Реферат: К э. н., доцент Федорец М. С

сЕКЦІЯ 1.

Якість бухгалтерського обліку як необхідна складова інформаційної функції системи управління




Алексеева А.В.

Руководитель: к.э.н., доцент Федорец М.С.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


СРАВНИТЕЛЬНАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ФИНАНСОВОГО И УПРАВЛЕНЧЕСКОГО УЧЕТА


В систему бухгалтерского учета входят три подсистемы, взаимосвязанные между собой. Налоговый учет ведется параллельно с финансовым учетом и необходим для целей налогообложения. В тоже время финансовый и управленческий учет необходим для получения информации о финансовом положении предприятия и принятия эффективных управленческих решений.

Под управленческим учётом понимают упорядоченную систему выявления, измерения, сбора, регистрации, интерпретации, обобщения, подготовки и предоставления важной для принятия решений по деятельности организации информации и показателей для управленческого звена организации (внутренних пользователей – руководителей) [2, с. 12].

Финансовый учет – это реальное движение и состояние денег в организации [1, с. 7].

Различия между двумя видами бухгалтерского учета формируются под влиянием их целей.

Целями управленческого учета являются решение вопросов формирования затрат на производство и реализацию продукции, а также определение их влияния на эффективность использования [4, с. 25].

Цели финансового учета – отражение информации о финансовых ресурсах, операциях и финансовых результатах деятельности организации. Прерогативой управленческого учета являются определение фактических затрат на производство и реализацию продукции, расходов и доходов предприятия, а также их планирование для выявления плановых финансовых результатов. Особое значение управленческий учет приобретает при выявлении перспектив дальнейшего производства, увеличения его объема, эффективности вложения затрат в те или иные сферы деятельности [5, с. 40].

Основные отличия двух подсистем бухгалтерского учета представлены в табл. 1.

Таблица 1 – Сравнительная характеристика финансового и управленческого учетов по признакам

№

Признаки сравнения подсистем

Управленческий учет

Финансовый учет

1.

По пользователям учетной информации

Информация представляется только внутренним пользователям, так как является, как правило, коммерческой тайной

Пользователями информации являются и внешние, и внутренние пользователи [1,

с. 31]

2.

По видам систем бухгалтерского учета

Двойной записью не ограничивается [2, с. 29]

Введется на основе двойной записи

3.

По объекту учета

Ведется по отдельным структурным подразделениям

Объектом является предприятие в целом

4.

По обязательности ведения и юридическим требованиям

Ведется по мере необходимости на основании решения администрации. При этом учетная информация собирается и обрабатывается только в том случае, если польза и выгода от ее использования превышают затраты на ее сбор и обработку

Ведение обязательно, оно строго регламентировано законодательством и ориентировано на международные стандарты учета и отчетности [5, с. 52]

5.

По принципам учета и порядку его ведения

Ведется по любым правилам учета [4, с. 43]

Ведется в соответствии с принятыми национальными положениями и правилами

6.

По временной соотносимости информации

Отражает завершенную информацию и содержит планы на будущее, отвечая на вопрос, как должно быть

Отражает информацию, которая завершена, т.е. как бы задает вопрос, как это было

7.

По периодичности составления и сбора информации

Сбор информации производится регулярно и по мере необходимости

Требует регулярного сбора и обработки информации (ежемесячно, ежеквартально, ежегодно)

8.

По ответственности за качество предоставляемой информации

При ошибках ограничиваются административными санкциями внутри предприятия

Искажение информации судебно наказуемо [3, с. 27]

9.

По масштабам учета

В отчетах предоставляется информация об отдельных участках и сферах деятельности, например по видам продукции, по отделам и т. д. [3, с. 32]

В отчетах представляется информация о деятельности всей организации


Характеристика особенностей финансового и управленческого учета свидетельствует о том, что финансовый учет необходим и обязателен не только самому субъекту деятельности, но и внешним пользователям – государственным органам, налоговым органам, кредиторам, инвесторам и т.д. Управленческий учет необходим самой организации. Однако следует отметить, что без его ведения принятие управленческих решений затрудняется, а также существует возможность неправильного принятия решений по возникающим вопросам [6, с. 118].

