залишається незмінною протягом тривалого часу. Вона поділяється на нормативно-розцінкову, планову, табличну інформацію. 100

Важливу роль в управлінні організацією при відображенні фактичного стану об’єкта відіграє облікова інформація. Вона поділяється на групи, які відповідають трьом видам обліку, що відрізняються ступенем узагальнення інформації: оперативно-технічний облік, бухгалтерський облік, статистичний облік. 100

Конфлікт як процес також у спрощеному вигляді можна представити як послідовність таких чотирьох фаз: виникнення конфліктної ситуації; інцидент (відкрита фаза конфлікту, що, як правило, призводить до його загострення – ескалації); криза і розрив відносин (за аналогією зі стадією “управління конфліктом” на рис. 39 – складається з конструктивного та деструктивного етапів); повне закінчення конфлікту. 171

Сам по собі конфлікт не підсилює й не робить слабшою організацію. Службовці й менеджери повинні керувати конфліктом, робити його максимально корисним. Але навіть у ситуаціях із керованим конфліктом не треба допускати, щоб він вирував і розростався. 171

Виділяють кілька ефективних способів управління конфліктною ситуацією, їх поділяють на дві категорії: структурні та міжособистісні. 172

До структурних способів належать: роз’яснення вимог до роботи, використання координаційних та інтеграційних механізмів, установлення загальноорганізаційних комплексних цілей і використання системи винагород: 172

роз’яснення вимог до роботи. Тут мають бути чітко встановлені такі параметри, як рівень результатів, що повинні бути досягнуті, хто дає і одержує різноманітну інформацію, повноважень і відповідальності, а також чітко визначені політика, процедури й правила; 172

координаційні та інтеграційні механізми. Це принцип єдиноначальності, коли підлеглий чітко знає, чиїм рішенням він повинен підкорятися, а також засоби інтеграції, такі, як управлінська ієрархія, використання служб, які здійснюють зв’язок між функціями, функціональними групами, цільові групи та спільні наради окремих відділів; 172

загальні комплексні цілі організації. Завдання вищих цілей – спрямувати зусилля всіх учасників на досягнення загальної мети. Наприклад, установлення чітко сформульованих цілей для всієї організації сприятиме тому, що керівники відділів будуть приймати рішення, ефективні для всієї організації, а не лише для їх власних функціональних підрозділів; 172

структура системи винагород. Люди, які роблять свій внесок у досягнення загальних цілей організації, допомагають іншим групам організації, старанно підходять до комплексного вирішення проблеми, мають отримати винагороду премією, визнанням або підвищенням. 172

До міжособистісних способів розв’язання конфліктів належать: ухиляння, згладжування, примушення, компроміс та розв’язання проблеми: 172

ухиляння. Цей стиль поведінки означає, що людина намагається уникнути конфлікту; 172

згладжування. Цей стиль поведінки зумовлюється переконанням, що не слід сердитися, тому що “всі ми – одна щаслива команда, і не слід розгойдувати човна”. “Згладжувач” намагається не випустити назовні ознаки конфлікту, не мати жорстокості, апелюючи до необхідності в солідарності. На жаль, прихильники цього стилю поведінки часто зовсім забувають про проблему, яка лежить в основі конфлікту. Внаслідок цього можуть настати мир і гармонія, а проблема зостанеться, залишаючись невирішеною; 172

примушення. При цьому стилі люди намагаються прийняти чи утвердити свою точку зору будь-якою ціною. Ті, що намагаються так робити, не цікавляться думкою інших людей. Цей стиль може бути ефективним лише у тих ситуаціях, де керівник має незаперечну владу над підлеглими. Недоліком цього стилю є те, що він стримує ініціативу підлеглих, робить їх пасивними. Він може викликати обурення, особливо серед молодого і більш освіченого персоналу; 172

компроміс. Здатність до компромісу високо цінується в управлінні, оскільки це зводить до мінімуму недоброзичливість і часто дає можливість
швидко розв’язати конфлікт. Однак використання компромісу на ранніх стадіях конфлікту, який виник з важливого рішення, може завадити діагностуванню проблеми та скоротити час пошуку альтернатив; 173

