Реферат: Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах рукопису

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ


На правах рукопису УДК 341.231.14:342.721


Максименко Сергій Валерійович

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ПРАВА НА СВОБОДУ ПЕРЕСУВАННЯ І ВИБІР МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ


Спеціальність: 12.00.11 – «міжнародне право»

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Баймуратов М.А.


ОДЕСА

2005
ЗМІСТ
Стор.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………………………………………….4
ВСТУП…………………..……………………………………………………………………………………………………6

РОЗДІЛ I. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ

ПРАВА ЛЮДИНИ НА ВІЛЬНЕ ПЕРЕСУВАННЯ…………………………………………………..19


1.1. Нормативно-правове визначення та зміст права на свободу

пересування в основних документах ООН: історико-правовий аналіз і

тенденції розвитку…………………………………………………………………………………………….19

1.2. Свобода пересування громадянина в межах території держави:

порівняльно-правовий аналіз міжнародного і національного регулювання………………………………………………………………………………………………………29

1.3. Правовий статус особи і практичні аспекти оформлення

документів на право виїзду в процесі реалізації права залишати країну…………..39

1.4. Значення громадянства, висилки і репатріації: докази громадянства

в контексті права повертатися у «свою власну країну» ………….………………………...49

1.5. Дискримінація, сфера застосування й обмеження права

людини і громадянина на вільне пересування…………………………………………………..59


РОЗДІЛ II. ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ПРАВА НА СВОБОДУ

ПЕРЕСУВАННЯ І «ШЕНГЕНСЬКЕ ПРАВО»…… …………………………………………………..68


2.1. Правове регулювання і судовий захист права на свободу

пересування в законодавстві Ради Європи………………………………………………………..68

2.2. Маастрихтське оформлення і правова природа «європейського простору свободи, безпеки і правового захисту» ……………………………………………………………..78

2.3. Шенгенський простір вільного пересування: шенгенська

інформаційна система і шенгенська віза …………………………………………………………..89

2.4. Співдружність незалежних держав і еволюція європейської

інтеграції: проблема транзитного проїзду через територію ЄС

громадян РФ у Калінінградську область…………………………………………………………..99

2.5. Міжнародні інтеграційні процеси і національна безпека України:

імплементація європейських стандартів права на свободу пересування………...110


РОЗДІЛ III. СФЕРИ МІЖНАРОДНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ І НАЦІОНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ВІЛЬНЕ ПЕРЕСУВАННЯ……………………………………………………………………………………………………..120


3.1. Правове регулювання свободи пересування трудящих-мігрантів

і членів їхніх родин: захист від безпідставного арешту, утримання

під вартою і висилки…………………………………………………………………………..................…120

3.2. Міжнародно-правовий захист мігруючих біженців (“Дублінське

право”), переміщених осіб і проблема возз’єднання родин…………………………….130

3.3. Право на туризм і свободу туристських подорожей у процесі

реалізації права на відпочинок і свободу пересування…………………………………...140

3.4. Свобода пересування науково-дослідних працівників і проблема

«відпливу умів»: відплив кваліфікованих кадрів із країн, що

розвиваються………...........................................................................................................................................148

3.5. Реформування інституту «прописки» в Україні в контексті реалізації

свободи вибору місця проживання: списки виборців і реєстри

персональних даних………………………………………………………………………………………...158


ВИСНОВКИ…………………………………………………………………....………………………………………171СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………………………………178


^ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АМД -

Американська декларація про права й обов’язки людини 1948 р.

АМК -

Американська конвенція про права людини 1969 р.

АФХ -

Африканська хартія прав людини і народів 1981 р.

ЗД -

Загальна декларація прав людини 1948 р.

ПП -

Посвідка на проживання

ВР -

Верховна Рада

ГА -

Генеральна Асамблея

ЦК -

Цивільний кодекс

ГС -

Генеральний Секретар

Директива / Регламент -
^ Директива / Регламент Ради ЄЕС
ЄАВТ -

Європейська асоціація вільної торгівлі

Європейський суд -

Європейський суд з прав людини

ЄЄА -

Єдиний Європейський акт 1986 р.

ЄК -

Європейська конвенція, яка прийнята РЄ

ЄКПЛ -

ЄК про захист прав і основних свобод 1950 р.

