Реферат: Конспект (розділів 5, лекцій 9 (18 годин)). Вступ

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Конспект (розділів 5, лекцій 9 (18 годин)).

ВСТУП.

В наш час суспільство зазнає великих втрат у вигляді людських жертв, збитків від аварій, катастроф, стихійних лих та ін. Забезпечення екологічної, техногенної та соціальної безпеки стає однією з головних проблем будь-якої держави.

В Україні під час роботи щорічно гине близько 1000 людей

Від інших причин:




2003

2004

2005

Отруєння

(в т.ч. алкогольні)

14100

10000

15120

10637

13298

9614

Самогубства

12322

11259

10605

Смерть від пошкоджень

10697

9192

9467

Транспорт

9875

9189

9694

Вбивств

5265

4988

4523

Утоплень

3430

3913

4163

Випадкові падіння

3092

3252

3202

Закупорка дихальних шляхів

2690

2882

2836

На пожежах

796

656

688

В цілому, з урахуванням інших причин

72000

70354

68448


Тільки в Черкаській області від алкоголю щорічно гине 300-400 людей. Усе це вказує на потребу формування знань, вмінь, навичок з безпеки життєдіяльності як необхідної умови безпечного та повноцінного життя людини. Тому ця дисципліна є фундаментальною і обов’язковою для вивчення студентами всіх спеціальностей.

Література:

Желібо Є.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник – К.: «Каравела», 2005. – 344с.

Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини. Навч. посібник – Львів «Бескид БІТ», 2005. – 304с.

Плахтій Д.П. та ін. Безпека життєдіяльності в запитаннях та відповідях: Навч. посібник – Кам’янець-Подільський, 2005. – 256с.

Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник – Суми: УніверситетКнига, 1999. – 301с.

Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навч. посібник – Львів: Банківський коледж, 1998. – 192с.

Гайченко В.А., Коваль Г.М. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навч. посібник – К.: МАУП, 2002. – 232с.

Бакка М.Т. та ін. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навч. посібник – Житомир, РВВ ЖІТІ, 1997. – 340с.

Білявський Г.О. та ін. Основи загальної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 304с.

Скирта Л.Г. та ін. Конспект лекцій з дисципліни «Безпека життєдіяльності». – Харків, Академія пожежної безпеки України, 2001. – 82с.

Гандзюк М.П. та ін. Основи охорони праці: Підручник – К.: Львів, 2000. – 408с.

Розділ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. (Лекції 1,2).

Лекція 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності (2 години).

План.

Об’єкт та предмет БЖД, основні завдання науки про безпеку людини.

Концепція ООН про сталий розвиток людства – основа безпеки життєдіяльності.

Життєдіяльність як фізіологічно-структурне поняття.

Основні поняття та визначення БЖД.

Сучасні проблеми життєдіяльності людини.

Шість загроз планетарного масштабу.

Література: [1, 2, 3, 6, 7]


1. ^ Безпека життєдіяльності – це наука, покликана виявляти можливі причини та шляхи виникнення небезпеки, передбачати вірогідність виникнення небезпеки, а також захищати людей від небезпеки, ліквідувати наслідки її проявів тощо. Концентруючи свою увагу на людині, ця наука ідентифікує небезпечні та шкідливі чинники навколишнього середовища, розробляє заходи, пов’язані зі створенням сприятливих умов для існування людини.

^ Об’єктом вивчення безпеки життєдіяльності є людина у всіх аспектах її діяльності (фізичному, психологічному, духовному, суспільному). Предметом вивчення є вплив на життєдіяльність та здоров’я людини зовнішніх та внутрішніх факторів.

^ Завдання безпеки життєдіяльності є виявлення умов позитивного та негативного впливу на життєдіяльність та здоров’я людини зовнішніх та внутрішніх факторів, обґрунтування оптимальних умов та принципів життя.

БЖД використовує досягнення та методи фундаментальних та прикладних наук, зокрема: філософії, біології, фізики, хімії, психології, соціології, екології, економіки, менеджменту і тісно пов’язана з практичною діяльністю людини. Тому при вивченні дисципліни «Безпека життєдіяльності» потрібні знання з біології, фізики, хімії, екології, психології, валеології, філософії, соціології, природознавства тощо.