розв’язання проблеми. Цей стиль є визнанням існування різних думок, готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту, знайти ефективні дії, прийнятні для всіх сторін. Той, хто користується таким стилем, не намагається досягти своєї мети за рахунок інших людей, а швидше шукає найкращий варіант вирішення проблеми. 173

Роль менеджера у вирішенні конфліктів різних рівнів дуже важлива, оскільки від првильного вибору методів управління конфліктами залежить кінцевий результат, а від життєвого і професійного досвіду – вибір напрямку його дій, тобто варто загасити конфлікт чи, навпаки, його стимулювати. 173

Основна література 188



^ 1 НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ "МЕНЕДЖМЕНТ"
^ 1.1 Мета і завдання дисципліни
Метою викладання дисципліни “Менеджмент” є вивчення студентами основних принципів, положень і методів менеджменту – процесу управління соціотехнічними системами (організаціями, установами, підприємствами).

^ Основними завданнями вивчення дисципліни є одержання студентами знань, навичок та вмінь у галузі менеджменту підприємства та його функціональних підрозділів, ознайомлення із принципами, функціями та методами управління, технологією прийняття управлінських рішень, а також розвиток здібностей, що дозволяють менеджерам здійснювати управлінську, організаційну, методичну, діагностичну, інноваційну діяльність при управлінні організаціями з урахуванням розвитку й ефективності використання їх людського потенціалу в умовах динамічного організаційного середовища.

Предмет курсу – закономірності формування та функціонування системи менеджменту організації (підприємства).

Місце курсу “Менеджмент” у системі підготовки бакалаврів за напрямом “Економіка і підприємництво” визначається необхідністю формування професійних навичок економістів, фінансистів і маркетологів у ринкових умовах із загальних питань в галузі управління організацією, підприємством та його функціональними підрозділами. До основних дисциплін, які забезпечують курс менеджменту, відносять: загальну економічну теорію, економіку підприємства. Крім того, сфера знань “Менеджмент” взаємозв’язана з рядом наукових теорій: економічних (ринок праці, міжнародні відносини, організація виробництва, економічні методи, економічна інформація тощо); психологічних (загальна психологія, теорія поведінки, конформізм, психологія праці та ін.); соціальних (групова поведінка, психологія спілкування, теорія організації, трудове і соціальне право, політологія, конфліктологія тощо).
^ 1.2 Зміст розділів дисципліни "Менеджмент"
Вступ до дисципліни

Менеджмент. Предмет та метод дисципліни, її завдання, структура та взаємозв’язок з іншими дисциплінами. Роль дисципліни в організаційно-економічній підготовці бакалаврів. Удосконалення методів та процесів менеджменту.

^ Методичні вказівки. Студенти повинні чітко уявляти собі вимоги щодо обсягів та змісту знань, навичок, які стосуються даної дисципліни.

Література [1; 3, т. 1 с. 7-11; 5, с. 5-26; 9, с. 13-32].


^ Розділ 1 Концептуальні основи менеджменту

Тема 1.1 Парадигма менеджменту

Поняття, етимологія, основні положення та завдання менеджменту. Зміст процесу менеджменту. Принципи і методи менеджменту.

^ Методичні вказівки. Особливої уваги при вивченні даної теми потребує питання змісту процесу менеджменту, встановлення суб’єкт-об’єктного взаємозв’язку при вирішенні управлінських проблем.

Література [1; 2, с. 13-18; 7; 9, с. 33-36].

Тема 1.2 Еволюція менеджменту

Еволюція управлінських відносин і науки “менеджмент” у контексті різних історичних епох розвитку людства. Раціоналістичний і поведінковий напрями еволюції менеджменту. Технократизм. Школи менеджменту.

^ Методичні вказівки. Вивчаючи цю тему, студенти повинні з’ясувати, який досвід отримав менеджмент від тієї чи іншої історичної епохи і у чому сутність шкіл управління.

Література [2, с. 19-30; 3, с. 13-64; 5, с. 62-85; 6; 13].