ЄС -

Європейський Союз (ЄЕС)

ЄЕП -

Єдиний економічний простір

ЄЕС -

Європейське економічне співтовариство

ЗВТ -
^ зона вільної торгівлі
ВК -

Виконавчий комітет

ІКАО -
Міжнародна організація цивільної авіації
КЗП -

Кодекс законів про працю

ККН -

Комітет конституційного надзору

КМУ -

Кабінет Міністрів України

КО -

Калінінградська область РФ

КоАП -

Кодекс про адміністративні правопорушення

КООН -

Комісія ООН з прав людини

КС -

Конституційний Суд

МАК -

Міжамериканська комісія з прав людини

МВС -

Міністерство внутрішніх справ

МПЖ -

місце постійного проживання, місце проживання

МК -

Міжнародна конвенція ООН

МКП -

МК про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їхніх родин 1990 р.

МОП -
^ Міжнародна організація праці
МП -

Міжнародний пакт про цивільні і політичні права 1966 р.

МУК -

Міжурядова конференція

ОБСЄ / НБСЄ -

Організація (Нарада) з безпеки і співробітництва в Європі

ООН -

Організація Об’єднаних Націй

ПрIV -

Протокол IV до ЄКПЛ 1963 р.

Працівник -

трудящий-мігрант

РФ -

Російська Федерація

РЄ -

Рада Європи

СНД -
^ Співдружність Незалежних Держав
РНК -

Рада Народних комісарів

Співтовариства -

Європейські Співтовариства

Учасник -

держава – Висока договірна сторона

ХЄС -

Хартія основних прав громадян ЄС 2000 р.

НС -

надзвичайний стан

ШД -

держава-учасник ШУ і ШК

ШЗ -

територія, простір, зона дії ШУ і ШК

ШІС -

Шенгенська (Візова) інформаційна система

ШК -

Шенгенська конвенція 1990 р.

ШУ -

Шенгенська угода 1985 р.

ЕКОСОР -
^ Економічна і соціальна Рада ООН ВСТУП
^ Актуальність теми дослідження. Наукові уявлення про загальну Європу як особливий світ і родину роду людського почали формуватися ще в раннім середньовіччі. У своїх «Перських листах» Ш. Монтеск’є писав: «…ніщо так не притягує іноземців, як свобода і незмінно супутній їй достаток: свободу ми шукаємо в силу самої її суті, а наші потреби призводять нас у ті країни, де ми знаходимо достаток» (лист CXXII) [345, с.275].

У даний час у міжнародно-правовій доктрині право людини на вільне пересування (свобода пересування) розглядається як природне і невідчужуване право людини, що складається з декількох чітко сформульованих і взаємозалежних особистих прав і свобод. Насамперед, це право на свободу пересування, тобто можливість за власним розсудом індивіда переміщатися в просторі і без одержання дозволу («прописки») каральних органів необмежено змінювати місця тимчасового перебування в адміністративно-територіальних одиницях, крім випадків перебування іноземців і відвідування закритих територій, а також право на свободу вибору місця проживання, що припускає можливість мати і змінювати одне чи декілька МПЖ – жител (будинків чи квартир, інших приміщень, придатних для проживання) в адміністративно-територіальних одиницях, у яких фізична особа має право власності на частину чи все приміщення, одну з декількох домашніх адрес, яку фізична особа має право вказувати в паспортному документі. У тому числі, це стосується права громадянина залишати свою країну і повертатися до неї назад, а також права на туризм і свободу туристських подорожей. Власне кажучи, це стосується й інших міграційних аспектів, а також проблеми примусового вигнання, масової висилки, депортації, «етнічного чищення», геноциду й інших форм насильницького переміщення, що торкаються надання притулку і практики неправомірного позбавлення громадянства [234, с.3].

Уперше дослідження в даній галузі проводилися КООН. Діючи відповідно до Статуту ООН від 26 червня 1945 р. [1], КООН здійснила аналіз міграційних тенденцій, проблем нелегального працевлаштування працівників, запобігання «відтоку умів» і збереження мобільності науково-дослідного персоналу. З урахуванням отриманих результатів була розроблена ст.13, що увійшла до ЗД від 10 грудня 1948 р. [2], у якій знайшла своє відображення свобода пересування.

