Реферат: Управління продуктивністю праці з огляду на тип виробництва підприємства

ЗМІСТ
ВСТУП..........................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Система управління продуктивністю праці з огляду на тип виробництва підприємства ……………………..…………………...12



Продуктивність праці як соціально-економічна категорія й об’єкт

управління………….…………………………………………...……………12


Вплив особливостей виробничого процесу в різних типах

виробництв на управління продуктивністю праці……..……………..40


1.3. Характеристика факторів та резервів росту продуктивності праці в

різних типах виробництв…………………..………………………………53


Висновки до розділу 1...............................................................................................75


РОЗДІЛ 2. Сучасний стан управління продуктивністю праці в різних

типах виробництв ………………….. ...……………………………77


2.1. Стан і оцінка рівня продуктивності праці в різних типах

виробництв…………………………………………….………………….…77


2.2. Оцінювання взаємозалежності соціально-економічних факторів та

продуктивності праці в різних типах виробництв………...…………106


2.3. Реструктуризація підприємства та її вплив на продуктивність праці

працівників у різних типах виробництв…………………………………118


Висновки до розділу 2.............................................................................................136


РОЗДІЛ 3. Адаптування системи управління продуктивністю праці на

підприємствах різних типів виробництв..…………….………….138


3.1. Моделювання впливу соціально-економічних факторів росту

продуктивності праці на її рівень на підприємствах різних типів

виробництв …………………………………………………………………..138


Удосконалення системи управління продуктивністю праці на

підприємствах різних типів виробництв …………………...……………..164


Ефективність підвищення продуктивності праці та її вплив на

соціально-економічний розвиток підприємства………………………….180


Висновки до розділу 3.............................................................................................189


ВИСНОВКИ.............................................................................................................192

ДОДАТКИ................................................................................................................197

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................235

^ ВСТУП


Актуальність теми. Державна програма розвитку промисловості на 2003-2011 роки базується на Концепції державної промислової політики України й передбачає прискорення розвитку промисловості шляхом системного залучення сучасних організаційних, інтелектуальних, матеріальних, інформаційних, кадрових та інших ресурсів. У тому числі одним із основних завдань соціальної політики у сфері промисловості є впровадження сучасних механізмів стимулювання високопродуктивної праці як основного джерела зростання ВВП і реальних доходів населення. Разом з тим у програмі наголошено, що розвиток основних секторів промисловості повинен відбуватися одночасно з покращенням кадрового складу та запровадженням ефективного менеджменту.

За даними Міністерства промислової політики України рейтинг 300 найбільших підприємств цього міністерства нараховує тільки 48 підприємств з нормальною та 44 підприємства з високою продуктивністю праці на одного працюючого, що відповідно складає 16 % та 14,7 % до загальної кількості підприємств, які досліджувалися. Звідси, тільки третина підприємств має достатній рівень продуктивності праці, а відповідно й раціональне використання робочої сили, і, як наслідок, ефективність виробництва в цілому. Більш того, в господарській практиці не враховується тип виробництва підприємства, хоча він здійснює вагомий вплив на виробничий процес. Така ситуація суттєво впливає на ефективність роботи підприємства та його конкурентоспроможність.

За таких умов одним із головних завдань у цій сфері є розробка теоретичних та методологічних положень і практичних рекомендацій щодо удосконалення управління продуктивністю праці на сучасних підприємствах різних типів виробництв.

Актуальність дисертаційного дослідження обумовлюється й тим, що проблема управління продуктивністю праці належить до числа таких, які не бувають вирішеними до кінця, оскільки пошук шляхів та резервів росту продуктивності праці, теоретичних положень, методичних підходів і практичних рекомендацій щодо формування механізму управління продуктивністю праці є однаково актуальним для будь-якого стану розвитку економіки, займаючи місце "постійної" проблеми в економічній науці та практиці. Проте на сьогодні існує відчутний розрив між необхідним рівнем дослідження цієї проблеми й реальним станом її наукового та практичного вирішення.