Тема 1.3 Організація та її розвиток

Поняття та сутність організації. Моделі та середовища організації. Організаційний розвиток.

^ Методичні вказівки. Слід звернути увагу на сукупність взаємозв’язків між різними елементами внутрішнього та зовнішнього організаційних середовищ.

Література [5, с. 88-138; 7; 8; 10].

Тема 1.4 Підприємницький менеджмент

Взаємозв’язок “менеджер – підприємець”. Підприємство і підприємництво. Підприємницький менеджмент. Стратегії підприємницького менеджменту.

^ Методичні вказівки. Увагу слід приділити особливостям цінностей і методів підприємницького менеджменту. Студенти повинні вміти розрізняти управлінські та підприємницькі підходи у системі економічних відносин.

Література [4; 9, с. 169-230; 11].

^ Розділ 2 Функції менеджменту

Тема 2.1 Планування

Взаємозв’язок принципів, функцій і методів менеджменту. Класифікація функцій менеджменту. Планування як первинна управлінська функція. Процес стратегічного планування.

^ Методичні вказівки. Після вивчення даної теми студенти повинні знати зміст основних етапів стратегічного планування, а також сутність планування як функції менеджменту.

Література [3, т.2 с. 219-272; 5, с. 256-303; 6; 7].

Тема 2.2 Організація як функція

Організація як функція. Повноваження. Типи організаційних структур управління.

^ Методичні вказівки. При вивченні цієї теми важливо звернути увагу на особливості органічних і механістичних оргструктур управління.

Література [3, т.1 с. 72-81; 5, с. 308-354; 7; 10].

Тема 2.3 Мотивація

Мотивація як функція і процес менеджменту. Мотив і стимул. Ранні, змістовні та процесійні теорії мотивації.

^ Методичні вказівки. Вивчаючи мотивацію в менеджменті, важливо в першу чергу ознайомитися з її глибоким психологічним змістом. Особливу увагу необхідно приділити розумінню практичного значення тієї чи іншої мотиваційної теорії.

Література [1; 2, с. 129-146; 5, с. 360-387; 8; 13].

Тема 2.4 Контроль

Контроль як функція менеджменту. Види контролю. Етапи процесу контролю. Чинники ефективного контролю.

^ Методичні вказівки. Особливу увагу слід звернути на психологічні аспекти контролю. Студенти повинні знати зміст контролю як складного процесу.

Література [1; 3, т.1 с. 167-216; 5, с. 390-420; 6; 7; 15].

^ Розділ 3 Синергетичні процеси менеджменту

Тема 3.1 Управління комунікаціями

Процеси, що пов’язують між собою управлінські функції. Комунікаційний процес. “Йо-харі-вікно”. Класифікація інформації та комунікацій.

^ Методичні вказівки. Особливої уваги при вивченні даної теми потребує питання змісту комунікаційного процесу.

Література [5, с. 166-189; 8; 12; 13].

Тема 3.2 Управлінське рішення

Рішення як вибір альтернативи. Класифікація управлінських рішень. Процес раціонального вирішення проблеми. Науковий метод в управлінні. Моделі та методи прийняття рішень.

^ Методичні вказівки. Вивчаючи цю тему, студенти повинні з’ясувати особливості процесу прийняття управлінських рішень, а також зміст відповідних конкретних моделей і методів.

Література [5, с. 196-243; 6; 7; 10].

Тема 3.3 Лідерство

Керівництво і лідерство, вплив і влада. Форми влади. Підходи до визначення стилів лідерства.

^ Методичні вказівки. Слід звернути увагу на авторські погляди науковців на лідерство та стилі лідерства відповідно до особистісного, ситуаційного і поведінкового підходів.

Література [2, с. 414-424; 5, с. 463-510; 10; 11].

Тема 3.4 Управління кар’єрою

Кар’єра. Управління кар’єрою. Різновиди кар’єри. Стадії процесу здійснення кар’єри.

^ Методичні вказівки. Увагу слід приділити особливостям того чи іншого виду кар’єрного просування в організації.

Література [2, с. 236-243; 6; 11].

