Реферат: Тема Поняття мета й об'єкти фінансового обліку
МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО ВИВЧЕННЯ
ЛЕКЦІЙНОГО КУРСУ
Тема 1. Поняття "мета й об'єкти фінансового обліку
1.1. Зміст і об'єкти фінансового обліку
В економіці розвинених країн система бухгалтерського обліку методично й організаційно розділена на 2 самостійні галузі; - Фінансовий облік; Управлінський облік.
Фінансовий облік - це сукупність процедур і правил, що забезпечують підготовку й обнародування інформації про фінансові результати діяльності підприємства і про його фінансове становище згідно із вимогами законодавчих актів і стандартів бухгалтерського обліку. Іншими словами, фінансовий облік - це комплексний системний облік господарської діяльності підприємства, організація якого повинна забезпечити суцільне, повне і безупинне відображення всіх господарських операцій, проведених за звітний період, складання фінансової звітності. забезпечення користувачів необхідною інформацією.
Облікова інформація останнім часом використовується значною кількістю користувачів. Насамперед облікова інформація використовується усередині підприємства для прийняття управлінських рішень на різних рівнях керування. В умовах ринкової економіки значно розширилося коло так званих зовнішніх користувачів облікової інформації, їхня сукупність може бути представлена у вигляді схеми (рис.1).
Користувачі облікової інформації
Внутрішні
Зовнішні
власники підприємства і вищий управлінський персонал
менеджери різних напрямків діяльності (фінансові, виробничі,з маркетингу й ін.)
- керівники структурних підрозділів підприємства (центрів відповідальності)
- працівники підприємства.
- інвестори
- банківські й інші кредитні організації
постачальники й інші кредитори
покупці, замовники й інші дебітори
- органи державного регулювання і контролю
Рис. 1. Схема користувачів облікової інформації
Об'єктами фінансового обліку є:
активи підприємства;
джерела засобів підприємства;
зобов'язання підприємства;
-витрати підприємства за економічними елементами і його доходи по видах;
- фінансові результати діяльності підприємства;
-господарські операції по придбанню товарно-матеріальних
цінностей, виробництву продукції і її реалізації.
У системі фінансового обліку відображаються:
розрахунки з постачальниками і покупцями, іншими дебіторами і
кредиторами;
витрати по однорідних економічних елементах;
-формування різних видів доходу, розподіл прибутку підприємства:
- формування знижок і націнок на реалізовану продукцію;
формування і використання різних фондів і резервів
підприємства та інше.
^ 1.2. Характеристика методу "Витрати - випуск"
Фінансовий облік економічно розвинених країн відповідно до рекомендацій міжнародних організацій з обліку базується на принципі "Витрати - випуск", сутність якого полягає в тому, що фінансовий результат діяльності підприємства в системі фінансового обліку розраховується зіставленням загальної суми доходів із сумою витрат за звітний період. Для економічно розвинених країн характерною тенденцією розвитку обліку є його стандартизація, що виявляється, зокрема, у застосуванні єдиного угруповання витрат за економічними елементами. При цьому під економічним елементом розуміється первинна нерозкладна витрата економічно однорідних видів ресурсів. Типова номенклатура економічних елементів:
матеріальні витрати;
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальне страхування;
амортизація;
інші.
При цьому для кожного економічного елемента відкривається окремий синтетичний рахунок. Протягом звітного періоду на цих рахунках накопичується інформація про здійснені витрати за період. Наприкінці періоду дані про витрати по елементах, після попереднього перегрупування, списуються на дебет рахунка фінансових результатів.
Аналогічно відображаються в системі фінансового обліку ; доходи. На кожнім підприємстві використовується єдиний перелік доходів. Для кожного виду доходів відкривається самостійний 6 синтетичний рахунок. На рахунку доходів протягом звітного періоду накопичується інформація про отримані доходи. Наприкінці періоду, після попереднього перегрупування, доходи списуються на рахунок фінансових результатів. Таким чином, наприкінці кожного звітного періоду, без калькулювання собівартості продукції, а тільки на підставі інформації про витрати і доходи формується інформація про фінансовий результат діяльності підприємства.
Основні переваги методу "Витрати - випуск" :
спрощення облікових процедур;
можливість стандартизації і комплексної автоматизації обліку.
