Реферат: Національна академія управління

національна академія управління


психологія і педагогіка


навчально-методичні матеріали


Київ 2009
психологія і педагогіка


Навчально-методичні матеріали


Укладач:


Смирнова Олена Павлівна

доцент, кандидат філософських наук


Зміст



1.
Вступ ..............................................................................
3

2.
Тематичний план ..........................................................
4

3.
Зміст курсу ....................................................................
5

4.

Методичне забезпечення семінарських, практичних занять та самостійної роботи студентів з І модуля «Психологія» ………………………………………….




10

5.

Методичне забезпечення семінарських, практичних занять та самостійної роботи студентів з ІІ модуля «Педагогіка» ……………………………………….….




23

6.

Методичні поради до виконання контрольної роботи та її оформлення .............................................................



32

7.

Теми контрольних робіт

з курсу “Психологія і педагогіка”

для студентів заочної форми навчання ........................




33

8.

Перелік питань до заліку з курсу “Психологія і педагогіка” ........................................................................



41

9.

Рекомендована література ...............................................

43



^ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ, 2007
вступ Сенсом життя окремої людини і людської спільноти в цілому, передусім, є продовження людського роду. Саме тому в центрі діяльності суспільства має бути людина, її фізичний та духовний розвиток, а найважливішим напрямком діяльності кожної людини має бути виховання в широкому розумінні цього слова. Кожен громадянин повинен володіти відповідними знаннями в царині виховання як обов’язковим освітнім мінімумом. А для цього він повинен мати відповідну психологічну культуру, яка є складовою загальної культури людини. Психологічна культура включає в себе три необхідних компоненти: пізнання себе, пізнання іншої людини, уміння спілкуватись з людьми та регулювати свою поведінку.
На формування психолого-педагогічної культури сучасного фахівця, як невід’ємної частини загальної культури людини та обов’язкового компоненту професійної підготовки до підприємницької та управлінської діяльності, спрямована навчальна дисципліна “Психологія і педагогіка”.

^ Мета і завдання курсу

Мета вивчення дисципліни “Психологія і педагогіка”:

формування у студентів психолого-педагогічної культури.


Завдання вивчення дисципліни “Психологія і педагогіка”:

розкрити основні поняття психології і педагогіки ;

показати значення психології і педагогіки в житті людини та її професійній діяльності;

сформувати у студентів уявлення про себе як особистість та прагнення до самопізнання;

висвітити психолого-педагогічні механізми взаємодії людей в суспільстві з метою упередження міжособистісних конфліктів;

сформувати у студентів навички щодо аналізу власної поведінки та поведінки інших людей.



^ Міждисциплінарні зв’язки дисципліни “Психологія і педагогіка” Психологія і педагогіка можуть вивчатись в будь-якому контексті навчальних дисциплін. тематичний план






і. модуль “психологія”


тема 1.

психологія як наука


Тема 2.

психологія особистості


тема 3.

основні психічні процеси особистості


тема 4.

особистість у діяльності та спілкуванні




^ іі. модуль “педагогіка”



тема 5.

педагогіка як наука


тема 6.

дидактика як теорія освіти і навчання


тема 7.

процес, методи, форми і засоби навчання


тема 8.

теорія виховання



Зміст курсу

І модуль “Психологія”


Тема 1.^ ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА


Психологія як наука про закономірності виникнення, розвитку та функціонування психіки людини. Психологія як наука про психічні процеси, якості та стани особистості.

Становлення психології як науки. Основні етапи розвитку уявлень про предмет психології. Біологічні основи психіки. Психіка як функція високоорганізованої матерії. Психіка і мозок. Будова мозку. Центральна нервова система. Закони вищої нервової діяльності. Рефлекс як основна форма взаємодії організму з середовищем.

Психіка і свідомість. Виникнення свідомості. Основні характеристики свідомості людини. Відмінність психіки людини від психіки тварини. Місце психології в системі наук. Основні напрямки психології. Структура сучасної психології.

Основні завдання сучасної психології. Методологічні принципи аналізу і вивчення психіки. Методи психологічних досліджень. Спостереження. Експеримент. Тест. Аналіз документів і продуктів діяльності. Додаткові методи: бесіда, опитування (анкетування та інтерв’ювання), метод експертних оцінок. Соціометрія.