У ході розпочатого в 1960 р. міжнародного обговорення перспектив подальшого удосконалювання права людини на свободу пересування у 1972 р. на колоквіумі була прийнята Декларація про право залишати країну і повертатися до неї [28]. Потім у 1986 р. відбулася нарада експертів, організована Міжнародним інститутом прав людини у Страсбурзі [29]. На ній було висловлене прохання до міжнародного співтовариства про те, що в умовах створення нових «інтеграційних об’єднань», де свобода пересування виступає однією з чотирьох «інтеграційних» свобод – разом зі свободами переміщення товарів, послуг і капіталу (зараз виділяють також свободу інформації), необхідно невідкладно розглянути питання про компенсацію витрат країнам, що розвиваються, які зазнали значного збитку у результаті довільного здійснення зазначених прав.

Відносно колишнього Радянського Союзу, то тут до 1990 – 1991 р. права людини істотно обмежувалися у зв’язку з існуванням у паспортній системі так званого інституту дозвільної реєстрації – «прописки», наприклад за місцем тимчасового перебування, який наприкінці 90-х рр. ККН СРСР був визнаний таким, що не відповідає міжнародному праву.

Після проголошення Акта про державний суверенітет України і прийняття Конституції України, що закріпила свободу пересування (ст.33), в успадковане адміністративне, трудове і житлове законодавство в 1995 – 2000 рр. були внесені значні зміни, а в 1997 р. ВР була ратифікована ЄКПЛ. У 2001 р. КС України прийняв рішення про визнання «прописки» неконституційною, котру незабаром замінили на повідомну реєстрацію («прописку») – за МПЖ (місцем тимчасового перебування). Нарешті, у 2003 р. ВР України був прийнятий Закон України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання», а в 2004 р. набрали сили нові ЦК і Сімейний кодекс України. Однак, через те, що з інститутом «прописки» було пов’язане здійснення інших прав і свобод людини, стале необхідним принципово реформувати понад 1000 нормативно-правових актів, з метою приведення їх у відповідність з міжнародними стандартами прав людини.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося як складова частина тематики робіт, проведених Одеською національною юридичною академією «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави» (державний реєстраційний номер 0101U001195).

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття міжнародно-правового змісту і сутності гарантій забезпечення права людини на свободу пересування, а також виявлення загальних специфіки, закономірностей і особливостей у правозастосувальній діяльності; у тому числі створення світоглядної науково-теоретичної моделі як цілісної концепції з механізмом трансформації міжнародно-правових норм у національні правові системи, а також удосконалювання пан’європейських інтеграційних підходів впливу на правові стандарти.

Зазначені цілі обумовлюють наступні завдання:

ідентифікувати основні соціальні й економічні елементи, що впливають на процес становлення і розвитку свободи пересування, а також її міжнародно-правову регламентацію;

узагальнити практику складання міжнародних договорів у сфері захисту прав людини і правового статусу особи, регламентуючи форми і методи їхньої реалізації в рамках світового співтовариства, а також імплементацію в національне законодавство;

концептуально обґрунтувати необхідність міжнародно-правового захисту свободи пересування в контексті реформування спеціальних інститутів у національних правових системах;

виявити особливості виникнення міграційних тенденцій і схарактеризувати їхні основні риси як об’єктів міжнародно-правового регулювання свободи пересування;

визначити цілісний стан і функціональну ефективність інституційних структур, а також механізмів міжнародного захисту прав людини;

позначити місце і роль правових стандартів захисту прав людини, закріплених в універсальному і регіональному міжнародних договорах, у становленні національних правових систем закордонних країн;

розробити науково-практичні рекомендації, спрямовані на удосконалення міжнародних і національних нормативно-правових актів у сфері права людини на свободу пересування, а також пов’язаних з ними інших прав і свобод людини.

^ Об’єктом дослідження є міжнародні і національні правові відносини, що виникають у процесі реалізації права людини на свободу пересування, у тому числі внаслідок його обмеження іншими галузями права.

^ Предметом дослідження є результат правотворчої, а також правозастосувальної діяльності держав як суб’єктів міжнародного права в рамках світового співтовариства і міжнародних організацій, у тому числі в процесі імплементації норм міжнародного права в національне законодавство і гарантування його захисту.

^ Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складає комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, що базуються на вимогах об’єктивного і всебічного аналізу правових суспільних явищ міжнародного характеру, визнання верховенства права як головного обов’язку держави.