^ 1.3. Порівняльна характеристика фінансового і управлінського обліку
З 50-х років XX століття відбувається активний розвиток методики управлінського обліку.
Управлінський облік - це сукупність методів і процедур, що забезпечують підготовку і подання інформації для планування, контролю і прийняття рішень на різних рівнях керування підприємством, організацією. Синонімами управлінського обліку є внутрішній облік, внутрішньогосподарський облік, виробничий облік, аналітичний господарський облік.
Порівняльну характеристику фінансового й управлінського обліку можна подати наступним чином (табл.1).
Отже, управлінський облік - це внутрішній облік, що ведеться для задоволення потреб в інформації керівництва всього підприємства і йото структурних підрозділів. Якщо фінансовий облік жорстко регламентується національними і міжнародними стандартами і нормативними актами, то управлінський облік здійснюється тільки виходячи з потреб адміністрації підприємства. Основним критерієм його організації є економічна доцільність і корисність для користувачів.
Головним об'єктом управлінського обліку є витрати і доходи підприємства, фінансові результати, уже відбиті попередньо у фінансовому обліку. Однак в управлінському' обліку витрати за економічними елементами перегруповуються, виходячи з їхнього цільового призначення, тобто за видами продукції, замовленнями, процесами, стадіями процесу виробництва, центрами відповідальності й ін. Аналогічно перегруповуються і доходи підприємства і його фінансові результати: за видами продукції, за сегментами ринку, за групами споживачів і тощо. У рамках управлінського обліку здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції.
На відміну від фінансового обліку, дані управлінського обліку найчастіше застосовуються при рішенні задач прогнозного характеру: при розрахунку рентабельності нових видів продукції, визначенні очікуваного доходу від запланованих управлінських рішень і тощо.
Таблиця 1 Порівняльна характеристика фінансового й управлінського обліку
№ п/п
Ознака порівняння
Фінансовий облік
Управлінський облік
1
Головні користувачі інформації
Менеджери підприємства і зовнішні користувачі
Менеджери різних рівнів підприємства
2
Обмеження
Загальноприйняті принципи (стандарти) і нормативні акти
Ніяких обмежень
3
Використання вимірників
Єдиний грошовий вимірник
Різні вимірники
4
Об'єкт облік>'
Господарська одиниця в цілому
Структурні підрозділи підприємства (центри відповідальності)
5
Періодичність складання звітів
Регулярно, як правило, річний чи квартальний інтервал
Перемінний інтервал, оперативна інформація
6
Націленість
Оцінка минулого
Оцінка на майбутнє (прогнозування)
7
Відкритість даних
Більшість даних доступна усім, звітність відкрито публікується
Інформація є комерційною таємницею
Контрольні запитання
1 .Роль бухгалтерського обліку в системі управління підприємством.
2. Користувачі обліковою інформацію.
3. Суть фінансового обліку.
4. Суть управлінського обліку.
5. Мета та об'єкти фінансового обліку.
6 .Суть методу "Витрати — випуск".
7.Порівняльна характеристика фінансового управлінського обліку.
Тема 2. Міжнародні стандарти і принципи фінансового обліку
^ 2.1. Міжнародні принципи фінансового обліку
Принципи обліку - це базові концепції, покладені в основу відображення в обліку і звітності підприємства його активів, пасивів, витрат, доходів і фінансових результатів. У сучасній вітчизняній і закордонній економічній літературі виділяють наступні основні принципи бухгалтерського обліку.
1. Принцип автономності підприємств. Будь-яке підприємство розглядається як самостійна господарська одиниця, відділена від свого власника й інших підприємств. Ця самостійність повинна бути юридичною, організаційною і економічною.
2. Принцип безупинної діяльності припускає, що діяльність підприємства буде продовжуватися в майбутньому і його власники не мають намірів його ліквідувати. Використання цього принципу впливає на оцінку активів і доходів підприємства. Якщо підприємство продовжує свою діяльність, то його активи ощнюються за фактичною собівартістю, а доход реєструється тільки в тій частині, що належить до звітного періоду. У випадку ліквідації підприємства його активи оцінюються за ринковою вартістю, а доходи реєструються в міру одержання грошей.