Дисципліна «Безпека життєдіяльності» має світоглядно-професійний характер.


2. Концепції безпечного сталого розвитку світового співтовариства була присвячена конференція ООН в Ріо-де-Жанейро (1992р.), на якій був прийнятий документ «Порядок денний ХХІ століття» та зроблено висновок про необхідність глобального партнерства держав з метою досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку суспільства. На сучасному історичному етапі розвитку механізми взаємодії людини та природи, людини та техніки, індивіда та суспільства порушуються дедалі частіше, що призводить до багатьох нових небезпек для нормальної життєдіяльності. Суспільство зазнає великих втрат у вигляді людських жертв, збитків від аварій, катастроф, стихійних лих та ін. Забезпечення екологічної, техногенної і соціальної безпеки, в тому числі і у випадку надзвичайних ситуацій, стає однією із головних проблем будь-якої держави.

Концепція ООН про сталий розвиток людства означає гармонізацію продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людства.

Основою стійкого розвитку є паритетність відносин у тріаді «людина-господарство-природа». Стійкий розвиток узагальнює процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище і гармонізацію розвитку людини і природи.

Дисципліна «Безпека життєдіяльності» почала викладатись з 1995 року. Розроблені державні програми і на їх основі наказом Міністра освіти України було встановлено, починаючи з 1999-2000 навчального року обов’язкове вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» студентами всіх вищих закладів освіти.


3. Життя – такий спосіб існування систем, який передбачає обмін речовин, енергією, здатність до саморегуляції, росту, розмноження і адаптації до умов середовища існування.

Діяльність – акт зіштовхування спрямованої на ціль вільної свободи суб’єкта і об’єктивних закономірностей буття. У структурі діяльності виділяють суб’єктну (скерований на ціль суб’єкт) та об’єктну (предмет діяльності, знаряддя діяльності, продукт діяльності) компоненту.

Діяльність людини постає як особливий, специфічний прояв людської активності. Діяльність є універсальним середовищем, що поєднує людину зі світом, у тому числі з її особливим духовним універсумом.

Виділяють три основні види людської діяльності:

матеріально-практична: перетворення природні; подолання опору матеріалу; дія з об’єктами;

духовна – усвідомлення; знання; мислення; створення понять; ідей;

духовно-практична – створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини (філософія, релігія, мистецтво).

Життєдіяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у зміні та перетворенні в її інтересах середовища проживання. В процесі життєдіяльності людина постійно перебуває під впливом небезпек як реальних, так і потенційних.

Діяльність людини є функціональним процесом, в якому використовуються її фізіологічні та психологічні якості і залучаються всі органи і системи організму – мозок, м’язи, судини, серце, легені, органи травлення та ін. Активізуються всі психічні функції людини: сприймання, мислення, пам'ять, відчуття, уява, вольові якості, уважність, зацікавленість, задоволення, зосередженість, напруження, стомлення. Діяльність – це також побудова сім’ї, турбота за близьких, бажання професійного зростання та ін. На все це використовується фізіологічний процес витрачання людської енергії, реалізації комунікативної функції психіки, яка виявляється у спілкуванні, у конфліктах, у міжособисних відносинах.

Отже життєдіяльність – це сукупність фізіологічних та психічних процесів, які спонукають, програмують і регулюють буття людини в оточуючому середовищі.

До принципів забезпечення життєдіяльності треба віднести захищеність суб’єкта діяльності від небезпек, загроз (ушкоджень, травм чи їхніх потенційностей).

Головним методологічним принципом безпеки життєдіяльності людини є системно-структурний підхід, а методом, який використовується у ній – системний аналіз. Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують, або виникають в системах. Принцип системності розглядає явища у їх взаємозв’язку, комплексно. Зокрема, у сфері наук про безпеку системою є сукупність взаємопов’язаних людей, процесів, будівель, обладнання, устаткування, природних об’єктів тощо, які функціонують у певному середовищі для забезпечення безпеки.