Различны также и подходы к учитываемым объектам. Так, в финансовом учете денежных средств внимание уделяется самому учету денежных ресурсов, т.е. учитываются их размер, виды (наличные в кассе организации и средства на расчетных и валютных счетах), экономическое содержание кассовых операций, операций на счетах в банках и т.д. Управленческий учет занимается учетом и анализом денежных средств, источников их формирования и определением путей их вложения. Целью управленческого учета финансовых ресурсов является изучение источников их поступления и размещения для выработки экономической стратегии размещения денежных средств наиболее эффективным способом [3, с. 42].

Таким образом, можно сделать вывод, что финансовый учет рассматривает количественную сторону всех объектов учета деятельности организации, а управленческий – их качественные характеристики, эффективность использования. В этом и заключается основное отличие финансового учета от управленческого.


Литература:

Волков Д.Л. Основы финансового учета: учебник / Д.Л.Волков. – СПб.: 2003 . – 432 с.

Управленческий учет (с элементами финансового учета); под ред. В.Палия, Р. Вандер Вила. ─ М.: ИНФРА-М, 1997. – 480 с.

Лишиленко О. В. Бухгалтерський облік: підручник: затв. М-вом освіти і науки України як підруч. для студ. вищ. навч. закл. / О. В.Лишиленко . – 3-тє вид., перероб. і допов. – К.: Центр учб. л-ри, 2011 . – 670 с.

Корецький М. Х. Управлінський облік: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М.Х.Корецький, Н.В.Дацій, Л.В.Пельтек. ─ К.: Центр учбової літератури, 2007. – 296 с.

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика: навч.-практ. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Н.І.Верхоглядова [та ін.]; М-во освіти і науки України. – К.: Центр учбової літератури, 2010 . – 536 с.

Сук Л. К. Організація бухгалтерського обліку: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М-во освіти і науки України. – К.: Каравела, 2009 . – 624 с.



^ Амеліна А.О.

Керівник: к.е.н., доцент Головащенко О.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського

^ Сутність та функції обліку витрат

У сучасних умовах господарювання вітчизняні товаровиробники зможуть забезпечити конкурентоспроможність продукції тільки на основі зниження витрат. Одним із найважливіших напрямків бухгалтерського обліку на підприємстві є облік витрат.

^ Постановка проблеми. У трансформаційній економіці України підвищення конкуренто-спроможності вітчизняних підприємств змушує підприємців та менеджерів до пошуку ефективних методів управління господарською діяльністю. Це зумовлює потребу у формуванні ефективних систем управління виробничо-господарською діяльністю вітчизняних підприємств. Показником успішної роботи підприємств є наявність прибутку, зростання обсягів виробництва та забезпечення конкурентоспроможної продукції. Внутрішнім чинником успішної фінансово-господарської діяльності підприємств є зменшення витрат виробництва .

Метою даної статті є дослідження сутності витрат та напрямків їх оптимальної класифікації. Відправним моментом побудови бухгалтерського обліку витрат є їх класифікація та оцінка. Класифікація передбачає розробку номенклатур, а оцінка— визначення облікової ціни для поточного обліку та порядку визначення фактичної собівартості. Без попереднього вирішення цих питань раціональна побудова обліку витрат виробництва практично неможлива, особливо в умовах застосування ЕОМ та АРМ бухгалтера.