3. Принцип двосторонності. Господарські засоби підприємства групуються і обліковуються по видах - з одного боку, і по.джерелах їхнього формування -з другого. Цей принцип виражається рівнянням:
^ Господарські засоби - власний капітал. + зобов'язання,
4. Принцип грошового виміру. У бухгалтерському обліку відображаються тільки ті події і факти, що "можуть бути виражені в грошовому вимірі.
5. Принцип собівартості. У бухгалтерському обліку повинна відображатися собівартість господарських засобів, а не їхня ринкова вартість. Тобто господарські засоби підприємства відображаються, виходячи з витрат на їхнє виробництво чи придбання. Це правило пояснюється наступними причинами:
-ринкова вартість піддається коливанням і тому її складно визначити на конкретну дату; це визначення має елементи суб'єктивізму;
-господарські засоби підприємства використовуються в його поточній діяльності, а не продаються, тому.їхня ринкова вартість неважлива.
6. Принцип нарахування. Визначає момент реєстрації доходів. Відповідно до цього принципу доходи і витрати реєструються, тобто відображаються в обліку в тім звітнім періоді, коли вони зроблені чи здійснені.
7. Принцип консерватизму. Відображає підхід бухгалтера і його відповідальність перед тими, кому він надає інформацію. Зазначений принцип на практиці реалізується в двох неписаних правилах:
- бухгалтер не повинний передбачати прибутку, але зобов'язаний передбачати всі можливі збитки і витрати;
-при виборі методу оцінки активів бухгалтер повинний використовувати той метод, що забезпечує їхню мінімальну вартість.
8. Принцип відповідності витрат і доходів. Доходи і витрати розподіляються між звітними періодами, тобто в звітному періоді відображається тільки частина здійснених витрат, що обумовили отримання доходів даного звітного періоду.
9. Принцип постійності. Вимагає від підприємства незмінності його облікової політики протягом тривалого часу. Зміни в методах оцінки й обліку повинні бути пояснені в додатках до фінансової звітності. Цей принцип стосується методів нарахування амортизації основних засобів, зносу нематеріальних активів, МШП, утворення резервів, методів калькулювання собівартості і методу реєстрації доходу.
10. Принцип періодичності. Визначає необхідність і можливість розподілу безупинної діяльності підприємства на звітні періоди, за які визначається фінансовий результат і складається фінансова звітність. Найчастіше звітний період збігається з календарним роком, але можуть складатися і проміжні квартальні звіти.
11. Принцип матеріальності. У системі бухгалтерського обліку відображається інформація тільки важлива та суттєва .
^ 2.2. Міжнародні стандарти фінансового обліку і його регламентація
Під стандартами бухгалтерського обліку розуміють нормативні документи, що визначають правила і процедури ведення бухгалтерського обліку і складання звітності.
Необхідність стандартизації фінансового обліку і звітності зумовлена розвитком економічної інтеграції країн, утворенням міжнаціональних корпорацій, формуванням вільних зон. Тому що фінансовий облік є мовою міжнародного бізнесу, він повинен базуватися на загальних принципах і правилах, що відображаються в міжнародних стандартах обліку.
Розробкою міжнародних стандартів обліку і їхнім впровадженням у практику займається міжнародний комітет з бухгалтерських стандартів.
В даний час розроблені і переглянуті наступні бухгалтерські стандарти:
12. Подання фінансових звітів.
13. Запаси.
14. Консолідовані фінансові звіти.
15. Облік амортизації.
16. Інформація , що підлягає розкриттю у фінансових звітах.
17. Реагування на зміни цін.
18. Звіт про рух коштів.
19. Чистий прибуток чи збиток за період, суттєві помилки і зміни вобліковій політиці.
20. Витрати на дослідження і розробки.
21. По дії,,що відбуваються після дати балансу.
22. Будівельні контракти.
23. Податки на прибуток.
24. Представлення поточних активів і поточних зобов'язань.
25. Звітність по сегментах.
26. Інформація, що відбиває вплив зміни цін.
27. Основні засоби.
28. Оренда.
29. Доход;;
30. Виплати працівникам.
31. Облік державних грандів і розкриття інформації про державну допомогу. Вплив зміни валютних курсів.
32. Об'єднання компаній
33. Витрати на кредити.
34. Публікація інформації про зв'язані сторони.
35. Облік інвестицій.
36. Облік і звітність по програмах пенсійного забезпечення.
37. Консолідовані фінансові звіти й облік інвестицій у дочірні компанії.