4. Небезпека – це явище, процес, об’єкт, суб’єкт, властивість або їх сукупність, що діють постійно і здатні за певних умов завдавати шкоду кому (чому) - небудь. Небезпеки поділяються на:

Вражаючі – це чинники, які можуть призвести до загибелі людини.

Небезпечні – це чинники, які за певних умов можуть стати причиною травм та аварій.

Шкідливі – це чинники, що можуть викликати захворювання чи зниження працездатності людей як у явній, так і в прихованій формі.

^ Ризик небезпеки – імовірність події (подій), яка (які) є небезпечна. Ризик небезпеки є критерієм реалізації небезпеки. Він визначений ймовірністю прояву небезпеки та ймовірність присутності людини в небезпечній зоні. Чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.


5. Сучасні проблеми життєдіяльності людини включають: вплив психофізіологічних небезпечних та шкідливих факторів на здоров’я людини, захист людей від радіації, випромінювання, хімічних речовин, ураження струмом, травмонебезпечні фактори. Розглядаються гігієнічні, медичні аспекти безпеки життєдіяльності, правила поведінки людей у побуті, на воді, на дорогах, на пожежах, у транспорті; розглядається вплив біоенергетики, аномальні явища і феномени, наркоманія і токсикоманія, СНІД, правила наданні першої долікарської допомоги потерпілим. Вивчаються причини «хвороб цивілізації» - гіпертонії, інфаркту міокарда (у 2005 році в Україні померло від інфаркту 90 тис. людей і зареєстровано 150 тис. нових захворювань), раку, діабету, туберкульозу, неврозів, розладу обміну речовин та ін.

^ Фактори, які скорочують життя – це життя у великому місті, матеріальна незабезпеченість, нервовий характер, відсутність руху, паління, вживання алкоголю, холостяцьке життя, часті захворювання, надлишок ваги та ін.

В умовах загострення екологічної ситуації, соціальних та воєнних протиріч, суттєвих змін у техногенній сфері посилюється імовірність виникнення шести глобальних небезпек:

загроза світової війни;

екологічні катаклізми;

велика різниця в розвитку багатих і бідних країн планети;

демографічна загроза;

вичерпання ресурсів планети;

наслідки науково-технічної революції.

Заборона війн, випробувань або використання ядерної зброї одне з найболючіших питань людства. Навіть одного відсотка існуючого ядерного арсеналу буде достатньо, щоб знищити не тільки людей, а й флору і фауну на Землі (все згорить у полум’ї, або загине під час «ядерної ночі»).

Екологічна криза грізно нависла над усім світом, найвизначніші вчені США, Японії, Росії, України в результаті поглибленого аналізу, ретельних досліджень і моделювання сучасних природних процесів, які розвиваються в біосфері, дійшли висновку, що у 21-му столітті наша Земля може обернутися на безлюдну пустелю, а ресурсів біосфери вистачить усього на кілька десятиліть.

Багаті країни, що використовують високі новітні технології, залишили далеко позаду так звані «бананові республіки», які стали сировинними придатками з дуже низьким рівнем життя населення.

Розглянемо суть демографічної загрози: як зростає населення планети. На початок н.е. (від РХ) на планеті було 220 млн.людей, у 1900 р. – 1.65 млрд., у 1950 – 2.5 млрд., у 1987 – 5 млрд., у 2000 – більше 6 млрд. Гіпотеза філософа 18 ст. Р.Т.Мальтуса справдовується: населення зростає за геометричною прогресією, а створювані блага, і насамперед продовольство – за арифметичною. Вже зараз 80% населення планети не забезпечено продовольством, житлом, лікарнями, товарами повсякденного попиту.

Щорічно на нашій планеті видобувається майже по 30 т різних корисних копалин на людину. За сучасних темпів видобування навіть найбільші родовища нафти будуть вичерпані через кілька десятків років. Запаси бокситів, міді, газу, свинцю, цинку, вольфраму, кобальту будуть вичерпані ще швидше.