Таблиця 1 – Класифікація обліку витрат

№ з\п

Ознаки

Витрати підприємства

1

За місцем виникнення витрат

Витрати виробництва, цеху, дільниці, служби

2

За видами продукції, робіт, послуг

Витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виро­бів, одноразові замовлення, валову, товарну, реалізовану продукцію

3

За видами витрат

Витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції

4

За способами перенесення вартості на продукцію

Витрати прямі, непрямі

5

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат

Витрати умовно-змінні, умовно-постійні

6

За календарними періодами

Витрати поточні, одноразові


Облік витрат на підприємстві має дуже важливе значення, тому що відображає загальні витрати періоду за елементами, витрати реалізованої продукції різних періодів в співставленні з доходами, розрахунки собівартості готової продукції за статтями витрат, витрати за центрами їхнього виникнення, за групами відповідальності, витрати допоміжних й обслуговуючих виробництв та ін. Облік витрат повинен давати інформацію одночасно для їх правдивого подання у фінансовому обліку і для управління витратами, собівартістю, ціноутворенням, плануванням об'ємів виробництва та ін. в управлінському обліку.

З`ясовано, що облік витрат є “інформаційним фундаментом для цілого ряду найважливіших підсистем управляння підприємство.

Організація обліку витрат за економічними елементами має велике значення для складання фінансової звітності та проведення економічного аналізу.

На основі переліку калькуляційних статей, які встановлюються підприємством самостійно виходячи з особливостей технології та організації виробництва складаються форми калькуляційних розрахунків, кошторисів та внутрішньої звітності.

Зв’язок між обліком і собівартістю насамперед проявляється у способі розподілу накладних витрат. Під час застосування традиційної системи відстеження накладних витрат здійснюється за продуктами. При цьому використовують бази розподілу накладних витрат, таких, як години праці основних робітників або години роботи устаткування. У функціональних системах при розподілі затрат центрів витрат застосовуються різні бази розподілу, в тому числі й не пов'язані безпосередньо з обсягами виробництва. Наприклад, кількість циклів обробки продукції під час її виробництва використовується для планування виробничої діяльності. Ще однією відмітною рисою є те, що традиційні системи розподіляють витрати на допоміжну діяльність за виробничими центрами. Ці витрати спільно з витратами самих виробничих центрів входять до ставки накладних витрат виробничих центрів.

На сьогодні більшість фахівців стверджує [2, 3], що традиційний облік виробничих витрат створює у керівників викривлене уявлення про стан підприємства через невідповідний розподіл накладних витрат і неправильний розрахунок собівартості продукції. Це через те, що традиційний підхід передбачає нарахування накладних витрат за видами продукції та замовленнями переважно на підставі трудовитрат основних виробничників. За сучасних виробничих умов години праці основних робітників дедалі більше скорочуються і для багатьох підприємств становлять близько 10% від загальних витрат. У таких умовах спрощені засоби розподілу накладних витрат на основі робочого часу основних робітників, який постійно зменшується, дають помилкові результати. Крім того, якщо більша частина витрат підприємства не пов'язана безпосередньо з показниками, що характеризують обсяг продукції, такими, як години праці виробничників або години роботи устаткування, застосування традиційних систем калькулювання собівартості продукції неточно відобразить її показники.

У собівартості продукції як синтетичному показнику відображаютьс явсі сторони виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства. Від рівня собівартості продукції при інших незмінних умовах залежить рівень прибутку. Чим економніше підприємство використовує матеріальні, трудові і фінансові ресурси при виготовленні виробів, виконанні робіт та наданні послуг, тим ефективніше здійснюється виробничий процес, тим більшим буде прибуток та рівень рентабельності продукції. З іншого боку, чим точніше і повніше враховані витрати на виробництво продукції, тим ближче поняття собівартості до реальних витрат, які понесло підприємство на виробництво продукції.

