Реферат: План заочного семінару-тренінгу тема семінару: «Судово-психологічна експертиза в цивільному процесі»

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ о о пННАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

Йййй УКРАЇНИ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК

УКРАЇНИ


ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ

У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ІМЕНІ Г.С.КОСТЮКА

ОБЛАСТІ





ЗАОЧНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ

НА ТЕМУ:


«Судово-психологічна експертиза

в цивільному процесі»


Київ-Дніпропетровськ

2011


^ ЗАТВЕРДЖУЮ ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник Головного Директор Інституту психології

управління юстиції імені Г.С. Костюка Національної

у Дніпропетровській області академії педагогічних наук України

_____________ В.Я. Кармазін ______________ С.Д. Максименко

“___”____________ 2011 року “___”_______________ 2011 року


ПОРЯДОК


проведення семінару з працівниками юридичних служб

місцевих органів виконавчої влади, територіальних (місцевих, регіональних) органів

центральних органів виконавчої влади, урядових органів у системі міністерств, державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій


форма проведення:

заочна


^ ТЕМА СЕМІНАРУ:


«СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ»


Київ-Дніпропетровськ

2011

ПЛАН ЗАОЧНОГО

СЕМІНАРУ-ТРЕНІНГУ


1. Тема семінару: «Судово-психологічна експертиза в цивільному процесі».


2. Мета проведення семінару: повторення загальних положень щодо призначення судово-психологічної експертизи у цивільних справах; підвищення рівня знань працівників юридичних служб з питань призначення та проведення судово-психологічної експертизи з метою фахового вдосконалення та більш ефективної участі у цивільному процесі; загальне підвищення рівня психологічної та правової культури працівників юридичних служб місцевих органів виконавчої влади, територіальних (місцевих, регіональних) органів центральних органів виконавчої влади, урядових органів у системі міністерств, державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій


3. Підстава проведення семінару-тренінгу: тематична програма заочних семінарів - тренінгів для юрисконсультів на 2011 рік, затверджена заступником начальника Головного управління юстиції в Дніпропетровській області 16 грудня 2011 року.

4. Цільова група: працівники місцевих органів виконавчої влади, територіальних (місцевих, регіональних) органів центральних органів виконавчої влади, урядових органів у системі міністерств, державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій.


5. Інформаційне забезпечення: методичні матеріали підготовлено у межах співпраці Головного управління юстиції в Дніпропетровській області та Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України.


6. Основні питання, які розглядаються у заочному семінарі-тренінгу:

правові основи призначення та проведення судової експертизи у цивільних справах;

поняття, об’єкт, предмет і методи судово-психологічної експертизи;

аналіз деяких видів судово-психологічної експертизи.






Цивільний процесуальний кодекс України1 (далі – ЦПК України) у ст.ст.57-61 визначає підстави та порядок проведення експертизи й оформлення висновку як одного з видів засобів доказування у цивільному процесі. Норми ЦПК України є нормами родового характеру і можуть використовуватися при призначенні будь-якого виду експертного дослідження у тому випадку, якщо експерт застосовує знання, що не є загальновідомими, акумульованими в життєвому досвіді людини, а належить до предмету відповідної науки, мистецтва, техніки, ремесла (тобто, це спеціальні знання). Враховуючи такі критерії, можна визначити спеціальні підстави для призначення судово-психологічної експертизи в цивільному процесі: наявність у суду (судді) обґрунтованих сумнівів щодо здатності особи (конкретного учасника процесу) правильно відображати зовнішню і внутрішню сторони подій, обставин, що мають значення для правильного розгляду і вирішення цієї справи [1, с. 32]. Окрім того, судово-психологічна експертиза може призначатися у певних категоріях справ, визначених нормативними актами чи актами судових інстанцій.

Спеціальним законом з питань регулювання проведення судово-психологічних та інших експертиз є Закон України «Про судову експертизу»2, в якому йдеться організаційні основи призначення та проведення судових експертиз, статус експерта, межі експертизи, її правовий статус тощо. Але, вказаний закон, враховуючи вимоги сьогодення, має суттєві недоліки, зокрема, саме визначення поняття «судова експертиза» є неповним, оскільки обмежується лише вказівкою на дослідження спеціаліста, опускаючи такі важливі етапи судової експертизи, як аналіз отриманих результатів та складення висновку експерта, що служить засобом доказування у справі [2, с. 18].

Найбільш детальним підзаконним нормативним актом на сьогодні, з питань регулювання питання призначення та проведення судової експертизи, є Інструкція про призначення та проведення судових експертиз (надалі – Інструкція) та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/53. У Інструкції серед інших видів судових експертиз, що проводяться експертними установами, в Інструкції вирішуються питання призначення і проведення психологічної експертизи (п.2.8.).

У науково-методологічних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових експертиз, що є додатком до вищезгаданої Інструкції, визначено завдання психологічної експертизи та вміщено орієнтовний перелік запитань, які ставить суд перед експертом; виділено підвиди судово-психологічного дослідження, перераховуються можливі комплексні експертизи, що проводяться за участю психолога. В Інструкції також викладено загальні положення щодо порядку підготовки матеріалів для проведення експертизи та процедури організації судового дослідження і оформлення її результатів. Це розширене тлумачення норм ЦПК України, що має також родовий характер, тобто стосується порядку підготовки і проведення всіх видів експертиз, у тому числі і психологічної.

Існує ще низка підзаконних нормативних актів, які регулюють окремі питання призначення та проведення експертизи. Це, зокрема, положення, що стосуються кваліфікації експертів, — Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 09.08.2005 № 285/7-А4; Положення про кваліфікаційні класи судових експертів працівників науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, затверджене наказом Мінюсту від 09.07.2008 № 1163/55.

Ці підзаконні нормативні акти є важливими, оскільки формують основу системи з проведення судово-психологічної експертизи та інших видів експертиз та спрямовані на забезпечення судів інститутом судової експертизи.

Послуги, що надаються експертними установами, є платними. Їх визначено у ^ Переліку платних послуг, що надаються науково-дослідними установами судових експертиз Міністерства юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.2011 № 8046. при розгляді цивільної справи вартість проведення судово-психологічної експертизи сплачує сторона, визначена в ухвалі суду про призначення такої експертизи, по завершенні розгляду справи витрати на проведення експертизи можуть бути покладені на сторону, з якої проводиться стягнення.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судову експертизу» для розгляду найважливіших питань розвитку судової експертизи, що мають міжвідомчий характер, на підставі положення Кабінету Міністрів України створюється Координаційна рада з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України.


Як бачимо з вищенаведеного, питання призначення та проведення судово-психологічної експертизи регулюються цілою низкою нормативно-правових актів серед яких найважливішими є ЦПК України, Закон України «Про судову експертизу» та наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08.10.1998 № 53/5, хоча кваліфікований спеціаліст має знати і інші нормативно-правові акти з питань судових експертиз за для найякіснішого надання юридичних послуг та високого рівня ведення цивільного процесу.








Поняття «судова експертиза» визначено на законодавчому рівні у ст. 1 ЗУ «Про судову експертизу» як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває в провадженні органів дізнання, слідства чи суду.

Як зазначено у літературі, у цьому визначенні відображено взаємозв'язок обох сторін судової експертизи – гносеологічної і процесуальної [2, c. 21]. Про гносеологічну єдність йдеться у формулюванні «судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів». Про процесуальний характер свідчить те, що дослідження виконується судовим експертом, який є суб'єктом процесуальної діяльності. Оскільки зазначені об'єкти містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, результати дослідження мають доказове значення [4, с.76]. Таке визначення не можна вважати повним, оскільки судова експертиза — це не просто дослідження, а й оцінка експертом в межах своєї компетенції виявлених фактів. Результатом такої діяльності є висновок експерта, що служить засобом доказування у справі на рівні з іншими видами доказів [2, с. 22].

М.Александров експертизою називає сукупність дій, що проводяться експертами в процесі для вирішення поставлених перед ними питань [4, с.3].

О.Клєйнман визначає експертизу як спосіб сприйняття, дослідження і перевірки доказів, що необхідні суддям у тих випадках, коли в них відсутні спеціальні знання, без яких певні факти і докази не можуть бути правильно досліджені, сприйняті, перевірені і оцінені судом [5, с.55].

Т.Лілуашвілі визначає судову експертизу як наукове дослідження, що проводить особа, призначена судом в якості експерта, з дотриманням встановленої цивільно-процесуальним законодавством форми [6, с.81].

Узагальнюючи наведені визначення, Лемик Р.Я. спробувала дати власне визначення поняття судової експертизи, враховуючи такі ознаки цього поняття [2, с.22-26]:



















Така ж позиція на сьогодні висловлюється і в законодавстві. В п. 4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень зазначається, що підставою для проведення експертиз в експертних установах є передбачений законом процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом). Відповідно до ст.57 ЦПК України такими уповноваженими особами є суддя чи суд, а процесуальним документом, який служить підставою для проведення дослідження, є ухвала про призначення експертизи.

У разі коли фахівець надасть письмові висновки з питань, що потребують спеціальних знань, безпосередньо на запит адвоката, вони не можуть розцінюватися як висновок судової експертизи. Наведені в таких висновках дані суд може визнати достовірними в результаті їх перевірки в судовому засіданні іншими доказами, в тому числі і проведенням експертизи, яка буде вважатися первинною.
































На основі такого узагальненого визначення судової експертизи можна сформулювати поняття судово-психологічної експертизи. Це регламентована законом діяльність експерта-психолога, якого суд за допомогою відповідних процесуальних документів залучає до проведення дослідження психологічних проявів людини, а одержані результати у формі висновку експерта є засобом доказування, що забезпечує встановлення об’єктивної істини у справі [2, с. 25]. В той же час психологічні прояви людини мають мати юридичне значення для вирішення справи.




^ Об'єктом судово-психологічної експертизи так само, як і у загальній психології, є людина, тільки тут цей об'єкт має соціальну роль позивача, відповідача, свідка тощо. А частиною об'єкту, що досліджується, тобто загальним предметом судово-психологічної експертизи, є психіка такої особи в цілому. Психічні факти, закономірності, явища та механізми, що протікають в такому «соціально забарвленому об'єкті», складають окремі предмети судово-психологічної експертизи в залежності від мети, поставленої перед експертом-психологом в постанові чи ухвалі суду.

^ Предметом судово-психологічної експертизи може бути будь-яке питання, на яке психологія в змозі дати відповідь, якщо суд визнав, що це питання має безпосередній причинний зв'язок з основними обставинами, що підлягають доказуванню. На думку М.Алєксандрова, факти, для встановлення яких ставляться дані питання, повинні бути визнані такими, що підлягають доказуванню і потребують такий спосіб доказування, як експертиза [4, c.8].

Звертаємо Вашу увагу!!! Не можуть бути предметом судово-психологічної експертизи факти, встановлення яких не вимагає застосування спеціальних знань, а також питання матеріального і процесуального права, що належать до виключної компетенції судово-слідчих органів.

Основні принципи, з позиції яких проводиться експертне дослідження (в тому числі і судово-психологічне) та надаються пояснення отриманого результату, становлять методологію судової експертизи. В процесі розвитку юридичної психології як науки розширювалося і коло методів (способів підходу до дійсності в процесі дослідження).

Спостереження і експеримент — це базові методи, які застосовуються в психології і в експертному дослідженні зокрема. Всі інші методи, такі, як тестування чи анкетування, є лише певними їх видозмінами. [2, с.27]

У класичному розумінні спостереження — це метод безпосереднього дослідження. Дослідник спостерігає за явищем, яке його цікавить, не впливаючи на розвиток подій.





Явище досліджується в таких умовах, в яких воно, як правило, відбувається. Проте цей метод має і свої недоліки: дослідник змушений пасивно очікувати настання явища чи стану, що досліджується, не втручаючись в його перебіг. Цей метод не дає можливості провести кількісний аналіз отриманої інформації і з його допомогою не можна встановити причини того чи іншого явища, процесу чи стану.

Експеримент — це теж спостереження, але тут дослідник має право втручатися у виникнення і перебіг явищ та процесів, що досліджуються, шляхом створення відповідних умов.

^ До експериментальних методів дослідження належать тести.




Перші тести застосовували психіатри до психічно хворих, але вже на початку ХХ століття вони набули великого поширення і стали використовуватися в усіх галузях психології.

Альфред Біне у 1905 р. сконструював метричну шкалу для визначення інтелекту дітей, яка складалася з комплексу тестів. Кожен комплекс тестів допомагав визначити інтелект, тобто загальні розумові здібності дітей певного віку. Середню кількість балів, що припадала на певний вік, А. Біне називав «віком життя», кількість балів, отриманих в процесі тестування — «розумовим віком». Маючи ці дані, він порівнював «вік життя» з «інтелектуальним віком» і в такий спосіб одержував показник, що інформував про рівень інтелектуального розвитку досліджуваної особи.

Окрім тесту, що визначає інтелектуальний рівень, є ще тести особистості. Найчастіше — це так звані інвентарі особистості у формі анкет з великою кількістю запитань. Негативним у такому методі дослідження є те, що піддослідний не завжди готовий сказати всю правду про себе, а тим більше, об'єктивно оцінити особливості своєї поведінки. Тому результати такого тестування скоріше нагадують гіпотезу, яку слід перевіряти через проведення співбесід.

Окрему групу тестів особистості становлять так звані проективні тести. Наприклад, тест Роршаха полягає в об'єднанні симетричних плям; у тесті тематичної апперцепції Мюррея досліджуваний описує малюнки, на яких зображені різні життєві ситуації; у тесті дерева Коха, досліджуваний малює дерево і под. Ці тести використовуються для якісного аналізу і лише незначною мірою для кількісного. У зв'язку з обмеженістю можливостей статистичного опрацювання вони вимагають дуже великого практичного досвіду дослідника. Можна сказати, що в цих тестах мінімальна можливість обману, бо суттєвим є не те, що піддослідний бачить, а що говорить. Попри це діагностичне значення мають не лише відповіді, але й утримання від них (т.зв. шоки).



Мал. 2. Тест Роршаха


Ще один підвид експериментального методу — метод анкетування. Анкетою, або опитувальником, вважається комплекс спеціально підібраних питань, що логічно пов'язані з основною проблемою дослідження, на які піддослідний повинен дати відповідь. Відмінність між анкетою та опитувальником полягає в тому, що анкета містить більш відкриті і загальні питання, на які піддослідний дає вільну відповідь цілим реченням, тоді як в опитувальнику питання більш закриті, а відповіді часто зводяться до чіткого «так» чи «ні». Ще одна відмінність – у кількості запитань. Анкета, як правило, містить невелику кількість запитань, тоді як опитувальник може містити їх кілька сотень (наприклад, в опитувальнику на виявлення психічних порушень WISKAD — 500 запитань).

Про те, що запитуємо в анкеті чи опитувальнику, можемо дізнатися безпосередньо за допомогою методу бесіди чи інтерв'ю. На відміну від бесіди, інтерв'ю проводиться з чітко визначеною метою. Такою метою є пізнання психічної активності людини, її внутрішніх і зовнішніх цінностей, а також встановлення психологічного діапазону через опис порушень у поведінці, що зустрічається в досліджуваного. Питання, що ставляться в процесі інтерв'ю, є більш формалізованими ніж в анкеті чи опитувальнику.

Зазначені методи — це лише основна частина методологічного арсеналу спеціаліста. Підбір методів для експериментально-психологічного дослідження повинен мати індивідуальний характер у відповідності до завдань, що поставлені перед психологом, а також залежно від форми використання спеціальних психологічних знань та виду психологічної експертизи.


Отже, маючи власний предмет і об’єкт та володіючи специфічними методами, запозиченими з загальної психології, її прикладних галузей чи спеціально створеними з дотриманням принципів, спільних для об’єктивних психологічних методів, судово-психологічна експертиза є самостійним видом експертного дослідженого, метою якого є встановлення значимих для вирішення справи фактів. На сьогодні роль судово-психологічної експертизи дедалі зростає, особливо у урахуванням гуманістичної спрямованості розвитку нашого суспільства та пріоритету людини, як найвищої соціальної цінності, що визначено ст. 3 Конституції України7.





Судово-психологічна експертиза набуває дедалі важливого значення при вирішенні цивільних справ судом. Це пов’язано не тільки з гуманістичним вектором, закріпленим ст. 3 Конституції України, а й збільшенням кількості справ, які потребують залучення експерта психолога, зокрема щодо відшкодування моральної шкоди, визнання правочинів недійсними тощо.

Як зазначено у літературі: у нормах цивільного й сімейного права психологічна складова виявляється як:

основний зміст законодавчої норми («усвідомлювати значення своїх дій або ке­рувати ними», «моральна шкода»);

істотний елемент оціночної категорії («під впливом помилки», обману», «на­сильства»,  «психічного тиску»,  «тяжкої обставини», «душевне страждання», «пси­хічний стан», «психологічний тиск», «гідність», «честь», «ділова репутація», «індивідуальність», «сімейні відносини», «мотиви позову», «психічне насильство», «інтереси дитини», «духовний розвиток», «ставлення до виховання» або «здатність до виховання», «особа дитини», «мотиви усиновлення», «особисті якості» тощо).


Психологічну експертизу призначають, як правило, у разі, якщо психологічна складова має важливе правове значення, є істотною обставиною при розгляді цивіль­них справ: щодо визнання недійсним правочину, укладеного громадянином, нездат­ним усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, укладеним під впливом по­милки, обману, насильства, психічного тиску, тяжкої обставини; щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; щодо відшкодування моральної шкоди; щодо вирішення спорів про право на виховання дітей, про визнання шлюбу недійсним тощо. 

В обов'язковому порядку, як правило, призначають психологічну експертизу неповнолітнього свідка та експертизу свід­ка з фізичними вадами, які не обмежують сприй­мання обставин, що цікавлять суд. Встановлюють здатність адекватного сприймання фактичних обставин, що досліджуються у справі.

Можна визначати багато класифікацій судово-психологічної експертизи відповідно до різних критеріїв, зокрема, і за організаційною оформленістю (організаційно оформлена, організаційно не оформлена), за рівнем (основна, додаткова, повторна) тощо.




Відповідно до ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усві­домлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Психологічним змістом цієї правової норми є (не)здатність усвідомлювати зна­чення своїх дій і (або) керувати ними. У психологічному значенні йдеться про підструктуру особистості, яка стосується во­льової довільної регуляції поведінки.

Психологічна оцінка особливостей во­льової регуляції поведінки в момент укла­дання угоди дозволяє відповісти на пи­тання щодо «вільного волевиявлення». У ч. 3 ст. 203 ЦК України зазначено, що «во­левиявлення учасника правочину має бу­ти вільним і відповідати його внутрішній волі».В той же час, воля — це здат­ність людини здійснювати свідомі дії, що забезпечує регуляцію суб'єктом своєї поведінки, діяльності та психічних процесів щодо значущих для особи мотивів і відпо­відно до свідомо поставленої мети. Психо­логічна структура вольової дії складається зі спонукання до здійснення вольової дії, уявлення й осмислення мети дії, усвідом­лення способів, що потрібні для досягнен­ня поставленої мети, наміру здійсни­ти конкретну дію та її виконання. Отже, істотними характеристиками вольової ре­гуляції поведінки в момент укладення уго­ди є усвідомленість, цілеспрямованість, навмисність та довільність, тобто дія вчи­нюється за власним свідомим рішенням.

Вольова регуляція – це завжди довіль­на дія. Довільна активність має набуте життєве значення, завжди є усвідомленою, формується і виявляється тільки в ситу­ації актуальної потреби чи життєвої необ­хідності, однак не є вимушеною і може бу­ти замінена за власним вибором людини на іншу з таким самим життєвим значенням. Отже, довільна дія – це усвідомлений про­цес із набутим новим життєвим значенням (особистісним смислом), спрямованим на досягнення свідомо обраного людиною ре­зультату. Істотним є те, що дія саме спону­кається, а не змушується життєвою необ­хідністю. Отож, свідомий, цілеспрямова­ний, довільний вибір людиною мети здійс­нення правочину, поведінка в момент його вчинення відповідно до свідомого рішен­ня – це істотна ознака здатності повною мірою усвідомлювати й керувати своїми діями.

^ Предметом цього виду психологічної експертизи є оцінка: 1) здатності повною мірою усвідомлюва­ти значення своїх дій і (або) керувати ними в момент здійснення правочину; 2) тимча­сової нездатності свідомо приймати рішен­ня; 3) впливу афекту, стресу й інших пси­хічних (непатологічних) станів у співвід­ношенні з особистісними властивостями, які не виходять за межі психічної норми. Встановлення зазначених особливостей на­лежить до компетенції психологічної екс­пертизи, її завдання полягає в тому, щоб відповісти на запитання щодо здатності психічно здорової особи усвідомлювати сповна значення своїх дій і (або) керувати ними.

Для розуміння нездатності усвідомлю­вати свої дії (дефекту довільної регуляції) та (або) керувати ними доречним є психо­логічний аналіз зовнішніх і внутрішніх де­термінант дії щодо вчинення правочину. Знання цього дозволяють правильно ква­ліфікувати (недійсність правочину, адек­ватно оцінити відповідні правові наслідки.


Не помиляється лише той, хто нічого не робить. Але й нічого не робити — помилка.
   Еміль Кроткій


Ще одним видом психологічної експерти­зи у справах про визнання правочину недій­сним є судово-психологічна експертиза по­милки. Відповідно до частини 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бу­ти визнаний судом недійсним. Істотне зна­чення має помилка щодо природи правочи­ну, прав та обов'язків сторін, таких вла­стивостей і якостей речі, які значно зни­жують її цінність або можливість викорис­тання за цільовим призначенням.


Законодавець визначає дві причини по­милки:













Оціночна норма «помилка» має певний психологічний зміст. Розкрити його можна, проаналізувавши когнітивну підструктуру особистості: неадекватні знання та уявлення щодо обставин правочину тощо. У разі неадекватних уявлень усвідомле­ність і довільність вольової регуляції спря­мовується помилкою, пов'язаною з непра­вильними знаннями про істотні обставини вчинення правочину.

Юридичне значення мають мимовільність, ненавмисність (необережна поведін­ка) однієї із сторін правочину, через яку сформувалася помилка, з одного боку, і, незнання позивача про істотні обставини вчинення правочину, з іншого. У зазначе­ному випадку помилкові уявлення виника­ють без стороннього впливу.

^ Предметом психологічної експертизи помилки є особливості когнітивної (пізна­вальної) сфери особистості.

Пізнання — це процес пошуку (створен­ня), збереження й відтворення знання. До власне пізнавальних процесів, результатом яких є знання, належать відчуття, сприй­мання, мислення. Крім того, у психології пізнавальної діяльності вирізняють універ­сальні психічні процеси. Їх ще називають «наскрізними», що проходять крізь будь-яку діяльність, це пам'ять, увага й уява.

Помилки можуть бути пов'язані з будь-якими пізнавальними процесами. Психологи констатують, що цілком об'єктивні або ж цілком помилкові уявлення – явище рідкісне. Зазвичай, будь-які знання мо­жуть містити помилкові елементи. Помилки можуть бути в уявленнях про істотні фактичні обставини правочину. Встановле­но, що помилки можуть бути пов'язані з приписуванням вигаданих, не властивих обставинам ознак; об'єднанням не пов'яза­них між собою фактів або ж перебільшен­ням чи зменшенням властивостей об'єкта (предмета); заміною реальних деталей об­ставин іншими тощо.

Чинниками помилкових явищ, як пра­вило, є:

► психологічні особливості процесу сприймання фактичних обставин;

► фізичні умови, в яких сприймалася фактична обставина;

► сенсорні обмеження чи психофізіологічний стан аналізатора у момент сприй­мання обставин правочину;

► індивідуально-психологічні власти­вості, пов'язані з проявами особистості у сприйманні фактів. Наприклад, встановлено залежність сприймання від життєвого й професійного досвіду, статі, віку, рівня інтелекту, розвитку уяви, характеру, темпераменту, спрямованості особистості тощо;

► міжособистісні особливості сприймання, зокрема, ефекти й помилки міжособистісного розуміння;

► емоційний стан у момент сприймання істотної фактичної обставини й залежність психологічного стану від соматичної хвороби, вжи­вання деяких лікарських препаратів, алкоголю. Встановлено, наприклад, що під впливом алкоголю спотворюється сприй­мання форми, розміру, кольору, швидкості, часу тощо;

► особливості пам'яті. Помилки і пере­кручування можуть виникати на етапі запам'ятовування, збереження й відтворення фактичних обставин. Важливу роль у цьому відіграють закономірності процесу за­бування інформації.

Експертиза цих властивостей є важли­вою для доведення наявності помилки й причин її виникнення.

Якщо ж встановлено намір відповідача ввести в оману позивача, то ми маємо спра­ву зі здійсненням правочину «під впливом обману».





Життя — обман з чарівною тугою.

Сергій Єсенін


Правовим наслідком учинення правочи­ну під впливом обману є визнання судом його недійсності. У ч. 1 ст. 280 ЦК України вказано, що «якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається су­дом недійсним. Обман має місце, якщо сто­рона заперечує наявність обставин, які мо­жуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування».

Звернемося до аналізу психологічного змісту поняття «обман». Варто зазначити, що в повсякденному спілкуванні слово «обман» використовують як синонім по­нять «брехня» і «неправда». Однак у суво­ро психологічному розумінні ці слова мають різне значення. Брехня – це свідоме перекручування відомої суб'єкту істи­ни: вона є усвідомленим продуктом мовної діяльності суб'єкта та має на меті ввести в оману співрозмовника. Брехня у психічно здорової, нормально розвиненої людини, зазвичай, обумовлена реальними мотивами і спрямована на досягнення конкретної мети.

На відміну від брехні, обман – це на­півправда, що провокує людину, котра її сприймає, на помилкові висновки з досто­вірних фактів: повідомляючи деякі справ­жні факти, ошуканець навмисно приховує інші, важливі для розуміння відомості.





Неправда, на відміну від обману і брех­ні, ґрунтується на щирій омані, що свід­чить про неповне знання щодо обставин, про які йдеться в повідомленні. Неправда, як і обман, ґрунтується на неповноті ін­формації, однак, на відміну від обману, той, хто говорить неправду, не приховує відомої інформації і не переслідує іншої мети, крім передачі неповного або перекру­ченого повідомлення.

Експериментально-психологічним шля­хом встановлено, що обман, як і брехня, наявний в тих ситуаціях, в яких досягнен­ня бажаного для індивіда результату є важким чи взагалі неможливим. Головне, що поєднує обман і брехню, — це свідоме прагнення людини спотворити істину.

Обман і брехня можуть бути детерміно­вані особистісними властивостями й ситу­ацією.

Психологічні дослідження довели, що найчастіше брешуть особи з недостат­ньою толерантністю до стресу, підвищеною тривожністю, невротичністю, екстернальністю, демонстративною акцентуацією ха­рактеру, схильністю до протиправних дій тощо. Ситуативно обман частіше виникає там, де людина, яка бреше, має певну соціальну й моральну підтримку.

Для діагностики обману існує цілий ар­сенал психологічних методик, зокрема:

аналіз мовних висловлювань;

аналіз письмових текстів;

аналіз невербальних ознак («невербальних детекторів») брехні;

поліграфологічне дослідження (наразі у літературі зустрічаються дані про викорис­тання поліграфа у судово-психологічній експертизі);

аналіз особистісних і ситуативних передумов обману.


Для діагностики обману істотним є ви­явлення мотиваційної складової, наявності наміру, бажання ввести кого-небудь в оману. Обман – це і є навмисне, свідоме, цілеспрямоване введення в оману, прихо­вування істотних обставин правочину, т

о­му за наявності такого свідомого наміру будь-які дії з введення контрагента право­чину в оману (умовчання, перекручування, приховування) може бути кваліфіковано як обман.


Власне безсилля так само небезпечне, як і чуже насильство.
   Станіслав Єжи Лєц


«Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним» (ч. 1 ст. 231 ЦК України).

Зміст цієї правової норми потребує ана­лізу психологічного змісту явищ психічно­го насильства, психічного тиску і психоло­гічного примусу. У цьому контексті йде­ться про ті аспекти вищезгаданих явищ, що стосуються впливу з метою спонукання людини до дій, які ґрунтуються на емоціях страху, усупереч її мотивам і бажанням, проти її волі. У такий спосіб психологіч­ним чинником, що спонукає людину вчи­нити правочин, виступає страх. Він, як правило, може бути обумовлений прямими й непрямими погрозами, залякуванням. Змістом психологічного тиску може бути погроза здійснити насильство, погроза по­збавити людину важли