Науково-технічна революція сприяла різкому збільшенню за останні десятиліття обсягів промислового та сільськогосподарського виробництв, розвитку транспорту, енергетики, хімізації, зростанню урбанізації, що негативно впливає на природне середовище (забруднення атмосферного повітря, водоймищ, деградація ґрунтів, знищення природних ресурсів, порушення стабільності екологічних систем та ін.)


Лекція 2. Класифікація небезпек. Концепція допустимого ризику. Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності (2 години).


План.

Класифікація небезпек.

Загальні методи оцінки ризику.

Інженерний метод оцінки ризику.

Експертний метод оцінки ризику.

Оцінка ризику за допомогою дерева рішень.

Концепція допустимого ризику.

Управління ризиком.

Теорія катастроф.

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності

Література: [1, 2, 4, 5]


Класифікація небезпек.

За походженням: природні, техногенні, соціальні.

За локалізацією: космос, атмосфера, літосфера, гідросфера.

За сферою прояву: побутові, транспортні, виробничі, військові, спортивні.

За наслідками: загибель, травма, захворювання, зниження нормального фізичного, психічного, емоційного рівня життєдіяльності.

За часом прояву: імпульсні, кумулятивні.

За структурою: прості, складні, похідні.

За характером дії на людину: активні, пасивні.

Чинники небезпек природної сфери:

кліматичні – залежать від метеоумов, сонячної активності, коливання барометричного тиску, похолодання та спеки, дощі, бурі, урагани;

ґрунтові – ерозії, зсуви, обвали, утворення ярів, що призводить до руйнування будівель, шляхів, комунікацій;

геоморфологічні – землетруси, виверження вулканів;

біотичні – вплив на людину небезпечних представників флори і фауни, вірусів і мікробів;

Чинники небезпеки в техногенній сфері:

технічні – ненадійність устаткування, низький рівень ступеня ергономічності, ненадійність засобів сигналізації та блокування, технологічних процесів;

санітарно-гігієнічні – наявність шкідливих речовин, недостатнє освітлення, підвищений рівень шуму, вібрації, незадовільний мікроклімат, наявність різноманітних випромінювань, порушення правил особистої гігієни та ін.

організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв’язків, систему правил, норм, інструкцій, стандартів, планово-попереджувальних ремонтів, організацію нагляду за небезпечними роботами: правильним використанням інструменту та устаткування;

психофізіологічні чинники небезпеки визначають втомою людини через надмірні фізичні та психологічні навантаження, недотримання здорового способу життя, психогігієни.

Чинники небезпеки в соціальній сфері:

державно-правові чинники: недостатня законодавчо-правова база може призвести до зростання протиправних дій, тероризму, злочинності та криміналізації суспільства, виступів населення на захист своїх прав;

етно-соціальні чинники небезпеки залежать від особливостей побуту, звичаїв, культури, релігії, що склалась історично. Утиски, обмеження прав викликає міжнаціональні конфлікти, становить небезпеку і для людей і для цілісності держави;

інформаційно-психологічні чинники небезпек визначають надмірним інформативним тиском на суспільство, особу;

психологічні чинники небезпек – поява психічно неврівноважених людей, маніяків, асоціальних угруповань створює небезпеку для нормальної життєдіяльності людини і суспільства.

Ідентифікація небезпек – знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, потрібних для розробки заходів щодо її попередження, усунення чи ліквідації наслідків.


Загальні методи оцінки ризику.

^ Ризик – усвідомлена можливість виникнення події з певними небажаними наслідками. Індивідуальний ризик – це імовірність небажаних впливів певного виду, що виникають при реалізації певних небезпек у конкретній точці простору. Соціальний ризик – це залежність частоти виникнення небажаних подій від числа людей, що піддаються впливам певного виду небезпек. Соціальний ризик дозволяє судити про масштаби небажаних наслідків.

У сфері життєдіяльності розглядаються види ризиків:

- за масштабами розповсюдження;

- з позицій доцільності (обґрунтований і безглуздий);

- за волевиявленням – добровільні і вимушені;

- за ступенем припустимості ризик буває знехтуваним, прийнятним, гранично допустимим. Останній – це максимальний ризик, який не повинен перевищувати, незважаючи на очікуваний результат.