З цією метою було застосовано ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання, таких як аналіз, синтез, дедукція, індукція тощо, у тому числі діалектико-матеріалістичний підхід, використаний при розгляді різних теоретичних і практичних проблем міжнародно-правового і державного регулювання. У процесі періодизації етапів історико-правового розвитку і розробки дефінітивної характеристики структурних елементів свободи пересування користувалися конкретно-історичним і формально-логічним методами наукового пізнання. Порівняльно-правовий (компаративний) метод пізнання застосовувався для проведення класифікації об’єктного складу, а також співвідношення норм міжнародного права і національних законодавств різних держав. За допомогою системного і структурно-функціонального методів здійснено аналіз статутарного і динамічного стану норм, що регулюють правовий статус особи, а також різновидів і механізмів міжнародно-правового захисту.

Нарешті, для розгляду нормативно-правового масиву і з’ясування ефективності міжнародних положень, що регулюють обов’язки держав, було використано методи кількісного і якісного аналізу, а також спеціально-юридичні підходи. Це саме стосується статистичного методу і соціально-політологічного аналізу, що надали можливість простежити систему гарантій і ступінь реалізації свободи пересування. Методи багатофакторності, моделювання, абстракції і прогнозу враховувалися при розробці правових стандартів, науково-практичних рекомендацій і пропозицій щодо розвитку механізму імплементації міжнародних норм і законодавчої бази у сфері захисту прав людини.

^ Стан наукової розробленості теми. У радянській юриспруденції [267] і юриспруденції країн СНД на загальнотеоретичному і галузевому рівнях дослідження проблем правового статусу особи, розгляд питань правовідносин між особою і державою, демократизації правоохоронної системи, забезпечення законності в роботі державних органів і посадових осіб, підвищення ефективності їхньої правозастосувальної діяльності, що впливають на здійснення прав і свобод людини проводили: С. Алексєєв, І. Арцибасов, Н. Блатова, І. Блищенко, А. Братко, С. Братусь, Н. Вітрук, Л. Воєводін, В. Горшеньов, І. Дюрягін, О. Єжова, Н. Іконніков, В. Іонцев, В. Карташов, С. Кашкін, М. Колосов, Є. Красинець, В. Кудрявцев, В. Кузнєцов, Ю. Кукушкін, О. Кутафін, В. Лазарев, Є. Лукашова, І. Лукашук, Г. Лук’янцев, Г. Мальцев, В. Масленніков, М. Матузов, О. Міцкевич, О. Мордовцев, Р. Мюллерсон, П. Недбайло, В. Нерсесянц, В. Пустагаров, Б. Топорнін, Г. Тункін, Д. Фельдман, О. Чистяков, В. Чолканська, В. Чхиквадзе, В. Шевцов, В. Юсупов і ін.

Проблематика правового регулювання міжнародних тенденцій у сфері вільного пересування і захисту пов’язаних з ним основних прав людини і громадянина, підвищення професіоналізму і правової культури працівників внутрішніх справ, всебічно розглянута в монографічних дослідженнях, колективних роботах, збірках статей, матеріалах наукових конференцій. Тут можна назвати наступних авторів: Ю. Архипов, Д. Бекяшев, Я. Бельсон, К. Борисов, В. Граєвський, Т. Желудкова, В. Ілларіонов, С. Калашніков, О. Кононов, І. Левченко, Г. Литвинова, І. Малаха, О. Мінгес, Н. Михальова, О. Мордовцев, В. Подшивалов, В. Сальников, К. Толкачов, Н. Тоцький, О. Уткін, І.Ушкалов, О. Чернишова, Х. Шейнін, М. Шенгелія, Б. Шумилін і ін.

Крім того, окремим правовим аспектам глобальних інтеграційних тенденцій присвячені наукові статті: Я. Бурляя, О. Геворкяна, С. Глотова, О. Давиденка, Г. Іванця, С. Караганова, В. Кириленка, А. Клемина, Ю. Комарова, С. Кортунова, І. Крилової, В. Лихачова, Ю. Мишальченка, О. Моісеєвої, В. Субботенка, Д. Третьякової, В.Червонюка, О. Шибаєвої, А. Юревича й ін.