Важливі економічні аспекти управління, а також вимірювання, планування, аналізу продуктивності праці та формування й дії факторів і резервів її зростання висвітлені в багатьох працях вітчизняних та зарубіжних вчених. Цим питанням присвячені наукові праці відомих українських і російських вчених: Л.І. Абалкіна, В.В. Адамчука, А.І. Амоші, Д.П. Богині, І.П. Булєєва, Б.М. Генкіна, І.М. Герчикової, О.А. Грішнової, Г.К. Губерної, В.К. Гупалова, Н.Д. Дарченко, М.І. Долішнього, І.А. Ігнатієвої, А.В. Калини, Л.В.Конторовича, А.О. Ласкавого, Н.Д. Лук'янченко, М.Д. Прокопенко, І.В. Сороки, М. Г. Чумаченко, А.А. Чухно, Л.М. Фільштейна та інших.

У 20-30-х роках ХХ століття великий внесок у розробку питань продуктивності праці внесли О.К. Гастев, М.П. Іоффе, П.М. Керженцев, B.C. Немчинов, С.Г. Струмилін тощо. Зокрема, ними було розроблено методику розрахунку продуктивності праці.

Закордонний досвід з питань управління, трактування й виміру продуктивності праці знайшов своє відображення в наукових працях: Р.Аллепа, Ч. Беббіджа, Дж. Грейсона, Д. Вартона, М. Вебера, К.О' Делла, Г. Емерсона, Д. Кларка, Д. Кендрика, А. Маслоу, М. Мескона, К. Маркса, Д. Скотта Сінка, А.Сміта, Ф. Тейлора, А. Файоля та інших.

Названі вчені зробили вагомий внесок у дослідження питань зростання продуктивності праці працівників підприємств. Але, не зважаючи на високий науковий рівень теоретико-методологічних досліджень щодо проблем продуктивності праці, ще й досі ряд ключових моментів, пов’язаних з теоретико-методологічними аспектами вимірювання, аналізу, планування, а відповідно й управління продуктивністю праці на підприємствах різних типів виробництв не отримали належної уваги. Особливої актуальності ця проблема набуває в сучасних умовах ринкових відносин, коли підприємство працює на принципах самозабезпечення, самофінансування та повністю відповідає за результати своєї діяльності. Відтак, актуальність і наукова значимість вказаного комплексу проблем зумовили вибір теми дисертації, визначили об’єкт, предмет та основні завдання дослідження.

^ Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до планів наукового-дослідних робіт Кіровоградського національного технічного університету Міністерства освіти і науки України (м. Кіровоград) за двома темами. При виконанні теми “Механізм формування та використання управлінських кадрів” (номер державної реєстрації 0104U008461) особисто здобувачем досліджено тенденції зміни рівня продуктивності праці на машинобудівних підприємствах різних типів виробництв та розроблено практичні рекомендації щодо методики формування “Програми управління продуктивністю праці” на цих підприємствах. Під час участі у темі “Удосконалення системи оцінки праці робітників сфери матеріального виробництва” (номер державної реєстрації 0108U008326) здобувачем розроблено рекомендації щодо планування продуктивності праці на підприємствах різних типів виробництв.

^ Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розвиток теоретичних положень і методичних підходів та розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення управління продуктивністю праці на підприємствах різних типів виробництв.

Відповідно до визначеної мети в роботі були поставлені й вирішені такі завдання:

- досліджено поняттєво-категоріальний апарат у сфері ефективності управління персоналом підприємства, зокрема, уточнено сутність визначення поняття “управління продуктивністю праці” та виділено етапи становлення соціально-економічної категорії “продуктивність праці”;

- вивчено та уточнено класифікаційні ознаки факторів і резервів росту продуктивності праці з метою визначення критеріїв їх диференціації для різних типів виробництв;

- встановлено специфічний вплив факторів росту продуктивності праці для конкретних типів виробничого процесу;