38. Облік інвестицій в асоційовані компанії.
39. Фінансова звітність в умовах гіперінфляції.
40. Розкриття інформації у фінансовій звітності банків і інших фінансових установ.
41. Фінансова звітність про частину в СІХ
42. Фінансові інструменти: розкриття і представлення.
43. Прибуток на акцію.
44. Проміжна фінансова звітність.
45. Діяльність, що припиняється.
46. Зменшення корисності активів.
47. Забезпечення, непередбачені зобов'язання й активи.
48. Нематеріальні активи.
49. Фінансові інструменти: визначення й оцінка.
Міжнародні стандарти не є обов'язковими, а рекомендації з різних питань методики й організації фінан і звітності. Як правило, кожен стандарт відображає застосування, дає визначення основних понять і термінів, розглядає принципи організації обліку і методи оцінки окремих об'єктів.
Питаннями удосконалення методики й організації обліку в міжнародному масштабі займається цілий ряд професійних організацій Найбільш впливовими з них є Міжнародний комітет з бухгалтерських стандартів, заснований в Лондоні в 1973 році, а також Міжнародна федерація бухгалтерів, створена в 1977 році в Мюнхені.
^ 2.3. Основні етапи технологічного процесу фінансового обліку
Відповідно до стандартів фінансового обліку розроблено послідовність облікових процедур, що складає обліковий технологічний цикл фінансового обліку ( рис.2).
На підставі аналізу кожної господарської операції, її реєстрації і рознесення, складається робоча таблиця, на підставі якої формується рахунок "Прибутки та збитки" і складається баланс підприємства. Для ведення фінансового обліку використовується ряд обов'язкових
регістрів:
журнал реєстрації операцій (табл.2);
головна книга (табл.З);
робоча таблиця.
Для обслуговування фінансового обліку створюється система рахунків першого, другого і третього порядку. Усі ці рахунки поділяються за економічним змістом та призначенням на дві групи: балансові (реальні) і номінальні (тимчасові).
Рис.2. Обліковий технологічний цикл фінансового обліку
Таблиця 2. Журнал реєстрації операцій
Дата
Зміст
Дебет
Кредит
1.09.2000
Одержання готівки з рахунка в банку Дебет "Каса" Кредит "Рахунок у банку"
15000
15000
^ Таблиця 3. Головна книга Рахунок "Каса"
Дата
Зміст операції
Дебет
Кредит
Залишок
1.09.2000
Отримано готівку
15000
15000
^ Балансові рахунки мають залишки на кінець кожного звітного періоду, використовуються для складання бухгалтерського балансу. Вони поділяються на три підгрупи: рахунки активів, зобов'язань і власного капіталу.
^ Номінальні (тимчасові) рахунки призначені для обліку витрат підприємства за економічними елементами і доходів по видах. За характером ці рахунки є транзитними, вони не мають залишків на кінець періоду і використовуються для визначення фінансових результатів і складання звітності про прибутки і збитки. У балансі вони не відображаються.
^ Контрольні запитання
1. Призначення та сутність загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку.
2. Характеристика основних принципів обліку.
3. Суть міжнародних стандартів фінансового обліку.
4. Організації, які займаються розробкою міжнародних стандартів обліку
5. Основні етапи технологічного процесу фінансового обліку, їх характеристика.
Тема 3. Облік основних засобів та необоротних активів
^ 3.1. Оцінка й облік фінансових вкладень підприємства в цінні папери
Відповідно до економічної теорії, прийнятої економістами розвинених країн, до необоротних активів відносяться засоби, що задовольняють наступні вимоги:
термін корисного використання понад! ріку;
активне використання в діяльності підприємства;
не призначені для перепродажу.
Виходячи з цих вимог, у групу необоротних активів не включаються:
земля, призначена для продажу
будинки, які не використовуються в процесі виробництва.
Зазначені об'єкти належать до інвестицій. Якщо які-небудь
цінності призначені для перепродажу покупцям, їх відносять до матеріальних цінностей, тобто включають до складу виробничих запасів.
За натурально-речовим складом необоротні активи поділяють на
дві групи: 1. матеріальні; 2. нематеріальні. .
Таким чином, до необоротних активів належать: основні засоби, природні ресурси, довгострокові фінансові вкладення, нематеріальні активи.