Однак, незважаючи на значний внесок авторів радянського періоду в розробку теоретичних основ міжнародно-правового захисту [289], більшість з них розглядали його як соціально-класове явище, обумовлене і нерозривно пов’язане винятково з протиріччями, що характеризуються як «залізна завіса». Після проголошення незалежності України і становлення в юридичній науці національної школи міжнародного права почався процес формування сучасних поглядів на міжнародно-правову проблематику прав людини, зокрема, у працях таких українських вчених і практиків: М. Анісімової, О. Аносенкова, М. Баймуратова, В. Баштанника, С. Бритченка, М. Буроменського, А. Георгіци, В. Головченка, В. Денисова, С. Добрянського, В. Дяченка, М. Жулинського, С. Ісаковича, Н. Климовської, Л. Луця, С. Максимова, П. Маланчука, О. Малиновської, П. Мартиненка, Г. Москаля, О. Моцика, Р. Муді, В. Новика, В. Опришка, М.Орзіха, І. Прибиткова, С. Пиріжкова, А. Піскуна, П. Рабіновича, В. Репецького, Ю. Римаренка, О. Романюка, М. Рудька, В. Симковича, С. Сухорукова, Ю. Тодики, Г. Удовенка, С. Уфімцева, В. Фелика, М. Хавронюка, М. Цюрупи, П. Чалого, М. Черкеса, С. Чеховича, І. Чижа, П. Шахова, К. Шкумбатюка, М. Шульги, В. Євінтова та ін.

При розгляді окремих практичних аспектів міжнародного права використовувалися доповіді спеціальних представників ООН, ОБСЄ, РЄ і ЄС, а також уповноважених з прав людини РФ і України: А.-Х. Садруддина, Э. Рена, Мубанги-Чипойя, Х. Інглеса, В. Буткевича, В. Миронова, Н. Карпачової і ін, а також історико-правові праці «західних» юристів-міжнародників, у яких велика увага приділялася захисту основних прав і свобод людини, зокрема: М. Араха, А. Ачермана, Ж. Бодьє, О. Блоіда, Є. Бредлі, Е. Броулі, Ж. Бхагваті, К. Васака, П. Вас-Золтана, П. Вейса, В. Глазера, Д. Гом’єна, Т. Градєва, А. Грахл-Мадсена, Г. Гудвін-Гілла, Я. Дедмана, М. Дженіса, О. Доуті, Л. Звака, Р. Кея, В. Кернза, О. Кісса, М. Кренстона, Г. Ларі, С. Лисковського, К. Мауріса, С. Махмуда, В. Мьошеля, К. Нанца, І. Плавича, Р. Плендера, О. Ранделзхоффера, К. Стахла, В. Страссера, Д. Суллівана, А. Татама, Ф. Тоді, Ф. Фабриціуса, К. Флінтермана, М. Флорі, М. Хамаленгви, Х. Ханнума, Д. Харріса, Т. Хартлі, О. Хеффе, Р. Хиггінса, Р. Хоффмана, Т. Хугенбума, В. Четеіла, М. Швейцера, М. Ентіна, Я. Ягергскольда та ін.

Необхідно констатувати, що в дисертаційних дослідженнях проблема розроблена явно недостатньо. У радянські часи дослідження стосувалися тільки адміністративного права: Г. Гусаків (Паспортна система в СРСР і її роль в охороні суспільного порядку // Дис...к.ю.н. - М., 1972), С. Парфьонов (Організаційно-правові основи паспортної системи в СРСР (за матеріалами органів внутрішніх справ) // Дис...к.ю.н.- М., 1987). Причому, практична цінність багатьох наявних праць значно знизилася через концептуально застарілі підходи і законодавство.

Однак до 2000 р. розробка адміністративних аспектів проблеми продовжувала знаходити своє відображення в дисертаційних роботах російських авторів: І. Килясханова (Правове забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративної діяльності міліції // Дис...д.ю.н.- М., 1997), І. Кардашова (Правові й організаційні основи діяльності Паспортно-візової служби органів внутрішніх справ Російської Федерації // Дис...к.ю.н.- М., 1996), але загальнотеоретичних проектів не було.

Нарешті, ґрунтуючись на сучасних методологічних концепціях, у РФ були здійснені науково-правові дослідження конституційних проблем теорії держави і права Н. Лимоновою (Право громадян Російської Федерації на свободу пересування, вибір місця перебування і проживання і діяльність органів внутрішніх справ по його забезпеченню (питання теорії) // Дис...к.ю.н.- М., 2000), О. Ростовщиковою (Свобода пересування і вибору місця проживання і гарантії її забезпечення і захисту в Російській Федерації // Дис...к.ю.н.- Волгоград, 2000), А. Туз (Правові гарантії свободи пересування в Російській Федерації // Дис...к.ю.н.- М., 2000), А. Кировим (Правове регулювання свободи пересування: історичний досвід і російська дійсність // Дис...к.ю.н.- М., 2003).