^ Якісна оцінка ризику – визначення можливих видів ризику, оцінка ступеня їх небезпеки і виділення чинників, що впливають на рівень ризику.

Кількісна оцінка ризику полягає в наданні ризику числового значення. Її визначають, використовуючи багато факторів, в тому числі здібностями і кваліфікацією особи, що приймає рішення до ризику, доступністю інформації, чинниками, що створюють ризик та ін.

Чинники бувають контрольованими і неконтрольованими. Контрольовані чинники можуть взагалі зняти ризик.

Ризикову ситуацію створюють неконтрольовані чинники, які не підвладні зацікавленій стороні. Вони бувають невизначені і випадкові, тому оцінити ризик надзвичайно важко.

Ризик в абсолютному вираженні. Імовірність виникнення збитків R = P(x),

де Х – випадкова величина збитку.


Умовна шкала ризику:

мінімальний ризик

0.0-0.1

малий ризик

0.1-0.3

середній ризик

0.3-0.4

високий

0.4-0.6

максимальний ризик

0.6-0.8

критичний

0.8-1.0

Наприклад, загибель від блискавки складає 10-7. Здавалося б, що ця імовірність мізерна, але чи варто під час грози її ігнорувати?


Інженерний метод оцінки ризику.

Інженерний метод спирається на статистику. Імовірність виникнення події А.

R = P(A) = ,

де m – кількість несприятливих випадків;

n – загальна кількість можливих випадків.

Наприклад, у 2005 році від отруєнь загинуло 13298 людей, в т.ч. 9614 людей від алкоголю.

На 47 млн. жителів України числове значення смертельних випадків:

R1 = , R2 =

Для Черкаської області з населенням в 1.45 млн. це може скласти отруєних 410 людей; в т.ч. за рахунок алкоголю 297 людей. Нагадую, що фактично у 2004 році в Черкаській області загинуло від алкоголю 360 людей.

В інженерному методі класифікують можливість аварій, проводячи дослідження ризику, за шкалою:

клас 1 – безпечні: помилки персоналу не призводять до істотних порушень системи; клас 2 – граничні: помилки персоналу призводять до істотних порушень у системі, однак виправляються без людських жертв і суттєвих збитків обладнанню; клас 3 – критичні: система порушується загалом, а людей і обладнання треба негайно рятувати; клас 4 – катастрофічні: іде руйнування обладнання, травми персоналу і людські жертви.


Експертний метод оцінки ризику.

Згідно з даним методом ймовірність ризику визначають шляхом опитування досвідчених спеціалістів-експертів. Для відбору експертів використовують коефіцієнт компетентності:

К = ,

де К1 – чисельне значення рівня теоретичного знання проблеми;

К2 – чисельне значення самооцінки практичного досвіду;

К3 – чисельне значення самооцінки здатності до випробування.

До групи експертів належать ті, в кого . Кожний показник безпеки виробу або процесу експерти оцінюють в балах від 0 до 10 і знаходять узагальнений показник безпеки і порівнюють його з базовим. Це співвідношення К = Кзаг/Кбаз і є рівень безпеки виробу (процесу); К = 0.2-0.4 – надзвичайно низький; К = 0.5-0.9 – незадовільний; К = 1.0 – допустимий; К = 1.1-1.3 – високий; К>1.4 – оптимальний.

У випадку розробки нового виробу приймальна комісія ухвалює одне з таких рішень: рекомендувати виріб для серійного виготовлення; доробити зразок за окремими показниками.


Оцінка ризику за допомогою дерева рішень.

Цей метод передбачає графічну побудову варіантів рішень. Побудуємо дерево послідовності подій для визначення ризику простудних захворювань:



Це графічна модель логічно впорядкованої множини можливих завершених станів. Гілка рішень передбачає прийняття того чи іншого рішення.


Концепція допустимого ризику.

Забезпечити в середовищі нульовий ризик неможливо. Тому набула поширення концепція прийнятого ризику, суть якої полягає у прагненні мати такий рівень безпеки, який суспільство може дозволити собі на даний час і який є економічно виправданим.