У системі управління інформація про собівартість може бути використана за такими напрямками:

прогнозування, тобто розрахунок розміру рівня витрат з метою виявлення шляхів розвитку виробництва і підвищення ефективності його діяльності;

планування, тобто розрахунок розміру витрат на більш короткий проміжок часу з врахуванням організаційного та технічного рівня виробництва. - нормування, тобто визначення оптимального розміру витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для виробництва запланованих до випуску готових виробів, виконання робіт і надання послуг; - облік фактичних виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, враховуючи порівняння фактичних і запланованих (нормованих) показників з метою розробки заходів у випадку їх розходження;

аналіз та дослідження поведінки витрат, особливо тих, що викликані відхиленнями від нормального виробничого процесу, визначення факторів, що мали вплив на розмір і рівень собівартості, виявлення резервів зниження витрат виробництва;

контроль і регулювання, оцінка результатів діяльності з метою розробки рішень з вдосконалення виробничого процесу таким чином, щоб цілі, поставлені перед трудовим колективом і підприємством в цілому, були досягнуті.

Таким чином, метою та основною функцією обліку витрат на виробництво є своєчасне повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, а також контроль за використанням ресурсів в процесі діяльності підприємства. Облік витрат є основою процесу управління собівартістю продукції та дозволяє провадити планомірний процес формування витрат виробництва і собівартості як всього обсягу, так і одиниці продукції, визначення продажних цін і, звідси, рентабельності виробництва та окремих видів продукції, виявлення резервів економії, зниження собівартості і забезпечення систематичного контролю виконання планових (нормативних) завдань за собівартістю.


Література:

Панасюк В.М. Витрати виробництва: управлінський аспект. – Тернопіль: Астон, 2005.- 228 с.

Жовначар Р.І. Планування діяльності підприємств // Фінанси України. – 2004. -№1. – С. 2127.

Голов С.Ф. Управлінський облік: Підручник. – К.:Лібра, 2003. – 704 с.



Ануфрієва К.А.

Керівник: к.е.н., доцент Лукашова І.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського


^ ПЛАТНИКИ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ – ХТО ВОНИ?


Одним з податків, що встановлені Податковим кодексом України, є податок на додану вартість. Податок на додану вартість є одним з найбільш складних для розуміння і застосування податків в Україні. Для розуміння принципів побудови податку на додану вартість потрібно вивчити законодавчу базу (закон, інструкцію, різні зміни і доповнення до цих документів), що відноситься до даного питання.

До введення в дію Податкового кодексу України порядок нарахування та сплати ПДВ регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. №168/97-ВР. Цей закон встановлював перелік осіб, які повинні були обов'язково зареєструватися платником податку на додану вартість або могли зробити це добровільно. Податковий кодекс вніс деякі зміни до складу платників податку на додану вартість.

Питаннями нарахування і сплати податку на додану вартість займалися такі українські вчені як Бондар Ю., Верига Ю., Гарасим П., Гусакова О., Іванов Ю., Коцупатрий М., Пасько Т., Прохар Н., Сердюк В., Ткаченко Н., Хомин П., Чернелевський Л. та інші. Однак, перш за все потрібно проаналізувати, які зміни відбулися у зв'язку з набранням чинності Податкового кодексу України і хто на сьогоднішній день може бути платником податку на додану вартість.

Мета статті - провести аналіз вимог і умов визнання платником податку на додану вартість, встановлених Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.

Згідно із Законом про ПДВ [1] були зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість:

підприємства, у яких загальна сума від здійснення операцій сукупно перевищує 300000 грн.;

особи, які імпортують товари (супутні послуги) для їх використання або споживання на митній території України незалежно від обраного режиму оподаткування та в обсягах, що підлягають оподаткуванню податку на додану вартість;

уповноважені вносити консолідований податок з операцій поставки послуг підприємствами залізничного транспорту та зв’язку;

особи, які поставляють товари (послуги) на митній території України з використанням глобальної або локальних комп’ютерних мереж;

підприємства, які здійснюють операції з реалізації конфіскованого майна.

Крім цього мали право зареєструватися як платник податку на додану вартість за своїм добровільним рішенням також інші підприємства. Згідно з положеннями Податкового кодексу України багато вимоги залишилися без змін щодо підприємств, обсяг оподаткованих операцій яких перевищує 300 000 грн., а також тих хто ввозять товари на митну територію України та ін. [2].