- розроблено пропозиції з удосконалення методики планування продуктивності праці з метою отримання співставних оцінок продуктивності праці персоналу на підприємствах різних типів виробництв;

- доповнено теоретико-методичний підхід щодо планування рівня продуктивності праці та розроблено шкалу зміни значення коефіцієнту поправки на тип виробництва підприємства;

- проаналізовано рівень продуктивності праці на сучасних машинобудівних підприємствах різних типів виробництв та розроблено економіко-математичну модель впливу соціально-економічних факторів на зростання продуктивності праці в одиничному, серійному та масовому виробництві;

обґрунтовано механізм впливу реструктуризації на зниження витрат живої та уречевленої праці на підприємствах різних типів виробництв;

вдосконалено концепцію управління продуктивністю праці з урахуванням типу організації виробничого процесу підприємства;

уточнено методичні підходи до побудови “Програми управління продуктивністю праці на підприємстві”.

^ Об’єктом дослідження є процес управління продуктивністю праці на машинобудівних підприємствах з різним типом виробництв.

Предметом дослідження є теоретичне та науково-методичне забезпечення складових управління продуктивністю праці на машинобудівних підприємствах.

^ Методи дослідження. Методологічними засадами дисертаційної роботи є положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, що стосуються питань управління продуктивністю праці. Теоретичною й методологічною основою дисертаційної роботи є діалектичний метод наукового пізнання, загальнонаукові методи пізнання (методи аналізу й синтезу, методи порівняльного аналізу й узагальнення даних).

У тому числі у роботі використано такі методи дослідження: системний підхід (для удосконалення сутності категорії “управління продуктивністю праці”, вдосконалення методики планування продуктивності праці для підприємств різних типів виробництв); історико-логічний (для виявлення особливостей розвитку досліджень з проблем вимірювання, аналізу та планування продуктивності праці на підприємстві, розробки класифікації факторів та резервів зростання продуктивності праці), абстракції та аналогії (для поглиблення сутності соціально-економічної категорії “продуктивність праці”, обґрунтування методологічних основ її оцінки); економіко-статистичні методи (групувань, побудови динамічних рядів, кореляційно-регресивний та функціональний аналізи), класифікація та типологія (для оцінки рівня продуктивності праці з урахуванням соціально-економічних факторів її зростання). Розрахунки й графіки виконані із застосуванням редактора Microsoft Excel та пакета прикладних програм Math CAD.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі й нормативні акти України, статистичні дані Державного комітету статистики України, первинна звітна документація машинобудівних підприємств Центрального регіону України, матеріали аналізу господарської діяльності та комерційна інформація підприємств Міністерства промислової політики України, публікації вітчизняних і закордонних авторів, матеріали науково-практичних конференцій, а також результати авторських досліджень.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Основні положення з теоретичного удосконалення складових управління продуктивністю праці на підприємствах різних типів виробництв та розробка практичних рекомендацій щодо їх впровадження, які формують наукову новизну дослідження й виносяться на захист, полягають в такому:

вперше:

- запропоновано коефіцієнт поправки на тип виробництва та обґрунтовано можливість його використання для отримання співставних оцінок продуктивності праці персоналу на підприємствах різних типів виробництв, що створює підґрунтя для вдосконалення методу планування продуктивності праці;

- встановлено специфічний вплив факторів росту продуктивності праці для конкретних типів виробничого процесу, на основі запропонованої їх класифікації та виявленого взаємозв’язку між факторами та резервами росту продуктивності праці, що дозволяє більш точно планувати резерви підвищення ефективності живої праці;

вдосконалено:

- теоретико-методичний підхід щодо планування продуктивності праці, в основу якого покладено розроблену шкалу зміни значення коефіцієнту поправки на тип виробництва, що забезпечить отримання співставних оцінок для підприємств різних типів виробництв;

- класифікацію резервів росту продуктивності праці за рахунок введення групувальної ознаки - тип виробництва підприємства, що дозволило виділити специфічні резерви росту продуктивності праці для одиничного, серійного та масового виробництв;