^ 0 Вопт Видатки

Рис. Визначення прийнятного ризику: 1 - технічний ризик; 2 - соціально-економічний ризик; 3 - сумарний ризик; 4 - область допустимого ризику. Rтіп - мінімальний ризик; Вопт - оптимальні видатки на охорону праці


Збільшення витрат на охорону праці дозволяє значно зменшити величину технічного ризику. Проте зростання витрат зменшує фінансування соціальної і бюджетної сфери. Тому треба шукати компроміс. Досліджуючи функцію на екстремум , можна визначити величину оптимальних витрат Копт. та мінімального ризику. ^ Прийнятний ризик – не перевищує гранично допустиме значення. Неприйнятний ризик – перевищує гранично допустиме значення.


Управління ризиком.

^ Під управлінням ризиком розуміють оптимальний вибір шляхів і можливостей забезпечення чи відновлення безпеки, навіть через уникнення ризику. Вже на перших стадіях розробки продукту треба до проекту включати елементи, що виключають небезпеки. Якщо її не можна виключити повністю, необхідно зменшити ймовірність ризику до допустимого рівня. Це можна зробити кількома шляхами, наприклад:

повна або часткова відмова від робіт, які мають високий ступінь небезпек;

заміна небезпечних операцій менш небезпечними;

удосконалення технологічних систем та об’єктів;

розробка та використання спеціальних засобів захисту;

організаційно-управлінські заходи, а це навчання людей, контроль за станом безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Може використовуватись комплекс цих заходів. Для аналізу використовують порівняння витрати з рівнем зменшення шкоди, що очікується.


^ Теорія катастроф – геологічна концепція, згідно з якою в історії Землі відбуваються явища, під час яких змінювалось залягання гірничих порід, загинула фауна і флора. Після кожної катастрофи виникли нові види рослин і тварин. Згідно з теорією катастроф Ж.Кюв’є, висунутою в 1812 році, на клімат Землі, її біоту неодноразово впливали космічні і геологічні події: зіткнення планети з астероїдами, кометами, метеоритами, зміна сонячної прецесії, осі обертання і магнітних полюсів, вулканізм, землетруси тощо.

Внаслідок падіння на Землю крупного астероїда 250 млн. років тому, сліди якого було знайдено в Японії, Китаї та Угорщині, загинуло приблизно 70% наземних хребетних тварин і 90% у океані. Причина – раптовий перегрів планети. 100 мільйонів років тому вимерли величезні динозаври. Наукове передбачення, прогнозування катастроф неможливе.

Інша справа антропогенні екологічні катастрофи (АЕК), які зумовлені діяльністю людини. Тому Д.Д.Зербіно пропонує як причину АЕК розглядати недостатність робочої функції людини, а саме: недостатньо продумані технології, проекти, транспортні засоби, порушення техніки експлуатації; недостатній професіоналізм; недостатні знання; недостатність технічних функцій, зумовлених шкідливими звичками (алкоголізм, токсикоманія), хворобою, соціальними чварами, наперед свідомі злочинні дії та ін.

Яскравим прикладом АЕК є Чорнобильська катастрофа.

Катастрофу можна розглядати як стрибкоподібні зміни у вигляді раптової реакції системи на цілковиту зміну зовнішніх умов. Згідно з теорією катастроф можна пропонувати таку модель функціонування економічних, екологічних, суспільних та технічних систем: етап стабільного існування системи, етап кризи, етап модернізації або перебудови. Теорія катастроф є об’єктивним знаряддям моделювання еволюції складних динамічних систем, які використовують в усіх галузях життєдіяльності сучасної техногенної цивілізації.

Основні принципи і способи забезпечення безпеки життєдіяльності.

Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини (повітря, питна вода, продукти харчування, тепло, світло, предмети споживання).