^ Розділ 4 Забезпечення ефективності менеджменту

Тема 4.1 Управління персоналом

Управління персоналом. Персонал. Інтегральні характеристики оцінки персоналу. Процеси управління персоналом.

^ Методичні вказівки. Після вивчення даної теми студенти повинні знати зміст основних процесів управління персоналом: набору та відбору, навчання, атестації, адаптації персоналу тощо.

Література [2; 3, т. 1 с. 105-166; 5, с. 566-590; 11].

^ Тема 4.2 Управлінське консультування

Консалт-менеджмент. Класифікація управлінських консультантів. Етапи управлінського консультування. Каунселінг і коучинг.

^ Методичні вказівки. При вивченні цієї теми важливо звернути увагу на особливості взаємодії учасників управлінського консультування.

Література [1; 4; 7; 9].

Тема 4.3 Управління конфліктами

Конфлікт. Управління конфліктами. Класифікація конфліктів. Конфлікт як процес. Функціональні та дисфункціональні наслідки конфліктів.

^ Методичні вказівки. Вивчаючи управління конфліктами, важливо ознайомитися із міжособистісними і структурними способами їх розв’язання.

Література [2, с. 437-442; 4; 5, с. 517-538; 6; 12].

Тема 4.4 Особистість як об’єкт менеджменту

Психологічні аспекти менеджменту. Особистість та індивідуальність. Міжособистісні стосунки в групах. Колектив. Види колективів.

^ Методичні вказівки. Особливу увагу слід звернути на характеристики особистості та можливість їх урахування при формуванні та реалізації організаційно-економічних заходів.

Література [2, с. 107-118; 3; 4; 10; 11].


^ 2 КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ


Менеджмент – це не що інше, як налаштування інших людей на працю

Л. Якокка


РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ


Менеджмент – це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп на ефективну, цілеспрямовану та продуктивну групу

П. Друкер


^ Парадигма менеджменту


Хто не працює – вчить, хто не вчить – керує, хто не керує – вчить менеджменту...

Невідомий автор


Неправильні речі відбуваються самі по собі, а правильні речі потребують менеджменту. ^ В широкому розумінні менеджмент пов’язаний із професійним вирішенням комплексних проблем будь-якого рівня, що пов’язані з людським чинником.

В економічному значенні менеджмент – це наука і сфера практичної діяльності щодо інтеграції людей в їх спільному підприємстві (організації). При цьому завдання функціонування та розвитку сучасного підприємства пов’язані з такими поняттями, як: маркетинг, інновація, людські ресурси, фінансові ресурси, природні та інформаційні ресурси, продуктивність, соціальна та екологічна відповідальність, потреба в прибутку. Іншими словами, менеджмент забезпечує сумісну роботу (бізнес, підприємницьку діяльність) людей.

В основі менеджменту лежать певні положення:

менеджмент стосується людини і тільки людини: менеджмент забезпечує сумісну та ефективну роботу людей, надаючи їм можливість максимально реалізовувати свої сильні сторони та нейтралізуючи свої недоліки;

менеджмент неможливо відокремити від культури суспільства: менеджмент виявляє для використання у своїй сфері елементи національних традицій, історії та культури. Різниця між, наприклад, Японією та Україною пояснюється тією обставиною, що вітчизняним менеджерам на відміну від японських поки що не вдалося розвинути власні або запозичити та ефективно застосувати “імпортні” концепції менеджменту;

усі робітники підприємства задля досягнення його успіху мають розділяти загальні цінності та прагнути досягти загальної мети: без такої спільності люди, що працюють на підприємстві, перетворюються на юрбу. Місія підприємства, тобто його загальна мета, повинна бути сформульована досить чітко і зрозуміло та бути ємною (“уміщуватись у напис на футболці”). Цілі, що втілюють місію, повинні бути зрозумілими та прозорими; крім того, їх потрібно постійно підтверджувати;

менеджмент повинен давати можливість зростання та розвитку як підприємству в цілому, так і кожному з його співробітників окремо у міру зміни потреб і появи нових можливостей: кожне підприємство є організацією, де навчають і навчаються на всіх її рівнях. При цьому процес навчання та розвитку має бути безперервним;

діяльність підприємства повинна ґрунтуватися на обміні інформацією та на індивідуальній відповідальності: люди на підприємстві виконують різні види робіт і володіють різними знаннями. Вони спілкуються між собою та мають певні очікування та обов’язки як перед собою, так і перед колегами;

ефективність менеджменту та підприємства в цілому слід регулярно вимірювати і безперервно підвищувати;

найважливіше: реальні результати діяльності будь-якого підприємства виявляються тільки зовні цього підприємства. Результат його діяльності – задоволений споживач, підприємству залишаються лише витрати.