Іншим специфічним науково-практичним проблемам, пов’язаним з нелегальною міграцією, запобіганням «відпливу умів», захистом біженців і переміщених осіб у канві світових інтеграційних процесів, присвячено понад 100 дисертаційних досліджень російських і українських вчених-юристів і економістів. Можна відзначити і розробки політологів, наприклад, Т. Кидирова (Проблеми міжнародного співробітництва європейських країн у рамках Шенгенської системи // Дис...к.п.н.- Бішкек, 2002), що торкається політичних питань європейських взаємовідносин.

Крім того, у деяких дисертаціях українських авторів проводиться вибірковий аналіз міграційних процесів у рамках адміністративного і конституційного правового регулювання свободи пересування в Україні без урахування світових тенденцій. Зокрема, можна вказати роботу О. Динька (Зміст і гарантії забезпечення реалізації свободи пересування людини і громадянина в Україні // Дис…к.ю.н.- К., 2002). Однак згадані праці не містять комплексного науково-практичного аналізу детермінації розвитку сучасної міжнародної доктрини прав людини і найважливіших проблем їхньої імплементації в національне законодавство України. Тому дане дисертаційне дослідження органічно їх доповнює, а наявність зазначених доробок не позбавляє його актуальності.

^ Наукова новизна отриманих результатів відповідає поставленим завданням і методам їхнього вирішення. Дисертаційна робота є першим комплексним науково-практичним дослідженням, у рамках якого були розглянуті новітні міжнародні інтеграційні доктрини і проблеми їхньої імплементації в законодавство України й інших держав.

Робота відрізняється системністю постановки актуальних проблем з позиції пан’європейської інтеграції і багатополярної системи стримування в міжнародному співтоваристві, а також формування в нашій країні правової держави з розвинутим цивільним суспільством, що враховує історичні традиції, які ніколи раніше не досліджувалися в Україні.

У дисертаційному дослідженні на базі синтезованих науково-практичних підходів доктринального моделювання вироблені нові пропозиції і рекомендації щодо створення цілісного правового механізму забезпечення прав людини, що відповідають прогнозованим тенденціям розвитку міжнародно-правових поглядів:

1. На основі комплексного історико-правового аналізу виникнення, розвитку і правової регламентації свободи пересування в міжнародно-правових документах підтверджена гіпотеза про змістовну відповідність соціально-економічного поняття «міграція» його системному нормативно-правовому змісту, що за елементним складом характерно для права людини на вільне пересування.

2. У міжнародній доктрині нормативний зміст свободи пересування, що містить у собі внутрішні і зовнішні елементи, погоджується зі структурними одиницями інших визнаних у міжнародному праві первинних і вторинних прав, реалізація яких безпосередньо впливає на їхню сутність і характер міжгалузевих взаємовідносин.

3. З позиції сучасних принципів проаналізована міжнародно-правова і регіональна регламентація зазначених прав, що дало можливість виділити в елементній (суб’єктно-об’єктній) базі предметно-нормативні блоки й інститути їх універсального і національного регулювання.

4. Концептуально по-новому обґрунтовано, що «право людини на свободу пересування» і «свобода пересування» взаємно не виключаються через загальну теоретичну тезу про те, що «право є свобода, яка у певних випадках може бути обмежена законом». Закон виступає як спосіб захисту свободи пересування, а право на вільне пересування – як можливість досягти рівноваги між свободою пересування одного і свободою пересування іншого.

5. У перехідний період існування адміністративного інституту повідомної реєстрації («прописки») аж до його переходу у сферу приватних майново-правових відносин, регульованих цивільним і житловим законодавством, висунута науково-практична концепція, відповідно до якої поняття «місце проживання» здобуває інші функції і призначення.

Виходячи з загальновизнаної теоретичної тези про те, що «свобода пересування» – це закріплена в міжнародному праві і гарантована державою невідчужувана сукупність повноважень індивіда діяти і право вимагати від держави, усіх юридичних і фізичних осіб виконання обов’язків по її дотриманню, а також звертатися за міжнародним, державним чи суспільним захистом у випадку її порушення, формулюється поняттям МПЖ.