Принципи взаємозв’язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем (параметри споживання, енергоресурси, корисні копалини, продукти харчування, елементи штучного середовища). Життєдіяльність впливає на середовище життя: регулює параметри споживання, виснажує енергоресурси, корисні копалини, видозмінює клімат, рослинний і тваринний світ, забруднює навколишнє середовище. Виникає імовірність техногенних і технологічних криз.

Принцип раціональної організації праці за ціллю, часом, місцем і нормами. Грамотна організація праці включає управління, принципи організації. Цілі і завдання, засоби праці, виробничу діяльність і результати праці. Порушення норм праці, технологічних процесів, моральне і фізичне зношення засобів виробництва, як правило призводять до аварійних ситуацій.

Принцип матеріального заохочення при організації життєдіяльності, що безпосередньо пов'язаний з продуктивністю праці, яка визначається:

людським фактором (способом матеріального заохочення);

працездатністю виробничого персоналу;

ступенем підготовленості до праці (професійним, фізіологічним, психологічним)

Порушення цього принципу можуть призвести до надзвичайних ситуацій.

Принципи захисту здоров’я, меж і умов життєдіяльності. Для цього людство створило спеціальні інститути: медичного забезпечення, оборони, екологічного захисту, моралі та ін. В надзвичайних ситуаціях на захист людей і народного господарства створюється цивільна оборона, Міністерство з надзвичайних ситуацій, комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, штаби цивільної оборони.

Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності. Кожна держава повинна мати професійно придатні структури для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.


Розділ 2. ЛЮДИНА В СИСТЕМІ «ЛЮДИНА - СЕРЕДОВИЩЕ». (Лекції 3,4).

Лекція 3. Фізіологічні, психологічні та соціальні основи забезпечення безпеки людини (2 години).

План.

Людина – відкрита біоенергетична та духовно-інформаційна система.

Вплив психофізіологічних факторів на життєдіяльність людини.

Вплив психічного стану на безпеку життєдіяльності.

Роль центральної нервової системи в забезпеченні життєдіяльності.

Вплив біоритмів на рівень індивідуального ризику.

Захисні властивості людського організму.

Світогляд, мораль, духовність і екологічне мислення як визначальні фактори особистої безпеки.

Вплив характеру й темпераменту людини та її безпеку.

Література: [1,2,4,7,8]


Людина – відкрита біоенергетична та духовно-інформаційна система.

Будь-який живий організм, в тому числі і людина, є відкритою системою, його не можна відокремити від навколишнього середовища. Щоб зберегти себе і розвиватися, організм повинен мати вищий рівень організації, ніж нежива матерія. Якісне вираження рівня неорганізованості називається ентропією. Тобто у живого організму чи системи рівень ентропії як міри невизначеності має бути нижчим, ніж у навколишнього середовища. В термодинаміці ентропією системи називається кількість такої енергії, яка не може використовуватись для будь-якої роботи, тобто зв’язаної енергії. Організм позбавляється ентропії (невизначеності) за рахунок підвищення ентропії навколишнього середовища, при цьому він набуває вищого рівня організації, а середовище – нижчого.

Рівень організації живої системи залежить від кількості одержаної ним інформації, отримання ж інформації означає звільнення від ентропії, а це означає що жива система чи організм інформується, тобто набуває нової форми, структури, активності, способу поведінки. Організм людини являє собою відкриту біоенергетичну та духовно-інформаційну систему – єдину за найвищим саморегулюванням. Біоенергетика людини – це дуже складне природне явище, яке ще недостатньо вивчене. Вважається, що енергетичне поле людини складається з трьох шарів, що її оточують: ментальне (інтелектуальне), астральне (емоційне) й ефірне (життєве) поля.