Тема 2.^ ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ


Визначення поняття “особистість” в психології. Індивід, людина, особистість, індивідуальність. Теорії особистості.

Структура особистості. “Я – образ” як система уявлень особистості про себе. Самооцінка. Можливості розвитку самосвідомості.

Спрямованість особистості як сукупність її провідних мотивів. Види спрямованості. Піраміда потреб за А.Маслоу. Інтереси. Установка, ціннісні орієнтації, переконання й мотиви особистості, здібності.

Особливості поведінки особистості: темперамент і характер. Поняття про темперамент як характеристику динамічної сторони психіки.

Типи вищої нервової діяльності як природна основа темпераменту. Сутність темпераменту. Основні типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік, їх характеристика. Характер: сутність і соціальна зумовленість. Структура характеру. Типологія характерів. Співвідношення характеру та темпераменту, їх взаємодія між собою.

Здібності як умова успішного здійснення діяльності. Основні види здібностей: загальні і спеціальні. Задатки. Рівні розвитку здібностей. Обдарованість, талант, геніальність, їх виникнення та структура.


Тема 3.^ ОСНОВНІ ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ОСОБИСТОСТІ


Пізнавальні психічні процеси особистості та їх загальна характеристика. Відчуття як найпростіший психічний процес. Роль відчуттів у життєдіяльності людини. Класифікація відчуттів. Загальні властивості відчуттів.

Поняття про сприймання. Основні властивості сприймання. Види сприймання. Сприймання простору. Сприймання часу. Сприймання руху.

Пам’ять та її види. Природа пам’яті. Види пам’яті та їх класифікація. Процес пам’яті. Запам’ятовування та його види. Збереження, відтворення та забування інформації. Індивідуальні відмінності пам’яті. Можливості підвищення ефективності, продуктивності пам’яті.

Мислення та його властивості. Мислення і мозок. Форми мислення: поняття, судження, умовивід. Види мислення: наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне (абстрактне). Основні розумові операції: абстрагування, узагальнення. Індивідуальні особливості мислення.

Уява та її сутність. Основні види та процеси уяви. Індивідуальні особливості уяви.

Поняття про увагу. Роль уваги у забезпеченні спрямованості та зосередженості психічної діяльності людини на певних об’єктах. Види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна. Функції уваги. Структурні особливості уваги.

Поняття про почуття. Функції емоцій та почуттів у житті людини. Основні якості і форми переживання почуттів. Основні емоційні стани. Вищі почуття. Особистість і почуття.

Поняття про волю. Вольова дія: поняття, види. Функції волі. Вольові якості особистості. Воля і ризик.

^ Тема 4. ОСОБИСТІСТЬ У ДІЯЛЬНОСТІ ТА СПІЛКУВАННІ

Визначення поняття діяльності. Активність і діяльність. Психологічна структура діяльності. Освоєння діяльності. Основні види діяльності: праця, навчання, гра.

Діяльність і спілкування. Сутність спілкування. Структура спілкування. Функції спілкування. Засоби спілкування. Спілкування як обмін інформацією. Спілкування як міжособистісна взаємодія: навіювання, наслідування, психічне зараження, переконання. Спілкування як міжособистісне розуміння. Психологічні механізми міжособистісного розуміння: ідентифікація, рефлексія, емпантія.

Психологічні ефекти міжособистісного розуміння: ефект ореолу, ефект стереотипізації, ефект первинності. Поняття каузальної атрибуції.

^ Зміст курсу ІІ. Модуль “Педагогіка”

Тема 5. ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА


Предмет, основні категорії, функції та завдання педагогіки. Становлення педагогіки як науки. Внесок вітчизняних та зарубіжних учених і суспільних діячів у розвиток педагогіки.

Основні галузі педагогіки. Місце педагогіки в системі наук та її зв’язок з іншими науками. Методи науково-педагогічних досліджень. Метод педагогічного спостереження. Метод бесіди. Метод педагогічного експерименту. Метод анкетування. Метод вивчення документації. Метод психолого-педагогічного тестування. Завдання сучасної педагогіки.


Тема 6. ^ ДИДАКТИКА ЯК ТЕОРІЯ ОСВІТИ І НАВЧАННЯ


Предмет дидактики. Основні категорії (зміст освіти, процес навчання, шляхи активізації пізнавальної діяльності) та їх сучасне тлумачення.