^ Довгострокові фінансові вкладення - це засоби, вкладеш на строк більш одного року в цінні папери чи фонди інших підприємств з метою отримання додаткового прибутку чи одержання впливу над цими підприємствами. Суттєві відмінності має методика оцінки й обліку вкладеш» підприємства в акції та облігації. Розглянемо їх більш докладно. Ощнка інвестицій в облігації відповідно до міжнародних правил здійснюється за фактичною собівартістю, що включає вартість їхнього придбання і усі витрати, зв'язані з цим процесом (комісійні, податки й ін,)Для відображення придбаних облігацій у фінансовому обліку складається проводка:
Дебет "Інвестиції в облігації";
Кредит "Рахунок у банку "чи "Каса".
Як правило, ринкова вартість цінних паперів відрізняється від номінальної. Якщо облігації були придбані за ціною вище номінальної, то, відповідно до правил фінансового обліку, сума премії повинна бути рівними частинами амортизована протягом строку дії облігації. Джерелом списання премії є прибуток підприємства, (доход від облігацій).
Приклад.
Придбані 1000 штук 8 відсоткових облігацій по 104 $ кожна.
Номінальна вартість 100 $ , термін облігації 10 років.
Сплачено комісійні брокеру за посередництво 1000$.
Фактична собівартість = 1000 шт. * 104 $ + 1000 $ = 105000 $.
Дебет "Інвестиції" 105000 $;
Кредит "Рахунок у банку".
Сума відсотків по облігаціях щорічно відображається в складі доходів підприємства й одночасно списується сума премій.
Фактична здатність - номінальна = премія = 105000 - 100000 -5000 $.
5000 / 10 років = 500 $ щорічно відображається в складі фінансових витрат підприємства:
Дебет "Прибутки та збитки" 500$;
Кредит "Інвестиції".
^ Оцінка й облік інвестицій в акції інших підприємств у міжнародній практиці залежить від того, якою часткою пакета акцій володіє інвестор.
1. Якщо інвестор володіє менше ніж 20 % акцій, то його інвестиції оцінюються за фактичною собівартістю. При цьому при складанні балансу керуються правилом нижчої оцінки, тобто порівнюються фактична собівартість і ринкова вартість акцій і за найменшою з цих оцінок інвестиції відображаються в балансі. Для обліку можливих втрат від знецінювання створюється резерв знецінювання цінних паперів.
Приклад.
Придбано акції на суму 100000 $.
Наприкінці року отримані дивіденди 6000 $.
Ринкова ціна акцій на кінець року 95000 $.
Згідно з принципом консерватизму за рахунок прибутку підприємства відображається створення резерву по знецінюванню цінних паперів наступною проводкою:
Дебет "Прибутки та збитки";
Кредит "Резерв по знецінюванню цінних паперів".
У балансі:
актив "Інвестиції в акції" - 100 тис.;
пасив "Резерв по знецінюванню цінних паперів"- 5 тис.
2.Якщо інвестор володіє від 20 до 50 % акцій, то для обліку його інвестицій застосовується - метод участі: сума .інвестицій в акції збільшується на частку прибутку Інвестора в загальній сумі прибутку об'єкта інвестування й одночасно зменшується на суму- фактично отриманих Дивідендів.
Приклад.
Підприємство придбало акції корпорації X на суму 200000 $, що складає 25 % усього пакета акцій. Наприкінці року чистий прибуток корпорації "X" склав 120000, з них 80000 направлено на виплату дивідендів.
1. Придбання:
Дебет "Інвестиції в акції" 200000;
Кредит "Рахунок у банку".
1) Прибуток" 120000 * 0.25% - 30000:
Дебет "Інвестиції в акції" 30000;
Кредит "Прибутки та збитки".
2) Дивіденди 80000 * 0.25 = 20000:
Дебет "Рахунок у банку" 20000;
Кредит "Інвестиції".
2. Якщо інвестор володіє контрольним пакетом акцій, то вважається, що він цілком контролює діяльність корпорації. У цьому випадку інвестор розглядається як головна компанія, а об'єкт інвестування - як дочірнє підприємство. Для обліку інвестицій застосовується метод консолідації, тобто складається консолідована фінансова звітність, що поєднує активи, пасиви, витрати і доходи як головної компанії, так і дочірніх підприємств.