Не змінена і вартісна межа для обов’язкової реєстрації платників податку на додану вартість з 01.01.2011 р. становить 300000 грн. (без урахування податку на додану вартість). Однак, якщо особа, яка здійснює оподатковувані операції, не є платником податку в зв’язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій менші від 300000 грн. і обсяги постачання товарів/послуг іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становлять не менше ніж 50% загального обсягу постачання, та вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за заявою цієї особи.

Податковим кодексом України розширено перелік платників податку на додану вартість [3]. До платників податку на додану вартість також включено:

осіб, які ведуть облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи;

особу – управителя майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість, щодо операцій, пов’язаних із використанням майна, яке отримане в управління за договорами управління майном;

осіб, на яких покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування в разі порушення таких митних режимів;

підприємства, які використовують, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням.

Однією з проблем застосування зазначеної вимоги є той факт, що не зможуть реєструватися платниками податку на додану вартість нові фірми. У Податковому кодексі введено обов'язкова вимога: загальний обсяг постачань за останні 12 календарних місяців іншим платникам податку на додану вартість повинен бути не менше 50% від сукупного обсягу поставки. Це означає, що підприємства, які працюють менше року, не зможуть стати платниками податку на додану вартість. Але з вересня 2011 року внесені зміни в Податковому кодексі і підприємствам повернули право добровільної реєстрації платником податку на додану вартість, у тому числі для новостворених підприємств, статутний фонд або балансова вартість активів перевищують 300 000 грн. У випадку, якщо платник протягом року не подає у податкову службу декларації з податку на додану вартість або подає "пустушки", це може стати підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Проведений аналіз показав, що в Податковому кодексі простежується тенденція до розширення переліку осіб платників податку на додану вартість.

Таким чином, надалі необхідно провести аналіз змін об'єкту та бази оподаткування, а також методики обліку операцій, пов'язаних з наявністю і сплати податку на додану вартість.


Література:

Про податок на додану вартість: Закон України від 03.04.97р. №168/97-ВР.

Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VІ.

Прохар Н. Особливості відображення в обліку інформації про податок на додану вартість за Податковим кодексом України /Н.Прохар // Бухгалтерський облік і аудит. - 2011. - №2. - С. 11 - 25.



Арванов А.В.

Руководитель: к.э.н., доцент Федорец М.С.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


^ ЭТАПЫ АВТОМАТИЗАЦИИ БУХГАЛТЕРСКОГО УЧЁТА


С точки зрения преобразований в экономической и социальной жизни нашей страны последнее десятилетие ушедшего в историю XX века стало революционным. Наступившие перемены серьезно отразились на теории и практике бухгалтерского учета. Пересмотр методологии бухгалтерского учета происходил под влиянием международных институтов и под общим лозунгом интеграции в мировое сообщество. Язык бухгалтерского учета, называемый многими языком бизнеса, стал изучаться не только как технический инструмент отражения фактов хозяйственной жизни, но, прежде всего, как методологическое описание хозяйственных процессов, что потребовало от научных работников формирования новых и осмысления старых концепций и принципов учета. Так, с развитием компьютерных технологий активно начало развиваться направления автоматизации бухгалтерского учёта.

К различным аспектам теории и практики автоматизации бухгалтерского учета уделяется значительное внимание в научной литературе. Проблема автоматизации бухгалтерского учета нашла отражение в научных трудах, монографиях, учебных пособиях и других публикациях С.В.Глушакова, Н.В.Брынкова, В.В.Брага, О.П.Ильина, Ю.Л.Шевченко и других.

В мире существует более тысячи бухгалтерских пакетов различной мощности и стоимости, однако украинские бухгалтеры и предприниматели предпочитают отечественные пакеты, более подходящие для условий переходной экономики и быстрой смены законодательных актов, регулирующих порядок бухгалтерского учета. Сегодня мы анализируем уже третье поколение автоматизированных бухгалтерских систем.