Об’єкти високого ступеню складності, до яких відноситься організм людини, являють собою багаторівневу організацію, у якій системи більш високого рівня і складності містять у собі системи більш низького рівня, утворюючи ієрархію підсистеми. Зв'язок елементів у системі будь-якого рівня здійснюється шляхом передачі інформації. В організмі людини інформація закодована у певній структурі біологічних молекул, а також у нервових імпульсах. За допомогою передачі цієї інформації здійснюються процеси регуляції (керування фізіологічними функціями, діяльністю клітин, тканин, органів, систем, поводженням організму, здійсненням взаємодії організму і навколишнього середовища). Головним регуляторним (керуючим) механізмом в організмі людини є нервова система, яка забезпечує єдність систем та цілісність організму людини, її гомеостаз – тобто відносну динамічну сталість складу і властивості внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій організму. Це забезпечує існування клітини організму в середовищі, що її оточує (міжклітинна рідина і кров з певною концентрацією солей, активних іонів водню, певної температури тощо). Наприклад, за допомогою тремтіння тіла при переохолодженні організм намагається забезпечити сталість фізіологічних функцій.


Вплив психофізіологічних факторів на життєдіяльність людини.

Психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори діляться на групи:

фізичні перенавантаження (статичні і динамічні);

нервово-психічні перенавантаження (розумова перенапруга, перенапруга аналізаторів, монотонність праці, емоційні перенапруження);

На більшості виробництв найбільш поширеними психофізіологічними небезпечними і шкідливими факторами є алкоголь, гіподинамія, гіпокінезія, динамічні перенавантаження, перенапруга аналізаторів, перевантаження емоційні і розумові, психофізіологічна несумісність, робоча поза, соціальний клімат, сонливість, статичні перенапруження, стреси, втома та ін.

Алкоголь є несумісним зі здоровим способом життя. з безпекою праці. Вживання спиртного призводить до серйозних порушень фізіологічних та психічних функцій організму людини. Порушується розумова та фізична працездатність, посилюється втома. Працівник, схильний до зловживання спиртним - це потенційний порушник правил безпеки.

При потраплянні алкоголю в організм людини в першу чергу на нього реагує нервова система, тому що нервові тканини містять в значних кількостях ліпіди (жирові утворення), які легко розчиняють спирти. При систематичному вживанні спиртів нервові клітини перероджуються, а потім гинуть.

Кінцевою стадією алкоголізму є деградація особистості. Крім цього, в неї зростає вірогідність виникнення багатьох хвороб, в тому числі захворювань печінки, виразки шлунку та ін.

Гіподинамія – це порушення функції організму (кровообігу, дихання, травлення, опорно-рухового апарату), що обумовлено обмеженням рухової активності, зниження сил опору м’язів. Профілактика гіподинамії передбачає гімнастику, зміну робочої пози в ході роботи, загальні заходи по зменшенню втоми і монотонності праці.

Гіпокінезія – вимушене зменшення об’єму довільних рухів (мала рухомість).


Вплив психічного стану на безпеку життєдіяльності.

Еволюційний розвиток людини за останні десятки тисяч років відбувався головним чином у психіці: під впливом навколишнього середовища ускладнювалась нервова система.

Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. Психіка людини проявляється у психічних процесах, психічних станах, психічних властивостях.

Психічні процеси – це відчуття, сприйняття, пам'ять і мислення, емоції, воля тощо.

Психічні стани – це настрій, депресія, стрес.

^ Психічні властивості – це темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо.

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Токсичні речовини — це речовини, які викликають отруєння усього організму людини або вмивають на окремі системи людського організму (наприклад, на кровотворення, центральну нервову систему).

Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполуки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.

^ Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, цугів, аміак).

Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації. Це — свинець, радіоактивні речовини тощо.

^ Канцерогенні речовини викликають, як правило, злоякісні новоутворення — пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).

Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводні).

^ Задушливі речовини призводять до токсичного набряку легень (оксид вуглецю, оксиди азоту)

Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію, можуть бути: радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець тощо.

Сенсибілізатори — це речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо.

Дуже негативні наслідки має вплив саме отруйних речовин на живі організми, повітря, ґрунт, воду тощо. Своєю дією ці речовини призводять до критичного стану навколишнього середовища, впливають на здоров'я та працездатність людей, на їх майбутнє покоління.

Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей та тварин.

Шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини: через шкіру, органи дихання та шлунок.

Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.

За вибірковістю дії шкідливі речовини можна поділити на:

серцеві — кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію тощо;

нервові — порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки);

печінкові — хлоровані вуглеводні, альдегіди, фенол