3.2. Облік основних засобів відповідно до міжнародних стандартів
У процесі придбання основних засобів іноді використовується термін "паушальна сума". ^ Паушальна сума - сума, сплачена не за окремий об'єкт основних засобів, а за їхній комплекс, при цьому з первинних документів незрозуміла вартість кожного об'єкта окремо. Паушальна ціна покупки розподіляється між об'єктами пропорційно цінам їхнього окремого придбання.
Приклад.
Придбано будинок і земельну ділянку, на якому він розташований, за 85 тис дол. При роздільному придбанні аналогічні об'єкти оцінюються в такий спосіб: - земельна ділянка - 10 тис. дол.; будинок - 90 тис. Дол.
Таблиця. 4. Розподіл паушального платежу
Об'єкт основних засобів
Експертна оцінка
Іїитома вага, %
Паушальна сума
Земельна ділянка
Будинок
Разом:
ІОООО
90000
100000
10
90
100
8500
76500
85000
Відповідно до міжнародних правил, основні засоби відображаються за первісною вартістю, що складається з вартості придбання об'єкта і всіх необхідних витрат, зв'язаних з монтажем, доставкою, страховкою і транспортуванням об'єктів. При придбанні основних засобів не створюється спеціальне джерело фінансування капітальних вкладень, тому в бухгалтерському обліку придбання основних засобів відображається так, як і придбання товарно-матеріальних цінностей.
Дебет "Основні засоби";
Дебет "Розрахунки з бюджетом по ПДВ";
Кредит "Постачальники"
У фінансовому обліку також відображається амортизація всіх основних засобів, крім землі. При цьому, відповідно до міжнародних стандартів, на зарубіжних підприємствах застосовуються кілька методів нарахування амортизації, основними з яких є:
метод прямолінійного списання;
виробничий метод;
метод прискореної амортизації.
Метод рівномірного списання базується на припущенні: сума амортизації залежить тільки від строку експлуатації об'єкта. Для нарахування амортизації (А) за звітний період використовується наступна формула.
де ПС - первісна вартість об'єкта; ЛС - ліквідаційна вартість об'єкта; Т - термін корисного використання об'єкта.
При цьому методі щорічна сума амортизації постійна, накопичений знос збільшується рівномірно, а залишкова вартість об'єкта рівномірно зменшується до ліквідаційної вартості.
^ Виробничий метод нарахування амортизації грунтується на припущенні, що сума амортизації основних засобів залежить не тільки від терміну, а й від ефективності їхнього корисного використання. Для промислових підприємств ефективність використання основних засобів визначається як кількість одиниць продукції (робіт, послуг), випущених за допомогою цього об'єкта. Для транспортних засобів як показник ефективності використання застосовується пробіг.
При цьому методі сума амортизації за звітний період визначається за наступною формулою:
^ А = (ПС-ЛС) :ОЛ-ДО
де ОП - загальна кількість (вартість) продукції, випущеної при використанні об'єкта основних засобів; ДО - кількість (вартість) продукції, що випускається при використанні об'єкта основних засобів за звітний період.
Розрахунки показують, що при використанні виробничого методу нарахування амортизації нагромаджений знос щорічно збільшується в прямій залежності від кількості роботи чи ефективності використання, основних засобів. Залишкова вартість щорічно зменьшується, поки не досягне ліквідаційної вартості.
Метод прискореної амортизації грунтується на припущенні, що багато об'єктів основних засобів використовуються більш ефективно в перші роки їхньої експлуатації, отже і більша частина їхньої вартості повинна бути списана за цей період. Іншим аргументом на користь використання методу прискореної амортизації є випередження морального зносу основних засобів над фізичним.
У зарубіжній економічній теорії рекомендується використовувати два методи прискореної амортизації: метод суми цифр років експлуатації (кумулятивний) та метод подвійної норми амортизації.
Метод суми цифр років експлуатації грунтується на розрахунку суми цифр років фактичної експлуатації об'єкта. При цьому для розрахунку суми амортизації за звітний період використовується наступна формула:
^ А = (ПС-ДС):-
де С - сума цифр років використання основних засобів; Л - кількість років, що залишилися до кінця строку ексшіуатації обєкта осшвних засобів.
Найбільша сума амортизації при цьому методі нараховується в перший рік експлуатації об'єкта, а потім вона поступово зменшується, при цьому нагромаджений знос зростає незначно і до кінця строку експлуатації залишкова вартість збігається з ліквідаційною.