Існують три основні завдання менеджменту – однаковою мірою важливі, проте принципово різні, які повинно вирішувати керівництво підприємства з тим, щоб воно успішно функціонувало і робило свій внесок у розвиток суспільства:

сформулювати місію підприємства;

прагнути того, щоб робота підприємства була продуктивною, а дії робітників – ефективними;

регулювати соціальні впливи та відповідальність підприємства.

Сутність цих завдань випливає з логіки взаємозв’язків між елементами, що зображені на рисунку 1.

Перейдемо до етимології слова “менеджмент”. Термін менеджмент утворився від англійського дієслова “to manage” (керувати), яке, у свою чергу, походить від кореня латинського “manus” (рука). Спочатку термін використовувався для керування тваринами й означав мистецтво керувати кіньми. В Оксфордському словнику англійської мови зміст поняття “менеджмент” розкривається широко і багатосторонньо: менеджмент як спосіб управління, керівництва, напрямку або контролю; це мистецтво управління і керівництва; це люди, що контролюють і спрямовують роботу організацій, а також управлінський персонал. Менеджмент – це ефективне використання і координація таких ресурсів, як капітал, будинки, матеріали і праця для досягнення заданих цілей з максимальною ефективністю.




^ Рисунок 1 – Взаємозв’язок основних завдань менеджменту підприємства


У “Радянському енциклопедичному словнику” (1980) управління визначається як елемент, функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їхньої визначеної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх програм і цілей. Соціальне управління трактується як такий вплив на суспільство, що має на меті його упорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення і розвиток. У технічному змісті управління розглядається як процес переходу системи з одного стану в інший. В одному з перших вітчизняних підручників з наукових основ управління виробництвом (1969) управління визначалося як цілеспрямований вплив на колективи людей для організації і координації їх діяльності у процесі виробництва.

В Оксфордському російсько-англійському словнику (1994) слово “управління” перекладається на англійську мову такими термінами, як “management”, “administration”, “direction” (вони розглядаються як синоніми). Синонімічними також є поняття “управління” (керування) та “менеджмент” в українській мові (наприклад, інвестиційний менеджмент – управління інвестиціями, менеджмент персоналу – управління персоналом, нолідж-менеджмент – управління знаннями). Проте досить часто управління розглядається як більш широке поняття, менеджмент – як поняття, підлегле управлінню.

У теорії менеджменту вивчають підходи (суб’єкт-об’єктний, системний, комплексний, ситуаційний, інтегрований, процесний, функціональний), принципи (спеціалізації, централізації та децентралізації, єдиноначальності), функції (організація, планування, мотивація, контроль), методи (адміністративні, економічні, соціально-психологічні) та інші категорії. Згідно із сучасною науковою парадигмою менеджмент визначається передусім і більше як динамічне, ніж статичне явище й відповідно є безперервним процесом функціонування та розвитку всієї керуючої системи (суб’єкту менеджменту). Остання здійснює постійні та періодичні впливи на системи, якими керують (об’єкти менеджменту). При цьому дані впливи спрямовані або безпосередньо на людей, або через людей (рис. 2).





^ Рисунок 2 – Зміст процесу менеджменту


Відповідно до послідовності елементів, зображених на рисунку, процес менеджменту починається з поставлення мети. Далі відбувається аналіз ситуації як стану об’єкта менеджменту, що оцінюється відносно мети. Етап проблеми припускає з’ясування основного протиріччя в поточному стані об’єкта відносно мети його розвитку. Етап рішення є переходом до практичної діяльності менеджера, тобто його безпосереднього впливу на підлеглих. Наприкінці даного етапу процес менеджменту переходить у процес виробництва.