6. Визначено систему міжнародно-правових гарантій реалізації й умови обмеження свободи пересування, що складають розгалужений механізм організаційно-правового і нормативного захисту. Саме поняття «гарантії» необхідно розуміти як встановлені законом матеріальні й організаційні умови виконання обов’язків людини і забезпечення охорони від незаконних обмежень і зазіхань, реально спрямованих на здійснення свободи пересування. Тому систему нормативно-правових гарантій реалізації свободи пересування й обмеження цих гарантій складають положення матеріального і процесуального права, обов’язки і юридична відповідальність.

7. Уперше у вітчизняній науці міжнародного права зроблено висновок про те, що поряд з розробкою нових положень про свободу пересування існує об’єктивна необхідність у кодифікації норм, що вже містяться в численних правових актах, за допомогою їхньої системності, предметності, зведення однорідних норм у єдиний універсальний документ, що відповідає сучасним реаліям.

8. У контексті нових підходів світового співтовариства до різних проблем гуманітарного характеру – об’єктивна вимога національної адаптації і компенсація принципів, що складають свободу пересування, сформульовано таким чином, щоб встановлювані обмеження були зведені до мінімуму.

9. Нормативно підтверджений і доповнений висновок про те, що в результаті двостороннього і багатостороннього співробітництва держав сформувався механізм міжнародного захисту права людини на вільне пересування, що містить принципи і норми, а також міжнародні контролюючі інститути. Він здійснюється як на глобальному рівні – КООН, так і регіональному, наприклад Європейським судом і ОБСЄ.

10. Внесено пропозиції про короткострокові заходи в перехідний період до розробки міжнародного договору і національної концепції України про свободу пересування, у канві чотирьох інтеграційних свобод. Причому результатом ужитих заходів повинна стати система ефективного міграційного, податкового, пенсійного, виборчого і військового обліку, що відповідає міжнародним стандартам прав людини. У перспективі це потребуватиме нового етапу реформування цивільного, адміністративного, трудового, сімейного і житлового законодавства, у частині, що стосується свободи пересування. У такому разі, кінцевим результатом бачиться зміна зобов’язуючого характеру інституту реєстрації («прописки») на право фізичної особи повідомити про одне з МПЖ, яким фізична особа цілком чи частково володіє на праві приватної власності.

Крім того, у перспективі обґрунтованим виглядає пропозиція про заміну раніше виданих для закордонних і внутрішніх поїздок посвідчень особи старого зразка на єдиний паспорт, наприклад у вигляді паспортної книжечки з електромагнітними наклейками (марками) ідентифікаційних біометричних даних власника й органів, що роблять відповідні позначки (МПЖ, медичного і соціального страхування, військового обліку, про сплату податків і інших платежів).

Для цього необхідно створити кілька автономних державних реєстрів персональних даних фізичних осіб правоохоронних органів, органів пенсійного і медичного страхування, а також актів цивільного стану без уведення єдиного персонального довічного незмінного ідентифікаційного номера. Так, зараз у Єдину державну автоматизовану паспортну систему вносяться дані про фізичних осіб, котрі одержали посвідчення особи – паспорти. Повинні існувати «чорні списки» міграційних і правоохоронних органів, які можливо було б оскаржити у суді.

Що стосується пропорційної виборчої системи, то необхідно проводити облік з ініціативи самого громадянина, котрий звернувся з проханням про реєстрацію як виборця в найближчу виборчу комісію. У такому разі, система повинна виконувати функції по недопущенню подвійного голосування, а також ручного й автоматизованого підрахунку голосів.

Практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що сформульовані в ньому положення створюють концептуальне науково-практичне впровадження правової регламентації права людини на свободу пересування.

Можна виділити наступні сфери застосування результатів дослідження: а) науково-дослідну – для поглиблення наукових знань і виявлення особливостей суспільних відносин у процесі міжнародно-правової і національної реалізації свободи пересування; б) науково-освітню – для сприяння викладанню навчальних курсів з правових питань міграції, економічних аспектів туризму і глобалізації, а також підготовки учбових видань; в) інформаційно-аналітичну – для поширення знань в організаціях і установах, пов’язаних з вивченням конкретних аспектів свободи пересування; г) правотворчу – для юридичного аналізу обґрунтованості свободи пересування при побудові демократичної правової держави і цивільного суспільства; д) правозастосувальну – для діяльності органів державної і місцевої влади по забезпеченню свободи пересування; е) зовнішньополітичну – для Міністерства зовнішних справ України у формуванні зовнішньополітичного курсу держави в питаннях співробітництва по захисту прав людини і міжнародної безпеки.

^ Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі міжнародного права і міжнародних відносин Одеської національної юридичної академії, а результати обговорювалися автором у виступах на декількох науково-практичних заходах, зокрема, на міжнародній науково-практичній конференції, що проходила 19 квітня 2001 р. в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України (Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України), 26 червня 2001 р. у ВР України (Парламентаризм в Україні: теорія і практика), 13-14 лютого 2002 р. в юридичному інституті Львовського національного університета ім.І.Франка (Проблеми державотворення і захисту прав людини в України) та ін.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в 7 наукових публікаціях (обсяг 2,1 др. арк.), опублікованих у спеціальних наукових виданнях, включених у перелік ВАК України.

1. Максименко С.В. Шенгенська конвенція і право людини на вільне пересування та вибір місця проживання // Право України.- 2000.- № 5.- С. 14-16, 36.

2. Максименко С.В. Інститут прописки в Україні і права людини // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.- 2001.- № 2.- С. 92-97.

3. Максименко С.В. Питання щодо громадянства в міждержавних договорах України та право на вільне пересування і вибір місця проживання: досвід європейських країн // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. Вип.12.- Одеса: Юрид. літ., 2001.- С. 148-153.

4. Максименко С.В. Європейські стандарти свободи пересування і вибору місця проживання // Юридический вестник.- 2002.- № 2.- С. 84-90.

5. Максименко С.В. Списки “Шенгена” та Шенгенська інформаційна система // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. Вип.12.- Одеса: Юрид. літ., 2001.- С. 359-363.

6. Максименко С.В. Європейські стандарти і судовий захист свободи пересування та вибору місця проживання // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. Вип.13-14.- Одеса: Юрид. літ., 2002.- С. 286-291.

7. Максименко С.В. Питання щодо свободи пересування та вибору місця проживання в Україні та Російській Федерації: від інституту прописки до реєстрації // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. Вип.15.- Одеса: Юрид. літ., 2002.- С. 221-226.

Структура й обсяг дисертації обумовлені цілями і завданнями, відповідно до яких основні напрямки дослідження викладені у вступі, 3 розділах, що складаються з 15 підрозділів, висновках. Загальний обсяг дисертації складає 177 сторінок, список використаних джерел і літератури представлений на 35 сторінках (369 найменувань).

РОЗДІЛ I

^ КОНЦЕПТУАЛЬНО-ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ВІЛЬНЕ ПЕРЕСУВАННЯ


1.1. Нормативно-правове визначення та зміст права на свободу пересування в основних документах ООН: історико-правовий аналіз і тенденції розвитку


Людська цивілізація, пройшовши шлях від обмежених і нерозвинених уявлень до сучасних ідей прав людини, перетворилася в концепцію єдиних принципів і норм, що стосуються всіх людей світу, незалежно від їхнього громадянства і перебування. У цій концепції втілилися погляди релігійних доктрин, а також філософських, політичних, економічних, етнічних, правових вчень багатьох народів, нарешті, світоглядні картини світу, що народжувалися в різні століття й епохи. Враховуючи те, відзначав І. Кант, що «якщо людське суспільство знаходиться в цивільному стані, тобто утворює спільність ein gemeines Wesen, то відбувається обмеження свободи кожного в умовах згоди її зі свободою всіх інших, наскільки це можливо» [247, с.78].

У даний час, на думку В.С. Нерсесянца, ми досягли такого стану, коли право без прав людини так само неможливе, як і права людини без нього [278, с.22]. Провідну роль у теорії прав людини відіграє природно-правова концепція, більшість із засновників якої жили і працювали в країнах, де починалися буржуазні революції. Тут первинним джерелом прав людини є його біосоціальна природа. Тому вони виступають у якості природжених і невідчужуваних прав, а не дарованих правителями. Причому, людству ще не знайома ситуація, за якої не потрібно зусиль для підтримки прав людини.

У зв’язку з цим один з авторів ЗД – Е. Рузвельт відзначав, що абсолютно новим у міжнародному конституційному праві, однак не новим для практики американців, є ст.13, відповідно до якої «кожна людина має право вільно пересуватися і вибирати с