Метод подвійної норми амортизації грунтується на тих же принципах, що і кумулятивний. Основна відмінність методу подвійної норми амортизації - норма амортизації може бути збільшена максимально в 2 рази в порівняти зі звичайною. Причому, норма амортизації застосовується не до первісної, а до залишкової вартості об'єкта.
У європейських країнах використовуються кілька коефіцієнтів прискорення амортизації в залежності від строку служби об'єкта. Наприклад, у Франції застосовуються наступні коефіцієнти: 1,5 - якщо термін експлуатації основних засобів 3-4 роки; 2 - якщо термін експлуатації об'єкта 5-6 років; 2,5 - для об'єктів основних засобів з строком ексшіуатації понад 6 років.
Однією з розповсюджених операцій з основними засобами є їхнє списання, що відбувається за наступними причинами:
повний знос;
реалізація;
обмін.
Відповідно до міжнародних стандартів результати вибуття основних засобів списуються на фінансові результати підприємства, при цьому вони відбиваються в складі інших чи надзвичайних збитків. Фінансові результати реалізації основних засобів визначаються як різниця продажної і залишкової їхньої вартості. Відповідно, у випадку перевищення продажної вартості у фінансовому обліку реєструють прибуток, якщо ж продажна вартість менше від залишкової вартості об'єкта, то в обліку відбиваються збиток від реалізації основних засобів. Обмінюються основні засоби на однотипні (подібні) І неодіготигші (неподібні) об'єкти. При цьому відповідно до правил фінансового обліку, від обмінних операцій однотипними (подібними) об'єктами фінансовий результат не визначається, а при обміні неподібними об'єктами фінансовий результат визначається як різниця між справедливою і залишковою вартістю обмінюваного об'єкта основних засобів.
Згідно з міжнародними стандартами у складі необоротних активів виділяють природні ресурси (ліс, земельні ділянки, родовища нафти, газу й інших ресурсів). Характерними рисами природних ресурсів є:
при видобутку вони переходять у категорію виробничих запасів;
запаси цих ресурсів виснажуються.
Природні ресурси у фінансовому обліку відбиваються за фактичними витратами на їхнє придбання аналогічно оприбуткуванню основних засобів. При нарахуванні амортизації природних ресурсів (їхнього виснаження) використовується виробничий метод, при якому розраховується потонна ставка амортизації:
^ Потонна фактична собівартість природних ресурсів
ставка =
амортизації промислові запаси природних ресурсів
Для розрахунку суми амортизації за звітний період застосовується формула:
^ Амортизація - потонна ставка х валовий видобуток
амортизації природних ресурсів.
Суми нарахованої амортизації відбиваються у фінансовому обліку проводкою:
Дебет "Витрати на амортизацію природних ресурсів";
Кредит "Виснаження природних ресурсів".
Якщо природні ресурси добуті в звітному періоді, але не реалізовані, то їх варто відбивати в складі товарно-матеріальних цінностей.
^ 3.3. Особливості оцінки й обліку нематеріальних активів
Нематеріальні активи - це об'єкти, що не мають натурально-речової форми, але мають вартість і приносять доход. Нематеріальні активи є одним з видів необоротних активів підприємств, їхня цінність полягає в довгострокових правах чи перевагах, що вони дають власникові. До нематеріальних активів відносять: патенти, ліцензії, авторські права, гудвіл, торгові марки, ноу-хау, інші види інтелектуальної власності, біржові квоти, брокерські місця й ін. Рада з міжнародних стандартів виділяє три основні проблеми в обліку нематеріальних активів:
визначення первісної вартості об'єктів;
вибір методу амортизації;
визначення терміну корисного використання.
Якщо можливо, то нематеріальні активи відображають у фінансовому обліку і звітності за вартістю їх придбання. Якщо нематеріальні активи зроблені на підприємстві, то вони відображаються в обліку за витратами на їх створення. В інших випадках застосовується експертна оцінка нематеріальних активів.