Розглянемо принципи і методи менеджменту.

^ Принципи менеджменту – правила, основні положення і норми, яких повинні дотримуватися керівники. Принципи менеджменту відображають вимоги об’єктивно діючих економічних законів, тому і самі є об’єктивними. Існує безліч даних принципів, при цьому традиційними вважають такі принципи менеджменту: науковості, спеціалізації, демократичного централізму, плановості, поєднання єдиноначальності та колегіальності тощо.

Окремо розглядають принципи побудови системи менеджменту – правила, основні положення і норми, яких повинні дотримуватися керівники при формуванні системи управління організацією. Розрізняють дві групи принципів побудови системи управління: принципи, що характеризують вимоги до формування системи управління організацією (обумовленості функцій управління цілями виробництва, оптимальності, науковості та ін.), і принципи, що визначають напрямки розвитку системи управління організацією. До другого належать принципи: концентрації, спеціалізації, паралельності, гнучкості, безперервності, наступності, ритмічності та ін. Сутність цих принципів полягає в їх назві. При цьому всі принципи побудови системи менеджменту реалізуються у взаємодії, а їх поєднання залежить від конкретних умов функціонування організації.

Принципи дозволяють формувати систему методів і кожен метод окремо. Але метод не має такого впливу на принцип, тому що останній – об’єктивний.

^ Методи менеджменту – способи впливу на колективи й окремих працівників з метою здійснення координації їх діяльності в процесі функціонування організації.

Класична класифікація методів менеджменту припускає їх поділ на адміністративні, економічні та соціально-психологічні, однак усі вони взаємозалежні й у сукупності утворюють єдине ціле: збільшення ваги однієї з груп методів спричинить зниження ваги інших.

Окрім того, виділяють ряд так званих організаційних методів, за допомогою яких створюються необхідні умови роботи, а тому вони логічно передують всім іншим. За допомогою цих методів робота проектується, орієнтується в часі і просторі, нормується, регламентується і забезпечується інструкціями, що фіксують розміщення людей, їх права, обов’язки, специфіку поведінки в різних ситуаціях. Такі методи створюють лише свого роду рамки, що спрямовують майбутню діяльність, а тому, по своїй суті, є пасивними. До категорії організаційних відносять, наприклад, методи формування управлінських структур, методи створення трудових колективів, методи підготовки і проведення різних суспільних заходів та ін.

На противагу організаційним адміністративні методи активні, оскільки на їхній основі відбувається втручання в саму діяльність. По-іншому вони називаються методами владної мотивації й орієнтовані або на прямий примус людей за визначеною поведінкою в інтересах організації, або на створення можливості такого примусу.

Адміністративні методи виходять з нерівності учасників управлінського процесу. Керівники мають можливість односторонньо забороняти або установлювати визначений порядок дій виконавців, що володіють мінімальною самостійністю, задавати їм тверді рамки, порушення яких і зайва ініціатива не заохочуються. Відповідальність за всіх при цьому лягає на керівника.

На практиці адміністративні методи реалізуються у вигляді конкретних безваріантних завдань, норм діяльності, розпоряджень. Найбільше поширення вони мають в армії та в інших структурах воєнізованого типу, наприклад, на транспорті. Прикладами адміністративних методів є такі: правове регулювання, видання наказів, вказівок і розпоряджень, інструктування та ін. Застосування адміністративних методів може супроводжуватися заохоченнями або санкціями стосовно виконавців за успішну або неуспішну роботу, у тому числі економічними (преміями або штрафами). Принциповою особливістю цих заходів є суб’єктивний порядок застосування, відсутність прямого зв’язку з конкретними позитивними або негативними результатами, отриманими виконавцем. Наприклад, часто працівнику видається премія за гарну роботу взагалі, і тому він мало зацікавлений у повній реалізації своїх можливостей, тому що розмір винагороди від цього не збільшується.