- економіко-математичну модель впливу соціально-економічних факторів на зростання продуктивності праці шляхом отримання кореляційних моделей для одиничного, дрібносерійного, середньосерійного, великосерійного та масового виробництва, що дозволяє отримати більш гнучкі інструменти регулювання господарської діяльності підприємства;

отримали подальший розвиток:

- поняттєво-категоріальний апарат, зокрема, розкрито сутність і уточнено визначення поняття “управління продуктивністю праці”; за рахунок систематизації та узагальнення виділено етапи становлення соціально-економічної категорії “продуктивність праці”, що дозволить уникнути змішування та підміни понять у сфері ефективності управління персоналом підприємства;

- концептуальна схема процесу управління продуктивністю праці шляхом урахування типу організації виробничого процесу та виділення притаманних їм факторів та резервів росту продуктивності праці, що дає змогу вдосконалити методичні підходи для розробки та виконання програми з управління продуктивністю праці;

обґрунтування механізму впливу реструктуризації на зниження витрат живої та уречевленої праці, що створює підґрунтя ефективного використання методів та інструментів оперативної та стратегічної реструктуризації для конкретних типів виробництв та спрямовано на підвищення результативності виробничо-господарської діяльності;

методичний інструментарій побудови “Програми управління продуктивністю праці на підприємстві” на основі класифікації специфічних завдань кожного етапу для одиничного, серійного та масового виробництва, шляхом врахування особливостей кожного виробничого процесу.

^ Теоретичне значення роботи. З метою підвищення ефективності діяльності підприємств різних типів виробництв удосконалені методичні підходи до аналізу та планування такого показника діяльності, як продуктивність праці. Визначені основні етапи та методичні підходи щодо планування рівня продуктивності праці як одного із елементів механізму управління машинобудівними підприємствами різних типів виробництв, що можуть бути використані й у інших галузях економіки.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці конкретних рекомендацій щодо вдосконалення управління продуктивністю праці з урахуванням типу виробництва. Зокрема, пропозиції автора використані Міністерством промислової політики України (Додаток А) для удосконалення управління продуктивністю праці на машинобудівних підприємствах (лист № 01/5-1-987 від 27.08.2008 р.).

Наукові результати дослідження створюють необхідний базис для теоретико-методологічного та методичного забезпечення проведення аналізу та планування рівня продуктивності праці для підприємств різних типів виробництв. Зазначені підходи дисертанта використано в навчальному процесі Кіровоградського комерційного технікуму (Додаток Б) при складанні робочих програм та підготовці лекцій з навчальних дисциплін “Економіка підприємств різних типів” та “Економіка підприємства” (довідка № 126 від 18.04.2008 р.).

Рекомендації автора, що розроблені за результатами досліджень, знайшли свою реалізацію у практичній діяльності ВАТ НВО “Етал” (довідка № 0550-19/62 від 19.03.2007 р.), ДП Київського державного заводу “Буревісник” (довідка № 400/ 15-01 від 10.01.2008 р.) та ТОВ “Продіс” (довідка № 31 від 12.05.2008 р.), (Додатки В, Д, Е).

Загальний економічний ефект від впровадження розробок, викладених у дисертаційній роботі, склав 46,4 тис. грн.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є особисто виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення важливої науково-практичної проблеми щодо управління продуктивністю праці з урахуванням типу виробництва підприємства. Усі наукові результати, що викладені у дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися й одержали схвалення на: ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації" (м. Тернопіль, 23-24 лютого 2006 р.), VІІ науково-практичній конференції “Наукове забезпечення процесів реформування економічних відносин в умовах ринкової економіки” (м. Сімферополь, 21 квітня 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Людський розвиток в Україні: проблеми та перспективи” (м. Київ, 9 жовтня 2006р), Міжнародній науково-практичної конференції “Сучасні проблеми економіки та управління підприємствами” (м. Жовті Води, 23-24 лютого 2007 р), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики” (м. Київ, 17 травня 2007 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Управління проектами: стан та перспективи” (м. Миколаїв, 28-30 вересня 2007 р.), УІ Міжнародній науково-практичній конференції “Управління економічними системами: концепції, стратегії та інновації розвитку” (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р.), Регіональній науково-практичній конференції „Резерви підвищення ефективності підприємств та організацій у ХХІ ст.” (м. Кіровоград, 17-18 квітня 2008 р.).