Амортизується вартість нематеріальних активів аналогічно основним засобам, тобто шляхом регулярного періодичного списання їхньої вартості на витрати. При цьому, якщо нематеріальні активи мають строго встановлений строк служби, то амортизація по них нараховується протягом фактичного строку служби, що не перевищує встановлений ліміт. По деяких видах нематеріальних активів фактичний строк служби установити неможливо, тому він регламентується законодавством . Для цих видів нематеріальних активів законодавством кожної країни встановлюється граничний строк служби: США; Канада - 4 років; Австралія - 20 років; Японія - 5 років.
Нарахування амортизації нематеріальних активів відображається у фінансовому обліку наступною проводкою:
Дебет "Витрати на амортизацію нематеріальних активів";
Кредит "Нематеріальні активи".
На відміну від нарахування зносу по основних засобах, знос нематеріальних активів не відображається на додатковому контрактивному рахунку "Знос", а відразу списується з рахунка "Нематеріальні активи". Якщо нематеріальні активи втрачають свою практичну цінність раніше строку служби, недоамортизована частина їхньої вартості списується на збитки.
Контрольні запитання
1. Які активи належать до довгострокових?
2. Як класифікуються довгострокові активи?
3. Порядок оцінки довгострокових активів?
4. Дати характеристику методам нарахування амортизації основних засобів.
5. Суть і призначення прискореної амортизації основних засобів.
6. Порядок відображення в обліку нарахованої амортизації основних засобів.
7. Методика обліку надходження і вибуття основних засобів.
8. Що таке фінансові вкладення? Як вони класифікуються в бухгалтерському обліку?
9. Охарактеризуйте методи обліку довгострокових інвестицій.
10. Як ведеться облік інвестицій в боргові зобов'язання?
Тема 4. Оцінка й облік оборотних активів підприємства
^ 4.1. Методи оцінки виробничих запасів і їх облік
У фінансовому обліку зарубіжних країн товарно-матеріальними запасами вважаються:
- товари, Ідо були придбані підприємством і зберігаються на його складі для подальшої їхньої реалізації;
- готова продукція, НЗВ, напівфабрикати, різні види матеріалів, що використовуються для випуску продукції і для забезпечення виробничого процесу.
Товарно-матеріальні запаси складають найбільш суттєву частину оборотних активів і відображаються в балансі підприємства в складі поточних активів. Разом з тим, товарно-матеріальні запаси впливають на фінансові результати діяльності підприємства.
У фінансовому обліку зарубіжних підприємств застосовуються два основних методи обліку складських запасів: метод постійного обліку запасів; метод періодичного обліку запасів.
За системою постійного обліку запасів облік товарно-матеріальних цінностей ведеться безпосередньо на однойменному рахунку. Причому до цього синтетичного рахунка відкриваються субрахунки й аналітичні рахунки для обліку окремих груп і видів матеріалів.
У фінансовому обліку основні операції руху запасів відображаються в такий спосіб:
1) надходження запасів:
Дебет "Складські запаси";
Кредит "Розрахунки з постачальниками".
2) передавання товарно-матеріальних цінностей (в залежності від напрямку їх використання):
Дебет "НЗВ";
Дебет "Накладні витрати";
Дебет "Собівартість реалізованої продукції";
Кредит "Складські запаси".
Звичайним способом наприкінці кожного місяця проводиться інвентаризація запасів і визначаються залишки по кожному виду матеріалів. Аналітичний облік руху складських запасів здійснюється на картках складського обліку по видах матеріалів.
За системою періодичного обліку запасів докладний облік матеріальних цінностей не ведеться. На рахунку "Складські запаси" відображаються залишки товарно-матеріальних цінностей, що визначаються в процесі інвентаризації. Для обліку надходження запасів використовується самостійний синтетичний рахунок "Витрати на закупівлю", на дебеті якого нагромаджується інформація про здійснені витрати на придбання виробничих запасів. Для визначення суми витрат матеріалів на випуск продукції використовують наступну методику:
В = 3Н+ВЗ--3Л
де В - витрата матеріальних ресурсів; Зп, Зк - залишки складських запасів відповідно
еще рефераты
Еще работы по разное
Реферат по разное
1. Основні принципи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності
17 Сентября 2013
Реферат по разное
Київський національний економічний університет факультет маркетингу Кафедра політології та соціології Затверджую
17 Сентября 2013
Реферат по разное
Социология Общая трудоемкость дисциплины
17 Сентября 2013
Реферат по разное
Лекций по истории социологии Инфра-М, Москва
17 Сентября 2013