Автоматизация бухгалтерского учета в Украине происходила в несколько этапов. Первый этап разработки программ автоматизации бухгалтерского учета совпал по времени с перестройкой, когда появилась реальная потребность в программных продуктах такого типа для нужд малых предприятий и кооперативов, обслуживания временных трудовых коллективов и других новых субъектов бухгалтерского учета. Этот период характеризовался массовым ввозом в нашу страну персональных компьютеров, что в значительной степени обусловило выбор последних в качестве основной аппаратной платформы для бухгалтерских разработок. Большинство программ создавалось в виде АРМ (автоматизированных рабочих мест) и предназначалось для эксплуатации на автономных компьютерах. В это время были популярны первые бухгалтерские программы: «Финансы без проблем» («Хакерс Дизайн»), «Турбо-бухгалтер» («ДИЦ»), «Парус» («Парус»).

Второй этап связан с рождением в начале 90-х большого числа коммерческих структур и началом приватизации, что привело к необходимости создания программного обеспечения для ведения простой бухгалтерии. Сначала это были простые программы, похожие на сложный калькулятор, с функциями не только сложения и вычитания, но и вывода баланса, просто помощник бухгалтеру. На волне всеобщей коммерциализации наблюдался бурный рост тиражируемых разработок, в значительной степени вытеснивших заказные. Спрос рынка был удовлетворен рядом фирм, сумевших быстро и достаточно успешно откликнуться на его потребности. Именно тогда были образованы сегодняшние фирмы-лидеры: «1С», «Диасофт», «Омега», R-Style Software Lab. Многие группы программистов разрабатывают в это время различные программы «под заказ». В дальнейшем наиболее успешные из этих разработок появились на рынке, в том числе программные продукты фирм «Инфософт», «Паритет Софт», «Инфин», «Парус», «Атлант Информ» и др. [1].

Третий этап программного обеспечения относится к кону 90-х гг., он связан с переходом от упрощенного учета к профессиональному, и систем характеризуется созданием интегрированных программных средств, объединяющих несколько предметных областей автоматизации. В современных разработках серьезное внимание уделяется возможности работы в компьютерных сетях, накоплению статистики, работе с несколькими планами счетов, анализу финансово-хозяйственной деятельности. В настоящее время рынок программных средств автоматизации бухгалтерского учета продолжает интенсивно развиваться.

В зависимости от особенностей учета на предприятии базы данных могут иметь раз личную структуру, но в обязательном порядке должны соответствовать структуре принятого плана счетов, задающего основные параметры настройки системы на конкретную учетную деятельность.

Комплекс задач содержит информацию о качественно однородных ресурсах предприятия. Организация автоматизированных рабочих мест на базе персональных компьютеров, создание локальных вычислительных сетей предприятия выдвигают новые требования в организации информационной базы и формированию комплексов экономических задач. Появляются возможности создания системы распределительных баз данных, обмена информации между различными пользователями, автоматического формирования первичных документов на компьютере. Возникают межфункциональные комплексы задач управления. Новые версии программных продуктов по бухгалтерскому учету объединяют информацию комплексов различных участков учета [2].

Основная идея развития программного обеспечения на сегодняшний день – решение не только непосредственно бухгалтерских задач, но и анализ, планирование деятельности предприятия, реализация оперативного учета. Это происходит по причине ориентации сегодняшних систем не только на работников бухгалтерии, но также и на работников склада, менеджеров и руководителей. Причем преимущество отдается программным продуктам, которые позволяют автоматизировать целое направление деятельности фирмы.

На западе популярна концепция управления ресурсами предприятия в целом, что означает анализ изменений этих ресурсов и использование полученной информации при планировании и формировании бухгалтерской отчетности.