Публікації. Основні положення й результати дисертаційної роботи викладено у 18 наукових працях, загальним обсягом 5,17 д.а., з яких особисто автору належить 4,73 д. а., у тому числі у наукових фахових виданнях - 8 наукових праць загальним обсягом 3,23 д.а., з яких особисто автору належить 2,79 д. а.

^ Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 196 сторінках, 16 додатків на 38 сторінках, списку використаних джерел з 174 найменувань на 16 сторінках. Дисертація містить 39 таблиць на 35 сторінках та 57 рисунків на 32 сторінках.


Розділ 1
^ Система управління продуктивністю праці з огляду на тип виробництва підприємства

1.1. Продуктивність праці як соціально-економічна категорія й об’єкт управління


Управління у виробництві, як особливий вид людської діяльності, зумовлене виникненням перших підприємств та поділом праці у процесі виробництва, коли постала нагальна потреба у координуванні й регулюванні праці робітників. З цим погоджуються багато дослідників [38, 731]. Однак, з розвитком суспільства відбувається й розвиток управління, змінюються пріоритети, удосконалюються принципи, методи, функції тощо.

Взагалі під управлінням прийнято розуміти “вплив на процес, об’єкт чи систему для збереження їхньої стійкості або переведення з одного стану в інший відповідно до визначених цілей” [38, 731].

У зв’язку з цим доцільно розглянути єдність двох підсистем управління: керуючої (суб’єкта управління) й керованої (об’єкту управління). Керуюча підсистема складається з осіб, які здійснюють управління, тобто вплив на об’єкт управління, під яким розуміють симбіоз працівників із засобами та предметами праці. Оптимальне функціонування цих підсистем управління забезпечує досягнення поставлених перед підприємством цілей. Ці питання були об’єктом дослідження багатьох вітчизняних і закордонних дослідників: Л.І. Абалкіна, О.І. Амоші, Ч. Беббіджа, М. Блюмфілда, І.П. Булєєва, Д. Вартона, М. Вебера, О.К. Гастєва, Г.К. Губерної, Г. Емерсона, Л.В. Конторовича, А. Маслоу, Е. Мэйо, М. Мескона, М.Д. Прокопенко, А. Сміта, Ф. Тейлора, М. Г. Чумаченко, А.А. Чухно, А. Файоля тощо [1; 50; 66; 77; 129; 173]. Аналіз робіт зазначених науковців щодо розвитку теорії і практики управління дозволив виділити його історичні етапи розвитку (табл. 1.1), а саме: прадавній,


античний, середньовіччя, пізнє середньовіччя, індустріальний, систематизації та сучасний.

Сучасне управління повинно забезпечити ефективне функціонування особистості, підприємства та суспільства в цілому на основі раціонального використання всіх видів ресурсів. Підвищення ефективності суспільного виробництва, соціально-економічного розвитку країни, ступінь задоволення суспільних і особистих потреб та рівень життя населення в багатьох випадках ґрунтується на підвищенні продуктивності виробництва, і в тому числі на зростанні продуктивності праці.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.


У зв'язку з останнім нашої уваги заслуговують економіко-математичні методи, що застосовують для керування підприємством. Як відзначають Я.Г.Берсуцький і А.Я.Берсуцький, "при розробці й формуванні планів виробництва, матеріально-технічного постачання, реалізації і збуту на різні часові періоди (від стратегічних до оперативних) дозволяють вести різноманітні розрахунки, знаходити кращі рішення, розкривати внутрішні резерви" [9, 289]. При цьому "серед підходів, що на практиці найчастіше використовуються для підвищення надійності планування, найбільш розробленими й ефективними є імітаційне моделювання складних виробничих систем; побудова складних економіко-математичних моделей виробництва і використання евристичних" [9, 291].

Для глибокого осмислення впливу особливостей організації виробничого процесу на рівень продуктивності запропоновано коефіцієнт поправки на тип виробництва (kптв) та обґрунтовано можливість його використання для отримання співставних оцінок продуктивності праці персоналу на підприємствах різних типів виробництв, що створює підґрунтя для вдосконалення методу планування продуктивності праці [86, 655-661].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

За змістом фактори зростання продуктивності праці поділяють на три групи: соціально-економічні, матеріально-технічні та організаційно-економічні.

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяють на чотири групи: внутрішньовиробничі, галузеві й міжгалузеві, регіональні та загальнодержавні.

Як бачимо, з приводу класифікації факторів, що впливають на продуктивність праці, немає єдності думок серед науковців. Розглянуті нами підходи щодо класифікації факторів, які здійснюють вплив на продуктивність праці, досить різноманітні, їм притаманні певні недоліки та переваги, й вони мають місце в сучасній практиці господарювання. Однак, вплив всіх цих факторів у різних типах виробництв здійснюється по-різному.

Далі, віддаючи належне кожному з розглянутих підходів, ми розкриємо власну точку зору з приводу класифікації факторів, що впливають на продуктивність праці, а також спробуємо довести її доцільність. У науковій літературі фактори розглядаються однобічно, відсутнє посилання на тип виробництва, в якому відбувається формування та дія факторів, що здійснюють вплив на продуктивність праці. Така ситуація склалася у зв’язку з тим, що продуктивність праці вивчалася в цілому по промисловості, і тому відсутні методологічні підходи щодо її дослідження в різних типах виробництв. Однак, як свідчить практика, усередненні показники, які доводилися підприємствам в якості планових, завжди викликали занепокоєння як економістів, так і управлінців. Таке “усереднення” призводило до загострення протиріч щодо виконання робіт різної трудомісткості. Проблеми згладжування відхилень максимальної й мінімальної трудомісткості до їх середнього значення особливо були відчутними саме в матеріальному виробництві.

Враховуючи підходи різних авторів до класифікації факторів, що впливають на продуктивність праці, основними класифікаційними ознаками, на нашу думку, можуть бути такі:

1. Залежно від впливу середовища, в якому функціонує підприємство:

- фактори макросередовища;

- фактори мікросередовища.

2. За рівнем керованості:

- фактори, якими може керувати господарюючий суб’єкт (внутрішні);

- фактори, які знаходяться поза сферою керування господарюючого

суб’єкту (зовнішні).

3. За змістом:

- соціально-економічні фактори;

- матеріально-технічні фактори;

- організаційні фактори.

4. За сферою виникнення і дії:

- фактори внутрішньовиробничі;

- фактори галузеві й міжгалузеві;

- фактори регіональні;

- фактори загальнодержавні.

5. Залежно від типу виробництва:

- фактори, притаманні одиничному виробництву;

- фактори, притаманні серійному виробництву;

- фактори, притаманні масовому виробництву.


Як видно із запропонованої класифікації факторів, що впливають на продуктивність праці, пропонується їх групувати за такою ознакою як тип виробництва. Для узагальнення результату дослідження різних підходів до класифікації факторів, що здійснюють вплив на продуктивність праці, побудовано таблицю (додаток Ж). У додатку зібрано в загальному вигляді не тільки найбільш розповсюджені класифікаційні ознаки, за якими групують фактори, які впливають на продуктивність праці, а й наголошено на диференціації факторів за такою класифікаційною ознакою, як тип виробництва, ця класифікаційна ознака виділена в окрему табл. 1.13.


Залежно від типу виробництва виділено такі групи факторів [95, 53-57]:

- фактори, притаманні одиничному виробництву, вони формуються та в основному діють у одиничному виробництві (високий рівень кваліфікації

працівників; взаємозамінність персоналу майже відсутня, потрібно прилаштування; відсутність закріплення операцій за станками; застосування універсального устаткування та інструменту; послідовна передача предметів праці з операції на операцію і т.д.);

- фактори, притаманні серійному виробництву, вони формуються та в основному діють у серійному виробництві (середній рівень кваліфікації працівників; середня взаємозамінність персоналу; закріплення декількох деталеоперацій за станком; паралельно-послідовна передача предметів праці з операції на операцію; застосування універсального й спеціального устаткування й інструменту і т.д.);

- фактори, притаманні масовому виробництву, вони формуються та в

основному діють у масовому виробництві (низький рівень кваліфікації працівників; повна взаємозамінність персоналу; закріплення одної чи двох операцій за станком; застосування в основному спеціального устаткування та інструменту; прямолінійна форма організації виробничого процесу; паралельна передача предметів праці з операції на операцію тощо).

Однак, ми знаємо, що тип виробництва визначається комплексною характеристикою технологічних, організаційних та економічних особливостей підприємства. Ці особливості спонукають більш глибоко та детально вивчати фактори, які впливають на продуктивність праці в різних типах виробництв. Для більш детального і наочного розгляду впливу факторів на продуктивність праці в різних типах виробництв було побудовано табл. 1.14.

Дослідження технологічних, організаційних та економічних особливостей виробничого процесу, що відрізняють підприємства різних типів виробництв, дає можливість окреслити певні класифікаційні риси, які їм притаманні, а саме:

- кваліфікація працівника відіграє одну з провідних ролей, оскільки безпосередньо впливає на якість та швидкість виконання роботи;
Таблиця 1.14 ^ Узагальнена дія факторів зростання продуктивності праці на підприємствах різних типів виробництв
Групи факторів

Тип виробництва

Примітка

одиничне

серійне

масове

Соціально-економічні


Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.










Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.










Матеріально-технічні

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.










Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.










Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.










Організаційні

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.










Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.











- можливість швидко й без зайвих зусиль проводити переведення працівників на інші операції якісно відбивається на рівні продуктивності праці, оскільки зводить до мінімуму втрати робочого часу;

- наявність чи відсутність закріплення операцій за станками позначається на трудомісткості, що в свою чергу відбивається на собівартості виробу;

- наявність універсального та спеціального устаткування, а також рівень їх співвідношення відбиває частоту зміни об’єктів виробництва й істотно позначається на втратах робочого часу при переналагоджені устаткування;

- наявність універсального інструменту, а також рівень його співвідношення зі спеціальним, позначається на втратах робочого часу при підготовці до виготовлення різноманітних деталей;

- форма організації виробничого процесу істотно впливає на рівень продуктивності праці, оскільки позначається на обсягах незавершеного виробництва та термінах пролежування деталей між операціями;

- чітка, швидка та паралельна передача предметів праці з операції на операцію, без зайвих втрат робочого часу, дає можливість істотно знизити трудомісткість виробу.


Таким чином, всі групи факторів знаходяться в діалектичній єдності й доповнюють одна одну. Причому їх дія у виробничому процесі не залишається постійною. Крім того, кожна група факторів має різний ступінь впливу на продуктивність праці й ефективність виробництва на підприємствах різних типів. Тому можна висунути гіпотезу про те, що на підприємствах різних типів виробництв фактори, які впливають на продуктивність праці, будуть мати різний рівень впливу, що слід враховувати при управлінні продуктивністю праці. Крім того, слід зазначити, що управління продуктивністю праці тісно пов’язане з пошуком резервів її росту.

Важливі економічні аспекти формування та дії факторів, що впливають на продуктивність праці, а також дослідження та класифікація резервів росту продуктивності праці, висвітлені в багатьох працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Значний інтерес становлять наукові дослідження українських вчених О.І.Амоші, Д.П. Богині, О.А. Грішнової, М.І. Долишного, О.І. Рузавіна та ін. Однак, комплексний підхід до визначення, формування, класифікації та використання резервів росту продуктивності праці складний та недостатньо розроблений і не прив’язаний до різних типів виробництв.