Зміст освіти. Сутність змісту освіти. Види освіти: загальна, політехнічна, професійна. Залежність змісту освіти від соціально-економічного розвитку суспільства.

Освітні та овітньо-кваліфікаційні рівні освіти. Наукові ступені. Наукові звання. Закони України “Про освіту” (1991 р.), “Про загальну середню освіту” (1999 р.), “Про вищу освіту” (2002 р.)

Основні типи навчальних і навчально-виховних закладів, їх характеристика. Державні і приватні заклади. Документи про здобуття освіти: свідоцтва, атестати, дипломи, сертифікати. Нормативно-правова база освіти: стандарти, навчальні плани, навчальні програми, підручники і навчально-методичні посібники.

Система контролю за рівнем засвоєння змісту освіти в процесі навчання. Функції контролю: освітня, діагностична, управлінська, виховна. Види контролю: попередній, поточний, періодичний (тематичний), підсумковий. Вимоги до контролю за рівнем засвоєння змісту освіти: індивідуальний характер контролю успішності, системність контролю, об’єктивність і гласність, всебічність і дотримання етичних норм.


Тема 7.^ ПРОЦЕС, МЕТОДИ, ФОРМИ І ЗАСОБИ НАВЧАННЯ


Сутність процесу навчання. Функції процесу навчання: освітня, розвиваюча, виховна. Єдність та самостійність функцій процесу навчання.

Структура процесу навчання. Двосторонній характер процесу навчання. Компоненти процесу навчання, їх взаємозв’язок.

Поняття про принципи навчання, їх характеристика. Принцип науковості. Принцип системності і послідовності. Принцип доступності. Принцип зв’язку навчання з життям. Принцип свідомості й активності учнів. Принцип наочності. Принцип індивідуального підходу до учнів. Принцип емоційності.

Поняття про методи навчання. Класифікація методів навчання. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності. Словесні методи навчання та їх характеристика: пояснення, розповідь, бесіда, робота з підручником. Наочні методи навчання та їх характеристика: ілюстрування, демонстрування, вправи, лабораторна робота, практична робота, дослідна робота. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності та їх характеристика: метод навчальної дискусії, метод пізнавальної гри, метод ситуації тощо.

Методи контролю і самоконтролю у навчально-пізнавальній діяльності та їх характеристика: усний контроль (усне опитування), письмовий контроль (письмове опитування), тестовий контроль, графічний контроль, практична перевірка, самоконтроль.

Форми організації навчання: класно-урочна, лекційно-семінарська, індивідуальна. Класно-урочна система навчання та її організаційні форми: урок, практикум, факультатив, екскурсія, предметний гурток, нонсультація, домашня навчальна робота. Лекційно-семінарська система навчання та її організаційні форми: лекції, семінари, практичні заняття. Індивідуальна система навчання та її організаційні форми: консультація, самостійна робота, реферат, курсова робота, дипломна робота.

Засоби навчання: слово учителя (викладача), підручник, технічні засоби навчання (ТЗН), комп’ютер тощо.


Тема 8.^ ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ


Мета, завдання і зміст виховання. Виховний процес: поняття, принципи, етапи та закономірності.

Напрями у вихованні та їх характеристика: розумове виховання, морально-правове, економічне, екологічне, естетичне, трудове, конфесійне, фізичне, статеве та сімейне виховання.

Методи і форми виховання. Методи формування свідомості та їх форми: бесіда, лекція, диспут, метод впливу.

Методи формування суспільної поведінки та їх форми: вимога, громадська думка, привчання, доручення тощо.

Методи стимулювання діяльності і поведінки та їх організаційні форми: змагання, заохочення, покарання.

Форми організації виховного процесу: масові форми виховної роботи, читацька конференція, тематичний вечір, вечір запитань і відповідей, екскурсія, політична інформація, гурток художньої самодіяльності тощо.

Самовиховання та перевиховання: суть, прийоми та функції.

Результат процесу виховання. Рівні вихованості. Критерії вихованості.

Особливості і завдання виховного процесу в умовах трансформації суспільства.


^ Методичне забезпечення

семінарських, практичних занять та самостійної роботи студентів

з І модуля «Психологія»


Плани семінарських занять


Заняття 1. Психологія як наука.


Предмет та об’єкт психології.

Психіка і мозок.

Психіка і свідомість.

Основні напрями сучасної психології.

Методологія і методи психологічних досліджень.