Компьютерные методы обработки уже надежно вошли в технологию бухгалтерского учета, а наиболее распространёнными в Украине системами автоматизации бухгалтерского учёта стали: «1С: Бухгалтерия», «АУБИ», «Супер – менеджер», «Инфо-бухгалтер», «Фолио», «Инфин – бухгалтерия», «БЭСТ», «АККОРД» [3].

Программа 1С: Бухгалтерия является универсальной бухгалтерской программой и предназначена для ведения синтетического и аналитического бухгалтерского учета по различным разделам. Программа предоставляет возможность ручного и автоматического ввода проводок.

Вместе с продуктом предлагается широкий перечень заполняемых форм первичных документов, но если пользователя не устраивает какой-либо документ, он может изменить его печатную форму и алгоритм заполнения.

Помимо описанного продукта, фирма «1С» продвигает на рынок свою новую разработку под названием «1С: Предприятие». Это ПО представляет собой универсальную систему для автоматизации учета в торговле, складском хозяйстве и смежных отраслях деятельности предприятия [4].

Развитие информационных технологий бухгалтерского учета за последние годы идет все возрастающими темпами. Модернизация и смена поколений вычислительной техники, переход на новые операционные системы, обновление версий прикладных программ и т.п. является характерной особенностью современной компьютеризации. В настоящее время повсеместно внедряются компьютерные сети (локальные, региональные, глобальные), благодаря которым обеспечен удаленный доступ к общесетевым ресурсам (базам данных, компьютерам, принтерам, факс-модемам и др.).

Таким образом, сегодня автоматизация учета сильно расширяет возможности бухгалтера. С помощью средств автоматизации бухгалтерский учет становится более масштабной задачей, т. к. может использоваться при принятии оперативных решений в реальном режиме времени. В настоящее время разработчиков ПО интересует программа, которая позволила бы полностью автоматизировать деятельность предприятия.

Уровень подготовки специалистов-бухгалтеров постоянно растет, потребности развивающихся предприятий не уменьшаются, техническое обеспечение становится более совершенным и доступным. Все это говорит о том, что переход на автоматизированную форму работы закономерная тенденция нашего времени.


Литература:

Брага В.В. «Компьютеризация бухгалтерского учета: Учебное пособие для вузов / ВЗФЭИ», М.: Финстатинформ, 2007. – 95 с.

Бухгалтерский учёт./ Е.П. Козлова, Н.В. Парашутин, Т.Н. Бабченко, Е.Н.Галанина.- М.: Финансы и статистика, 2007.

Кондраков Н.П. Бухгалтерский учет : Учебное пособие.- 3-е изд., перераб.идоп. – М: ИНФРА-М, 2008.

«1С: Бухгалтерия», Настольная книга пользователя М – 1999.



Бакуров А.О.

Керівник: к.е.н., доцент Шаповалова А.П.

Київський національний торговельно-економічний університет


Актуальні питання обліку податкових різниць


Трансформація податкової політики України супроводжується зміною принципів і правил оподаткування діяльності суб’єктів господарювання, вирішальне значення в цьому процесі належить Податковому кодексу України (далі – ПКУ).

Питання узгодженості показників фінансового обліку та обліку з метою оподаткування виникають постійно, оскільки результати, виявлені за даними податкового обліку, відхиляються від реальних фінансових результатів діяльності підприємства за даними фінансового обліку.

Основною причиною, що спричиняє розбіжності між фінансовим обліком та податковим обліком є методика визначення відповідно облікового прибутку (збитку) та прибутку з метою оподаткування.

Дослідженнями питань обліку фінансових результатів, оподаткування податком на прибуток займались такі українські вчені, як Кравченко І.В., Нікулін О.Г., Пантелейчук Л.Б., М.Я. Дем'яненко, Г.Г.Кірейцев, Л.М.Кіндрацька, М.М.Коцупатрий, В.Б.Моссаковський, М.Ф.Огійчук, та ін. Проте зазначені питання потребують подальшого дослідження і розробки.

До прийняття Податкового кодексу України методика розрахунку оподаткованого прибутку передбачала коригування суми валового доходу на валові витрати і амортизацію основних фондів та нематеріальних активів.