Під резервами росту продуктивності праці, на думку Н.Д. Подкуйко, слід розуміти невикористані реальні можливості скорочення затрат суспільної праці на одиницю продукції шляхом удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці [115, 9]. На думку інших вчених, резерви зростання продуктивності праці — це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що невикористані [12, 207]. Так, у довіднику майстра по соціально-економічному розвитку машинобудівного підприємства резерви росту продуктивності праці розглядаються як реальні можливості більш повного використання продуктивної сили праці на основі удосконалення матеріально-технічної бази, обліку організаційних і соціально-економічних факторів виробництва [43, 90]. Крім того, дослідниками наведена така класифікація резервів росту продуктивності праці:

за часом дії: поточні та перспективні

залежно від рівня суспільного виробництва: народногосподарські, галузеві, міжгалузеві, внутрішньовиробничі.

У методичних рекомендаціях з виявлення та оцінки резервів росту продуктивності праці на промислових підприємствах (в об’єднаннях) Науково-дослідного інституту праці Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань за 1990 рік містилися методи виявлення резервів росту продуктивності праці та методика їх кількісної оцінки, а також наведена класифікація резервів росту продуктивності праці [18, 10-14], яка складається з таких напрямків: недовикористання матеріально-технічної бази виробництва, можливостей особистого фактору виробництва та можливостей раціонального сполучення матеріально-технічних і особистих факторів виробництва.

Крім того, слід зазначити, що класифікація резервів росту продуктивності праці - надзвичайно складна проблема. Велика кількість резервів росту продуктивності праці та тісний взаємозв’язок між ними розмиває межу прояву та дії певного резерву, що викликає труднощі в їх визначенні та виміру. У деяких випадках класифікація резервів росту продуктивності праці базується, а в деяких ототожнюється з класифікацією факторів росту продуктивності праці. Так, ряд авторів (Т.М.Литвиненко, М.П.Нахаба, А.В.Шегда та ін.) вважає, що класифікація внутрішньовиробничих резервів за змістом тотожна класифікації факторів зростання продуктивності праці [31, 196] і поділяється на три групи: соціально-економічні, матеріально-технічні та організаційно-економічні.

Інші дослідники (Н.Є.Грінева, І.Н.Сухов, Н.Б.Реут, О.А.Турецький) класифікують резерви росту продуктивності праці за схемою, яка включає значну кількість групувальних ознак, що охоплюють різні аспекти їх формування й реалізації [111, 6-11] :

1) за сферою дії і можливості використання: народногосподарські, галузеві, міжгалузеві, регіональні та внутрішньовиробничі.

2) за місцем реалізації: загальноцехові та внутрішньоцехові.

3) за способом виникнення: резерви, що з’являються в результаті удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо та резерви, пов’язані з покращенням якісного складу кадрів, удосконалення господарсько-організаційної діяльності.

4) за напрямками використання: резерви зниження трудомісткості, резерви використання фонду робочого часу та резерви раціонального використання кадрів.

5) за часом використання: поточні та перспективні.

Маркін Ю. П. [71, 22-25] до резервів використання праці й трудових ресурсів відносить:

1) удосконалення технічного рівня виробництва:

2) удосконалення організації виробництва і праці:

3) удосконалення управління:

Гурьянов С.Х. та Костін Л.О. [25, 396-397] вважають, що класифікація резервів росту продуктивності праці витікає із сутності самого показника продуктивності праці і має таку структуру: народногосподарські, галузеві, міжгалузеві та внутрішньовиробничі.

Жуков Л.І., Погосян Г.Р., Сивцов В.І. вважають, що велика кількість резервів та їх зв’язки зі всіма елементами виробництва визначає особливу необхідність розробки їх класифікації за різними ознаками [163, 21-23]. Так, беручи до уваги структуру виробничого процесу, вони класифікувал