Психологічний практикум: тестування студентів за допомогою тесту “Мислитель або художник?” (визначення домінанти в психічній діяльності першої або другої сигнальної системи).


Література:

Годфруа Ж. Что такое психология? В 2 Т. Т.1: пер. с фр. – М., 1995 р. (с. 57-137)

Данчева О.В., Швальб М. Практична психологія в економіці та бізнесі. – К., 1998 (с. 25-82)

Кречмер Э. Строение тела//Психология индивидуальных различий. – М., 1982

Основи психології: Підручник/За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Романця. – К., 1996

Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. – К., 2003

Фромм Э. Душа человека. – М., 1992 (с. 117-166)

Юнг К.Г. Психология бессознательного: пер. с нем. – М., 1994 (с. 178-193)


Заняття 2. Індивідуально-психологічні особливості людини.


Темперамент, його типи, властивості.

Характер, його основні типи. Типологія характерів.

Задатки. Здібності. Обдарованість.


Психологічний практикум: тестування студентів за допомогою тесту Айзенка (визначення темпераменту, спрямованості та нейротизму особистості).


Література:

Литвинцева Н.А. Психологический автопортрет. – М., 1996

Лейпис Н.С. Умственные способности и возраст. – М., 1989

Лозниця В.С. Психологія менеджменту: Навч. посіб. – К., 1997

Немов Р.С. Психология. – М., 1995

Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. – М., 1991


Заняття 3. Психічний стан людини та уміння керування собою.


Сутність, види психічних станів.

Характеристика позитивних станів.

Тривожність, способи її подолання.

Психологічні особливості стресу, фрустрації.


Психологічний практикум: діагностика психічних станів особистості (визначення рівня тривожності, рівня фрустрації, рівня агресивності, рівня ригідності).


Література:

Лозниця В.С. Психологія менеджменту: Навч. посіб. – К., 1997 (с. 114-116)

Козлов Н. Как относиться к себе и к людям: Практ. психология на каждый день. – М., 1993 (с. 119-168)

Психологія особистості: Словник-довідник./За ред. П.П.Горностая, Т.М.Титаренко. – К., 2001

Саламатов В. Бизнес и стресс//Персонал. – 1999 - № 4

Селье Г. Стресс без дистресса. – М., 1982 (с. 52-83)

Степанов О.М., Фіцула М.Т. Основи психології і педагогіки: Посібник. – К., 2003

Холмогорова А.Б., Гранин Н.Г. Культура эмоций и психическое здоровье//Вопросы психологии. – 1998 - № 2


Заняття 4. Психологія особистості.


Поняття особистості в психології.

Я – концепція та Я – образ особистості.

Особистість в професійній діяльності.


Психологічний практикум: тестування студентів за допомогою тесту Д.Голланда (визначення професійної спрямованості особистості).


Література:

Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. – М., 1995

Асмолов А.Г. Психология личности. – М., 1990

Бондарев В.И. Выбор профессии. – М., 1989

Климов Е.А. Как выбрать профессию. – М.. 1990

Маслоу А. Самоактуализация. Психология личности. – М., 1982

Психологія особистості: Словник-довідник/За ред. П.П.Горностая, Т.М.Титаренко. – К., 2001

Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. – К., 2003

Человек и мир профессий. – Свердловск, 1990



Самостійна робота студентів


Тема 1. Психологія як наука.


Самостійне опанування цієї теми передбачає закріплення матеріалу лекції про психологію як сучасну науку, про виникнення, функціонування та структуру психічного відображення в процесах діяльності людини, перебігу окремих психічних явищ та їх взаємозв’язку.

Насамперед необхідно з’ясувати, що психологія як наука – це складна і динамічна система перевірених практикою знань, яка має об’єкт вивчення, предмет вивчення, методи дослідження. Оскільки психологія – наука експериментальна, вона має експериментальне поле для вивчення об’єктивних закономірностей функціонування навколишньої дійсності, а також перевірки нових наукових гіпотез, фундаментальних та прикладних досліджень.

^ Об’єктом наукового вивчення психології є психіка як функція мозку, а предметом вивчення – відчуття, образи, сприймання, думки, діяльність і спілкування. Інакше кажучи, предметом психології є психічна реальність.

З’ясувавши сутність об’єкту та предмету психології як науки, необхідно перейти до вивчення методів психології. Мова йде про такі методи як: спостереження, лабораторний експеримент (констатуючий і формуючий), тест, аналіз документів і продуктів діяльності, опитування (анкетування та інтерв’ювання), соціометрії тощо.

^ Методологічну основу наукової психології складають такі методологічні принципи, як принцип детермінізму, принцип єдності психіки і діяльності, принцип розвитку, принцип відображення, принцип системності. Ці принципи створюють надійну основу для вивчення психіки за умови використання науково обгрунтованих і перевірених методів наукового пізнання. Їх слід не лише назвати, а розкрити зміст кожного.

Важливим моментом у розумінні становлення психології як системи наукових знань, є ознайомлення із історією її розвитку. В ній виділяють три етапи: Антична психологія, психологія епохи Відродження; становлення психології як науки. Кожен з цих етапів має свої особливості і представлений конкретними персоналіями.

Слід звернути увагу на те, що психологічні знання з античних часів розвивались в рамках філософії і медицини. Відомо, що старогрецький лікар Гіппократ, який вивчав будову організму, причини здоров’я і захворювання, вважав органом психіки – мозок. Душу людини тлумачили як речовину, частку космосу (Демокріт – матеріалістична лінія). Їм протислояло ідеалістичне вчення про безсмертя душі (Сократ, Платон). Необхідно згадати, що видатним здобутком античного періоду є трактат Арістотеля “Про душу”, в якому він узагальнив все, що було написано і зроблено його попередниками і розробив систему психологічних понять, хоча і не позбавлених дуалістичних нашарувань.

В епоху Відродження значного розвитку набула механіка. Її називали “царицею наук”. Тому цілком природньо, в цей час бере верх лінія досвідного вивчення людини. Так, Декарт створює теоретичну модель організму, яка працює механічно, а відтак душа перестає бути живою. Гервей відкриває систему кровообігу і серце розглядає як помпу, що перекачує рідину. Цінним є те, що саме декартова схема відкрила рефлекторну природу поведінки, але не змогла пояснити здатність людського організму до навчання. Ця обставина змінює погляд на душу. Її предметом стає свідомість, яку в різних аспектах розглядають Б.Спіноза, Г.Лейбніц, Дж. Локк тощо. Але слід зауважити, що до початку ХІХ ст. психологічні знання розвивались в рамках філософії.

Відокремлення психології від філософії в окрему науку припадає на другу половину ХІХ ст. і пов’язане зі створенням німецьким вченим В.Вундтом першої експериментальної лабораторії у Лейпцігу (1879). Експериментальні дослідження вчених І.Сеченова, І.Павлова, З.Фрейда та інших вчених розширили об’єкт психології як науки, визначили окремі напрямки психології.

Австрійський вчений Галль запропонував “карту головного мозку” згідно якої різні здібності людини розташовані в певних його ділянках. Це спонукало до наукового пошуку. Адже мозок вважається найскладнішою з живих структур у Всесвіті. Він наповнений мільярдами нервових клітин, кожна з яких є своєрідним передавальним пристроєм.

Далі доцільно ретельно розглянути будову головного мозку та його кори. Важливо усвідомити, що психічні функції певним чином розподілені між лівою і правою півкулями, які здатні отримувати і переробляти інформацію як у вигляді слів, так і образів.

Це усвідомлення має привести до висновку, що всі свідомі і несвідомі дії людини за способом походження є рефлексами, а психічні процеси, явища – це особливі вияви рефлекторної роботи мозку. Ці важливі теоретичні положення були експериментально доказані І.П.Павловим (1849-1936). Сукупність поглядів І.П.Павлова називають ученням про дві сигнальні системи.

В процесі роботи над темою необхідно усвідомити, що у рефлекторній діяльності мозку психічне невідділене від фізичного. Однак, воно не виводиться безпосередньо з фізіологічного і не зводиться до нього.

Під впливом різних обставин в процесі еволюції виникла людська свідомість як відображення дійсності в мозку людини. Воно може відбуватись на різних рівнях: несвідомого, свідомого, надсвідомого. Необхідно розвести ці поняття і дати їм тлумачення.

Насамкінець, слід зазначити, що метою вивчення цієї теми є думка про те, що джерелом психічних явищ є об’єктивна реальність, яка існує поза свідомістю людини, незалежно від неї і відображається в формі суб’єктивних образів об’єктивного світу, пов’язаних з ними переживань, спонукань і поведінки людини.


Питання для самоконтролю

Виділіть істотні віхи кожного з етапів становлення психології як науки і дайте їм характеристику.

Які галузі психологічної науки Вам відомі?

Чи існує універсальний метод психологічного пізнання?

Порівняйте переваги і недоліки спостереження і експерименту.

В чому полягає різниця між тестом і анкетою?

Що таке мозок людини?

Що належить до центральної нервової системи і де вона знаходиться?

Функціональна асиметрія мозку. Роль правої і лівої півкуль.

Що таке психіка?

Що таке свідомість?

Як взаємодіють між собою рівні свідомості?


Тема 2. Психологія особистості.


Приступаючи до вивчення цієї теми студентам, перш за все, необхідно з’ясувати суть понять «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність». Це дозволить зрозуміти індивідуально-типологічні характеристики людини і вищих тварин, що виявляється у силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу їх психічних процесів.

Тому під час самостійної роботи студенту необхідно зосередитись на опрацюванні таких питань , як:

суттєві характеристики та рушійні сили розвитку особистості;

структурні компоненти особистості;

можливості розвитку самосвідомості;

спрямованість особистості як сукупність її провідних мотивів.


При вивченні теми необхідно ознайомитись також з найбільш поширеними теоріями особистості. У психології ХХ ст. найпоширенішим був психоаналіз. Стержнем психоаналізу є запропонована З.Фрейдом структурна модель особистості, заснована на топографічній моделі психіки, яка в свою чергу має трирівневу структуру – свідомий, передсвідомий, несвідомий рівні.

^ Рівень свідомості – це думки, відчуття, переживання, які людина усвідомлює в даний час. Рівень передсвідомого – це досвід, який не усвідомлюється в даний момент, але може легко повернутись в свідомість. Рівень несвідомого – це інстинкти, бажання, спомини тощо, вихід яких на свідомий рівень викликає неспокій, тривогу.

Згідно Фрейду, такий несвідомий матеріал багато в чому визначає наше повсякденне функціонування і може проявлятись в замаскованій або символічній формі – в сновидіннях, помилкових діях, жартах тощо.

Структура свідомості, за Фрейдом, складається з трьох компонентів – Ід (ВОНО), Его (“Я”), Супер-Его (Зверх – “Я”). Ід функціонує на несвідомому рівні і фактично є енергетичною основою особистості. В ньому закладені природжені несвідомі інстинкти, які прагнуть до задоволення. В процесі розвитку особистості частина Ід (ВОНО) видозмінюються і перетворюються в Его.

^ Его виробляє механізми, які дозволяють адаптуватись до зовнішнього середовища та його вимог.

Супер-Его включає моральні заборони, норми, традиційні цінності та суспільні ідеали. Воно в свою чергу складається з двох структур – совісті та Его ідеалу.

Між трьома компонентами свідомості існує нестійка рівновага, порушення якої викликає невротичні розлади.

Важливим напрямком розвитку вчення про особистість є біхевіоризм або поведінкова психологія. Це напрям психології, який заснований на схемі – S-R (стимул – реакція). Основа його – процедура формування зв’язків між впливом на особистість і певною поведінкою. Не заперечуючи природжених факторів, представники біхевіоризму вивчають, перш за все, поведінку і ті фактори зовнішнього середовища, що її визивають.

Широко розповсюдженою теорією особистості є гуманістична теорія. Основною рушійною силою функціонування особистості гуманістична теорія розглядає тенденцію до самоактуалізації або потребу людини реалізувати свої природні потенціальні можливості. Фундаментальним поняттям цієї теорії є «Я – концепція» або «Саммість», яка складається із сприйняття себе і своїх взаємин з іншими людьми, а також цінностей «Я». «Я – концепція» включає не лише сприйняття себе реального, але і уявлення себе такою, якою людина хотіла б бути (Я – ідеальне).

Бажано зосередити увагу на принципах гуманістичної теорії, оскільки вона є найбільш визнаною у теперішній час у всьому світі. Зокрема:

людина є метою, а не засобом як в біхевіоризмі;

базовими є власне людські властивості: віра, любов, свобода, відповідальність;

істинна сутність людини в її доброму початку, тобто в розвитку особистості велику роль відіграє ставлення до людини, перш за все, батьків. Якщо людина отримує від значущих для неї інших людей позитивну увагу, то її «Я – концепція» відповідає всім природнім потенціальним можливостям.


Слід також звернути увагу та такі теорії особистості як когнітивна психологія, гештальтпсихологія, трансперсональна тощо.

Далі при самостійному опануванні теми слід усвідомити, що ж таке особистість, з чого вона складається.


Допоможе в цьому кілька визначень:

Особистість – це певна цілісність, яка складається з відношення до зовнішнього світу, інших людей, до самої себе.

Особистість – це «соціальне обличчя» людини, «Я» для інших.

Особистість – це засіб для набуття людиною своєї сутності.

Особистість – це суб’єкт власної життєдіяльності.


Розвиток особистості є способом її існування. Зріла особистість є функціонально автономна, її поведінка є усвідомлено умотивованою. Регулятивним механізмом психічного життя, мотиваційним ядром особистості є її «Я-образ». Найбільш типовим є «Я-реальне» і «Я-ідеальне». Для розуміння їх сутності необхідно з’ясувати поняття «самооцінки» - як однієї з характеристик самосвідомості особистості і безпосередньо пов’язаної з її рівнем розвитку. Так, висока самооцінка сприяє особистісному зростанню, самоствердженню; низька – заважає розкрити індивідуальність, сприяє формуванню комплексів; адекватна відповідає реальним можливостям людини, сприяє правильному визначенню життєвих тактик і форм поведінки. Неадекватна самооцінка може бути завищеною і заниженою. І в обох цих випадках вона не виправдовує соціальні очікування.

Важливим моментом розуміння теорії особистості є усвідомлення поняття її спрямованості, як одного з основних регуляторів поведінки. Спрямованість реалізується через внутрішню суб’єктивну активність основу якої складає єдність ініціативної, індивідуально-типологічної поведінки всупереч випадковим обставинам. Спрямованість має кілька видів. Зокрема, спрямованість «на себе» (особистісна), «на завдання» (ділова), «суспільна» тощо.

З’ясувавши сутність вищезазначеного, слід перейти до розгляду структури спрямованості.

Першочергово доцільно розглянути проблему потреб, оскільки вони формують мотивацію поведінки особистості. Саме потреби і сформовані на їх основі мотиви, інтереси, переконання, прагнення, бажання, ціннісні орієнтири складають основу поведінки особистості. Особливості поведінки визначають темперамент і характер. Темперамент – це природні, стійкі характеристики індивідуальності. Фізіологічною основою темпераменту є основні властивості нервової системи, як то: рухомість, динамічність, лабільність по відношенню до збудження і гальмування.

Для кращого розуміння проблем, пов’язаних з особливостями поведінки особистості, типів нервової системи, визначення темпераменту доцільно заповнити таблицю: «Типи нервової системи».





Необхідно зауважити, що важливу роль у встановленні вчення про темперамент в історичному плані мали ідеї стародавнього лікаря Гіппократа (460-377 до н.е.), який вважав, що оптимальне співвідношення чотирьох “соків тіла” (крові, лімфи, жовчі та “чорної” жовчі) визначає здоров’я людини. Виходячи з учення про ці «соки тіла», Клавдій Гален (129-201 н.е.) розробив першу класифікацію темпераментів (темперамент- від лат. узгодженість, устрій). Майже до середини XVII ст. більшість дослідників дотримувались класифікації Галена.

Далі доцільно ознайомитись з іншими класифікаціями темпераменту, які науково обгрунтували такі вчені, як Е.Кречмер, І.П.Павлов, Г.Айзенк, Шмішек, Леонгард. Після ознайомилення необхідно порівняти їх теоретичні концепції і перейти до вивчення характеру.

^ Характер - складна психічна властивість особистості, яка є сплавом біологічного і соціального. Психолог Теплов Б.М. назвав характер малюнком, який вишивається на конві темпераменту. Характер людини проявляється у вчинках, є передумовою і результатом реальної поведінки в конкретних життєвих ситуаціях.

Ще однією характерною рисою особистості є задатки та здібності. ^ Задатки – це природжені анатомофізіологічні риси індивіда, природна передумова його розвитку. Вона є органічною основою здібностей. Здібності – це є індивідуально-психологічні якості особистості, які визначають успішність її діяльності. Вони є природженими, а соціально набутими. Виділяють загальні здібності, які тією чи іншою мірою виявляються в усіх видах людської діяльності (загальні розумові здібності, пам’ять, увага тощо); спеціальні здібності, які відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух – для музиканта, творча уява – для конструктора тощо). Успішне виконання певної діяльності передбачає своєрідне поєднання загальних і спеціальних здібностей.

Високий рівень розвитку здібностей характеризує обдаровану, творчу особистість.

Високий рівень розвитку творчого обдарування називають талантом. Зазвичай поняття “обдарованість використовують стосовно дітей, а поняття “талант” стосовно дорослих.

Вищий рівень розвитку таланту називають геніальністю.


Питання для самоконтролю

Як співвідносяться між собою поняття “людина”, “індивід”, “особистість”?

Розкрити поняття “структура особистості”.

Чим обумовлюється і як здійснюється формування самосвідомості особистості?

Яким чином відбувається становлення і розвиток самосвідомості особистості?

Яка роль спрямованості в розвитку особистості?

Що таке темперамент і яка його структура?

Назвіть особливості сангвіничного темпераменту.

Назвіть особливості холеричного темпераменту.

Назвіть особливості флегматичного темпераменту.

Назвіть особливості меланхолічного темпераменту.

Розкрийте взаємозв’язок темпераменту і характеру.

Який взаємозв’язок і в чому розходження понять “обдарованість”, “задатки”, “здібності”. “геніальність”?


Тема 3. Основні психічні процеси особистості.


Приступаючи до самостійної роботи над визначеною темою слід пам’ятати, що психіка людини – це той внутрішній світ, що складається з психічних процесів, станів, властивостей, утворень.

^ Психічні процеси – це різні форми динамічного, цілісного відображення об’єктивної реальності за допомогою центральної нервової системи.

Наука психологія виокремлює такі основні психічні процеси, як: відчуття, сприймання, пам’ять, уявлення, уява, мислення, мовлення, почуття, увага, воля. Ці психічні процеси поділяють на такі сфери – пізнавальні, емоційні та вольові.

^ До пізнавальних психічних процесів відносять: відчуття, сприймання, уяву, мислення, увагу, пам’ять. Далі необхідно зупинитись на з’ясуванні сутності кожного з цих процесів.

Відчуття – це є первинна форма відображення дійсності. Це є відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ, які діють на мозок людини в данний момент.

Інформація з зовнішнього світу може попасти в мозок лише через систему аналізаторів: зорових, слухових, нюхових, смакових, тактильних (шкіряних).

Сприймання – це цілісне відображення предметів і явищ, яке виникає при безпосередній дії на рецептори. Для сприймання важливу роль відіграє попередній досвід, вибірковість (що знаходиться в центрі уваги зору), емоційний стан особистості тощо.

Сприймання буває правильним і неправильним.

Неправильне сприймання називається іллюзією. Цілеспрямоване, планомірне сприймання називається спостереженням.

Уява – це такий пізнавальний процес, який передбачає створення образів таких предметів і явищ, які людиною раніше не сприймались. Основне призначення уяви полягає в тому, що без неї неможливо виконати ніяку робо^ Запитання для обговорення
Якими Ви бачити місце жінки та чоловіка у сучасній сім’ї?

Чи можливо у нашій державі досягнути гендерного консенсусу?

Що, на Вашу думку, необхідно для створення справжньої щасливої сім’ї? Яке Ваше ставлення до “цивільного шлюбу”? Вільної любові?

Що більш важливо сьогодні: сім’я чи успіх?

Чому виникають конфлікти у сімейному житті? Які їх причини? Яким чином їх можна вирішувати?

Що для Вас найголовніше у сімейному житті?


Література:

Лесгафт П.Ф. Семейное воспитание ребенка и его значение. – М., 1991.

Макаренко А.С. Книга для родителей: ред. сог. В 8 Т. Т. 5. – М., 1985.

Педагогика здоровья: Книга для родителей. – М., 1990.

Популярная психология для родителей. – М., 1988.

Сатир В. Как строить себя и свою семью. – М., 1992.

Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. – 1996.

Шейнов В.П. Конфликты в нашей жизни и их решение. – М., 1997.



Самостійна робота студентів


Тема 5. Педагогіка як наука.


Вивчення цієї теми передбачає формування правильного уявлення про рівень розвитку педагогіки як науки. Я