З 01 квітня 2011 р. (дата введення в дію розділу ІІІ Податкового кодексу - Податок на прибуток підприємств) такі поняття як валові доходи і валові витрати зникли, натомість почали використовуватися поняття доходів та витрат, як це передбачено і в бухгалтерському обліку.

Також згідно з положеннями ПКУ запроваджено перехід з методу «першої події» на метод «нарахувань та зіставлень» при визнанні доходів та витрат у податковому обліку. За Кодексом незалежно від дати надходження коштів доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення. Це дало змогу значно скоротити тимчасові різниці між податковим та бухгалтерським обліком. Крім того, податкові зобов'язання визначаються на підставі даних бухгалтерського обліку із застосуванням податкових різниць. Наближено до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку і правила визначення амортизаційних відрахувань у податковому обліку.

Проте, як і раніше, доходи і витрати, що визначають об’єкт оподаткування, включають суворо визначений на законодавчому рівні перелік їх складових, який не повною мірою збігається з переліком доходів і витрат у фінансовому обліку. Це викликано тим, що в податковому законодавстві враховується суспільне значення витрат, реалізуються механізми недопущення ухилення від оподаткування та оптимізується база оподаткування. Тому, як і раніше, між фінансовим обліком та обліком з метою оподаткування можуть виникати досить суттєві різниці. Загалом податкові різниці виникають тільки внаслідок здійснення господарських операцій, які мають різну оцінку та/або різні критерії визнання за бухгалтерськими стандартами та податковим законодавством.

Прикладами операцій, які можуть призвести до наявності таких різниць є операції з пов’язаними особами, бартерні операції, операції з безоплатної передачі товарно-матеріальних цінностей; операції з нарахування витрат, які мають «подвійний характер» тощо.

Звичайно, відображення податкових різниць в обліку повинно відповідати певній методиці. Перехідними положеннями ПКУ (підрозділ 4) визначено, що методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», публікується до 01 квітня 2011 року та набуває чинності з 01 січня 2013 року [1].

Тому на виконання норм Податкового кодексу Міністерством фінансів України було затверджено Положення бухгалтерського обліку «Податкові різниці» (далі – ПБО), яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про податкові різниці та її розкриття у фінансовій звітності. Метою ПБО є розкриття зв’язку між обліковим і податковим прибутком шляхом визначення методики визначення податкового прибутку звітного періоду за даними бухгалтерського обліку через коригування облікового прибутку на суму податкових різниць звітного періоду [2].

Положення «Податкові різниці» не суперечить, не замінює П(С)БО 17 «Податок на прибуток», а доповнює його. Так, П(С)БО 17 спрямовано на формування методологічних засад розкриття, насамперед, в балансі інформації про залишки не анульованих тимчасових податкових різниць. [3] Інформація сформована про податкові різниці відповідно до Положення «Податкові різниці» розкриватиметься, насамперед, у Звіті про фінансові результати.

Зазначимо, що необхідність відображення податкових різниць у фінансовій звітності на міжнародному рівні було визнано при прийнятті першої редакції Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 12 «Облік податку на прибуток» (1979 р.).

Відповідно до визначення, наданого в ПБО, податкова різниця - різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов'язань за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та доходами і витратами, визначеними податковим законодавством [2].

Виявлення податкової різниці повинно здійснюватися на етапі первинного визнання і реєстрації первинного документу, яким оформлена відповідна операція. Тобто при систематизації інформації, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, в регістрах обліку обов'язково проводиться аналіз господарської операції на наявність податкових різниць. Оскільки, існуюча система регістрів бухгалтерського обліку не передбачає накопичення інформації про податкові різниці, тому має бути додано ще один регістр для узагальнення інформації про податкові різниці звітного періоду. Відповідна інформація має бути представлена в розрізі класифікаційних груп податкових різниць з виділенням постійних податкових