Найголовніший недолік адміністративних методів управління полягає в тому, що вони орієнтуються на досягнення заданого результату, а не на його зростання, заохочують ретельність, а не ініціативу. Тому в умовах ускладнення діяльності організації, необхідності оперативно вирішувати найрізноманітніші проблеми адміністративні методи перестали відповідати реальним потребам управління.

Потрібні були методи управління, що дозволяють рядовим працівникам, виходячи з матеріальної зацікавленості, самим приймати більшість рішень і відповідати за їхні результати. Мова йде про економічні методи, що одержали значне поширення на початку ХХ ст.

На відміну від адміністративних вони припускають не прямий, а опосередкований вплив на об’єкт управління. Виконавцям установлюють тільки мету, обмеження і загальну лінію поведінки, у рамках яких вони самі шукають оптимальні способи вирішення проблем. Своєчасне і якісне виконання завдань винагороджується грошовими виплатами, що є вже не просто заслуженими, а заробленими (наприклад, за рахунок економії або додаткового прибутку), отриманими внаслідок виявленої особистої ініціативи. Оскільки їхній розмір прямо залежить від досягнутого результату, працівник економічно зацікавлений у його максимізації. Як приклади економічних методів можна навести такі: кредитування, участь у прибутках і капіталі, оподатковування, страхування та ін.

Однак економічні методи управління не володіють достатнім стимулювальним ефектом для співробітників, що працюють не тільки, а іноді і не в першу чергу, через гроші. Тому паралельно виникають методи, що грунтуються на використанні взаємовідносин між людьми всередині організації.

Соціально-психологічні методи припускають два напрямки впливу на поведінку працівника і підвищення його трудової активності. З одного боку, вони націлені на формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, зміну ролі керівника, а з іншого – на розкриття особистих здібностей кожного працівника, допомогу в їхньому удосконаленні, що в остаточному підсумку веде до максимальної самореалізації людини у її трудовій діяльності, а отже, до підвищення її ефективності. Сьогодні до цих методів можна віднести психологічну мотивацію, гуманізацію праці, створення творчої атмосфери в колективі, участь працівників в управлінні, задоволення культурних і духовних потреб.

Економічні і соціально-психологічні методи мають непрямий характер управлінського впливу. Не можна розраховувати на автоматичну дію цих методів і важко визначити силу їхнього впливу на кінцевий ефект. Тому як ефективне поєднання методів менеджменту в конкретній ситуації слід розглядати комплекс усіх перелічених вище методів.


^ 1.2 Еволюція менеджменту


Перемога – це поразка

Конфуцій


З метою розуміння глибинної сутності менеджменту доцільно простежити всю багатовікову історію управлінських взаємовідносин між людьми. Історія менеджменту починається з виникнення перших прообразів організацій – родових громад, які щодня вирішували проблеми використання власних досить обмежених фізичних й інтелектуальних ресурсів, зіштовхуючись з питаннями поділу праці, трудової мотивації і дисципліни.

Поступово з розвитком суспільних відносин, появою міст і цілих держав управління людьми набуває більш усвідомленої, раціональної форми. Часи процвітання стародавніх цивілізацій, що розташувалися за кілька століть до нової ери практично на всіх континентах нашої планети, можна вважати “золотою епохою” менеджменту. Слід, наприклад, згадати факти з Давньої Греції про гуманну владу над прошарком населення, іменованим рабами: деякі відомі філософи періодично належали до них, що не заважало їм при цьому усвідомлювати і відчувати себе вільними людьми. Або в Давньому Китаї – зародилася, що ефективно функціонує й у сучасних умовах на всіх рівнях управління, від побутового, до державного, культура, що містить такі цінності, як родина, почуття поваги до старших поколінь, повага до вчителів, правило “золотої середини”.

Деякі аспекти управління Римською Імперією дотепер вважаються феноменальними і найвищими досягненнями у всій світовій історії. Насамперед, йдеться про магнетизм особистості Юлія Цезаря – видатного правителя величезної багатонаціональної держави, керівника найорганізованішої в світі армії. Його стратегічні та харизматичні здібності є класикою мистецтва управління.

Князі Київської Русі (Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир